Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ІСТОРІЯ СУЧАСНОГО СВІТУ

Розділ 9

 

ТЕРОРИЗМ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА

 

Проблема визначення поняття. Історія і географія використання терору. Рівні тероризму: державний, класовий, етнічний. Різновиди тероризму: релігійний, економічний, агро-тероризм, кримінально-грабіжницький, екологічний, інформаційний. Тероризм і ЗМІ. Тип терориста як особистості. Потенціал сучасного тероризму. Тероризм і бізнес. Небезпека міжнародного тероризму. Тероризм — нова форма війни проти західної цивілізації. Ісламістський тероризм. Реакція міжнародного співтовариства на нову глобальну загрозу.

Серед лих людства, що мають багатовікову історію, одне із значних місць займають терор і тероризм. Протягом останніх десятиліть тероризм перетворився в глобальну проблему і глобальну загрозу життю. З кожним роком збільшується число загиблих ні в чому не винних людей. Однак сучасні умови можуть створити катастрофічну перспективу загальної загибелі людства, якщо будуть задіяні новітні засоби масового знищення. Попри те, що про тероризм знають всі, міжнародне співтовариство поки що не дало чіткого визначення цього феномену. Таке визначення дійсно складно зробити, оскільки заважає суб'єктивна оцінка тієї чи іншої події, яка є актом терору або тільки зовнішньо на нього схожим явищем, тобто диверсією, одним з видів військових операцій. Це рівнозначно тому, як називати людину, яка праведними і неправедними методами здобуває важливу інформацію для своєї країни: "свої" — розвідниками, а "чужі" — шпигунами. Аналогічно для однієї сторони вибух автобуса, у якому їхали солдати, — це акт терору, а для іншої — акт помсти "агресорам", "окупантам". Той, хто його скоїв, для одних людей — терорист, для інших — борець за свободу. А як визначити різницю між солдатом і терористом в умовах "малої" або партизанської війни? Скалеімо, той самий бойовик-хамасівець у Палестині, якщо стріляє у ізраїльських солдатів на автобусній зупинці, може розглядатися як солдат, учасник партизанської війни, що вбиває озброєних ворогів свого народу. А якщо він при цьому вбиває і цивільних осіб, то миттєво стає терористом, оскільки його жертвою стали невинні люди. Нині існують понад 100 визначень тероризму, десятки його класифікацій.

Термін "тероризм" походить від латинського слова terror — страх, жах. Сучасні дослідники виводять визначення тероризму від французького terroriser, що означає страхати насильством, тримати у стані постійного страху. Терор — це насильство. Тероризм — насильницькі дії (переслідування, руйнування, захват заручників, вбивства тощо) з метою залякування, придушення противників, конкурентів, нав'язування певної лінії поведінки. Нове антитерористичне законодавство Великої Британії, яке набрало чинності 19 лютого 2001. p., розуміє під тероризмом такі дії або загрози дій, які здійснюються з політичних, релігійних та ідеологічних мотивів і пов'язані з насильством проти особи, ризиком для здоров'я та безпеки населення, серхіозним ушкодженням майна, порушенням роботи електронних систем і т. ін. Головна мета терористів — не безпосередні жертви їхніх акцій, не конкретні люди, яких вони холоднокровно прирікають на загибель, а ті, хто про це дізнається. Терористи прагнуть, аби ворожа спільнота "зрозуміла": або вона піде на поступки на зустріч їхнім вимогам, або буде приречена вічно страждати, очікуючи у страху, що удари можуть влучити у будь-кого і в будь-який час. Сучасних терористів не хвилює, скільки невинних людей загине, будуть вони цивільними чи військовими, які матеріальні збитки будуть завдані суспільству. Головний об'єкт їхнього впливу — ті, у чиїх руках влада. Таке в узагальненому вигляді кредо тероризму. А природа тероризму у всі часи залишається незмінною: в її основі — симбіоз насильства й страху як насильницько-примусового методу досягнення бажаної мети.

Історія використання тероризму — давня, а географія — далекосяжна. Поняття "терор" запровадив ще Аристотель для позначення особливого типу жаху, який оволодівав глядачами трагедії у давньогрецькому театрі. Ідея використання реального жаху у масовій свідомості задля завоювання і утримання влади — стара як світ. Єгипетські фараони використовували для залякування населення таку каральну санкцію, як штучний голод: тим, хто не бажав сплачувати непомірні податки і виконувати повинності просто "відключали воду" (засипали канали). З'являвся страх, що настане голод і прийде смерть. У І ст. н. е. (66 — 73 рр.) під гаслами звільнення Іудеї від влади римлян діяло одне з перших терористичних угруповань — секта сікаріїв (сіка — кинджал або короткий меч). Сікарії вбивали римських чиновників і проімперські налаштованих євреїв, спалювали міські зерносховища і виводили з ладу системи водопостачання в Єрусалимі.

Засновником теорії сучасного тероризму став німецький радикал К. Гейнцген. Ще у 1848 р. він доводив, що заборону вбивства не можна прикласти до політичної боротьби і що фізична ліквідація сотень і тисяч людей може бути виправданою, виходячи з "найвищих інтересів людства". Він вважав, що силі і дисципліні реакційних військ треба протиставити таку зброю, за допомогою якої невелика група людей може створити максимальний хаос. Це й є так звана "філософія бомби". Його теорія набула подальшого розвитку у "теорії руйнування" М. Бакуніна. Як засоби боротьби він пропонував отруту, ніж і мотузку. Революціонери, вважав М. Бакунін, повинні бути глухими до стогонів приречених і не повинні йти ні на які компроміси. У 70-ті роки XIX ст. анархісти висунули "пропаганду дією". Суть її полягала у тому, що не слова, а тільки терор може спонукати маси до тиску на уряд. Ця ж думка проходить пізніше і у П. Кропоткіна, який визначав анархізм як "постійне збудження за допомогою слова усного і письмового, ножа, гвинтівки і динаміту". Наприкінці XIX ст. особлива роль у пропаганді тероризму в Європі і США належить Й. Мосту, який проповідував "варварські засоби боротьби з варварською системою".

Тероризм (як систематичне залякування, провокування, дестабілізація суспільства насильством) стає постійним фактором суспільного життя з другої половини XIX ст. Його представники — російські народники, радикальні націоналісти в Ірландії, Македонії, Сербії, анархісти у Франції, Італії, Іспанії, США. До Першої світової війни тероризм вважався знаряддям лівих. Але, по суті, до нього вдавалися не тільки вони. Прикладом може бути діяльність правої організації — американського ку-клукс-клану. Із закінченням війни праві узяли терор на своє озброєння — націонал — сепаратисти і фашистські рухи в Німеччині, Франції та Угорщині, "залізна гвардія" у Румунії. Найбільшими терактами того часу були політичні вбивства К. Лібкнехта і Р. Люксембург у 1919 р., югославського короля Олександра і французького прем'єр-міністра Л. Варту в 1934 р.

У XX ст. спектр мотивів для використання методів терору суттєво розширився. Якщо російські народовольці, есери розглядали терор як самопожертву на благо суспільства, то для італійських "червоних бригад" він слугував способом і засобом самоутвердження. "Червоний" і "коричневий" терор фашистського типу стоять недалеко один від одного і не мають нічого спільного з тим, що робили народовольці, тим більше — з сучасним тероризмом, який аж ніяк не турбується про благо суспільства.

Тероризму, незалежно від його функціональних характеристик, притаманні такі атрибути (ознаки, без яких він просто неможливий):

— насильство, застосування сили, примус як основні методи впливу;

          залякування, акцентований страх, терор як основні цілі цього впливу;

            відсутність будь-яких моральних і юридичних обмежень;

         висування вимог до "третьої" сторони;

            випадковість, довільність вибору жертв, їхня невинність;

          таємний, конспіративний характер підготовки терактів поряд з публічністю їхнього здійснення;

         прагнення до одержання широкого розголосу;

         повторюваність, серійність терористичної діяльності.

