Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України: соціально-політичний аспект

УКРАЇНА В 30-Х РОКАХ ХХ СТ.

Становище сільського господарства. Перехід до суцільної колективізації. Ліквідація куркульства як класу. Голодомор 1932-1933років. Сталінській терор та його наслідки в Україні. Духовне життя в Україні. Західноукраїнські землі в 30-хроках.

Становище сільського господарства

Одна з найбільш трагічних сторінок української історії — 30-ті роки, коли Україна зазнала масових репресій комуністичного тоталітаризму.

Як уже говорилось, наприкінці 20-х років чітко визначились дві основні стратегічні лінії розвитку СРСР. Одна з них базувалась на принципах нової економічної політики, інша, яку відстоював Сталін, передбачала відхід від непу.

Відкрите зіткнення цих двох стратегій розвитку країни відбулось в 1928 — 1929 роках. Причиною цього зіткнення стала так звана «хлібозаготівельна криза». Селяни не хотіли продавати хліб за низькими заготівельними цінами, установленими державою. У результаті, взимку 1927/28 років хліба було заготовлено менше, ніж у попередні роки. Під загрозою опинилось забезпечення міст, армії, план експорту хліба. З метою вилучення у селян хліба були проведені надзвичайні заходи. Ця політика зустріла опір з боку Бухаріна, Рикова і Томського. Але їх звинуватили в «правому ухилі», звільнили з посад, а пізніше репресували і стратили.

Після поразки групи М. Бухаріна, більшість політбюро прийняли рішення почати з травня 1929 року «чистку» рядів партії. Ця «чистка» продовжувалася майже рік. Під виглядом боротьби за зміцнення принципу «демократичного централізму» в партії і суспільстві впроваджувалась практика беззаперечного і бездумного підпорядкування директивам партійних і державних органів. Ті, хто не погоджувався, підлягали жорстоким репресіям. Виправдовуючи таку практику, Сталін підкреслював, що репресії в галузі «соціалістичного будівництва» є необхідним елементом наступу.

Політика сталінського керівництва привела до підриву колективного принципу керівництва в партії і державі, що сприяло переходу політичної влади до Сталіна та його найближчого оточення і, врешті-решт, перетворенню Сталіна в диктатора. Таким чином, відбувся прихований від народу політичний переворот, який проявився перш за все в змінах персонального складу керівництва, відході від попередньої політики і переході до командно-адміністративних методів керівництва.

Нова економічна політика сприяла розвитку сільського господарства і в результаті воно до середини 20-х років досягло довоєнного рівня. Але культура сільськогосподарського виробництва залишалась досить низькою і не могла забезпечити високих урожаїв. Виробництво хліба коливалось на рівні 1913 року, що не могло задовольнити потреби країни, яка стала на шлях індустріалізації, з неминучим зростанням чисельності міського населення за рахунок зменшення сільського — хліборобів.

Основою сільськогосподарського виробництва залишалась ручна праця, що було головною причиною його низького рівня. Незаможним селянам власне господарство взагалі не давало змоги прогодувати свою сім’ю і вони змушені були здавати свою землю в оренду та найматися на роботу до заможних селян або шукати заробітку в радгоспах, містах, на підприємствах місцевої промисловості. У 1929 році в Україні нараховувалось 4,6 млн. селянських дворів і більшість селянських господарств була малоземельною.

Серйозною проблемою країни стало зниження товарності зернового господарства в порівнянні з дореволюційним часом. Товарність знизилась майже вдвічі. Це пояснюється перш за все тим, що до революції основними поставниками зерна на ринок були поміщицькі та куркульські (фермерські) господарства. Революція і громадянська війна змінили ситуацію на хлібному ринку. І хоч сільське населення, яке одержало від радянської влади землю поміщиків, стало жити краще, хліба селяни продавали значно менше. Вони стали більше споживати. Серед інших причин скорочення товарності сільськогосподарського виробництва можна назвати розпорошеність, роздрібненість, загальний низький рівень і натуральний характер цього виробництва.

Вихід був у зміцненні матеріально-технічної бази села, у створенні більш великих господарств шляхом кооперації. В ідеалі укрупнення господарств повинно було проходити еволюційно, в процесі саморозвитку і добровільного їх об’єднання в різні форми кооперації. І передумови цьому в Україні почали складатися.

У республіці широкого розвитку набули різноманітні види сільськогосподарської кооперації — машинно-тракторні, тваринницькі, буряко-цукрові, меліоративні, насінницькі тощо. До кінця 20-х років в сільськогосподарську кооперацію, в тому числі і споживчу, було залучено близько 85 відсотків селянських господарств.

Наприкінці 20-х років ситуація на продовольчому ринку ускладнилась. В умовах значного зростання чисельності міського населення, попит на продукцію харчування зріс. З іншого боку індустріалізація, реконструкція старих і створення нових заводів і фабрик, вимагали величезної кількості сучасного обладнання. В самій країні на відсталих машинобудівних заводах виробляти сучасне обладнання було неможливо. Вихід був один — завозити його з-за кордону. Щоб купувати його в необхідній кількості потрібна була валюта. В свою чергу придбати валюту можна було шляхом продажу хліба — традиційного експортного товару, головна стаття надходження валюти в країну. Такимчином, проблема знов упиралась в хлібозаготівлі, від збільшення яких багато в чому залежали темпи індустріального розвитку.

Зацікавити селян в продажу зерна можна було шляхом підвищення закупівельних цін, але це автоматично призвело б до підвищення цін на машини і обладнання, що не влаштовувало партійне керівництво. Більше того, в країні існувала традиційна практика встановлення завищених цін на промислові товари і занижених цін на продукцію сільського господарства.

Усе це приводило до того, що селяни віддавали перевагу продажу хліба не державі, а приватному власнику за більш високими цінами. У 1926/27 і 1927/28 роках планові заготівельні ціни ледь покривали собівартість зерна. А в 1928/29 роках вони перевищили собівартість зерна лише на 23 відсотки, але і в цьому випадку внаслідок зростання цін на предмети споживання реальні прибутки селян стали швидко скорочуватись. Все це привело до перебоїв в постачанні міського населення хлібом, а промисловості — сировиною, і загрожувало зривом експортного та імпортного плану.