Радянські органи державної безпеки в Україні (1918–1991 рр.)

V. ФУНКЦІОНУВАННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖБЕЗПЕКИ У РОКИ «ХРУЩОВСЬКОЇ ВІДЛИГИ» 

Реформування органів держбезпеки УРСР у 1950 - першій половині 1960-х pp.

Досліджується процес реформування органів держбезпеки УРСР в часи «хрущовської відлиги»

Ключові слова: КДБ при РМ УРСР, «хрущовська відлига».

Практика придушення комуністичним режимом ідеологічних опонентів, боротьба з будь-якими проявами інакодумства, що супроводжували радянську імперію від початку її створення до середини 1950-хpp., зазнала значної переоцінки з боку політичного керівництва СРСР відразу після смерті Й. Сталіна. Усвідомлення партійною номенклатурою безперспективності державного терору поклало початок розгортанню у Радянському Союзі складних і суперечливих спроб трансформації тоталітарних структур. Постановою спільного засідання пленуму ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та президії Верховної ради СРСР від 7 березня 1953 р. Міністерство державної безпеки СРСР та Міністерство внутрішніх справ СРСР були об’єднані в один орган - Міністерство внутрішніх справ СРСР (з 16 березня по 30 червня 1953 р. Міністерство внутрішніх справ УРСР очолював Павло ЯковичМешик).

Відсутність ні бажання, ані змоги у наступників Й. Сталіна дотримуватись моделі «класичного сталінізму» позначилося також і на звуженні діяльності потужного репресивного апарату в країні. Усунення від влади і арешт наприкінці червня 1953 р. одного з найближчих помічників диктатора Л. Берії дозволив радянсько-партійній верхівці швидко і безболісно провести реформу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР - могутнього карального відомства, що десятиліттями забезпечувало безперебійне функціонування радянської імперії. Пленум ЦК КПРС від 7 липня 1953 p., присвячений розгляду питань стосовно «злочинних антипартійних та антидержавних дій Берії» ухвалив рішення про встановлення справжнього контролю за діяльністю органів держбезпеки:

«Необходимо исправить создавшееся за ряд лет неправильное положение, когда Министерство внутренних дел фактически ушло из-под контроля партии. Одной из причин, почему оказались возможными авантюристические, антипартийные и антисоветские попытки Берия поставить МВД над партией и правительством, является то, что в течение многих лет складывались неправильные, ненормальные отношения между партией и органами Министерства внутренних дел. Министерство внутренних дел приобрело непомерно большое влияние в системе социалистического государства. Фактически на протяжении уже ряда лет был утрачен действенный контроль партии, коллективного руководства партии над органами Министерства внутренних дел. Все это давало возможность различным карьеристам и авантюристам, врагам партии, пробравшимся в МВД, пытаться использовать аппарат МВД для терроризирования, запугивания и опорочивания честных, преданных делу коммунизма кадров партии и Советского государства. Больше того, как выяснилось теперь, карьеристские, враждебные элементы в аппарате МВД пытались подтачивать, опорочивать руководящие кадры партии вплоть до видных ее деятелей.

Партийные организации обязаны взять под систематический и неослабный контроль всю деятельность органов Министерства внутренних дел в центре и на местах. Это является не только правом, но и прямой обязанностью партийных организаций. Необходимо серьезно укрепить органы МВД партийными работниками, значительно усилить партийно-политическую работу среди чекистов, подавляющее большинство которых, несомненно, является честными и добросовестными людьми, воспитывать их в духе беззаветной преданности нашей партии, советскому народу, социалистической Родине».

Інстинкт самозбереження, розвинутий з часів сталінських чисток і репресій, штовхав керівництво КПРС на ухвалення законодавчих рішень націлених на зниження державного статусу органів держбезпеки. У відповідності з постановами Президії Верховної Ради СРСР від 13 березня 1954 р. та Ради Міністрів СРСР від 12 березня 1954 р. із складу Міністерства внутрішніх справ було виділено Комітет державної безпеки (очолив І. Серов, а в Україні відповідно В. Нікітченко) як самостійний орган при союзному уряді із значним скороченням функцій внутрішньополітичного контролю та розшуку.

