Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Радянські органи державної безпеки в Україні (1918–1991 рр.)

II. СТРУКТУРА ТА КАДРОВИЙ СКЛАД ОРГАНІВ ДЕРЖБЕЗПЕКИ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В 1920-1940 pp.

Харківська губернська надзвичайна комісія восени 1921 p.: структура, діяльність, особовий склад

У статті на підставі маловідомих архівних документів здійснено комплексний аналіз організаційної структури та оперативної діяльності Харківської губернської надзвичайної комісії восени 1921 р. Проведено соціально-статистичний аналіз особового складу, досліджений негласний апарат територіальних підрозділів комуністичної держбезпеки в Харківській губернії, з'ясовані долі її керівників.

Ключові слова: Харківська губернська надзвичайна комісія, ВУНК, ВНК, кадри.

Діяльність губернських надзвичайних комісій (ГНК) в Україні лишається однією з найменш досліджених сторінок історії органів комуністичної державної безпеки. Насьогодніу вітчизняній історіографії маємо лише одну монографію І. М. Шкляєва, що спеціально присвячену цій проблемі. Найменш дослідженими є організаційна структура та динаміка змін ГНК та аналіз їхнього особового складу. На сьогодні, завдяки працям російських дослідників О.І. Кокуріна, М. В. Петрова та К. В. Скоркіна можемо лише простежити зміну структури та функціональних обов’язків різних підрозділів в центральному апараті Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК). Про особовий склад Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУНК) маємо лише загальні дані, опубліковані Є. М. Скляренком майже 20 років тому.

Головна проблема, що виникає при дослідженні цих питань - брак відповідних документів в українських архівах. Потрібні документи збереглися фрагментарно та не дозволяють відновити цілісну картину. Це стосується і історії Харківської губернської надзвичайної комісії (ХГНК), більш-менш повний аналіз організаційної структури, оперативної діяльності та особового складу якої ми можемо зробити лише для осені 1921 р.

Структура ХГНК

Згідно до наказу ВНК від 6 липня 1921 р. для ГНК був затверджений новий штат. До штатів ГНК першої категорії, до яких належала і ХГНК, увійшли наступні підрозділи: секретно-оперативна частина (включала таємний, економічний, особливий, інформаційний, реєстраційний, агентурний відділки); організаційно-адміністративна частина (включала організаційну та адміністративну частини); господарська частина та комендатура. Втім згідно до «Доповіді Харківської Губернської Надзвичайної Комісії за вересень місяць 1921 року у відділ Управління губвиконкому» на той час у столиці Радянської України і перейти на нову структуру ще не встигли.

Роботою ХГНК керувала Колегія, до якої входили: Афанасій Тихонович Танцура - т.в.о. голови; Олександр Петрович Абаш (Бунюс) - завідувач секретно-оперативним відділом; Михайло Казимирович Ромейко - завідувач особливим відділом; Борис Григорович Лупилов - завідувач адміністративним відділом; Золотарьов - секретар ХГНК; Абрам Миколайович Абнавер - завідувач загальним відділом.

Провідним підрозділом ХГНК був секретно-оперативний відділ (СОВ), чия робота регламентувалася «Інструкцією про організацію та роботу місцевих органів ВЧК» від 15 лютого 1920 p.: «1. Таємний нагляд за антирадянськими політичними партіями, групами та особами. 2. Попередження та припинення всілякого роду контрреволюційних діянь, а також шпигунства, спекуляції та бандитизму та посадових злочинів. 3. Гласний нагляд за особами, які обмежені в правах рішеннями ЧК, облік службовців радянських і інших установ. 4. Керівництво по розшуку та слідству всіма справами губ. НК».

СОВ ХГНК складався із інформаційного відділу - начальник Давидов; реєстраційно-статистичної частини - начальник Шепеленко; відділу по боротьбі з бандитизмом - начальник Антон КазимировичЛевкович; підвідділу політичної контрреволюції - начальник Наум Маркович Райський (Лехтман); економічного відділу - начальник Леонід Ісакович Леонов (Немировський) (до відділу входили - кооперативно-продовольча група - начальник Рудрицький; адміністративно-судово-радянська група-начальник Соломон Самойлович Мазо; виробничо-промислова група - начальник Борис Бенціонович Каган); загальної групи - начальник Глезер; робочої групи - начальник Іван Петрович Калганов; оперативної частини - начальник Лаврентій Васильович Іванов; військово-цензорського відділу-завідувач Леон Мойсейович Штох. Крім того при СОВ ХГНК діяла розвідка, яка здійснювала негласне зовнішнє спостереження. Очолював її Матвій Олександрович Панов (Бройде).

Секретаріат складався із президії - начальник Золотарьов; шифрувального відділу - начальник Сигал; загальної канцелярії - начальник Докторович.

Загальний відділ складався із комендатури (забезпечувала внутрішню охорону приміщень ХГНК; приймання, реєстрацію, розміщення заарештованих і виконання смертних вироків) - комендант Михайло Миколайович Журба; тюремного підвідділу - начальник Грибов; господарської частини - начальник Бандурин; слідчої тюрми - начальник Павлов; гаража - завідувач Гликман; клубу (мав секції: іноземних мов, загальноосвітню, театральну, музично-хорову, літературну; а також буфет і бібліотеку)- завідувач Зундилович; відділу зв’язку - начальник Юрченко; конюшні - завідувач Пасько.

Адміністративний відділ складався із інструкторського підвідділу з кодифікаційним столом (відділком. - Aem.) - завідувач Старкин; стола особового складу - завідувачка Филлипова.

Особливий відділ (ОБ) складався з інформаційної частини - начальник Колоднєв; секретно-оперативної частини - начальник Семен Єфремов; слідчої частини - начальник Шпігель; секретаріат - начальникП. Гольдберг (він же секретар відділу).

