Історія України - Навчальний посібник

РОЗДІЛ VІІ.КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абсолютизм (лат. absolut - довершений) - необмежена монархія. Форма державного правління, за якої політична влада повністю належить одній особі - монархові та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

Абсентеїзм (лат. absens - відсутній). Відхилення виборців від участі у виборах. Систематична відсутність членів колегіальних органів на засіданнях цих органів.

Авантюризм (від франц. aventure - пригода) - політичні наміри і дії, що спираються на віру й обман, спрямовані на здійснення мети, заснованої на уявленнях, бажаннях, міфічних переконаннях без врахування реальних політичних сил і можливостей, наукового їх обґрунтування й розрахованої на випадковий успіх. Прибічниками авантюризму політичного є політики- авантюристи, котрі являють собою тип політичного керівника, який пропонує програму популістського характеру.

Автокефалія (грец. autos - сам і kephal - голова) - незалежна, самоврядна, православна церква.

Автаркія (від грец. autarkeia - самозадоволення) - політика й ідеологія, спрямовані на відокремлення економіки однієї держави чи групи держав від економіки інших країн, що має на меті створення замкнутої системи господарювання зорієнтованої на самозабезпечення.

Автократія (грец. autokrateia - самовладдя) - система управління суспільством чи державою, за якої одній особі належить виключна й необмежена верховна влада.

Автономія (грец. autonomia - незалежність) - форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою. Населення автономної одиниці часто користується ширшими правами, ніж населення адміністративно-територіальних одиниць.

Авторитаризм (лат. auctoritas - влада, вплив) - тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб’єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу.

Автохтонний (від грец. autochthon - місцевий, корінний) - організми, які виникли на тому ж місці, де знаходяться й зараз.

Альянс (франц. allsance - союз, об’єднання) - союз, обєднання (держав, організацій) на основі договірних зобов’язань.

Анархізм (грец. anarchia - безвладдя) - ідейно-теоретична й суспільно- політична теорія, в основу якої покладено заперечення інституціонального, насамперед державного, управління суспільством.

Анахронізм (грец. anchzonismos она - назад, проти час) - пережиток старини, порушення хронологічної точності помилковим віднесенням подій однієї епохи до іншої, неточним вираженням або зображенням чого-небудь.

Андрусівський мир - договір про перемир’я між Річчю Посполитою та Московською державою, укладений 30.01.(02) 1667 р. у с. Андрусів поблизу Смоленську, внаслідок якого під владою Московської держави залишилася Лівобережна Україна, сіверська земля з Черніговом і Смоленськом. До Речі Посполитої відходили Правобережна Україна, Білорусь. Київ на два роки передавався Московській державі, Запорізька Січ опинилася під спільним управлінням Речі Посполитої та Московщини, які зобов’язалися спільно виступати проти кримського хана в разі його нападу на українські землі. Цей договір, порушивши умови Переяславської Ради, закріпив насильницький поділ України на Лівобережну та Правобережну.

Акр - одиниця площі в англійській системі мір (4046,86 м , або приблизно 0,4 га).

Анексія (лат. annexe - приєднання) - насильницьке приєднання, загарбання однією державою всієї (або частини) території іншої держави, народу.

Антанта (франц. Entente - згода) - військово-політичний союз між Великою Британією, Францією та царською Росією, створений 1904-1907 рр. на противагу т. зв. Троїстому Союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) в боротьбі за перерозподіл світу.

Аристократія (грец. aristokratia - влада найкращих, найзначніших) - форма правління, за якої державна влада належить привілейованій меншості; вищий, привілейований стан (група) певного суспільства, що володіє особливими правами чи можливостями.

Артикул (лат. articuls - розділ, стаття) - рубрика, стаття в деяких законах, інших офіційних актах; офіційний акт.

Білі Хорвати - частина слов’янського племені хорватів, що входило до Склавенського об’єднання і первинно займало територію Прикарпаття й Верховного Подніпров’я. Внаслідок аварської експансії (перша половина VII ст.) у своїй переважній більшості плем’я хорватів переселилося з прикарпатських областей на Балкани. Білі Хорвати увійшли до складу Київської Русі після походу на них київського князя Володимира Святославовича (992).

Брацлавщина - історична область України в XIV-XVIII ст., що займала територію Вінницької та Хмельницької областей.

