Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України: соціально-політичний аспект

Політичний розвиток України

В 1992—1994 роках політична і економічна ситуація в Україні була досить гострою. На тлі погіршення соціально-економічного становища відбувались складні політичні процеси: один за одним змінювались прем’єр-міністри, йшла боротьба за владу між Президентом Л. Кравчуком і Верховною Радою. Поглиблення економічної кризи викликало у мільйонів людей негативне ставлення до нової влади, ностальгію за СРСР. В країні почало швидко наростати соціальне напруження. Падіння життєвого рівня народу і зубожіння більшості населення сприяло посиленню серед громадян політичної апатії і розчарування в демократичних інститутах. 

Не дивлячись на те, що в Україні вже в 1993 році діяло більш ніж 30 політичних партій, жодна з них не мала визначного впливу в державі. Усі українські партії можна розділити на чотири основні групи: націонал-радикальні, націонал-демократичні, соціал-комуністичні і центристські (ліберальні).

Для націонал-радикалів (Конгрес українських націоналістів, Організація українських націоналістів в Україні, Українська національна асамблея (УНА), Українська народна самооборона (УНСО), Українська консервативна республіканська і Національна консервативна партія) головним завданням діяльності є побудова незалежної української держави. Саме цій ідеї вони підпорядковують свої соціальні, економічні і культурно-духовні програми. Ці партії не виключають застосування радикальних, екстремістських методів для досягнення головної мети.

Націонал-демократи відрізняються від націонал-радикалів тим, що головними методами для досягнення тієї ж мети — побудови незалежної держави — вони визнають демократичні, еволюційні методи. До націонал-демократичних партій можна віднести Українську республіканську партію, Народний Рух України, Демократичну партію України та інші. Ці партії виступали і виступають за реформування економіки на принципах підприємництва і приватної власності.

Партії комуністичного і соціалістичного спрямування (ліві) є принциповими опонентами націонал-радикалів і націонал-демократів в питаннях вибору напрямків соціально-економічного розвитку України і її стосунків і співробітництва з колишніми республіками Радянського Союзу. Ці партії відстоюють пріоритет колективних форм власності і господарювання в економіці, виступають за надання соціальних гарантій населенню, надання російській мові статусу офіційної.

До політичних партій центристської орієнтації можна віднести Ліберальну, Соціально-демократичну партію (об’єднану), Партію зелених та інші. Ці партії виступають за парламентську республіку, багатопартійну систему, соціально орієнтовану ринкову економіку, за забезпечення вільного національного і культурного самовизначення громадян, національно-культурну та адміністративну автономію для усіх національних меншин, повернення на батьківщину депортованих народів тощо.

Члени і прихильники майже усіх політичних партій представлені у Верховній Раді України, що періодично перетворює зал її засідань в арену запеклої політичної боротьби, яка інколи виходить за межі парламентських баталій. Щоправда, на ефективність діяльності політичних партій ця боротьба не позначається, реального впливу на соціально-економічний розвиток України вони майже не мають.

Політичне протистояння стримувало проведення економічних і соціальних реформ, паралізувало діяльність органів виконавчої влади, зводило нанівець усі зусилля, спрямовані на розбудову незалежної Української держави. Більшість політичних сил України розуміла, що в таких умовах необхідно відмовитися від власних амбіцій і прийти до розумного компромісу. 8 червня 1995 року було підписано Конституційний договір між Верховною Радою і Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і органів місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття Конституції України. Віднині Президенту України передавалась значна частина владних повноважень, які він повинен був виконувати для покращення соціально-економічної ситуації в країні.

Прийняття компромісного рішення щодо розподілу влади на деякий час послабило політичну боротьбу. Новий спалах цієї боротьби відбувся в березні 1996 року, після того, як був опублікований проект нової Конституції України.