Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ІСТОРІЯ СУЧАСНОГО СВІТУ

Розділ 12

 

ІСТОРІЯ ТЕНДЕРНОГО ПИТАННЯ

 

Поняття "гендер". Протиставлення чоловіка жінці: історичні ретроспекції. Становище жіноцтва у сучасному світі. Сприяння "маскульту" та ЗМІ гендерній нерівності. Фемінізм та емансипація жінок. Сексуальна революція: історія і сучасність. Історичні зміни інституту сім'ї, оцінки його перспектив. Випробування, яких нині зазнає гендерна ідентичність чоловіків.

До тих сфер життєдіяльності суспільства, які зазнають значної трансформації, належать сфери відносин між статями, а також шлюбу і родини. Зміни торкнулися соціальних ролей чоловіків і ланок, комплексу ціннісних установок, які визначають поведінку людей у сфері шлюбно-сімейних відносин, ідеології родини. Значимість змін, що відбуваються, знайшла свій відбиток у появі поняття "гендер". Гендер є одним із центральних і фундаментальних понять сучасного суспільства. Саме слово не має в українській мові адекватного перекладу, а його написання і вимова скальковані з англійської gender — буквально "рід". Гендер — це соціокультурна категорія і колективні уявлення, за допомогою яких біологічні розходження статей перекладаються мовою соціальної і культурної диференціації. Сьогодні тендер розуміється як одна з найважливіших граней соціальних відносин і включає три групи характеристик: біологічна стать, стереотипи статевих ролей, поширені в суспільстві, а також "тендерний дисплей" — запропоновані суспільством норми чоловічої і жіночої дії і взаємодії у всьому різноманітті їхніх проявів.

Поняття "гендер" введено в соціальні науки Е. Оклей у 70-ті роки XX ст. Відтоді воно перетворилося на найважливішу складову сучасного громадського життя. Чому суспільство стало приділяти цим проблемам зростаючу увагу? Як показує історичний досвід, проблеми статі актуалізуються тоді, коли цивілізація стикається з принциповими труднощами, не розв'язаними в рамках функціонуючих норм, культурних настанов. Саме неблагополуччя в підвалинах індустріальної цивілізації, що виявилося в різних сферах, змусило суспільство звернутися до тендерної проблеми. Характерне те, що проблема статі стала соціально усвідомленою відносно нещодавно, за історичними мірками, — в останні 100 — 150 років. Хоча конфлікт між чоловіком і жінкою є чи не найдавнішим серед безлічі конфліктів і суперечностей, що визначають "строкатість" соціального простору.

Однією з причин дисгармонійності суспільного устрою можна вважати фатальне протиставлення чоловіка як "пана", "глави", "вершителя доль" жінці як істоті другорядній, створеній з ребра Адама. У більшості культур "чоловіче" ототожнюється з духом, логосом, культурою, активністю, силою, раціональністю, світлом, наповненістю, формою і т. ін. "Жіноче" — з матерією, хаосом, природою, пасивністю, слабкістю, емоційністю, тьмою, порожнечею, безформністю. На світанку історії відбувся поділ ролей і сфер буття. За чоловіком було закріплено сферу зовнішньої діяльності, сферу формування культури і суспільства. За жінкою — сферу відтворення життя, нібито сферу природи.

 

Багато релігій закріпили домінування чоловічого бачення сущого. В текстах світових пам'яток культури освячується домінування чоловіків і закріплюється їхній пріоритет у родині, соціумі, житті. Так, у конфуціанстві жінка — істота нижча. Вона, наприклад, не могла ввійти в будинок раніше чоловіка. Старий Завіт пропонував чоловікові підносити таку молитву: "Благословен Господь Бог, який не створив мене жінкою". За Євангелієм, на небі зрівняні будуть всі душі — і чоловічі, і жіночі. Але шлях від нерівності, закріпленої спочатку родом, потім суспільством, до потенційної особистісної рівності в Христі довгий і важкий. А поки земна жінка не рівня чоловіку. Вона гріховна, як гріховна її праматір Єва, спільниця диявола, знаряддя темних сил, які прирекли людину на вигнання з раю. Усе, що пов'язано з плоттю, для щирого християнина гріховно. І вмістище гріха — жінка.

Попри всю різноманітність сучасного світу в ньому присутній значний вилив християнської або, іншими словами, західної цивілізації, що намагається от уже кілька століть вестернізувати людство, тобто впровадити або нав'язати свою ціннісно-світоглядницьку інтенцію. Ця цивілізація є економоцентричною. В ній світ є господарством, яким керує економічна людина з метою самоствердження на основі збагачення. Подібна логіка характеризує чоловічу модель цивілізації. Економічне зростання стало прирівнюватися до прогресу, і в ньому почали вбачати ознаку процвітаючого суспільства. Образ такого суспільства формують чоловіки, чий високий соціальний статус зумовлюється їхнім визначальним впливом на продуктивність праці, що характеризує рівень розвитку соціуму. Саме роль чоловіків у різних сферах економіки, особливо промисловості, призводить до ототожнення благополуччя суспільства з діяльністю чоловіків. Чоловіки зробили найбільший внесок не тільки в розвиток економіки, промислового виробництва, торгівлі, але також у формування державних інститутів, а потім науки і технології.

Наукова революція (середина XVI — XVII ст.) не те що не змінила сформованого уявлення про нерівність статей, а навіть посилила його. Вона продовжувала ототожнювати чоловічий характер з поняттями розуму, порядку, контролю, закону, а жіночий — з ірраціональністю, невпорядкованістю і неприборканістю. Навіть у більш пізні часи докази велися буквально з математичними викладками. Так П.-Ж. Прудон у своїй багатотомній праці "Про справедливість у Революції і Церкві" (1858 р.) дав арифметичну формулу цієї нерівності: співвідношення фізичних, розумових, моральних здібностей жінки і чоловіка становить: 2 • 2 • 2 і 3 • 3 • 3, тобто 8 до 27.

Іншим важливим фактором, що визначив домінування чоловіків у суспільстві, є насильство і необхідність захисту від нього. Війни супроводжують людство практично протягом усієї його історії. Джерела агресивності і войовничості розглядаються в окремому розділі. Коли в цьому контексті мова йде про ряд характеристик людської натури, мається на увазі саме натура чоловіча. І це не міфи.

Інша справа — різноманітні міфи, що у різні історичні епохи існували про жінок. Так, за часів Середньовіччя був поширений міф про жінку — відьму, через що інквізиція відправила на багаття близько 2 млн. жінок. Наприкінці XIX ст. був поширений міф про фатальну жінку — безжалісну спокусницю, який відбився у творчості деяких відомих письменників (наприклад, Кармен у Стендаля). У Радянському Союзі був створений міф про "всебічно розвинуту особистість" — жінку — матір, робітницю — ударницю і громадську діячку одночасно. Парадокс полягає у тому, що чим більше обожнювали жінку і створювали видимість поклоніння їй, тим більш принизливе і підлегле становище вона мала в реальності. Прекрасна Дама, яка оспівувалася трубадурами, змушена була носити металевий "пасок вірності", ключ від якого забирав із собою чоловік, відправляючись, наприклад, на роки в хрестовий похід. А героїня радянських часів мала з наснагою після восьмигодинної зміни на виробництві заступати на безстрокову зміну з повного забезпечення побуту своєї родини в умовах тотального дефіциту. Сучасна американська дослідниця Б. Фрідан пояснює: "Чим менші реальні функції, якими наділена роль жінки, тим більше її декорують безглуздими деталями, щоб заповнити порожнечу".