Бужани - східнослов’янське плем’я, що населяло лісостепову частину басейну Південного Бугу. Після входження до складу Київської Русі (ІХ-Х ст.) в давніх писемних джерелах не згадується.

Буковина - історична назва етнічних українських земель, розташованих між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту і Серету. Нині входить до складу України (Північна Буковина - Чернівецька область) та Румунії (Південна Буковина - область Сучава та Ботошани Румунії).

Васал (лат. vascus - слуга) - феодал (у середньовічній Західній Європі), який одержував земельне володіння від могутнішого феодала-сеньйора і був залежним від нього.

Варяги (стародавньо-скандинавське varing, var - вірність, порука, обітниця) - в Давній Русі: вихідці з Скандинавії, об’єднувалися в збройні загони для торгівлі й розбійництва, нерідко осідаючи на Русі в князівських дружинах.

Венд (лат. Vtnedi) - назва стародавнього слов’янського племені венеди, або венди.

Верв - сільська територіальна община, орган місцевого самоврядування, що охоплювала кілька взаємонаближених населених пунктів.

Вікінг (стародавньо-скандинавське - viking) - стародавньо-скандинавський воїн, учасник морських завойовницьких походів. На Русі вікінги були відомі під ім’ям варягів, в Західній Європі - під ім’ям норманів.

Віче - народне зібрання, форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Тснувало поряд із владою князя і було безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.

«Вічний мир» - мирний договір між Польщею та Московською державою, укладений 6.(16.) 05. 1686 р. у Москві, за яким Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, за що отримала 146 тис. крб. компенсації. Брацлавщина (Вінницька та Хмельницька обл.) і південна Київщина визнавалися нейтральною зоною між Польщею та Московією. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини. Остаточно затвердив розпочатий Андрусівським договором насильницький поділ України.

Волиняни - східнослов’янське плем’я (союз племен), що жило на території Волині у басейні Західного Бугу, де до VII ст. мешкали дуліби. У VII—VIII ст. волиняни створили ранньодержавне об’єднання на чолі з царем Маджаком.

Волость - територія, підпорядкована єдиній владі князя, монастиря тощо (у Київській Русі); адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту (в Росії до 1917 р., в СРСР до 1929 р.).

Вотчина - одна з форм феодальної власності часів Київської держави, яку власник мав право передати у спадщину, продати, обміняти, поділити тощо. Термін походить від слова «отчина» - батькова власність.

Галичина - історична назва українських етнічних земель. розташованих на північ від Карпатських гір, в басейні річок Дністер (верхня та середня течії). Західний Буг (верхня течія). Сян (верхня течія). Охоплює територію Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (за винятком північної частини), а також Перемишльське, Жешівське, Замойське, Холмське воєводства Польщі.

Генезис (грец. genesis - походження, виникнення) - процес виникнення і становлення явища, що розвивається.

Геноцид (грец. genos - рід і лат. caedo - вбиваю) - здійснювані владою масові переслідування, гоніння і навіть знищення певної національної, етнічної, расової, соціальної, культурної, релігійної спільноти.

Г еополітика (грец. ge - земля, politike - політика) - політологічна концепція, що вбачає в політиці якоїсь держави визначальну роль географічних чинників (просторове розташування країни, клімат, розмір території, кількість населення, наявність природних ресурсів та ін.).

Глобалізація (від англ. global - світовий, всесвітній) - загальноцивілізаційний процес, який справляє величезний вплив на політичні й інші сфери людського буття.

Городові козаки - частина українського козацтва, яке проживало не на Січі, а на волостях або городах - землях, що були під владою місцевої адміністрації Великого князівства Литовського; назва козацького стану уXVII-XVIII ст., до якого належали особи, внесені до козацьких списків (компутів).

Громади - напівлегальні організації української інтелігенції і соціально- політичного спрямування, що діяли у другій половині ХІХ ст. Виникли в умовах пожвавлення національного руху як вияв прагнень інтелектуальної еліти. Не мали усталених програм і не були чіткими організаційними структурами, а лише репрезентували найбільш активну національне свідому інтелігенцію та студентство. У зв’язку з громадівським рухом з’явився термін «українофіли» - спочатку у правлячих колах і з певним негативним відтінком. Згодом і самі діячі культурно-національного руху, яких цікавили проблеми української історії, культури, мови, літератури, етнографії, називали себе українофілами.

