Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 3. Новітня історія України (березень 1917 р. - 2014 р.)

Тема 11. Україна і Друга світова війна (1939-1945 рр.)

Лекція № 15. Політичне становище України напередодні та в роки Другої світової війни.

1. «Українське питання» в європейській політиці напередодні та на початку Другої світової війни.

2. Україна в перші роки Другої світової війни.

3. Політичні процеси в Україні в період німецької окупації.

4. Звільнення України від окупації. Закінчення Другої світової війни та її політичні наслідки для України.

4. Звільнення України від окупації. Закінчення Другої світової війни та її політичні наслідки для України.

Звільнення України та завершення бойових дій у Європі. Звільнення України від окупації та об’єднання українських земель пов’язане з корінним переломом у Другій світовій війні. Він почався перемогою радянських військ під Сталінградом, подальшим розгромом німецьких військ під Курськом і Орлом (липень 1943 р.), капітуляцією Італії перед союзниками й італо-німецьких військ в Африці.

16 грудня 1942 р. війська Воронезького та Південно-Західного фронтів перейшли в наступ, 18 грудня почалося звільнення населених пунктів Луганської області. Під час великих наступальних операцій були звільнені: 23 серпня 1943 р. - Харків, 8 вересня - Донецьк, 6 листопада - Київ. 24 грудня 1943 р. почався загальний наступ радянських військ на Правобережній Україні. Найскладнішими воєнними операціями в Україні були: Корсунь-Шевченківська (25 січня - 17 лютого 1944 р.), Кримська (квітень - травень 1944 р.), Яссо-Кишинівська. (серпень 1944 р.). У липні 1944 р. під Бродами радянські війська розбили вісім німецьких дивізій і серед них - дивізію СС «Галичина», чисельністю до 10 тис. вояків. З них приблизно 5 тис. вдалося вирватися з оточення, згодом частина з них потрапила в УПА. Для українського народу ця битва була однією з найтрагічніших, оскільки по обидва боки фронту опинилися представники однієї національності. 27 липня 1944 р. був звільнений Львів. На заключному етапі, під час Карпато-Ужгородської операції в жовтні 1944 р., було завдано важкої поразки групам фашистських армій «Північна Україна» і «Південна Україна»; 27 жовтня 1944 р. був звільнений Ужгород, а наступного дня - вся Закарпатська Україна. У 1944 р. розпочався закордонний похід радянських військ.

У серпні 1944 р. Румунія вийшла з фашистського блоку держав і перейшла зі своїми збройними силами на сторону держав антигітлерівської коаліції. У зв’язку з переходом радянськими військами радянсько-болгарського кордону 9 вересня 1944 р. жителі Софії підняли повстання, а згодом і Болгарія перейшла на сторону антигітлерівської коплації. Далі німців було вигнано з Югославії, Словаччини, Угорщини, Австрії, Греції, Албанії. Особливо складним було становище в Польщі. За наказом емігрантського польського уряду, який перебував у Лондоні, 1 серпня 1944 р. у Варшаві почалося повстання під керівництвом Армії Крайової, яке тривало до 2 жовтня 1944 р. До нього приєдналися деякі частини Армії Людової (її дії спрямовувались Польською робітничою партією). Варшава була повністю зруйнована німцями. У боях загинуло до 200 тис. повстанців і жителів міста. Варшава і західні землі країни були звільнені радянськими військами тільки в січні 1945 р. під час Вісло-Одерської операції. У Будапештській операції була звільнена Угорщина, 9 травня 1945 р. - Прага.

У червні 1944 р. до активних бойових дій радянських військ на Європейському континенті долучилися союзники СРСР - Англія і США. 6 червня 1944 р. союзні війська висадилися на півночі Франції, в Нормандії для здійснення операцій «Оверлорд» (повелитель) - форсування протоки Ла-Манш. Через два тижні на півдні Франції (у м. Марселі) проведено операцію «Енвіл» (ковадло). Війна на два фронти, чого особливо побоювалося гітлерівське керівництво, для Німеччини почалася тільки в 1944 р.

На завершальному етапі війни в Європі радянськими військами була проведена Берлінська операція (16 квітня - 8 травня 1945 р.). Кульмінацією битви став штурм рейхстагу. 2 травня 1945 р. гарнізон Берліна склав зброю, а 8 травня в передмісті Берліна - Карлхорсті - в присутності представників командування союзних держав було підписано Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини.

Так завершилася небувала за своїми масштабами і жорстокістю кровопролитна війна в Європі.

