Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 1. Стародавня та середньовічна історія України (до другої половини XVII ст.)

Тема 1. Вступ. Найдавніші цивілізації і стародавні держави на українських землях (VII ст до н. е. - до 80-х років ІХ ст. н. е.)

Лекція № 1. Предмет і завдання курсу «Історія України». Найдавніше населення України

1. Сучасні концепції вивчення історії та їх застосування при вивченні історії України.

2. Політична історія України - як наука: стан і перспективи її розвитку.

3. Українські землі в первісну епоху.

4. Східні слов’яни. Теорії та етапи слов’янського етногенезу.

5. Зародження і поширення етноніму Русь.

5. Зародження і поширення етноніму Русь.

Дослідники не мають одностайної думки щодо походження назви «Русь». Версії походження назви «Русь» такі:

• русами називали племена норманів («роотсі» - гребець, слово має давньоскандинавський корінь «рос»). Вони заснували слов’янську державу і дали їй свою назву. Авторів цієї теорії та її послідовників називають норманістами;

• слово «русь» має кельтське походження;

• руси - слов’янські племена Середнього Подніпров’я, які дали свою назву річкам Рось, Росава, Роставиця;

• Рось, Росава, Роставиця мають не слов’янську, а іранську назву, тому у перекладі з іранської «рос» означає «світлий».

• Русь - давньослов’янське божество;

• Руса - в прослов’янській мові річка «Русь» - «країна» річок.

Недавно добре відомий в нашій країні дослідник історії давньоруської державності М.Ф. Котляр у статі «Початки русі. Довкола 862-го року // Укр. іст. журн. - К. - 2012. - № 2» підкреслює, що перші неясні і неконкретні згадки про слов’янські спільності, русь і русів, не завжди відносяться саме до слов’ян, адже варяги, вікінги чи нормани ввійшли в наші джерела спочатку під ім’ям русь/рос. Перший наш літопис недвозначно вважає руссю варягів, про це ж свідчить текст «Бертинських анналів» 839 р. - перша датована згадка про ту русь. Так само розповідь К. Багрянородного про збирання данини в Наддніпрянщині називає панівну верхівку (варягів) руссю, а підлеглих їм людей слов’янами. Протягом кінця Х і наступних століть ім’я Русь перейшло на східних слов’ян. Це одна, стверджує М.Ф. Котляр, зі складностей вивчення історії східного слов’янства у ІХ і Х ст. І не випадково. Тому що основною концепцією походження терміна «русь» поширена в науці минулого від назви річки «Русь». Цієї точки зору притримуються багато сучасних провідних істориків.

Так, на думку академіка П. Толочка, «русь» - слова іраномовного походження, пов’язане з назвою сарматських племен (роси, росмани, роксолани). На межі VIII-IX ст. воно поширилось на Середньому Дніпрі й почало означати назву місцевих слов’янських племен. Тому літописець зафіксував, що поляни стали називатись руссю. Тобто, слов’янське плем’я, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку називали полянами, потім за ним закріпилася назва «русь». З часом вона поширилася на всі слов’янські племена. Вже у ІХ-Х ст. колишні міжплемінні східнослов’янські союзи - поляни, древляни, сіверяни, кривичі, волиняни, дреговичі, уличі, дуліби, словени та інші - злились у велику спільність, яка отримала назву «Роду Руського», «Русі». Вірогідно, що зі словом «русь» пов’язані й давні імена річок - Рось, її приток Росави й Роставиці. Слово «русь» вживали у двох значеннях: широкому - на означення всієї території Давньоруської держави; у вузькому - Середнього Подніпров’я. В епоху пізнього середньовіччя існувала назва Мала Русь, яка означала корінну етнічну територію держави.

На етапі формування держави «Русь», підкреслює П. Толочко, процес інтеграції східнослов’янських племен значно прискорився. Однією з характерних його особливостей була динамізація внутрішньої міграції. Археологічні і писемні джерела свідчать, зокрема, про взаємопроникнення полян на лівий берег Дніпра і сіверян - на правий. У басейні Прип’яті аналогічна картина простежується між древлянами і дреговичами, в Західному Побужжі, між дреговичами і волинянами. Слов’янська Новгородщина колонізувалася переважно східними слов’янами з південних земель, хоча мало місце і переселення туди слов’ян західних. У перші десятиліття Х ст. утверджується нова назва всіх східних слов’ян - «Русь». Вона рівнозначно відносилась і до країни, і до її народу. Літописні висловлювання «Русь», «Руська земля», «Руські гради», «ми від роду Руського» та ін. вказують на активний процес формування етнокультурної та етнополітичної спільності руського народу.

