Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ ІV. ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ

Модуль 1. Стародавня та середньовічна історія України (до другої половини XVII ст.)

Тема 3. Наслідки роздроблення Київської Русі

Лекція № 4. Причини роздроблення Київської Русі

1. Державні утворення Середнього Подніпров’я й втрата між ними соціально- економічних і політичних зв’язків.

2. Вплив на роздроблення Київської держави монголо-татарської навали.

3. Галицько-Волинська держава і початок визволення українських земель у першій чверті XIV ст.

4. Припинення існування Галицько-Волинського князівства.

3. Галицько-Волинська держава і початок визволення українських земель у першій чверті XIV ст.

Створення Галицько-Волинської держави, формування на її теренах якісно нових відносин між монархом і суспільством, зовнішньополітичних орієнтирів зробило її найяскравішим явищем політичного життя України після розпаду Київської Русі.

Формування території Г алицько-Волинської держави. Феодальна роздробленість не обминула й українських земель на заході. Тільки на території Волині в ХІІ ст. існувало до десяти малих князівств, а в Г аличині - три князівства. Однак тут майже сто років відбувалося внутрішнє зміцнення і розвиток Волині та Галичини, зароджувались умови для нового об’єднання князівств. Володимир Володаревич (1145-1153) і Ярослав Осмомисл (1153-1187) об’єднали Галицьке князівство, а Роман Мстиславович - Волинське. В 1199 р. після об’єднання Романом Мстиславовичем Галицького і Волинського князівств, почалося майже 150-річне існування Галицько-Волинського князівства. Значно менше відоме воно як королівство і держава.

Українські історики М. Грушевський, Д. Дорошенко послідовно відстоювали точку зору про велике значення у вітчизняній та європейській історії Галицько- Волинського князівства як другої Української держави. Лінія її кордонів охоплювала сучасні області України: Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку, Хмельницьку, більшу частину Рівненської Вінницької та Одеської, Молдавію, а також східні райони Польщі та Румунії, західні - Білорусі. Це не менш ніж 200 тис. км .

Галицько-волинські князі у різні часи володіли або тримали у васальній залежності такі князівства і землі: Київське (1203-1205, 30-ті роки ХІІІ ст.), Турово-Пінське, Городежське, Чорну Русь, територію ятвягів (50-ті роки ХІІІ ст.), на заході - територію навколо Любліна (1244, 1302), частину Закарпаття (1262 р.). Ці території повністю охоплювали такі області України як сучасні Житомирську, Київську, Чернігівську, Закарпатську. Це ще, приблизно, 120-130 тис. км.

Таким чином, загальна влада галицько-волинських князів поширювалась на території площею 320-330 тис. кв. км.

На той час приблизно таким були площі європейських держав. Могутнє Угорське королівство мало територію в 400 тис. кв. км, Польське королівство - 200-250 тис. кв. км. Володимиро-Суздальське князівство, де згодом утворилася Московська держава, займало до 300 тис. кв. км.

Отже, за такими важливими критеріями, як територія, усталені і надійні кордони, Г алицько-Волинське князівство цілком відповідало статусу держави.

Особливості внутрішньополітичної боротьби в Галицько-Волинській державі упродовж першої половини ХІІІ ст. Смерть Романа Мстиславовича у 1205 р. спричинилася до тривалої громадянської війни, що супроводжувалася зовнішніми втручаннями. Причини усобиць пояснюють тим, що сини Романа - Данило і Василько - були ще дітьми (4 і 2 роки), неспроможними успадкувати владу. Свавільне галицьке боярство намагалось перешкодити централізаторським устремлінням місцевих князів, тому підтримувало угорців, поляків, запрошувало чернігівських, новгород-сіверських і навіть новгородських князів, протиставляючи їх синам Романа.

Основні події часів боярської смути (1205-1238 рр.) такі:

• фактичний розпад князівства на дві частини: у Волинському князівстві правила вдова Романа Анна (як регент при малолітніх синах Данилі та Василькові); галицькі бояри їй не підкорялися; з 1206 р. Анна з синами переховується в Польщі та Угорщині;

• у Галичині правлять князі запрошені боярами;

• Польща та Угорщина розділили Галицько-Волинське князівство: Володимир (Волинський) віддали Романовичам, у Галичі посів угорський королевич (1214 р.);

• із 1219 р. починається боротьба Данила Романовича за повернення батьківської спадщини (перший успіх - відвоювання у поляків Берестейської та Забузької земель);

• до 1228 р. Данило Романович об’єднує всю Волинську землю й передає її брату Васильку, сам готується відвоювати Галицьке князівство в угорців й бояр;

• Данило Романович зупинив наступ тевтонських лицарів у битві під Дорогочином у 1238 р.;

• 1238 р. - Данило Романович оволодів Г аличем і відновив єдність держави;

• наступного року Данило здобув Київ і посадив там тисяцького Дмитра захищати місто від монголо-татарів. У 1245 р. після рішучої битви під Ярославом, Данило остаточно підкорив собі Галицьке князівство і після 40-річної боротьби відновив кордони свого батька.

