Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Морські війни українських козаків

Морські походи 1634-1642 pp.

1634-1637 pp. минули під знаком утілення в життя давньої козацької мрії оволодіти Азовом, цим турецьким форпостом у Приазов’ї. У 1634 р. запорожці на чолі зі знаменитим отаманом Іваном Сулимою спершу здійснили облогу цієї фортеці самі, а потім разом з донцями. Навесні 1635 p. І. Сулима уславив себе голосним походом на Чорне море, де захопив турецьку галеру й визволив 300 бранців. Своїми ідеями українські козаки запалили донців, і влітку 1637 р. відбулася нарешті переможна облога Азова. На п’ять років фортеця стала козацькою. Це забезпечило козакам вільний вихід в Азовське море. Але турки й татари зробили все можливе, аби не дати їм як слід скористатися з цього. Турецька флотилія постійно чатувала на козацькі чайки в Керчі. Було кілька спроб вибити козаків з Азова. Усе це відволікало сили. Тому козацька активність на морі ослабла.

Та все ж кількість морських походів все одно була значною. У 1638-1639 pp. українські козаки здійснили з Січі по два походи. При цьому доходили до Босфору й Кафи. Навесні 1638 р. З тис. запорожців і донців вирушили було з Азова, але повернулися назад, бо в Керченській протоці на них чатувала турецька ескадра. Влітку того ж року козаки на 70-80 човнах ще раз спробували потрапити в Чорне море, але були атаковані галерами й мусили маневрувати в річках і плавнях Таманськогоп-ова. У 1639 р. 2 тис. українських козаків на чолі з отаманом Половинкою вибралися в похід під Очаків.

Наступного року український козак Дмитро Гуня був отаманом невдалого походу донських козаків. Тоді ж, у 1640 p., запорожці, вийшовши Дніпром у море, дісталися майже самого Стамбула. У 1641 р. донських козаків водив у море інший український козак Кіндрат Бурляй. Через рік відбувся трагічний похід під орудою запорожця Михайла Тарана. 300 козаків, захопивши полон під Ризою, поверталися до Азова. Поблизу Керчі вони традиційно вже напоролися на турецьку флотилію, тому попливли навколо Криму до гирла Дніпра. Проте й тут на них очікували турки. Окрім того, на суходолі стояв польський загін полковника Душинського. Зумівши перехитрити турків, козаки не мали іншого виходу, як умовити Душинського, щоб той дозволив їм вийти на берег. Полковник вимагав навзамін віддати йому човни. Козаки відмовилися. Тоді Душинський повідомив про них ошелешеним туркам, які довго не могли повірити, що запорожці в лимані обвели їх навколо пальця. Розгорілася кривава січа. Козаки несамовито билися на два боки. Скориставшись цим, турки спершу розгромили козаків, а потім ще й поляків, видно за компанію.

* * *

Походи початку 40-х pp. стали заключним акордом феєричної морської епопеї українських козаків першої половини XVII ст. Національно-визвольна війна під орудою Богдана Хмельницького, а потім кривава Руїна 1658-1676 pp. на довгі три десятиліття поглинули козацькі сили. До того ж козацтво вже цілком інакше стало дивитися на морські походи й на стосунки з Туреччиною й Кримом загалом. Питання стояло руба: або обидвох цих сусідів вдасться перетворити на своїх таких-сяких союзників проти Польщі, а потім і проти Московії, або Козацька держава матиме ворогів ще й на півдні. За таких обставин про морські походи не могло бути й мови. Вряди-годи виходили в море лише невеличкі загони запорожців, непідконтрольні гетьманській владі. Масштаб й розголос цих виправ не йде в жодне порівняння з тією могутньою канонадою, яку козаки влаштували на Чорному морі в першій половині XVII ст.