 

Особливо це стає зрозумілим на прикладі загального замилування жіночою красою при тому, що в сучасному світі жінки становлять 70 % незаможних усього світу. Серед неписьменних їх 2/3. Серед потерпілих від трафікінгу — нелегальної торгівлі людьми — 95 % становлять жінки. В цілому величезна кількість ланок страждає від різних форм насильства і мало бере участь у процесі ухвалення відповідальних рішень. За даними Департаменту громадської інформації ООН, жінки займають лише 14 % керівних посад, 10 % місць у парламентах і 6 % місць у кабінетах міністрів. Тобто саме жінки одержують менше матеріальних ресурсів, мають нижчий соціальний статус, менше влади і можливостей для самореалізації, ніж чоловіки.

Крім того практично у всіх суспільствах поширений "подвійний стандарт". Різні норми поведінки існують для чоловіків і жінок, що передбачають більш суворі обмеження для жіночої поведінки, статевої моралі (дошлюбні зв'язки, подружня вірність), ніж для чоловічої, а також дозволяють чоловікам ті вчинки і дії, що забороняються жінкам (подружня невірність). У більшості культур право ініціативи, залицяння, вибору партнера, визначення статевого життя належить чоловікам. Чоловікам дозволено практично все, що віддзеркалює чоловічий погляд на проблеми моралі. Що ж стосується норм буття для жінок, то найчастіше їх гнітять стійкі стереотипи. Найбільш поширеними є: жіноче призначення — дім і родина; жінка не може бути гарним керівником; зайнятість жінок на роботі впливає на їх дітей, на зростання злочинності в суспільстві; політика — не жіноча справа і т. ін. Останнє особливо суперечить тій обставині, що політика за чоловічим типом завела сучасний світ у настільки кризову стадію, що може закінчитися катастрофою — омніцидом (знищенням усього).

Серед сучасних глобальних проблем на одному з перших місць — демографічна. Вона розглядається у відповідному розділі. Тут доречно звернути увагу на крайнощі, що намітилися у кількісному співвідношенні статей. Як відомо, природа встановила пропорцію: на 100 дівчаток народжується 105 — 107 хлопчиків. До досягнення дітородного віку співвідношення статей вирівнюється. Однак протягом останніх кількох десятків років спостерігається демографічний вибух у країнах азіатського регіону. У більшості з них стала здійснюватися демографічна політика обмеження народжуваності, в результаті якої змінився природний баланс між чоловіками і жінками.

Показовим є приклад Китайської Народної Республіки. У 1950 — 1960-х роках китайське керівництво заохочувало і пропагувало зростання народжуваності в країні. Протягом 40 років народної влади населення КНР подвоїлося. Загострилася продовольча проблема. З середини 60-х років минулого століття в країні почала здійснюватися політика планування сім'ї. Спочатку родині дозволялося мати трьох дітей, через кілька років — не більше двох, а з початку 1980-х гаслом стала: "Одна родина — одна дитина". За порушення демографічної політики держава стягує з сімейства податок (у 2003 р. він був еквівалентний 700 доларам). Якщо дозволено мати тільки одну дитину, краще мати хлопчика. Стосовно дівчаток практикується не тільки післяпологова, але навіть дородова дискримінація. У першому випадку — від байдужого ставлення й аж до дітовбивства, у другому — при встановленні за допомогою ультразвукового дослідження майбутньої статі дитини — знищення плоду до його природної появи на світ. У результаті в КНР на початку 2005 р. при загальній чисельності населення в 1 млрд. 300 млн. чоловіків було на 30 % більше, ніж жінок. У Китаї в шлюб вступають майже поголовно — 96 % населення. Однак зараз спостерігається дефіцит наречених — жінок. Проблеми виникають з "надлишком" наречених — чоловіків. Причому такі проблеми існують й у сусідній Індії.

На іншому боці Землі, на Заході, відбулася деформація в іншу сторону: народжується більше дівчаток. Такі ознаки спостерігаються в США, Канаді, країнах Латинської Америки, деяких європейських державах. Дослідники припускають, що зниження чоловічої частки у пропорції співвідношення статей викликано впливом токсинів у навколишньому середовищі. Останні роблять виборчий негативний вплив саме на чоловіче начало у репродуктивній системі.

Слово "репродукція" буквально означає "відтворення". У свій час К. Маркс і Ф. Енгельс показали, що за "таїнством" статі приховані свого роду "виробничі відносини" — відносини відтворення людського роду. Жінка завжди мала здатність народжувати життя, продовжувати рід. І саме ця здатність стала причиною, що визначила характер нерівнозначного розподілу ролей між статями. За чоловіком було закріплене право на "зовнішню" діяльність, на освоєння світу і панування над ним. Звідси виникла його роль суб'єкта історії. За жінкою — право на життя в житті "приватному", що мало на увазі право на народження і виховання дітей, на облаштування дому і побуту, їй залишилася роль об'єкта не тільки влади чоловіка, підлегла чоловічому авторитету, але й у ширшому плані — об'єкта історії. Важливо зазначити, що в цьому поділі праці брала участь і третя сторона — рід. Він прагнув цілковито контролювати поведінку тієї істоти, яка забезпечувала його відтворення. Саме рід і підтримав чоловіка в його претензії на панування, на владу. Тобто ідеологія чоловічої переваги знаходить своє обґрунтування не в конкретних сексуальних відносинах, а в глобальному процесі людського відтворення. Для виправдання такого нерівного становища чоловіка та жінки і склався міф про "природне призначення" кожної статі, про особливості "чоловічого" і "жіночого" характеру, про "таємницю" статі.

Контроль "роду" чи соціуму існував завжди, набуваючи інколи дивних форм. У такому ракурсі інакше розуміється, наприклад, полювання на відьом. Воно було надзвичайно дієвим репресивним засобом соціального контролю. Масово застосовувалося пряме насильство для контролю повсякденної поведінки дочок Єви, приборкання потенційної жіночої активності і збереження чоловічого панування за умов соціальної нестабільності. Масштабність переслідувань створювала таку атмосферу, що загроза бути обвинуваченою в чаклунстві примушувала жінок до беззастережного конформізму. Зразки жіночої поведінки встановлювалися чоловіками, але в процесі соціалізації вони вводилися у свідомість всіх, у тому числі і жінок. Саме цим пояснюється активна участь жінок у переслідуванні відьом. Або ж стійке неприйняття виборцями України, серед яких більшість жіночої статі, жінок — кандидаток у депутати Верховної Ради.