Дещо раніше, місцеві партійні органи отримали право проводити перевірки органів держбезпеки, заслуховувати керівників підрозділів КДБ на бюро обкому чи крайкому партії. Вказівка першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова «постійно тримати зв’язок з партійними організаціями, радитись з ними і доповідати їм про свою роботу» знайшла своє відображення в наказі голови КДБ Івана Серова в червні 1954 р. «Про завдання органів держбезпеки». Аналогічній реорганізації було піддано ряд інших структурних підрозділів МВС СРСР. До того ж такі заходи супроводжувалися різким скороченням штатів. Наприклад, суттєво зменшилася кількість співробітників, підпорядкованих органам КДБ. На підприємствах, організаціях та установах, не пов’язаних з виконанням секретних завдань, скасовувалися «особливі» або «спецвідділи». Головна функція яких, окрім іншого, полягала в тому, щоб стежити за благодійністю громадян. Були майже повністю ліквідовані районні відділи державної безпеки, що, врешті-решт, призвело до консервації створеної в 1920-1940-вірр. величезної, розгалуженої мережі інформаторів.

Із системи органів МВС-КДБ повністю вилучалися надані їм свого часу судові функції. Постановою Президії Верховної Ради СРСР від 1 вересня 1953 р. ліквідовувалися інструменти терору - воєнні трибунали, Особлива нарада при Міністерстві внутрішніх справ СРСР, що ухвалювали вироки навіть заочно. Позитивне значення мали заходи по підвищенню ролі прокурорського нагляду. Замість внутрішньої прокуратури МВС-МДБ в системі Прокуратури СРСР утворювався спеціальний відділ, що мав контролювати діяльність цих правоохоронних органів. Наступні кроки в даному напрямку конкретизувала постанова ЦККПРС від 19 січня 1955 р. «Про заходи по дальшому зміцненню соціалістичної законності і посиленню прокурорського нагляду».

Серед комплексу заходів вищого партійного керівництва країни по зміцненню органів державної безпеки, ліквідації помилок та перекручень, що мали місце в їх діяльності в минулому, важливе місце відводилося роботі по перегляду справ оперативного обліку, що зберігалися в архівах та знаходилися у впровадженні. Опираючись на постанову Ради Міністрів СРСР № 1465-660сс від 17 липня 1954 р., голова КДБ при РМ СРСР видав наказ за № 00511 «Про порядок прийому, систематизації, збереження та ревізії оперативних архівів в органах КДБ при РМ СРСР та переліку основних оперативних матеріалів та справ органів КДБ із зазначенням термінів архівного збереження», який передбачав:

«[...] 2. Втечении 1954-1955 гг. пересмотреть все оперативные архивы органов госбезопасности и окончательно освободится от "компрометирующих" материалов на честных советских граждан, добытых путем фальсификаций и применения незаконных методов ведения следствия, а также отдел, заведенных по мало значительных и непроверенным материалам [...].

Покончить с вредной практикой необоснованного оставления на оперативном учете лиц, проходящих по прекращенным делам агентурной разработки, материалы в отношении которых в ходе разработки не подтвердились или оказались не заслуживающим оперативного внимания».

