Історія України: соціально-політичний аспект

Криза кріпосництва та розвиток капіталістичних відносин в Україні 

Одночасно з розвитком сільського господарства зростала і набирала сили промисловість. На початку ХІХ ст. вона була тісно пов’язана з сільським господарством. Поміщики створювали в своїх маєтках млини, крупорушки, гуральні та інші підприємства, що переробляли сільськогосподарську сировину. Серед них були мануфактури, які задовольняли потреби власника маєтка, але були і такі, які працювали на ринок.

На початку століття у всіх галузях промисловості переважали мануфактури , міські ремісничі і дрібні селянські підприємства. Кількість же підприємств фабрично-заводського типу становила в Україні усього близько 15 відсотків загальної кількості підприємств. Підприємства були двох типів: поміщицько-кріпосницькі і капіталістичні. У поміщицько-кріпосницьких працювали кріпаки, в капіталістичних — наймані робітники.

Значного розвитку в промисловості України отримали дві галузі: харчова та технічна обробка сільськогосподарської сировини. Цим виробництвом займались поміщики, купці, багаті селяни, міщани. Поміщики захопили монополію в цукровій промисловості. Купці та інші заможні верстви населення займались миловарінням, обробкою шкір, виробництвом цегли, виготовленням свічок, олії тощо. 

У 1825 році промислових підприємств в Україні нараховувалось усього 650, але кожен четвертий робітник був вільнонайманим. До середини ХІХ ст. кількість промислових підприємств і доля найманої праці на них збільшилася. На кінець 30-40-х років припадає початок промислового перевороту в Україні. Використання машин і механізмів ви кликало зміни в структурі промисловості, в складі і становищі робітників. Поступово відбувався перехід від мануфактури до фабрики з найманою працею. Поміщицькі мануфактури приходили до занепаду. На заводах широко запроваджувалось машинне обладнання. Розвивались галузі промисловості, пов’язані з видобутком корисних копалин, переробкою сільськогосподарської сировини. В 30-х роках в Україні було 160 суконних фабрик. На Лівобережжі з’являються металургійні заводи. У 20-х роках ХІХ ст. на Україні будуються перші цукрові заводи (до середини ХІХ ст. їх було вже близько 200). З 1825 по 1860 рік кількість промислових підприємств в Україні зросла в 4 рази (з 649 до 2473).

Напередодні 1861 року капіталістичний спосіб виробництва отримав повну перемогу над феодальним. 94,2 відсотки усіх промислових підприємств України становили капіталістичні і тільки 5,8 відсотків — поміщицькі. Поміщикам вдалось зберегти монопольне становище лише в цукровій та горілчаній промисловості.

Вже у 30-50-х роках в деяких галузях промисловості починається використання більш досконалої техніки і технології виробництва. Прискореними темпами розвиваються машинобудівні галузі промисловості.

Одночасно з розвитком промисловості відбувається процес формування робітничого класу і промислової буржуазії. Значним джерелом поповнення рядів робітничого класу були ремісники, що втрачали засоби до існування в умовах розширення мануфактурного виробництва, міщани тощо. Але основним постачальником кадрів промислового пролетаріату було селянство, що розорювалось внаслідок посилення феодальної експлуатації. Формування промислового і сільськогосподарського пролетаріату України відбувалось також за рахунок російських селян і ремісників, які шукали в Україні роботу. За період з 1825 по 1860 рік кількість робітників виросла в Україні з 15,1 тис. до 81,8 тис осіб, або в 5,4 рази. Особливо швидко зростала кількість робітників в Херсонській (в 13,4 рази), Київській (в 10 разів) губерніях, головним чином, за рахунок підприємств цукрової промисловості. На заснованому у 1789 році ливарному заводі в Херсоні відливали гармати та ядра для морського флоту, у Херсоні та Миколаєві суднобудівні заводи випускали торговельні і військові кораблі.

Зростання виробництва сільськогосподарської та промислової продукції сприяло пожвавленню торгівлі в Україні. Україна стала складовою частиною загальноросійського внутрішнього ринку. Щороку в Україні проводилось близько 2 тисяч ярмарків. Найбільші з них були в Харкові, Єлісаветграді, Бердичеві, Сумах, Полтаві. На ярмарки з’їжджались тисячі купців із усіх куточків Російської імперії, тут укладались угоди на мільйони карбованців. З російських губерній в Україну завозились тканини, вироби з металу, скло, посуд. В свою чергу з України до Росії вивозили хліб, м’ясо, вовну, тютюн, сало, олію, цукор тощо. Через порти Чорного та Азовського морів продукти сільського господарства з України відправлялись в Європу. Розширенню внутрішнього ринку сприяли господарська спеціалізація регіонів, розвиток обробної промисловості, збільшення кількості міст і міського населення.