Зберігся штатний розклад ОВ ХГНК: начальник відділу - 1; начальники частин і відділків - 4; секретар секретно-оперативної частини - 1; помічники начальників відділків - 2; уповноважені із розробки справ - 8; уповноважені із інформації - 17; уповноважені із військових справ - 10; канцелярський персонал - 29. Крім того, на ОВ працювало 106 таємних співробітників (84 у Харкові та 22 у повітах) та 365 інформаторів (280 у Харкові та 85 у повітах). На ОВ ХГНК покладалося обслуговування всіх військових частин і закладів, що розташовувалися на теренах Харківської губернії за винятком вищих штабів та управлінь, що обслуговувалися безпосередньо ОВ ВУНК. Останньому безпосередньо підпорядковувався і щойно утворений ОВ червоної гусарської бригади.

Структура територіальних органів ХГНК

У Харківській губернії діяла Сумська повітова НК та 10 повітових політбюро. Наказом ВНК № 206 від 12 липня 1921 р. було затверджено нове «Положення про [повітове] Політбюро», що істотно змінило статус цього повітового підрозділу НК. Політбюро перестали входити до складу управління повітової міліції та отримали статус самостійного відділу повітового виконкому. У постанові відзначалося:

«[...] 3. Повітові Політбюро - органи губ. НК, працюють під її керівництвом та виконують її накази, являючись в той же час відділом ПВК (повітового виконкому/-Авт.). 4. Начальник Політбюро призначається губ. НК по узгодженню з ПВК, але обов'язково член РКП(б).

5. Для здійснення покладених на нього завдань начальник Політбюро має у своєму розпорядженню: а) мережу інформаторів, б) агентуру; в) війська ВНК [...]. Права самостійного завершення справ з винесенням постанови про міру покарання Політбюро не має».

Оскільки в нашому дослідженні ми зробимо акцент на роботі повітових органів держбезпеки із різноманітною агентурою, то наведемо її класифікацію. Але слід відзначити, що єдина класифікація «негласного апарату» була встановлена лише наказом ДПУ РСФРР № 291 від 14 листопада 1922 р. Розвідники - штатні співробітники, що здійснювали зовнішнє спостереження, здійснює таємні обстеження тавстановлення. Таємні співробітники - штатні чекісти, що діяли «під прикриттям» та виконували різноманітні оперативні завдання. Інформатори - завербовані громадяни, які інформували НК про роботу тих установ, в яких працювали, або про сусідів.

Сумська повітова НК. Сумський повіт був єдиним повітом Харківщини, в якому діяло не політбюро, а повітова НК (скорочено рос. - СУЧК, місцеві гострослови називали її «сучкою»). До складу її Колегії входили: Гревцов - голова, Олександр Григорович Мірошниченко - заступник голови; Шуполь - завідувач адміністративно-організаційним відділом; Леонтьев - т.в.о. секретаря. Структура повітової НК була тотожною НК губернській. Повіт був поділений на 11 районів, які очолю вали районні уповноважені та їхні помічники. Кількісний склад повітової НК невідомий, однак в архівних документах є лише інформація, що уповноважений з розвідки Райєн мав у розпорядженні 13 осіб. Виявлені відомості про функціональні обов’язки деяких підрозділів повітової НК.

Інформаційний відділ (т.в.о. завідувача Чорнояр) виконував наступну роботу: складання щоденних та трьох денних довідок про рух арештованих; складання двох тижневих бюлетенів та місячних доповідей про діяльність повітової НК; отримання від всіх установ і закладів міста щомісячних доповідей про їхню діяльність; підтримування зв’язку із повітовими політбюро та обмін оперативною інформацією; спостереження за виконанням продовольчого податку та «інших ударних компаній». У Сумах діяло 10 конспіративних помічників інформаційного відділу, по повіту було організовано мережу інформаторів.

Реєстраційно-статистична частина (завідувач - Розен) проводила облік слідчих справ, рух та зміни в ході справ, арештованих і операцій, що проводиться. РСЧ складався із столу (відділку) розшуку, столу реєстрації та архіву.

Загальний відділ виконував наступну роботу: прийом, зберігання та видача різних предметів, коштовностей та валюти, які відібрали у заарештованих; обладнання приміщень НК; заготівля палива та продовольства; утримання конюшні, гаража, кравецької та швецької майстерень.

Комендатура (комендант - «старий чекіст» Дубов) видавала посвідчення на право носіння зброї; реєструвала прибулих із Криму, приймала та відпускала заарештованих.

Богодухівське повітове політбюро (завідувач - Скорик, помічник завідувача Кука, уповноважений інформації - Гарьковенко, секретар - Рудаєвський) обслуговувало 23 волості. В оперативному обслуговуванні було 6 районів на чолі з рай уповноваженими. Інформаційна група мала 107 інформаторів, 17 з яких завербували у вересні 1921 р. У складі політбюро були ще військова група, група по боротьбі з контрреволюцією та розвідка.

Валківське повітове політбюро (завідувач - Козороз, уповноважений інформації - Бутенко, секретар - Раут) обслуговувало 18 волостей. Інформаційна група мала 130 інформаторів (18 завербовані у вересні 1921 p.), група по боротьбі з контрреволюцією - 5 таємних співробітників, група по боротьбі з бандитизмом - 22 таємних співробітника, військова група - 11 інформаторів (9 завербовані у вересні 1921 р.).

