Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: соціально-політичний аспект

Культура України ІІ половини ХІХ ст.

Реформи 60-х сприяли розвитку освіти в Україні. Значну підтримку шкільній освіті стали надавати земства, їх асигнування на утримання шкіл на кінець ХІХ ст. зросли в 6 разів. Активно займалися справою освіти народу через мережу недільних шкіл члени громад. У 1862 р. в Україні діяло 110 недільних шкіл, викладання в яких велося українською мовою. Видані були букварі та підручники, втому числі «Буквар» Т. Шевченка. Але у 1863 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багато їх організаторів та викладачів були заарештовані. Система освіти була перетворена царським урядом у дієвий засіб русифікації України.

По розвитку освіти було нанесено два могутніх удари — Валуєвським циркуляром (1863) і Емським актом (1876). Але й після цього не зникають прогресивні тенденції в культурному розвитку України. У 1865 р. за ініціативи М. Пирогова в Одесі було засновано Новоросійський університет. Було відкрито також Ніжинський історико-філологічний інститут, Харківський технологічний, Київський політехнічний, Катеринославський гірничий інститути.

Новим явищем було виникнення громадських наукових організацій. При Київському університеті було створено наукові товариства: філологічне, математичне, фізико-медичне, психіатричне, акушерсько-гінекологічне, товариство дослідників природи, історичне товариство Нестора-літописця.

Таким чином, незважаючи на процес русифікації, труднощі і суперечливість розвитку, українська культура збагатилась визначними здобутками практично в усіх без винятку провідних галузях. 

Не дивлячись на труднощі, утиски і репресії стосовно української культури, розвиток капіталізму в промисловості і промисловий переворот другої половини ХІХ століття вимагали підготовки висококультурних і професійних спеціалістів. Будівництво широкої мережі залізниць, поява нових галузей економіки змушувала уряд якомога швидше вирішувати проблему забезпечення промисловості кваліфікованими спеціалістами.

В трьох університетах України більш ніж втричі виросла кількість студентів. На Західній Україні працювали Львівський і Чернівецький університети. В Харкові відкрилися технологічний і ветеринарний інститути, в Києві і Львові — політехнічні інститути. Можливість отримати вищу освіту мали тепер і жінки.

Зросла кількість гімназій — до 90-х років в Україні нараховувалось 129 гімназій.

Відкриття нових вищих навчальних закладів в Україні, збільшення кількості студентів в них, сприяло розвитку науки. Так, наприклад, професор Харківського університету М. Бекетов створив при фізико-математичному факультеті фізико-хімічне відділення, що стало поштовхом до появи нового напрямку в науці — фізичної хімії. У 1886 році професор І. Мечніков разом з мікробіологом М. Гамалією відкрив в Києві бактеріологічну станцію, яка поклала початок вивченню імунітету. В Київському університеті вчені працювали над вивченням теорії ймовірності, математичного аналізу тощо.

У 1873 році у Львові було засноване Товариство імені Т. Шевченка. Спочатку товариство носило чисто літературний характер, головною метою якого було «допомагати розвитку руської (малоруської) словесності». З 1885 року товариство почало видавати часопис «Зоря», який став всеукраїнським літературним друкованим органом. У 1892 році товариство було перейменоване в Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). Головним завданням товариства було «пестити і розвивати науку.., зберігати і збирати усякі пам’ятки давнини і предмети наукові України-Русі». При товаристві діяли три відділи: історико-філософський, філологічний, математико-природознавчо-медичний. У 1894 році історико-філософську секцію очолив М. Ірушевський, а у 1897 році його обрали головою НТШ. Головним друкованим органом товариства були «Записки НТШ». За час головування М. Грушевського товариство видало близько 800 томів наукових робіт, зокрема 116 томів «Записок». Активну участь в роботі товариства брали І. Франко і В. Гнатюк. У 1898-1905 роках вони випускали «Літературно-науковий вісник» і очолювали Українську видавничу спілку Завдяки діяльності М. Грушевського, В. Бехтєрєва, О. Шахматова, В. Гнатюка, М. Павлика, І. Франка та інших Наукове товариство ім. Т. Шевченка стало відомим науковим центром далеко за межами України.