Правління Данила Галицького (1238-1264 рр.). Внутрішня політика Галицько-Волинської держави. Вчені підкреслюють, що Данило Романович Галицький (1201-1264) був одним із найвидатніших князів середини ХІІІ ст.У 1253 р. Папою Римським у м. Дорогожичі був висвячений у сан Руського Короля. Незважаючи на несприятливі умови та вороже оточення, протягом 40 років вів війну з боярською опозицією ї здолав її. Князь об’єднав Галичину і Волинь, доклав величезних зусиль для згуртування Південної Русі. Г оловними ідеями його життя були відновлення великого Г алицько-Волинського князівства та вигнання з Русі монголо-татар. Не все вдалося йому. Занадто сильні були окупанти і занадто слабкою була роздроблена Русь. Останні роки життя Данило Романович хворів, майже втратив зір. У 1264 р. помер у збудованому ним улюбленому місті Холмі.

Діяльність Данила Галицького у внутрішньому житті ознаменована була такими заходами: ознаменована вона булла такими заходами:

• Галицько-Волинське князівство розділив на 2 регіони - Галицький і Волинський, віддавши останній своєму брату Василькові, який, по суті, не втручався у політику Данила;

• у внутрішній політиці, як і його батько, Данило опирався на селян і міщанство;

• плідно займався укріпленням та розбудовою міст. У честь свого сина Лева у 1256 р. заснував Львів;

• для пожвавлення діяльності міст запропонував на постійне місце проживання у них кваліфікованих ремісників та купців - німців, вірменів, євреїв;

• захищав смердів від утисків бояр, формував із них спеціальні загони, турбувався про їх побут та створення їм нормальних умов праці.

У зовнішньополітичних справах правителів Галицько-Волинської держави переважав західний вектор. Це було зумовлено:

• зміною геополітичної ситуації. Після захоплення у 1204 р. Константинополя хрестоносцями на завойованій ними частині Візантії постала Латинська імперія. Упродовж ХІІІ ст. у Центрально-Східній Європі православні патріархи та Папа Римський вели переговори про унію церков, Нікейська імперія та німецький імператор Фрідріх - про спільну протидію Риму, Нікейська імперія мала перемови із Золотою Ордою, Святий престол - із Золотоординською ставкою. Усе це змушувало тримати руку на пульсі подій, адже в разі укладення будь-якого союзу українські землі ставали ареною зіткнення ворогуючих коаліцій;

• необхідністю мати зносини з державами, які були охристияненими за західним (римським) обрядом, а також прозахідною орієнтацією князів;

• постійними нападами на державу зі складу Золотої Орди і сподіваннями утворити антитатарську коаліцію;

• тиском із заходу (угорці, німецький орден), що в разі порозуміння між Папою Римським і монгольськими ханами в 1250 р., 1252 р. призвело до усунення Галицько-Волинської держави з міжнародної політики. Тому доводилося шукати спільників, маневрувати;

• збереженням у свідомості політиків, деяких ієрархів православної і католицької церков сподівань на відновлення єдності. Мало значення і те, що окремі слов’янські народи (болгари, серби) після 1204 р. погодились на унію;

• участю Данила Романовича у боротьбі за австрійську спадщину в 12481253 рр. у складі угорсько-польської коаліції, щоб посадити на австрійський престол свого сина Романа.

Усі ці причини зумовлювали зміну міжнародно-правового та військово- політичного статусу держави, розширення династичних зв’язків, що концентровано постало у проблемі коронації Данила Романовича, унії православної та католицької церков. Данило Галицький приділяв багато уваги церковним справам. Він після перебування в Орді планував організацію боротьби з татарами й, очевидно, погоджувався на унію. Данило відчував, що Папа Римський дотримується подвійної політики і не поспішає з організацією хрестового походу проти татар. Очевидно, тому відносини між Галицько- Волинською державою і Римом ускладнились. Однак наприкінці 1253 р. Данило прийняв королівську корону в Дорогочині від папського легата. Але подвійна гра Рима щодо Галицько-Волинської держави продовжувалась і призвела до зриву планів унії.

Данило здійснив військовий похід проти хана Куремси, в якому здобув перемогу (1254 р.); проте за п’ять років хан Бурундай змусив його визнати зверхність Золотої Орди. Таким чином, анти монгольська політика Данила зазнала краху.

Значення діяльності князя Данила Галицького:

• відновив єдність Галицько-Волинського князівства в умовах боротьби з боярством та зовнішніми ворогами;

• підняв міжнародний авторитет Галицько-Волинської держави;

• був видатним полководцем, дипломатом, державним діячем;

• показав можливість успішної боротьби проти монголо-татар.