У XX ст. відбулося перенесення тероризму на державний рівень (тероризм "згори"). Найяскравіший приклад — фашизм у Німеччині. Радянський Союз — тоталітарно-терористична держава також з перших днів свого існування "душила" громадян беззаконням всередині країни, примушувала їх постійно відчувати безсилля і слабкість. В. Ленін стверджував, що диктатура пролетаріату "є війна, і набагато більш жорстока, більш тривала і запекла, ніж будь-яка з війн, що були до того". Почавшись майже з перших днів після жовтневих подій 1917 р., одержавши офіційне визнання у 1918 — 1919 рр., "червоний терор" перетворився на державну політику, пізніше відому під назвою "сталінські репресії". Після смерті Й. Сталіна методи були дещо змінені. Зокрема широко використовувалися психіатричні лікарні, де людей катували і перетворювали на інвалідів за допомогою сильнодіючих хімічних засобів. Ініціатором широкого використання таких методів вважають М. Хрущова. Він міркував: за марксистсько-ленінською філософією буття визначає свідомість. Оскільки в Радянському Союзі буття — соціалістичне, то й свідомість має бути соціалістичною. А якщо у людини свідомість не така, то особа є психічно хворою, її треба ізолювати від суспільства і "лікувати". До в'язниць і "зон" ізолювали й інших. Чимало людей потрапили туди через свої переконання і опозиційність до радянської влади. Та влада не змінювала своєї поведінки і за межами кордонів. Спектр її дій був дуже широким: від спецоперацій з усунення політичних опонентів (наприклад, вбивство Л. Троцького) до ведення відкритих війн проти народів, які не бажали коритися її ставленикам (Афганістан). Після розвалу СРСР бандитська традиція пустила своє коріння в деяких районах пострадянського простору. Спроби насильством досягти своїх цілей викликали появу нових паростків — збройних конфліктів на території Грузії, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Таджикистану, Киргизії, Чечні. Сьогодні світу вже погрожують ядерним тероризмом і використанням отруйних речовин. Характер епідемії набули викрадення людей з метою шантажу або одержання викупу.

Сучасний державний тероризм виявляється також у використанні деяких терористичних груп урядами певних держав для здійснення тих чи інших акцій. Яскравий приклад — використання Іраном у 1979 р. групи молодих бойовиків для захоплення заручників в американській амбасаді. З іншого боку, як поставитися до підтримки державними спецслужбами США афганських моджахедів, а потім талібів у кінці 70-х і в 90-х роках минулого століття? Після того, як радянський військовий контингент залишив Афганістан, до 15 тисяч місцевих бойовиків стали одним із джерел поширення тероризму на Близькому і Середньому Сході, в Європі і самих Сполучених Штатах.

До Першої світової війни тероризм мав, як правило, класовий, або псевдокласовий, досить вузький політичний характер: достатньо згадати російських народовольців та есерів. Після Другої світової війни активізувалися "Червоні бригади" в Італії, "Фракція Червоної армії" у Німеччині та ін. При цьому варто порівняти їхню тактику з тактикою їх попередників, наприклад, російських терористів. Останні прагнули залякати правлячий клас шляхом замахів на членів царської родини, міністрів, губернаторів, генералів і примусити уряд піти на зміну державного ладу. Західноєвропейські "радикали" другої половини XX ст. не мали таких ілюзій і тому стали на шлях провокуючого тероризму. Терористи замість замахів на державних діячів планували, а інколи і здійснювали акції, мета яких полягала у тому, щоб посіяти у населення жах і паніку, викликати у країні хаос, подолати який уряд міг, за їхніми розрахунками, тільки драконівськими заходами. Вони вбачали своє завдання у тому, аби терористичними діями спровокувати уряд на широкомасштабні репресії, що у свою чергу мало викликати хвилю масового обурення діями влади, а в ідеалі навіть революцію. Через їхні програмні документи проходила ідея перетворити ліберально-демократичні режими у репресивні, здатні озлобити маси і підняти їх на громадянську війну, у полум'ї якої згорить уся "цивілізація, що прогнила". Вкрай далекі від реальності, не знаючи і не розуміючи настроїв людей, вони серйозно вірили в успіх своїх фантастичних планів. Зазнавши поразки, екстремісти "ультралівого" спрямування нині намагаються, і не без успіху, приєднатися до антиглобалістського руху. Фіаско зазнали і латиноамериканські ультраліві, які спочатку з великим ефектом застосовували тактику поєднання тероризму з міською герильєю. Зараз від романтиків — революціонерів, робінгудів, благородних захисників гноблених не залишилося і сліду. Ті, хто залишився цілим, виродилися у бандитів, найчастіше пов'язаних з наркомафією.

Таким чином, можна констатувати, що зірка "класового" терору закотилася, так само, як і згасли надії марксистів на пролетарську революцію у країнах Заходу. Останнім цвяхом, забитим в домовину "лівого" тероризму, можна вважати колапс соціалізму і соціалістичної системи. Наприкінці 1980-х років "революційний" тероризм в основному зійшов зі світової політичної арени. Разом з тим сьогодні політичний тероризм все більше зливається із кримінальною злочинністю. їх можна часом розрізнити лише за цілями і мотивами, бо методи і форми у них є ідентичними. Вони взаємодіють і надають один одному підтримку. Нерідко злочини кримінального характеру маскуються політичними цілями, а їх учасники, видаючи себе за терористів, після арешту вимагають до себе ставлення, як до політичних в'язнів. У Латинській Америці, наприклад, декілька колумбійських, перуанських та інших терористичних організацій переплітаються з наркомафією. Часто терористичні організації політичного характеру задля одержання фінансових і матеріальних ресурсів використовують суто кримінальні методи, вдаються до контрабанди, незаконної торгівлі зброєю, наркотиками. Часто складно зрозуміти, який характер — політичний чи кримінальний — мають такі акції, як вбивства непересічних діячів політики, бізнесу, журналістів та інших.

Після Першої світової війни на передній план вийшли етнічні мотиви тероризму. Етнічний, або націоналістичний, тероризм найчастіше не можна відокремити від партизанської війни, він є її складовою. Показові приклади таких країн, як Шрі-Ланка (таміли проти сингалів), Індія і Пакистан (кашмірський конфлікт) та ін. У таких випадках разом із більш регулярними бойовими діями збройних угруповань застосовуються типово терористичні методи боротьби: вбивства окремих осіб в тилу ворога, як військових, так і цивільних, захоплення заручників тощо. Найчастіше терористи цього типу мають за мету створення окремої держави тієї чи іншої етнічної групи. Свою справу вони вважають за справу "національного визволення", про яку весь світ забув. Прикладом може бути розстріл 12 беззбройних спортсменів — олімпійської команди Ізраїлю у 1972 р. у Мюнхені бойовиками з "Організації визволення Палестини", які вирішили за допомогою цієї акції нагадати людству про болюче питання бездержавності свого народу. Північно-ірландські, баскські, корсиканські, курдські, кашмірські, ланкійські, філіппінські бойовики, на відміну від "класових" терористів, обома ногами стоять на твердому ґрунті: вони впевнені у підтримці значної частини своїх етнічних спільнот, колена з яких вбачає в них борців за свободу і незалежність народу.