У вічному трикутнику "чоловік — жінка — рід" гору взяв рід. Але вже у вигляді держави. Показовим є приклад радянської історії. Символом держави стає генеральний секретар центрального комітету комуністичної партії — "Батько народів". "Він" немовби взяв на себе "батьківські функції": забезпечення родини продовольством, житлом, виховання і навчання дітей, турбота про людей похилого віку. З жінкою "Він" спілкувався за допомогою Комісій з охорони материнства і дитинства. Поняття "батьківства" зовсім зникло з офіційних паперів і промов. Жінка могла звернутися до "Нього" через його представників — парткоми, комітети комсомолу, профспілки, адміністрацію — і поскаржитися на чоловіка, який пиячить, б'є, зраджує, розводиться. Або не на чоловіка, а на батька майбутньої дитини, який не хоче одружуватися. Або звернутися по допомогу у розв'язанні інших проблем. Приблизно 90 % листів трудящих на ім'я Л. І. Брежнєва були приблизно однакового змісту: після висловлювання захоплення "видатними заслугами дорогого Леоніда Ілліча" починалися прохання допомогти вирішити якесь суто життєве питання, наприклад, придбати дефіцитний тоді кольоровий телевізор "Рубін".

Важливим засобом підтримки тендерної асиметрії виступав також контроль над жіночою сексуальністю. Спектр заходів впливу в історії — від стародавності до сучасності — надзвичайно широкий. У ньому представлені й обрізання найбільш ерогенних частин жіночих статевих органів (така традиція і досі зберігається в деяких народів Африки й Азії); і світські та церковні суди; і народні обряди, які карають порушниць моральних норм публічним приниженням. В медичних посібниках XIX ст. стверджувалося, що "порядна жінка не може мати сексуальних бажань".

У сучасному арсеналі засобів контролю "роду" — соціуму за збереженням тендерної нерівності також є чимало засобів. Так, серйозною перешкодою для нормального вирішення гендерних проблем у сучасному світі є масова культура і "засоби її доставки споживачу", серед яких на першому місці за значенням — ЗМІ. Все, що потрапляє до сфери інтересів маскульту, перетворюється у товар, який потрібно успішно прорекламувати і вигідно продати. У цю сферу інтересів потрапила і жінка, яка розкручується як сексуальний товар. Сексуальність сама стала "товаром", що найкраще рекламується звабливими жінками. Перетворення жінки на сексуальний товар розвінчує її як особистість, значно принижує її соціальний статус. Про яку рівність може йти мова? Практично у всіх рекламних сюжетах чоловік представлений як бос, а жінці відводиться обслуговуюча роль або роль примітивної споживачки. Рекламні героїні радісно обнюхують каву, спеції, ковбаси, пральні порошки, брудні сорочки або ж захоплюються подарунками, починаючи від цукерок до меблевих гарнітурів, отриманими від "справжніх чоловіків". Деякі, щоправда, демонструють свою "свободу, незалежність і впевненість у собі", рекламуючи гігієнічні прокладки, а "гідність" — через придбання нового косметичного крему. Особлива інтенсивність функціонування індустрії краси, до котрої входять виробництво одягу, взуття, парфумерії, косметики й іншого, зумовлена прихованим мотивом зробити суб'єкт більш бажаним для об'єкта. У глибинах причаїлася турбота "роду" про своє відтворення, яка зазнала суттєвих змін від початку індустріальної доби.

В індустріальному суспільстві XX ст. тендерна нерівність продовжує зберігатися. Причини цього розглянув німецький соціолог У. Бек у книзі "Суспільство ризику" (Лондон, 1992 р.). Він називає індустріальне суспільство "сучасним феодальним суспільством", у якому чоловіча і жіноча статі виконують ролі "сучасних станів" із запропонованими від народження "тендерними долями". Такий стан справ суперечить вимогам високорозвиненого ринку, що вимагає від індивіда динамізму і "стандартизації" біографії, звільнення від тендерної, етнічної, культурної зв'язаності. Водночас такий "сучасний феодалізм" не рудимент традиції, а продукт і основа індустріального суспільства. Родина і домашня праця як і раніше необхідні в системі відтворення ринкового суспільства. Однак це все більше суперечить його універсалістським принципам і додає напруги тендерним протиріччям сучасного суспільства західного зразка. Внаслідок поділу на ринкове виробництво і сімейне відтворення, що остаточно склався у XIX ст., утворилися дві системи з протилежними організаційними принципами і цінностями (провідними серед них є контракт і комунальність, індивідуальна конкуренція і самопожертва в ім'я родини). Протягом довгого часу їх функціональна взаємодоповнюваність не викликала сумнівів. Однак у наш час вони все більше суперечать один одному.

У наш час материнство як і раніше асоціюється з виконанням більшої частини роботи у домашньому господарстві і в обслуговуванні інших членів родини, як дітей, так і дорослих. В економічних термінах це можна розглядати як істотний аспект відтворення робочої сили за допомогою неоплачуваної домашньої праці. У сучасній економіці величезне значення має якість робочої сили. Це мають бути компетентні, творчо мислячі й у той же час керовані працівники. Питання інвестицій, які зростають, у відтворення такої робочої сили стає ключовим. Наступним постає питання про те, хто буде нести пов'язані з цим витрати? Незважаючи на зростаючу роль у справі соціального відтворення держави і ринку, основний тягар витрат, як і раніше, несе родина, а в родині — жінка. У будь-якому суспільстві родина залишається найважливішим інститутом соціалізації нового покоління. Саме вона має величезне значення для підтримки ідеологічних основ соціуму. Оскільки невимірна участь представників двох статей у справі виховання й освіти, як на сімейному, так і суспільному рівні, роль жінок (активна і пасивна) у культурному відтворенні соціальної системи, нації, класу зростає як ніколи. За цими словами — зростання відповідальності, великих навантажень і все тієї ж фактичної нерівності в здійсненні фундаментальної потреби людської натури до самореалізації.

Як показала історія XX — початку XXI ст., дві тенденції виступили як глобальні: прагнення до демократії і прагнення до незалежності. Вони виявились буквально в усьому: від розвалу імперій до зміни життєвих моделей окремих людей. Ці тенденції відбили потребу більш вільно розпоряджатися своєю долею, позбутися обмежень, що нав'язуються владою (державною, релігійною чи будь-якою іншою) або економічною необхідністю. Тобто все більше і більше людей в усьому світі визнають цінність свободи. Демократія ж припускає рівність усіх її учасників, незважаючи на стать, расу, віросповідання і т. ін. Прагнення до свободи можна позначити як прагнення до емансипації — звільнення від залежності, утисків, обмежень. Оскільки історично склалося так, що саме жінки потерпали від цього найбільше, у XX ст. це слово стало тісно пов'язуватися із радикальним рухом за поліпшення їх становища в суспільстві, а саме із фемінізмом.