Таким чином в 1954-1955 pp. за згоди уряду СРСР відомство I. Серова організувало «чистку» великої кількості архівних матеріалів держбезпеки в центральних та периферійних архівах КДБ. Згідно з наказами голови КДБ при РМ СРСР № 00405 та 00511 органами держбезпеки УРСР в 1955 р. переглянуто архівних справ: 

агентурної розробки 803.593 на 1.031.768 осіб

слідчих справ 713.445 на 1.172.558 осіб

фільтраційних справ на репатріантів 1.838.491 на 1.838.491 особу

збірників компрометуючих матеріалів 8.808 на 550.552 особи

літерних справ 7.701

матеріалів «підсобного» обліку 3.208

особистих та робочих справ агентури 887.761 на 887.761 особу

ВСЬОГО: 4.2263.007 на 5.481.097 осіб 

У результаті перегляду справ у зазначений період було знято з оперативно-довідкового обліку 2.684.263 особи або 52% загальної кількості осіб, які раніше перебували на обліку по архівним справам. Крім того, знищено 1.171.614 справ на 1.698.653 особи та перекладено в фонд припинених справ та справ секретного провадження 828.712 справ на 985.610 осіб; передано в органи МВС 297.550 справ. Загалом оперативні архіви органів КДБ при РМ УРСР в ході так званої «чистки» скоротилися на 1.470.164 справи або на 34.3%.

В 1953-1955 pp. були проведені комплексні перевірки органів МВС-МДБ, що відкрили чимало кричущих фактів порушення законності. Виявлені порушення доводилося до відома особового складу правоохоронних органів наказами міністра внутрішніх справ СРСР. Характерно, що один з перших таких наказів - від 4 квітня 1953 р. - підписав сам Лаврентій Берія. В ньому, зокрема, вказувалося, що Міністерство внутрішніх справ

СРСР встановило, що в слідчій роботі органів МДБ мали місце грубі порушення законів, арешти невинних радянських громадян. Масштабна фальсифікація слідчих матеріалів, широке застосування різноманітних способів катування, жорстокі побої заарештованих, цілодобове застосування наручників та вивернуті за спину руки, яке продовжувалося в окремих випадках протягом кількох місяців. Тривале позбавлення сну, утримання заарештованих в роздягненому вигляді в холодному карцері тощо. Такі бузувірські «методи допиту» приводили до того, що чимало з невинно заарештованих «доводились слідчими до стану втрати фізичних сил, моральної депресії. А деяких з них приводили до втрати людської подоби [...]».

Наказ передбачав категоричну заборону застосування методів фізичного впливу, притягнення до відповідальності співробітників, винних в катуванні громадян.

Розгорнуті комплексні перевірки, «чистки» органів внутрішніх справ і державної безпеки «від осіб, винних в порушенні соціалістичної законності» за ініціативи партійних органів здійснювалися і надалі. Так, за дорученням Ради Міністрів СРСР Колегія МВС своїм розпорядженням за № 41-СС від 4 лютого 1954 р. утворила спеціальну комісію по розслідуванню заяви колишнього співробітника Міністерства внутрішніх справ А. Дедова, який навів чимало фактів стосовно необґрунтованих арештів громадян, прорахунків у підборі та розстановці кадрів.

У період з березня 1954 р. по червень 1957 р. із Комітету держбезпеки СРСР було звільнено 18 тисяч осіб, в тому числі 2300 співробітників за порушення радянської законності, зловживання службовим становищем та аморальні вчинки. Чистка органів держбезпеки у часи «хрущовської відлиги» торкнулася лише найбільш одіозних і знаних персон. Покарання для переважного числа співробітників органів держбезпеки як «злісних порушників соціалістичної законності» було не надто суворим - втрата посади, перехід на іншу роботу, виключення з лав КПРС. Для прикладу наведемо уривок з документу, в якому відображено результати перевірки фактів порушення соціалістичноїзаконності та методів агентурної роботи співробітниками Управління МДБ по Кіровоградській області в квітні 1957 р.:

«В КГБ поступили материалы, свидетельствующие о том, что со стороны бывшего начальника Управления МГБ по Кировоградской области Сидорова И.Д., его заместителя Михальчука Т.А, начальника 2 отдела Фесенко Г.Р, начальника следственного отдела Баковина С.П. и других оперативных работников в 1947-1948 годах были допущены необоснованные аресты некоторых советских граждан.

Из материалов проверки, произведенной следственной комиссией админотдела ЦККПУ видно, что допускались ошибки и недоработки.