Хоча релігійний тероризм має давню історію, його помітна активізація припадає на другу половину XX — початок XXI ст. Представники цього напряму належать і до невеликих конфесій, і до світових релігій. Зокрема з 56 найзначніших терористичних організацій, які діяли наприкінці минулого століття, майже половина декларувала релігійні мотиви своєї діяльності. Вони використовують терор задля досягнення мети, "визначеної Богом". Ворогами таких людей виступають всі "невірні", тобто ті, хто не належить до їхньої віри. Часом боротьба ведеться на глобальному рівні. Це зокрема стосується ісламістського тероризму, про що мова йтиме далі.

Набирає силу економічний тероризм — регулярне використання насильства у господарській сфері. Яскравими прикладами можуть бути захоплення або "недружнє об'єднання" об'єктів підприємництва, фізичне усунення норовливих бізнесменів, залякування різними методами конкурентів у перерозподілі сфер діяльності, рекет. Легальні, напівлегальні або нелегальні господарські суб'єкти, як правило, мають "дах", до "складу" якого входять мінімум 20 — 25 бойовиків. Економічний тероризм часто прямо змикається з кримінальним світом (наркомафією, работоргівлею тощо). Розгул на пострадянському просторі організованої злочинності багато в чому зумовлений колосальними доходами від економічного тероризму. Факти використання тиску силових структур на тих чи інших представників бізнесу з політичними або корупційними цілями можна розглядати як економічний тероризм на державному рівні.

Новим явищем став агротероризм. У 2005 р. в Канзас-Сіті відбувся перший Всесвітній конгрес з агротероризму. Відомості про нього не є широкодоступними. Можливо, це зумовлено недостатньою вивченістю явища або небажанням певних кіл афішувати його можливості. Зокрема будь-яка велика сільськогосподарська компанія може найняти вчених — дослідників, за допомогою яких виростити новий або "запустити" існуючий вірус у господарство конкурента. Лунають припущення, що атипова пневмонія і "курячий грип" — явища одного порядку. Атипова пневмонія змусила знищити мільйони курей у Південно-Східній Азії. На ринки миттєво почали масово постачатися "ніжки Буша". На відновлення птахівництва Туреччини після спалаху "курячого грипу" потрібно приблизно 10 років. Ринки займуть своєю продукцією американські та інші фірми. За такими діями може бути прихована більш далекосяжна мета — дестабілізувати ситуацію у тій чи іншій країні.

До кримінально-грабіжницького тероризму можна віднести і такі форми, як захват літаків і захоплення заручників з метою одержання великого викупу. Протягом останніх десятиріч ці форми набули значного поширення. Так в Італії тільки в першій половині 80-х років XX ст. було викрадено приблизно 350 осіб, за яких сплачено викуп у розмірі 185 млн. доларів. У США протягом десятиріччя (1974—1984 pp.) було захоплено з метою викупу у півтора рази більше людей (головним чином дітей), ніж у найгірші гангстерські 30-ті роки.

Все більше активізується екологічний тероризм. Єдиного координуючого центру в нього немає. Координація дій відбувається через Інтернет. Дії екологічних терористів часом мають радикальний характер. Так 27 березня 2002 p. у французькому місті Нант активіст місцевої екологічної організації розстріляв з автоматичної зброї засідання мерії. 8 осіб загинули, понад 30 були поранені. У травні того ж року був убитий лідер партії "Життєздатні Нідерланди" П. Форейн. За компетентними джерелами, мотивами злочину стали екологічні пункти його передвиборчої програми.

Останнім часом набуває поширення інформаційний тероризм, націлений на злам банківських кодів, і не тільки на це. Нещодавно прийнятий у США закон прирівнює цей тип тероризму до "класичного". З іншого боку, здійснилося передбачення Наполеона, який казав: "Чотири газети зможуть скоїти більше зла, ніж стотисячна армія". Прикладом інформаційного тероризму може бути скерована американцями діяльність засобів масової інформації під час агресії США проти Іраку. Частково під їхнім впливом населення країни відчуло деморалізацію (звичайно, не можна відкидати дії багатьох інших факторів). У свою чергу сучасні терористи зрозуміли особливості теперішніх часів, коли ЗМІ дійсно перетворилися на "четверту владу", владу над громадською думкою. По-перше, люди в більшості країн бояться тероризму. По-друге, терористи усвідомлюють, що західні керівники прагнуть довести, що вони добре керують, можуть завоювати голоси виборців і утриматися при владі. Влада дуже залежить від виборів, тобто від тієї ж громадської думки. Можна організувати ЗМІ на проведення акцій інформаційного терору проти керівників держав, лідерів партій і т. ін. Отже, мас-медіа перетворилися на посередника, на своєрідний передавальний механізм між терористами і адресатами їхніх погроз дією.

Часто цілями сучасного тероризму виступають залякування, пожива і самореклама. Остання саме і забезпечується засобами масової інформації, які миттєво доносять повідомлення про той чи інший терористичний акт у будь-якому куточку світу до мільйонів телеглядачів, радіослухачів, читачів періодичних видань. Згадувана акція палестинських терористів на Олімпіаді в Мюнхені у 1972 р. дуже показова у цьому плані. У палестинців були свої проблеми, але чи замало їх у решти світу? Треба було звернути увагу на себе, і палестинським бойовикам це вдалося. У 800 млн. осіб оцінювалася кількість глядачів тієї Олімпіади. Насильство було спрямовано на всіх, хто дивився, рівно як і на тих, хто загинув. Його спробували використати як форму шантажу — зверніть на нас увагу або... І увага сотень мільйонів людей, які мали про Палестину вельми невиразне уявлення, дійсно була привернута до палестинської проблеми. Італійські "Червоні бригади" здійснювали свої акції по суботах, аби потрапити у недільні телевізійні програми, які дивилося найбільше людей. Є припущення, що 20 хвилин інтервалу між першим і другим літаками, які атакували американські хмарочоси 11 вересня 2001 р., були спеціально організованими, аби телеканал CNN встиг розмістити свої телекамери. Особливий цинізм ситуації в цілому полягає у тому, що збіглися інтереси терористів і медійників, які зацікавлені у сенсаційності "за будь-яку ціну". Є такий професійний журналістський афоризм: "Гарні новини — погані новини". Сенсаційність, яку створюють жахливі повідомлення про терористичні акції, підвищує рейтинги інформаційних компаній. За цим стоять вимоги максимально високих цін за надання рекламних послуг.

Треба підкреслити роль ЗМІ у підтриманні "клімату" тероризму — тієї суспільної атмосфери, у якій він існує, сприйняття його масовою свідомістю. Цей суспільний клімат виявляється дуже сприятливим для поширення тероризму. В суспільстві існує сильна і складна реакція на терористичні акти, яка містить і жах, і цікавість, і захоплення. Якщо увімкнути телевізор, неважливо в якому місці планети, на глядача рушаться безкінечні бойовики, де лунають постріли, ллється кров, захоплюються літаки і заручники, круті хлопці у формі на смерть б'ються з крутими авантюристами. Вже не один десяток років поліцейський, шпигун, людина з "органів" і романтичний нападник виступають героями нашого часу. Фільми про них нагороджуються кінопреміями, іноді навіть Оскарами (гангстерська епопея "Хрещений батько", наприклад). Агресивність, насильство буквально пронизують сучасний шоу — бізнес. Американський психіатр Д. Хаббарт взяв інтерв'ю у сотні тих, хто захоплював літаки — і майнує всі вони говорили про вплив на них медійної продукції. З іншого боку, саме суспільство звикає до насильства. Послаблення його уваги може підштовхнути терористів до масового руйнування за допомогою найстрашніших засобів.

