Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: соціально-політичний аспект

Гетьманщина, її внутрішня та зовнішня політика

Цього ж дня на з’їзді земельних власників П. Скоропадський був проголошений гетьманом України. Після 13-місячного існування Центральна Рада, як перша форма української державності доби національно-демократичної революції, перестала існувати.

Центральна Рада проіснувала в Україні тринадцять з половиною місяців (з 3 березня 1917 до 29 квітня 1918 р.). За цей період вона встигла вирішити цілий ряд важливих проблем: відновила в Україні державність, встановила дипломатичні стосунки з багатьма державами, підписала Брестський мир, почала процес українізації, проголосила демократичні права і свободи. Але не всі дії Центральної Ради були послідовними і вчасними. Усе це, а, головне, небажання прискорити вирішення соціальних питань призвели до її краху.

У ніч на 30 квітня під контроль П. Скоропадського перейшли всі урядові структури. П. Скоропадський видав маніфест — «Грамоту до всього українського народу»,— в якому повідомлялось про розпуск Центральної Ради і земельних комітетів. Проголошувались відновлені права приватної власності на землю. Одночасно вийшли «Закони про тимчасовий державний устрій України», які віддавали гетьману всю виконавчу та законодавчу владу, оголошували його «верховним воєводою» армії та флоту. Всі закони, видані УЦР, скасовувалися, а назва держави Українська Народна Республіка замінювалась новою — Українська Держава. Гетьман фактично виконав усі вимоги німецького командування.

Почались переслідування представників українських соціалістичних партій. Було введено цензуру у видавництві, заборонено будь-які несанкціоновані збори, розігнано органи місцевого самоврядування. Партії соціалістичної орієнтації перейшли на нелегальне становище.

Соціальна програма гетьманівського уряду різко відрізнялась від політики Центральної Ради. Указом гетьмана земля знову поверталася поміщикам з покриттям їм усіх завданих збитків. У липні 1918 року було прийнято закон «Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства», що передбачав примусове використання в поміщицьких маєтках реманенту селян. Відновились безжальні реквізиції продовольства в рахунок брестських домовленостей, практика кривавих придушень селянських виступів.

Намагаючись зупинити спад виробництва і забезпечити вивіз у Німеччину і Австро-Угорщину промислової сировини, окупаційна і гетьманська адміністрації прагнули примусити робітників працювати більш інтенсивно, у зв’язку з цим були заборонені страйки, встановлювався 12-годинний робочий день. Широко застосовувались локаути.

Нові порядки, запроваджені урядом і місцевою адміністрацією, каральні експедиції, організовані за підтримки німецького командування, викликали широкий опір в Україні. Практика кривавих репресій викликала по усій Україні стихійні повстання селян. Найбільшого розмаху війна селян з окупантами і власним урядом досягла в Київській і Чернігівській губерніях, на Катеринославщині, особливо в районі Гуляй-Поля, де повстанців очолив Н. Махно. За даними німецького генерального штабу в Україні загинуло 19 тисяч солдатів і офіцерів німецької армії.

Активізували свою діяльність ліві есери, які вважали ефективним засобом боротьби індивідуальний терор. Від їх бомби загинув в Києві німецький фельдмаршал Ейхторн. Самому Скоропадському пощастило уникнути смерті. На Україні діяли антигетьманські організації російських поміщиків-дворян «Київський національний центр» та «Союз відродження Росії». Активно діяли і інші антигетьманські терористичні організації. З метою посилити конфлікт гетьмана з німцями одна з таких організацій підірвала 6 липня 1918 року порохові склади в Києві. В результаті терористичної акції 10 тисяч киян залишились без житла, тисяча чоловік загинуло, багато було поранених.

На хвилі зростаючого невдоволення режимом різко зросла чисельність партії більшовиків. У різних містах України виникло близько 200 підпільних організацій і груп. У липні 1918 року І з’їзд комуністичної партії України, який проходив у Москві, завершив роботу по об’єднанню розрізнених більшовицьких організацій в єдину партію. З’їзд взяв курс на підготовку збройного повстання і захоплення влади в Україні. У резолюції з’їзду «Україна і Росія» підкреслювалося, що відокремлення України має тимчасовий характер і пов’язане з чужоземною окупацією. Повстання проти інтервентів мало сприяти «відновленню революційного возз’єднання України з Росією». Почалось формування двох повстанських дивізій.

Між тим уряд Скоропадського розгорнув активну діяльність всередині і за межами України. Він досяг політичних успіхів в справі визнання України за кордоном як незалежної держави. Діяльність міністерства закордонних справ на чолі з М. Василенком і Д. Дорошенком сприяла обміну посольствами з 12 країнами. В травні розпочалися переговори з делегацією Російської федерації про підписання мирного договору та урегулювання міждержавних стосунків. 12 червня у Києві було підписано попередню угоду про припинення війни між Україною та Росією, а також про відновлення залізничного та поштово-телеграфного зв’язку. Гетьман домагався від Росії визнання кордонів України в її етнічних межах. Зокрема, він намагався приєднати до України всю Холмщину, Крим і заселені українцями райони Бессарабії, Курської та Воронезької областей. В жовтні переговори було призупинено, тому що радянська делегація почала втручатися у внутрішні справи України. Керівник делегації X. Раковський сам пізніше визнавав свої зв’язки з місцевими комуністами і обговорення з ними питання про державний переворот.