Полагал бы:

1. За допущенную бесконтрольность за деятельностью подчиненных полковнику Сидорову объявить выговор.

2. Предложить начальнику КГБ предоставить на заместителя начальника учетно-архивного отделения Шаботина А.Н. подготовить документы на увольнение из КГБ по болезни.

3. В отношении других сотрудников ограничится ранее принятыми решениями об увольнении из органов.

Заместитель председателя КГБ при СМ УССР А. Кардашев».

Як простежується із документу, застосовані засоби впливу партійно-державного апарату на тих, хто чинив правову вакханалію в 1930-1940-хрр., засвідчили небажання М. Хрущова та його оточення привселюдно викрити родові плями радянської тоталітарної системи.

Разом з тим, виконання партійних рішень, зокрема, постанови ЦК КПРС від 19 січня 1955 р. «Про заходи по дальшому зміцненню соціалістичної законності і посиленню прокурорського нагляду», наражалося на прихований спротив співробітників Комітету держбезпеки при Раді Міністрів УРСР. Про це свідчить лист тимчасово виконуючого обов’язки Військового прокурора Прикарпатського військового округу полковника юстиції П. Боброва першому секретарю ЦК КПУ О. Кириченку від 26 серпня 1956 р. про недоліки в роботі особливих інспекцій обласних Управлінь КДБ Української РСР по перевірці сигналів про порушення законності, допущених співробітниками органів держбезпеки в минулому. Під час вивчення матеріалів особливих інспекцій УКДБ за період 1955-1956 pp. Військова прокуратура Прикарпатського військового округу викрила ряд хиб та недоробок, які знижували ефективність здійснюваних заходів по викоріненню порушень соціалістичної законності:

«І. Неполнота расследований, проводимых особыми Инспекциями УКГБ, ввиду чего не обеспечивается правильность реагирования на сигналы о нарушениях законности.

Расследуя жалобы на незаконные действия следователей - избиения при допросах и всякого рода иные принуждения к даче неправильных показаний, особые инспекции, как правило, сводят эти проверки к тому, что отбирают объяснения от лиц, на которых подана жалоба и от самих жалобщиков. Получив противоположные объяснения сотрудников КГБ, особые инспекции делают вывод о недоказанности факта нарушения законности и проверку прекращают без привлечения кого-либо к ответственности. При этом, не используются все возможности для собирания объективных доказательств, с помощью которых можно было бы установить истину и принять правильное решение. В частности, не устанавливаются и не допрашиваются лица, доставлявшие арестованных из камер на допрос и уводившие их затем в камеру, не допрашиваются лица, содержавшиеся в камерах вместе с арестованным, подавшим жалобу, не осматривается тюремно-медицинская документация, не допрашиваются лица тюремного медперсонала и надзорсостава, не подвергаются медицинскому освидетельствованию жалобщики когда речь идет об избиениях их, оставивших следы побоев (переломы костей, неизгладимые рубцы, потеря зубов и проч.) [...].

II. Слабое реагирование со стороны руководства областных управлений КГБ на факты нарушения законности даже в тех случаях, когда эти факты бесспорно доказаны и в выводах Особой инспекции не оспариваются.

III. Волокита, допускаемая при расследовании сигналов о незаконных действиях работников КГБ».

У ході «перебудови чекістської роботи», з метою посилення партійного керівництвата контрол юза діяльністю органів державної безпеки, за згоди ЦК КПУ в середині 1950-х pp. в органи КДБ було направлено на роботу 46 партійних та радянських працівників. На квітень 1958 р. із 26 начальників обласних управлінь КДБ - 10 осіб раніше працювали на керівній партійній роботі; з 41 заступників начальників управлінь КДБ - 23 колишні партійні функціонери; 34 особи, які прибули з партійної, комсомольської радянської роботи, працювали начальниками оперативних відділів.

