Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 2. Нова історія України (1648-1917 рр.)

Тема 5. Українська національна революція XVII ст. і становлення української державності (1648-1676 рр.)

Лекція № 6. Особливості національної революції

1. Причини, рушійні сили, періодизація.

2. Розгортання національно-визвольної війни (1648-1655 рр.). Завершення війни. Переяславська Рада 1654 р. Березневі статті.

3. Суспільний та державний лад Української козацької республіки.

4. Козацтво - провідна сила національно-визвольної боротьби українського народу.

5. Політична культура козацтва.

2. Розгортання національно-визвольної війни (1648-1654 рр.).

Завершення війни. Переяславська Рада 1654 р. Березневі статті.

Початки воєнних дій. Б. Хмельницький, перш за все, ужив заходів для підготовки повстання:

• розсилав універсали із закликом підняття на боротьбу проти свавілля магнатів і шляхти, тікати на Січ;

• установив контакти з повстанськими загонами в різних частинах України;

• агітував міське населення відчиняти мста перед козацькою армією;

• встановив дипломатичні відносини з Кримським ханством: в обмін на військову здобич та заручників, припинялися татарські набіги на південь України. На думку гетьмана, поляки повинні були усвідомити: якщо з Україною Кримське ханство, значить з нею її патрон - Туреччина. В той же час він розумів, що союз з Кримом носитиме меркантильно-кон’юнктурний характер, що він непередбачливий і тимчасовий;

• момент для початку війни було вибрано дуже вдало: протягом першої половини XVII ст. Річ Посполита була виснажена війнами з Московією, Швецією, а також Тридцятирічною війною. Вже наприкінці січня 1648 р. в Україні починається антипольське повстання;

• поляки недооцінили небезпеку повстання. Вони не тільки відправили на його придушення лише 4-тисячний загін, а й включили до загону реєстрових козаків. Реєстровці незабаром обрали гетьманом Ф. Джалалія та перейшли на бік повсталих.

Перші перемоги повстанців (1648 р.):

• 19 жовтня - 6 травня 1648 р. - битва в урочищі біля річки Жовті Води, в якій загинув командувач польського загону Стефан Потоцький;

• 15-16 травня 1648 р. - битва під Корсунем: у полон потрапили польські командувачі М. Потоцький, І. М. Калиновсьий;

• 11-13 вересня 1648 р. - битва під Пилявцями; польські війська тікали разом із командувачами. Козакам дісталися 90 гармат, запаси пороху та зброї, коні та інше майно на суму близько 10 млн. злотих;

• 27 вересня - 16 жовтня 1648 р. - облога Львова, яка була знята тільки після сплати львів’янами викупу - понад 1 млн. злотих;

• 28 жовтня - 14 листопада 1648 р. - облога Замостя, що закінчилася перемир’ям із Польщею

Умови перемир’я 1648 р.:

• припинення воєнних дій;

• повернення козакам їх вольностей;

• учасники повстання амністовані.

Напрямки діяльності Б. Хмельницького взимку 1648-1649 рр.:

• формує Київський полк;

• установлює дипломатичні відносини з Туреччиною, Угорщиною, Молдавією, Московським царством;

• веде переговори з польським урядом, вимагаючи ліквідувати в Україні уніатську церкву, повернути запорозькому війську всі привілеї та вольності; визнати гетьмана васалом польського короля;

• заявляє про намір «відірвати від ляхів усю Русь і Україну»;

• проводить мобілізацію до війська.

Відновлення війни. У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії. Б. Хмельницький у союзі з Кримом здобув переконливі перемоги над польськими військами під Збаражем (липень 1649 р.) та Зборовим (серпень 1649р.). Військовий табір короля Яна Казимира опинився в щільному оточенні під Зборовим. Становище польської армії було катастрофічним. Лише зрада татар, які побоювалися зміцнення українців, врятувала поляків від остаточного розгрому. Кримський хан Іслам-Гірей пішов на переговори з Яном Казимиром, змусивши Б. Хмельницького припинити воєнні дії і теж приступити до переговорів.

Зборівська угода. У результаті 8 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівський договір:

• Україна у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під офіційною назвою Військо Запорозьке визнавалося автономією в межах Речі Посполитої;

• кількість реєстрового війська становила 40 тис. осіб, не записані до реєстру козаки мали повернутися у підданство до панів;

• шляхта отримала право повернутися до маєтків, відновлювалося феодальне землеволодіння, попередні повинності селян і міщан.