Початок відбудови народного господарства України та протистояння ОУН-УПА Радянському режиму. Зі звільненням України розпочалася відбудова зруйнованого війною господарства. Основні зусилля були зосереджені передусім на відновлення роботи шахт, рудників, електростанцій, промислових підприємств. Було вжито заходів для повернення фахівців народного господарства в Україну, демобілізації їх з армії. Значні матеріальні й трудові ресурси були спрямовані з усіх регіонів СРСР в Україну. На селі відновлювалися колгоспи, радгоспи, МТС.

Досить складним було становище в Західній Україні. Керівники ОУН-УПА, усвідомлюючи неминучість перемоги СРСР, передбачали, що скоріше всього німці вступлять в контакт із західними державами, щоб уникнути радянської експансії. Такі думки спонукали їх до необхідності боротьби з більшовиками. На цій підставі ОУН-УПА організувала широку агітаційно-пропагандистку роботу під гаслом «за самостійну Україну без більшовиків і москалів», всіма силами протидіяла мобілізації місцевого населення в радянську армію, його депортації, розправі з греко-католицькою церквою. Використовуючи терор проти партійно- радянських працівників, правоохоронних органів, командуючого складу радянської армії, ОУН-УПА прагнула показати свою силу і вселити страх у населення розплатою за підтримку радянської влади.

В результаті населення західноукраїнських земель зазнало важких випробувань. Жертвами диверсій та бойових зіткнень стали тисячі мирних мешканців.

Радикальна активізація боротьби радянських органів з повстанським рухом відбулася восени 1944 р. 9 жовтня нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія і нарком державної безпеки СРСР В. Меркулов підписали спільний наказ «Про заходи боротьби з оунівським підпіллям та ліквідацію збройних банд ОУН в західних областях УРСР». Ліквідація підпілля доручалася військам НКВС. Рекомендація посилити репресивні заходи щодо родин активних учасників підпілля - заарештованих, убитих або перебуваючих на нелегальному становищі.

Наполягалось на широкому втягуванні місцевого населення в агентурно- інформаційну роботу, в збройні групи сприяння.

У листі до Й. Сталіна від 15 листопада 1945 р. М. Хрущов писав, що розгром Німеччини і Японії, зміцнення воєнно-економічної могутності і зростання міжнародного авторитету СРСР викликають розгубленість і почуття приреченості серед «залишків банд українсько-німецьких націоналістів». Життя показало, однак, що велетенська наддержава не могла придушити підпільно-партизанську активність у західних областях УРСР впродовж десяти років - майже до середини 1950-х.

Інформуючи ЦК КП(б)У про ситуацію в західних областях, міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач 28 травня 1946 р. у черговий раз заявив, що націоналістам завдано «вирішальної поразки». Цього разу однак він змушений був додати, що повстанці і підпільники, котрі залишилися в лавах визвольного руху, є націоналістами-фанатиками, які вирішили боротися з радянською владою до кінця.

Під жорстоким силовим тиском лави повстанців ріділи. Внаслідок військово- чекістських операцій і агентурно-оперативних дій МДБ і МВС, постійних депортацій у віддалені регіони СРСР прихильного до повстанців та підпільників населення і колективізації сільського господарства зникала база на яку завжди спирався визвольний рух.

УПА як збройна формація вичерпала свої можливості. У зв’язку з цим і на підставі рішення УГВР головний командир УПА Р. Шухевич 3 вересня 1949 р. видав наказ, згідно з яким всі повстанські відділи і штаби припиняли свою діяльність як бойові одиниці і органи управління. Особовий склад відділів і штабів вливався в підпільні структури ОУН(Б).

Антикомуністичний опір ОУН і УПА в Україні мав чималий резонанс як в українському суспільстві, так і за кордоном. Безкомпромісний характер збройного конфлікту між визвольним рухом, репрезентованим українським націоналізмом, і силами сталінського тоталітарного режиму спричинив значні жертви серед цивільного населення західних областей і потягнув за собою загибель спеціалістів різних галузей економіки, культури і освіти з інших районів України і СРСР в цілому, котрі відряджалися на роботу в західні області. В результаті протиборства були завдані матеріальні збитки об’єктам виробничого і соціально-культурного призначення, особистому майну громадян.

У постанові президії ЦК КПРС «Про політичний і господарський стан західних областей Української РСР» від 26 травня 1953 р. були підбиті перші підсумки боротьби у цьому регіоні від 1944 р. до 1952 р. включно: репресовано державою до 500 тис. осіб, в тому числі заарештовано понад 134 тис., вбито понад 153 тис., вислано довічно з України понад 203 тис. осіб. Більш повні дані подані КДБ у 1957 р. У відповідній доповідці четвертого управління КДБ при Раді міністрів УРСР зазначалося, що за 1944-1956 рр. в ході бойових операцій, в результаті самогубств та «внутрішнього» терору безповоротні втрати підпілля становили 155108 осіб, з них у східних областях - 1746. За той же період вийшло з повинною 76753 особи. У 1943-1956 рр. за всіма «забарвленнями» націоналістичної діяльності було заарештовано 103866 осіб, з яких засуджено 87756.

