Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 2. Нова історія України (1648-1917 рр.)

Тема 5. Українська національна революція XVII ст. і становлення української державності (1648-1676 рр.)

Лекція № 7. Політична криза в Україні після смерті Б. Хмельницького

1. Пошук політичних орієнтирів. Початок громадянської війни в кінці 50-х рр.

2. Поширення громадянської війни в Україні на початку 60-х рр. Розкол України на два політичних табори.

3. Боротьба Петра Дорошенка за створення загальноукраїнської держави.

4. Причини поразки Української революції та її історичне значення.

3. Боротьба Петра Дорошенка за створення загальноукраїнської держави і причини її невдач.

Після П. Тетері Петро Дорошенко був обраний гетьманом Правобережної України (1665-1676). Дорошенко проявив себе як найталановитіший гетьман епохи Руїни або наступного періоду громадянської війни в Україні в 60-ті роки XVII ст. Він рішуче виступив проти умов Андрусівського договору й восени 1667 р. зробив спробу прилучити до Гетьманщини Західний регіон. На його заклик козацька рада проголосила, що Україна не визнає над собою ні влади Польщі, ні влади Московського царства. Дорошенка любили в народі, його підтримували маси козаків, селян, міщан. Козацтво і народ остаточно відвернулися від Брюховецького і послали до Дорошенка своїх представників, пропонуючи йому українське гетьманство. Дорошенко, прибувши в місто Опошню, тут у червні 1668 р. був одноголосно обраний гетьманом всієї України. Козаки схопили Брюховецького і розстріляли його.

Відкрилася перспектива відродження воз’єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил.

Запорозькі козаки, що завжди підтримували Брюховецького, виступили проти обрання гетьманом Дорошенка й обрали свого гетьмана - П. Суховія. Крім того, вони уклали союз з кримськими татарами і готувалися до спільного з ним походу до України. Дорошенко, залишивши замість себе наказного гетьмана Дем’яна Многогрішного, відправився на південь України, щоб протистояти претендентові булави П. Суховію, підтриману кримськими татарами. Роз’єднання козацьких сил, що відбулося, негативно позначилося на розвитку подій.

Д. Многогрішній, опинившись внаслідок наступу російських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Московії і при її підтримці був обраний гетьманом Лівобережної України (1668-1672 рр.).

Українська держава знову розкололася на два гетьманства.

Д. Многогрішний, погодившись на входження України до складу Росії, взяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б. Хмельницького. Він підписав із Московською державою Глухівські статі (1669 р.). В той же час гетьман відновив зв’язки з П. Дорошенком, надавши йому військову допомогу. Діяльність Д. Многогрішного не узгоджувалася з офіційною політикою московського уряду. Проти гетьмана була сфабрикована справа про «зраду», і після суду в Москві його заслали до Сибіру.

Новим гетьманом Лівобережної України було обрано лояльно настроєного до Московії Івана Самойловича (1672-1687 рр.).

Боротьба П. Дорошенка за збереження єдності України. П. Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку із П. Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М. Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України (1670-1674 рр.).

У 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України. Основні положення цього договору:

• Поділля відходило до Туреччини;

• Українська держава утворювалася в межах Брацлавського і Київського воєводств;

• Польща мала сплачувати Туреччині велику данину.

Грабіжницьке панування турок на цій території та союз із ним Дорошенка дискредитували гетьмана в очах народу. Коли проти Дорошенка виступив новий гетьман Лівобережної України прихильник Москви Іван Самойлович, до нього почали переходити правобережні козацькі полки. Самойловича було проголошено гетьманом усієї України.

Сподівання П. Дорошенка на турецьку протекцію не виправдалися. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П. Дорошенка у всіх бідах і нещастях, які принесли з собою татари і турки.

Післі відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський. У грудні 1674 р. П. Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі Гадяцького договору. Переговори зазнали невдачі.

Марно шукаючи протекції різних союзників, П. Дорошенко опинився у глухому куті.

У 1675 р. Дорошенко, покинутий більшістю козаків, розташувався у Чигирині. Підвладна йому територія скоротилася до одного міста і його округу. У жовтні 1676 р. до Чигирина підійшов гетьман І. Самойлович і взяв місто в облогу. Дорошенко, розуміючи все безглуздя опору, передав Самойловичу гетьманські клейноди. Царський уряд призначив Дорошенка воєводою в місто В’ятку, а після служби колишньому гетьману дали в маєток село Ярополче, де він помер і був похований у 1698 р.

Але й доля Самойловича виявилась нещасливою: це був талановитий полководець і державець, а тому він здавався небезпечним для Москви, Варшави і Стамбула. У 1687 р. він був звинувачений у зраді Московському царству і засланий до Сибіру, де й помер.

Падіння гетьманства П. Дорошенка ознаменувало кінець національної революції та її поразку була ліквідована українська державність на Правобережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Московії. Незалежну соборну державу в межах етнічних українських земель було створено лише на короткий період.

А Україну продовжували нищити. Московсько-турецька війна 1674-1681 рр. була завершена Бахчисарайським миром. У 1686 р. була укладена угода між Польщею і Московією під назвою «вічний мир», за яким Правобережна Україна залишалась за Польщею, а Запорізька Січ була підпорядкована не гетьману, а московському цареві. У цьому 1686 р. була знищена й Київська митрополія української православної церкви, що була підпорядкована московському патріархові, який став заміняти українських священиків на московських і зросійщувати українську церкву.