Історія України: соціально-політичний аспект

Соціально-економічний розвиток України

З перших років незалежного розвитку Українська держава зустрілась з серйозними проблемами в сфері економіки.

За економічними показниками, рівнем освіченості населення, за економічним і кадровим потенціалом наприкінці 80-х років Україна була в числі найбільш розвинутих держав не лише Європи, але і усього світу. Основу її економіки становили традиційні базові галузі індустрії — вугільна промисловість, чорна і кольорова металургія, електроенергетика, хімія і нафтохімія, багатогалузеве машинобудування і металообробка, сучасне приладобудування, електроніка і радіоелектроніка, усі види транспорту тощо. Таким чином, основу економіки України становили галузі важкої промисловості і військово-промислового комплексу. Структура промисловості України не була орієнтована на людину, на задоволення її потреб. Частка галузей промисловості, які працювали на споживчий ринок в загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29 відсотків. В таких умовах в Україні неможливо було подолати товарний дефіцит, забезпечити ринок достатньою кількістю високоякісних товарів народного споживання.

Ще з часів СРСР Україні у спадщину досталась проблема пов’язана з надзвичайним техногенним навантаженням на природу, яке різко ускладнило екологічну ситуацію в більшості регіонів України. В республіці було сконцентровано величезну кількість шкідливих хімічних підприємств, які випускали продукцію для усіх республік Радянського Союзу, а також продукцію, яку вивозили за кордон. Сама Україна для власних потреб використовувала лише 7 відсотків продукції власної хімічної промисловості. Величезної шкоди українській промисловості завдала аварія на ЧАЕС.

3 серпня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон про економічну самостійність, яким передбачалось реформування економіки на принципах різноманітності і рівноправності форм власності і їх державного захисту, повної господарської самостійності, свободи підприємництва, децентралізації власності і роздержавлення економіки, захисту внутрішнього ринку тощо.

У 1990—1991 роках посилилась економічна криза в Україні і в цілому в СРСР. Практично у всіх галузях народного господарства спостерігалось падіння виробництва. В 1991 році в Україні було більш ніж 3,5 тис. збиткових підприємств, а кожне шосте підприємство не виконувало своїх договірних зобов’язань.

Фінансова система була підірвана підвищенням цін (травень 1991 рік). На межі зубожіння опинились мільйони радянських людей, в тому числі і українців. Громадяни втратили свої заощадження, які зберігали в банківських установах (у 1990 — першій половині 1991 р. колишнє союзне керівництво вилучило з України практично усі вклади населення в ощадбанках і перевело їх на рахунки банківських установ Росії). Знижувалась купівельна спроможність зарплат і пенсій, до того ж зарплати і пенсії виплачувались нерегулярно, часто з затримкою на декілька місяців. Через вимушені простої підприємств працівників відправляли у безоплатні відпустки. У 1994 році купівельна спроможність населення зменшилась проти 1991 року у 5 разів. На початок 1998 року життєвий рівень основної маси населення упав до критичної межі. Почались страйки шахтарів, масові мітинги і демонстрації громадян, на яких лунали вимоги надання соціальних гарантій, ліквідації безробіття, гарантованої заробітної плати, соціального захисту пенсіонерів та інвалідів та інше.

В чому ж причина негативних явищ, які відбувались в економічній і соціальній сферах. Їх декілька. Перш за все, економіка України, як невід’ємна частина народногосподарського комплексу СРСР, болісно відреагувала на розрив господарських зв’язків. Важким тягарем для бюджету стало утримання 600-тисячної армії. Різке скорочення поставок енергоносіїв з Росії та значне зменшення видобутку вугілля в Україні стало причиною енергетичної кризи, яка також негативно позначилась на стані промисловості. Великою проблемою для молодої української держави стала проблема відсутності висококваліфікованих кадрів, значний відтік кадрів з науковими ступенями за кордон. На більшості підприємств України було застаріле обладнання. Відсталим було сільське господарство і методи господарювання на землі. Катастрофічні наслідки для економіки України мав перехід до світових цін на сировину, особливо 20-разове зростання цін на нафту і газ в 1992— 1993 рр. Науково-технічне і технологічне відставання важкої промисловості України, її величезна енергоємність стали головною причиною низької конкурентоспроможності вітчизняної продукції. До того ж природні багатства України (вугілля, нафта, газ, ліс), які довгий час нещадно експлуатувалися, були майже повністю вичерпані. Негативний вплив на економіку України мала її залежність від кредитно-фінансової політики Росії, збереження «прозорих» кордонів.