Таким чином, українська сторона пішла на значні поступки: замість незалежної держави вона змушена була погодитися на автономію, втрачалася територія шести полків, відновлювалася стара модель соціально-економічних відносин. Трагічним наслідком договору стало жахливе спустошення татарами українських земель, на що таємний дозвіл дав Казимир.

Воєнні дії 1651 р. Поразка під Берестечком та її наслідки. Польський уряд, прагнучи не допустити зміцнення України, у лютому 1651 р. знову відновив війну. Вичікувальна, непослідовна тактика кримського хана негативно позначилися на військових операціях українського війська. Закономірним результатом тактики Криму стала найтяжча за всю війну поразка українців під Берестечком у червні 1651 р. Татари залишили поле бою і силою затримали при собі Б. Хмельницького. Українське військо потрапило в оточення і понесло величезні людські втрати (понад 30 тисяч воїнів).

У липні литовські війська взяли Київ. Трагедія під Берестечком і втрата Києва завдали серйозного удару Україні. Укладений 18 вересня 1651 р. Білоцерківський договір призвів до тяжких для України наслідків:

• влада гетьмана поширювалась тільки на Київщину;

• козацький реєстр скорочується до 20 тис. осіб;

• польська шляхта поверталась до своїх маєтків, а селяни до шляхти;

• Б. Хмельницький розриває союз із Кримським ханством, позбавлявся права дипломатичних відносин;

• старшину і полковників затверджував король.

Наслідком цього договору була масова втеча селян із Правобережжя на землі Московської держави - Слобідську Україну.

Воєнні дії 1652-1653 рр. Український народ не прийняв тяжкі умови Білоцерківського договору. Навесні 1652 р., Б. Хмельницький відновив воєнні дії проти Польщі, заручившись у черговий раз підтримкою Криму. 22-23 травня 1652 р. козаки розгромили 30-тисячну польську армію під Батогом на Вінниччині. Поляки були оточені та повністю розбиті, полонених у цій битві не брали. Тим часом польська королівська армія, яка налічувала 150 тис. чоловік, взяла в облогу місто Кам’янець-Подільський. Після наполегливого 9-тижневого опору нечисленний гарнізон фортеці капітулював. Король зі своєю армією зупинився в Кам’янець-Подільському. 6-13 червня 1653 р. була організована облога Кам’янця- Подільського, але гетьман був змушений її зняти через посилення голоду та спалах епідемії чуми. Не досягнув Б. Хмельницький позитивних результатів і від облоги україно-кримським військом польського табору під Жванцем (11 жовтня - 5 грудня 1653 р.). Вона була знята в результаті досягнення кримським ханом угоди з поляками.

Не дав бажаних результатів і молдавський напрямок політики Б. Хмельницького. Чотири молдавські походи (І-й - серпень-вересень 1650 р., ІІ-й - липень-серпень 1652 р., ІІІ-й - квітень-травень 1653 р., IV-й - серпень-вересень 1653 р.) були зв’язані з воєнними діями козацького війська проти Молдови, союзниці Речі Посполитої, з метою розірвати її зв’язки з Польщею. У боротьбі за молдавський престол загинув і син Б. Хмельницького Тимофій.

Козацька армія не могла успішно протистояти силам антиукраїнської коаліції (Османська імперія, Валахія, Трансільванія).

Становище Гетьманщини наприкінці 1653 р.:

• спустошено Правобережжя, де проходили воєнні дії;

• масове переселення, особливо на Лівобережжя, Слобожанщину;

• зменшення населення не менш як на 30%, що мало наслідком скорочення чисельності української армії;

• війна спричинила занепад господарського життя: сільського господарства, ремесла, торгівлі;

• втома від війни, розчарування в гетьманському правлінні, небажання воювати;

• формування антиукраїнської коаліції в складі Речі Посполитої, Валахії, Трансільванії, Молдови внаслідок стратегічних прорахунків Б. Хмельницького;

• Б. Хмельницький розумів неможливість перемоги над Польщею без сильних союзників. Гетьман веде переговори з Туреччиною, Москвою, Волощиною, Семиграддям, Швецією. Особливу увагу він приділяє Москві як православній державі;

• Москва лише в жовтні 1653 р. погодилася на підписання договору з Хмельницьким і на війну з Польщею через бажання розширити свої території й залучити козаків до охорони держави. Зі свого боку, Хмельницький сподівався на військову підтримку Москви, щоб утворити власну державу. Цілі сторін не збігалися в перспективі.

