Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України: соціально-політичний аспект

Формування основ української республіки 

Визвольна війна сприяла розбудові української держави. На звільнених у 1648 році землях було утворено центральні і місцеві органи влади, запроваджувався новий адміністративно-територіальний поділ. Особливістю козацької держави був її військовий характер, що зумовлювалось необхідністю виборювати незалежність і традиціями Війська Запорозького.

Вся територія визволених українських земель поділялась на полки і сотні, які одночасно були і військовими, і адміністративними одиницями. На чолі полків стояли полковники, які виконували всі військові і адміністративні функції на своїх територіях, і були головними представниками гетьманської влади на місцях.

Українська держава будувалась за системою, що нагадувала територіально-політичний устрій Запорозької Січі: генеральний уряд (Генеральна Канцелярія) на чолі з гетьманом; полковий уряд (полкова канцелярія) на чолі з полковником; сотенний уряд на чолі з сотником; влада міських та сільських козацьких отаманів.

Формально вся повнота влади в Україні належала військовій козацькій Раді, але з посиленням влади козацької старшини всі головні питання життя Війська Запорозького вирішувала вузька старшинська рада. В Україні складалась своєрідна піраміда військово-адміністративної влади: гетьман, генеральні: обозний, суддя, писар, бунчужний, осавул, хорунжий, підскарбій. Усі ці посадові особи входили до складу своєрідного уряду при гетьмані — Генеральної Канцелярії. Обозний керував постачанням армії, суддя очолював генеральний суд — вищу судову інстанцію, писар займався діловодством і дипломатичними зв’язками, підскарбій відав фінансами, скарбом і податковою політикою, осавул відповідав за організацію і боєздатність військових частин, хорунжий частково відав військовими справами і відповідав за охорону головного військового прапора, бунчужний оберігав гетьманський бунчук — символ гетьманської влади.

Виконавча і судова влада зосереджувалась в руках гетьмана. Він скликав генеральну та старшинську раду, видавав універсали, брав участь в судочинстві, організовував і контролював фінансову систему, вів переговори, був головнокомандуючим Війська Запорозького. Генеральна старшина допомагала гетьману керувати державою.

Гетьманська держава мала сильну армію. Її було створено в перший рік війни шляхом об’єднання розрізнених селянських і козацьких загонів. Армія налічувала близько 100—150 тисяч козаків і була організована за полково-сотенним територіальним поділом. Армія формувалась із добровольців, відзначалась високим бойовим духом, мужністю та суворою дисципліною, її основну ударну силу становили запорожці та реєстрові козаки Білоцерківського, Чигиринського, Черкаського, Корсунського і Переяславського полків. В ході війни утворювались нові полки, шляхом об’єднання невеликих повстанських загонів. Ці полки отримували назву найбільших міст тих територій, де вони створювались. Так з’явились Полтавський, Прилуцький, Миргородський. Ніжинський, Борзнянський, Ічнянський, Кропивнянський, Київський, Уманський та інші полки. Як правило, козаки самі обирали своїх полковників з числа мужніх, хоробрих, авторитетних ватажків, талановитих організаторів.

В козацькій державі функціонувала своя фінансова система. Керівництво нею здійснював Б. Хмельницький. Головними джерелами прибутку були земля, торгівля, загальні податки, якими обкладали населення (крім козаків). Існували в державі і загальні податки. Правила сплати і надходження податків до державної скарбниці визначались гетьманськими універсалами. Серед грошових знаків в обігу були польські монети, пізніше — московські і турецькі гроші. У 1649 році розпочалось карбування власної національної монети.

У козацький державі діяла своя система судочинства. Вона складалась з Генерального, полкових та сотенних судів. У містах діяли міські, а також церковні суди.

Утворення Української козацької держави внесло зміни в соціальну структуру суспільства. Польські магнати, католицька шляхта і католицьке духовенство змушені були покинути повсталу Україну. Таким чином, провідна роль в житті українського суспільства перейшла до козацької старшини: вона зосередила в своїх руках владу і основні багатства країни. Змінився також і етнічний склад населення за рахунок зменшення числа поляків та євреїв.