Вовчанське повітове політбюро (завідувач - Дегтярьов, уповноважений інформації - Барановський, секретар - Мячито) обслуговувало 16 волостей. Група по боротьбі з контрреволюцією мала 40 інформаторів та 1 конспіративну квартиру. У розвідці працювало 19 співробітників і 20 таємних співробітників (2 займалися розвідкою, 18 - збирали інформацію). Розвідка мала 3 конспіративні квартири. Загальна група мала 2 конспіративні квартири та 32 інформатора, група по боротьбі з бандитизмом - 1 конспіративну квартиру та 35 інформаторів, інформаційна група-1 конспіративну квартиру та 206 інформаторів.

Змивсъке повітове політбюро (завідувач - Колосов, завідувач інформацією - Шевченко, секретар - Мінаков) обслуговувало 21 волость. Кількість таємних співробітників, які працювали на групи політбюро була наступною: на контрреволюційну - 11; на загальну групу - 2; на військову - 2. Інформаційна група мала 77 інформаторів; група по боротьбі з бандитизмом - З інформаторів та 2 розвідників; розвідка - 13 розвідників.

Ізюмське повітове політбюро (завідувач - Сопов, уповноважений інформації - Хохлов, секретар - Синані) обслуговувало 15 волостей. Діяльність інформаційної групи була сконцентрована в 2 районах.

Куп'янське повітове політбюро (завідувач - Іван Григорович Вейс, уповноважений інформації - Чорноруков, секретар - Єремєев). Інформаційна група мала 5 районних інформаторів та понад 170 інформаторів. Керівник групи по боротьбі з бандитизмом «дуже поганий» уповноважений Кольїн мав 6 розвідників. Загальна група мала лише 1 таємного співробітника, який «не відповідав своєму призначенню» як і уповноважений, що керував цим підрозділом. Розвідка мала 14 розвідників, військова група - 3 інформаторів. Групою по боротьбі з контрреволюцією керував уповноважений Плескач, «єдиний, хто відповідав своєму призначенню».

Лебединське повітове політбюро (завідувач - Кузнецов, уповноважений інформації - Коваленко, секретар - Шушра). Діяльність інформаційної групи була сконцентрована в 10 районах, її проводили 10 районних уповноважених з помічниками та 145 інформаторів. Розвідка мала 20 розвідників та 3 конспіративні квартири, група по боротьбі з контрреволюцією - 2 конспіративні квартири та 3 таємних співробітників; група по боротьбі з контрреволюцією - 3 конспіративні квартири, 2 райуповноважених, 18 таємних співробітників і 24 інформатори, військова група - 1 конспіративну квартиру, 3 таємних співробітників, 25 інформаторів.

Охтирське повітове політбюро (завідувач - Кулагин, заступник завідувача Пчелинцев, уповноважений інформації - Домочкин, секретар - Тихомиров) обслуговувало 14 волостей. Діяльність інформаційної групи була сконцентрована в 5 районах (об’єднували кілька волостей), де діяли 5 легальних районних уповноважених, при кожному із яких діяв таємний помічник. Агентурна мережа інформаційної групи нараховувала понад 100 осіб (з них 34 діяло безпосередньо в Охтирці, а 12 на цукрових заводах). Група по боротьбі з контрреволюцією мала і конспіративного помічника та 14 таємних співробітників, які були «політично нерозвинутими».

Чугуївське повітове політбюро (завідувач - Бондаренко, секретар Корнак). Загальна група мала 5 інформаторів, група по боротьбі з контрреволюцією «завела власних інформаторів на кавалерійських і піхотних курсах», політична група завербувала 4 агентів внутрішнього спостереження. У розвідці служило 12 чоловік. На інформаційну групу працювало 4 районних уповноважених і понад 40 інформаторів.

Харківське повітове політбюро. Його роботою керував Йосиф Ісакович Ільїцький, який офіційно числився уповноваженим ХГНК і завідувачем Харківського повітового політбюро. Група по боротьбі з бандитизмом мала 9 розвідників і 12 інформаторів, група по боротьбі з контрреволюцією - 4 таємних співробітників, інформаційна група - 6 районних уповноважених.

Оперативна діяльність ХГНК

Підсумкові результати роботи ХГНК за 1921 р. поки що виявити не вдалося. Маємо звіти за січень-квітень та за вересень. І хоча наше дослідження стосується осені 1921 p., наведемо статистику репресивної діяльності за перший квартал того ж року, що, на наш погляд, дозволить краще зрозуміти основні оперативні напрямки роботи харківських чекістів. Таблиці 1-9 створені на підставі аналізу даних, що містяться у «Зведенні інтенсивності робіт ХГНК за період з 1-го січня по 1-е квітня 1921». 

Таблиця 1

Кількість проведених операцій у січні - березні 1921 р.

Група ХГНК

січень

лютий

березень

разом

Спекуляція, посадові злочини

152

176

200

538

Загальна

21

45

47

113

Контрреволюція та політика

25

47

107

179

Військова

 

4

20

24

Робітнича

2

10

 

12

Управління військовими сполученнями

 

 

1

1

Лікарняна та шляхи

 

 

1

1

Різні

10

27

18

55

Разом

210

309

206

925

Таблиця 2

Кількість заарештованих у січні - березні 1921 р.

Група ХГНК

січень

лютий

березень

разом

Спекуляція, посадові злочини

188 (?)

143

136

527 (?)

Загальна

62

65

113

220

Контрреволюція та політика

83

31

13

67

Військова

 

8

 

8

Робітнича

1

1

 

 

Управління військовими сполученнями

 

 

4

4

Рух і телеграф

 

 

1

1

Особливий відділ

 

 

167

167

Кримінально-слідчий відділ

 

 

38

38

Різні

 

4

8

12

Разом

262 (?)

252

474

988 (?)

Таблиця З

Кількість зареєстрованих справ у січні - березні 1921 р.