У статті професор Ю. Шаповалов «Українська друга світова» підкреслює, що ми дожили в Україні до того, що можна писати не тільки про злочини і репресії нацистської окупації, а і про злочини комуністичного режиму по відношенню до своїх власних громадян. Люди, які пережили цю катастрофу, знали, що український народ натерпівся від обох тоталітарних систем - як гітлерівської, так і сталінської.

Тому автор вважає, що прийшов час ревізувати один з фундаментальних постулатів історії - про звільнення України. У 1944 р. такого звільнення, по суті, не було, а було вигнання нацистів з території України. Але «війна після війни», яку сталінський режим розгорнув на західноукраїнських землях і вів аж до середини 50-х років, - один з найбільш переконливих аргументів на користь якраз такої точки зору.

Політичні наслідки Другої світової війни. Після закінчення Другої світової війни переважна більшість українських земель опинилася у складі однієї держави - УРСР.

Україна вперше офіційно увійшла в світове співтовариство, що було засвідчено рішенням міжнародних конференцій держав антигітлерівської коаліції в Ялті й Потсдамі, її участь в заснуванні ООН та іншими міжнародними акціями.

Історія Другої світової війни є надзвичайно складним, багатоплановим об’єктом. У радянські часи партійний ідеологічний апарат виробив пріоритетні напрями вивчення і висвітлення подій воєнної доби і заздалегідь розставив вигідні тільки йому наголоси. Скажімо, бойові дії регулярних збройних сил, партизанів та підпільників, зусилля радянського тилу, масовий героїзм, злочини окупантів піднімалися на щит, а інші, зокрема втрати Червоної армії, помилки та невдачі військово-політичної верхівки, недоліки організації радянського руху опору, ставлення тоталітарного сталінського режиму до власного народу, репресивно- каральна система, проблема колаборації, міжнаціональні стосунки у той період були майже заборонені. У виключно в негативному ключі висвітлювалась історія ОУН та УПА.

Тому й виходило, як писав у 1999 р. М.В. Коваль у своїй монографії «Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах», що в лакованій офіційній версії історії найбільшої з усіх війн не знаходилося гідного місця для негативного показу ні безмірної народної трагедії, ні вирішальної ролі народу в урятуванні Батьківщини.

Одним із найважливіших підсумків війни, що торкається України,стало завершення возз’єднання українських земель у єдиній державі.

Певні підсумки можна зробити і щодо колабораціонізму як міжнародного явища, яке не обійшло і Радянський Союз. За підрахунками, в німецьких збройних силах служило до 1 млн. радянських людей, в основному з військовополонених, та до 300 тис. служили в поліцейських формуваннях. Теза офіційної пропаганди, про «велику дружбу народів» поєднувалася з масовими депортаціями багатьох народів Північного Кавказу і Криму, німців Поволжя та народу України.

Перемога над нацистською Німеччиною, незважаючи на величезні людські жертви та матеріальні збитки, породила в українському народі сподівання на майбутнє поліпшення життя. З відновленням радянської влади закінчився період невизначеності для населення, яке під час війни перебувало на окупованій території. Встановлення на місцях командно-адміністративної системи поклало край сподіванням на краще життя. Очікування українців на соціально-політичні зміни, демократизацію суспільного життя, ліквідацію колгоспної системи, «пом’якшення» ідеологічного режиму не оправдилися. Більше того, багатьох людей було піддано утискам беріївських каральних органів, під підозрою знаходилися майже всі, хто перебував на окупованій території (обмеження стосувалися щодо прийому на роботу, зарахування у вищі навчальні заклади, просування по службі тощо). Жорстокі репресії, табори Гулагу очікували значну частину військовополонених.

З січня 1944 р. з Західної України була розпочата депортація осіб, підозрюваних у зв’язках з організаціями націоналістів: декількома етапами - 100300 членів ОУН-УПА. Загалом цей період став відчутним для західноукраїнських земель, які, об’єднавшись нарешті зі своїми братами на Сході, опинилися водночас відгородженими від звичайної для них європейської політичної та культурної традицій.

У зв’язку з підготовкою до 60-річчя визволення України від гітлерівських загарбників та 60-річчя Перемоги над нацизмом з’явився цикл публікацій, присвячений методологічним аспектам дослідження Другої світової війни, проблемам термінології, а також історичної пам’яті про події воєнної доби.