Слово "фемінізм" у суспільній свідомості має негативну конотацію: багато людей мають нечіткі уявлення про феміністок, асоціюючи їх із брутальними, негарними, нещасливими в особистому житті, озлобленими жінками, які ненавидять чоловіків або ж лесбіянками. Тим часом фемінізм — це явище, що може бути поставлене в один ряд з боротьбою проти національної і расової дискримінації. Саме слово походить від французького femenisme, а те, у свою чергу, від латинського femina — у перекладі "жінка". Воно позначає жіночий рух, головною метою якого було й є виборювання соціальних, політичних та економічних прав, рівних з правами чоловіків. Адже споконвіку в жінці закладені ті ж потенції, ті ж здібності до саморозвитку, що й у чоловіка. Конфлікт між природною суб'єктністю і нав'язаною історією роллю об'єкта і становить сутність "жіночого" питання. Фундаментальна вимога жіночого руху складається у визнанні жінки повноцінною людиною.

Першим документом фемінізму вважається "Декларація прав жінки і громадянки" (1791 р.). Її автор, француженка О. де Гуле, проголошувала, що жінка, так само як і чоловік, здатна виступати як повноправний суб'єкт основних громадянських прав — на свободу, володіння власністю, опір деспотизму. Однак перешкода тому — "тиранія сильної статі". Закони природи і розуму покликані відмежувати жінку від неї і встановити рівноправність обох статей перед законом. Декларація викликала страшне обурення в суспільстві. Особливо не сподобалася фраза: "Якщо жінка має право зійти на ешафот, то вона повинна мати право зійти і на трибуну". Однак на той час економічна доцільність ще не досягла того рівня, щоб настійно зажадати змінити традиційне ставлення до жінки. Необхідне було зміцнення нового типу господарсько-виробничих відносин, властивого індустріальному суспільству.

В індустріальному суспільстві жінка поступово стає таким же найманим працівником, як і чоловік. Це спричиняє необхідність визнання за нею права власності, насамперед права володіти і розпоряджатися своїми здібностями, що реалізуються в процесі виробництва цінностей. Неминучим наслідком стала необхідність визнання її права на суспільну емансипацію. Визнання громадянських прав жінки, звільнення її від волі чоловіка і суспільної дискримінації давало ширші можливості експлуатувати працю жінок і дітей.

Вирішальне значення для зростання ролі жіноцтва в європейських країнах мала Перша світова війна. Тоді загинуло дуже багато чоловіків, мільйони повернулися каліками. Жінка мала працювати не тільки у домашньому господарстві, аби утримувати дітей і старих батьків. У Радянській Росії, а потім СРСР, саме масовим залученням жінок до суспільного виробництва розв'язувалася гостра проблема нестачі робочих рук на "грандіозних новобудовах комунізму". Ще більше посилила цю тенденцію Друга світова війна.

У 1949 р. у Парижі була видана двотомна праця С. де Бовуар "Друга стать". Протягом декількох років її перевидали в багатьох країнах світу. Ця книга залишається найбільш повним історико-філософським дослідженням стосовно становища жінки від створення світу до середини минулого століття. Французька психолог і феміністка Е. Вадінтер писала: "Симона де Бовуар звільнила мільйони жінок від тисячолітнього патріархального рабства... Кілька поколінь жінок відгукнулися на її звернення до них: вчиняйте, як я, і нічого не бійтеся. Завойовуйте світ, він — ваш. Помахом чарівної палички Симона де Бовуар розсіяла догму про природність сексуального поділу праці. На неї ополчилися консерватори всіх мастей. Але минулого не повернути. Ніщо не змусить нас знову повірити в те, що сімейне вогнище — наше єдине призначення, домашнє господарство і материнство — непорушна, обов'язкова доля. Всі ми, сьогоднішні феміністки, — її духовні дочки. Вона проклала нам дороги свободи".

Дискусія про призначення жінки, розпочата невеликого групою феміністок півтора століття тому, у XX ст. набула завершення в прийнятих міжнародним співтовариством документах проти ліквідації усіх форм дискримінації жінок1, де линка визнається таким же повноцінним суб'єктом історії, як і чоловік, і де підкреслюється, що народження дітей — це право, а не обов'язок жінки. Інакше кажучи, особистість ланки оцінюється вище, ніж її "природне призначення". У конституціях більшості сучасних держав виключається дискримінація за ознакою статі. Проте записане в документах по-різному втілюється в життя у різних регіонах і державах.

На Заході тендерні питання висуваються на передній план, здобувають суспільно-політичне звучання. Так, у 1999 р. Амстердамська угода закріпила на урядовому рівні в країнах — членах ЄС принципи політики тендерної рівності. Тепер реалізація будь-якого проекту можлива в цих країнах лише за умови, що скористатися його результатами однаковою мірою зможуть як чоловіки, так і жінки. Так, у Швеції від керівництва будь-якої фірми, де працює більше десяти чоловік, можуть зажадати план з розвитку тендерної рівноправності. Якщо такого плану немає, то відповідні органи будуть наполягати на цьому документі і випишуть штраф за недотримання закону. З 1998 р. у цій країні половину міністерських портфелів одержали жінки, а серед депутатів парламенту фігурує 44 % жінок. Шведські експерти відзначають, що з тих пір, як в їхній країні стала активно впроваджуватися тендерна політика, Швеція досягла дуже високих економічних показників. Вона посідає одне з провідних місць за показниками якості життя населення ("шведський соціалізм"). Те ж можна сказати і про інші держави Північної Європи. Половина посад у всіх структурах управління в Норвегії належить жінкам. Фінляндія, де в останні роки на посадах президента і прем'єр-міністра були жінки, займає останнє місце серед 90 країн світу за індексом корупції. На прикладі інших країн, у тому числі й України, відомо, наскільки згубна корупція для економіки, політики і, в цілому, для добробуту.

Починаючи з середини 70-х років минулого століття намітилася, а в останнє його десятиріччя посилилася загальносвітова тенденція приходу жінок на керівні посади. Історичний досвід показує три типи сходження жінки на вершину політичної влади.

Перший, так званий "азіатський", коли жінка стає главою держави чи уряду або як вдовиця, або як донька загиблого лідера країни. Як приклади можна назвати Сірінаво Бандаранаїке (Цейлон), Індіру Ганді (Індія), Карасон Акіно (Філіппіни), Беназір Бхутто (Пакистан).

Другий — "кризовий" — наростаючі в партії чи країні труднощі викликають проблему зміни лідера і породжують нестандартні рішення — обрання жінки. У цьому випадку можна згадати обрання Голди Мейєр прем'єр-міністром Ізраїлю в 1965 р.; Маргарет Тетчер — головою партії торі у 1975 р., а потім її триразову перемогу на загальних виборах, вінцем чого була посада прем'єр-міністра Великої Британії; Танако Дої — лідером Соціалістичної партії Японії в 1982 р.; Жанни Сухоцької — прем'єр-міністром Польщі в 1992 р., Тансу Чіллер — прем'єр-міністром Туреччини в 1993 р. Призначення в 2005 р. прем'єр-міністром України Юлії Тимошенко і канцлером Німеччини Ангели Меркель можна розглядати як підтвердження "нестандартного рішення в умовах кризи" і продовження дії мегатенденції.

