Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України: соціально-політичний аспект

Україна на початку перебудови

Після смерті Л. Брежнєва (1982 р.) Генеральним секретарем ЦК КПРС став Ю. Андропов, який пробув при владі лише 1 рік і 4 місяці. В 1984 році його змінив К. Черненко, людина досить похилого віку та до того ще й хвора. В березні наступного року і цей Генеральний секретар помер. 

До середини 80-х років глибокі кризові явища в політичному, економічному та духовному житті СРСР досягли свого апогею, країна опинилась на межі економічної, соціальної та політичної кризи. Життя вимагало нових підходів для вирішення невідкладних проблем.

Прихід до влади у березні 1985 року М. Горбачова вселив чергову надію на покращання ситуації. Горбачов розпочав політику «перебудови», метою якої було збереження радянської системи шляхом її модернізації. Нового лідера партії підтримала частина Центрального Комітету ЦК КПРС. Плани перебудови були схвалені в Україні черговим ХХVІІ з’їздом КПУ.

Політика перебудови передбачала не відмову від практики тоталітаризму, а лише частковий демонтаж командно-адміністративної системи, здійснення глибоких перетворень в економіці. Кінцевою метою перебудови було переведення суспільства на принципово нові засади його організації, які б базувались на принципах існування різних форм власності, політичному та ідеологічному плюралізмі. Головними складовими перебудови були визначені «гласність», «демократизація» суспільного життя, «прискорення» соціально-економічного розвитку. Таким чином «перебудова» повинна була реформувати усі сфери життя суспільства: економічну, політичну, ідеологічну, соціальну, культурну, духовну.

Можна виділити три основні етапи перебудови. На першому етапі (1985—1986 рр.) радянське керівництво займалось пошуком шляхів модернізації соціалістичного суспільства. В 1987—1988 роках почались реальні перебудовчі процеси, спроби проведення реформ в промисловості і сільському господарстві. В 1989—1991 роках почався процес політичної активізації суспільства, створення багатопартійної системи, що привело до падіння авторитету комуністичної партії та поклало кінець її монополії на владу.

Квітневий (1985) пленум ЦК КПРС проголосив курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР. Передбачалось найближчим часом подолати скорочення темпів економічного зростання, відставання вітчизняного машинобудування, яке покликане було стати базою прискореного розвитку народного господарства, розробити новий механізм господарювання, розширити матеріальні стимули виробництва, удосконалити структуру управління народним господарством. Вирішення цих задач, на думку реформаторських кіл, повинно було вивести Радянський Союз із економічної кризи та дозволити йому уже до 2000 року виробити стільки ж продукції, скільки було вироблено за попередні 7 0 років Радянської влади. У 1985—1986 роках було прийнято кілька постанов і законодавчих актів, в яких конкретизувались шляхи проведення реформ: дозволялось відкривати малі підприємства (кооперативи), спільні підприємства, акціонерні товариства, комерційні банки.

У 1987 році почалась реформа управління економікою, яка передбачала здійснення переходу від командно-адміністративних методів господарювання до економічних, які б базувалися на демократичнихзасадах управління. Постановою ЦК КПРС від 17 липня 1987 року передбачалось реформування фінансового механізму, матеріально-технічного забезпечення, планування, системи ціноутворення, удосконалення діяльності республіканських органів управління, роботи банківської системи, тощо. Підприємствам надавалось більше самостійності, їх стали переводити на самоокупність та самофінансування. З конкретними результатами праці стали пов’язувати заробітну плату. Розширилась мережа кооперативів, був прийнятий Закон «Про індивідуальну трудову діяльність».

У 1989 році було зроблено спробу реформувати й аграрний сектор економіки. Приймались рішення, спрямовані на розвиток орендних відносин, сімейного підряду, акціонерних товариств. Селянам було надано право утворювати своє власне фермерське господарство, що в умовах Радянського Союзу було незвичним, радикальним заходом.

Проте, незважаючи на радикальність економічних заходів, які приймались, реформа була приречена на провал, перш за все тому, що усі ці реформи не були підкріплені продуманою кредитною, фінансовою політикою. Реформу намагались провести в умовах панування державної власності в економіці. Фактична влада зберігалася за міністерствами та чиновниками на місцях.

З великим запізненням у травні 1990 року була прийнята програма переходу до ринкової економіки, яка передбачала перехід від планової системи управління до регулювання промисловості через вільні ціни та прибуток.

Половинчасті рішення призвели до зворотного результату: замість прискореного економічного розвитку, як передбачалось, почався спад виробництва, інфляція, падіння життєвого рівня населення. З прилавків, магазинів почали зникати товари першої необхідності. Тотальний дефіцит товарів викликав регульований розподіл за списками, талонами окремих видів промислових товарів і продуктів харчування. Дефіцитними стали такі товари як пральний порошок, мило, сірники, цукор, масло і навіть хліб.

Негативну роль відіграла і непродумана «антиалкогольна» кампанія, яка привела до знищення 265 тисяч гектарів виноградників, сприяла поглибленню інфляційних процесів (країна недоотримала в бюджет близько 89 млрд. карбованців), стимулювала розвиток самогоноваріння.

Непоправної шкоди економіці України та її населенню завдала Чорнобильська катастрофа — вибух ядерного реактора на ЧАЕС 26 квітня 1986 року. Радіоактивному забрудненню піддалися Житомирська, Київська, Чернігівська області України, ряд областей Білорусії та Росії. Лише протягом перших 10 днів після катастрофи викид радіоактивних речовин в атмосферу в 15 разів перевищив сумарний викид після вибуху американської атомної бомби над Хіросімою в серпні 1945 року. Близько 135 тисяч чоловік змушені були покинути свої домівки та переселитися на більш безпечні території й починати життя заново. Із сільськогосподарського обігу було вилучено близько 190 тисяч гектарів колись родючих земель (так звана зона «відчуження»). За перші півроку витрати на ліквідацію наслідків аварії становили близько 10 млрд. доларів.

Внаслідок катастрофи різко збільшилась в Україні кількість онкологічних захворювань, особливо серед дітей. На вирішення проблем, які виникли у зв’язку з катастрофою на ЧАЕС, Україна вимушена була витратити до 20 відсотків свого валового національного прибутку, але і цього було замало. Висновки вчених невтішні: негативні наслідки вибуху в Чорнобилі ще довго будуть позначатися на здоров’ї майбутніх поколінь.

Аварія на ЧАЕС — катастрофа планетарного масштабу і для подолання її наслідків зусиль самої лише України недостатньо.