Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України: соціально-політичний аспект

Пакт Ріббентропа — Молотова та приєднання Західної України до СРСР

В таких умовах відбулось зближення гітлерівської Німеччини і Радянського Союзу. Ініціатором такого зближення зближення була німецька сторона. Гітлерівське керівництво звернулось до Сталіна з пропозицією урегулювати міжнародні стосунки між двома державами. 20 травня 1939 року відбулась зустріч наркома іноземних справ СРСР В. Молотова з німецьким послом в Москві Ф. Шулленбургом, на якій розглядались питання про врегулювання двосторонніх відносин між Німеччиною і СРСР.

Правлячі кола Берліна дали зрозуміти, що Німеччина відмовляється від вторгнення в українські землі, від претензій на Прибалтику, від планів експансії в ті регіони Європи, в яких був зацікавлений уряд Радянського Союзу. Крім того, німецька сторона підкреслювала, що вона співчуває віковічному прагненню українців та білорусів до з’єднання.

23 серпня 1939 року у Москві було укладено радянсько-німецький пакт про ненапад строком на 10 років, відомий в історії під назвою «пакт Молотова — Ріббентропа» (Молотов і Ріббентроп поставили свої підписи під цим документом і таємним протоколом до нього).

Таємним протоколом передбачалась передача Фінляндії, Естонії, Латвії та Литви Радянському Союзу. Кордоном, який розділяв «життєві інтереси» Німеччини і СРСР визнавався північний кордон Литви. В протоколі йшла мова і про долю Польщі, яка, фактично, була приречена на загибель. В протоколі, зокрема, зазначалося, що у «випадку зміни територіально-політичного устрою областей, котрі входять до складу польської держави, кордон сфер інтересів Німеччини та СРСР буде приблизно проходити по лінії річок Нарева, Вісла та Сан».

У пункті третьому протоколу йшла мова про інтереси Радянського Союзу стосовно південного сходу Європи, зокрема Бессарабії. Німці ж, з свого боку, демонстрували свою повну політичну незацікавленість в цьому регіоні.

Таким чином угода між Радянським Союзом і гітлерівською Німеччиною була підписана. Яку мету переслідували лідери двох непримиримих систем, ідучи на такий політичний компроміс, яким став пакт про ненапад?

Сталін, перш за все, розраховував шляхом загравання з агресором, відвернути або відтягнути війну, використати виграний час для посилення обороноздатності країни, створити промислову базу на сході країни (тилову базу на випадок війни). Крім того, Сталін був зацікавлений в створенні такої ситуації, коли противники в Європі взаємно знесилять один одного, а воєнні дії створять умови для революційної ситуації, і відбудеться, нарешті, довгоочікувана більшовиками світова соціалістична революція.

В свою чергу, Гітлер, заграючи зі Сталіним, прагнув розвалити антигітлерівську коаліцію, нейтралізувати СРСР, не допустити для Німеччини війни на два фронти (до такої війни на той час Німеччина ще не була готова).

Для України і українського народу значення радянсько-німецького пакту полягає в тому, що він, по суті, поклав початок реальному возз’єднанню українських земель.

Наступного дня після ратифікації Верховною Радою СРСР радянсько-німецького пакту — 1 вересня 1939 року — німецькі війська без оголошення війни напали на Польщу. Англія і Франція, які мали з Польщею союзницькі зобов’язання, оголосили Німеччині війну. Ці події стали початком Другої світової війни. Досить швидко у війну втягнулися більшість європейських держав, а згодом і країни інших континентів. У ній взяла участь 61 країна з населенням 1,7 млрд. чоловік (80 відсотків населення світу). Армії цих країн налічували 100 млн. чоловік, але це було пізніше. А поки що жертвою Німеччини стала Польща.

Польське командування було невзмозі забезпечити ефективну оборону своєї країни. Німецькі війська дуже швидко здолали погано організований опір польських військ, і змусили їх відступити по усьомуфронту. Останньою надією поляків в умовах неминучої катастрофи були західноукраїнські і західнобілоруські землі. Матеріальні та людські ресурси цих територій польський уряд розраховував використати для продовження боротьби з агресором. Але 17 вересня по розрахунках польських правлячих кіл було нанесено страшного удару: радянські війська під командуванням С. Тимошенка перейшли кордон Польщі і рушили на Львів. Польське командування віддало наказ не вступати в бій з Червоною Армією і відступати до румунського кордону. Переваги радянських військ були значними. Червона Армія швидко рухалась вперед. «Ми йдемо не як завойовники, а як визволителі наших українських і білоруських братів,— пояснювалось у зверненні до воїнів Українського фронту,— і ми визволимо українців і білорусів раз і назавжди від усякого гніту і експлуатації, від влади поміщиків і капіталістів». 22 вересня радянські війська вступили у Львів, а через кілька днів вся територія Західної України була зайнята Червоною Армією. До Радянського Союзу була приєднана територія Західної України площею більше ніж 190 тис. кв. км. з населенням більше ніж 12 млн. осіб.