Переяславська рада. 8 січня 1654 р. на козацькій раді в м. Переяславі розглядалося питання про прийняття Г етьманщиною московського протекторату. Внаслідок переговорів з послами царя на чолі з В.В. Бутурліним на раді було досягнуто угоди про перехід України під високу руку московського царя. Посли від імені царя гарантували збереження незалежності Української держави, їх прав і вольностей, а також її захист від зовнішніх ворогів. Хмельницький, Військо Запорозьке присягою зобов’язалися вірно служити московському цареві. При цьому Переяславську раду не можна вважати всенародною, оскільки там був представлений в основному козацький стан, та й тих, хто присягали в Переяславі в той день налічувалося лише 284 чоловіка. Але ні внаслідок Переяславської ради, ні внаслідок переговорів з російськими послами, крім словеснихобіцянок і запевнень від імені царя, Хмельницький і старшини не дістали ніяких документальних актів, які містили б письмові гарантії, визначали умови переходу Української держави під владу Московського царя, їїстановище і стосунки з Росією. Для розв’язання цих питань і юридичного оформлення союзу, досягнутого в Переяславі, було вирішено послати до Москви посольство Війська Запорозького.

Хоч царський уряд хотів, щоб до Москви приїхав гетьман Хмельницький або генеральний писар Виговський, очолили українське посольство генеральний суддя Самійло Богданович Зарудний і переяславський полковник Павло Тетеря.

Українські посли урочисто були прийняті царем, а потім почали переговори з боярами і думними людьми. Внаслідок цих переговорів і з’явилися документи, які визначали становище України і характер її стосунків з Росією після Переяславської ради. Цими документами стали так звані «Статті» Богдана Хмельницького або Березневі статті 1654 р. і жалувані грамоти Війську Запорозькому і українській шляхті. 14 березня посли подали «Просительні статті про права малоросійського народу» в 23 пунктах, підготовлені Хмельницьким, Виговським і старшинами. Під «Статтями» цього ж дня підписані «государеві укази». 11 статей підтверджені повністю без всяких застережень, а інші або підтверджені з застереженням, або цар вимагав додаткових роз’яснень без послів.

21 березня 1654 р. були затверджені «Статті Богдана Хмельницького» або «Березневі статті». Основний зміст їх одинадцяти пунктів такий:

1. Визнавалося верховенство московського царя над Україною.

2. Козаки зберігали всі права та вольності, реєстр складав 60 тис. чоловік.

3. Генеральна і полкова старшина отримували платню.

4. Гетьмана мало обирати козацьке військо і сповіщати про це царя.

5. Україна мала право на зовнішні відносини, окрім як з Польщею та Туреччиною.

6. Податки мали збирати українські чиновники.

7. У містах зберігалося самоуправління.

8. Підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на їхні маєтності.

9. У Києві та на кордонах України з Річчю Посполитою мали розташовуватись російські військові залоги.

10. Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 р.

11. У разі татарських нападів на Україну передбачалися спільні московсько- українські походи проти Кримського ханства.

«Березневі статті» змінили політичну ситуацію в Східній Європі: Україна сприймала їх як тимчасове явище, а Москва - як перший крок до цілковитого об’єднання і перетворення України на звичайну провінцію Росії, тобто, домогтися її повної інкорпорації.

З погляду правового українсько-російський договір 1654 р. дістав неоднозначну оцінку. Радянські історики вважали його за акт возз’єднання України з Росією, окремі автори як персональну унію, як протекторат Москви над Україною, як військово-політичний союз Москви та України.

В дійсності ж Україна ставала у васальну залежність чи під протекторат московського царя. Цієї думки дотримується більшість істориків. Але головним було те, що угода фіксувала все-таки незалежність України від Речі Посполитої та давала можливість об’єднати всі українські землі в межах гетьманської держави.

Завершення війни. Польща не визнала Переяславський договір. Вона розірвала дипломатичні стосунки з Москвою і розпочала з Росією війну.

