Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: соціально-політичний аспект

Окупаційний режим в Україні

Захопивши Україну, німецькі окупанти поводили себе як хазяї, установили тут свій «новий порядок». Вони ліквідували цілісність України, розділивши її територію на кілька окупаційних зон. Північна Буковина, Ізмаїльщина, Одеська область і деякі райони Вінницької, Миколаївської та Херсонської областей ввійшли до складу Румунії під загальною назвою «Трансністрія». Львівську, Дрогобицьку, Станіславську та Тернопільську області під назвою «Гличина» приєднали до створеного на території Польщі так званого генерал-губернаторства. Під безпосередню владу військового командування потрапили Чернігівська, Сумська, Харківська, Ворошиловградська та Сталінська (сучасна Донецька) області та Крим. Вони створювали «прифронтову зону».

Протягом 30 післявоєнних років (до 1970 року) планувалось завершити переселення німців в Україну.

В Україні було створено мережу концентраційних таборів, їх кількість досягла 180. Гітлерівська машина смерті працювала без відпочинку: масові розстріли військовополонених і мирних громадян — українців, росіян, євреїв, циган та представників інших націй — стали звичним явищем. Наприклад, у Києві протягом 103 тижнів окупації кожного вівторка та п’ятниці фашисти проводили розстріли у Бабиному Яру. Про масштаби цієї акції можна судити хоча б за такими фактами: лише за п’ять днів з 29 вересня до 3 жовтня 1942 року німці розстріляли в Бабиному Яру близько 150—160 тис. мирних жителів. Гігантською братською могилою для мирних жителів Харкова став Дробицький Яр. І таких «ярів» на території України були тисячі. Усього за роки окупації в Україні загинуло близько 3,9 млн. осіб цивільного населення. Ще десь 1 млн. 336 тис. військовополонених загинули в концтаборах. Німці проводили розправи з комуністами, комсомольцями, представниками радянської влади. Фізичний терор супроводжувався терором моральним. Окупанти вивішували на магазинах, ресторанах, перукарнях таблички: «Лише для німців», «Українцям вхід заборонено». Місцевому населенню заборонялось користуватись міським транспортом, телеграфом, аптеками, залізничним транспортом. Були закриті школи, вищі навчальні заклади.

Відбувалось безпрецедентне пограбування економіки України. До Німеччини з України вивозилось устаткування заводів і фабрик, локомотиви і вагони, сировина і матеріали, зерно і худоба. Ешелонами на захід вивозився родючий український чорнозем. Фашисти, особливо в містах Західної і Правобережної України пограбували сотні музеїв, картинних галерей, бібліотек, інших культурних закладів.

На каторжні роботи до Німеччини вивозили молодь, працездатних жінок і чоловіків. Усього за роки окупації з України вивезли близько 2,4 млн. осіб (500 тис. з них після завершення війни з різних причин так і не повернулись додому).

Нацисти спалили сотні міст та селищ міського типу, тисячі сіл, пограбували і привели в цілковиту непридатність підприємства, шахти, колгоспи, радгоспи, МТС. Лише прямі збитки, завдані гітлерівцями Україні, становили 285 млрд. крб. (у довоєнних цінах).