Група ХГНК

січень

лютий

березень

разом

Спекуляція, посадові злочини

40

50

120

210

Загальна

80

50

31

161

Контрреволюція та політика

49

36

23

108

Військова

 

5

 

5

Робітнича

3

2

1

5

Тягове господарство

 

 

22

22

Управління військовими сполученнями

 

 

33

33

Матеріальне та паливо

 

 

28

28

Лікарняне та шляхи

 

 

10

10

Рух і телеграф

 

 

63

63

Особливий відділ

 

 

90

90

Кримінально-слідчий відділ

 

 

93

93

Різні

10

2

19

31

Разом

182

145

533

860

Таблиця 4

Кількість ліквідованих справ у січні - березні 1921 р.

 

січень

лютий

березень

разом

Передано до архіву

114

42

126

282

Передано до інших установ

52

14

95

161

Передано на дослідування

3

2

1

6

Передано у відділ розшуку

2

 

1

3

Разом

171

58

223

452

Таблиця 5

Кількість звільнених у січні - березні 1921 р.

 

січень

лютий

березень

разом

Отримали повну свободу

103

110

183

336

Звільнено умовно

54

118

77

249

Разом

157

228

220

605

Таблиця 6

Кількість переданих заарештованих у січні - березні 1921 р.

Назва установи, до якої передали

січень

лютий

березень

разом

Губернський трибунал

37

28

17

82

Губернський комітет по дезертирам

16

 

 

16

Народний суд

4

4

7

15

Інші установи

28

29

45

102

Разом

85

61

69

215

Таблиця 7

Розбивка переданих заарештованих за складом злочину у січні - березні 1921 р.

Звинувачення

січень

лютий

березень

разом

Бандитизм

31

18

7

56

Спекуляція

14

6

8

28

Контрреволюційні злочини

9

9

11

29

Посадові злочини

13

15

21

49

Дезертирство

4

 

6

10

Вияснення особи

4

 

 

4

Крадіжки

 

 

8

8

Підробка документів

 

 

2

2

Інші кримінальні злочини

10

13

6

29

Разом

85

61

69

215

Таблиця 8

Відправлено до концтабору у січні - березні 1921 р.

Звинувачення

січень

лютий

березень

разом

Бандитизм

16

4

9

29

Спекуляція

23

9

13

45

Контрреволюційні злочини

13

3

4

20

Посадові злочини

1

4

6

11

Кримінальні злочини

6

3

6

15

Разом

59

23

38

120

20 осіб із числа засуджених до перебування у концтаборі були відправлені на Донбас на примусові роботи. Крім того, у березні 1921 р. 12 осіб було відправлено до штрафної роти (із них 9 обвинувачувалися у контрреволюційних злочинах, 1-у бандитизмі, 1-у підробці документів, 1 - «в інших злочинах»).

Таблиця 9

Кількість розстріляних у січні - березні 1921 р.

Звинувачення

січень

лютий

березень

разом

Бандитизм

13

3

17

33

Спекуляція

1

-

1

2

Контрреволюційні злочини

-

1

1

2

Посадові злочини

 

1

1

2

Дезертирство

1

 

 

1

Крадіжки

3

 

4

7

Кримінальні злочини

 

 

2

2

Разом

20

5

27

52

Згідно до «Зведення цифрових статистичних даних про роботу Харківської Губернської Надзвичайної Комісії за період з 1 вересня по 1 жовтня 1921 р.» за цей період було заарештовано 465 осіб (443 чоловіка та 22 жінки); зареєстровано 274 справ; ліквідовано 314 справ (126 здано до архіву, перераховано до інших установ 188); звільнено з-під варти 255 осіб (231 чоловіка та 24 жінки); переведено до інших установ 260 осіб (251 чоловіка та 9 жінок). Було розстріляно 14 осіб (10 чоловіків і 4 жінки), з яких отримали кулю - «за контрреволюційну діяльність» 5 осіб (4 чоловіки та 1 жінка); за «кримінальні злочини» - 9 осіб (6 чоловік та 3 жінки). Серед страчених було 11 росіян (8 чоловіків і 3 жінки); 1 полька, 1 вірменин та 1 українець. За соціальним станом страчені розподілялися так - 3 робітники (всі чоловіки); 5 осіб «інтелігентних професій» (4 чоловіка та 1 жінка); 6 осіб «домогосподарці» (3 чоловіки та 3 жінки). До концтабору було відправлено 12 осіб (11 чоловіків та 1 жінку), із них терміном на 5 років - 4 чоловіка; на 3 роки - 1 чоловік; на 2 роки - 1 чоловік; на 3 місяці - 6 осіб (5 чоловіків і 1 жінка). Такі покарання вони отримали за бандитизм - 2 чоловіки; кримінальні злочини - 6 чоловіків; «злочинну діяльність» - 3 чоловіки та 1 жінка. За соціальним станом засуджені поділялися на: робітників - 2 чоловіки; селян - 2 чоловіки; «інтелігентних професій» - 2 чоловіки та 1 жінка; «інших професій» - 5 чоловіків.

На жаль у цьому звіті ми не маємо статистики операцій по проведеним операціям, але таку статистика є по Сумській повітовій НК за вересень 1921 р. (табл. 10—11).

Таблиця 10

Оперативна діяльність Сумської повітової НК за вересень 1921 р.

Підрозділ, який проводив операцію

Кількість проведених арештованих

Кількість

заарештованих

За ордерами

За мандатами

Економічний відділ

21

0

8

Загальна група

8

2

0

Військова група

14

6

17

Політична контрреволюція

9

1

6

Підвідділ по боротьбі з бандитизмом

14

2

14

Таблиця 11

Кількість заведених справ Економічним відділом Сумської повітової НК у вересні 1921 р.