Після утворення КДБ особливий акцент в кадровій політиці було зроблено на молоді. Згідно інформації заступника голови КДБ при РМУРСР О. Кардашова від 10 квітня 1958 р. 7 начальників обласних управлінь, 15 їх заступників та 75 (51%) начальників основних оперативних відділів КДБ були висунуті із числа «молодих перспективних чекістів».

Разом з тим, керівництвом КДБ при РМ УРСР вживалися заходи по «наповненню органів держбезпеки грамотними кадрами» та підвищенню загальноосвітньої та спеціальної підготовки працюючих співробітників. Упродовж 1954-1958 pp. число начальників обласних управлінь та їх заступників з вищою та неповною вищою освітою збільшилося на 18,8% і складало 71,2%. Якщо на рік утворення КДБ вищу та неповну вищу освіту мали 12,1% уповноважених УКДБ по містам та районам УРСР, то на перший квартал 1958 р. Їх число зросло на 10,8%.

У 1955 р. КДБ при РМ УРСР схвалив рішення про призначення на слідчу роботу лише осіб із вищою юридичною освітою. Прикметно, що на 1954 р. у слідчих відділах УКДБ Дрогобицької, Житомирської, Кримської, Миколаївської, Хмельницької, Сталінської, Чернівецької областей не було жодного співробітника з вищою чи неповною вищою освітою. Загалом на 1954 р. у слідчих відділах КДБ УРСР з незавершеною середньою освітою та початковою освітою працювало 19,2% співробітників, з вищою та неповною вищою - 20,6% , в тому числі з юридичною освітою -12%. Протягом наступних 4 років показники «освіченості» серед співробітників слідчих відділів вдалося суттєво поліпшити. На 1958 р. з вищою та неповною вищою освітою у слідчих апаратах працювало 62 % співробітників, з них з юридичною освітою більше 50%.

Згідно наказу Голови КДБ при РМ СРСР № 00236 від 23 липня 1959 р. « Про зміни в структурі Комітету державної безпеки при РМ УРСР та його місцевих органів» КДБ при РМ УРСР дозволялося об’єднати друге, п’яте управління та перше спец-відділення КДБ при РМ УРСР; другі відділи, п’яті відділи-відділення-групи та перші спецвідділення-відділення УКДБ областей в контррозвідувальні управління КДБ при РМ УРСР та контр-розвідувальні відділи УКДБ областей. У наступному році наказом голови КДБ при РМ СРСР № 0084 (9 березня 1960 р.) істотно скорочено штати КДБ при РМ УРСР (з 7161 особу в 1959 р. до 6039 осіб у 1960 p.): центральний апарат у 1959 р. налічував 1165 осіб у 1960 р. скоротився до 1081 особу; Управління КДБ по Вінницькій області - 125/117 осіб; Волинській - 294/226; Дніпропетровській - 288/235; Житомирській -162/114; Закарпатській - 287/235; Запорізькій -192/145; Київській-242/184; Кіровоградській - 136/116; Кримській - 307/297; Львівській - 344/534 (збільшення штату відбулося в тому числі і за рахунок розвідувального відділення та відділення перлюстрації кореспонденції); Луганської - 251/198; Миколаївської - 144/101; Одеської - 318/356 (збільшення штату відбулося в тому числі за рахунок розвідувального відділення); Полтавської -140/114; Рівненської-275/201; Сталінської-395/352; Станіславської-300/241; Сумської - 131/108; Тернопільської - 328/254; Харківської -286/259; Херсонської - 145/112; Хмельницької - 144/107; Чернігівська - 141/104; Черкаська - 134/98; Чернівецька - 188/150.

