Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: соціально-політичний аспект

Культура України другої половини XIV — першої половини XVII ст.

Чужоземний гніт в українських землях, що були загарбані різними державами, негативно впливав на культурний розвиток України. Але не дивлячись на це, якраз у XIV—XVI ст., в зв’язку з консолідацією українського народу, відбувається подальший розвиток його культури.

Освіта в цей час в Україні розвивалася дуже повільно. Школи існували головний чином при єпископських кафедрах, церквах та монастирях, при цьому шкільна наука носила церковний характер. Тільки з другої половини XVI ст. в Україні з’являються навчальні заклади з розширеною програмою: школа в Острозі, на Волині, що була відкрита К. Острозьким — представником старовинного українськогоправославного роду. Князь Острозький, був переконаним патріотом, і згуртував у своєму маєтку однодумців, високоосвічених людей, яких непокоїло відродження та розвиток національної культури і освіти, виховання свідомих захисників національних інтересів України в умовах наступу католицизму та унії. Острозька школа поклала початок новому етапу в розвитку шкільної освіти в Україні. Велика увага приділялась слов’янській і грецькій мовам, викладалась латина і так звані «сім вільних наук» — граматика, риторика, діалектика, арифметика, географія, астрономія, музика. Шкільна програма передбачала надання учням початкової і середньої освіти з елементами вищої. Острозька школа започаткувала «слов’яно-греко-латинський» тип шкіл в Україні.

Нову сторінку в історії вітчизняної освіти відкрили братські школи. У 1584 році король Стефан Баторій дозволив спочатку Віленському (а з 1585 року це право поширилось на всі православні братства) братству відкривати школи. У 1585 році виникла перша на Україні школа при Львівському братстві. Братські школи стали відігравати чимдалі більшу роль у поширенні освіти. Їх створювали в Галичині, Холмщині, Волині, Поліссі, Поділлі. Навчальні програми цих шкіл виховували патріотизм, повагу до рідної мови, культури, православної церкви. Викладали в школах слов’яноруську, грецьку, латинську мови, діалектику, астрономію, риторику, музику.

Братські школи були народними, відрізнялись від інших своєю демократичністю: тут мали право навчатися діти усіх станів, навіть сироти. Утримувались школи на кошти братств, бідні і сироти навчалися безкоштовно.

На початку ХVІІ ст. провідною була Київська братська школа, яку під свою опіку взяло запорозьке військо під проводом гетьмана П. Сагайдачного. У 1632 році за ініціативи і при підтримці Київського митрополита Петра Могили Київська братська школа була об’єднана з Лаврською школою. Таким чином було створено Києво-Могилянську колегію, яка за навчальною програмою і рівнем викладання вже тоді наближалася до західноєвропейських університетів та академій. Її дві філії діяли у Вінниці і Кременці.

Посилення тиску з боку польської влади і католицького духовенства на українську культуру, мову і православну віру викликало опір українського народу, що прагнув зберегти свою самобутність. Це у свою чергу сприяло пробудженню його національної свідомості. Синонімом національної культури і національної свідомості у той час виступала православна церква. Вона підтримувала утворення православних братських шкіл.

У ХV ст. почали розповсюджуватись церковно-літературні твори: послання, «слова», «житія святих». При монастирях створювались літописи, особливо відомий «Києво-Печерський патерик».

В другій половині ХVІ ст. в Україні почалось друкування книг. Основоположником друкарської справи в Україні став першодрукар Іван Федоров. У 1573 році він заснував друкарню у Львові, де через рік надрукував друге видання «Апостола», а також свій знаменитий «Буквар». Ці книжки і поклали початок книгодрукуванню в Україні.

У 1575 році Федоров перебрався зі Львова до Острога, де на той час діяла школа вищого типу — Острозька академія. Друкаря прийняв до себе на службу князь Костянтин Острозький. Там у 1581 роціФедоров надрукував першу повну слов’янську Біблію («Острозька біблія»), «Буквар», Новий завіт, інші книжки. У 1582 році він повернувся до Львова, де планував відновити книгодрукування, але після важкої хвороби у грудні 1583 року Іван Федоров помер. Закладену за борги друкарню після його смерті викупило Львівське братство.

За прикладом Федорова друкарні почали створюватись і в інших містах України: в Києві, Чернігові, Луцьку, Новгород-Сіверському, Рогатині та ін. Найбільшою серед них була друкарня при Києво-Печерській лаврі. Вчені друкували тут букварі, граматики, словники, політичну, історичну, богословську літературу. Першою книгою, яка була надрукована в лаврі, був «Часослов» (1616 р.), що став навчальним посібником для братських шкіл «в православному граді Києві і прочії». Книгодрукування сприяло поширенню освіти, зміцнювало національну єдність українського народу.

З другої половини XVI ст. в Україні з’явилася полемічна література, яка була направлена супроти унії та католицизму, проти польського національно-релігійного гніту в Україні.

Важливу роль у процесі формування і розвитку національної культури відігравала усна народна творчість. Вона проявлялась, насамперед, в формі пісень і дум, в яких український народ оспівував боротьбу з іноземними загарбниками, подвиги козацтва в боротьбі з турками і татарами, проти польського засилля в Україні: «Маруся Богуславка», «Дума про Байду», «Дума про козака Голоту» та ін. Думи співались під акомпанемент кобзи (бандури). Розвивалась також твори ліричної і соціально-побутової тематики.

У другій половині XVI ст. в Україні виник театр. На ярмарках у містах і селах людей розважали мандрівні актори, які ставили переважно комедії, сценки гумористичного характеру, іноді навіть драми. На Україні широкого розвитку набув і ляльковий театр, що відіграв велику роль в розвитку української мови. Ляльковий театр і шкільна драма стали основою для формування українського національного театру.

Глибокі традиції мала музична культура українського народу. Музично-теоретичні дисципліни викладали в братських школах з XVI ст. Носіями музичної культури в Україні були кобзарі, що грали на кобзах, лірах, сопілах, скрипах, цимбалах. В українських баладах, думах зображувалось життя селян, вікова мудрість народу, його соціальні переконання, морально-етичні принципи, його героїчна боротьба проти зовнішніх ворогів, тощо.

Центром музичного життя був Київський колегіум, де вивчали нотну грамоту, вчили грати на музичних інструментах.

Нові риси з’явились і в архітектурі кінця ХІV — початку ХVІ ст. Усе більшого розвитку набули кам’яні і цегляні споруди, що служили одночасно для захисту населення від численних набігів татар.

Подальшого розвитку досяг церковний живопис, мистецтво книжкової мініатюри.

Святкували українці і найважливіші свята — Різдво, Великдень, Івана Купала, Спаса, Покрови Богородиці.

Таким чином, незважаючи на тяжкі умови життя, іноземний гніт, український народ зберігав традиції свого народу та збагачував свою культуру.