Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України: соціально-політичний аспект

Сталінський терор та його наслідки в Україні

З другої половини 20-х років комуністична партія монополізує, зосереджує в своїх руках всю владу в країні, перетворюючись в державну партію. Це перш за все виявилось у ліквідації усіх інших політичних партій та організацій, у репресіях проти їх колишніх членів, у втручанні партії у всі сфери життя та діяльність громадян, у політичній диктатурі більшовицької партії, боротьбу проти будь-якого інакомислення у своїх рядах, а, згодом, і серед населення. Таким чином, партія стала невід’ємною частиною тоталітарного режиму. З метою здійснення контролю та посилення впливу на життя суспільства, були створені партійні групи та організації на всіх підприємствах та в установах. Влада в країні зосередилась в руках партійного апарату, очолюваного Сталіним, який до 1929 року зумів усунути від керівництва партією усіх своїх конкурентів і став фактичним диктатором.

Під його керівництвом партійний апарат вирішував не лише політичні питання, але втручався й у вирішення господарських проблем, навіть дрібних. Таким чином завершився процес формування командно-адміністративної системи тоталітарного типу.

З цього часу сталінський тоталітарний режим став звинувачувати в своїх прорахунках, труднощах і недоліках «ворогів народу», «агентів імперіалізму», жорстоко розправляючись з ними за надуманими обвинуваченнями.

У 1928 році було зфабриковано так звану «Шахтинську справу» над інженерно-технічними працівниками Донбасу. Репресії пояснювались необхідністю посилення боротьби з ворогами, що «перешкоджають соціалістичному будівництву».

У 1929—1930 роках було зфабриковано справу «Спілки визволення України» (СВУ). Була репресована інтелектуальна еліта українського народу. Серед 45 засуджених були 2 академіки, 11 професорів, 2 письменники, викладачі вузів, наукові працівники, священики, студенти. 

Процес СВУ став сигналом для знищення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). У січні 1930 року вона була примусово розпущена, а митрополита М. Борецького, майже всіх єпископів і частину священиків репресували.

Продовженням розправ над інтелігенцією стало викриття ще однієї «ворожої організації» — «Українського національного центру» (УНЦ) та його структурного підрозділу «Української військової організації». Слідство з цієї справи тривало досить довго, з використанням «спеціальних» методів. В антирадянській діяльності було звинувачено багатьох визначних представників дореволюційної української інтелігенції, в тому числі видатних українських істориків М.І. Яворського і М.С. Грушевського. Останнього навіть визнали керівником «підпільного центру». Вже немолодого Грушевського заарештували і тримали у в’язниці 9 місяців, потім вислали до Росії, де він помер у 1934 році за досить загадкових обставин. Яворського морили голодом. Усіх 50 «членів УНЦ» засудили до різних термінів тюремного ув’язнення. Пізніше у 1937 році 33 з них були засуджені повторно: 21 розстріляли, іншим подовжили строки ув’язнення.

У 30-х роках сталінський режим перейшов до широкого та систематичного терору проти власного народу. Слово «терор» в перекладі з латинської мови, означає залякування, придушення політичних ворогів насильницькими засобами. Методом політичного терору Сталін намагався зміцнити та захистити свою владу від будь-яких «випадковостей». Справа в тому, що частина кадрових працівників партійного апарату, що прагнули не допустити перетворення партійно-державної влади в злочинну структуру в 1933 році вирішили усунути Сталіна від влади. У січні 1934 року опозиція спробувала забалатувати Сталіна під час виборів генерального секретаря на ХVІІ з’їзді ВКП(б). Однак ця спроба провалилась. Сталін затаїв образу (пізніше більшість делегатів з’їзду була репресована, а сам з’їзд увійшов в історію як «з’їзд розстріляних»).

Невдовзі з’явився і конкретний привід для розгортання масових репресій в СРСР. 1 грудня 1934 року від рук убивці загинув С.М. Кіров, якого опозиція хотіла бачити на місці Сталіна. Сталін не тільки позбавився можливого суперника, але й дістав переконливий привід для розгортання нової хвилі терору проти надуманих «ворогів народу».

Внесені у грудні 1934 року зміни у діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік передбачали проведення розслідування справ про «терористичні організації» та «терористичні акти проти партійних і державних кадрів в десятиденний термін, слухання цих справ без участі сторін». При цьому не допускались подача клопотань про помилування та касаційний розгляд справ. Вирок про вищу міру покарання (розстріл) мав виконуватись негайно. Були утворені надзвичайні комісії Верховного Суду СРСР (так звані «трійки»), які стали органами позасудових репресій.

Почався новий етап масових репресій в Україні, який історики пов’язують з діяльністю секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева і начальника ДПУ республіки Всеволода Балицького. 7 липня 1933 року, після закінчення засідання Політбюро ЦК КП(б)У, застрелився старий більшовик Микола Скрипник. У листопаді 1933 року Постишев похвалявся, що під його керівництвом лише з Наркомату освіти «вичистили» близько 300 вчених і письменників — «ворогів народу». Великого розгрому зазнала й українська наука.

