Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: соціально-політичний аспект

Продовження війни у 1651—1653 роках

1650 рік проходив без значних воєнних конфліктів. Новий етап війни розпочався у 1651 році. Знову 150-тисячне військо шляхетської Польщі на чолі з королем Яном Казимиром і 100-тисячне військо Б. Хмельницького та 50-тисячне татар зійшлися на Волині біля містечка Берестечка. 18—20 червня 1651 року відбулась генеральна битва. Союзники гетьмана — кримські татари — не витримали артилерійського обстрілу і втекли з поля бою. Коли Хмельницький спробував їх зупинити, хан захопив його в полон і випустив лише через кілька днів за викуп. Козацьке військо залишилось без керівника. Командування взяв на себе полковник Іван Богун, який в умовах паніки, що охопила козацький табір, зумів вивести частину війська з поля бою. Втрати повстанців були значними: тільки в болоті під час відступу загинуло близько 30 тисяч осіб. Залишки козацької армії відступити на Київщину, де Б. Хмельницький, звільнившись з полону, збирав сили для подальшої боротьби.

В цей час з півночі на Україну наступала литовська армія на чолі з литовським князем Радзивілом. Вона захопила Чернігів і наближалась до Києва. Б. Хмельницький зібрав рештки козаків, мобілізував свої свіжі сили і вже на початку осені 1651 року стояв з новою грізною армією проти об’єднаних польсько-литовських сил під Білою Церквою.

Перемога під Берестечком полякам далась нелегко, до нового бою з військом Б. Хмельницького воно було не готове. Тому польське командування вирішило почати переговори. 28 вересня 1651 року було підписано принизливий для України Білоцерківський договір, за яким число реєстрових козаків зменшувалось до 20 тисяч, козацькою територією визнавалось лише Київське воєводство. Гетьман зобов’язувався розірвати союз з татарами і не вести самостійних закордонних зносин. Підтверджувались права православної церкви і проголошувалась амністія всім учасникам повстання.

Важкі умови Білоцерківської угоди Хмельницький розглядав як тимчасову поступку Речі Посполитій. Ця угода мала ще більш умовний характер, ніж Зборівська, але обидві сторони потребували перепочинку. В польському сеймі угода не була ратифікована, так як при її обговоренні один з литовських шляхтичів скористався правом «вето». Б. Хмельницький також поводив себе так, наче і не було домовленості. Він активно готувався до продовження боротьби з Річчю Посполитою.

Умови Білоцерківської угоди не відповідали інтересам народних мас України. Б. Хмельницького звинувачували в зраді, в змові з поляками, і вже наприкінці 1651 року на Наддніпрянщині почались масові селянські повстання.

Богдан Хмельницький розумів, що кримські татари — союзник ненадійний, і тому велику увагу приділяв налагодженню стосунків з Росією. Наприкінці грудня 1650 року — початку 1651 року відбулось кілька обмінів посольствами між Україною і Москвою. У лютому 1651 року земський собор в Москві розглядав питання про можливість прийняти Україну до складу Росії.

Московський уряд дав дозвіл на переселення українського населення на територію Росії, зокрема на Слобожанщину.

Після битви під Берестечком і важкого Білоцерківського договору становище вдалося виправити у травні 1652 року, коли в бою під Батогом (на Поділлі) було знищено 20-тисячну польську армію. У цій битві загинув польський гетьман М. Калиновський. Склалася непевна ситуація — ні миру, ні війни.

Загальне виснаження народу змусило Б. Хмельницького зав’язати ближчі відносини з Москвою і шукати в неї опори. Вже влітку 1653 року у Москві обговорювалось питання про прийняття України під протекцію царя.

Тим часом король Ян Казимир вирушив у похід на Україну. Козацько-татарське військо оточило його коло містечка Жванець над Дністром (недалеко від Кам’янця-Подільського). Від поразки поляків врятувала чергова зрада кримського хана, який уклав з ними сепаратне перемир’я. У грудні 1653 року українці з поляками домовились про скасування Білоцерківського договору 1651 року та відновлення чинності Зборівської угоди 1649 року.

Шість років національно-визвольної війни виснажили Україну. Становище країни погіршувалось. Внаслідок безперервних каральних експедицій , постійних мобілізацій населення, епідемій чуми та холери було спустошено більше сотні великих і малих міст Правобережжя, майже зникло населення Київщини і Брацлавщини. До глибокого занепаду було доведене сільське господарство. Населення стомилось і виявляло невдоволення. Рятуючись від помсти поляків, українці тікали в Росію або на прикордонні з нею землі. В Україні відбувались повстання селян і рядових козаків проти політики гетьманського уряду. Погіршилось міжнародне становище гетьманської держави. В антиукраїнський союз об’єднались Річ Посполита, Молдавія, Валахія і Трансильванія. Кримський хан зрадив козаків і підписав на вигідних для себе умовах мир з поляками.