Історія України: соціально-політичний аспект

Продовження воєнних дій в Україні після підписання Переяславської угоди 

Входження України до складу Російської держави не припинило воєнних дій на її території. Умови Переяславської угоди не відповідали інтересам сусідніх держав — Польщі, Туреччини, Кримського ханства та Швеції.

Як і слід було чекати, Польща не визнала Переяславський акт, і вже 23 лютого 1654 р. Ян Казимір видав універсал до українського народу із закликом повернутися під польську корону. Одночасно шляхетська Польща почала посилено готуватися до нової війни. З 1653 р. до війни готувалось і Московське царство. Підписання московсько-української угоди призвело до розриву дипломатичних відносин і початку воєнних дій між Польщею і Росією.

Султанська Туреччина і Кримське ханство розуміли, що приєднання України до Росії об’єктивно сприятиме укріпленню південних кордонів України і перешкоджатиме спустошливим турецько-татарським нападам на українські та російські землі. Зміцнення Російської держави (в тому числі і за рахунок приєднання українських земель) непокоїло і Швецію.

Воєнні дії між Росією і Польщею розпочались у березні 1654 р. вторгненням польсько-шляхетського війська на територію Брацлавщини, Поділля, Волині. Український народ знову вимушений був піднятись на боротьбу проти загарбників. Головні воєнні події розгорнулись на території Білорусії і Смоленщини. 40-тисячну російську армію очолював цар Олексій Михайлович. На допомогу російським військам за наказом Б. Хмельницького виступили Ніжинський, Чернігівський та Стародубський полки (20 тис. осіб) під командуванням козацького отамана І. Золотаренка.

У ході літньої компанії 1654 р. козацькі полки Золотаренка визволили міста Гомель, Новий Бихів та ін. У серпні 1654 р. був визволений Смоленськ. Протягом 1654—1655 рр. козацькі війська зайнялиСмоленщину, майже всю Білорусію та Литву.

Після ряду воєнних невдач в Білорусії та Смоленщині Польща розгорнула воєнні дії в Україні. Домовившись про воєнну підтримку з боку Кримського ханства, польське командування направило свої війська на Поділля. Авангард польського війська на чолі з коронним обозним С. Чарнецьким на своєму шляху руйнував українські міста і села, знищував місцеве населення. Місцеве населення чинило опір загарбникам. Відома трагічна доля захисників невеликого сотенного містечка Буші (на території Брацлавського полку). Коли поляки вдерлись до міської фортеці, дружина сотника Олена Зависна висадила у повітря пороховий погріб. Цей вчинок коштував життя відважної козачки, але від вибуху загинуло і чимало ворогів. Відстояти місто його жителі не змогли і майже всі полягли під ворожим натиском.

Взимку 1654—1655 рр. спільне польсько-татарське військо взяло в облогу місто Умань. Оборону міста тримали козацький полк на чолі з Іваном Богуном та місцеві жителі. Щоб зробити фортечні вали неприступними для ворога І. Богун наказав облити їх водою, яка в тріскучі морози перетворила їх на льодові гори. Загарбники так і не змогли подолати опору мужніх захисників міста. На допомогу оточеним захисникам Умані з Білої Церкви виступили російське військо та козацькі полки на чолі з Б. Хмельницьким та московським воєводою В. Шереметєвим. Армія, яка нараховувала 70 тисяч українських козаків та російських солдат, розташувалася табором вфортеці Охматів. 19 січня 1655 р. польсько-татарські війська оточили табір. Жорстока битва продовжувалась 3 дні і 3 ночі. В цій битві обидві сторони зазнали значних втрат. Битва проходила в умовах страшних морозів і тому в історію увійшла як Дрижипольська. Долю битви вирішив несподіваний удар козаків І. Богуна (який зі своїми загонами непомітно вийшов з Умані) в тил польської армії. Польсько-шляхетські війська змушені були відійти за Буг. Просування польсько-татарських військ вглиб України було зупинено. Почалось визволення українських та білоруських земель.