Данина - найдавніша форма оподаткування населення, яка в різних історичних епохах здійснювалася у формі прямого державного податку, військової контрибуції, феодальної ренти тощо.

Декларація (лат. deklaro - заявляю, оповіщаю) - офіційне проголошення державою, політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями головних принципів їхньої діяльності, програних позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.

Денонсація (лат. denuntiatio - повідомлення) - оголошення недійсним, що припинило свою дію.

Депортація (лат. deportatio - вигнання, вислання) - примусове виселення з місця постійного проживання, навіть вигнання за межі держави, особи чи групи осіб, частини населення, визнаних правлячим режимом як соціально небезпечні.

Деревляни - східнослов’янське плем’я (союз племен), областю розселення якого було Прип’ятське Полісся та басейн р. Тетерева. Перед входженням до складу Київської Русі землі деревлян становили самостійне князівство (т. зв. «племінне княжіння»). У 883 Олег їх підкорив, але після його смерті вони вийшли з-під влади Києва. Вдруге у 913-914 знаходились під володінням князя Ігоря. Останній раз згадуються у джерелах під 1136.

Деспотизм (грец. despots - володар, самодержець) - система державного устрою, необмежена монархія, яка характеризується абсолютним свавіллям влади та безправ’ям підданих; самовладдя, жорстоке придушення волевиявлення народу.

Десяцький - командир дружини, яка складалася з десятка воїнів.

Детермінізм (лат. determinare - обмежувати, визначати) - філософська концепція, яка визнає об’єктивну закономірність і причинну обумовленості усіх явищ природи й суспільства.

Диктатура (лат. diktatura - необмежена влада) - нічим не обмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи в державі, регіоні, що спирається на силу, а також відповідний політичний режим (скажімо, Д. пролетаріату); тичасовий авторитарний режим, що вводиться на строк дії надзвичайних обставин для вжиття рішучих заходів, спрямованих на виведення країни з кризового стану (приміром, Д. генерала Піночета в Чилі).

Директорія УНР - тимчасовий найвищий орган державної влади Української Народної Республіки, створений у листопаді 1918 р. для усунення від влади гетьмана П. Скоропадського.

Дисиденти (лат. dissidens, dissidentis - незгідний, від dissidere - погоджуватися, розходитися) - інакомислячі особи, які виступають проти існуючого державного (політичного) ладу певної країни, протистоять офіційній ідеології та політиці.

Діаспора (грец. diaspora - розсіяння) - розсіяння по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або й власною владою за межі батьківщини; сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за її межами.

Дреговичі - східнослов’янське плем’я (союз племен), що населяло територію між Прип’яттю і Західною Двіною. Цю назву пов’язують з давньоруським словом «дрягва» (болото), що вказує на характер місцевості, де проживало це плем’я. Воно становило т. зв. «племінне княжіння», що у Х ст. увійшло до складу Київської Русі. Під час поділу князем Володимиром Святославовичем Русі на уділи більша частина землі дреговичів була включена до Турівського князівства, північно-західна - до Полоцького.

Дружина - загін воїнів, об’єднаних навколо вождя племені, згодом князя, короля, збройні загони в Київській державі, які становили постійну військову силу, члени якої брали участь в управлінні князівством та особистим господарством князя.

Доктрина (лат. doctrinea - учення) - систематизоване філософське, політичне чи ідеологічне учення, сукупність принципів, концепцій.

Домен (лат. dominium - володіння) - спадкове земельне володіння короля в європейських країнах за середньовіччя.

Домінанта (лат. dominans - панівний, домінуючий) - панівна ідея, основна ознака або найважливіша складова частина чого-небудь.

Дуліби - одне з найраніших племінних утворень слов’ян, яке не дожило до часу утворення давньоруської держави. Приблизно ареал їхнього проживання знаходився на Волині та в Північному Прикарпатті (VI-IX ст.).

Дуумвірат - термін, прийнятий в сучасній науці для позначення своєрідної влади в Києві ХІІ ст., за якою київський стіл ставав об’єктом співправлення представників двох наймогутніших князівських ліній для збереження політичної рівноваги і стабільності в державі. Один із дуумвірів майже не залишав Києва, а другий вирізнявся військово-політичною активністю.