В ХІ-ХІІ ст. назва «Русь» поширюється на всю територію східнослов’янського державного простору і стає єдиною, етновизначальною.

Отже, у межах державної території Київської Русі впродовж кінця ІХ - початку ХІІІ ст. сформувалася відносно єдина етнокультурна і етнополітична східнослов’янська спільність. Її етнічним і етнополітичним ядром була Русь у вузькому значення слова, або «Внутрішня Русь», за термінологією іноземних джерел.

Народ, держава і територія розселення мали єдину назву - Русь, під якою і були відомі світу. І дійсно це було так. На півдні і на південному сході Русі інтегрувались у її державну структуру також тюркомовні торки, печеніги, чорні клубоки. Але це не означає, що в Київській Русі відбувся процес формування єдиної спільноти - давньоруської народності.

Достовірно відомо одне: вже у VIII-IX ст. територія східних слов’ян отримує стійку історичну назву Русі, а самі вони іменуються збірною назвою русичі або руські.

Першим руським містом, що виникло в середині VI ст. став Київ - «мати міст руських». Згідно літопису, Київ був заснований полянами на правому високому березі Дніпра і названий на ім’я їхнього князя Кия.

Услід за Києвом почали виникати інші міста східних слов’ян - Новгород, Іскоростень, Чернігів, Смоленськ, Полоцьк, Переяслав, Новгород-Сіверський та ін. Всі вони були у VII-IX ст. центрами самостійних князівств, але першим із них зі своїм значенням завжди вважався Київ.

Зростання могутності Києва було пов’язане не лише з його історичною першістю, але і з чисельністю і розвиненістю полян, а також з його вигідним географічним положенням. Вже у VII-VIII ст. слов’янські племена вели жваву торгівлю з населенням Прибалтики і Скандинавії на півночі, Візантією на півдні. Торгівельний шлях з Північної Європи до Візантії, відомий як шлях «з варяг в греки», проходив значною своєю частиною Дніпром, і якраз у центрі його стояв Київ, що користувався від цього безперечними економічними перевагами. Крім того, Київ мав можливість широкого культурного обміну з Візантійською імперією, спадкоємницею високорозвиненої античної цивілізації. Вже на початку ІХ ст. Київ стає одним із найбільших міст Європи.

У при ільменських слов’ян осередок державності виник значно пізніше, сформувавшись навколо городища, що поблизу Новгорода. А сам Новгород з’явився лише на початку Х ст. Це протодержавне утворення контролювало території не тільки ільменських слов’ян, а й кривичів, чуді, мері. Варязька експансія помітно прискорила процес формування державності у тому (північному) регіоні, хоча південноруські землі на сто-двісті років випереджали північні в соціально-економічному та культурному розвитку. Силою меча варяги змусили місцеві племена платити їм данину, але ті згодом об’єдналися і вигнали поневолювачів. Та протистояння серед слов’янських правителів, загострення між ними боротьби за владу призвели до того, що на князювання, як свідчить літопис, у 862 р. було запрошено норманського конунга Рюрика, який став правителем Північної Русі.

Отже, протодержави східних слов’ян виросли на місцевому ґрунті задовго до ІХ ст. внаслідок складного й тривалого соціально-економічного та культурного розвитку. Але й дотепер існують різні теоретичні міркування щодо державотворення на Русі.

Питання для самостійної роботи:

1. Що вивчає курс «Історія України».

2. Які джерела допомагають нам дізнаватися про минуле та сучасне України?

3. Що означає поняття «Політична історія України»?

4. Установіть відповідність між племенами та часом їх перебування на території України.

5. Доведіть або спростуйте твердження:     «Трипільська культура належить праукраїнцям».

6. Назвіть народи, які заселяли південь України в давні часи.

Орієнтовні теми рефератів:

1. Історія України як наука.

2. Сучасні концепції вивчення політичної історії та їх застосування при вивченні історії України.

3. Періодизація політичної історії України.

4. Суспільно-політичний устрій слов’янських племен.

Література для самостійної роботи:

Баран В. Д. Давні слов’яни / В. Д. Баран. - К.:Альтернатива, 1998. - 335 с.

Баран В. Д. Словяни у первісному і ранньому середньовіччі: Зб. вибраних етнологічних пр. / В. Д. Баран. - К., 2011. - 108 с.

Бунятян К. Давнє населення України: Навчальний посібник / К. Бунятян. - К.: Либідь, 2003. - 230 с.

Відейко М. Ю. Україна від Русі до Святої Русі / М. Ю. Відейко. - К.: Кріон, 2010. - 255 с.