Зокрема Васильєв В.Ю. в статті «Україна в політиці керівництва СРСР напередодні Другої світової війни» аналізує теоретичні проблеми усвідомлення керівництвом СРСР політики як суспільного феномену, ставлення лідерів компартії до України, особливості політичного курсу в умовах загрози Другої світової війни. Автор підкреслює, що загалом з початку сталінської революції «згори» (1929 р.) до нападу німецьких військ (22 червня 1941 р.) органами держбезпеки в Україні було арештовано 739910 чол. Тому з початком Другої світової війни лідери комуністичної партії СРСР несподівано для себе зіткнулися з широким спектром настроїв в українському суспільстві, починаючи від радянського патріотизму і закінчуючи соціальною апатією та відвертим антикомунізмом. Республіканські управлінські структури виявилися неготовими до інтеграції до західноукраїнського суспільства в УРСР, а потім і до ефективної організації відсічі німецьким загарбникам. Політика керівництва СРСР в Україні, спроба «радянізувати» українське суспільство за допомогою соціальної інженерії призвели до протилежних наслідків.

Тому канадський історик Р. Сербин у статті «Велика Вітчизняна війна: совєтський міф в українських шатах» небезпідставно стверджує, що кожен режим чи кожне суспільство творять міфи собі на користь і витримують їх, поки вони їм служать. З такою метою був створено «совєтський» міф «Великої Вітчизняної війни». Він замінив «Велику Жовтневу революцію» як головний консолідуючий міф «совєтської» держави та об’єднуючий культ «совєтського» народу, і в цьому він був надзвичайно успішний. Водночас канадський історик наголошує, що хоча міф «Великої Вітчизняної війни» сьогодні тішиться заступництвом української влади і широкою популярністю в українському суспільстві, його корисність для будівництва незалежної української держави не доведена. Міф залишає нез’ясованими такі питання, як державний статус України під час Другої світової війни, її тодішнє ставлення до Союзу та інших держав, а «прославляючи війну», «визволення» й «перемогу», він «відволікає» увагу від головного значення війни для України - великої людської трагедії.

У 1997 р. при урядовій комісії України з вивчення діяльності ОУН і УПА була створена робоча група з істориків (керівник професор Станіслав Кульчицький). За 1997-2004 рр. ця робоча група опублікувала 28 видань, присвячених «білим плямам» історії ОУН-УПА. При цьому увага була приділена трьом війнам, які вела УПА з моменту її створення в 1943 р.: проти радянських партизан (а після 1945 р. - проти радянсько-комуністичної адміністрації), проти німецької окупаційної влади й проти польської Армії Крайової. Публікації робочої групи розвінчують безліч міфів, які існують у проблемі ОУН-УПА (виконання ними функції фашистських наймитів, звірячі масові розправи над мирним населенням і тощо).

Група підкреслила, що зараз, за підсумками проведеної колосальної роботи, вона не тільки може, а й зобов’язана говорити про Другу світову війну. Група підтримала відкритий лист до вищого керівництва держави від 6 квітня 2005 р., в якому йде мова про давно назрілу необхідність виробити сучасну, прогресивну концепцію історії Другої світової і Великої Вітчизняної воєн і ролі в них українського народу, оскільки проблема УПА і ОУН - це тільки один, нехай і виключно важливий, аспект питання. Мета відкритого листа - донести до громадськості правду: суспільство не може йти вперед, якщо його свідомість повернута по суті, назад. Група підкреслила, що вона чекає, перш за все, реакції перших осіб країни.

Питання про визнання ОУН-УПА воюючою стороною і про національне питання - примиренні ветеранів Великої Вітчизняної війни і ветеранів УПА, яке ще не вирішено, хоча вже давно назріло.

Отже визволення України й втрати українського народу в роки війни - це маловивчена проблема. І коли йдеться про визволення українських земель від нацизму, перемогу у Великій Вітчизняній війні, треба пам’ятати, що далеко не все зроблено по встановленню справжньої ціни перемоги.

Український народ в роки Другої світової війни виявив неабиякі потуги в боротьбі з фашизмом, у намаганні вибороти свою державність. Розчленованість українських земель між різними державами, участь українців у їх збройних формуваннях, вимушеність воювати один проти одного ще раз переконала національні політичні сили у необхідності боротьби за створення незалежної Української держави.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Проаналізуйте сутність «українського питання» в контексті міжнародної політики напередодні та в перші роки Другої світової війни.

2. Поясність, за яких обставин відбувалось включення до складу УРСР Західної України, Буковини та Бессарабії.