Експансія (лат. expansio - розширення, розповсюдження) - розширення сфери впливу держав, громадських груп, організацій, здійснюване насильницькими або іншими подібними засобами.

Екстремізм (лат. extremus - крайній) - в ідеології й політиці схильність до крайніх поглядів і способів досягнення певних цілей. Екстремісти виступають проти існуючих громадських структур та інститутів, намагаючись підірвати їхню стабільність, розхитати й ліквідувати їх силою заради своїх групових цілей.

Етнос (від грец. ethnos - народ, плем’я) - позачасова, поза територіальна, поза державна спільнота людей, об’єднаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями і звичаями, самосвідомістю та етнонімом. Під поза часовістю мається на увазі, що етноси - це лише сучасні покоління, а й минулі та прийдешні. Етноси існують 12-15 століть, тобто щонайменше 40 поколінь. Щодо позатериторіальності та позадержавності етносів, то тут йдеться про той незаперечний факт, що сьогодні важко знайти етнос, всі індивіди якого проживали у межах якоїсь однієї держави на якійсь одній чітко окресленій території.

Закарпаття - історична назва українських етнічних земель, розташованих на південних схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси. Нині - територія Закарпатської області.

Закуп - людина, яка потрапила в боргову кабалу і зобов’язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього «купу» (борг).

Земства - органи місцевого (земського) самоврядування, створені, згідно з земською реформою 1864 р., у більшості губерній Європейської Росії, в т. ч. України. Юридично вони були загальностановими виборними органами з розпорядчими (земські зібрання) та виконавчими (земські управи) функціями. Займалися питаннями місцевого господарства, медицини, народної освіти, місцевого зв’язку, страхування, статистики. Скасовані у 1918 р.

Ієрархія (грец. hierarchia-hieros - священний + arche - влада) - порядок підпорядкування нижчих (чинів, посад і т. п.) вищим.

Ізоляціонізм (франц. isojationnisme - ізолювати) - політика державної замкненості, соціальної відокремленості.

Імідж (англ. image - образ) - уявлення (часто цілеспрямовано створюване) про чий-небудь внутрішній і зовнішній облік, образ.

Імпічмент (англ. impeachment - звинувачення) - особливий порядок і встановлена законом процедура притягнення до відповідальності за грубі порушення закону вищих посадових осіб до завершення терміну одержаних ними внаслідок виборів повноважень.

Інаугурація (лат. inauguare - посвячувати) - урочиста церемонія вступу на посаду глави держави. Процедура І. передбачає публічне виголошення новим главою держави клятви та програмної промови.

Командно-адміністративні методи управління (лат. administrato - керівництво і франц. commande - наказ, розпорядження) - сукупність форм і методів управління суспільством, згідно з якими діяльність людей стимулюються переважно засобами адміністративного примусу, а всі фази управлінського циклу - прийняття рішення, організація виконання, контроль за виконанням рішення - ініціюються та здійснюються засобами жорстокого централізму, обмеженням процесів самоврядування на всіх рівнях.

Комнезам (комітети незалежних селян) - громадська організація, яка використовувалась більшовиками для зміцнення своєї соціальної бази на селі.

Консенсус (лат. consensus - згода, одностайність) - згода між суб’єктами політики з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх основних соціальних та політичних груп суспільства; прийняття рішень без голосування за виявленням всезагальної згоди.

Конфедерація (лат. confoederatio - спілка, об’єднання) - союз суверенних держав, які зберігають незалежність і об’єднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх дій.

Конформізм (лат. conformism - подібний, відповідний) - пристосовництво, пасивне беззаперечне прийняття існуючих порядків, пануючих ідей і цінностей, стандартів поведінки, норм, правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Коренізація - політика, яку проводи більшовики з 1923 р., спрямована на підготовку, виховання й висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при формуванні державного апарату, організацію культурно-освітніх закладів, видання преси мовами корінних національностей.

Корупція (лат. corruptio - підкуп, занепад) - підкупність, продажність, хабарництво державних посадових осіб, політичних і громадських діячів, урядовців та високопоставлених чиновників.

