Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: соціально-політичний аспект

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ ЛИТВИ І ПОЛЬЩІ. КОЗАЦТВО В УКРАЇНІ (друга половина ХІV — ХVІ ст.)

Початок польської експансії в Україні. Українські землі у складі Великого Литовського князівства. Економічний розвиток українських земель у XIV — першій половині XVI ст. Люблінська унія. Посилення соціального, національного і релігійного гніту. Виникнення козацтва і утворення Запорізької Січі. Культура України другої половини XW — першої половини XVI ст. 

Початок польської експансії в Україні

У XIV ст. історичні події розвивались у несприятливому для України напрямі. Справа в тому, що XIV — середина XVI ст. для України були періодом глибокого занепаду. Занепад українського суспільства співпав з воєнно-політичним піднесенням сусідніх держав. Роздроблені і ослаблені золотоординським ігом українські землі невдовзі стали об’єктом експансії Польщі, Угорщини, Литви, Молдавії, Московського князівства, Кримського ханства і Туреччини. Ці держави швидко розростались і їх приваблював вакуум влади, який утворився у Україні, величезні простори родючих земель, багаті міста і торговельні шляхи, які перетинали Україну.

Початок польської експансії в Україні поклав король Казимир Великий (1320—1370 рр.), який відновив середньовічну польську монархію.

В приєднанні західних українських земель в Польщі були зацікавлені три сили: магнати Південно-Східної Польщі, що сподівались розширити свої земельні володіння за рахунок українських земель; католицька церква, яка прагнула розповсюдити католицизм на нових землях; багаті міщани Кракова, що мріяли підпорядкувати собі важливі торгові шляхи в Галичині.

Невдовзі після смерті славного князя Данила Галицько-Волинське князівство починає слабнути. Останніми потомками роду Романовичів були сини Юрія Андрій і Лев. Після них знать Галичини і Волині посадила на престол двоюрідного брата останніх Романовичів Болеслава Мазовецького, який змінив ім’я на Юрій і прийняв православ’я. Новий князь продовжував політику своїх попередників: відвойовував землі, які були раніше захоплені поляками, відновив союз з німцями проти литовців. В середині країни він прагнув розширити свою владу, спираючись на міста. Опозиційні бояри об’єднались проти князя і у 1340 році

отруїли його. А через дев’ять днів після смерті Юрія-Болеслава військо Польщі (у квітні 1340 р.) вступило в Україну. Формальним приводом для захоплення Галичини був захист католиків краю, якими переважно були городяни-німці. За рахунок українських земель більш розвинута і сильна Польща могла збільшити свою територію на 50 відсотків.

На перших порах, зустрівшись з серйозним опором місцевого галицького боярства, Польща вимушена була «подарувати» підкореній Галичині привабливу назву — «Королівство руське». У 1349 році в результаті надзвичайно вдалої військової кампанії Казимир підпорядкував собі Галичину і частину Волині. У 1387 р. польська королева Ядвіга рішуче і остаточно приєднала Галичину до володінь польської корони. У середині ХV ст. Галичина уже називалась «Руським воєводством», провінцією Польського королівства.

Польський уряд провадив сполячення українців, головним засобом для цього стало розповсюдження католицького обряду. Офіційною мовою стала латина. У 1375 р. у Львові було засновано католицьке архієпископство, по всій галицькій землі стали виникати католицькі монастирі. Вони обслуговували католицьке населення, що швидко зростало. Це була польська, німецька, чеська, угорська шляхта, котра дістала землі у Галичині. Багато галицьких бояр перейняли віру польської шляхти, особливо після 1413 р., коли вони отримали рівний з поляками-католиками статус.

Після реорганізації Галичини в Руське воєводство, тобто провінцію Польського королівства, і впровадження тут латини як офіційної мови, мало що лишилося від колись гордого Галицького князівства.

Підпорядкування Польщі земель і населення України було важливим поворотним пунктом в історії обох народів. Для поляків це означало сталу орієнтацію на схід, на відміну від західної, що переважала раніше. Ця зміна мала політичні, культурні й соціально-економічні наслідки. Для українців це було більш ніж просто заміна своїх правителів чужими. Це був тривалий соціальний та етнічний конфлікт, який поширився на всі сфери життя України. Поглинання Галичини Польщею виявилось особливо трагічним: це було підкорення чужій нації, чужій релігії, культурі.