Мотиви і цілі у терористів можуть бути дуже різноманітними. Але, незважаючи на відмінності у мотивації, тип терориста як особистості у всі часи залишається на диво схожим. Хто такий терорист? Насамперед, звичайно, — молода людина. Молодь через соціальну і моральну незрілість легше захоплюється радикальними національними, політичними або релігійними ідеями. Має значення рівень освіти — достатньо високий. Неписьменні люди, вихідці із злиденних селянських родин і міських низів трапляються лише як виняток. Американський вчений Р. Рубенстейн так змальовує типового представника: "Молода людина з освітою вище середньої, палкий прихильник якої-небудь політичної ідеї, яким рухає поєднання надії і відчаю, спонукаючи його здійснювати акти насильства заради цієї мети". За визначенням іншого американського дослідника Р. Фалка, "ніщо не характеризує світогляд терориста краще, ніж його стопроцентна переконаність у своїй здатності ідентифікувати тих, хто уособлює собою зло... У психіці терориста панує мелодраматична стурбованість завданням викорінення зла. При цьому відкидаються такі риси, як здатність сумніватися, заглиблюватися у самоаналіз, двоїстість, потяг до людської солідарності, відчуття моральних і юридичних заборон, необхідність додержуватися законів. Світовідчуття терориста, його погляди на речі — це сам собі закон..." Дійсно, оскільки кінцева мета визначена як певний абсолют, будь-яке звірство може бути виправданим, якщо воно веде до досягнення цієї мети, святість якої дозволяє холоднокровно дистанціюватися від страждань жертви. У цьому випадку кожний терорист, звичайно, є фанатиком. Його переконаність у тому, що саме він (і його організація, група) "правильно" оцінює дійсність і знає, що добре, а що погано, перевершує все, на що здатна звичайна, незаангажована, об'єктивно мисляча людина.

Серед терористів можна знайти найрізноманітніші персонажі — від маргіналів до освічених дітей представників вищого і середнього класу. Всесвітньо відомий терорист XX ст. Ілліч Рамірес Санчес є вихідцем з дуже забезпеченої венесуельської родини. У своєму житті він перепробував багато: працював лікарем, вживав наркотики, мав зв'язки з різними жінками. Після знайомства з палестинськими студентами у Москві він врешті-решт "знайшов себе" в одній з палестинських екстремістських організацій. Шейх Л. Ясин — духовний лідер палестинського руху "Хамас" — у п'ятнадцятирічному віці, граючи у футбол, пошкодив собі хребет і залишився на все життя прикутим до крісла інваліда. Можливо, саме це відіграло роль у його рішенні реалізувати себе в іншому, а не тільки в політиці і очолюваному ним русі палестинських ісламістів. Простежується тенденція: більшість лідерів радикального ісламу — це, як правило, вихідці із середніх прошарків або представники вільних професій. Одержавши освіту, вони часто не мали змоги піднятися вище своєї соціальної ніші. їм заважала система міжплемінних і сімейно-родових пріоритетів, яка зберігається на Сході. Ця система багато в чому визначає всю соціально-політичну ієрархію. До того додавалися, можливо, почуття нудьги — у заможних, або творча невдоволеність — у діячів вільних професій.

Часто терористами стають люди, які не самі по собі прийшли до переконання у святості або непогрішності тієї чи іншої "великої ідеї", а були втягнені у терористичну діяльність своїм безпосереднім оточенням. Молодий чоловік, який мешкає, наприклад, у Белфасті, бачачи, що його друзі й однолітки втягнені у бойову діяльність, не може залишитися в стороні, Тут вже виявляється конформізм, побоювання залишитися "білою вороною", навіть зрадником. Багато хто вступає до терористичних організацій тому, що відчуває необхідність належати до співтовариства однодумців. Група набуває величезної влади над особою. Якщо людина прив'язана до участі в акції, вона відрізає собі шлях назад. З такого моменту, навіть якщо в терориста з'являються сумніви у доцільності або моральній правоті діяльності, до якої він втягнений, він не може собі дозволити їх відкрито висловити. Його вб'ють свої ж.

Якщо спробувати зрозуміти причини надходження нових бійців до лав екстремістів ісламістських організацій, то слід зрозуміти умови існування значної кількості молодих людей, позбавлених можливості одержати професію або принаймні роботу, нехай некваліфіковану. Повна безперспективність, яка нерідко супроводжується насмішками старших сестер над нездатністю молодих чоловіків заробити хоча б на одяг і сигарети, не кажучи вже про можливість за таких умов створити сім'ю і тим більше забезпечити її матеріально, призводить до стану повного відчаю, пригніченості і депресії, що межує з готовністю до суїциду. Однак самогубство в ісламі вважається ще більшим, ніж в інших релігіях, гріхом. А загинути "шахідом", прийнявши на себе ореол мучеництва, є часом єдиним благородним виходом із такої ситуації. Це й штовхає молодих мусульман у ряди ісламістів, у тому числі смертників. Вступ до "Хамасу" або "Ісламського джихаду" надає їм хоч яку-небудь соціальну значущість. Окрім того, вони одержують дещо з допомоги, що виділяється ісламістами своїм прихильникам. Декому це дає змогу одержати спеціальну або вищу освіту у тих закладах, які контролюються і фінансуються фундаменталістами. Не виключено, що дехто з кола потенційних смертників у глибині душі сподівається, що йому вдасться уникнути страшної долі. Водночас ореол мучеництва і поваги, яким оточують родину шахіда, а також сплата за загиблого солідної соціальної допомоги створюють стимули для наслідування і появи нових кандидатів у "камікадзе" серед зростаючої армії безробітної молоді.

При підготовці терористів — смертників ретельно добирається відповідний контингент. Віддається перевага тим особам, які мають психологічні риси терориста і перевірені у бойових діях. Або можуть бути взяті люди з деякими фізичними вадами, проте спроможні виконати наказ. Інколи на такий крок наважується чоловік, зв'язаний борговими зобов'язаннями, які він ніколи не зможе виконати. Буває, що "смерть за торжество віри" є замінником смерті за вироком шаріатського суду, бо дає право залагодити провину перед Аллахом. Часом у шахіди йдуть ті, хто внаслідок війни втратили родину і не бачать сенсу подальшого існування (серед таких часто трапляються жінки, у яких загинули чоловіки, інші родичі. Хоча останнім часом простежується тенденція перетворювати на шахідок молодих дівчат, які не перебувають у траурі і навіть особисто не воліють йти на смерть).

Раніше типовим шахідом був чоловік. Однак у середині 1990-х років приблизно 40 % числа смертників становили жінки. Перші теракти за участю шахідок мали місце в Палестині та Ізраїлі. Активно використовували смертниць терористичні групи Курдської робітничої партії. Часто жінки, яких вони відправляли на смерть, імітували вагітність. Або інша історія. У 1991 р. прем'єр-міністр Індії Раджив Ганді прибув на масовий мітинг. З юрби назустріч йому вийшла красива молода жінка в білому одязі з величезним білим букетом у руках і вибухівкою на поясі. За мить вибух розкидав кілька закривавлених тіл. "Паски шахідів" були добре видні на темному одязі молодих терористок, які входили в групу, що захопила театральний центр на московській Дубровці 23 — 26 жовтня 2002 р. Пізніше "живі міни" стали причиною вибухів кількох російських пасажирських літаків. Тобто типовим є використання як бойових засобів вибухового екіпірування, що носиться на тілі, а також транспортних засобів.

