Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Морські війни українських козаків

Турецький флот

Противник козаків турецький флот вважався тоді одним з найсильніших. За оснащеністю й чисельністю бойових кораблів (180-200) він не поступався флоту таких морських держав, як Іспанія (90-100 суден) й Франція (75-80 кораблів). Туреччина мала налагоджену систему будівництва суден, значну мережу портів у Середземному, Мармуровому, Егейському, Чорному, Азовському морях, численні приморські арсенали тощо.

Головною морською базою турецького флоту був Стамбул. Тут будували більшість військових суден, тут зимувала частина кораблів, тут розміщувалася резиденція головнокомандувача флоту - капудан-паші. Звідси розпочиналася більшість крупних експедицій проти козацьких флотилій. По берегах Босфору турки побудували низку арсеналів, покликаних забезпечити “морських вовків” усім необхідним, а місцеві гавані використовувалися для стоянки кораблів. Не дивно, що козаки прагнули завдати удару в серце ворожого флоту.

На Чорному морі турецькі військові кораблі періодично стояли в таких портах, як: Варна, Кілія, Білгород, Ізмаїл, Очаків, Гезльов (тепер Євпаторія), Кафа (тепер Феодосія), Керч, Сіноп, Трапезунд. Султан тримав проти козаків флотилію в Очакові, яка мала “замкнути” Дніпро, а також майже щорічно виділяв значну частину кораблів для полювання за козацькими чайками у відкритому морі. Бувало, турки відволікали на них до 40-ка галер зі стамбульського арсеналу, тобто 20-25% свого флоту. Інколи залучали й судна з інших арсеналів, зокрема розташованих в акваторії Егейського моря.

Бойовий стрій турецької флотилії

Вигляд турецької галери зверху 

Проти козацьких флотилій Туреччина спрямовувала винятково веслові судна: кілька різновидів галер, чайки (“шайки”), сандали. Вітрильники - галети - не використовувалися, оскільки вони хоча й переважали галери в потужності вогню, але набагато поступалися в швидкості й маневреності, що з огляду на технічні характеристики козацьких чайок мало величезне значення.

Основним кораблем чорноморського турецького флоту була галера. Цей тип веслового корабля мав кіль з тараном, помости для абордажу, закривлені догори борти, лави для веслярів, надбудови для вояків і командування. Галера занурювалася у воду на 2 м, борти підносилися над водою на 1 м. Вітрило виконувало допоміжну функцію. Галери всіх типів були оснащені потужними гарматами великого калібру (3-9 шт.). З гармат стріляли безпосередньо перед таранним ударом чи абордажем, прагнучи потопити ворожі кораблі або принаймні завдати відчутних пошкоджень та людських втрат. Довжина галер сягала 40-50 м, ширина - 4,5-7 м, швидкість - 10-12 км/год. Проти козаків турки використовували три різновиди галер: кадирги, баштарди й кальятти.

Кадирга - типова турецька галера з трикутним вітрилом. У XVI ст. мала одну щоглу, у XVII ст. - дві. Брала на борт 150-200 веслярів, 100-150 військових й 35 чол. допоміжного персоналу. Веслярів розподіляли на 50 лав (по 25 на кожному борту). У часи козацьких походів веслярі на лаві гребли спільним веслом.

Кадирга

Кальятта - менша галера. Мала 19-24 лави. Відзначалася більшою швидкістю, а тому ліпше пасувала до боїв з козацькими чайками, погонь та розвідок.

Баиітпарда - найбільша галера. Мала 26-36 лав на кожному борту з 3-7 гребцями на кожній. На баштарді перебував командувач флотилією - капудан-паша або офіцер меншого рангу. Розпізнавальною ознакою баштарди були три ліхтарі.

У зв’язку з тим, що турецькому флоту довелося вести бої з козацькими чайками на мілководді та в гирлах річок, необхідно було мати ще й човни з більшою швидкістю та маневреністю. Такі функції виконували турецькі чайки й сандали.

Чайка (“шайка”) - безпалубний човен довжиною 8-15 м. Можливо, турки розпочали будувати такі судна й оснащувати ними свої чорноморські ескадри саме під впливом козацького мореплавства.

Сандала - шлюпка, яка перебувала на борту галери й використовувалася для погоні за козаками в плавнях та на мілинах.

Веслярів на галери набирали переважно з невільників і немилосердно експлуатували: голими приковували до важких весел, затикали кляпом рота й бичами змушували гребти понад силу. Хворих і поранених у бою викидали за борт. Витримати такі нелюдські муки міг небагато хто. Тому при кожній ліпшій нагоді галерники повставали. Цей фактор використовували в морських боях козаки, яким часто вдавалося звільняти невільників. Гірка доля невільників-християн, серед яких було немало козаків та інших бранців з України, оспівана в українських народних думах.

* * *

Маючи у своєму розпорядженні потужні галери й легкі чайки та сандали, турки могли урізноманітнити свою тактику морського бою. Турецький флот, однак, тяжів до військових дій у відкритому морі. Тут галери явно переважали козацькі чайки за силою вогню, а козацькі козирі - швидкість та маневреність - не відігравали вже такої ролі. На мілинах, у плавнях турки, навпаки, почували себе невпевнено й по можливості намагалися уникнути бою у рідній для козаків стихії. Ось як описував тактику турецького флоту Кятіб Челебі: “А на Чорному морі канон битви з козаками є такий. Чайки, що виходять з Дніпра, більшістю вештаються для грабунку прибережних країн. Якщо вони перебувають в п’ятнадцяти милях від берега чи ще більше... галери безстрашно наступають на них і вчиняють бій. А якщо є вітер, то це розтоптування. Для однієї галери сто чайок не можуть бути супротивником... Але якщо вони знаходяться при березі, на них не наступають, а слідкують за їхнім місцем. Бо якщо галера [на мілину] сідає, чорне лице буває... В той час, якщо [козаки]виглядають нагоди і виходять назовні (тобто від берега у відкрите море), на них нападають. А якщо ні, з боку суші вдаються до інших заходів. Або в разі, коли до берега близько, флот пробує взяти бік берега і відігнати їх в море. І тут немає остраху, як у битві на Середземному морі, що військо виллється на сушу, бо ж на морі галера б’ється переможно. Сама лиш страхітність кораблів полохає ворога, а війську надає сил”.

Звичайно, Кятіб Челебі явно перебільшував, коли писав про безпорадність козацьких чайок перед галерами, інакше чому б тоді козаки бралися за морські походи. Та й результати морської війни говорять самі за себе. Цінними, однак, є спостереження щодо тактики османів.

Безпосередньо в морській битві турецький флот використовував добре знані в Європі способи й маневри, що було цілком закономірно, адже серед морських офіцерів переважали якраз європейці з походження. Ескадра намагалася вишикуватися клином. При цьому кораблі рухалися так близько один до одного, щоб чайки не могли прослизнути між ними й ударити в борти. З наближенням противника з галер розпочинала вести вогонь артилерія, далі галери йшли на таран й прагнули поламати весла на ворожих суднах.

На абордаж галери й піли не так охоче, бо козаки в таких випадках намагалися нападати на кожну галеру 10-ма і більше чайками, щоб мати чисельну перевагу над противником. Якщо чайкам вдавалося підійти до галери збоку, то звідти відкривали вогонь з короткострільних гармат.