Третій — "скандинавський", чи "соціал-демократичний", — висування жінок у політичні, парламентські чи державні структури здійснюється на основі системи квот. У цьому випадку жінки не тільки одержують реальну можливість посісти посаду президента або прем'єр-міністра (Мері Робінсон — Ірландія, Гру Харлем Брундтланд — Норвегія, Вигдіс Фіннбогадоттір — Ісландія), а також посади міністрів і т. ін., але й впливати на прийняття політичних рішень у напрямку поліпшення життя людей.

Можна погодитися зі словами відомого американського письменника й історика Г. Уїлса, який на питання про найзначніші зміни, що відбулися в сучасному світі, відповів: "За останні 40 років статус жінок змінився так, як він не змінювався за останні чотири століття. Жодна зміна не торкнулася так глибоко соціальної сфери. Змінилося ставлення дружини до чоловіка, матері до дитини, жінки до жінки. Цього досить, щоб вважати цей період революційним, бо він визволив ресурси половини людської раси".

У житті сучасного світу надзвичайно важливу роль також зіграла сексуальна революція і продовжують відігравати її наслідки. Вона почалася на Заході. Існують різні думки щодо часу: роки Першої світової війни, 20-ті, 50-ті, 60-ті, 70-ті XX ст. Насправді вона почалася в 1960-ті роки, що буде обґрунтовано нижче. Які б хронологічні межі не обиралися, безумовним є те, що вибух звільнення від колишніх заборон значною мірою став реакцією на суворість колишніх часів, зокрема на репресивне ставлення до сексу. Лад і уклад життя протягом тисячоліть визначався насамперед релігією і церквою. У Західному світі тривалий час домінував католицизм, відомий своєю суворістю.

Зокрема, церква освятила і через інквізицію здійснювала найжорстокіші покарання за порушення подружніх обітниць, а також за нетрадиційний секс. Дружин, які не зберегли подружню вірність, прирівнювали до відьом із усіма наслідками, що випливають із такого звинувачення. Для гомосексуалістів застосовувалося вертикальне розпилювання в підвішеному вниз головою стані. Протестантизм не вдавався до подібних бузувірств. Однак його послідовники дуже ревно дотримувалися пуританських моральних чеснот і норм. Протягом минулого століття вплив релігійної сфери в західному світі значно послабшав. Сучасна людина, навіть віруюча, не дозволяє релігії і церкві бути надмірно обтяжливими, сковувати її волю у всіх проявах, у тому числі й у сфері сексуальній.

Промислова революція призвела зрештою до виникнення "суспільства масового виробництва", що трансформувалося в "суспільство масового споживання". У цьому суспільстві головний настрій — спожити якнайбільше всього, "узяти від життя все", а бажання і задоволення — важливіші, ніж норми й умовності. Часто різноманітність у сексі вважається найпростішим шляхом до цього. Крім того поєднана із розвитком індустріалізму урбанізація практично звела нанівець моральний контроль з боку громадськості, дуже дієвий у традиційному суспільстві.

Революція звичаїв була також результатом трансформацій, що відбувалися у кризовому індустріальному суспільстві, особливо в тих його колах, які рухалися вгору соціальними сходами і опановували новий досвід. Особливо гостро психологічну кризу 1960-хроків відчуло студентство. Практично у всіх західних країнах на той час соціальну стабільність похитнув "бунт молодих". Виросли "бебі-бумери", тобто народжені у роки після закінчення Другої світової війни. Вони отримали все краще, що могли дати їм змучені військовим лихоліттям батьки, проте не захотіли приймати заборони й обмеження, якими були оточені. Вони повстали проти "нудної" політичної, соціальної і сексуальної ортодоксальності своїх батьків. У 1960-ті роки секс без обмежень стає таким же атрибутом волі, як джинси і рок-н-рол. Провісником і каталізатором сексуальної революції на Заході вважають книгу Г. Маркузе "Ерос і цивілізація. Філософське дослідження вчення Фрейда".

У свій час 3. Фрейд, спираючись на ідеї Платона, думав, що панування Еросу — всеохоплююче: у житті, у творчості, у задоволенні. Думка 3. Фрейда, висловлена у праці "По той бік задоволення", про два основні інстинкти людської природи — Ерос, яшу до життя (і задоволення як припинення роздратування), і Танатос, потяг до смерті, — стала відправною точкою в розмірковуваннях Г. Маркузе. Безперешкодне задоволення цих потягів не сумісне з цивілізованим існуванням. Тому суспільство придушує їх. Воно ставить собі на службу, за допомогою сублімації, сексуальні потяги і переорієнтовує деструктивні імпульси на зовнішній світ у формі праці і на внутрішній світ у формі совісті. Принцип задоволення обмежується реальністю, в основі якої — факт нестач, необхідність боротьби за існування. З історії відомо, що з другої половини 1960-х років і пізніше в західних країнах спостерігалося в цілому покращення добробуту, зниження рівня безробіття, розширення можливостей різного роду соціальних програм. Усе це проходило під знаком створення "суспільства загального благоденства". Тобто зменшувався тягар нестач і боротьби за існування. Г. Маркузе також визнає, що завдяки технічним досягненням людство наблизилося до перемоги над нестачами (мова йшла насамперед про західні промислово розвинені країни) і звільнення інстинктів від непотрібного придушення. Однак він вважав сучасне йому західне суспільство "репресивним", таким, котре придушувало почуттєву людину, з метою уникнення розпаду усталеного порядку. Як спосіб контролю, на його думку, може виступати продуктивність. А коли індивіди не зайняті продуктивною працею? Тоді контроль над свідомістю здійснюється за допомогою контролю над інформацією, за допомогою індустрії дозвілля і розваг, за допомогою формування непотрібних ("помилкових" за Г. Маркузе) потреб, за допомогою маніпулювання свідомістю. Г. Маркузе у своїй книзі виступив за біопсихологічну перебудову людини на основі "нової почуттєвості". Це була теоретична спроба змінити людину, визволити її сексуальну енергію, що століттями сковувалася соціальним контролем.

Суперечності, що накопичувалися в Західному світі століттями, і породили сексуальну революцію. Вона стала засобом їхнього якщо не зняття, то принаймні деякого ослаблення. Захід "знайшов" просте і геніальне рішення: якщо все "замкнулося" на свободі сексуальних стосунків, то вихід полягає у тому, щоб дозволити її. Тим більше, що боротися з сексуальною революцією було марно. Її підтримали нові соціальні сили — молодь і жінки1. Сексуальна революція відповідала насамперед їхнім настроям. Основним настроєм стає прагнення до істинності і відкритості. Цікаво зазначити, що характер чоловічої сексуальної поведінки протягом останнього півстоліття змінився набагато менше, ніж характер жіночої, тому що жінки в більшій мірі, ніж чоловіки, були рушійною силою сексуальної революції, яка значно сприяла їх емансипації. Або сама стала її складовою. Жінки прагнули звільнитися від влади чоловіків і "роду"— соціуму, щоб самостійно розпоряджатися своєю долею. Жінкам пізнього індустріального і постіндустріального суспільства вдалося багато в чому зламати традиції, що панували тисячоліттями. Чи не в цьому полягає справжня сутність сексуальної революції? Дочки Єви отримали більше прав і можливостей, зокрема в одержанні освіти, професії, що дає змогу заробляти і бути економічно незалежними. Відбулися кардинальні зміни в жіночій самосвідомості. Значно похитнувся "подвійний стандарт". Було також знайдено нову біологічну свободу, надану появою й активним використанням різних засобів контрацепції. Наслідки надзвичайно різноманітні: від усвідомлення того, що в дочок Єви теж є право на особисте щастя, причому не обов'язково в заміжжі, до розуміння, що сімейне буття — це не обов'язкове щорічне народження чергової дитини і довічне обслуговування чоловіка і всіх домочадців. Неминучим наслідком сексуальної революції стали кардинальні зміни сімейних відносин.