Підрозділ економічного відділу

Кількість слідчих справ

Кількість агентурних справ

Кооперативна підгрупа

13

9

Адміністративно-радянська група

24

29

Загальна група

11

38

Виробничо-промислова група

8

22

Соціально-статистичний аналіз особового складу ХГНК

Із перших днів існування ВУНК мало великі проблеми з кадрами. Це ще у 1919 р. відзначав В. Ленін, який у листі до її голови М. Лациса писав:

«Каменів говорить - і заявляє, що кілька найвидатніших чекістів підтверджує, що на Україні Чека завдали величезної шкоди, будучи створені надто рано і впустивши в себе дуже багато таких, що примазалися».

Відповідь М. Лациса В. Леніну ніколи у повному обсязі не друкувалася, але в одній з публікацій з’явився більш розширений варіант листа голови ВУЧК (курсивом виділені заборонені у радянський час рядки):

«Дорогий Володимир Ілліч! Ви у своєму листі наполягаєте на чистці українських ЧК. До цієї роботи я приступив з самого першого дня своєї роботи з 10 квітня. Із матеріалу, що додається, Ви це побачите.

Все наше нещастя в тому, що ні з чого будувати. На Україні зібралися ті з співробітників, яких ми викидали у Москві, як малоздатних і малонадійних. Парткоми нічого не можуть дати. Порівнювати з іншими установами, так у нас все-таки утроє більший процент комуністів. Зараз ми вирішили приймати тільки комуністів (більшовиків) і соціал-революціонерів. Я пішов на дуже великі поступки, щоб поліпшити склад надзвичайних комісій та позбавитися від постійних нарікань і погромів: скасував повіт чека і викинув дрібну спекуляцію».

Є всі підстави вважати, що кадрову проблему чекісти розв’язували ще довго. Так у листі від 20 червня 1922 р. голові ДПУ РСФРР Ф. Е. Дзержинському голова ДПУ УСРР В. М. Манцев писав: «Я особисто отримую листи від співробітниць, в яких вони пишуть, що змушені займатися проституцією, щоб не вмерти з голоду. Арештовані та розстріляні за нальоти та грабунки десятки, якщо не сотні співробітників і у всіх випадках встановлено, що йдуть на розбій через систематичне голодування. Втечі з Чека повальні».

В основу соціально-статистичного аналізу покладено «Відомість стану особового складу співробітників ХГНК до 1 числа листопада 1921 р.». На жаль, у документі не має роз’яснень, що саме означають групи співробітників. Зрозуміло, щодо 1-ї групи віднесено голову ХГНК, до 2-ї - начальники підрозділів, чиї прізвища ми навели вище. 3-я група - це, напевно, уповноважені та особи, подібні їм по посаді, а 4-а - помічники уповноважених та особи, подібні їм по посаді. Втім, це питання потребує подальшого вивчення.

Таблиця 12

Партійність співробітників ХГНК

Партійність

1 група

2 група

3 група

4 група

Всього

%

члени РКП(б)

1

35

136

46

218

23,98

кандидати в члени РКП(б)

-

-

5

12

17

1,87

члени РКСМ

-

-

10

24

34

3,74

позапартійні

-

9

83

548

640

70,41

Переважну більшість серед «мечоносців партії» нібито складали позапартійні. Але така картина утворилася завдяки співробітникам так званої 4-ї групи. Серед тих, хто «приймав рішення» (279 співробітників 1-3 групи) члени та кандидати в члени РКП(б) складали абсолютну більшість - 63,44%. Цікаво, що у згаданому листі В. М. Манцев писав:

«[...] особливо загрозлива ситуація із зменшенням кількості комуністів серед співробітників. Якщо раніше ми мали 60% комуністів, то тепер ледь нараховуємо 15%. Дуже часті, якщо не щоденні випадки виходу з партії на ґрунті голоду та незабезпечення матеріального становища. Йдуть не найгірші та в більшості пролетарі».

На сьогодні ми не маємо відомостей як змінився партійний прошарок серед співробітників ХГНК - Харківського губввіділу ДПУ у 1922 p., але ігнорувати слова В. М. Манцева не слід. Варто звернути увагу нате, що 9 з 44 (20,45%) начальників підрозділів (так звана 2 група) були позапартійні. Наприклад, І. П. Калганов, який 34 роки пропрацював слюсарем. Брак об’єктивних даних заважає встановити повну картину, але, напевно, позапартійними були керівники господарчих і другорядних підрозділів.

Таблиця 13

Партійний стаж співробітників ХГНК

Рік

1 група

2 група

3 група

4 група

Всього

%

до лютневої революції 1917 р.

-

4

3

2

5

2,34

у лютому-жовтні 1917 р.

1

4

16

5

26

12,15

у 1918 р.

-

5

19

5

29

13,56

у 1919 р.

-

11

43

14

68

31,77

у 1920 р.

-

11

43

17

71

32,57

у 1921 р.

-

-

12

3

15

7,01

Слід відзначити, що партійний стаж приведено для 214 співробітників ХГНК, хоча у табл. 12 заявлено, що на обліку перебувало 218 членів партії. Деякі з чекістів приписували собі партійний стаж. Так, у 1937 р. з’ясувалося, що О. П. Абаш, який на той час працював 1-м секретарем Новоград-Волинського окружкому КП(б)У і всюди вказував, що є членом ВКП(б) з 1913 р., був «аферистом, що приписав собі дореволюційний стаж [...] бравуючи цим та створюючи собі кар’єру». Брехня коштувала О. П. Абашу спочатку посади, а потім і життя.

