Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: соціально-політичний аспект

УКРАЇНА В РОКИ ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ І ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

УРСР в системі міжнародних відносин після Другої світової війни. Післявоєнна відбудова народного господарства республіки. Голод 1946-1947 років. Суспільно-політичне та культурне життя республіки. Репресії 40-50 років. Розвиток політичних подій на західноукраїнських землях. Соціально-політичні процеси 50-х — початку 60-х років. Хрущовська «відлига». Економічний розвиток України в 50-х — на початку 60-х років.

УРСР в системі міжнародних відносин після Другої світової війни

Повоєнний розвиток України відбувався в умовах глибоких зовнішньополітичних змін. Перемога над німецько-фашистськими загарбниками була досягнута перш за все завдяки воєнним зусиллям народів Радянського Союзу. Тоді це розуміли всі. Правлячі кола США, Англії, Франції та інших країн вимушені були співпрацювати з СРСР, знаходити шляхи вирішення найважливіших політичних проблем в розробці спільних рішень. Однією з таких проблем було питання про західні кордони СРСР, іншими словами, питання про визнання Сполученими Штатами, Великою Британією та іншими країнами антигітлерівської коаліції тих територіальних змін, що відбулися на заході СРСР в 1939— 1940 роках, в тому числі й возз’єднання Західної України та Північної Буковини з Українською РСР, а також возз’єднання Закарпаття у 1945 році.

Протягом усієї війни радянське керівництво намагалось дипломатичним шляхом добитись міжнародного визнання возз’єднання українських земель. Результатом дипломатичних зусиль радянського уряду стало визнання Ялтинською (Кримською) конференцією голів урядів трьох великих держав в лютому 1945 року справедливості нового кордону, що в основному відповідав принципу етнічних кордонів.

16 серпня 1945 року між СРСР та новим комуністичним урядом Польщі було підписано угоду про радянсько-польський кордон. За винятком незначних змін на користь Польщі, це був радянсько-німецький кордон, що утворився в 1939 році. За Польщею залишались Холмщина, Підляшшя, Надсяння та Лемківщина, населені переважно українцями. 

У 1951 році на прохання Польщі, Україна поступилася Істрицьким районом Дрогобицькой області, а до Львівської області відійшла незначна територія ПНР з центром в Кристокополі (Червоноград).

29 червня 1945 року було узгоджено територіальні питання між Радянським Союзом і Чехословаччиною. Згідно з угодою про Закарпатську Україну, який вступив у силу з 30 січня 1946 року, остання входила до складу УРСР. 22 листопада 1945 року цю угоду ратифікували Національні збори Чехословацької республіки, а 27 листопада — Президія Верховної Ради СРСР. 22 січня 1946 року була утворена Закарпатська область з центром у місті Ужгороді.

10 лютого 1947 року радянсько-румунська угода підтвердила кордони, які були визначені радянсько-румунською угодою від 28 червня 1940 року.

Таким чином, вперше за багато віків українці отримали право і можливість об’єднатися і жити в межах однієї хоч і чужої держави.

З включенням Галичини, Волині, Закарпаття та Північної Буковини в складі СРСР площа Української СРСР становила більше ніж 580 тисяч кв. кілометрів.

У 1954 році рішенням Верховної Ради СРСР півострів Крим увійшов до складу УРСР. Таким чином, завершилось формування території України в сучасних кордонах.

Після війни відбулись помітні зміни в складі населення УРСР, викликані цілим рядом причин. У ході врегулювання територіальних питань відбувався «обмін» населення з Польщею. У результаті з України до Польщі виїхало близько 1 млн. поляків, а в Україну приїхало близько 520 тисяч українців з Польщі. Новим місцем їх проживання стали переважно південні області, включаючи Донбас і Крим.

Ще в роки війни за вказівкою Сталіна з України були виселені майже всі (650 тис. осіб) німці, що тут проживали з давніх часів та 238,5 тисяч кримських татар, болгар, греків, вірменів.

Найбільших втрат у роки війни зазнало єврейське населення. За неповними даними їх чисельність в Україні скоротилась утричі (2 млн. загинуло, залишилось близько 800 тис. осіб). В той же час значно зросла чисельність росіян в Україні результаті активного їх переселення, що проводив радянський режим.

Що стосується самих українців, то їх частка у складі населення збільшилась ненабагато, що пояснюється не лише величезними втратами в роки війни, а й масовим переселенням українців за межі України, особливо у східні райони Росії, в тому числі внаслідок депортацій особливо з західних областей. Взагалі внаслідок воєнної катастрофи населення України зменшилось майже на 10,5 млн. осіб. У 1945 році в сучасних кордонах України проживало близько 30 млн. осіб.

Уроки Другої світової війни настійно вимагали утворення міжнародної організації, яка б сприяла підтриманню та зміцненню миру, безпеки, розвитку співробітництва між державами. По аналогії з Лігою націй що була створена після Першої світової війни, ідея створення цієї організації обговорювалась під час зустрічі Сталіна, Рузвельта і Черчілля в Тегерані ще у 1943 році. У цьому ж році в Москві представники США, Великої Британії, СРСР та Китаю домовилися найближчим часом більш детально розглянути питання про створення Організації Об’єднаних Націй. У 1944 році представники країн — ініціаторів створення ООН на конференції в Думбартон-Оксі (США) розробили основні принципи діяльності нової міжнародної організації. Незабаром до чотирьох держав приєдналась Франція. Конференція підготувала і проект Статуту ООН.

