Історія України: соціально-політичний аспект

Прийняття Конституції України

В умовах незалежності України виникла гостра необхідність в розробці і прийнятті нової Конституції держави. В країні почався так званий конституційний процес, в ході якого розроблялись і обговорювались різні варіанти нової Конституції, її розділи і статті. Цей процес був нелегким, в українському суспільстві не було єдності, що негативно відбилось на розвитку процесу і уповільнювало його. Гальмувався конституційний процес і гострою політичною боротьбою за владу між Верховною Радою і Президентом, і в самій Верховній Раді.

Взагалі конституційний процес умовно можна розділити на два періоди: І — 1992—1994; ІІ — 1994 — 28 червня 1996 року.

В 1992 році був сформований перший склад конституційної комісії на чолі з Головою Верховної Ради України Іваном Плющем і Президентом України Леонідом Кравчуком. До складу комісії входили вчені-правознавці, судді, працівники правоохоронних органів, політологи, народні депутати. Комісія розробила два варіанти проекту конституції України, які були винесені на всенародне обговорення. Жоден з цих варіантів не знайшов підтримки і прийнятим не був.

В 1994 році після обрання новим Президентом України Леоніда Кучми конституційний процес набув нового дихання. Конституційну комісію переформували. Ії очолили нові керівники держави О. Мороз і Л. Кучма. До конституційного процесу були залучені представники різних політичних партій і рухів України. Кожна стаття конституції обговорювалась в умовах гострої політичної боротьби і протистояння. Найбільш гострими проблемами, які викликали дискусії були: механізм прийняття конституції, форма правління в Україні (президентська чи парламентська), питання власності, виборча система, державна мова і державна символіка, соціальні гарантії.

11 березня 1996 року конституційна комісія схвалила проект конституції і передала його на розгляд Верховній Раді. 24 квітня 1996 року Верховна Рада прийняла проект конституції за основу. 5 травня була утворена тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради з доробки проекту конституції, до якої входили представники усіх депутатських фракцій і груп. Члени комісії в ході обговорення пропонували внести в текст конституції близько п’яти тисяч змін і поправок. В червні 1996 року комісія передала дороблений варіант конституції в Верховну Раду для першого читання. Знову розгорнулась політична суперечка, яка заважала плідній роботі парламенту: до 26 червня Верховна Рада не ухвалила жодного розділу конституції.

Протиріччя між Верховною Радою і Президентом з питань прийняття конституції набули такого характеру, що Л. Кучма змушений був винести питання про прийняття конституції на Всеукраїнський референдум. Для досягнення компромісу була створена Узгоджувальна комісія, яку очолив М. Сирота. Зусиллями різних сил вдалося вирішити більшість спірних питань.

В ніч на 28 червня 1996 року більшістю голосів депутатів Верховної Ради Конституція України була прийнята.

Конституція України складається із вступу, 15 розділів, 161 статті. Конституція — основний юридичний документ незалежної демократичної української держави. Конституція визначає форму правління, державний устрій, політичний режим України як незалежної, демократичної, соціальної, правової, унітарної республіки. В межах існуючих кордонів територія України є цілісною і недоторканою.

Державна влада в Україні здійснюється по її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Державною мовою в Україні є українська. Конституція затвердила державну символіку — Державний герб, гімн, прапор.

Конституція України проголосила принцип верховенства права, економічного, політичного та ідеологічного плюралізму

Найвищою соціальною цінністю в Україні за Конституцією є людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека. Утвердження та збереження прав людини є головним обов’язком держави.

Сучасні міжнародні правові акти поділяють права людини на економічні, соціальні, громадянські (особисті) і політичні. До економічних конституційних прав громадян України відносяться право на працю, на підприємницьку діяльність, на власність.

Конституція України визнає широке коло громадянських прав людини. В ній зафіксоване право на життя як вищу соціальну цінність, передбачено право на свободу і особисту недоторканість. До громадянських прав належать і право на недоторканість житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Конституція гарантує громадянам України свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

В Конституції зафіксоване право на свободу світогляду і віросповідання, право громадян сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати ніякої. За Конституцією церква в Україні відділена від держави, а школа від церкви.

Конституція України проголосила і основні політичні права громадян, серед яких: право брати участь в управлінні державними справами, в виборах та референдумах; право на свободу думки і слова; право об’єднуватись в політичні партії та організації; право на свободу друку, зборів, мітингів, демонстрацій; право на страйки тощо.

Низка статей Конституції гарантує захист соціальних прав людини: право на соціальний захист; право на охорону здоров’я, на освіту; право на охорону державою дитинства, материнства і батьківства; право на культурну творчість тощо.

В Конституції зафіксовані і обов’язки громадян України, до яких належать: захист незалежності і територіальної цілісності України; сплата податків в установлених законом розмірах; підтримка і дотримання Конституції і законів України; військова служба у відповідності до закону тощо.

Поєднання прав і свобод з обов’язками громадян України є головною запорукою демократичного розвитку суспільства.