Кривичі - східнослов’янське плем’я (союз племен), що населяло верхів’я Дніпра, Західної Двіни та витоки Волги. Кривицький союз племен являє собою об’єднання трьох племінних груп полоцьких, смоленських і псковських кривичів. У результаті походів князя Аскольда землі кривичів увійшли до складу Київської Русі. Пізніше на цій території (у 864 та 870) були утворені Смоленське і Полоцьке князівства, а північно-західна частина відійшла до володінь Новгорода. Останній раз кривичі згадуються в літописах під 1162.

Ксенофобія (грец. xenos - чужий + phobos - страх) - ворожість до всього іноземного.

Лівобережна Україна (Лівобережжя) - історико-географічна назва українських земель, що охоплюють територію сучасних Чернігівської, Полтавської, західних районів Сумської, східної частини Київської, Черкаської областей.

Ленд-лиз (англ. to lend - здавати у позичку + to lende - здавати в оренду) - під час Другої світової війни: система допомоги США країнам антигітлерівської коаліції, яка передбачила передачу в позичку або в оренду озброєння, боєприпасів, продуктів харчування.

Литовські статути - кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, що діяли на захоплених ним українських землях в XVI - першій половині ХІХ ст.

Лобізм (англ. lobby - кулуари) - діяльність соціальних груп, які обстоюють свої особливі політичні інтереси; групи тиску на органи законодавчої та виконавчої влади.

Малоросійство - комплекс провінціалізму серед частини громадянства України, зумовлений її довгим перебуванням у складі Російської імперії. Виявляється у байдужому ставленні до українських національно-державницьких традицій і прагнень, часто в активній підтримці російської культури, великодержавної політики.

Меджліс (араб. madzlis - збори) - назва вищого законодавчого органу в деяких мусульманських країнах; представницький орган кримськотатарського народу у Кримській АР.

Менталітет (франц. mentalit - склад розуму, світосприйняття) - своєрідний стан, рівень розвитку і спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, суспільних цінностей та адаптації до умов соціального середовища, можливостей впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

Микитинська Січ - Запорозька Січ, розташована в 40-50-х роках XVH ст. на мисі Микитин Ріг на правому березі Дніпра (тепер у межах м. Нікополя Дніпропетровської обл.). Тут у лютому 1648 р. було проголошено гетьманом Б. Хмельницького та розпочато повстання, що переросло в національно-визвольну війну українського народу.

Монархія (грец. monarcha - єдиновладдя) - форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках однієї особи - глави держави - спадкоємного монарха.

Націоналізм (natio - народ) - ідеологія і політика, які проголошують націю однією з найвищих цінностей, стверджуючи, що нація має бути вільною, окремим політичним цілим (автономією, суверенною державою).Термін «буржуазний націоналізм» використовувався              радянською ідеологією на означення шовіністичного, агресивного націоналізму, який вимагає безумовного підпорядкування особистості політичним інтересам своєї нації та ворожості до інших націй.

Націонал-соціалізм (лат. natio - народ, нація + socialis - суспільний) - ідеологія німецького фашизму, яка проявлялась у проповіді крайнього націоналізму, винятковості «арійської раси» в з’єднанні з деякими ідеями соціалізму, зокрема ідеєю контролю держави над економікою.

Нація (лат. natio - народ) - політично, державно організований народ.

Номенклатура (лат. nomenclatura - перелік, список) - коло посадових осіб, призначення та затвердження яких відноситься до компетенції вищестоящих органів.

Нормани (ст.-фр. nortman - букв. північний чоловік) - загальна назва племен, які були заселені в Скандинавії в середньовіччі.

Обструкція (лат. obstructo - запирання, закривання, перешкода) - навмисний зрив чого-небудь (наприклад, парламентського засідання) шумом, проголошенням тривалих, непотрібних промов, запитань і т. п. в знак протесту, незгоди.

Охлократія (грец. ochlos - натовп і cratos - влада) - домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, один із способів здійснення політичної влади, що суттєво доповнює кризові політичні режими.

Парцеляція (лат. particula - частка) - поділ землі на дрібні ділянки (парцели).

Пацифікація (лат. pacificatio - втихомирення, умиротворення) - придушення революційного, національно-визвольного рухів засобами каральних акцій.

