Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Шпори з історії - Держави і права України

91. Виборча реформа 1905 року в Австрії, її значення для України.

Великий вплив на розвиток національно-визвольного руху на західноукраїнських землях мала російська буржуазно-демократична революція 1905-1907 років.

22 жовтня 1905 року народне віче українців Львова постановиле перед австрійським урядом вимоги: 1) Загального, рівного і прямого виборчого права у всі державні органи; 2) Заміни існуючого устрою шляхом створення національних територій, окремо для українців Східної Галичини і  Північної Буковини. Рух за виборчу реформу  охопив всю Східну Галичину. 17 жовтня 1905 року в Австрії вводиться загальне виборче право.

Українці вбачали у виборчій реформі спосіб виходу з-під польської залежності, натомість поляки, прагнучи відродження Речі Посполитої в межах історичних територій, вимагали від українців зректися своїх домагань на політичну владу в Галичині і визнати її за ними. У запровадженні демократичного виборчого права польська шляхта вбачала втрату свого панівного становища в Галичині.

Австрійський уряд був зацікавлений у проведенні реформи, бо розумів, що значення політичного руху у Галичині давно переросло межі монархії. Проте він не бачив можливості вирішити долю українців без поляків, а тим більше проти них. Цісар запевняв, що позицію українських політичних сил під час проведення реформи буде враховано, а після її запровадження закон буде єдиним для всієї держави, і Галичина не стане винятком. Навзамін він вимагав, щоб у Галичині панував спокій, бо тільки нормальні польсько-українські стосунки сприятимуть її проведенню. 1 грудня 1906 р. палата депутатів Державної Ради ухвалила законопроект.  21 січня 1907 р. це зробила палата панів, а 26 січня його затвердив цісар.

Перші вибори до Державної Ради, що відбулися в травні 1907 р., принесли результати, які змусили ще більше замислитись протиборствуючі сторони над політичним майбутнім Галичини та посилити їхню боротьбу за реформування системи виборів до крайового сейму, щоб надолужити втрати. Українські партії провели до австрійського парламенту 27 депутатів, що насторожувало польських політиків, які суперничали з українцями. На виборах до рейхсрату за новим виборчим законом консерватори, діставши 12 місць, поступилися людовцям (17 місць) і ендекам (16). Ще 11 мандатів здобули “незалежні” і 6 – соціалісти. Увійшовши в таємний союз з людовцями, польські консерватори одержали перевагу над українськими політиками, представленими в австрійському парламенті.

Крім негативних наслідків, реформа виборчої системи до австрійського парламенту мала певне прогресивне значення. По-перше, запровадження загального прямого й таємного виборчого права стало переломним моментом в історії Галичини. По-друге, реформа активізувала боротьбу українських політичних сил за громадянські права українського народу, поклала початок новому етапу визвольних змагань.  По-третє, реформа завдавала удару по основах тодішньої переваги польської шляхти і сприяла зростанню ролі польських соціал-демократів і людовців. Польське парламентське Коло втратило консервативну єдність і було розділене всередині. За ставленням до польсько-українського порозуміння на противників і прихильників угоди диференціювалися польські політичні сили та громадськість. У такій ситуації перед польськими політиками в Галичині постали завдання знайти якийсь особливий підхід до національного розвитку українців у Східній Галичині і зміцнити польську солідарність як передумову збереження політичної ваги й привілеїв у державі.

У липні 1907 р. в новообраному парламенті українські депутати оприлюднили декларацію про державно-правовий статус русинів в Австро-Угорщині. В ній вони не лише висловили своє негативне ставлення до польських володарів Галичини і свою вимогу національної автономії, а й відкрито звинуватили австрійський уряд у співучасті в гнобленні українців. Загроза війни з Росією та зростання ролі українських послів у парламенті змусили Відень і, зокрема цісаря, шукати шляхів збереження прихильного до себе ставлення українців. Віденський уряд уперше визнав, що в австрійській монархії існує українське питання.