Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 2. Нова історія України (1648-1917 рр.)

Тема 7. Українське національне відродження ХІХ ст.

Лекція № 9. Україна в першій половині ХІХ ст.

1. Початки українського національного Відродження

2. Початок Українського відродження в Слобідській Україні.

3. Політизація національного руху в першій половині ХІХ ст.

4. Особливості національного відродження в західноукраїнських землях.

5. Вплив європейських революцій 1848-1849 рр. на політичне життя українських земель.

2. Початок українського відродження в Слобідській Україні.

Не можна не згодитись з О. Єфименко, яка переконливо підкреслювала, що перші ознаки відродження з’явились не на Правобережній й навіть не в Лівобережній Україні, де треба було на нього сподіватися, а в Україні Слобідській. Цієї думки притримувався і Д. Дорошенко. Українське національне відродження розпочалось на тих землях, які до кінця XVIII століття жили своїм власним життям, розвивали політичну й культурну автономію. Це були Гетьманщина й Слобідська Україна. Найвиразнішим в ньому було пробудження почуття своєї народності. Національна культура розвинулася найбільше саме на Лівобережній Україні, а разом із нею тут найбільше розцвіла й багата усна народна поезія.

На початку ХІХ століття осередком культурного життя в Лівобережній Україні зробився Харків, який у «десятих-тридцятих роках став найбільшим духовним огнищем України» . Великою подією в житті Харкова було відкриття у 1805 р. університету, який скупчив біля себе найкращі культурні сили українського громадянства, діячів на літературній, історичній і етнографічній ниві.

Ініціатор створення університету Василь Назарович Каразін, який замислив не просто навчальний заклад, а своєрідний науково-навчальний та культурно-ремісничий центр, який міг би дати поштовх до розвитку не тільки самого Харкова, але й усіх східноукраїнських губерній. Перші три тисячі книжок для бібліотеки Харківського університету Каразін особисто зібрав серед московської інтелігенції, передав сюди величезну кількість власних книжок, закупив наочних посібників на 5 тис. крб., закладав і перезакладав власний маєток для покриття боргів. Але В. Каразін не став першим ректором Харківського університету. Він, навіть, був усунений від урочистого відкриття першого в Україні Харківського університету . Ним став І.С. Рижський, відвертий українофоб, який писав у 1805 році, що українська мова ось-ось перестане існувати, «придет в современное забвение». Але, не дивлячись на це, вже на початку свого існування в Харківському університеті сформувався гурток мужніх людей, які свідомо виступили з думкою працювати для відродження української народності.

В умовах посилення атмосфери переслідування української народності починає писати українською мовою П. Гулак-Артемовський, який різко таврував такі вади суспільства, як самодурство, аморальність, свавілля та деспотизм панів. Езоповою мовою він критикував реакційні порядки в країні й разом з тим вболівав за долю селян. Видатними творами збагачує українську літературу Г. Квітка-Основ’яненко. Різкій сатирі від піддав недоліки тогочасного суспільства у повістях «Пан Халявський», «Українські дипломати», п’єсах «Дворянські вибори», «Сватання га Гончарівці» та в інших творах.

Філолог-славіст І. І. Срезнєвський у 1883-1898 рр. у Харкові видав шість збірок «Запорожская старина», в яких опублікував зібрані ним українські пісні та звичаї з власними додатками. «Запорожская старина» стала першою спробою створення нової, цілісної картини українського минулого на основі фольклорних джерел та фольклоризованих текстів. Вона показала великі потенційні можливості для вивчення історії України, закладені в пам’ятках усної народної творчості. І.І. Срезнєвський переніс основний акцент в зображенні минулого з соціально- політичної на фольклорно-етнографічну тематику, ввів до української історіографії героїв усної народної творчості, розширив її регіональні, соціальні та жанрові рамки. Він продемонстрував непересічне критичне почуття та широку ерудицію, які дозволяли йому поставити окремі, перспективні в науковому відношенні проблеми, зв’язані з початком існування запорозького козацтва, оцінкою історичної ролі гайдамаків. В той же час, «Запорожская старина» далеко відстояла від наукової, академічної історіографії. Як вважає відомий історик в Україні В. В. Кравченко, значення «Запорожской старины» для розвитку української історичної думки не слід перебільшувати. Те, що можна було в ній знайти нового, дуже часто виявлялося не достовірним, те що було достовірним, частіше за все виявлялося не новим.

І ще про одну цікаву рису творчої діяльності І. І. Срезневського. На відміну від першого ректора Харківського університету І. С. Рижського, який писав у 1805 році, що українська мова ось-ось перестане існувати, І. І. Срезневський рішуче виступив на захист української мови, вважаючи її не наріччям російської, а однією з найбагатших мов слов’янських. Хоча дехто приписує йому іншу точку зору. Мовляв, Срезневський українську мову вважав «говором» однієї «руської мови».

В Харкові з’являються перші твори молодого вихованця Харківського університету М. Костомарова. 1838 р. піж псевдонімом Ієремія Галки він видає перший свій драматичний твір «Сава Чалий», написаний українською мовою. Наступного року виходять збірки віршів «Українські балади», «Вітка» та ін. «Любов до малоросійського слова, - писав Костомаров, - більш-менш приваблювала мене, мені було гірко, що така прекрасна мова залишається поза всякої літературної обробки і зверх того її цілком незаслужено зневажають» . «В руках харківського гуртка, - пише М. Грушевський, - українське письменство набрало характеру поважного народного діла»26. Під впливом харків’ян такі гуртки з’явились навіть у Петербурзі й Москві. В кінці 30-х років тут перебувають Гребінка і Шевченко. Поява в 1840 р. першого «Кобзаря» Шевченка була значною подією українського життя. З його появою справді можна було сказати, що українське Відродження з літературного боку цілком забезпечено .

У 1834 р. га території України виникає й інший просвітницький центр - Київський університет. Його засновники менш за все думали про відродження української народності. Але вже перший ректор Київського університету М. Максимович виявився видатним українським діячем.

В історичних дослідженнях «Откуда пошла русская земял...» (1837), «О происхождении варягов-русов» (1841) він висловив думку про спільні корені російського, українського та білоруського народів, піддав критиці норманську теорію походження давньоруської держави. Фольклористичні праці Максимовича - «Малоросійські пісні» (1827), «Українські народні пісні» (1834), «Збірник українських пісень» (1849) та ін. - започаткували українську фольклористику.

Отже, українське Відродження, яке розпочалось на Слобожанщині, знайшло відгук і підтримку в найважливішому геополітичному регіоні України - Наддніпрянщині.