Таблиця 14

Рік вступу співробітників ХГНК на роботу в органи НК

Рік

1 група

2 група

3 група

4 група

Всього

%

у 1918 р.

1

3

6

-

10

01,01

у 1 пол. 1919 р.

-

1

11

2

14

01,54

у II пол. 1919 р.

-

3

-

11

14

01,54

у 1 пол. 1920 р.

-

8

24

75

107

11,77

у II пол. 1920 р.

-

7

46

130

183

20,13

у 1 пол. 1921 р.

-

15

69

198

282

31,02

у II пол. 1921 р.

-

7

78

214

299

32,89

Із табл. 14 видно, що майже 20 осіб, які не мали жодного чекістського стажу отримали призначення відразу на керівну посаду в ХГНК. Так, у жовтні 1920 р. заступник голови Харківської губернської робітничо-селянської інспекції Б. Г. Лупилов був призначений членом Колегії та начальником СОВ ХГНК; член ради правління Південних залізниць Л. В. Іванову 1921 р. відразу отримав посаду начальника оперативної частини СОВ ХГНК. Та і сам голова ХГНК А. Т. Танцура, хоча і мав чекістський стаж з 1918 р. (був завідувачем відділу по боротьбі з бандитизмом та головою Рибинської повітової НК Ярославської губернії), у 1919-1921 pp. у НК не працював. Він був призначений 9 липня 1921 р. заступником голови ХГНК (з посади члена президії Харківського губвиконкому), із 17 вересня 1921 р. стає тимчасово виконуючий обов’язки голови Харківської губернської ЧК, а з 16 грудня остаточно затверджується її головою.

Таблиця 15

Освіта співробітників ХГНК

Освіта

1 група

2 група

3 група

4 група

Всього

%

вища

-

7

5

14

26

2,79

середня спеціальна

-

-

-

-

0

0

середня загальна

-

19

79

165

283

30,46

початкова спеціальна

-

-

-

-

0

0

початкова загальна

1

12

126

316

455

48,98

хатня

-

6

24

87

117

12,59

неграмотні

-

-

-

48

48

5,16

Відомості про освіту подаються для 929 харківських чекістів, хоча більшість таблиць містять відомості про 909 осіб. Освітній рівень співробітників ХГНК був низьким. З’ясувати, хто саме зі співробітників 2-ї групи мав вищу освіту не вдалося. Принаймні, вищезгадані керівники основних підрозділів О. П. Абаш, А. М. Абнавер, І. Г. Вейс, Л. В. Іванов, М. М. Журба, Й. І. Ільїцький, Б. Б. Каган, І. П. Калганов, А. К. Левкович, Л. І. Леонов, Б. Г. Лупилов, С. С. Мазо, О. Г. Мірошниченко, Н. М. Райський, М. К. Ромейко, Л. М. Штохїї не мали.

Таблиця 16

Знання іноземних мов співробітниками ХГНК

Мова

1 група

2 група

3 група

4 група

Всього

%

німецька

-

10

35

40

85

9,35

французька

-

5

13

23

41

4,51

англійська

-

-

3

4

7

0,77

латиська

-

2

28

22

62

6,82

польська

-

3

7

23

33

3,63

єврейська

-

3

12

20

35

3,85

фінська

-

1

-

2

3

0,33

шведська

-

1

-

-

1

0,11

румунська

-

-

1

4

5

0,55

естонська

-

-

-

2

2

0,22

литовська

-

 

1

4

5

0,55

татарська

-

 

2

2

4

0,22

інші

-

1

6

16

23

2,53

Конкретні дані про володіння мовами є лише в анкетах Б. Г. Лупилова «рідна мова єврейська, російська - добре, німецька-розмовляю, французька-читаю» та Й. І. Їльїцького - рідна мова єврейська, читає та пише французькою та німецькою, читає українською. М. К. Ромейко указав, що крім рідної латиської, володіє російською та німецькою, О. П. Абаш володів латиською (рідна), російською, німецькою, польською. Єврей А. М. Абнавер вважав рідною мовою російську, вказав, що знає німецьку та французьку, але «за давністю - слабо», про знання ним єврейської відомості взагалі відсутні. Взагалі, якщо порівнювати дані табл. 16 і 17, ми побачимо, що з 181 чекіста ХГНК, які були євреями за національністю, єврейську мову знали лише 35 осіб. Відзначимо також відсутність в таблиці графи про знання української мови.

Таблиця 17

Національність співробітників ХГНК

Національність

1 група

2 група

3 група

4 група

Всього

%

великороси

1

20

114

404

539

59,29

євреї

-

18

64

99

181

19,91

поляки

-

1

1

15

17

1,67

латвійці

-

3

26

39

68

7,48

українці

-

1

20

55

76

8,36

естонці

 

 

1

1

2

0,22

фіни

 

1

 

 

1

0,11

литовці

 

 

1

4

5

0,55

німці

 

 

2

2

5

055

греки

 

 

1

1

2

0,22

вірмени

 

 

 

1

1

0,11

англійці

 

 

 

2

2

0,22

інші

 

 

3

7

10

1,10

Перш, ніж коментувати національний склад співробітників ХГНК, а точніше - мізерну кількість в її складі українців, наведемо уривки з 2-х листів голови ВНК Ф. Е. Дзержинського, які він надіслав із Харкова у 1920 р. Він повідомляв 14 травня 1920 р. свого заступника І. К. Ксенофонтова, що зробить все для того, щоб дати «можливість зміцнитися НК, захищаючи її від українщини». Ще більш цікаві слова «залізний Фелікс» написав 28 червня 1920 р. В. І. Леніну (наводимо мовою оригіналу): «Местные коммунисты какие-то недоноски, живут мелкими интересами. Русопятства я не замечал, да и жалоб не слышал. В области моей специальности - здесь обильный урожай. Вся, можно сказать, интеллигенция средняя украинская - это петлюровцы [...] Громадной помехой в борьбе - отсутствие чекистов-украинцев».