Мотивацію терористів такої категорії неможливо зрозуміти, відштовхуючись від матеріальних або економічних факторів або від категорій побутового типу (злиденність, заздрість тощо). Але не можна абсолютизувати і протилежний, суто духовних! аспект, і шукати пояснення у сфері релігії ("споконвічна ненависть мусульман до християн", "обов'язок правовірного — вбивати невірних" та ін.). Причина полягає — у найбільш широкому розумінні — у викривленій свідомості людей. Ці люди, виходячи з почуттів, які є досить зрозумілі і які можна історично легко пояснити (національно-етнічне і релігійно-цивілізаційне приниження, бажання зайняти гідне і рівне становище у світі, переконаність у лиходійному впливі "розбещеної західної культури" і чужих цінностей на дух і мораль свого традиційного і глибоко шанованого співтовариства), і, розуміючи, що їм неможливо боротися на рівних проти технологічно незмірно переважаючого їх противника, доходять висновку, що в них немає іншої зброї, окрім терору. З'явилося сучасне визначення тероризму — "сила слабких".

Варто звернути особливу увагу на демографічний фактор, а саме на інтенсивно наступаючі глобальні демографічні диспропорції, що сприяють збільшенню чисельного потенціалу тероризму. Спостерігається, з одного боку, фактичне припинення приросту населення в багатих країнах, негативна його динаміка з одночасним і швидким старінням населення. З іншого боку — збільшення темпів приросту населення в найбідніших і перенаселених країнах Азії, Африки, Латинської Америки, де все більше молоді, позбавленої яких-небудь життєвих перспектив. Поширеними настроями стають гостре відчуття несправедливості, заздрість, ненависть, бажання щось зробити, боротися будь-якими способами, аж до терористичних.

Тероризм — явище універсальне і мало залежить від культурно-цивілізаційних особливостей того чи іншого суспільства і навіть від рівня його розвитку. Аби переконатися в цьому, достатньо подивитися на розгул тероризму в певні історичні періоди в різних, серед них і розвинених, країнах. Можна згадати, що ще французькі соціалісти другої половини XIX ст. культивували ідею вчинку, подвигу в ім'я боротьби за соціалізм — інакше кажучи, ідею терору. Потім її підхопили російські народовольці та есери. Результатом була загибель наприкінці XIX — на початку XX ст. приблизно 10 тисяч осіб. Потім ідею терору, щоправда, не індивідуального, а колективного і державного, підхопили більшовики. Добре відомо, як вони це робили і до яких страшних масштабів жертв це призвело.

Сучасні терористи у своїх інтересах активно використовують новітні досягнення науки і техніки. Вони шукають нові, більш жорстокі і масштабні засоби залякування. Ще у березні 1995 р. терористи перейшли принципову межу, вдавшись до використання засобів масового ураження. У токійському метро послідовники екстремістської секти "Аум сінрікьо" розпорошили отрутний газ зарин. Загинуло 11 осіб, постраждало кілька тисяч. Особливу увагу сучасні терористи звертають на ядерну зброю. Значення її вони зрозуміли давно. Ще три десятки років тому німецький терорист М. Бауман говорив про атомну бомбу: "Той, у кого опиниться в руках ця штука, зможе примусити бундесканцлера танцювати канкан на столі". Ще у 70 — 80-ті роки минулого століття було здійснено близько 150 спроб проникнення до ядерних центрів, а також до арсеналів хімічної зброї. Чи реально терористам заволодіти цією страшною зброєю? Фахівці вважають, що за наявності необхідних компонентів (насамперед плутонію) виготовлення технічно підготовленим персоналом ядерного заряду досить можливе. Стурбованість викликає й те, що завдяки розвитку новітніх технологій, діяльності засобів масової інформації та Інтернету, надзвичайної комерціалізації у сфері маскультури, де культивуються насильство і жорстокість, у все більшого числа людей з'являється можливість одержати, а потім використати інформацію про створення найрізноманітніших засобів знищення й способи їх застосування. Фахівці вважають, що з технічного погляду найбільшу загрозу становить можливість застосування терористами радіологічної, хімічної, біологічної та бактеріологічної зброї. Разом із тим певна обмеженість доступу терористичних організацій до високотехнологічних озброєнь легко може бути компенсована використанням підручних засобів, найпростіших технічних приладів, що поєднується з фанатичною жертовністю виконавців. Про це в 1996 р. у своєму останньому інтерв'ю західним ЗМІД. Дудаєв — тодішній чеченський лідер — казав: "Все "залізо", створене Заходом, при бажанні можна знищити "голими руками". Подальші події підтвердили його слова.

Потенціал тероризму особливо зріс із 60-х років XX ст., коли цілі регіони світу були вкриті зонами і вогнищами активності різноманітних за своєю орієнтацією терористичних організацій і груп. Сьогодні у світі налічується приблизно 500 терористичних організацій. Найбільш відомі: "Хезболлах" (Партія Аллаха) — організація ліванських радикалів — шиїтів; арабські "Ісламський джихад" і "Хамас" (Ісламський рух опору); Народний фронт визволення Палестини; Курдська робітнича партія (ПКК); "Сендеро Люміносо" ("Сяючий шлях") в Перу; Об'єднані сили самооборони Колумбії; Ірландська республіканська армія (ІРА); ЕТА в Іспанії; французька "Аксьон директ" та інші. Тобто географія тероризму дуже широка, і це — лише невелика частина того, що реально існує у світі. Тут не враховуються окремі групки або одинаки, доведені до відчаю суворою дійсністю. Яскравий тому приклад — захват 29 травня 2001 р. приміщення Міністерства аграрної політики в Києві фермером з Миколаєва.

На територіях багатьох країн існували й існують центри з підготовки терористів. Так, протягом 25 років — з 1965 до 1990 р. — у кримському селищі Перевальне, що на 21-му кілометрі траси Сімферополь — Алушта, знаходився унікальний секретний об'єкт — 165-й учбовий центр з підготовки іноземних військовослужбовців (УЦ-165) при Міноборони СРСР. Тут радянські "специ" вчили вихідців з В'єтнаму, Палестини, Лівії, Куби, Зімбабве, Лівану, Лаосу, Афганістану та інших країн, що розвиваються, "вести диверсійну боротьбу з імперіалістами". А саме: виготовляти і застосовувати вибухівку, захоплювати склади зі зброєю, проводити диверсії на електростанціях і військових об'єктах. Також курсанти — іноземці вчилися штурмувати і висаджувати у повітря будівлі, залізничні колії, здійснювати напади на поліцейські відділки, знімати вартових. Окрім бойової підготовки курсантів навантажували і марксизмом — ленінізмом. Особливі курси тут проходили араби і афганці — їх готували до підривної війни з антинародними режимами за торжество "найпередовіших ідей". Але багато хто за довгі роки війни встиг змінити переконання і хазяїв. За 25 років існування "секретної бази" було підготовлено близько 18 тисяч бійців. Аналогічні центри, можливо, не такі масштабні, існували і існують в інших країнах, зокрема у США.

Окрім великої кількості терористичних організацій і груп є чимало різних структур, які підтримують їх, навіть цілі держави — спонсори. До вересневої трагедії 2001 р. основна матеріальна підтримка терористичних організацій надходила з арабських нафтовидобувних і розвинених західних держав. У перших, як можна зрозуміти, існують "вирощені" на зайвих нафто — доларах амбіції та егоїстичне розуміння того, що краще енергію своїх екстремістів спрямувати куди-небудь деінде подалі — на Росію, Афганістан, Косово. А на території розвинених країн мешкають численні релігійно-етнічні общини або діаспори, невдоволення яких своїм становищем у чужому для них соціально-культурному середовищі також виливається у різні форми підтримки своїх "братів" в інших країнах світу.