 

Сім'я тривалий час розглядалася як основа суспільної побудови, головне місце соціального відтворення. Однак останніми десятиліттями інститут сім'ї переживає кризу. Дехто розглядає останню як неминуче умирання, інші — як надбання нових якостей. Історія родини знає два її основні різновиди. Перший — розширена — притаманна так званому традиційному (аграрному, передіндустріальному) суспільству. Це коли чоловік і дружина виховують своїх дітей, живучи під одним дахом зі своїми власними батьками, а також братами і сестрами, які теж можуть бути одруженими. Родина являє собою клан з трьох або чотирьох генерацій, очолювана найстаршим чоловіком або жінкою. Такий клан охоплює всіх — від немовляти до найстарших діда та баби. Вважалося, що такі родини дають безпеку дорослим і дітям у традиційних аграрних селянських господарствах. Від колиски до домовини в кожного є своє місце в рамках розширеної сім'ї. Проте кожен був обмежений у своїх бажаннях. І кохання в такій родині взагалі не було головною цінністю. Головне — сімейна солідарність великої родини1. Вона вимагала, щоб внутрішнє життя малої родини, що входить у велику, постійно приносилося тій у жертву. У багатьох традиційних аграрних азіатських і африканських країнах такий тип сім'ї переважає дотепер.

Зазначений тип був поширений і в Європі до часів утвердження індустріалізму. На цьому етапі стала домінувати нуклеарна (ядерна) родина. Новий тип організації сімейного життя припускав, що пари, одружившись, утворюють власну сім'ю і живуть окремим домом: чоловік і дружина з дітьми окремо від старих батьків та інших родичів. Через те, що європейські, а потім і північноамериканські подружні пари після шлюбу жили окремим домом, який треба було побудувати і вести власне господарство, люди не одружувалися молодими. У типовому англійському або французькому селі як чоловіки, так і жінки одружувалися десь у 27 і більше років. Винятками були шлюби в аристократів: брали молоду дружину, аби вона встигла народити вдосталь нащадків, поки не помре від пологів. Треба зазначити, до кінця XIX ст. кожна третя породілля вмирала. Рівень дитячої смертності теж був дуже високий. Серед простих людей значна частина незаможних чоловіків та ланок взагалі не могли взяти шлюб (в середньому від 1/10 до 1/4 населення шлюбного віку не мали сімей). Головною причиною відкладання шлюбу було те, що пари не могли одружитися доти, доки не спроможуться утримувати себе економічно. У традиційних незахідних суспільствах доволі поширеною була і залишається практика дуже ранніх шлюбів. Союз наречених-підлітків — нормальне явище. В наш час в Індії, наприклад, одружують навіть немовлят. Проте треба зазначити, що із настанням індустріалізації і поширенням пов'язаної з нею урбанізації розширена родина поступається місцем нуклеарній. Яскравим прикладом може бути ситуація з організацією сімейного життя в сучасній Японії

Пізній шлюб і нуклеарна родина — відмінні риси європейського, західного суспільства. Наслідки — колосальні. Насамперед зазначимо, що сім'ї мали створюватися знову у кожному поколінні. В міру того, як "природні" родинні зв'язки втрачали своє значення, відбувалася індивідуалізація особистих відносин. Вона супроводжувалася їх "ідеологізацією", виникла потреба в особливій семантиці "любові" і "особистого щастя". З іншого боку, можна припустити, що агресивний динамізм і творення, що характеризували європейську спільноту, багато в чому визначалися моделями шлюбу і родини, які виховували і вимагали впевненості в собі і незалежності. Найчастіше пізній шлюб поєднував дорослих, зрілих людей, які вже достатньо пізнали життя й могли передати впевненість у власних силах і реальні вміння та навички наступному поколінню. Ті ж, хто не міг дозволити собі одруження, теж вплинули на розвиток західної цивілізації. Зокрема, йдеться про агресію і творчість, зумовлені сублімацією сексуальної енергії. А також величезною кількістю бастардів — незаконнонароджених дітей. Багато з них гинуло. Але тим, хто виживав, нічого не залишалося, окрім відчайдушної боротьби за виживання. Значна їх частина йшла в міста, на заводи, на кораблі, в армію, їхала за кращою долею за моря й океани, будучи частиною мобільної сили європейського індустріалізму й експансіонізму.

Водночас слід зазначити, що початок стійкого соціального прогресу в Європі був пов'язаний фактично з певною переоцінкою ранжирування "критеріїв прогресу". Кількість дітей вже не була найважливішим показником життєвого успіху, як це вважалося протягом більшої частини історії людства і продовжує залишатися таким у багатьох сучасних африканських країнах, що не відрізняються високими економічними показниками. Вже за часів пізнього середньовіччя жителі багатьох західноєвропейських країн стали жорсткіше дотримуватися деяких раціональних принципів регулювання народжуваності і планування родини. Залежно від обставин — безшлюбність, пізніші шлюби, обмеження кількості дітей. Ці особливості демографічної поведінки жителів Західної Європи сприяли збільшенню заощаджень, соціальної мобільності населення, підвищенню його кваліфікаційного й освітнього рівня. Природно, у майбутньому це відіграло свою роль у піднесенні Європи, домінуванні Заходу.

Однак в останні десятиліття з позиції демографії для Західної Європи, для Заходу в цілому, гострою проблемою стала депопуляція європейців. У ФРН третину населення шлюбного віку (від 25 до 55 років) становлять неодружені. Інша третина, з решти двох, у свою чергу, не має дітей. З тих, хто подбав про потомство — переважну більшість становлять родини з однією дитиною. Дві — три дитини в сім'ї — велика рідкість. Така ж приблизно картина спостерігається і в інших розвинутих європейських країнах. У результаті, за прогнозами демографів, через півстоліття в Німеччині не можна буде зустріти німця, у Франції — француза, у Швейцарії — швейцарця, у Великій Британії — британця. Сучасний рівень населення підтримується за рахунок мігрантів із країн Азії й Африки, у родинах яких не обмежуються однією дитиною. Небезпека зникнення власне європейської цивілізації може розглядатися як один із наслідків сексуальної революції. В результаті її здійснення жінки одержали більше можливостей. Вони прагнуть до самореалізації через одержання вищої освіти, перспективних і творчих професій, долучення до різноманітних життєвих задоволень, а не через якнайшвидше перетворення на багатодітних матерів.