Виділені слова вилучали із радянських видань. Глибоко символічно, що вилучили їх і з сучасної російської збірки документів, присвячених Ф. Е. Дзержинськомуякий підготували співробітники Федеральної служби безпеки Російської Федерації.

Українці насправді складали дуже малий відсоток серед керівних співробітників НК, хоча в цілому серед чекістів їх було чимало. Так, наприкінці 1921 р. у ВУНК взагалі працювало 4293 росіянина, 2646 українців, 1876 євреїв, 265 латишів, 237 поляків. Автор не має жодного сумніву в тому, що чекісти-українці булине менш нещаднимидо власного народу, ніж чекісти інших національностей, але керувати каральними акціями в Україні представникам титульної нації все ж не довіряли. Це цілком зрозуміло. Українська революція завершилася поразкою, а територія республіки була окупованою територією, тому українці знаходилися під підозрою. Російський дослідник О. І. Капчинській, проаналізувавши національний та соціальний склад центрального апарату ВНК у Москві з’ясував, що навіть восени 1919 р. після евакуації співробітників ВУНК до російської столиці, відсоток українців, які працювали на Луб’янці лишався низьким «в першу чергу з причини їх (українців. - Лет.) відносно малої участі у революційному русі».

Така ж ситуація зберігалася і в наступні роки. На 1 січня 1922 р. з 11 керівних співробітників ВУНК 9 були росіянами, а 2 - євреями. Одним з росіян був заступник голови ВУНК В. А. Балицький, який в подальшому писався українцем. Так само написав і голова А. Т. Танцура, що числиться в таблиці великоросом, пізніше вказував, що насправді є українцем. Слід відзначити, що вільно інтерпретували свою національність не лише етнічні українці. Так М. К. Ромейко у власноруч заповненій анкеті 7 липня 1921 р. вказав, що за національністю він є латишем, а рідна мова - латиська, але в чекістській анкеті 1924 р. він вже німець, а рідна мова - німецька. У цей же час І. Г. Вейс значився німцем, хоча пізніше завжди вказував, що за національністю є євреєм.

Таблиця 18

Рід занять до революції

Рід занять

1 група

2 група

3 група

4 група

Всього

%

робітники

1

15

102

245

363

39,93

землероби

-

4

14

58

76

8,36

службовці

-

19

65

197

281

30,91

вільні професії

-

5

41

97

143

15,73

навчалися

 

1

12

33

46

5,06

Апріорі можна було б висунути гіпотезу, що органи держбезпеки формувалися виключно за класовим принципом, оскільки їм відводилася роль меча й щита диктатури пролетаріату. Отже, мали б домінувати вихідці з пролетарських родин. Але реально складалося зовсім по-іншому. Як видно із табл. 19 до так званого «колишнього стану» (рос. - «бывшего сословия») належали 909 співробітників, тобто всі без винятку співробітники. Отже, не було жодного вихідця з пролетарських родин! Колишні ж робітники складали трохи менше, ніж 40% із числа співробітників ХГНК. Втім чи могла існувати реально і за всіма правилами диктатура пролетаріату в переважно селянській країні? Власне питання є скоріше риторичним, бо відповідь випливає сама собою з аналізу соціальної структури суспільства. Звернемо увагу і на невеликий відсоток колишніх селян серед чекістів. Викликає сумнівів, що у своїх анкетах чекісти поліпшували особисті соціальні показники у бік пролетаризації, але структура їх лав залишалася доволі дрібнобуржуазною. Із цим мирилися, бо верхівка більшовиків майже суцільно належала непролетарським верствам, асам Ф. Е. Дзержинський походив зі шляхти.

Таблиця 19

Колишній стан

Стан

1 група

2 група

3 група

4 група

Всього

%

селяни

1

15

68

234

318

34,99

міщани

 

29

166

392

587

64,59

дворяни та особисті громадяни

 

 

 

1

1

0,11

духовного звання

 

 

 

1

1

0,11

купців

 

 

 

 

0

 

Долі керівництва

Наше дослідження було б не повним, якби ми не розповіли про долі керівних співробітників ХГНК, чиї прізвища згадувалися у статті.

А. Т. Танцура, який у 1936-1938 pp. був керуючим Всеукраїнського відділенням «Завпапірпрому» у Харкові під час єжовщини був мобілізований для роботи в УНКВС Харківської області, де він працював 8 місяців простим оперуповноваженим. Характеризуючи його роботу начальник 4 відділу Особливого відділу НКВС Харківського військового округу сержант державної безпеки П. О. Большунов писав:

«Танцура А.Т. за час роботи [...] працював на слідстві чесно та сумлінно, провів ряд слідчих справ за якими обвинувачені засуджені за 1-ю категорією».

В інших атестаціях за цей час відзначалися його «позитивні результати» та «ефективні показники», але радості від цього старий чекіст не мав. Агент НКВС «Михайлівський» 20 травня 1938 р. інформував керівництво про мешканців будинку № 90 по вулиці Чернишевській:

«Жилець будинку Янус під час гри у доміно кидає такі фрази: "Бий своїх, щоб чужі духу боялися, йди сталінським шляхом, бий своїх". Йому вірить та підтакує член партії жилець нашого будинку Танцура, який, граючи у доміно теж підхоплює всі ці фрази. Так, наприклад, у присутності жильця Іваненка 14 квітня 1938 р. сказав таке: "Ось знову почалися арешти і мене, старого чекіста, знову мобілізували.

