Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 3. Новітня історія України (березень 1917 р. - 2014 р.)

Тема 12. Криза тоталітарної системи. Ідейна та громадська боротьба за державну незалежність

Лекція № 16. Україна в повоєнний період. Криза тоталітарної системи.

1. Період посилення сталінського тоталітарного режиму (1945-1953 рр.).

2. «Радянізація» Західної України. Рух опору в західноукраїнських землях.

3. Україна після смерті Сталіна. Критика культу особи.

4. Соціально-економічні та політичні реформи М. Хрущова, їх суперечливий і непослідовний характер.

5. Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 1960-х - початок 1980-х рр.).

6. Розпад Радянського Союзу і відродження незалежності України (1985-1991 рр.).

4. Соціально-економічні та політичні реформи М. Хрущова, їх суперечливий і непослідовний характер.

У 1957 р. М. Хрущов здійснив спробу реформувати радянську командно- адміністративну систему. З цією метою були ліквідовані галузеві міністерства, а замість них утворювалися територіальні органи управління промисловістю - ради народного господарства (раднаргоспи). Під контролем України опинилися 97% заводів республіки порівняно з 34% у 1953 р. Йшлось, однак, не про децентралізацію, а лише про удосконалення централізованості управління народним господарством. Реформа 1957 р. сприяла поглибленню спеціалізації та кооперування підприємств окремих районів, однак порушувала економічні зв’язки між підприємствами однієї галузі, які знаходилися в різних районах.

На початку 60-х рр. М. Хрущов побачив у розширенні економічних прав УРСР та інших республік загрозу місництва та відродження «буржуазного націоналізму». У 1963 р. було утворено Вищу раду народного господарства, яка взяла на себе координацію роботи промисловості та будівництва в загальнодержавному масштабі. Це призвело до згортання реформи.

Непослідовними та суперечливими були реформи М. Хрущова у сільському господарстві. Не маючи чіткого уявлення про шляхи досягнення поставлених цілей, він часто висував нереальні, утопічні плани. Одним із них було освоєння цілинних земель у Казахстані. Переміщення туди величезної кількості техніки, матеріальних та фінансових ресурсів, понад 500 тис. людей (100 тис. з України) не було підкріплено науковими розробками та серйозною підготовкою. Крім того, освоєння цілини призвело до зменшення уваги до розвитку зернового господарства у традиційних регіонах, зокрема в Україні. «Цілинна епопея» була характерним прикладом екстенсивного розвитку сільського господарства.

Після візиту в США у 1959 р., де М. Хрущов відвідав ферму, він захопився ідеєю «витягнути» сільське господарство СРСР за допомогою кукурудзи. Почалася величезна за масштабами «кукурудзяна» епопея: примусове насадження кукурудзи, яке охопило всю країну. «Королева полів» тільки в Україні зайняла понад 20% посівної площі. Хрущов сподівався на швидке і значне збільшення кормової бази, на основі якої можна було б здійснити різкий підйом тваринництва. Він поставив за мету в найближчі роки досягти рівня США з виробництва м’яса і наздогнати США у цьому показнику вже у 1960 р.

Та насаджування «королеви полів» стало однією з головних причин зменшення посівів зернових культур та значного зменшення особистого тваринництва. Пов’язати проблеми стабільного постачання населення хлібом та продуктами тваринництва шляхом «цілинної та кукурудзяної епопей» не вдалося. На початку 60-х рр. СРСР навіть почав масові закупки зерна за кордоном.

Позитивні зрушення за часів М. Хрущова відбулися у соціальній сфері. Значно збільшилися капіталовкладення у житлове будівництво, почалося спорудження панельних житлових будинків за типовими проектами - так звані «хрущовки». Тільки у 1951-1958 рр. в УРСР було збудовано майже 2 млн. квартир. Уперше за роки радянської влади трудящі отримували ізольоване житло. У побут поступово входили швейні та пральні машини, холодильники і телевізори.

Пенсійна реформа 1956 р. привела до підвищення мінімальних пенсій. Було скорочено тривалість робочого дня до семи годин для робітників та службовців.

На селі скасовувалися трудодні та впроваджувалась грошова оплата праці. Хрущов ліквідував таке ганебне явище часів сталінщини, як примусова праця селян у колгоспах. Мешканці сіл, як і всі громадяни СРСР, почали отримувати паспорти.

Одночасно М. Хрущов ініціював волюнтаристську реорганізацію сотень колгоспів у радгоспи. Вкрай негативні наслідки мала заборона тримати худобу в приміській зоні, на околицях міст і обмеження присадибних ділянок колгоспників. Вважалося, що цей захід сприятиме активній роботі селян у колгоспах. Та результатом було зменшення постачання продукції на колгоспні ринки та підвищення цін на неї.

