Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Морські війни українських козаків

Проти Туреччини як союзники Криму

Укладення козацько-татарського союзу 1624 р. додало нового імпульсу морській війні. Підтримані козаками брати Магмет- і Шагін-Гіреї часто потребували їхніх морських походів проти турків.

До козацтва звертався також авантюрист Олександр Ахія, який набрів в Україну з Європи восени 1624 р. Видаючи себе за сина турецького султана Магомета III (1566-1603) й грекині, він носився з ідеєю організувати широку коаліцію з християнських держав, щоб розгромити Туреччину й “врятувати християнський світ”. До цієї коаліції він намагався залучити й козаків (українських та донських), навіть проводив на Січі переговори.

Увесь морський сезон 1625 р. був наповнений козацькими походами на море, які були один одного потужніші. Козаки тричі споряджали в море флотилії по 7,5-10 тис. чоловік. Можна собі уявити реакцію турків.

Вже ранньої весни було здійснено принаймні три дрібні походи. У березні 400 українських та донських козаків під орудою запорізького отамана Олексія Шафрана оволоділи передмістями Трапезунда. Невдовзі О. Шафран організував ще один похід, під час якого козаки “в турецькій землі громили села й міста”. У квітні з Дону вибралася третя партія донців та запорожців. Але потрапивши в шторм, козаки ні з чим завернули на Запоріжжя.

Найбільшого ж розголосу набули походи, які здійснювалися з травня по жовтень. У перший з Дону вирушило 50 човнів донських козаків на чолі з отаманом Гаврилом Пушкіним, а з Січі - 150 чайок під орудою гетьмана Каленика.

Вартовий козак. Худ. С. Васильківський, 1890 - 1900 рр. 

Флотилії мали об’єднатися в морі й штурмувати Трапезунд. Однак на місце зустрічі донці пригребли раніше за українських козаків й чомусь розпочали штурм самостійно.

Запорожці ж приєдналися згодом. Бої затягнулися мало не на тиждень. Спершу козакам щастило. За чотири дні вони оволоділи більшою частиною міста. Та потім нагрянула турецька флотилія й перевернула все з ніг на голову.

Завершення походу взагалі виявилося трагічним. Відпливши подалі від міста, запорожці накинулись на донців, звинувачуючи їх у тому, що ті “поспішили прийти під місто попереду”. У братовбивчій сутичці “отамана донського найкращого вбили”.

Влітку, за різними даними, від 500 до 700 човнів під командою гетьмана Михайла Дорошенка прослизнули повз турецький флот, який стеріг їх між Дніпром та Дунаєм. Козаки вкотре нагнали великого страху на Стамбул, а далі плюндрували, де могли, ще й узбережжя Малої Азії. Постраждало до 250 міст і містечок. Однак туркам вдалося виявити козацькі чайки, коли ті порівнялись з містечком Кара-Харман, що на румунському узбережжі. Зав’язався лютий бій. Перевага була на козацькому боці. Козаки навіть зробили спробу захопити головну галеру разом з командувачем Реджеб-пашею. Вони “напали з її голови і боків, адже на кормі були фальконети і багато стрільців” й дійшли до середини судна, але потім були відбиті. Пізніше налетів вітер, і це дало перевагу галерам порівняно з чайками. Козаки зазнали поразки. Частина їх потрапила до полону. Попри все турецький літописець вважав, що “цей бій козацького племені, яке в морських боях винищує життя, перевершив усі інші”.

Бій козаків під стінами Стамбула. Худ. М. Микешин, 1895 р.

Восени українські та донські козаки організували новий комбінований похід під Трапезунд. З Дону вирушило 2 тис. донців, із Запорожжя - до 10 тис. запорожців. Об’єднавшись у морі, козаки кинулися пустошити узбережжя малої Азії, а наприкінці походу оволоділи Трапезундом.

У наступні роки козаки продовжували морську війну. Не зупинили їх ні звичні погрози Варшави, ні навіть те, що свої ж козаки на чолі з гетьманом Михайлом Дорошенком попалили на Січі чайки. Все одно у 1626 р. відбувся невеличкий похід, у 1628 р. вже більші сили козаків підступали під Очаків та погромили на морі торгові кораблі, а в 1629-1633 pp. запорожці відновлюють потужні походи, які засвоїм розмахом мало чим поступалися славній епопеї 1624-1625 pp.

Трапезунд

Першою ластівкою стала липнева 1629 р. виправа під Гезльов 4 тис. козаків, де вони випалили передмістя. У жовтні 3 тис. запорожців і 200 донців дійшли до Стамбула. Але тут припустилися грубої помилки, розділившись на кілька груп. Султан відрядив на козаків флотилію з 15-ти галер, яка по черзі надибала 2 дрібні групи козаків. У запеклій сутичці з першою турки оволоділи шістьома човнами й полонили 150 козаків. Інша група козаків (150 душ) засіла в православному монастирі поблизу Сизополя й героїчно витримала там восьмиденну облогу. Козаки очікували на основний загін чисельністю понад 3 тис. душ. Після його появи турки кинулися навтьоки. Але козаки наздогнали їх, захопили дві галери та визволили побратимів. Тоді султан спорядив ще 14 галер. Між Варною і Ківарною ця флотилія напоролася на козацький загін з 260-ти чол. і завдала йому поразки. Основна ж частина козаків благополучно відійшла на Січ.

У березні наступного 1630 р. на Дону з’явилося 500 запорожців, які “почали отаманам і осавулам, і козакам говорити, щоб піти на море”. Довго умовляти донців не довелося, і 28 квітня козаки спільно намагалися оволодіти Керчю. У травні 1630 р. запорожці організували похід уже з Січі. Вони пустошили західне узбережжя Чорного моря. Були захоплені Ізмаїл, Кілія, Мідія, Балик, Варна, Сизополь. Козакам пощастило уникнути бою з турецькою флотилією у відкритому морі й заманити турків в очерети. Тут противники билися з перемінним успіхом. Туркам вдалося захопит 7 чайок.

Наприкінці серпня козаки знову вибралися в море. Цього разу турецька ескадра успішно вислідила їх у Дніпровсько-Бузькому лимані. Кілька чайок потрапили до ворожих рук, і похід захлинувся.

Натомість влітку 1631 р. козакам вдався грандіозний похід під Трапезунд. Близько 5 тис. запорожців та майже 2 тис. донців оволоділи містом й захопили величезний полон, між ним і доньку місцевого судді. Майже відразу 1,5 тис. донських козаків і 500 запорожців організували ще один похід. Перебіг його невідомий. Знаємо лише, що на зворотному шляху козакам довелося битися в Таманській протоці з 22-ма галерами. Два дні тривав бій, який не дав вирішальної переваги жодній зі сторін.