Радянське керівництво, враховуючи нову розстановку сил на міжнародній арені, вело наполегливу боротьбу за збільшення свого представництва в майбутній організації. Так, під час Кримської конференції Й. Сталін виступив з пропозицією про включення в майбутню міжнародну організацію усіх радянських республік на правах її рівноправних членів. Але представники західних держав категорично не підтримали цю ідею, і тоді радянська делегація внесла нову пропозицію про включення в міжнародну організацію Української і Білоруської РСР (як республік, що найбільше постраждали в роки війни) поряд з членством СРСР як окремої держави. На конференції було прийняте рішення запросити представників УРСР і БРСР на установчу конференцію ООН.

Напередодні Кримської конференції, на Х сесії Верховної Ради СРСР, яка проходила з 28 січня до 1 лютого 1944 року в Москві було прийнято закон про розширення прав союзних республік в галузі зовнішніх зв’язків. Згідно з цим рішенням Наркомат іноземних справ перетворювався із союзного у союзно-республіканський. 4 березня 1944 року VІІ сесія Верховної Ради УРСР прийняла закон про створення Народного Комісаріату з іноземних справ Української РСР на чолі з Д. Мануїльським.

25 квітня 1945 року в Сан-Франциско розпочала роботу перша, установча, конференція Об’єднаних Націй. Того ж дня делегація Радянського Союзу знову поставила питання про запрошення представників України і Білорусії до участі в роботі конференції. Наступного дня на конференцію надійшли звернення урядів цих республік. У зверненні від уряду УРСР наголошувалось, що Україна, яка відіграла вирішальну роль в розгромі фашизму, зможе зробити вагомий внесок у справу зміцнення миру та загальної безпеки.

30 квітня 1945 року пленум конференції запросив уряди Української та Білоруської РСР відрядити свої повноважні делегації до Сан-Франциско. Таким чином, Україна і Білорусія в складі 51 країнисвіту стали членами-засновниками Організації Об’єднаних Націй.

Як член ООН Українська РСР брала участь в роботі ряду її департаментів, службових структур, в тому числі в Комісії з прав людини, статистичної, гуманітарно-культурної тощо. Перша сесія Генеральної Асамблеї (ГА) ООН обрала УРСР членом Економічної і Соціальної ради терміном на один рік. Починаючи з 1947 року, Україна — член Економічної комісії ООН для Європи. У 1948—1949 роках Україна була тимчасовим членом головного органу ООН — Ради Безпеки. Україна брала активну участь в роботі ООН та інших міжнародних організацій, як, наприклад, ЮНРРА (Адміністрація допомоги і відбудови при ООН) в 1945 році, Женевська конференція (1949 р.), яка прийняла конвенцію про захист жертв війни, Дунайська конференція (1948 р.), на якій було затверджено конвенцію про режим судноплавства по Дунаю. На всіх міжнародних форумах представники України послідовно підтримували ідею надання допомоги країнам, які постраждали в роки Другої світової війни. У 1946 році Україна брала участь в роботі Паризької мирної конференції та підписала мирні угоди з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною, Фінляндією.

Зрозуміло, звичайно, що УРСР включили до складу ООН дещо штучно, з тактичних міркувань і під тиском Сталіна, який таким чином прагнув дещо пом’якшити той негативний резонанс, який викликала у міжнародної громадськості війна, що проводив радянський режим в Західній Україні. Але активна участь представників України в міжнародних справах, її чітка миролюбна позиція сприяли посиленню інтересу світової громадськості до республіки, її народу, історії, культури. Розширились культурні та наукові зв’язки України з іншими країнами. Так, якщо до 1950 року УРСР була членом 20 міжнародних організацій, то з 1951 до 1958 року, вона стала членом іще 16. Україна підписала або приєдналась до 65 міжнародних угод, договорів і конвенцій, які були направлені на розвиток дружних зв’язків між народами.

У 1954 році Україна стала членом постійної комісії ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО).

У 1957 році в Нью-Йорку було відкрито постійне представництво УРСР при ООН. Його робота сприяла активізації участі України у діяльності цієї міжнародної організації. У роки хрущовської «відлиги» українські дипломати брали участь в роботі спеціалізованих організацій ООН — Міжнародного бюро освіти (МБО) та Міжнародного агентства з ядерної енергетики (МАГАТЕ).

У післявоєнний період організаційно оформився рух прибічників миру. В квітні 1949 року одночасно в Парижі та в Празі відбувся перший Всесвітній конгрес прихильників миру. Більш ніж дві тисячі делегатів представляли 67 країн та 18 міжнародних демократичних організацій. Серед них були і представники УРСР. У вересні 1951 року в Києві відбулась Перша українська республіканська конференція прихильників миру.

Але все це відбувалось в умовах панування в Україні тоталітарної комуністичної влади та жорстокого централізму. Зовнішньополітична діяльність УРСР була неповноцінною, вона йшла у фарватері політики СРСР. Але як би там не було, сам факт появи України на міжнародній арені мав позитивні результати. Світова громадськість отримала можливість хоча б частково познайомитися з життям народу України.