Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: соціально-політичний аспект

Українська козацька держава після смерті Б. Хмельницького. Руїна

Смерть Б. Хмельницького стала важким ударом для молодої козацької держави, всередині якої зав’язувався складний вузол соціально-політичних проблем. Однією з цих проблем стали гострі суперечки між козацькою старшиною з питання, залишатись Україні з Москвою, чи шукати союзника серед інших держав. Серед козацьких ватажків були навіть такі, що виступали за повернення України до складу Речі Посполитої на умовах пропонованої польським урядом автономії.

Не менш серйозною проблемою було і невирішене питання щодо майбутнього устрою Української держави. Селяни і рядові козаки бачили Україну унікальною державою вільних козаків-землеробів. Козацька старшина прагнула зайняти місце шляхти, відновивши в Україні феодальні відносини, що дуже не подобалось нижчим верствам українського суспільства.

Запеклі суперечки навколо цих питань призвели до глибоких соціальних конфліктів, до чужоземної інтервенції, до остаточного спустошення України. Українцям так і не вдалося об’єднатися для досягнення спільної мети — політичного самовизначення України.

Незадовго до своєї смерті Б. Хмельницький, прагнучи заснувати в Україні династію козацьких гетьманів і закріпити булаву за своїм родом, заручився згодою козацької старшини, в разі своєї смерті, передати булаву 16-літньому сину Юрію. На цей крок старого гетьмана штовхнуло і побоювання, що гетьманська булава може потрапити до рук розумного і хитрого генерального писаря в уряді Хмельницького — Івана Виговського, який був відомий своїми симпатіями до Польщі. Козацька рада після смерті Б. Хмельницького обрала Юрія Хмельницького гетьманом і вручила йому гетьманську булаву. Але ця булава і новий статус був занадто важкими для юнака і цим скористалась козацька верхівка, що розгорнула боротьбу за владу. Першим зробив спробу відібрати булаву у Юрія наказний гетьман Г. Лісницький, але зазнав невдачі і вимушений був відступити. Успішніше діяв І. Виговський. Під його тиском довірливий і безвільний юнак відмовився від гетьманства на користь Виговського і поїхав вчитися до Київської колегії. Аби не викликати невдоволення козацтва державним переворотом, старшина розпустила чутки про те, що Виговський буде гетьманом тимчасово, поки Ю. Хмельницький досягне повноліття і закінчить Київську колегію. Але насправді козацька старшина фактично усунула Ю. Хмельницького від влади і вже в жовтні в Корсуні обрала І. Виговського повноправним гетьманом, а єпископ Л. Баранович освятив булаву, бунчук і шаблю, що раніше належали Б. Хмельницькому.

Прихід до влади і подальша політика нового гетьмана призвели до загострення політичної і соціальної боротьби в Україні, яка фактично переросла в громадянську війну.

Першою причиною, що викликала незадоволення козацтва, стали самі вибори гетьмана. Івана Виговського обрала гетьманом старшина, порушивши старі традиції, за яких гетьмана обирали на Генеральній (Чорній) раді. Відмовившись скликати Генеральну раду для обрання себе гетьманом, І. Виговський зробив першу серйозну помилку і викликав глибоке обурення значної частини козацтва. Не мала популярності серед рядового козацтва і соціальна політика І. Виговського, який не приховував своєї прихильності до козацької старшини і шляхти і ігнорував інтереси незаможного козацтва, запорожців, селян і міщан. Недооцінивши гостроти соціальних суперечностей, Виговський припустився ряду прорахунків, що призвели до воєнного протистояння. В Запорозькій Січі, яка не визнала обрання Виговського гетьманом, останній змістив кошового отамана, обмежив вольності запорозькі, ввів різноманітні побори, ренту тощо. Зростало невдоволення новим гетьманом.

Незадоволення в Україні викликала і пропольська політика Виговського. Відразу після обрання його гетьманом, Виговський почав вести переговори про повернення України до складу Речі Посполитої.

Вже у листопаді 1657 р. рух невдоволення охопив чималу кількість запорожців і незаможних козаків. Визначились два центри опозиції: Запорожжя і Полтавський полк. Наприкінці 1657 р. проти Виговського спалахнуло велике повстання, яке очолили полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман Запорозької Січі Яків Барабаш. Весною 1658 р. повстання охопило Полтаву, Лубни, Миргород,перекинулось на Правобережжя. Підтримував повстання проти гетьмана і царський уряд.

Кількох козацьких полків, які підтримували гетьмана, для придушення повстання на Україні було недостатньо. Для боротьби з власним народом за величезні гроші Виговський найняв 40-тисячну татарську орду і сербів, за допомогою яких і потопив повстання у крові. Територія полтавського полку, мов ворожа країна, була пограбована татарами і козаками Виговського. Полтаву «переможці» спалили. М. Пушкар загинув в бою. Через деякий час в полон до Виговського потрапив кошовий отаман Я. Барабаш і був страчений за наказом гетьмана. Усього ж Україні ця каральна акція Виговського коштувала щонайменше 50 тисяч осіб.