До поглиблення кризових явищ в економіці призвели і непродумані, непослідовні заходи уряду, які, як правило базувались (і продовжують базуватися) не на глибоко продуманих наукових підходах, а на політичній кон’юнктурі того часу. Іншими словами, численні уряди України (а їх було аж сім) так і не змогли розробити ефективну економічну програму, яка б відповідала умовам і потребам України та менталітету її народу.

Ці та інші причини призвели до того, що спад виробництва в Україні в 1994 році досяг 27,7 відсотків. Виробництво товарів народного споживання зменшилось на третину. Альтернативою стали неякісні імпортні товари, які заполонили місцевий ринок.

Вихід із скрутного становища був один: оперативне реформування економіки і, перш за все, фінансової системи, вирішення питання про власність, реформування сільськогосподарського виробництва.

З приходом до влади в 1994 року Президента Л. Кучми було проведено ряд радикальних заходів щодо поліпшення соціально-економічної ситуації в країні. Перш за все було здійснено чимало кроків по відновленню втрачених економічних зв’язків з Росією та іншими державами СНД на взаємовигідній основі. В самій Україні були зроблені рішучі кроки в напрямку стабілізації цін, розвитку малої приватизації, роздержавлення земель. Урядові вдалося ліквідувати таке негативне явище, як тотальний товарний дефіцит.

Владним структурам вдалося вирішити і проблему створення власної стабільної грошово-фінансової системи. Власна грошово-фінансова система України почала формуватися в січні 1992 року, коли в готівковий обіг була випущена тимчасова валюта — купоно-карбованці багаторазового використання, які замінили радянські рублі. В листопаді того ж року указом Президента Л. Кравчука «Про реформу грошової системи України» купоно-карбованець запроваджувався в сферу безготівкового обігу. Це прискорило вихід України з рубльової зони.

Наступний крок до створення грошово-фінансової системи України було зроблено в 1996 році. 25 серпня цього року Президент України Л. Кучма підписав Указ «Про грошову реформу в Україні». Указ Президента передбачав введення у загальний обіг постійної національної валюти — гривні. Реформа сприяла створенню національної грошової системи, її стабілізації, що стало умовою більш стабільного економічного і соціального розвитку.

Незважаючи на усі зусилля, економічну кризу подолати до кінця не вдалося. 22 лютого 2000 року Президент України Л. Кучма направив до Верховної Ради щорічне послання: «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000—2004 роки». Послання містить конкретну обґрунтовану стратегію економічного розвитку, яка передбачає визначення шляхів виведення вітчизняної економіки з кризового стану і її соціальне спрямування. Деякі економічні і соціальні зрушення останніх років дають надію на стабілізацію ситуації в країні.

Роки незалежності принесли багатьом громадянам України розчарування. Екологічні проблеми, незадовільний стан системи охорони здоров’я, соціальної сфери, стрімке падіння життєвого рівня людей призвело до скорочення чисельності населення країни. Середня тривалість життя скоротилась на 4 роки і становить на сьогодні 61,5 років для чоловіків і 71,5 — для жінок. В Україні кожен третій чоловік вмирає, не доживши до пенсійного віку. Значно зменшилась кількість дітей (за рахунок зменшення народжуваності). В цілому держава «старіє» (15 млн. пенсіонерів).

Значно поглибилась майнова диференціація суспільства: з’явились дуже багаті громадяни і значний прошарок незаможних громадян, які часто живуть за межею бідності.

Дуже складною була і залишається кримінальна ситуація в країні.