Плебісцит (лат. plebes - простолюд і scitum - рішення, постанова) - загальне опитування громадян з метою виявити їхню думку, волю й позицію щодо якогось спільного й значущого питання.

«Повість минулих літ» - найдавніший серед літописів, що збереглися до нашого часу. Названий так за вступним реченням: «Ось повісті врем’яних літ звідки пішла Руська земля...» Літописання на Русі розпочалося в кінці ХІ ст. Порічні статті були об’єднані в перший давньоруський літописний звіт 1037-1039, створений при дворі Ярослава Мудрого в Києві. Далі були складені Новгородський звід (1050) і два київських (1073 і 1095). «Повість» мала три реакції. Перша складена, ймовірно, Нестором у Києво-Печерському монастирі (1116 і 1118). До нашого часу дійшла редакція 1118. Пам’ятка є головним і в багатьох випадках єдиним джерелом з історії східного слов’янства і Київської Русі з перших століть н. е. до початку ХІІ ст.

Повіт - адміністративно-територіальна одиниця, складова частина губернії.

Плутократія (грец. plutocratia - влада багатіїв) - політичний лад, за якого влада належить найбагатшим представникам панівного класу; купка найбагатших представників панівного класу.

Погост - адміністративно-територіальна одиниця в Київській Русі з середини Х ст.: місце, куди з’їжджалися купці для торгів.

Поділля (Подільська земля) - історико-географічна область України, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і ліву притоку Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та невеликої частини Івано-Франківської, Львівської областей.

Полемологія (грец. polemos - війна + logos - наука) - наука про війну як явища соціального порядку, про її причини й наслідки для людського суспільства.

Політична еліта (франц. elite - краще, добірне) - меншість суспільства, що являє собою достатньо самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену видатними психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затверджені та здійсненні рішень, пов’язаних із використанням державної влади або здійсненням впливу на неї.

Політична етика (грец. ethika, від ethos - звичай, характер) - галузь, аспект загальної етики, що досліджує моральні засади політики і влади (у широкому розумінні), професійну етику суб’єктів політичної діяльності (у вузькому розумінні).

Політична ідеологія - система концептуально оформлених політичних, правових, релігійних, естетичних і філософських уявлень, поглядів та ідей, які відображають ставлення людей до дійсності й одне до одного, способи пізнання та інтерпретації буття з позицій цілей, інтересів певних соціальних груп та суб’єктів політики.

Політична криза - фаза політичного процесу, яка характеризується порушенням політичної стабільності в суспільстві, неможливістю ефективного функціонування політичної системи; гострий, важкий політичний стан суспільства, державно-правової системи, партій.

Політична опозиція - легальна форма протистояння, протидії певної соціальної або політичної групи чи партії офіційному курсові.

Політична свідомість - опосередковане відображення політичного життя, формування, розвиток, задоволення інтересів та потреб політичних суб’єктів, а також сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини.

Політичне життя - одна з основних сфер суспільного життя, пов’язана з діяльністю і відносинами індивідів і соціальних спільнот, створених ними політичних інститутів для виявлення інтересів соціальних суб’єктів, а також боротьба за їх реалізацію через посередництво політичної влади у процесі політичного розвитку.

Політичний авантюризм (франц. aventure - пригода) - політичні наміри й дії, що спираються на віру та обман, спрямовуються на здійснення мети, заснованої на уявленнях, бажаннях, міфічних переконаннях без урахування реальних політичних сил і можливостей, розрахованої на випадковий успіх.

Політичний антагонізм (грец. antagonistes - суперечка, боротьба) - непримиренні суперечності між певними політичними силами суспільства.

Політичний блок (англ. bloc - угода, союз) - об’єднання, союз політичних партій, громадських організацій, груп людей задля узгодження дій, досягнення спільних, насамперед політичних цілей.

Політичний конфлікт - зіткнення несумісних, часом протилежних інтересів, дій, поглядів окремих людей, політичних партій, громадських організацій, етнічних груп, націй, держав та їх органів, військово-політичних і політико- економічних організацій (блоків).

Політичний лідер (англ. lead - вести, керувати, схиляти до чогось) - глава, керівник держави, партії, громадсько-політичної організації, руху, якоїсь громади тощо; популярний і впливовий учасник суспільного життя, який визначально впливає на нього, консолідує зусилля людей для досягнення якоїсь спільної мети.