Перемога над козаками не додала Виговському популярності, а союз з кримським ханом відштовхнув від нього навіть багатьох його однодумців. Значно загострились його відносини з Москвою. Врешті-решт Виговський вирішив розірвати союз з Москвою, пояснюючи цей свій крок небажанням Москви сприяти створенню незалежної Української держави. У жовтні 1657 р. в Гадячі Виговський підписав з урядом Речі Посполитої угоду, згідно з якою Україна під назвою Руське князівство входила до складу Речі Посполитої на правах автономії (скоріше всього тільки на папері). Планувалось, що Україна зберігатиме свої органи влади і управління гетьмана, фінанси, військо в 40 тисяч козаків і найманців. Православну церкву обіцяли урівняти в правах з католицькою, київський митрополит і українські єпископи отримували право засідати в сенаті. Польські пани, в свою чергу, отримували право повернутися до своїх маєтків в Україні. Таким чином, договір передбачав відновлення в Україні польського феодального землеволодіння і феодально-кріпосницьких порядків.

Влітку 1659 р. об’єднані сили козацьких полків Виговського і татар на чолі з ханом Мехмед-Гіреєм розбили російську армію під Конотопом. Конотопська трагедія викликала справжній шок у Москві. Чекали, що Виговський з союзниками почне війну з Росією. Москва готувалась до оборони, а царський двір до — евакуації до Ярославля. Але Виговський розвивати наступ проти Росії не став, бо не зміг.

Незважаючи на блискучу перемогу під Конотопом, становище гетьмана в Україні було вкрай складним. Від Виговського відвернулись не лише рядові козаки, а навіть і його недавні прибічники, частина з яких відкрито перейшла на бік Москви і почала активні дії проти вірних Виговському частин. Деякий час Виговський міг опиратися на підтримку татар, але не довго. Скориставшись з відсутності орди в Криму, кошовий отаман І. Сірко з запорожцями напав на Крим, зруйнував і пограбував його, знищив багато його жителів, чим змусив кримського хана залишити Виговського з його проблемами і повернутися додому.

Після цього на Лівобережжі розпочався масовий антигетьманський рух. Повстання проти Виговського очолили відомі соратники Богдана Хмельницького — І. Богун, І. Сірко, І. Іскра та І. Беспалий. Після поразки під Лохвицею на Полтавщині від російського воєводи Г. Ромоданівського Виговський змушений був відступити до Чигирина, на Правобережжя. Але і там ситуація складалась не на користь гетьмана. Правобережні козаки символом боротьби проти Виговського обрали Ю. Хмельницького. В такій ситуації Виговський вимушений був зректися влади і, рятуючи своє життя, втекти до Польщі. У 1664 році за доносом правобережного гетьмана Павла Тетері, який бачив в ньому небезпечного суперника, Виговський був страчений поляками.

Наприкінці вересня 1659 р. козацька рада новим гетьманом України обрала Ю. Хмельницького, розраховуючи на те, що саме прізвище Хмельницького об’єднає український народ і припинить воєнне протистояння. В Ю. Хмельницькому козацька старшина хотіла бачити гідного продовжувача справ свого батька. Перед 18-літнім гетьманом були поставлені надзвичайно складні завдання: припинити громадянську війну, пом’якшити соціальну напругу, примирити козацьку старшину з «черню». В зовнішній сфері старшина з допомогою Ю. Хмельницького розраховувала відновити державний статус України та її колишні відносини з сусідніми державами, особливо з Москвою. В свою чергу російський уряд прагнув посилити свій вплив на Україні і використав у своїх інтересах і скрутне становище козацької держави і недосвідченість юного гетьмана.

Наприкінці жовтня 1659 р. у Переяславі були підписані договірні статті між гетьманським і царським урядами. Російською стороною були вжиті усі можливі заходи, аби не допустити подальших спроб козацької старшини вивести Україну зі складу Російської держави. Ці статті відновлювали основні пункти Березневих статей 1654 р., і в той же час значно обмежували автономні права України. Так, козацька старшина втратила право переобирати гетьмана без дозволу царя, а гетьман, в свою чергу, втрачав право призначати і звільнювати генеральну старшину і полковників, карати без суду старшин смертю. Царські воєводи отримали право контролювати діяльність старшинської адміністрації. Значно збільшилась кількість міст, де мали розташовуватись російські гарнізони на чолі з воєводами. Козацьким військам категорично заборонялось виступати в воєнні походи без відповідного царського указу. Київська митрополія підпорядковувалась московському патріархату.

Ю. Хмельницький вимушений був піти на поступки і підписав дуже не вигідні для України умови, які, як пише історик О. Субтельний, ще 5 років тому його батько Б. Хмельницький навіть не розглядав би.

Тим часом Польща припинила війну зі Швецією і підписала угоду з кримським ханом про воєнну допомогу в війні за повернення українських земель до складу Польщі. Воєнні дії між Москвою і Польщею поновились в 1660 році.

Незважаючи на те, що більша частина української старшини і козацтва була незадоволена умовами нових переяславських статей, українсько-російська армія продовжувала боротьбу проти шляхетської Польщі. Влітку 1660 р. вона потерпіла поразку від польсько-татарських військ під Чудновим і Слободищами. Поляки запропонували Ю. Хмельницькому розірвати союз з Москвою і повернутися до Польщі на автономних засадах. Ініціатором цієї пропозиції був І. Виговський, який ще не втратив надії завершити розпочату справу і реалізувати умови Гадяцького трактату. Ю. Хмельницький підписав угоду з Польщею, за якою Україна позбавлялась політичної незалежності, права самостійної дипломатії і повинна була надавати воєнну допомогу Польщі у її боротьбі з зовнішніми ворогами, в тому числі і з Москвою.

Підписанням Слободищенского трактату практично завершувалась багатолітня боротьба українського народу проти шляхетської Польщі. Своїм рішенням Ю. Хмельницький поклав початок війнам між окремими регіонами України, в яких активну участь брали іноземні держави, переслідуючи при цьому власні інтереси, дуже далекі від інтересів українського народу.