Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Шпори з історії - Держави і права України

34. Аграрне законодавство у Великому князівстві Литовському.

Право володіння землею грунтувалося на «пожалуванні» господаря, яке підтверджувалося грамотою або давністю часу. Кожне земельне володіння мало відповідати тому, що про нього записано у грамоті господаря. Уряд Великого князівства Литовського суворо пильнував за цим. Під час аграрної реформи Сигізмунда Августа здійснювалася перевірка прав на володіння землею. Правовий режим земельних володінь був різноманітним. Розрізнялися, зокрема, королівські, великокнязівські, магнатські, шляхетські і церковні землі. Крім того, залежно від способу придбання маєтки поділялися на декілька категорій: «отчини», або «дідини», тобто одержані у спадщину родові володіння; вислужені, або одержані в користування («держання») на визначений час, наприклад «до живота», «до волі панської»; одержані внаслідок купівлі-продажу довічно («куплені»).Шляхетська земельна власність усіх видів — родова, вислужена або куплена — вважалася недоторканною. У випадку, коли держатель землі не мав належних документів на право володіння нею, ця земля відписувалася господарю. Але цілком зрозуміло, що за період від аграрної реформи до прийняття І Литовського статуту з'явилися землевласники, право володіння землею у яких базувалося тільки на давності часу. Статут 1529 р. гарантував шляхті недоторканність таких володінь, остаточно визнавши строк давності 10 років. Після 10-ти років будь-які позови визнавалися недійсними і нерухоме майно залишалося у тієї особи, яка володіла землею протягом зазначеного часу.Певного поширення на початку XV ст. набуло так зване заставне землеволодіння. Воно означало, що землі передавалися кредитору як забезпечення боргу. Литовський статут 1529 р. зобов'язував кожного землевласника відбувати військову повинність відповідно до земського рішення.