Політичний режим (франц. regime - управління) - сукупність методів, засобів і способів, за допомогою яких владні органи здійснюють управління суспільством і забезпечують своє політичне панування.

Політологія (грец. politike - політика і грец. logos - учення) - наука, об’єктом якої є політика та її взаємовідносини з людиною й суспільством; посідає одне з провідних місць у сучасному суспільствознавстві. Щодо П. в зарубіжній та вітчизняній літературі часто вживаються терміни «політична наука», «наука про політику», «політична соціологія», що відображають традиції та особливості національних політологічних шкіл.

Половці - угрупування тюркомовних племен, які ХІ ст. поступово осідають у Північному Причорномор’ї і починають здійснювати численні напади на Русь. Протягом ХІ - першої половини ХІІІ ст. південноруські князі з перемінним успіхом ведуть боротьбу з половцями. В середині ХІІІ ст. половці частково перейшли до Угорщини, а основна маса підкорена монголо-татарськими ханами.

Поляни - східнослов’янське плем’я (союз племен) знаходилось в VI-IX ст. на території Середньої Наддніпрянщини (т. зв. київські поляни). Із середини І тисячоліття входили до антського союзу, а після його розпаду разом з русами та іншими східнослов’янськими племенами утворили наприкінці VI-VII ст. в Середньому Подніпров’ї нове ранньодержавне об’єднання. В середині VIII ст. поляни підпадають під владу Хозарського кагану і виплачують йому данину. У 80-ті роки ІХ ст. полянські землі після захоплення їх Олегом стають ядром утворюваної Давньоруської держави. Етнонім «поляни» поступово виходять з ужитку. Востаннє згадується в літописі під 944 і змінюється етнонімом «Русь».

Популізм (лат. populus - народ) - загравання певних політиків і політичних сил із масами, гра на їхніх труднощах та обіцянках надзвичайних успіхів у вирішенні соціально-економічних проблем у разі приходу до влади.

Посадник - місцевий представник князівської влади.

Радикал (англ., франц. radical; від лат. radix - корінь) - прихильник крайніх, рішучих дій, поглядів.

Реєстрові козаки - частина українських козаків, узятих урядом Речі Посполитої на військову службу і внесених в особливий список (реєстр).

Референдум (лат. referendum - те, що має бути повідомлене) - спосіб прийняття законів та інших рішень з найважливіших питань суспільного життя прямим волевиявленням громадян через усенародне голосування.

Самоврядування місцеве - політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративно- територіальних одиницях (громадах) через самоорганізацію місцевих жителів, за згодою і при підтримці держави.

Сейм - станово-представницький орган за доби феодалізму в Чехії, Польсько-Литовський державі; верховний орган державної влади і законодавчий орган Польщі.

Сепаратизм (франц. separatisme, від лат. - відокремлення) - рух за територіальне відокремлення тієї чи іншої частини держави з метою створення нового державного утворення або надання певній частині держави автономії за національними, релігійними чи мовними ознаками.

Сіверяни - східнослов’янське плем’я (союз племен), що займало область дніпровського Лівобережжя. Наприкінці VI-VII ст. разом з полянами та іншими племенами утворили ранньодержавне об’єднання на Східній Наддніпрянщині. У VIII ст. разом із в’ятичами та радимичами опинилися під владою хозарів.

Внаслідок війни князя Олега з хозарами у 884 р. частина земель сіверян увійшла до складу Київської Русі. Останній раз згадуються у літописі під 1024 р.

Слобідська Україна (Слобожанщина) - історико-географічна область у північно-східній частині України, що охоплює територію Харківської, Сумської, північ Донецької та Луганської областей, а також південно-східну частину Воронезької, південь Курської, більшість Бєлгородської областей Росії.

Смерд - селянин (у Давній Русі), який належав до селянської общини й отримував від князя землю, сплачуючи йому данину.

Соцький - командир дружини, яку складала сотня воїнів.

Суверенітет (франц. souverainit - верховна влада) - незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенстві незалежності держави у зовнішніх і внутрішніх справах.

Теократія (грец. theos - Бог + Kratos - влада) - форма правління. за якої вся повно ват влади в державі належить главі церкви та духовенству.

Тероризм (лат. terros - жах, страх) - здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи з політичними противниками; дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства і настрахання, політичних вбивств, провокацій.

