Морські війни українських козаків

Козацькі човни

Якими човнами козаки вибиралися у свої перші річкові й морські походи - достеменно невідомо. Можна лише припустити, що ті човни мало чим відрізнялися від знаменитих козацьких чайок, відомих з середини XVI ст. Важко сказати як і чому назвачайка “приклеїлася” до військових човнів. Існує декілька версій: від татарського слова каїк (округлий човен), від птаха тощо. Сама ця назва була дуже популярною серед мореплавців басейну Чорного моря. Крім козаків, свої особливі чайки мали турки й угорці. Останні у 1764-1782 pp. навіть тримали цілу флотилію чайок.

Первісний варіант козацької чайки - це човен довжиною до 14 м і висотою 3-3,5 м, який не мав кіля й був видовбаний зі стовбура липи чи верби. Пізніше козаки вдосконалили конструкцію. Тепер чайка мала 19-20 м довжини, 3-3,5 м ширини й стільки ж висоти. Занурювався човен на 2-2,5 м. Будували чайку з тих таки лип та верб, просмолювали й обшивали дошками в напуск. Човен був двостерновий, мав по 10-15 весел з кожного борту, міг оснащуватися щоглою для вітрила. Йдучи в похід, козаки обв’язували чайку очеретом, що додавало їй плавучості та неабияк допомагало в бою. У XVIII ст. чайки нерідко виготовляли з дуба.

Будували чайки на Запорожжі. На початку XVII ст. для спорудження кожного човна залучали 60 добрих майстрів. Вони справлялися за два тижні. Здебільшого в походах брало участь 40-50 чайок. Але бували й ірандіозні військові операції, коли лік йшов на сотні. Так, у 1625 р. козаки кілька разів виставляли по кількасот чайок. Тільки у знаменитій морській битві біля Кари-Хармана, за різними даними, взяло участь від 300 до 400 чайок.

Вигляд козацької чайки зверху. Креслення Г. Л. де Боплана

До чайки сідало 50-70 козаків, озброєних рушницями та шаблями. Крім того, на борт піднімали гармати-фальконети, навіть до 4-6 штук. Й мовірно, чайка гетьмана чи отамана походу мала компас. На дно клали порох, ядра, їстівні припаси. Той такиГ. Л. де Боплан зазначав, іцо в козаків “сухарі знаходяться у великій бочці, яку міцно прив’язують. Сухарі витягають через втулку. Беруть із собою також барильце з вареним пшоном і діжечку з борошном, розведгншм на воді, яке їдять, змішуючи з пшоном, всі разом, що вони дуже цінують; цей наїдок служить їм і їжею, і питвом, він має кислуватий смак і називається саламаха, тобто пречудова страва”.

Попри свою відносну простоту й навіть архаїчність чайки чудово пасували до умов плавання в річках та в Чорному й Азовському морях. Природні умови пониззя Дніпра, Кальміусу, Дунаю, Дону вимагали легких, але міцних човнів з низькою осадкою й здатністю до карколомних маневрів. У Чорному морі, особливо під час морських битв, та при проходженні Босфору багато важила плавучість суден. Усі ці властивості були притаманні чайкам. Невисокі, малопомітні, надзвичайно плавучі козацькі човни розвивали швидкість до 20 км/год, що перевищувало можливості тогочасних турецьких кораблів. Відтак, не маючи змоги конкурувати з противником за потужністю суден, козаки брали іншим - швидкохідністю и маневреністю чайок, умінням використовувати технічні вади турецького флоту. Такі підходи козаки поклали в основу своєї тактики війни в морі.

Під кінець XVII ст. козаки, крім чайок, навчилися будувати човни, які в документах звуться “морськими” і які були за діяні проти турецько флоту в Дніпровсько-Бузькому лимані під час так званих Дніпровських походів 1697- 1698 рр. українських козаків та російського війська. З листів гетьмана Івана Мазепи добре видно, що такі човни нагадували турецькі галери. Секрети виробництва козаки перейняли безпосередньо від турків. Однак “морські човни” не витіснили чайок, які й надалі залишалися в козацькому середовищі поза конкуренцією.