У 1961 р. відбулася друга післявоєнна грошова реформа. Фактично це була прихована девальвація (знецінення офіційного золотого вмісту радянських карбованців). Одночасно підвищилися ціни на м'ясо, молоко та інші товари, що викликало протести людей.

Вирішити головне завдання - значно підняти життєвий рівень населення, довести на практиці перевагу соціалізму над капіталізмом - М. Хрущову не вдалося. Його енергія, намагання одним стрибком ощасливити мільйони радянських людей, які перетерпіли стільки страждань за часів сталінщини та страшної війни, спричинили до втрати ними відчуття реальності, ігнорування об’єктивних процесів розвитку СРСР.

Суспільно-політичне життя в Україні в середині 1950-1960-х рр. «Шістдесятники». М. Хрущов втручався буквально в усі сфери життя. З метою скорочення великого адміністративно-управлінського апарату з 1957 по 1959 рр. проводилось об’єднання підприємств, установ, колгоспів. Його наслідком було скорочення кількості чиновників на 130 тис. осіб. Партійна реформа полягала у поділі партійних організацій на міські та сільські, введення принципу ротації партійних та державних керівників. Якщо за часів Й. Сталіна їх не полишав постійний страх за своє життя, то нескінченні реорганізації та ініціативи М. Хрущова не давали спокою та гарантії збереження посад. Серед партійно- державної еліти виникла ідея усунення його від влади.

Та все ж «відлига», як називають хрущовський період, лібералізація суспільно-політичного життя дозволили сформуватися цілому поколінню «шістдесятників». Вони виступили з критикою національної політики Сталіна, на захист української мови, проти русифікації та за національно-культурне відродження. У середині 50-х рр. в СРСР, у тому числі і в Україні, було започатковано дисидентський рух, учасники якого критично ставилися до радянської політичної системи, офіційної ідеології, а деякі (як створена у 1959 р. Українська робітничо-селянська спілка) навіть ставили питання про реалізацію на практиці положення Конституції СРСР про право виходу республік зі складу Радянського Союзу.

Дисидентство являло собою ненасильницьку форму боротьби шляхом створення спілок гуртків, комітетів. Активну участь у цих опозиційних об’єднаннях брали Ю. Бадзьо, М. і Б. Горині, В. Мороз, В. Чорновіл та інші.

Влада та КДБ швидко відреагували на появу дисидентського руху. Система продовжувала триматися на жорстоких засадах ідеологічного контролю та боротьби з інакомисленням. У 1961 р. Л. Лук’яненко, І. Кандибу та інших членів Спілки заарештували та засудили на позбавлення волі. Лук’яненку смертна кара була замінена на 15 років ув’язнення. Реакцією партійного керівництва на діяльність «шістдесятників» було засудження відходу від «соціалістичного реалізму» та критика творчості митців. Командно-адміністративний стиль керівництва М. Хрущова виявився у його диктаті, партійних настановах та вказівках під час зустрічей з інтелігенцією у 1962-1963 рр. Людина в цілому обмежена, низького рівня культури, ініціатор десталінізації, вступив у конфлікт з інтелігенцією, втративши її підтримку.

Проявом посилення монополії офіційної марксистсько-ленінської ідеології та порушення визнаного у «Загальній декларації прав людини» права людини на свободу віросповідання була організована наприкінці 50-х - початку 60-х рр. антирелігійна кампанія. Партійне керівництво СРСР намагалося переконати народ у тому, що в атомному та космічному ХХ столітті релігія є пережитком і забобоном, заважає комуністичному вихованню радянських людей. Протягом 1957-1964 рр. в Україні було закрито майже половину православних церков, закривалися також костьоли, синагоги, молитовні будинки. Такі заходи не могли не викликати невдоволення людей старшого віку.

У квітні 1964 р. Хрущов спокійно відсвяткував своє 70-річчя. Та вже у жовтні його оточення (серед них був і голова КДБ В. Семичастний), у тому числі висуванці з України М. Підгорний, П. Шелест, Л. Брежнєв, які нещодавно гаряче поздоровляли М. Хрущова з ювілеєм, усунули його від влади.

На жовтневому 1964 р. пленумі ЦК КПРС, звинувативши М. Хрущова у «волюнтаризмі та суб’єктивізмі», прорахунках у зовнішній та внутрішній політиці, його звільнили з усіх посад.