Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: соціально-політичний аспект

Окупація України австро-німецькими військами. Падіння Центральної Ради

Взагалі підписання мирного договору між Німеччиною, Росією і Центральною Радою було одним з найбільш складних проблем післяжовтневого періоду. Ініціатива мирних сепаратних переговорів належалабільшовикам. Почались переговори ще 20 листопада 1917 року в Брест-Литовську, де тоді знаходився штаб німецьких військ. Результатом першого етапу переговорів було підписання

2 грудня угоди про перемир’я. 9 грудня почалися переговори про підписання мирного договору між державами Четвертного Союзу та Радянською Росією.

24 грудня 1917 року Генеральний секретаріат направив ноту «державам, що воюють і нейтральним», в якій стверджувалось, що участь представників УНР на переговорах необхідна, так як влада Раднаркому на Україну не розповсюджується. 26 грудня уряд УНР одержав офіційне запрошення взяти участь в переговорах, незважаючи на те, що Україна ще не мала статусу незалежної держави.

Під час переговорів німецьке командування дало зрозуміти делегації Центральної Ради, що для підписання мирного договору з Німеччиною та її союзниками Україна повинна офіційно оголосити про повний розрив державних зв’язків з більшовицькою Росією.

Керуючись рішенням ІV Універсалу, Центральна Рада проголосила себе єдиним правомочним політичним органом, який може вести переговори від імені усієї України. Держави німецько-австрійського блоку визнали Україну незалежною державою, а її делегацію на переговорах — правомочною вести переговори. Відомо, що канцлер Німеччини Вільгельм 26 січня написав на полях телеграми, про проголошення ІVУніверсалу Центральної Ради: «Браво! Тепер ми можемо негайно заключити з нею союз». 27 січня (9 лютого) 1918 р. мирний договір між Українською Народною Республікою і державами австрійсько-німецького блоку було підписано. Він став першим мирним договором у світовій війні, що тривала. Цим миром Четвертний союз визнав УНР як самостійну державу, визначив західний кордон України, встановив з нею дипломатичні стосунки, регулював обмін військовополоненими, а також господарські зносини і взаємний обмін товарами.

УНР зобов’язувалась протягом першої половини 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тисяч пудів м’яса, 400 млн. штук яєць, іншу сільськогосподарську продукцію та промислову сировину, перш за все вугілля.

Таким чином, ця угода стала легальним прикриттям пограбування України, яка в цей час майже вся була під владою більшовиків. Як згадував В. Винниченко «уряд Центральної Ради не мав уже ніяких сил і ніякого значення в краї». Не дивно, що пункти про економічні «стосунки» були таємними, так як було зрозуміло, що вони можуть обурити громадськість і створити несприятливі обставини для майбутньої діяльності Центральної Ради.

Після підписання Брестського договору уряд УНР звернувся до німецького уряду з проханням про військову допомогу, яка б дозволила звільнити Україну від більшовицьких військ. Українська делегація мала на меті прийняти в Україні обмежений 30-тисячний корпус, причому сформований з військовополонених українців. Але якраз в цьому інтереси України і держав блоку істотно розійшлись. На Україну почали наступ багатотисячні регулярні військові частини німецької і австрійської армії, що дало змогу новим окупантам без особливого опору і втрат вигнати з території республіки погано навчені і озброєні більшовицькі частини і фактично окупувати всю Україну.

Формально у Києві і по всій Україні після вигнання більшовиків була відновлена влада Центральної Ради. Фактично ж встановлювався військовий окупаційний режим. З самого початку розпочалися конфлікти Центральної Ради з німецькими військовими чиновниками, які активно втручались в українські внутрішні справи. Становище самої Центральної Ради було дуже непевним. Населення прохолодно зустріло повернення старого уряду, який в умовах німецької окупації практично втратив авторитет і владу. Німці поводили себе з Центральною Радою вже жорсткіше. Окупанти прагнули здобути хліб, а безладдя і політика українського уряду викликали у них сумніви щодо спроможності України виконати економічні зобов’язання. Тому досить швидко між Центральною Радою і німецьким командуванням загострились протиріччя і назрів конфлікт.

24 квітня 1918 року представники німецького командування в Україні зустрілися з генералом П. Скоропадським. Перед новим претендентом на владу в Україні німці поставили умови, за яких він міг отримати підтримку німецької адміністрації: визнання умов Брестського миру, розпуск Центральної Ради, відмова від скликання Установчих зборів, відновлення приватної власності на землю, усунення від влади на місцях земельних комітетів, дозвіл на вільну торгівлю, оплата Україною перебування окупаційних військ.

Після досягнення домовленості зі Скоропадським німці посилили тиск на Центральну Раду. 25 квітня 1918 р. головнокомандуючий німецькими військами видав наказ про запровадження на території України німецьких польових судів, 26—27 квітня німці роззброїли українську дивізію синьожупанників, 28 квітня на засіданні Центральної Ради арештували двох українських міністрів, а в приміщенні Центральної Ради було проведено обшук.

День 29 квітня 1918 р. став останнім у діяльності Центральної Ради. В останній день свого існування вона ухвалила Конституцію УНР. Україна проголошувалась суверенною, демократичною,парламентською державою з поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову. Президентом УНР було обрано М.С. Грушевського. Це змусило німецьку окупаційну владу форсувати започаткований переворот.