За досить короткий термін уряду Скоропадського вдалося досягти позитивних змін в економіці. Відновився рух на залізницях. Міністерство фінансів сформувало бюджет, створило та запровадило до обігу українську валюту (гривню) забезпечену природними багатствами України і цукром.

Вражають досягнення уряду Скоропадського в сфері національно-культурного будівництва. Гетьман зробив досить успішну спробу українізувати державний апарат, який майже повністю складався з росіян — колишніх царських чиновників (майже уся українська інтелігенція була в опозиції до гетьманського режиму). В усіх державних установах і військових частинах були створені курси українознавства.

Уряд проводив активну політику зі створення системи національних навчальних закладів. Зустрівшись з опором частини педагогів і батьківських комітетів, міністр народної освіти та мистецтва М. Василенко пішов обхідним шляхом: російські гімназії він вирішив не українізувати, а засновувати українські поряд з ними. Як результат — восени 1918 року в країні існувало вже близько півтори сотні українських гімназій, у тому числі сільських. Було прийнято закон про обов’язкове вивчення української мови та літератури, а також історії та географії України в усіх середніх школах. Для початкової та середньої школи почали випускати підручники.

Рішенням уряду вжовтні 1918 року в Києві та Кам’янці-Подільському були відкриті два нові українські університети. В уже існуючих Харківському, Київському та Одеському почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права. Товариство «Просвіта» та земство заснували історико-філологічний факультет в Полтаві. У листопаді 1918 р. була створена Українська академія наук, яка мала три відділи: історико-філософський, фізико-математичний та соціально-економічний. Першим її президентом було обрано В. Вернадського.

Великої уваги уряд Скоропадського надавав розвитку самобутньої української культури. Так, в серпні 1918 року в Україні була організована Національна бібліотека (1 млн. томів), відкрилися Національний архів України, Національна галерея мистецтв, історичний музей, Український національний театр під керівництвом О. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса, Державна хорова капела і Державний симфонічний оркестр.

Уряд Скоропадського прагнув створити національну армію. Спочатку гетьман зустрівся з протидією з боку німецького командування, якому було вигідно, щоб Україна платила за послуги німецького та австро-угорського війська, а не створювала власні збройні сили. Тому німці, побоюючись опору, роззброїли українські військові частини, що перебували у розпорядженні Центральної Ради, а потім з великою неохотою дали згоду на їх переформування новим урядом гетьмана. Планувалось створити вісім військових корпусів і п’ять кінних дивізій. Була сформована Окрема Запорізька дивізія, Сердюцька дивізія, полк Січових Стрільців. Створювались спеціальні школи для підготовки військових спеціалістів. Мобілізація в армію мала розпочатися в жовтні 1918 року. У жовтні гетьман своїм Універсалом відновив козацтво як окремий стан, але створити козацькі формування не встиг. Загальна чисельність національних військових формувань не перевищувала 65 тисяч багнетів і шабель. Процес формування української армії свідомо гальмувався німецьким командуванням, яке переконувало гетьмана, що для захисту України достатньо німецьких та австрійських військ.

Коли Німеччина зазнала поразки у війні, гетьман залишився сам на сам з розгніваними його політикою селянськими масами, робітниками, опозиційною вороже налаштованою інтелігенцією і більшовиками, які чекали слушної нагоди, щоб повалити ненависний їм режим.

У вересні 1918 р. міжнародна ситуація стала різко змінюватися. Капітулювали Болгарія і Туреччина. У жовтні розпалась Австро-Угорська імперія. Настав час демократичних змін в Німеччині. В цих умовах німецькому командуванню було не до українських проблем, і воно почало виводить свої війська з України. Це розв’язало руки Радянській Росії, військові з’єднання якої вже стояли біля кордонів України. Більшовики прагнули використати момент, коли німецькі війська підуть з України, а війська Антанти ще не встигнуть її окупувати, і відновити свою владу в Україні.

У цих умовах П. Скоропадський спробував налагодити стосунки з країнами-переможцями. Антанта ж вимагала об’єднання усіх антибільшовицьких сил, крім того вона вороже ставилась до самої ідеї самостійності України. На конференції в Яссах (Румунія) делегації країн Антанти відкрито заявили представнику України, що Україна — частина Росії, і що про самостійну Україну не може бути і мови. Що стосується уряду Скоропадського, то він, як уряд пронімецький, повинен бути ліквідований. Ворожу до України позицію зайняли і Сполучені Штати Америки. В умовах, що склалися, П. Скоропадський змушений був піти на компроміс — 14 листопада він оголосив вступ України до федерації небільшовицької Росії. Він призначив новий уряд України, який повністю був сформований з російських монархістів. Проголошення федерації з Росією викликало велике обурення в українських колах і прискорило повстання опозиційних гетьманату сил.