Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 2. Нова історія України (1648-1917 рр.)

Тема 5. Українська національна революція XVII ст. і становлення української державності (1648-1676 рр.)

Лекція № 6. Особливості національної революції

1. Причини, рушійні сили, періодизація.

2. Розгортання національно-визвольної війни (1648-1655 рр.). Завершення війни. Переяславська Рада 1654 р. Березневі статті.

3. Суспільний та державний лад Української козацької республіки.

4. Козацтво - провідна сила національно-визвольної боротьби українського народу.

5. Політична культура козацтва.

5. Політична культура козацтва.

Формування політичної культури козацтва було поступовим процесом. Поставала вона як певне знання та усвідомлення тогочасних реалій суспільного буття. Симптоматичним виявом її став реформаторський проект (1506) Северина Наливайка, який пропонував перенести політичний і військовий центр українського козацтва із Запорозької Січі на незаселені землі між Південним Бугом та Дністром, окреслював видозмінену, порівняно з традиційною, модель козацького устрою. С. Наливайко виходив з політичних принципів та ідеї сильної гетьманської влади, що суттєво відрізнялися від демократичних засад Війська Запорозького. Він намагався забезпечити собі якомога більшу свободу дій і реальну незалежність як від уряду Речі Посполитої, так і від традиційних норм козацького співжиття. Ці його устремління простежуються в окресленні меж гетьманських повноважень: гетьман повинен мати власний реєстр, повну і необмежену владу над козаками. В його програмі «санації» були передбачені репресивні заходи проти козаків, які не корилися владі гетьмана. За ієрархією гетьман виступав володарем «першої руки» (після короля) над козаками всієї України, будучи носієм автократичної влади. Відповідно передбачалося зниження політичного статусу Низового Війська Запорозького. С. Наливайко пропонував ліквідувати гетьманську посаду на Запорожжі, замінивши її посадою поручика, підпорядкованого гетьманові, кардинально реорганізувати соціальну й організаційну структуру Війська Запорозького, щоб зробити його більш керованим. З цією метою він передбачав здійснити своєрідне реєстрування козаків. Дещо ширші права визнавалися лише за так званими «стаційними» запорожцями.

Політична тенденція плану Наливайка зводилася до регіонального автономного виділення військово-політичного утворення та території між Південним Бугом та Дніпром.

Найвиразніше це виявилося в ідеї відведення цьому війську окремої території в Дикому Полі, у вмотивуванні права козаків на стації, а також у формуванні режиму гетьманського єдиновладдя.

Наприкінці XVI ст. письменник Йосип Верещинський запропонував перенести на український грунт устрій козацтва за типом «класичної» лицарської корпорації. Ця ідея набула вигляду теоретичної моделі козацької держави у політичному проекті 1596 р. щодо розміщення, політичної реорганізації та економічного облаштування Війська Запорозького на Задніпров’ї. Ідея лицарських територіальних військово-політичних утворень з «вертикальною» політичною залежністю від уряду Речі Посполитої оформився в проекті у концепцію васального козацького князівства. Утворення окремої української козацької держави в межах Речі Посполитої було на той час найрадикальнішим виявом політичної теорії національної держави.

Верещинський виходив з того, що політичне представництво державної влади на Задніпров’ї, а також адміністративна влада над некозацьким населенням передавалися князю. Гетьманські повноваження звужувалися до військової влади над Військом Запорозьким. Стрижнем концепції економічного устрою Задніпровської козацької держави стало закріплення земельної власності за військом Запорозьким у формі територіальних полків, яким відповідно до їх чисельності відводилася частина території князівства. Забезпечення матеріальних потреб «товариства Війська Запорозького» мало реалізовуватися за рахунок прибутків від володіння розташованими на території полку містами, містечками, хуторами.

Отже, Верещинському вдалося подолати стереотипне уявлення шляхтичів про козаків як найманців, коронних слуг, свавільних воїнів, бунтівників та грабіжників і дійти думки, що вони такі ж лицарі, як шляхтичі, а значить можуть розраховувати на статус повноправних підданих Речі Посполитої, користуватися відповідними джерелами прибутків і політичними правами. Ідея наближення соціального статусу козацтва до панівного стану, витворення запорожцями васальною стосовно Польської Корони державного утворення, визнання новацій у сфері політичного життя суспільства стала значним теоретичним досягненням вітчизняної політичної думки ранньоновітнього часу. Прикметно, що запорозька спільнота як певна політична організація спиралася на особливий інституційний механізм і принципи демократичного співжиття, мала специфічні політичну й психологічну орієнтацію, своєрідні політичні позиції, певну самосвідомість. Причому «козацька етнічна» самосвідомість мала побутовий ( нижчий) та ідеологічний (вищий) рівні. На думку українського історика Я.Дашкевича, нижчий побутовий рівень включає: поширення самоназви, наявність національних стереотипів, психологічних бар’єрів щодо інших народів, існування спадковості - «руської крові», тобто генетичної близькості до Київської Русі. Козацтво в цьому відношенні розглядало степ-колиску тюркських народів як неприйнятний духовний світ - «Великий кордон»; неоднозначно ставились до Росії - близькою культурно, але вкрай агресивною духом, індиферентне до Білорусі, що асимілювалась і не стала покозаченою. Через релігійні бар’єри існувала неприкрита настороженість до Польщі, Угорщини, Туреччини, католицької Західної Європи.