З іншого боку, навіть при визначеній соціальній підтримці з боку держави, повноцінна родина не може існувати без активної участі у справі виховання батьків. Однак приблизно дві сотні років тому, з настанням промислової революції, концепція батьківства змінилася. Економіка потребувала, щоб хтось із родини залишив її і пішов на роботу. Цим "кимось" виявився чоловік з очевидної причини нездатності виробляти молоко. В результаті мужність перестала визначатися в термінах, асоційованих з мистецтвом бути батьком і чоловіком. Натомість виник образ батька — добувача, який приносить додому блага, а не живе в родині і працює разом з родиною. Бездоглядність — явна чи прихована — породжує майбутніх чоловіків, які бояться батьківства.

Сутність того, що відбувається в сучасній родині, полягає у розподілі трьох видів поведінки: шлюбної, сексуальної і прокреативної. Раніше, коли смертність була дуже високою і безліч дітей не доживали до віку, коли вони самі могли мати нащадків, висока народжуваність була деяким імперативом. Цей імператив був закодований у культурі. Тільки шлюб давав людині загальновизнане право на сексуальне життя, тільки в шлюбі могли народжуватися діти. Ланцюг не можна було розірвати в жодній ланці. Внаслідок сексуальної революції кожний з названих трьох видів поведінки став самостійним. Одружуватися чи не одружуватися — це одне; мати сексуального партнера — це інше; мати дітей чи не мати — зовсім інше рішення.

У розвинених країнах Заходу із середини 1960-х років, а в інших країнах Європи з кінця 1980 — початку 1990-х рр. все чіткіше стали виявлятися такі ознаки трансформації сім'ї, як зменшення чисельності шлюбів, їхнє "старіння", збільшення числа шлюбів без реєстрації, падіння народжуваності і її "старіння" (народження первістків відкладається на більш пізній вік), перевага малодітних родин, збільшення числа позашлюбних дітей і поширення добровільної бездітності. Тенденціями стали перехід від "золотого століття" шлюбу до кохабітаційного союзу; від пари "дитина — король з батьками" до "пари королів з дитиною"; від однорідного господарства до плюралістичних типів родини і домашнього господарства. Безліч факторів призвели до того, що деякі демографи називають кризою "чарунки" суспільства. Крім усього іншого варто звернути увагу на такі обставини. З одного боку, сімейні узи вступають у протиріччя з прагненням "багатомірної людини", часом перешкоджаючи її самореалізації. З іншого, часто родини не витримують навантажень, пов'язаних з функцією нагромадження "людського капіталу". Зростають витрати на самовдосконалення і виховання дітей, що вимагає збільшення заробітків. А необхідність більше заробляти відволікає людей від домашніх справ. Виникає проблема вибору. Деякі розв'язують її, руйнуючи родину. Сексуальна революція і тенденції ослаблення моногамного шлюбу (тобто стійкого співжиття одного чоловіка з однією жінкою) наштовхують песимістично налаштованих демографів і соціологів на висновки про зникнення родини як такої у майбутньому. Більш оптимістично налаштовані дослідники говорять, що в реальності вже склався плюралізм сімейних форм. Серед них — шлюби зареєстровані і незареєстровані, пробні, родини з одним батьком, родини одностатеві. Думають, що розмаїтість сімейних форм створює більш стійке середовище, у якому кожен знаходить свій шлях.

Однак у мінливому сучасному світі людина прагне зберегти хоч якісь часточки стабільності. Основним "претендентом" на роль цієї "часточки" є родина. Наприкінці 80-х років минулого століття в США набула поширення ідеологія, що ставить родину на вершину ціннісної ієрархії і відома за назвою New Familialism. Цей напрямок суспільної думки проголосив необхідність повернення до традиційної структури родини разом із наданням сім'ї чільного місця в ієрархії суспільних цінностей. Прихильники цієї ідеології думають, що зменшення реальної ваги родин із двома батьками "відповідальне" за набагато складніші суспільні проблеми і потрібна державна політика, спрямована на стимулювання стабільності родини. Подібна думка обговорювалася громадськістю в останні роки існування Радянського Союзу. Зокрема, М. Горбачов у своїй книзі "Перебудова і нове мислення" заявив: "Ми якось випустили з уваги специфічні права і потреби жінки, пов'язані з її роллю матері, господині родини... І виявилося, що багато лих — і в поводженні дітей та молоді, і в питаннях суспільної моральності, культури, та й на виробництві — пов'язані із ослабленням сімейних уз, девальвацією сімейного обов'язку".

Перебудова і "нове мислення" зрештою призвели не тільки до девальвації, а й до краху "реального соціалізму" і буквально всіх його компонентів. У наступні кризові роки єдиним оплотом для багатьох уявлялася родина. І сьогодні вона для переваженої більшості населення постсоціалістичних країн вважається найважливішою цінністю. Посилилася думка про необхідність повернення до національних традицій. Вона підтримується могутньою пропагандою православної системи цінностей, що робить основний акцент на традиційній родині. В її концепції головним для дівчини має бути ідеал "добропорядної дружини і турботливої матері". Умовами її реалізації є виховання цнотливості, терплячості, співчуття і "домашності". Подібна настанова, ймовірно, має позитивно вплинути на суспільство, що мучиться жахами періоду "первісного нагромадження капіталу". Однак подібна інтерпретація християнської моралі часто означає посилення морального осуду будь-якого поводження і стилю життя, що не вкладається в описані рамки. Тобто жінки за таких умов будуть у цілому відчувати більш жорсткий контроль з боку суспільства. А це може негативно вплинути на їхню професійну діяльність і особистісний розвиток. До того ж тиск необхідності відповідати моделі "ідеальної дружини і матері" може призвести до посилення стресу і депресивних станів для значної частини жіноцтва.

За всім цим можна побачити таку обставину: роль і місце жінки в суспільстві є своєрідним камертоном, який уловлює всі нюанси і зміни, що відбуваються у сфері економіки, політики й ідеології держави. У зв'язку з труднощами на ринку робочої сили в суспільстві поступово відроджується ідеологія про "природне" призначення жінок, необхідна для регулювання цього ринку. На пострадянському просторі більше 70 % усіх безробітних становлять жінки. Типовий портрет: жінка середніх років з вищою освітою, обов'язково з дітьми. У радянські часи ідеологія емансипації жінок була необхідна для індустріалізації країни (одне з поширених гасел закликало: "Сто тисяч подруг — на трактор!"). Тобто стереотипи диференціації ролей за ознакою статі формуються залежно від важливості і потреби жіночої праці. Історичний досвід демонструє, що коли економіка йде на підйом, жіноча праця більш задіяна1. У кризові часи жінок витісняють з ринку праці. Має місце загальне посилення позицій чоловіків. У наш час, особливо для країн з перехідною економікою, це явище одержало назву "чоловічий ренесанс". Водночас часті випадки, що родина економічно виживає саме за рахунок жіночої праці — чи в особистому підсобному господарстві, чи "в наймах" за кордоном.