Цікавою проблемою для розгляду є "тероризм і бізнес". Згідно з даними закордонних дослідницьких центрів, сукупний прибуток у цій сфері становить щорічно від 5 до 20 млрд. доларів. В руках екстремістів концентруються величезні фінансові кошти, особливо внаслідок зрощення цілей терору з наркобізнесом, рекетом, контрабандою, незаконною торгівлею зброєю і людьми, гральним бізнесом тощо. Для сучасного моменту характерно створення мережі фірм, компаній, банків, фондів, які використовуються для прикриття терористів, фінансування і всебічного забезпечення їх операцій. За останнє десятиріччя тільки "відмиті" гроші наркобізнесу склали майже один трильйон доларів. Бойовий підрозділ Руху визволення Палестини щорічно оперує 7 — 8 млрд. доларів — сумою, яка вдвічі перевершує ВНП Йорданії. ІРА — це по суті величезне підприємство, що має свої промислові і торгові фірми, прибуток з яких йде на "справу". Тероросфера значною мірою формує такий економічний сектор, як "тіньова економіка". Терористи не забувають і про власні потреби, часто для "красивого" життя під прикриттям "ідейних" і "релігійних" гасел. Прикладами можуть бути гарні помешкання, які часто мають ватажки, а також сама система високої оплати найманців. Отже, тероризм перетворився на досить прибутковий бізнес глобального масштабу з розвиненим "ринком праці" найманців і вкладанням капіталу.

Сучасний тероризм і екстремізм у будь-яких проявах тягнуть за собою величезні політичні, економічні і моральні втрати, здійснюючи сильний психологічний тиск на маси людей, забираючи все більше життів ні в чому не винних жертв. За останні 10 років було здійснено понад 6 тисяч актів тероризму, загинули і були поранені майже 25 тисяч осіб. У 2004 р. у світі відбулося 650 терактів, що більш ніж у 3 рази перевищує дані 2003 р. — 175 терористичних актів. Тільки протягом останніх років людських і матеріальних втрат у зв'язку з терористичними актами зазнали США, Росія, Ізраїль, Палестина, Югославія, Колумбія, Алжир, Шрі-Ланка, Кенія, Танзанія, Індія, Пакистан, Індонезія, Єгипет, Іран, Туреччина, Японія, Філіппіни, Іспанія, Франція, Велика Британія, Аргентина та інші країни. Від рук терористів загинули прем'єр-міністри Індії: мати і син Ганді — Індіра (1984 р.) і Раджив (1991 р.). Президент Єгипту, лауреат Нобелівської премії миру А. Садат був розстріляний терористами — ісламістами (1981 р.), інший лауреат Нобелівської премії миру, ізраїльський прем'єр-міністр І. Рабін — терористом — євреєм (1995 р.). У тихій і заможній Швеції жертвою невідомих вбивць став один з найталановитіших політиків цієї країни — прем'єр У. Пальме (1986 р.). У США XX ст. розпочалося з теракту державного рівня: влітку 1901 р. анархіст вбив президента Мак-Кінлі. Один за одним були вбиті брати Кенії еді: президент країни Джон (1963 р.) і міністр юстиції, найбільш перспективний кандидат у президенти Роберт (1968 р.). У тому ж 1968 р. расистами було застрелено одного з найвидатніших лідерів руху за громадянські права темношкірих у США М.-Л. Кінга.

Ще не так давно тероризм мав характер локального явища. Протягом 80—90-х років минулого століття він став універсальним явищем. З одного боку, тероризм зазнав впливу з боку нових реалій, зумовлених глобалізацією. З іншого, він сам глобалізувався або інтернаціоналізувався. На сучасному етапі людство зіткнулося з небезпекою міжнародного (транснаціонального) тероризму. Термін "міжнародний тероризм" використовується з 70-х років XX ст. У Кодексі злочинів проти світу і безпеки людства ООН він визначається як "вчинення, організація, сприяння здійсненню чи фінансування заохочення агентами чи представниками однієї держави актів проти іншої держави чи потурання з їх боку здійсненню таких актів, що спрямовані проти осіб чи власності і які за своїм характером мають метою викликати страх у державних діячів, груп людей чи населення в цілому..."

Терористична діяльність у сучасних умовах характеризується такими ознаками:

          широким розмахом;

          відсутністю чітко виражених державних кордонів;

          наявністю зв'язку і взаємодії з міжнародними терористичними центрами та організаціями, а також встановленням зв'язків і взаємодії різних локальних терористичних груп;

         жорсткою організаційною структурою, яка складається з керівної і оперативної ланок, підрозділів розвідки і контррозвідки, матеріально-технічного забезпечення, бойових груп і прикриття;

          суворою конспірацією і ретельним відбором кадрів;

          наявністю агентури у правоохоронних і державних органах;

          якісним технічним оснащенням, яке конкурує, а то й перевершує оснащення урядових військ; наявністю розгалуженої мережі конспіративних сховищ, навчальних баз і полігонів.

Характерним є те, що одержуючи сучасні засоби ведення інформаційної війни, міжнародний тероризм нав'язує суспільству свої ідеї і свої оцінки ситуації, широко і небезуспішно вирішує мобілізаційні завдання із залучення до своїх лав молоді, не кажучи вже про професійних найманців. Міжнародний тероризм діє у "масці", не має чітко виражених бойових порядків, не виявляє себе до самого моменту вчинення злочинних дій, використовує найбрутальніші і найнесподіваніші прийоми1, активно і цілеспрямовано спекулює на низьких почуттях і вадах людей, націлює свої удари переважно проти мирного населення і стратегічної інфраструктури, створює для себе бази й опорні пункти в усьому світі.

"Міжнародність" тероризму виявляється також у зростаючих претензіях, масштабності його цілей. Акція 11 вересня 2001 р.2 була декларативним викликом не тільки Сполученим Штатам, але й західному "золотому мільярду" в цілому, політиці глобалізації, втіленням якої виступав Всесвітній торговий центр. Ця подія, а також наступні терористичні акти в інших країнах призвели до певних наслідків, а саме: масової паніки, невротизації та психологічної депресії населення цілих держав; обмеження громадянських прав і свобод, насамперед, у найбільш демократичних розвинених країнах; економічних потрясінь; зростанню військових витрат і здійсненню "профілактичних", а за суттю — репресивних військових операцій; зміни характеру і формату міжнародних відносин, у тому числі і між центрами сили. Транснаціональний тероризм є системним викликом світоустрою. Він акумулює і посилює небезпеку неконтрольованих загроз виживанню людства. Це не тільки використання різних засобів збройної боротьби, а й інших факторів, що знищують людський ресурс, зокрема, наркотрафік, організована міжнародна злочинність, торгівля людьми та інше.

Можна сказати, що міжнародний тероризм став однією з форм ведення війни. На сьогодні тероризм — це вже не тільки і не стільки диверсанти — одинаки, викрадачі літаків і вбивці — камікадзе. Сучасний тероризм — це потужні структури з відповідним оснащенням. Приклади Афганістану, Таджикистану, Косово, Чечні показують, що сучасний тероризм здатен вести диверсійно-терористичну війну, брати участь у масштабних збройних конфліктах. Особливо слід наголосити на тому, що в основі мотивації сучасних міжнародних терористів лежать насамперед антизахідні і антиамериканські настрої. Тому мова може йти про нову форму війни проти західної цивілізації. Антизахідні настрої є прямим наслідком і збереженням у новій формі того духу антиколоніалізму, яким були охоплені народи Азії і Африки як після Першої, так і особливо після Другої світової війни. Неправильно було б думати, що антиколоніалізм зник після того, як пішли іноземні війська і було досягнуто національної незалежності. Він "випарувався" лише на практичному рівні, у ділових і побутових відносинах: англійців і французів можуть шанобливо зустрічати сьогодні в їхніх колишніх колоніях. Проте у менталітеті, психіці, ідеології він зберігається. І це традиційне відчуття своєї "другосортності" в очах "білих" — відчуття, яке невідворотно породжує комплекс другорядності і пов'язані з ним образу, гнів, протест — характерне не тільки для жителів колишнього "третього світу", але й для тих азіатів і африканців (частково і для латиноамериканців), які мешкають у США. А Захід насправді на кожному кроці дає багато приводів для того, щоб країни, які розвиваються, відчували до нього неприязнь. Робить це він експансією своїх ресурсів та ідей, своїх звичаїв і своєї культури, своєю зверхністю і поблажливістю, своїм ставленням до незахідних суспільств, як до недорослих, слабко розвинених, відсталих та архаїчних, таких, що лише нещодавно вибралися з варварства.