Вищий, ідеологічний рівень передбачав:

• боротьбу за національні права;

• захист історичних традицій нації (її автохтонність, культ князів, велич Київської Русі, пошана до національних пам’яток минулого);

• право на власну державну мову;

• засудження потурканства, відступництва, ренегатства, протиставлення «руського обряду» «лядській вірі»;

• вияви соціальної пасіонарності і політичної активності.

Водночас козацтво було прикладом негативної стадійної флуктуації (хвилювання) в Україні, яка за своїм геополітичним положенням перебувала на межі трьох цивілізацій, що зумовило глибинні національні суперечності. Адже існування на межі ворожого степу несло загрозу смерті, всілякі ризики, необхідність терпіти труднощі. Це сформувало два типи психо-поведінкової реакції, українського характеру:         авантюрно-козацький та зачаєність, самозаглибленість. У такий спосіб була деформована структура українського менталітету, в якій почали переважати соціальні, групові й особисті інтереси, а не національні, державні та суспільні. Протягом віків свідомість українців виявлялася на побутовому, культурному, релігійному рівнях, а не національно- політичному, внаслідок чого виробилася традиція зосереджуватись на приватних інтересах і виникла байдужість до громадсько-політичного, державного буття. Поряд з традиційним індивідуалізмом, що подекуди переростав в егоцентризм, почала проявлятись така риса української ментальності, як групоцентризм.

Селянська сентиментальність, ліризм, поєднаний з жорстокістю, нераціональністю козацького вольового начала обумовили психічну і світоглядну роздвоєність української душі. Проблема виживання обернулася складними духовними проблемами, а в екстремальному випадку виступило анархічною, некерованістю, орієнтацією на дію за принципом «тут і зразу». Напевне, головною бідою українців стала нездатність до постійного, цілеспрямованого, вольового, розумового зусилля.

Численні зради національних інтересів, вияви кар’єризму, угодовської політики представників вищої влади зумовили появу в українському характері сервілістичних (рабських) ментальних рис - улесливості, підлабузництва, догідництва. Певною мірою ці риси були властиві й представникам козацтва.

Польська імперська політика щодо українських земель викликала потужний спротив в українських масах. На початку XVII ст. назрів конфлікт ментальностей.

Хмельниччина стала спробою вирішити гострі політичні, національні, релігійні суперечності, забезпечити державно-політичне, суспільне, духовне впорядкування життя українців, статус релігії, церкви у суспільстві. У цій війні за віру православну релігійний зміст містився у політичних деклараціях, а духовенство відігравало суттєву роль у політичних процесах.

Неабиякі складнощі чекали українське суспільство, які геополітично потрапило до поля тиску двох держав-суперниць, кожна з яких мала вплив на перебіг у ньому соціально-політичних процесів. До того ж Росія і Польща були практично антиподами у вирішенні ключових завдань державного управління.

У Росії, як відомо, панував принцип авторитету державної влади, якій народ поступався вольностями, тому абсолютизм став всепроникаючою ідеєю. У Польщі ж шляхта була носієм суверенітету нації, король лише її символом, тобто переміг чинник аристократизму. Для України з її стихійним демократизмом і неструктурованим суспільством вектори впливу міцних адміністративно і мілітарно сусідів «розірвали» суспільство і принесли до нього нетипові методи співжиття.

Події 1648-1676 рр. виявилися типологічно спорідненими з європейськими революціями XVI-XVII ст., які свідчили про зародження й утвердження на континенті нових суспільних відносин, нової цивілізації. Проте, на відміну від англійської та нідерландської революцій, що завершилися перемогою, українська зазнала поразки. Ці події відбувалися за гострого релігійного, соціального, економічного протиборства.

Європейські історики XVII ст. називали їх «скіфсько-козацькою війною», «великою козацькою війною», «війною козаків з поляками». Якщо для польського соціуму вони означали трагедію, початок розпаду держави, то для українського - спробу створити васальну державність на основі козацтва під протекторатом могутнішої держави. Тобто йшлося про створення ортодоксальної козацької республіки, структурно пов’язаної з Польщею, але яка політично та культурно більше схилялася до московського сходу, шукаючи там опори.

