Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 2. Нова історія України (1648-1917 рр.)

Тема 5. Українська національна революція XVII ст. і становлення української державності (1648-1676 рр.)

Лекція № 7. Політична криза в Україні після смерті Б. Хмельницького

1. Пошук політичних орієнтирів. Початок громадянської війни в кінці 50-х рр.

2. Поширення громадянської війни в Україні на початку 60-х рр. Розкол України на два політичних табори.

3. Боротьба Петра Дорошенка за створення загальноукраїнської держави.

4. Причини поразки Української революції та її історичне значення.

2. Поширення громадянської війни в Україні на початку 60-х рр. Розкіл України на два політичних табори.

Політика Ю. Хмельницького. Коли Юрій Хмельницький вдруге став гетьманом (1659-1663), росіяни йому підсунули нову російсько-українську угоду. Це були сфальшовані московськими дяками статті, які називалися так само, як і колись за Богдана Хмельницького, Переяславськими. Це були статті, які вимагали підпорядкування політичного життя України московському урядові, вимагали введення в нові полкові міста України залогмосковських військ, які віддавали до рук московських воєвод усе економічне життя України. Це так званий Переяславський договір 1659 р. був підписаний Юрієм Хмельницьким. І саме цей варіант статей і залишався надалі офіційним документом, на якому ґрунтувалися взаємовідносини України і Московії в подальші роки історії.

Згідно з цим фальсифікатом тепер українські гетьмани не могли обиратися без дозволу царя. Обрання їх і старшини має відбуватися з ухвали московського царя; гетьмани мали присягати на вірність московському цареві. Вони не мали права проводити переговори з іншими державами. Козацька рада не мала права без дозволу царя усувати гетьмана, гетьман не мав права звільняти або призначати генеральну старшину і своїх полковників, не мав права самостійно вступати в походи, а йшов тільки з російським військом, куди накаже цар. Українська церква підпорядковувалась московському патріархові.

Ця нова Переяславська угода фактично робила українську державність автономією Московського царства.

У перші десятиліття після Гадяцької угоди і нових Переяславських статей і до кінця XVII ст. боротьба українців точилась у двох напрямах:

• за остаточне витіснення польсько-панського панування на Правобережній Україні і

• боротьба проти знищення Москвою на лівобережній частині тієї державності, яка склалася у ході визвольної боротьби з Богданом Хмельницьким.

У 1660 р. Польща укладає за Швецією перемир’я, домовляється з Кримським ханством і розпочинає війну з Московським царством та Україною за повернення українських території. Українські війська зазнають поразки, і Юрій Хмельницький вимушений був укласти з Польщею Слободищенський трактат (18 жовтня 1660 р.). Його основні умови:

• Україна відновлювала державний зв'язок з Річчю Посполитою на умовах Гадяцької угоди 1658 р.;

• Велике князівство Руське не створювалося, Україна отримувала лише автономію на чолі з гетьманом;

• українська армія зобов’язувалася взяти участь у воєнних діях проти Московської держави.

Наслідки Слободищенського трактату для України були надзвичайно тяжкими. За цим трактатом козацька Україна юридично поверталася під Польщу на правах автономії. Крім того, оформився політичний розкол в українському суспільстві на правобережну і лівобережну частини, де домінували різні держави - Польща та Московія. Від цього часу історія України йде двома різними напрямками.

Правобережжя відтепер тісно пов’язане з історією Польської держави, Лівобережжя - Московської. У січні 1663 р. Ю. Хмельницький зрікся булави і постригся у ченці. Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.), на Лівобережжі отримав перемогу отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький (1663-1668 рр.), який зробив ставку на московський уряд.

Українська козацька держава як єдиний суспільно-політичний організм припинила існування. Українські козацькі формування воюють у складі військ своїх держав одне проти одного. В Україні були створені умови для поширення громадянської війни на початку 60-х років і для поділу її по Дніпру між Московією і Річчю Посполитою.

Політико-територіальний розподіл України. Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Московії, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувались все більшим втручанням польського і московського урядів у внутрішнє життя України.

Політика Павла Тетері була пов’язана з орієнтацією на Польщу, продовженням невдалої лінії державного керівництва Івана Виговського. Він спробував об’єднати Право- та Лівобережжя за допомогою поляків і кримських татар, але невдало. Був змушений постійно приборкувати антигетьманські виступи полковників. Не мав широкої підтримки українського населення. В той же час вимагав від Речі Посполитої забезпечити рівноправ’я православної та католицької церков, підтвердити привілеї козацької старшини, дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою, розпочати мирні переговори з Московською державою. У 1665 р. призначив наказним гетьманом М. Ханенка. Сам у 1666 р. виїхав до Польщі, але незабаром його було вигнано з країни, і Т. Тетеря оселився в Молдові, а в 1671 р. був отруєний.

Гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький, обраний на «чорній раді», випередивши своїх конкурентів Я. Самка і В. Золотаренка. За поданням нового гетьмана царському уповноваженому їх було страчено, ще близько 50 осіб відправлено до Сибіру.

Іван Брюховецький був блискучим демагогом, умів уласкавити трудовий люд обіцянками. Колишній слуга Богдана Хмельницького став першим гетьманом України, котрий назва себе «холопом» Московського царя. Більш того, від дістає за це приниження високий чин Московської держави - звання боярина, одружується з московською князівною й укладає так звані Московські статті 1665 р. За цими статтями посилювалась адміністративна та економічна залежність України від царату, звужувалась її автономна державність. Брюховецький погоджується на введення в нові міста України нових залог московського війська.

Погоджується на те, щоб усі податки збиралися в Україні московськими воєводами і ті передавали їх до Москви. Брюховецький пішов і на ліквідацію української православної митрополії, що викликало велике незадоволення серед українського духовенства.

Зовнішньополітична діяльність Івана Брюховецького також була невдалою. Він не взяв ніякої участі в укладанні Андрусівської угоди між Польщею та Московією, за якою Московія і Польща врешті-решт вирішили досягти компромісу за рахунок українських земель. 30 січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир’я на 13,5 року. Правобережна Україна остаточно закріпилась за Польщею, Лівобережна - за Московією. Запорізька Січ була поставлена в залежність від обох держав.

В Україні почало поширюватись невдоволення діяльністю Брюховецького. Ясно було, що він утратив булаву. Через те в 1668 р. він скликає старшин і заявляє, що бажає відійти від Московії і перейти під протекторат Туреччини, навіть послав до Стамбулу своїх послів. Турецький султан погодився на цю пропозицію. Татари прийшли на допомогу - розпочалося повстання проти Москви. Проте це вже не врятувало авторитета гетьмана. Він позбувся булави і життя. Боротьбу національно-патріотичних сил за об’єднання України очолив П. Дорошенко.