І все ж структурна та політична реорганізація спецслужб не змінила природи радянської каральної системи. Межі застосування політичного терору, масштаби репресій в період хрущовської «відлиги» різко скоротилися, але органи державної безпеки, як і в сталінські часи, зберегли за собою каральні функції. Незважаючи на значні штатні скорочення в хрущовську добу, апарат чекістського відомства по числу співробітників в тричі перевищував довоєнні показники. Єдиним виправданням високої штатної чисельності для органів безпеки залишалася активна робота по виявленню серед широких верств населення «ворогів народу», «агентів імперіалістичних розвідок», «членів антирадянських організацій». Статистичні дані міністерства юстиції СРСР за 1953-1956 pp. переконливо засвідчили, що політико-репресивна машина, хоча й з меншими обертами, все одно продовжувала функціонувати за старими законами сталінської епохи. Кількість слідчих та судових справ у контрреволюційних злочинах у всесоюзному масштабі становила в 1953 р. - 4267; 1954 р. - 732; 1955 р. - 395; 1956 p. - 307.

В УРСР в другій половині 1950-х років органи держбезпеки основні свої зусилля зосередили на ліквідації «залишків буржуазно-націоналістичного підпілля» у західних областях України. У звітних документах КДБ при РМ УРСР вказувалося:

«В 1955 году завершено решение одной из главных задач органов госбезопасности - ликвидировано организованное вооруженное подполье ОУН в западных областях Украины. Только за отчетный год (1955 г.- авт.) разыскано и ликвидировано 32 бандита, в том числе главари 7 оуновских "проводов" и нескольких бандитских групп, совершивших много террористических актов и других дерзких вражеских проявлений [...]. В результате проведенной работы разыскано 340 оуновских нелегалов, вскрыто и оперативно ликвидировано 6 антисоветских националистических групп, в том числе, в Станиславской области группа т. н. "Украинская подпольная организация объединенных профсоюзов", возглавляемая директором школы Солодким, в Тернопольской области -т. н. "Молодая Украина", руководимая учителем Крушельницким, членом бюро РК ЛКСМУ и секретарем комсомольской организации школы, в Сталинской области - антисоветская группа во главе с кадровым националистом Андруником. Всего из числа украинских буржуазных националистов арестовано 69 человек».

Боротьба спецслужб з «підривною діяльністю буржуазних націоналістів» на теренах Західної України тривала і в наступні роки. Протягом 1953-1958 pp. органи КДБ при РМ УРСР завадили близько 20 спробам створити націоналістичні групи та більше 40 активних антирадянських проявів. У 1957-1958 pp. співробітники УКДБ Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької областей заарештували декілька десятків осіб, які намагалися проводити організовану націоналістичну діяльність.

Відомо, що в часи так званої «хрущовської відлиги» на територію західних областей УРСР повернулися із місць ув’язнення та заслання понад 121 тис. раніше засуджених учасників ОУН-УПА та їх симпатиків. Спільними зусиллями органів держбезпеки, міліції та прокуратури УРСР в 1956-1957 pp. було заарештовано за скоєні злочини 500 осіб з числа націоналістів, які повернулися з місць ув’язнення. За період з 1954 р. по першу половину 1964 р. по республіці органами КДБ було притягнуто до кримінальної відповідальності за націоналістичну діяльність 793 особи. У цей час вдалося викрити 81 націоналістичних організацій та груп з числом учасників понад 600 осіб, в тому числі безпосередньо в західних областях 54 групи та організації з 463 учасниками. Найбільш активні учасники з числа всіх викритих організацій та груп у кількості 201 осіб притягнуті до кримінальної відповідальності, стосовно 400 осіб проведені профілактичні заходи. Формулювати суспільну думку серед української громадськості щодо цих націоналістичних груп мали 14 відкритих судових процесів у Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Тернопільській областях, внаслідок яких 24 особи були засуджені до вищої міри покарання - розстрілу.