Ти зрозумій, що зараз робиться, хто кого. Ось дивись, їсти нічого, шкідники нашкодили, а нам доводиться відповідати". Коли я сказав, що це класова боротьба і шкідники понесуть заслужену кару, то він перебив і сказав: "Нам від цього не легше". Про що вас повідомляю».

А ось багатьом його підлеглим, керівникам оперативних підрозділів, пережити «Великий терор» не поталанило. Безробітний О. П. Абаш був заарештований 4 липня 1937 р. у м. Новоград-Волинському. Розстріляний 9 вересня 1937 р. як «керівник право троцькістського підпільного осередку».

Старший майор державної безпеки Н. М. Райський у березні 1937 р. був усунутий з посади начальника УНКВС по Оренбурзькій області як такий, що «не забезпечив чекістської роботи по області» та відкликаний до Москви. Вже 4 липня 1937 р. був заарештований та 15 листопада 1937 р. страчений «як учасник контрреволюційної організації».

Заступник наркома внутрішніх справ Узбецької РСР майор державної безпеки Л. І. Леонов був заарештований 7 вересня 1938 р. Його обвинувачували у троцькістській діяльності, що «виразилася у зберіганні від розгрому право-троцькістських кадрів», настановах на оперативних нарадах співробітникам НКВС «не вести боротьбу з троцькістами», пояснюючи, що це «несезонно»; у 1937-1938 pp. «під виглядом боротьби з контрреволюційними елементами, проводив масові необґрунтовані арешти населення та викривлював революційну законність у слідчій роботі»; у 1938 р.

«дав настанову підлеглому апарату складати довідки на арешт за списками виборців, через що за грати потрапило понад 2000 осіб без наявності хоч якихось матеріалів, що компрометують».

Він був страчений 7 липня 1941 р. і реабілітації не підлягає.

Старший лейтенант державної безпеки А К. Левковичу 1923 р. був нагороджений орденом Червоного Прапору. У 1936 р. працював помічником начальника навчально-стройового відділу Київської міжкрайовій школі ГУДБ НКВС СРСР. 2 жовтня 1938 р. Військовою колегією Верховного Суду був засуджений на смерть за статтями 54-1 «а», 54-8, 54-9, 54-11, 54-13 Карного кодексу УРСР та невдовзі страчений як «польський шпигун».

Начальник відділу карного розшуку Управління робітничо-селянської міліції УНКВС Харківської області капітан міліції М. М. Журба був заарештований восени 1937 р. Засуджений на смерть «трійкою» УНКВС Харківської області за ст. 54-7 КК УРСР зате, що «протягом кількох років проводив шкідницьку роботу в справі боротьби зі злочинністю». Страчений 3 червня 1938 р. 

Начальник УНКВС по Західно казахстанській області майор державної безпеки М. К. Ромейко був заарештований 25 травня 1938 р. Засуджений 14 грудня 1940 р. до 15 років позбавлення волі. Помер 12 вересня 1943 р. у Північному залізничному таборі НКВС.

Капітан державної безпеки Л. М. Штох у лютому 1937 р. із посади заступника начальника УНКВС по Удмуртській АРСР був відряджений у розпорядження УНКВС по Кіровській області. 21 жовтня 1937 р. був звільнений з НКВС як заарештований.

Начальник Управління Кулойського табору НКВС капітан державної безпеки М. О. Панов був заарештований у травні 1939 р.

Помічник начальника відділу шосейних доріг НКВС капітан державної безпеки Б. Б. Каган був заарештований 7 квітня 1938 р. Звільнений з-під варти 5 січня 1940 р.

Начальник Управління Онезького табору НКВС капітан державної безпеки О. Г. Мірошниченко був заарештований навесні 1941 р. та засуджений до позбавлення волі. У вересні того ж року звільнений з-під варти та відправлений на фронт, потім повернувся на керівну роботу в систему ГУТАБ.

Начальник УНКВС по Харківській області комісар державної безпеки 3-го рангу С. С. Мазо, дізнавшись про своє виведення зі складу кандидатів у члени ЦК КП(б)У застрелився 4 липня 1937 р.

Майор державної безпеки Й. І. Ільїцький у 1937 р. отримав орден Леніна, згодом дослужився до помічника начальника 3-го (контррозвідувального) відділу ГУДБ НКВС СРСР. З вересня 1938 р., виплив на човні на середину Москви-річки та застрелився.

Як бачимо велика кількість чекістів, які стояли у витоків органів держбезпеки Радянської України стали жертвами свого дітища. Сталося те, що мало статися згідно до «закону» діяча Великої Французької революції Жоржа Жака Дантона: «Революція поїдає своїх дітей».

Харьковская губернская чрезвычайная комиссия осенью 1921 г.: структура, деятельность, личный состав

В статье на основании малоизвестных архивных документов проведен комплексный анализ организационной структуры и оперативной деятельности Харьковской губернской чрезвычайной комиссии осенью 1921 г. Проведен социально-статистический анализ личного состава, исследован негласный аппарат территориальных подразделений коммунистической безопасности в Харьковской губернии, выяснены судьбы её руководителей.

Ключевые слова: Харьковская губернская чрезвычайная комиссия, ВУЧК, ВЧК, кадры.

V. Kharkov provincial Extraordinary Commission in autumn 1921: the structure, activity, personnel

In the article on the basis of the little-known archival documents a comprehensive analysis of the organizational structure and operational activities of the Kharkov province Extraordinary Commission in autumn 1921. Conducted a statistical analysis of the socio-military personnel, investigated secret unit of territorial divisions of the Communist security Kharkov province, to clarify the fate of its leaders.

Keywords: Kharkiv provincial Extraordinary Commission, VUChK, the VChK, the frames.