Відейко М. Ю. Повість про князя кия / М. Ю. Відейко. - К.: Кріон, 2009. - 111 с. Економічна історія України. Історико-економічне дослідження: У 2 т. / Відп. ред. В. А. Смолій, кер. авт. кол. С. В. Кульчицький. - К.: Ніка-ентр, 2011. - Т. 1. - 696 с.; Т. 2. - 608 с.

Давня історія України: У 2-х кн. - К., 1994, 1995.

Давня історія України: У 3-х т. - К., 1997.

Залізняк Л. Стародавня історія України / Л. Залізняк. - К.: Темпора, 2012. - 542 с. Історична наука на порозі ХХІ ст.: підсумки та перспективи (матеріали Всеукр. наук. конференції). - Х.: Вид-во ХДУ. - 1995. - 354 с.

Історія України: навчальний посібник / Під загальною ред. В.А. Смолія. - К.: Альтернатива, 1997. - 424 с.

Історія України: навчально-методичний посібник для семінарських занять / В. М. Литвин, А. Г. Слюсаренко, В. Ф. Колоесник та ін.; За ред. В. М. Литвина. - К.: Знання-Прес, 2006. - 460 с.

Історія України: нове бачення / Під ред. В.А. Смолія. - К.: Альтернатива, 2000. - 464 с.

Калакура Я. Українська історіографія: курс лекцій / Я. Калакура. 2 вид., доп. - К.: Генеза, 2012. 512 с.

Касьянов Г. В. Національні історії та сучасна історіографія: виклики і небезпеки при написанні нової історії України / Г. В. Касьянов, О. П. Толочко // Укр. іст. журн. - 2012. - № 6. - С. 4-24.

Касьянов Г. В. Сучасна історія України: проблеми, версії, міркування / Г. В. Касьянов // Укр. іст. журн. - 2006. - № 4. - С. 5-15.

Колесник І. Українська історіографія / І. Колесник. - К.: Інс-т. іст. України НАНУ, 2013. - 466 с.

Кондратенко О. Українська історична наука (1944-1956 рр.) / А. Кондратенко. - К., 2009.

Котляр М. Ф. Початки Русі. Довкола 862-го року / М. Ф. Котляр // Укр. іст. журн. - 2012. - № 2. - С. 28-41.

Кульчицький С. В. Про чергове засідання Спільної українсько-російської комісії істориків / С. В. Кульчицький // Укр. іст. журн. - 2009. - № 1.

Кульчицький С. В. Україна: суспільство й держава на терезах історії (19912006 рр.) / С. В. Кульчицький // Укр. іст. журн. - 2006. - № 4. - С. 15-32.

Кириленко С. О. Проблема походження Русі в радянській історичній науці: 19301940 рр. / С. О. Кириленко // Укр. іст. журн. - 2011. - № 6. - С. 191-208.

Литвин В. Історія України. підручник. Вид. 6-те, доп. / В. Литвин. - К.: Наукова думка, 2011. - 840 с.

Мартинов А. Ю. Історичні знання в умовах глобалізації / А. Ю. Мартинов // Укр. іст. журн. - 2009. - № 1.

Масненко В. В. Історична пам'ять як основа формування національної свідомості / В. В. Масненко // Укр. іст. журн. - 2002. - № 5.

Політична енциклопедія / Гол. ред. Ю. Левенець. - К.: Парламентське вид-во, 2011. - 808 с.

Політична історія України ХХ століття: у 6-ти т. / Редкол.: І. Ф. Курас (голова) та ін. - К.: Генеза, 2002-2003.

Політична історія України: Навч. посібник / За ред. В. І. Танцюри. - К.: Академвидав, 2008. - 552 с.

Реєнт О. Україна ХІІ-ХХ ст.: Роздуми та студії історика - О. Реєнт. - К., 2009. Ричка В. М. Візантійські походи київських князів в історичній пам’яті східного слов’янства / В.М. Ричка // Укр. іст. журн. - 2012. - № 4. - С. 4-20.

Смолій В. А. Історія інститутська, історія українська / В. А. Смолій, О. А. Удод, О. B. Ясь / Укр. іст. журн. - 2012. - № 1. - С. 4-28.

Україна: політична історія ХХ - початок ХХІ ст. / Ред. рада: В. М. Литвин (голова) та ін. Редкол.: В. А. Смолій, Ю. А. Левенець (співголови) та ін. - К.: Парламентське видавництво, 2007. - 1028 с.

Шип Н. А. Дискусія про термін Русь / Н. А. Шип // Укр. іст. журн. - 2002. - № 6. - C. 92-107.

Яремчук В. П. Історична наука в УРСР в «добу Шелеста» / В. П. Яремчук // Укр. іст. журн. - 2008. - № 3.