Етапи завершення війни 1648-1657 рр. такі:

• березень 1654 р. - воєнні дії на території Брацлавщини, Волині, Поділля; безуспішна облога Умані польськими військами;

• червень-вересень 1654 р. - українська армія під командуванням І.        Золотаренка звільняє від польсько-литовського панування Білорусь. Водночас Кримське ханство укладає союз із Річчю Посполитою проти Московії та України;

• листопад-грудень 1654 р. - захоплення польською армією Брацлава;

• січень 1655 р. - битва під Охматовим (на Київщині), незважаючи на великі втрати, не надали переваги жодній стороні. Це значно послабило надії українців на допомогу царя, який, до того ж, всіляко намагався через своїх воєвод підкорити Україну своїй волі, а козацьке військо використати для завоювання Литви й Білорусі;

• липень 1655 р. - початок шведської інтервенції до Польщі з метою здобуття балтійського узбережжя;

• листопад 1655 р. - під Озерною українсько-російська армія завдала поразки татарам; Кримське ханство знову стало союзником Б. Хмельницького;

• вересень-листопад 1655 р. - облога Львова козацькими військами; знята після оплати львів’янами. Становище козацького війська ускладнилося через вторгнення татарської армії на Поділля.

У липні 1655 р. війну проти Польщі розпочала Швеція. За таких умов король Речі Посполитої запропонував мир Б. Хмельницькому, але отримав відмову. Натомість царський уряд згодився на пропозицію польських дипломатів. У вересні 1656 р. Польща і Росія, без участі української сторони, представників якої навіть не пустили на переговори, підписали Віленське перемир’я. Його умови були такими: припинялися воєнні дії між Московською державою і Річчю Посполитою; Москва і Польща мали вести спільні воєнні дії проти Швеції, яка в цей час напала на Польщу; московський цар Олексій Михайлович отримав можливість бути обраним після смерті Яна Казимира.

Таким чином, антипольський союз України і Москви фактично втратив силу. Б. Хмельницький починає новий тур переговорів про укладення коаліції проти Речі Посполитої, маючи намір розірвати відносини з Московською державою. Але 16 серпня 1657 р. Б Хмельницький помер, залишивши Україну в оточенні ворогів її незалежності та без гідного наступника.

Оцінка діяльності Б. Хмельницького. Серед істориків ніколи не було єдності в оцінці діяльності Б. Хмельницького.

Його оцінювали як справжнього національного героя, про нього складали пісні та думи.

У XVIII-XIX ст. з посиленням залежності України від Росії Б. Хмельницькому почали давати більш стримані і неоднозначні оцінки. Так, Т.Г. Шевченко дорікає йому за те, що віддав Україну під зверхність Росії. П. Куліш критикує Б. Хмельницького за те, що той започаткував добу розрухи, смерті, культурного занепаду. М.С. Грушевський вважав, що в ньому занадто від Азії, від великих азійських завойовників-кочовиків, в ньому, мовляв, не видно елементарної державної економіки, руки «державного хазяїна Української землі».

О. Оглоблін оцінював «найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України - не як полководця, хоча би й великого, не як дипломата, хоча би й блискучого, а як державного діяча, фундатора й будівничого Української Козацької держави. Яку б ділянку громадсько-державного життя не взяти - Богдан Хмельницький скрізь виступає як державний діяч великого формату».

Радянські історики, як правило, схвалювали Б. Хмельницького за те, що він возз’єднав Україну із Росією.

Більшість сучасних українських істориків дійшли висновку, що головна заслуга Б. Хмельницького полягає у відродженні української державності, і що без його діяльності не постала б у новітні часи українська незалежна держава.

Зокрема, відомі українські історики В. Смолій та В. Степанков вважають, що Богдан Хмельницький, як творець Української держави:

• зумів об’єднати всі патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення;

• спрямував енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності;

• першим виробив наріжні принципи національної державної ідеї, яка стала визначальною у визвольних змаганнях нації наступних сторіч;

• приборкав анархічну стихію охлократій й отаманства старшини; взяв курс на встановлення спадкового гетьманату;

• проявив себе блискучим полководцем, створив боєздатну й добре організовану національну армію, прийняв статут «Статті про устрій Війська Запорозького», збагатив українське військове мистецтво;

• відігравав вирішальну роль у процесі становлення розвідки й контррозвідки української держави;

• створив дипломатичну службу, що забезпечила прорив на шляху до визнання козацької України урядами інших країн як суб’єкта міжнародних відносин, виявив себе тонким і дуже вправним дипломатом.

Через сім років поляки зайняли Суботів, де був похований Б. Хмельницький, розорили його могилу і розвіяли прах за вітром.