У ніч на 18 вересня польський уряд і головне командування армії перетнули кордон Румунії. Польські загони, які не встигли цього зробити, були затримані радянськими військами. Доля польських військових сумна: більш ніж 15 тис. польських офіцерів були розстріляні в Катиньському лісі під Смоленськом.

Що стосується західноукраїнського населення, то воно спочатку з ентузіазмом і надією зустрічало Червону Армію, бо бачило в ній визволительку від ненависної польської окупації. Справа в тому, щополяки, які вимушені були відступати під тиском німецьких і радянських військ, часто виливали свою злість на українському населенні краю, не зупиняючись перед вбивствами мирних жителів. Офіційна радянська пропаганда пояснювала перехід польсько-радянського кордону турботою Радянського Союзу за долю західноукраїнського та західнобілоруського населення, прагненням захистити їх від окупації нацистами. До того ж західні українці споконвічно прагнули до об’єднання зі східними українцями.

Польське населення Західної України, прихід Червоної Армії зустріло вороже, оцінивши його як «удар в спину». Вважалось, що можливості боротьби польської держави з нацистами ще не були вичерпані.

22 жовтня на західноукраїнських землях були проведені вибори до Народних зборів. До їх складу увійшли селяни, робітники і службовці краю, а також багато працівників партійних і радянських органів, які були направлені в Західну Україну зі східних областей.

Вибори проводились на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні, але за офіційним безальтернативним списком кандидатів.

Наприкінці жовтня 1939 року Народні збори прийняли декларацію про возз’єднання Західної України з Радянською Україною у складі СРСР. В листопаді сесії Верховної Ради СРСР та Української РСР ухвалили закони про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Українською РСР.

Одночасно з визволенням і «возз’єднанням» українських земель на західно-українських землях розпочався процес «радянізації», в ході якого докорінно змінювався традиційний уклад життя у відповідності зі «сталінськими стандартами».

Перетворення в Західній Україні Радянська влада почала з заборони діяльності всіх українських політичних партій, громадських, культурних, наукових закладів та установ. Почали закриватися читальні та бібліотеки «Просвіти», припинило існування товариство імені Т.Г. Шевченка. Розгорнувся масовий жорстокий терор, жертвами якого стали не лише окремі особи, а окремі групи населення. НКВС розпочав добре спланований процес знищення українських національних кадрів, депортацію жителів за межі України. З осені 1939 року до літа 1941 року було репресовано, головним чином, депортовано без суду і слідства, і навіть без письмового звинувачення, близько 10 відсотків населення Західної України та Західної Білорусії.

У той же час, в період становлення радянської влади на західноукраїнських землях сталінський режим прагнув завоювати прихильність місцевого населення, проводячи активну соціальну політику. Радянська влада провела конфіскацію та націоналізацію поміщицьких і монастирських земель і передала землі селянам. (Правда, майже одночасно почали проводити колективізацію за перевіреним «сталінським сценарієм»). Було націоналізовано банки та промислові підприємства. Нова влада ввела безоплатну медичну допомогу. Значно збільшилась кількість українських шкіл. Львівський університет став носити ім’я Івана Франка, і був переведений на українську мову викладання.

У червні 1940 року уряд Радянського Союзу звернувся до уряду Румунії з ультимативною вимогою повернути СРСР «анексовану» в 1918 році Бессарабію, а також Північну Буковину, де проживало переважно українське населення. Одночасно з частин Київського та Одеського військових округів було утворено Південний фронт під командуванням Г Жукова. Уряд Румунії, не маючи підтримки з боку Німеччини, вимушений був прийняти умови ультиматуму і Північна Буковина і Придунайські українські землі увійшли до складу УРСР.

Об’єднання більшості українських земель в складі УРСР мало, без сумніву, величезне позитивне значення. Вперше за багато століть своєї історії українці отримали можливість жити в складі однієї, хоч і не своєї держави.

Тим часом війна в Європі набирала обертів. Спочатку на Західному фронті, незважаючи на значну перевагу англо-французьких військ (115 дивізій проти 23 німецьких), активних бойових дій непроводилось. Цю війну в історії інколи називають «дивною війною». Пасивне спостерігання лідерів демократичних країн за діями фашистської Німеччини дало останній змогу краще підготуватися та продовжити агресію. 9 квітня 1940 року, буквально протягом кількох годин, німецькі війська окупували Данію, а згодом і Норвегію. 10 травня німецька армія перейшла в наступ на Західному фронті, німецькі війська захопили Бельгію, Нідерланди, Люксембург, створивши таким чином вигідні позиції для наступу на Францію. Тоді ж, у травні 1940 року Німеччина розпочала окупацію Франції. 14 травня 1940 року, німці майже без бою зайняли Париж, а 22 червня маршал Ф. Петен від імені уряду Франції підписав акт капітуляції.

Німеччина почала планомірне бомбардування Англії. Лише в 1940 році німецька авіація скинула на її територію 36 844 тонн бомб. У квітні — травні 1941 року німецькі війська окупували Югославію і Грецію.

У 1941 році дев’ять європейських держав були підкорені Німеччиною, сім її союзниками. І лише три держави: Швейцарія, Швеція та Ісландія залишились нейтральними.

Війна невмолимо наближалась до кордонів Радянського Союзу.