У середині 1950-х pp. пріоритетною лінією чекістської роботи в боротьбі з буржуазними націоналістами стають заходи по впровадженню агентури в зарубіжні українські націоналістичні центри. У звіті про підсумки агентурно-оперативної та слідчої роботи органів держбезпеки за 1955 р. голова КДБ при РМ УРСР В. Нікітченко інформував першого секретаря ЦК КПУ О. Кириченка про наступне:

«В 1955 году созданы некоторые предпосылки для более активного использования в контрразведывательных мероприятиях против зарубежных националистических центров захваченного главаря оуновского подполья на Украине "Днепровского" [...]. В целях дальнейшего развития дела "Звено", в 1955 году была начата почтовая переписка с Бандерой через подставные адреса связей "Майского" во Франции и во Львовской области. В ноябре месяце от Бандеры получено письмо, в котором он обещает "Майскому" поддержку и установление постоянной двухсторонней связи. Для проложения надежного агентурного канала связи к Бандере, создания предпосылок к выводу нашей агентуры за кордон и вызова оуновских эмиссаров на подставные базы намечается вывод втемную от имени "Майского" курьера к Бандере. [...].

В отчетный период также проведены мероприятия по делу "Перевал", в результате которых "проводу" украинских националистов, возглавляемому Мельником, подставлена легендированная в Закарпатской области мельниковская группа во главе с агентом Дорошенко».

Перегляд усталених цінностей, критичний аналіз минулого, реабілітація жертв політичного терору в процесі десталінізації зовсім не означали, що група вищих функціонерів і вождів комуністичної партії змінила своє ставлення до інакодумства як суспільно-політичного явища в житті радянського суспільства. Правляча верхівка на чолі з М. Хрущовим, так само якій. Сталін, розглядала різні прояви опозиції як смертельну загрозу пануючого режиму.

Вже через кілька місяців після XX з’їзду КПРС вищим політичним керівництвом були ухвалені рішення, що не лише перетинали шлях до плюралізму думок і поглядів, а й націлювали партійні організації, силові структури на всіляку протидію опозиційним настроям серед різних верств населення. Як приклад можна навести постанову ЦК КПРС «Про ворожі вилазки на зборах партійної організації теплотехнічної лабораторії Академії наук СРСР», а також лист ЦК КПРС від 19 грудня 1956 р. «Про посилення політичної роботи партійних організацій в масах і припинення вилазок антирадянських ворожих елементів».

У відповідності з новими політичними реаліями формувалася і законодавча та нормативна база, що значною мірою розширяла можливості владних структур в здійсненні політичних репресій. Йдеться, перш за все, про схвалення Закону СРСР від 25 грудня 1958 р. «Про кримінальну відповідальність за державні злочини», введення в кримінальні кодекси союзних республік сумнозвісної статті «антирадянська агітація та пропаганда» (ст. 62 КК УРСР), численні інструкції та рекомендації КДБ при Раді Міністрів СРСР, Генеральної прокуратури СРСР, Верховного Суду СРСР, підвідомчих їм республіканських органів.

Принагідно зазначимо, що діяльність органів держбезпеки, яким відводилася провідна роль в боротьбі з інакомисленням, вступала в суперечність з конституційними правами громадян на свободу слова, совісті, друку, зборів, недоторканість житла, таємницю переписки. Підзаконні акти, якими керувався КДБ при Раді Міністрів СРСР у повсякденній роботі, на думку О. Пожарова лише «уточнювали загальні фрази статей кримінального законодавстваі спрямовували дії оперативного складу». Визначати поняття «достатні підстави» в наявній «антирадянській діяльності», «загроза» соціалістичній системі чи «очевидна небезпека» для неї надавалася самим органам безпеки. Нечітке формулювання статей залишала багато місця для їх розширеного тлумачення. В першу чергу, це стосувалось статей кримінального кодексу «антирадянська агітація і пропаганда» і «контрреволюційні злочини».

Виконуючи вказівки партійно-державного керівництва, спираючись на методи, що суперечили міжнародно-правовим нормам, Комітет державної безпеки при Раді Міністрів УРСР зміг відрапортувати про ліквідацію лише за період з 1954-1959 pp. 183 націоналістичних та інших антирадянських організацій і груп, притягнення до кримінальної відповідальності 1879 осіб, вжиття профілактичних заходів щодо 1300 громадян.