Особливо вразливими у цьому плані виявляються мусульмани. Вони пишаються своєю давньою і багатою цивілізацією і бачать водночас, що у ієрархічній структурі сучасного світу їхні країни стоять на нижчому щаблі порівняно із Заходом. Переконані у перевагах своєї культури і в тому, що їхня релігія є єдино правильною, вони у відчаї від того, що у світі владарюють, задають тон інші. Сила, міць і вплив у сьогоднішньому світі — не в них, а у Заходу. Реакція на тривалу епоху приниження, гнів стосовно тих, хто своєю поведінкою досі не дозволяє їм позбутися незаслуженого комплексу неповноцінності, прагнення відродити гідність — ось перша причина того збудження, тієї емоційної напруженості, постійного психологічного дискомфорту, які породжують екстремістські настрої і тенденції в мусульманському світі. Це ще необов'язкова і недостатня умова для виникнення терористичних рухів, проте досить суттєва передумова для того.

Америка — ось живе втілення усього того зла, яке вбачається у Заході. Це — Захід у квадраті, квінтесенція усього того пагубного, що розбещує традиційну мораль, підриває іслам, його вплив на людей, а також його роль у сучасному світі. Америка для них — це зловісна і темна сила, яка без кінця піддає народи незахідного світу, а особливо мусульманську умму, все новим і новим приниженням. Це в буквальному сенсі слова знаряддя волі диявола. І вразити Америку — означає здобути вирішальну перемогу у боротьбі за справу Аллаха. У цьому має полягати перший і головний сенс терористичних акцій: помститися Америці за всі приниження, примусити американців тремтіти від страху за своє життя і продемонструвати їм їхню власну нікчемність, їхню справжню слабкість і беззахисність, справжню ціну їхньої супердержавності. Попри усі успіхи електронної та інших видів розвідки, США не вдалося відвернути удари терористів: вибухи американських амбасад у Кенії і Танзанії (1998 р.), висадження у повітря есмінця "Коул" в Аденському порту в Ємені (2000 р.), атака на Всесвітній торговий центр і Пентагон (2001 р.).

Звичайно, Америка і весь світ пережили шок від страшного злочину. Але несподіваним і неочікуваним наслідком жахливого терористичного акту стало посилення Сполучених Штатів. Цей вже історичний парадокс аналізує у своїй книзі "Світова криза: Загальна теорія глобалізації" М.Г. Делягін. Для Америки перемога у "холодній війні" була "не меншою трагедією", ніж для соціалістичних і постсоціалістичних країн. Мирний розпад СРСР позбавив виправдання її світове домінування і створив об'єктивну загрозу статусу супердержави. Адже поняття супердержави визначається не певним кількісним рівнем сили або впливовості, а специфічним якісним механізмом одержання зиску із взаємодії з іншими країнами: "Супердержава, — пише він, — здійснює військово-політичний захист своїх союзників, в обмін на який ті обмежують свою конкуренцію з нею... В результаті вона одержує подвійний виграш: з одного боку, від обмеження конкуренції, з іншого — від технологічного лідерства, яке є наслідком концентрації військових витрат (саме вони, як це не сумно, служать найбільш ефективним способом стимулювання технологічного прогресу)". Така ситуація може існувати доти, доки існує серйозна зовнішня загроза. Якщо б Радянський Союз дезінтегрував у кривавий спосіб, можна було б лякати союзників "пострадянським ядерним хаосом". Але СРСР розпався досить мирно. Потрібний був новий ворог світового масштабу. На його місце було визначено міжнародний тероризм. Це сприяло, насамперед, виправданню претензій США на "захист людства" і екзаменування країн на предмет їх лояльності. Тобто в такий спосіб Америка прагне консолідації світу навколо себе. Іншим аспектом стала внутрішня консолідація — відновлення єдності американського населення перед загрозою довготерміновою, невизначеною і від того ще жахливішою. Події 11 вересня 2001 р. мали позитивні наслідки у розв'язанні багатьох американських проблем.

Серед них не останніми є економічні. Зокрема країни ЄС відразу оголосили про свою готовність відкласти запровадження економічних санкцій проти США. Автор зауважує, що США використали стратегічні можливості, надані терактом, подібно до того, як Сталін використав можливості, надані йому вбивством С.М. Кірова.

Повертаючись до проблеми ісламістського тероризму, слід зазначити, що він реально існує. В наш час він розглядається як серйозна загроза не тільки Заходу, а й значній частині людства. 1990-ті роки стали свідками нового піднесення діяльності екстремістських терористичних організацій і рухів, які виступали і виступають на цей раз з релігійно-етнічних позицій і добиваються головним чином торжества їхніх ідеологічних і моральних принципів.

Найбільшого поширення радикальні релігійні рухи набули у країнах мусульманської культури. Це було пов'язано зі швидкими змінами, які відбувалися у світі внаслідок глобалізації як у соціально-економічній сфері, так і в суспільному житті різних країн і народів.

Під впливом цих кардинальних перетворень в ісламських суспільствах виникали течії охоронного характеру, що рішуче виступали проти модернізації соціально-політичної сфери, яка, за їхньою думкою, підривала самі основи ісламського світогляду і ладу життя. Найбільш радикальні з них — ісламістські.

Групи і рухи, які ґрунтуються на базі ісламізму, виникли вперше і виступили як організована сила ще у 1928 р. у Єгипті, коли була організована асоціація "Брати — мусульмани", що проголосила своєю метою боротьбу за визволення країни від англійських колонізаторів і створення дійсно ісламської держави з життям за законами шаріату. З початку 1940-х рр. ця асоціація поширила свою діяльність на деякі інші країни. До кінця 1980-х років "Брати — мусульмани" перетворилися на загально-мусульманську асоціацію, ставши фактично міжнародною організацією. До цього часу майже усі рухи і групи, що входили до неї, прийняли за єдину ідеологію ваххабізм. У період бойових дій радянських військ в Афганістані (1979 — 1989 рр.) "Брати — мусульмани" почали активну діяльність у цій країні, допомагаючи спецслужбам Пакистану, Саудівської Аравії, а також ЦРУ США розгортати "священну війну" проти радянської армії.

У другій половині 1990-х років, особливо після захвату влади в Кабулі рухом "Талібан", Афганістан перетворився на головну базу і координуючий центр діяльності ісламістських організацій в глобальному масштабі. Організаційно це міжнародне терористичне співтовариство було оформлено після створення наприкінці 1980-х років нової, побудованої на принципах глибокої конспірації, організації "Аль-Каїда", яка мала розгалужену мережу своїх структур в усьому світі. Вважається, що її очолив Саудівський мільйонер Бен Ладен. Територія Афганістану була фактично перетворена у центральний плацдарм для розгортання глобальної боротьби за відтворення Великого Халіфату, до якого передбачається включити Північну Африку, Аравійський півострів, країни Близького і Середнього Сходу, західну частину Індії, Центральну Азію, Закавказзя, Середній Кавказ. Треба наголосити, що з розпадом СРСР в них з'явилася велика надія і велика перспектива, заснована на тому, що іслам має стати спадкоємцем комунізму на території колишньої "радянської імперії". Звідси завдання — створити ісламську шаріатську державу від Чорного моря до Паміру. Тобто Крим входить до сфери їх інтересів.