У ХІХ столітті значного розвитку набула українська література. Основою її розвитку був критичний реалізм. В художній літературі співіснували революційно-демократичний, демократичний і буржуазно-ліберальний напрямки. Основоположником демократичного реалізму в літературі був Т.Г. Шевченко. Багато його творів присвячені історії українського народу, драматичним, героїчним та трагічним сторінкам його минулого («Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Іван Підкова» та ін.).

У ХІХ столітті з’являються твори видатних українських письменників та поетів, в яких розкриваються соціальні і психологічні проблеми тогочасної дійсності: І. Нечуя-Левицького — «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», П. Мирного — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія», «Голодна воля»; Марка Вовчка — «Інститутка»; збірки віршів Павла Грабовського, Івана Франка, перші твори Лесі Українки.

Представниками ліберально-буржуазної течії в українській літературі були П. Куліш, О. Пчілка, Д. Мордовець.

Досить високого рівня досягла українська драматургія і театральне мистецтво. У 1882 році М. Кропивницький — автор понад 40 гостросюжетних п’єс на теми народного життя — в Єлізаветграді створив перший професійний театр. До театральної трупи входили такі видатні актори, як М. Садовський, М. Заньковецька, М. Вороний. Трупа з успіхом гастролювала по території Росії, Польщі, Грузії. З’явилась ціла плеяда українських драматургів, серед яких особливо виділялась творчість М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого.

Високого рівня досягло і музичне мистецтво. Першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм» написав С. Гулак-Артемовський. Опера вперше була поставлена в Марийському театрі в Петербурзі 14 квітня 1863 року і набула світової слави.

Відомим композитором, музикознавцем і культурно-громадським діячем був Сокальський. Він написав опери «Мазепа» за поемою О. Пушкіна, «Майська ніч» та «Облога Дубни» за творами М. Гоголя, «Богдан Хмельницький», створив фантазії «Вечори на Україні», «На берегах Дунаю». Серед його творів багато романсів, обробки українських, російських та білоруських народних пісень. Основоположником української класичної музики став М.В. Лисенко, який вивів музичне мистецтво України на світовий рівень. Його перу належать опери «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка-Полтавка».

Українські теми знайшли відображення в творчості російських композиторів. Так М. Глінка написав ескізи до симфонії «Тарас Бульба», а також пісні на слова В. Забіли «Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку». Велику роль в становленні і розвитку української музичної культури відіграли твори російських композиторів, в яких відображалась українська дійсність і використовувались українські народнопісенні мотиви. Це, зокрема, опери «Мазепа» і «Черевички» П. Чайковського, «Майська ніч» і «Ніч перед Різдвом» М. Римського-Корсакова, «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського та ін.

Перехід від академічного класицизму до реалізму відбувався і в образотворчому мистецтві. Значний внесок у розвиток українського мистецтва першої половини ХІХ століття внесли Д. Левицький, В. Боровиковський, В. Тропінін. Одним із видатних художників України був Т. Шевченко — основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. У другій половині ХІХ століття в образотворчому мистецтві переважає реалізм, а серед жанрів — побутовий. На українську тему писало багато російських художників: І. Рєпін, І. Айвазовський, В. Маковський, І. Крамськой, М. Клодт та ін. Помітне місце займала українська тематика в творчості російського живописця І. Рєпіна, який народився в Чугуєві, дитячі та юнацькі роки провів в Україні і на все життя зберіг любов до рідного краю. Його знаменита картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», підкреслює вільнолюбний характер українського народу, його природний оптимізм.

Серед українських художників другої половини ХІХ століття помітне місце займають М.О. Ярошенко, М.Д. Кузнецов, К.К. Костанді, М.К. Пимоненко.

Видатним українським художником-реалістом був С.І. Васильківський. Народився він в Ізюмі на Харківщині, а після закінчення Петербурзької академії мистецтв жив і працював у Харкові та Полтаві. Понад три тисячі його картин, ескізів, замальовок присвячені оспівуванню чудової природи України, змалюванню героїчного минулого українського народу, а також темам з життя і побуту українського села кінця ХІХ століття.

В ХІХ столітті відбулися значні зміни в архітектурі України. Стиль бароко замінювався класицизмом.