Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: соціально-політичний аспект

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVIII СТОЛІТТЯ

Тимчасове відновлення Гетьманщини. К. Розумовський. Ліквідація Гетьманщини та Запорозької Січі. Знищення російським самодержавством автономного устрою України. Правобережна Україна в складі Польщі. Гайдамацький та опришківський рух. Коліївщина. Поділи Польщі і входження Правобережної України до складу Російської імперії. Розвиток української культури у XVIII ст. 

Тимчасове відновлення Гетьманщини. К. Розумовський

Взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників в ХVІІІ ст. спричинила процес ліквідації української державності. Російський царизм намагався перетворити Україну на звичайну провінцію єдиної Російської держави. Цьому сприяло поширення в Європі ХVІІІ ст. принципу та політичної практики абсолютизму, теоретиком і реалізатором якої в Росії був Петро І.

Після «зради Мазепи» Петро І твердо вирішив прибрати Україну до рук, щоб назавжди уникнути її сепаратизму. Цар скасував порядок виборності полковників і старшин і сам призначав їх переважно з росіян. Відчутним ударом для українства були утиски в галузі культурного життя. Ще раніше київську митрополію підпорядкували московському патріархату, а десять вищих духовних осіб української церкви примусово чи добровільно переїхали до Москви.

Політику Петра І щодо України продовжували наступні самодержавні імператори Росії з більшою чи меншою жорстокістю і фанатичною впертістю.

Під час царювання Єлизавети Петрівни (1741—1761 рр.) її приятель та чоловік О. Розумовський, звичайний український козак з Чернігівщини, який отримав від імператриці графський титул, переконав імператрицю розпустити Правління Гетьманського уряду і відновити Гетьманщину. Цариця під впливом фаворита і під враженням від пишного прийому, влаштованого в її честь в Києві, дала свою згоду. Правда, декілька років українцям прийшлося почекати, поки кандидат в гетьмани, молодший брат фаворита Кирило, підростав і одержував освіту за кордоном. У березні 1750 року, в Глухові, він був обраний гетьманом. 

К. Розумовський, хоч і здобув освіту за межами України, але, отримавши гетьманську булаву, енергійно взявся за справи Гетьманщини. Йому вдалося провести судову реформу, обмежити вплив царської адміністрації, взяти під свою руку Київ та Запорозьку Січ та розпочати модернізацію козацького війська шляхом систематизації його воєнної підготовки, забезпечення уніформою та вдосконалення артилерії. Планував новий гетьман заснувати університет у давній столиці Мазепи Батурині (відбудованому в часи Розумовського), а також охопити початковою освітою всіх козацьких синів. Розумовський намагався відстоювати фінансову автономію України. За Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії.

Одночасно, при ньому значно зросла роль старшинської верхівки. Новий гетьман проводив більшу частину часу в Петербурзі, де був президентом Імператорської Академії наук та відігравав велику роль при дворі та уряді. У час його відсутності Україною управляла старшина, яка з кінця ХVІІ століття стала перетворюватись у спадкову великоземельну шляхту. В Україні стали регулярно збиратися старшинські з’їзди, на яких вирішувались питання поточної політики. Старшина змусила К. Розумовського видати у 1760 році указ про обмеження вільного переходу селян. Взагалі друга половина ХVІІІ ст. характерна подальшим посиленням кріпацтва. За російськими законами українські селяни поступово позбавлялись усіляких прав, їх життя і майно усе більше залежали від сваволі поміщиків. Згідно з царськими указами 1760 і 1765 років феодали отримали право відправляти селян до Сибіру на поселення і каторжні роботи без будь-якого судового розгляду.

Розумовському вдалося розширити автономію України; керівництво її справами і зносини з нею були переданні з Сенату до Колегії закордонних справ. Але зберігався царський контроль над фінансами Гетьманщини. 1754 року було скасовано мито на ввіз і вивіз товарів, головне джерело прибутків Гетьманщини.

Правління останнього гетьмана, хоч і було досить тривалим, мало під собою надто слабке підґрунтя — царський каприз.

К. Розумовський допоміг Катерині ІІ прийти до влади. Він повернувся в Україну і у жовтні 1763 року зібрав старшину на раду в Глухові. Рада ухвалила петицію до імператриці з проханням відновити втрачені права Гетьманщини, дозволити скликання українського шляхетського сейму на польський зразок. Розумовський також просив встановити спадковість гетьманства для свого роду.

Розгнівана цариця наказала К. Розумовському скласти булаву, що той і зробив 10 листопада 1764 року.