Акти тероризму створюють серйозну загрозу міжнародному світопорядку в цілому. Боротьбу з міжнародним тероризмом деякі аналітики розглядають як четверту світову війну1. Ця війна невід'ємна від глобалізації світу, оскільки за великим рахунком вона — один із проявів кризи індустріальної фази розвитку. У цій війні змагаються навіть не країни, а глобальні проекти майбутнього: американський, європейський, арабський, китайський, японський і російський. Зіткнення проектів буде відбуватися здебільшого в просторах геокультури і геоекономіки. Але очікуються і воєнні дії, що наберуть вигляду терористичних актів, здійснюваних чужими руками, яких не шкода.

Варто звернути увагу на те, що політики різних держав, особливо американської адміністрації, стали підганяти під поняття "тероризм" і "міжнародний тероризм" все, що завгодно, трактуючи їх часом дуже широко і вільно. Цілі країни стали розглядатися як розсадники міжнародного тероризму і приєднуватися до "вісі зла", що заслуговує на покарання. Першими в цьому ряду стали Афганістан, воєнні операції проти якого почалися 7 жовтня 2001 р., і Ірак — з 20 березня 2003 р. "Офіційною" версією виступила проголошена адміністрацією Дж. Буша "глобальна війна з тероризмом". Прихована суть полягає в іншому: у регіоні вирішуються ще два, можливо, не менш важливі завдання. По-перше, конфлікти в Афганістані й Іраку тісно пов'язані з остаточною ліквідацією спадщини "холодної війни" і утвердженням нової розстановки сил у постбіполярному світі. Боротьба з тероризмом є при цьому виправданням цілей встановлення політичного контролю над регіоном (раніше на домінування в Афганістані та Іраку претендував СРСР: у першому випадку він вів там відкриту війну, у другому підтримував зброєю і військовими фахівцями у війні з Іраном). По-друге, воєнні операції у згаданих країнах і наступне постконфліктне врегулювання (оскільки після офіційно оголошеного закінчення воєн збройні зіткнення не припинялися і втрати перевершували за чисельністю ті, що приходилися на попередній період) включають завдання знищення терористичних структур. Це завдання виступає одночасно і як завдання забезпечення власної безпеки Сполучених Штатів.

Оголошена США глобальна антитерористична війна, складовими якої є охарактеризовані дії в Афганістані та Іраку, може розглядатися як спроба здійснення високотехнологічних планів зміни ззовні режимів на територіях, звідки виходить реальна чи віртуальна терористична загроза, а також створення там "нової державності". Причому ставка робилася на використанні могутності збройних сил, що багаторазово перевершували потенціал супротивників. Однак, як показав досвід, спроможність регулярних армій боротися з іррегулярними терористичними об'єднаннями є дуже обмеженою. До того ж, саме використання військової сили може сприяти розвиткові тероризму. Тобто застосовувані нині Сполученими Штатами і їхніми союзниками антитерористичні "армійські" методи, навряд чи сприяють вирішенню самої проблеми тероризму.

Необхідно враховувати ту обставину, що сучасний тероризм майже не піддається превентивному державному контролю. На внутрішньому полі боротися з ним покликана держава. Її реакція — розширення і диверсифікація системи внутрішньої безпеки: використання збройних сил, посилення спецслужб і різних антитерористичних формувань, жорсткість відповідних правових норм. Але ці зусилля виявляються не надто дієвими. Позначаються властиві терористичним структурам високі маневреність і виживаність. Свою роль грає фактор транснаціональності, що вимагає глобального підходу до глобальних проблем.

Протидія подібним загрозам більш ефективна на основі міжнародного співробітництва. Одним з перших кроків у його організації стало затвердження Асамблеєю Ліги Націй у 1937 р. проекту Міжнародної конвенції із запобігання і покарання актів тероризму. Ця конвенція не була ратифікована і не набрала сили. Однак пакет документів з проблем тероризму, прийнятий ООН, а також її спеціалізованими установами по суті деталізує положення її першої статті. Вони стосуються обов'язків "кожної Держави... утримуватися від будь-яких дій, що мають на меті сприяти терористичній діяльності, спрямованій проти іншої Держави, і перешкоджати діям, у яких ця діяльність виражається..." Декларація про заходи з ліквідації міжнародного тероризму, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1994 р., знову вказала на необхідність співробітництва в боротьбі з тероризмом і підтвердила обов'язок держав вживати всіх можливих заходів для його ліквідації. Серед міжнародних міжурядових організацій найбільш впливовими вважаються ООН і НАТО, Організація з безпеки і співробітництва в Європі. Вони вдаються до визначених заходів. Однак до початку XXI ст. стало очевидним, що міжнародне співтовариство поки не може подолати транснаціональний тероризм.

Спроби створення системи міжнародного антитерористичного співробітництва спецслужб орієнтовані на придушення терактів. Однак вони залишають осторонь головну проблему — пошуки шляхів глобальної зміни умов, що породжують тероризм. У процесі розвитку людського суспільства політичні, соціальні, економічні, національні, територіальні, релігійні та інші протиріччя постійно наростають. Розширюється також соціальна база терористів. Її живлять насамперед народи, що і в XXI ст. перебувають у приниженому стані і сприймають сформований світопорядок як явно несправедливий. Тому глобальна система протистояння "новій чумі" має бути орієнтована не стільки на пряму боротьбу з тероризмом, що може здійснюватися на більш низьких рівнях професійними формуваннями, скільки на створення принципово нових міжнародних структур. Вони повинні бути націлені на компенсацію політичного, економічного і соціального розшарування світу на тлі і під впливом глобалізації.

 

 

Література

 

Васильев Л. С. Ислам и террор // Общественные науки и современность. — 2006. — № 1.

Гушер А. Чума XXI века //Азия и Африка сегодня. — 2001. — № 10.

Жиганова Л. П. Биотерроризм и агротерроризм — реальная угроза безопасности общества // США — Канада. Экономика. Политика. Культура. — 2004. — № 9.

Исаков А., Александров В. Глобализм, антиглобализм, терроризм. "Измы" XXI века // Обозреватель. — 2003. — № 3.

Кива A. B., Федоров В. А. Анатомия терроризма // Общественные науки и современность. — 2003. — № 1.

Куклина И. Мировой терроризм и международные структуры обеспечения безопасности // Мировая экономика и междунар. отношения. — 2005. — № 1.

Ландобасо А. Терроризм и этнополитические конфликты. — Кн. 2: Терроризм сегодня. — М., 2004.

Лунев В. В. Политическая, социальная и экономическая несправедливость в мире и терроризм // Общественные науки и современность. — 2004. — № 3.

Мандрагеля В. А. Тенденції боротьби з глобальним тероризмом: досвід та перспективи США // Практична філос'офія. — 2004, —№2.

Оліфіренко М. Новітні інформаційні технології як інструмент міжнародного тероризму. — К., 2004.

Паин Э. А. Социальная природа экстремизма и терроризма // Общественные науки и современность. — 2002. — № 4.

Рыбаков В. К вопросу о терроризме, или две стороны одной медали // Мировая экономика и междунар. отношения. — 2002. — №3.

Хорос В. "Крона", "корни" и "климат" терроризма // Мировая экономика и междунар. отношения. — 2002. — № 3.

Хоффман Б. Терроризм — взгляд изнутри. — М., 2003.

Цыганов В. Медиа-терроризм. Терроризм и средства массовой информации. — К., 2004.

Шлаєн О. Аллах акбар? (Міжнародний тероризм і небезпеки для загальнолюдських цінностей) // Політ, думка. — 2001. — № 4.