На цей час сформувалася одна з найважливіших політичних ідей, що визначала стратегію гетьманів та козацької старшини, а потім - всіх провідників української нації: необхідність використання суперечностей і конфліктів між сусідніми державами для здобуття свободи. Ця ідея дала змогу українцям вистояти, зберегти національну ідентичність, але вона принесла й немало лиха Україні, особливо тоді, коли лідери занадто переоцінювали значення третіх сил, занадто покладалися на потенційних покровителів. Така поведінка не була ні проявом примітивного інтриганства, ні свідченням браку державницьких намірів, ні бажанням перетворити Україну на маріонеткову державу. Скоріше, це була реакція на надзвичайну складність геополітичного становища України. Деякою мірою таємні домовленості, маневрування, політичне лицемірство відповідали теоретико-ідеологічним настановам і політичній практиці тієї епохи.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Які фактори спричинили загострення соціально-економічного і політичного становища на українських землях у середині XVII ст.?

2. Під владою яких держав були українські землі напередодні національно- визвольної війни 1648-1657 рр.?

3. Назвіть періодизацію Української національної революції і дайте їй узагальнюючу характеристику.

4. Назвіть основні воєнні дії 1654-1657 рр. і який їх зв'язок з національно- визвольною війною.

5. Охарактеризуйте особливості Української козацької держави.

6. Дайте характеристику рішень Переяславської ради 1654 р. Ваше до них ставлення.

7. В яких документах закріплено українсько-російський союз? Як ви оцінюєте «Березневі статті» Б. Хмельницького?

Орієнтовні теми рефератів:

1. Основні ознаки національної революції 1645-1676 рр.

2. Селянська війна (1648-1652) та її політичні наслідки.

3. Причини погіршення геополітичного становища України в 1652-1653 рр.

4. Основні воєнні події в Україні 1654-1655 рр. і дії українського війська в Польщі 1656-1657 рр.

5. Визвольна війна українського народу і Слобожанщина.

Література для самостійної роботи:

Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій. - Х.: Основа, 1990. - 256 с. Борисенко В. Й. Еволюція українсько-російських відносин у другій половині XVII ст. / В. Й. Борисенко. - К., 2006.

Величко Самійло. Літопис / Самійло Величко. - К.: Дніпро, 1991. - Т. 1. - 372 с.; Т. 2. - 642 с.

Газін В. В. Павло Тетеря / В. В. Газін. - К.: Арій, 2013. - 224 с.

Голобуцький В. Запорізьке козацтво / В. Голобуцький. - К.: Вища школа, 1909. - 539 с.

Головенко Я. М. Українсько-козацька держава: Історія українського козацтва / Я. М. Головенко. - Маріуполь, 2005.

Горобець В. М. Україна: Козацькі війни 1618-1638 рр. / В. М. Горобець. - К.: Кріон, 2011. - 267 с.

Горобець В. М. «Чорна рада» 1663 року. Передумови, результати, гаслідки / В. М. Горобець. - К.: Інс-т історії НАНУ, 2013. - 200 с.

Гуржій О. І. Українська козацька держава в другій половині XVII-XVIII ст.: кордони, населення, права / О. І. Гуржій. - К., 1996.

Корнієнко О. М. Нариси військової історії України. Сумський слобідський козацький полк (1659-1705) / О. М. Корнієнко. - К.: Наш час, 2008. - 488 с. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький / І. Крип’якевич. - Львів: Світ, 1990. - 406 с. Літопис Самовидця. - К.: Наукова думка, 1971. - 207 с.

Літопис Гадяцького полковника Григорія Гребінки. - К.: Т-во «Знання України», 1992. - 192 с.

Мицик Ю. А. Джерела в історії національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. / Ю.А. Мицик. - Дніпропетровськ, 1996.

Мокляк В. Полтавський полк: Науково-попул. нарис історії полку з часу його виникнення до кінця XVII ст. / В. Мокляк. - Полтава, 2008.

Наливайко Д. С. Козацька християнська республіка. Запорізька Січ у західноєвропейських літературних пам’ятках / Д. С. Наливайко. - К.: Дніпро, 1992. - 495 с.

Наслідки Переяславської Ради 1654 р. - К., 2004.

Паньонко І. М. Організація влади Запорізької Січі / І. М. Паньонко. - Львів, 2006. Переяславська Рада та українсько-російська угода 1654 р.: історія, історіографія, ідеологія. - К., 2005.

Переяславська угода 1654 р.: Історичні уроки для українського народу. - К., 2004. Сас П. М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI - перша половина XVII ст.) / П. М. Сас. - К., 1998.

Сас. П. Хоптинська війна 1621 року. 2-ге вид.,випр.і доп. / П. Сас. - Біла Церква: Вид. О. Кшонківский, 2012. - 526 с.

Смолій В. А. Українська національна революція XVII століття (1648-1676) / В. А. Смолій, В. С. Степанков. - К.: «Києво-Могилянська академія», 2009. - 447 с. Щербак В. Українське козацтво, формування соціального стану. Друга половина XV-середина XVII ст.. / В. Щербак. - К.: KM Akademia, 200. - 296 с.

Яворницкий Д. І. Історія Запорізьких козаків: У 3-х т. / Д. І. Яворницкий. - К.: Наукова думка, 1990; Т. 1. - 1990. - 577 с.; Т. 2. - 1990. - 558 с.; Т. 3. - 1993. - 558 с.