Головною метою сталінських репресій в Україні було придушення руху за самоутвердження української нації і недопущення формування міцної опозиції тоталітарному режиму. Сталін та його оточення вирішили усунути від активної діяльності представників української інтелігенції, обмежити вільний вияв ними своїх думок і поглядів, посилити страх перед можливими розправами.

Після вбивства С.М. Кірова в Україні почались репресії проти членів КП(б)У. У республіці їх проводили під гаслом боротьби проти «українського буржуазного націоналізму». Серед політичних діячів однією з перших жертв нової хвилі терору став Ю. Коцюбинський — син відомого українського письменника М. Коцюбинського. Після самогубства Миколи Скрипника Юрій Коцюбинський працював головою Укрдержплану та заступником голови РНК УСРР. Заарештували його в лютому 1935 року, а розстріляли в 1937 році.

У результаті сталінських репресій майже половина складу КП(б)У, переважна більшість членів ЦК і Політбюро ЦК КП(б)У була знищена. З 62 членів ЦК КП(б)У, які були обрані на ХІІІ з’їзді в червні 1937 року, було звинувачено у ворожій діяльності 55 чоловік. З 11 членів Політбюро ЦК КП(б)У було репресовано 10, а з п’яти кандидатів у члени Політбюро — чотири. Загинули всі дев’ять членів Оргбюро ЦК КП(б)У Серед них Є. Квірінг, С. Косіор, В. Чубар, О. Шліхтер.

Нових репресій зазнали діячі культури. Було заарештовано українського гумориста Остапа Вишню, режисера, засновника театру «Березіль» Леся Курбаса, засновника школи монументального мистецтва М. Бойчука, письменників Миколу Куліша, Олександра Досвітнього та інших. Усього ж в період сталінського терору було знищено близько 500 письменників, які працювали в Україні.

Величезні втрати понесла українська наука. У 1933 році страшного удару каральна машина нанесла по сільськогосподарських науковцях. Пояснити це можна тим, що приховати смерть мільйонів людей керівництво не могло, а для того, щоб зняти з себе справедливі звинувачення, перекинуло вину за голодомор на «шкідників» — перш за все фахівців сільського господарства. У 1933 році Сталін звинуватив науковців-аграрників в тому, що вони спеціально «прищеплюють худобі в колгоспах і радгоспах чуму, сибірку, сприяють поширенню менінгіту серед коней» тощо. У березні 1933 року колегія ОДПУ СРСР розглянула справу 75 службовців наркоматів землеробства і радгоспів України, Білорусії та Північного Кавказу. Справу розглядали «за списком» протягом доби. 35 звинувачених за вироком розстріляли. Погроми було вчинено у навчальних і наукових аграрних інститутах. Науково-дослідні установи та університети України за цей час втратили близько 270 професорів та викладачів.

У 1935 році було оголошено про викриття чергового «Українського боротьбистського центру» та інших «антирадянських організацій». В 1936 році були сфабриковані справи «Українсько-троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України». Усього ж в Україні з 1930 до 1941 року було «розкрито» та «знешкоджено» більш ніж 100 різних «блоків», «центрів», «організацій». За сфабрикованими справами були розстріляні сотні тисяч людей, мільйони стали в’язнями сталінських таборів.

Страшенного удару зазнала Червона Армія. У 1935 році почалися репресії проти вищого командного складу Київського військового округу, який очолював Й. Якір. Незабаром почалось знищення командного складу Харківського військового округу, очолюваного І. Дубовим, де з червня 1937 до жовтня 1938 року було репресовано 150 представників командного складу вищого рангу. Усього було знищено близько 40 тисяч генералів та офіцерів Червоної Армії. Більшість командних посад довелося замінити людьми, які не встигли закінчити навіть середніх військових навчальних закладів. Напередодні Великої Вітчизняної війни в складі Червоної Армії було лише сім відсотків офіцерів, які мали вищу військову освіту. Знищення командного складу армії напередодні війни, що насувалась, стало одним з найстрашніших злочинів сталінського режиму. Взагалі ж, за розмахом знищення населення власної країни сталінський терор не знає собі рівних у світовій історії.

Сталін намагався ідеологічно виправдати масовий терор, висунувши тезу про загострення «класової боротьби» в ході «соціалістичного будівництва». Людей знищували за наказом з центру сотнями тисяч. Суспільство все глибше опускалось у прірву страху, відчаю, моральної деградації. Повсюдно проводилися масові мітинги, організатори яких вимагали від ораторів засудження викритих «ворогів народу», схвалення смертних вироків. Заохочувались доноси, наклепи. Жертвами репресій стали партійні і державні діячі, старі революціонери, вчені, маршали, наркоми, діячі літератури та мистецтва, вчителі та викладачі вузів, лікарі, інженерно-технічні працівники, дореволюційна інтелігенція, робітники і селяни.

Репресії сталінського режиму завдали шкоди усім галузям економіки, понівечили долі мільйонів людей, членів сімей «ворогів народу». Україна зазнала величезних демографічних втрат. Був знищений цвіт її інтелігенції, підірвано її генофонд.