Сучасна родина індивідуалізується, звільняється від родинних зв'язків (добре це чи погано — інше питання), стає більш гнучкою. Зростає незалежність особистості, визнається важливість її потреб, і в той же час посилюється потреба в любові, емоційній захищеності і сексуальному щасті. Все це, а не тільки глобальний перехід від індустріального до постіндустріального суспільства і криза переходу від одного суспільного ладу до іншого в окремих посткомуністичних країнах, поставили інститут родини перед новими труднощами. Навряд чи виправдано сподівання на відродження традиціоналістських норм. Вони все більше втрачають свій вплив. А ринок і пов'язане з ним зростання соціальної мобільності накладають на родину додаткові перевантаження. В умовах ринкової стихії, що вирує серед уламків соціалізму, родина покликана виконувати роль універсального інституту взаємного страхування. Однак часто вона не виправдовує покладених на неї завищених очікувань.

І все-таки в останні десять — п'ятнадцять років у розвинутих країнах повернулося розуміння цінностей хорошого шлюбу. У нинішню епоху людина почуває себе дуже непевно. З усіх боків її обступили фобії, порятунком від яких може стати лише окреслене навколо себе коло любові. Крім усього іншого лякає лавиноподібне збільшення кількості жертв СНІДу. Попри всю популярність праць З. Фрейда, його ідеї піддаються переосмисленню. Стало зрозуміло, що світ і психіка керуються не тільки еротикою. Сексуальна революція для "золотого мільярда" вже "відшуміла". Як показали численні дослідження, людські почуття формуються під впливом соціальних норм і правил. Історія підняла західне суспільство на новий виток еволюційної спіралі: від колишніх обмежень — через сексуальну революцію — до усвідомлення того, що секс, зрозумілий і спрямований правильно, може принести людям найбільше задоволення. Водночас величезна більшість людей згодна з тим, що могутня природна сила має бути контрольованою, щоб гарантувати реалізацію інтересів не тільки індивіда, але і суспільства.

У сучасному суспільстві щодо соціальної ролі жінки є два підходи. Перший — патріархальний, що наполягає на підлеглому становищі жінки, обмежує сферу її діяльності домом і родиною, зберігає жорсткий ієрархічний поділ чоловічих і жіночих ролей. Другий — егалітарний, тобто такий, що утверджує рівні права і можливості життєвого вибору для жінок і чоловіків. Він також означає, що родина, діти не повинні асоціюватися тільки з жінкою, а кар'єра — тільки з чоловіком. Однак тендерні стереотипи, які існували довгий час, ще дуже сильні, їх не можна ламати. Потрібно уважно вивчати існуючі тенденції і створювати розумні закони, будувати соціальну інфраструктуру, що органічно вписувалася б у мінливе суспільство. Не можна забувати, що тендерна проблематика — це не тільки питання, що стосуються жіноцтва. Це також багато проблем, що стосуються і чоловіків, чиє місце, роль і перспективи зазнають значних змін у сучасному світі.

Так, ще в XIX ст. формування чоловічої ідентичності було детерміновано трьома компонентами: гідна робота, одноособове утримування родини і вільне спілкування на рівних з іншими чоловіками. Взагалі, ця тріада не змінилася в наш час. Однак гендерна ідентичність чоловіків піддається величезним випробуванням, внаслідок чого вони відчувають найгостріший дискомфорт. Сьогодні чоловікам постійно докоряють, що, мовляв, вони не відповідають образу батька — годувальника, захисника, тобто не виконують нормативну маскулінну функцію. У сучасному світі порушуються права не тільки жінок, але і чоловіків. Серед найбільш яскравих видів дискримінації чоловіків Програма Розвитку ООН називає такі:

         примус усіх юнаків служити у збройних силах, не беручи до уваги їх готовність, здібності, не пропонуючи альтернативи;

         чоловіки дискриміновані в праві виходу на пенсію (середня тривалість життя чоловіків менша, а вік виходу на пенсію більший, ніж у жінок);

           зневага до особистості чоловіків, задіяних в особливо шкідливих і небезпечних професіях, що маскується "чоловічим призначенням", невиправдано романтизується ЗМІ;

         суди традиційно порушують права чоловіків — батьків при розлученнях, віддаючи безумовну перевагу жінкам у питанні подальшого виховання дітей;

         багато чоловіків вмирають молодими, не витримуючи напруження саме через те, що навколишнє суспільство, родина жадають від них постійної відповідності стандартам "супергероя" — активного в кар'єрі, добуванні грошей і в інтимному особистому житті.

Крім того, в суспільствах, які переходять з індустріального на постіндустріальний рівень, відбуваються істотні трансформації, що впливають на всі аспекти буття. Якщо раніше суспільство було залежним від тих типів діяльності, де домінували галузі виробництва, що потребували фізичної сили, наприклад сільське господарство, машинобудування й т. ін., то з кінця XX ст. провідним елементом суспільного розвитку стає інформація. Все більше усвідомлюється стратегічна неспроможність "прагнення до володіння". Потрібна нова парадигма, заснована не на "мати", а на "бути". Така парадигма припускає єдність раціонального й емоційно-інтуїтивного. Подібному імперативу більше відповідають жінки. До того ж цивілізація, побудована чоловіками на володінні і силі, прийшла на межі тисячоліть у небезпечно кризовий стан. Можливо, саме жінки зможуть зробити свій внесок у виправлення критичної ситуації, що склалася, і вивести сучасний світ на новий рівень цивілізованості, коли люди будуть ставитися одне до одного як до рівних.

 

 

Література

 

Абубикирова H. H. Что такое "гендер"? // Общественные науки и современность. — 1996. — N° 6.

Бовуар С. Друга стать: У 2 т.: Пер. з фр. — К., 1995.

Габриэлян Н. М. Пол. Культура. Религия // Общественные науки и современность. — 1996. — № 6.

Тендерний підхід: історія, культура, суспільство / Л. Гентош, О. Кісь (ред.). — Л., 2003.

Тендерний розвиток у суспільстві / С. П. Юдина. — К., 2004.

Делокаров К. Х. Женщина и ценности западноевропейской индустриальной цивилизации // Общественные науки и современность. — 2000. — № 4.

Журженко Т. Ю. Социальное воспроизводство как проблема феминистской теории //Общественные науки и современность.

  2000. — №4.

Кіммел М. С. Гендероване суспільство: Пер. з англ. — К., 2003.

Конвенция о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин // Вестник МИД СССР. — 1989. — № 16 (50).

Маркузе Г. Эрос и цивилизация: Философское исследование учения Фрейда: Пер. с англ. — М., 1995.

Мельник Т. М. Міжнародний досвід тендерних перетворень.

  К., 2004.

Орлова Т. Сексуальна революція: причини і наслідки // Дзеркало тижня. — 2003. — № 44.

Репина Л. П. Пол, власть и концепция "разделенных сфер": от истории женщин к тендерной истории // Общественные науки и современность. — 2000. — № 4.

Словарь тендерных терминов / A. A. Денисова (ред.). — М., 2002.

Тэннэхилл Р. Секс в истории. — М., 1995.

Феминология. Словарь терминов / Под общ. ред. О. Н. Пищулиной. — X., 2002.