3. Наскільки адекватними були сподівання лідерів ОУН на відродження української державності за допомогою Німеччини?

4. Які наслідки мала «радянізація» західноукраїнських земель?

5. Охарактеризуйте перебіг у наслідки бойових дій на території України в 1941-1944 рр.

6. З’ясуйте мету й сутність гітлерівського режиму в Україні.

7. Визначте основні причини поразок Червоної армії в перші місяці війни.

8. Охарактеризуйте перебіг і наслідки бойових дій на території України в 1943-1944 рр.

9. Охарактеризуйте дії радянських партизан в Україні.

10. Як і з якою метою була створена УПА?

11. Проаналізуйте хід звільнення України від окупантів.

12. Визначте здобутки і втрати України в роки Другої світової війни.

Орієнтовні теми рефератів:

1. Українські землі в експансіоністських планах фашистської Німеччини.

2. «Радянізація» західноукраїнських земель та її наслідки.

3. Антигітлерівська коаліція: союз заради перемоги.

4. Війна втрачених надій: український націоналізм у Другій світовій війні.

5. Ціна перемоги: втрати українців за часи Другої світової війни.

6. Проблема колабораціонізму під час Другої світової війни.

7. Харківщина в роки Великої Вітчизняної війни.

Література для самостійної роботи:

Архіви окупації. 1941-1944 / Упоряд. Н. Маковська. - К.: Вид. дім «Києво- Могилянська академія», 2006. - 877 с.

Баран В. Україна: Західні землі: 1939-1941 рр. / В. Баран, В. Токарський. - Львів: Ін-т українознавства імені І. Крип’якевича, 2009. - 448 с.

Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1959. Суспільно- політичний та історико-правовий аналіз: у 2 т кн. / упоряд. І. Г. Білас. - К.: Либідь. - Військо України, 1994. - Кн. 2. Документи та матеріали. - 344 с.

Боляковська А. В. Іноземні військові формування у зброїних силах Німеччини (1939-1945 рр.): монографія / А. В. Боляковський. - Львів: Вид-во Львів, політехнік, 2013. - 878 с.

Вєдєнєєв Д. В. Україна у Другій світовій війні: деякі питання теорії, методології й суспільних рефлексій / Д. В. Вєдєнєєв, О.С. Лисенко // Укр. іст. журн. - 2010. - № 3.

Відображення волинської трагедії в історичній пам’яті польського й українського народів: монографія. - К.: ДП НВЦ» Пріорітети».ю 2013. - 292 с.

Вронська Т. В. Тюрми в нацистській карально - репресивній системі на окупованій території України / Т. В. Вронська, О. Є. Лисенко // Укр. Іст.журн. - 2013. - №1. - с. 92-105.

Гриневич В.А. Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни (1939-1945) / В.А. Гриневич. - К., 2007. - 348 с.

Гогун А. Сталинские коммандос. Украинские партизанские формирования. Малоизученные страницы истории. 1941-1944 / А. Гогун. - Центрополиграф, 2008. -476 с.

Киричук Ю. Український національний рух 40-50 років ХХ століття: ідеологія та практика / Ю. Киричук. - Львів: Добра справа, 2003. - 463 с.

Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945) / М.В. Коваль. - К.: Наукова думка, 1999. - 376 с.

Левітас Ф. Друга світова війна: український вимір / Ф. Левітас. - К., 2011. - 272 с. Лозицький В. С. До питання про загальну чисельність партизанів УРСР у роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) В.С. Лозицький // Укр. іст. журн. - 2011. - № 6. - С. 152-171.

Мотика Г. Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько - український конфлікт 1943-1947 / Г. Мотика. - К.: ДУХ і ЛІТЕРА, 2013. - 360 с.

Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: колективна монографія / відп. ред. В.С. Кульчицький. - К., 2005. - 495 с.

Патриляк І.К. Україна в роки Другої світової війни. Спроба нового конституційного погляду / І.К. Патриляк, М.А. Боровик. - К.: Меланіка, 2010. - 590 с.

Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: історичні нариси / відп. ред. В.А. Смолій. - К.: Наукова думка, 2002. - 413 с.

Трагедія українсько-польского протистояння на Волині 1938-1944: Володимиро - Волинський район / Упор.та авт.колект. І. Пущук. Луцьк: Твердиня, 2011. - 420 с. Слюсаренко А.Г. Україна в роки Другої світової війни: навч. посіб. для студ. іст. фак-тів / А.Г. Слюсаренко, І.К. Патриляк, М.А. Боровик. - К.; Ніжин: Меланіка. 2009. - 446 с.