Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України: соціально-політичний аспект

Правобережна Україна в складі Польщі. Гайдамацький та опришківський рух. Коліївщина 

У 1714 році Польща відновила своє панування над спустошеною і обезлюдненою Правобережною Україною. З метою освоєння спустошених земель польський уряд надав право їх заселення численним осадникам, переважно із шляхти. Вони приводили людей на «слободи» з інших територій, засновували або відроджували старі населені пункти. Щоб прискорити цей процес і створити воєнний бар’єр проти сусідів, польський уряд у 1684 році дав згоду на відновлення козацтва і повернення йому давніх прав. Це викликало великий притік населення, особливо з Західної України та з Лівобережжя. Люди тікали від феодального гніту, що невпинно зростав. За селянами йшли православні та греко-католицькі священики. Міста здебільшого заселяли євреї (ремісники, корчмарі, купці). 

Впродовж майже всього ХVІІІ ст. Правобережна Україна не мала центральної влади, повновласними господарями тут були магнати і шляхта, які нещадно визискували селянство. Почався наступ католицизму. Визвольна боротьба українського народу другої половини ХVІІІ ст. мала більш виражений релігійний характер. Учасників боротьби об’єднувала ідея визволення українських земель від іноземних поневолювачів, від засилля католицизму.

Боротьба набувала різних форм протесту як мирних (подання скарг, відмова від виконання панщини та повинностей, втечі від панів), так і збройних (розгром і спалення панських маєтків, вигнання або вбивство панів). Згодом селянські виступи стали переростати в збройні повстання, які охоплювали значні території України.

Основним виявом боротьби проти польсько-шляхетського панування на Правобережній Україні був гайдамацький та опришківський рух. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, що втікали від панщини, робітники з гуралень, млинів і панських фільварків, запорозькі козаки, міщани, православні священики.

Спочатку гайдамацькі загони були невеликі і вели боротьбу розрізнено, грабували панські маєтки і фізично знищували своїх гнобителів. Виступи були стихійними і не мали виважених політичних цілей. З часом гайдамацькі виступи переросли в масовий національно-визвольний та антикріпосницький рух українського народу. Гайдамаки боролись за відновлення козацьких вольностей, визволення від шляхетсько-магнатської залежності селян та захист прав православної церкви.

Перше велике повстання гайдамаків вибухнуло у 1734 році — в той час, коли Польща була втягнута в конфлікт з Росією. Повстання дуже швидко охопило територію Київщини, Брацлавщини, Волині, Поділля, окремих районів Галичини. Лише наприкінці 1738 року польсько-шляхетським каральним загонам за допомогою російського корпусу вдалось значно послабити гайдамацький рух. Гайдамаки зазнали великих втрат, більшість ватажків загинула.

Друге повстання було у 1750 році. Гайдамаки оволоділи Корсунем, Уманню, Фастовим, Вінницею та іншими містами. Однак це повстання, як і попереднє, було жорстокою придушене польськими військами.

У 1768 році спалахнуло повстання, відоме під назвою «Коліївщина» (від слова «колій» — той, що коле), приводом до якого стала поява російських військ на Правобережній Україні для підтримки православної церкви. Ще на початку 1768 року під тиском царського уряду польський король С. Понятовський підписав трактат про зрівняння в політичних правах з католиками православних і протестантів. Трактат викликав різкий осуд з боку значної частини польської шляхти, яка почала створювати збройні союзи—конфедерації і перейшла в наступ на православних «схизматів». Конфедерати руйнували православні церкви і монастирі, глумилися над православними святинями і духовенством, вбивали православних міщан і селян.

У народі вирішили, що солдати прийшли захищати православних від насильницького насадження католицизму та уніатства. Поширилась чутка, що нібито цариця Катерина ІІ видала «Золоту грамоту» з закликом до українців бити конфедератів і шляхту. Це привело до розгортання селянського повстання на Правобережжі. Найбільшого розмаху повстання набуло на Київщині та Брацлавщині. Очолив повстання запорожець Максим Залізняк, син бідного селянина з села Медведівка на Чигиринщині. До повстання приєднались козаки, очолювані Іваном Гонтою, що значно зміцнило їх лави. 10 червня 1768 року спільним ударом вони оволоділи містом Уманню. Форпост польського панування в Україні було ліквідовано. Тільки в Умані повстанці знищили більш ніж 2 тис. польських шляхтичів, ксьондзів, єврейських лихварів та орендаторів. Повстання перекинулось на інші райони Правобережжя. Гайдамаки знищували королівські органи влади і запроваджували самоврядування, розподіляли поміщицьку землю, скасовували повинності, відновлювали православну церкву.

Боячись, що Коліївщина перекинеться на територію Російської імперії, Катерина ІІ послала на її придушення війська. Російські полки оточили повсталих, підступно заманили їх ватажків до себе в табір і схопили. Залізняка як російського підданого судили в Києві і заслали до Сибіру. Гонту після жахливих катувань стратили у Варшаві. Всього було замучено близько 3 тис. учасників повстання.

Коліївщина була останнім великим селянсько-козацьким повстанням в Україні.

Хоч повстання закінчилось поразкою, образи героїв-гайдамаків назавжди закарбувались в народній пам’яті, їх приклад надихав український народ на визвольну боротьбу проти поневолювачів.

Народних борців проти феодального і національного гніту в Галичині, на Закарпатті й Буковині називали опришками, що означає «нищівними».

Базувались опришки в Карпатських горах. Користувались підтримкою місцевого населення, бо захищали його від магнатів і шляхти. У загони опришків вступали збіглі кріпаки, міські ремісники, слуги, інша біднота. Діяли вони невеликими загонами, застосовуючи партизанську тактику несподіваних нападів.

Понад сім років (1738—1745 рр.) гриміло на західноукраїнських землях ім’я народного месника Олекси Довбуша. Його рухливі загони здійснювали сміливі походи на Покутті, в Північній Буковині, Закарпатті, Західній Галичині, на Поділлі. Майже у всіх селах Прикарпаття опришки Довбуша мали друзів-побратимів, що робило їх невловимими для властей. Загинув він 24 серпня 1745 року

Незважаючи на поразку, гайдамацький рух, зокрема його найвищий етап — Коліївщина, мав велике історичне значення. Він завдав відчутного удару політичному магнатсько-шляхетському режиму в Польщі, стримував посилення соціального і національно-релігійного гноблення, сприяв поширенню антифеодальної боротьби не тільки в Україні, а і в Білорусії, Польщі тощо.