Тиверці - східнослов’янське плем’я (союз племен), що займало територію між Дністром і Дунаєм. Плчинаючи з Х ст., входять до складу Київської Русі. З середини Х ст. їх землі постійно зазнають нападів печенігів та половців, унаслідок чого тиверці поступово змішуються з іншими слов’янськими племенами. В XII-XIII ст. входили до складу Галицького князівства. Пізніше нащадки розчинилися в населенні Молдови.

Тисяцький - начальник гарнізону, так званої тисячі, що поділялася на сотні.

Тіун - найближчий помічник посадника або волостеля.

Толерантність (від лат. tolerantia - терпіння) - різновид взаємодії та взаємовідносин між різними сторонами - індивідами, соціальними групами, державами, політичними партіями, за якого сторони виявляють сприйняття і терпіння щодо різниці у поглядах, уявленнях, позиціях та діях.

Тоталітаризм (лат. totalis - увесь, повний) - спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохоплюючим контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов’язковою ідеологією.

Узурпація (лат. usurpatio - оволодіння) - насильницьке, протизаконне захоплення влади або присвоєння чужих прав на щось, чужих повноважень.

Українізація - політика партійно-державних органів УРСР у 20-ті і на початку 30-х років ХХ ст., спрямована на більш органічне впровадження радянсько-комуністичної ідеології в Україні силами національних кадрів і в доступний для місцевого населення формі.

Унітарна (лат. unitus - єдність, однорідний, що складає ціле) держава - єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно- територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.

Унія - (пізньолат. unio - єдність, об’єднання) - союз держав під владою одного монарха.

Устрій адміністративно-територіальний - певний спосіб територіального улаштування держави, утворення й діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. У. а.-т. будь-якої держави - це поділ її території на певні частини - краї, області, провінції, землі, штати, департаменти, губернії, волості, повіти, райони, кантони тощо. Він зумовлений соціальною природою держави, традиціями історичного розвитку, завданнями й цілями пануючого режиму.

Ухил (за політичною термінологією 20-30-х років ХХ ст.) - відхилення від «генеральної» (основної) лінії комуністичної партії, певний напрям діяльності та поглядів, яких притримувалася частина партії, не згодна з більшістю («анархо- синдикалістський» дрібнобуржуазний, соціал-демократичний, правий).

Фашизм (італ. fascio - пучок, в’язка) - ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму.

Федерація - союзна держава, до складу якої входять державні утворення - суб’єкти федерації.

Харизма - (грец. charisma - милість, благодать, божий дар) - особливий тип легітимності, організації влади і лідерства, заснований на виняткових якостях тієї чи іншої особистості, головним чином релігійного або політичного діяча, що дозволяють йому здійснювати в суспільстві функції пророка, вождя чи реформатора.

Холоп - підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба; пізніше - двірський слуга, кріпак.

Хунта (ісп. junta - зібрання, об’єднання) - група заколотників, яка незаконно захоплює владу і править із застосуванням диктаторських методів.

Централізація (лат. centras - серединний) - політичний процес, на основі якого формується централізм як управлінська політична система з властивими їй вертикальною структурою та субординацією, концентрацією влади в єдиному центрі.

Цивілізація (лат. civilis - гідний, вихований) - форма спільного життя людей, якій притаманне відтворення власної матеріальної та соціально-політичної структури на основі пріоритету властивих їй духовних норм, цінностей та ідеалів.

Чортомлицька Січ (Стара Січ) - Запорізька Січ, що існувала наприкінці XVI - на початку XVIII ст. на о. Чартомиш (Базавлук) при впаданні в Дніпро притоки Чортомлик поблизу теперішнього с. Капулівка Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл. Заснована в 1652 р. У травні 1709 р. зруйнована царськими військами.

Челядь - раби, полонені, які знаходилися під владою хазяїна, зовсім безправні особи.

Шляхта - світськиі дрібні та середні феодали у країнах Центральної Європи (Польща, Литва, Україна та ін.).

Шовінізм (франц. chauvinisme - від прізвища капрала наполеонівської армії Н. Шовена) - агресивна форма націоналізму, проповідь національної виключності, протистояння інтересів однієї нації інтересам іншої нації; схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.