Восени 1655 р. російсько-українські війська підійшли до Львова, оточили його, а частина військ вирушила в напрямку до Любліна, щоб розгромити розрізненні шляхетські загони. Однак закріпити перемогу і повністю визволити всі західноукраїнські землі не вдалось. Вторгнення на Поділля 30-тисячної татарської орди ускладнило позиції українських та російських полків і змусило їх відійти на Придніпров’я.

Паралельно з воєнними діями проводилась активна дипломатична війна, участь в якій брали Росія, Україна, Швеція, Польща, Прусія, Туреччина, Кримське ханство, Угорщина та інші держави. Кожна зі сторін прагнула шляхом дипломатичних ігор досягти тих чи інших успіхів на свою користь і, як правило, за рахунок інтересів України.

Тим часом війну проти Польщі розпочала Швеція. Скориставшись ослабленням Речі Посполитої і прагнучи не допустити виходу Росії до Балтійського моря, у липні 1655 р. шведські війська захопили значну територію Польщі та північно-західні райони Литви, не зайняті російськими військами. Єдиний порятунок для себе польський король вбачав в примиренні з Б. Хмельницьким. Посланці короля намагались схилити Б. Хмельницького до переговорів, пропонуючи мир, дружбу та автономію в обмін на допомогу в війні зі шведами. Але Хмельницький рішуче відмовився від союзу з польським королем.

В той же час поляки вели переговори в Москві про підписання примирення і спільну боротьбу проти шведів. Царський уряд, не зважаючи на позицію Хмельницького, згодився на пропозицію польської дипломатії. З метою не допустити посилення Швеції, царський уряд припинив воєнні дії проти Польщі і оголосив війну Швеції. 24 жовтня 1656 р. у Вільно між Росією і Польщею була підписана угода про перемир’я. Характерно, що представників від України на переговори не допустили, що було грубим порушенням положень Березневих статей. В ході переговорів з поляками російські дипломати вимагали обрання російського царя королем Польщі, а поляки у відповідь вимагали повернути їм Україну. Сам факт обговорення цього питання дуже непокоїв українське суспільство. Примирення Росії з Польщею зводило нанівець плани возз’єднання усієї України в єдиній власній державі. Сам Б. Хмельницький був дуже незадоволений підписаним перемир’ям і політикою царя відносно України. Він зібрав нараду козацької старшини, на якій було прийнято рішення продовжити боротьбу проти Польщі, не розриваючи стосунків з Росією.

На початку 1657 р. Хмельницький таємно домовився зі шведським королем Карлом X і угорським князем Ракоші про розділ Польщі. Згідно з умовами угоди на допомогу Ракоші Хмельницький відправив 12-тисячний загін козаків на чолі з київським полковником Ждановичем, але ця акція потерпіла поразку, армія Ракоші була розбита, а Жданович вимушений був повернутися до Києва. Цю невдачу Хмельницькийпереживав дуже гостро, вона позначилась на його здоров’ї. Невдовзі, 27 липня 1657 року гетьман помер.

***

З середини XVII ст. і до наших днів навколо імені Богдана Хмельницького ведуться гострі суперечки. Безумовно, він був видатним політичним діячем, який залишив помітний слід в історії України. Він зумів об’єднати в єдиному визвольному русі різні суспільні сили, організував і надихав їх на повалення влади польської шляхти в Україні.

В оточенні ворожих сил гетьман змушений був маневрувати, згоджуватися на компроміси, навіть відмовлятися від своїх попередніх планів. Але при цьому він ніколи не відмовлявся від основної мети своєї боротьби — звільнення рідної землі від ненависного іноземного гноблення. Цієї генеральної лінії Б. Хмельницький дотримувався до останнього подиху. І після себе він залишив головний свій здобуток — Українську державу.


Загрузка...