Безперечним завоюванням козацької держави стала особиста свобода більшості селян і міщан. Величезна кількість селян в ході війни покозачились і стала вести вільне козацьке господарство. Покращилось становище міських жителів в козацькій державі, тому що вдалось ліквідувати засилля іноземців і усунути перешкоди, які забороняли православним українцям займатися ремеслами, промислами, торгівлею, а також брати участь в самоврядуванні.

Б. Хмельницький з перших місяців війни особливу увагу приділяв дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької держави. Так був укладений військово-політичний союз з Кримським ханством, Трансільванією, встановлено дружні відносини з Валахією, Венецією. Готуючись до подальшої боротьби, гетьман почав налагоджувати зв’язки з Росією для спільної боротьби проти шляхетської Польщі. Москва, що була ослаблена попередніми війнами, розпочати війну з Польщею не могла, але Україні стала надавати допомогу зброєю, грошима, дипломатичною підтримкою.

Завдяки вдалій зовнішній політиці гетьманського уряду козацька держава зміцнила позиції на міжнародній арені.

Так уже на першому етапі Національно-Визвольної війни (1648 — 1649 рр.) після здобутих перемог розпочався процес формування підвалин української козацької республіки.

Після переможного 1648 року і повернення Богдана Хмельницького до Києва відносини між шляхетською Польщею і козацькою Україною залишались напруженими.

У квітні, коли стали зрозумілими плани Б. Хмельницького відродити українську державу, незалежну від Польщі, польські війська, що очолював новий король Ян Казимир, перейшли в наступ, але були розбиті 15 серпня під Зборовим. Повністю скористатися своєю перемогою Б. Хмельницький не зміг. Зрада союзника — кримського хана спонукала Б. Хмельницького укласти Зборівський мирний договір з Польщею (8 серпня 1649 року), який мав виняткове значення в історії України, але не відповідав фактичному успіхові національно-визвольної війни.

Згідно з умовами цієї угоди число реєстрових козаків установлювалось в 40 тисяч осіб, визначалась територія, яка віддавалась козакам,— Київщина, Брацлавщина, Чернігівщина. На цій території вся влада належала гетьману, козацькій старшині. Державні посади мали займати тільки православні. Всім учасникам повстання оголошувалась амністія. Питання про ліквідацію церковної унії і повернення церковного майна православній церкві мав розглянути сейм. Київський митрополит мав отримати місце в сенаті. Євреї і єзуїти не мали права жити на Українських землях, що перебували під гетьманським правлінням, а польська шляхта не мала права повертатися на ці території.

Історичне значення Зборівського договору полягає в тому, що він поклав початок формуванню української козацької державності. Підписанням цього договору закінчився перший, початковий етап війни.

Зборівський договір викликав незадоволення і обурення частини козаків та селян. Уже на початку 1650 року на Волині і в Брацлавщині розгорнулась нова хвиля народних повстань, які очолив полковник Данило Нечай.

Виникнення козацької держави в Україні сприяло підвищенню її міжнародного авторитету і активізації її дипломатичних зносин. Після відновлення союзу з кримським ханом (1651 р.) Б. Хмельницький став активно втручатися в молдавські справи. В тогочасну столицю України, місто Чигирин, до Хмельницького приїжджали посли з Московської держави, Туреччини. Угорщини, Польщі, Венеції, Швеції.

Тоді ж під керівництвом Б. Хмельницького виникла ціла плеяда талановитих українських дипломатів, серед яких велику роль відігравали Силуян Митиловський, Данило Грек, Іван Ковалевський, Юрій Немирич і керівник зовнішньої політики, генеральний писар Іван Виговський.

Б. Хмельницький використав перемир’я для посилення і організації своєї армії, поглиблення зв’язків з Росією і збереження союзу з татарами. У серпні 1650 року він послав свої загони до Молдавії, котрі зайняли її столицю Ясси. Молдавський господар Лупул розірвав союз з Польщею і установив дружні стосунки з Україною і навіть обіцяв віддати свою красуню-дочку Розанду за сина Б. Хмельницького Тимоша. (Син гетьмана загинув у 1653 році під час оборони Сучави).