Як особливе досягнення розцінювалося викриття органами держбезпеки 46 антирадянських груп з числа інтелігенції та молоді, які діяли в Київській, Харківській, Одеській, Вінницькій та інших областях і налічували 245 учасників. 

КДБ при Раді Міністрів СРСР наказом за № 00175 від 28 липня 1962 р. «Про посилення боротьби органів держбезпеки з ворожими проявами антирадянських елементів» вказував на наявність ще значної кількості антирадянських угруповань, численних випадків розповсюдження антирадянської літератури. Виходячи з цього, Комітетом держбезпеки при Раді Міністрів УРСР були розроблені спеціальні заходи по протидії ворожим елементам, затверджені постановою президії ЦК Компартії України від 11 жовтня 1962 р.

Тотальний контроль здійснювався не лише за конкретними діями і намірами окремих представників опозиційних сил, а й навіть над думками і настроями, що побутували серед населення. Зокрема, суворо каралися спроби власної оцінки подій і явищ в суспільному житті, діяльності керівних органів партії і держави, викладені в численних скаргах і заявах на адресу ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР, республіканських та місцевих організацій.

Виконуючи доручення політичного керівництва по «викоріненню антирадянського елементу», органи держбезпеки широко використовували розгалужену агентурну мережу, що охоплювала практично всі підприємства, організації, установи, невеликі населені пункти і здійснювала тотальний контроль за настроями населення.

Співставляючи наведені факти, можна помітити таку важливу закономірність як для країни загалом, так і України зокрема. Йдеться, про зростання з геометричною прогресією на початку 1960-х pp.кількості антирадянських проявів, що охопили практично всі регіони. Голова Комітету держбезпеки при Раді Міністрів СРСР Володимир Семичастний з тривогою повідомляв вище політичне керівництво про те, що лише в першому півріччі 1962 р. в СРСР було розповсюджено 7705 антирадянських листівок і анонімних листів, що майже вдвічі більше, ніж за цей же період 1961 р.

Значно розширилось і коло авторів, причетних до виготовлення і розповсюдження антирадянських документів. За неповними даними КДБ СРСР в 1962 р. таких нараховувалось 2522. Особливо хвилював політичне керівництво і органи держбезпеки приплив до опозиційно настроєних кіл значного числа осіб, які досі вважалися лояльними до режиму.

Намагаючись збити наростаючу хвилю протесту в країні, керівництво Кремля в черговий раз вдається до практики терору, залякування, репресій. В ході «чекістських операцій» в першому півріччі 1962 р. за виготовлення і поширення анонімних документів органами держбезпеки до карної відповідальності було притягнуто 105 осіб, профілактовано 568 чоловік, «взято в перевірку» 366 громадян.

Незважаючи нате, що вищеозначені показники виведені на загальносоюзному матеріалі, вони були певною мірою характерними і для України, оскільки остання на той час посідала серед інших республік СРСР одне з перших місць по кількості розповсюджених антирадянських матеріалів.

Влітку 1962 р. стало відчутним загострення соціальної напруги в СРСР. На тлі всезростаючих труднощів в радянській економіці причини для невдоволення були практично в усіх груп населення, і в першу чергу, у робітників, яким не подобалися зменшення й погіршення продовольчого постачання, брак споживчих товарів, зростання цін, результати реформування системи оплати праці, введення нових норм і розцінок. У цій складній для країни ситуації засобом вирішення конфлікту між державою і власним народом правляча верхівка обирає неприкритий терор.

У літературі достатньо повно висвітлено протестні акції в Новочеркаську, що призвели до відкритої сутички демонстрантів з міліцією і застосування танків. Тим часом, у зведеннях Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР є чимало свідчень щодо виявів відкритого невдоволення населення політикою властей в різних регіонах СРСР, у тому числі й в Україні. У червні 1962 р. уряді областей України були виявлені листівки із закликом до організації мітингів протесту проти постанови ЦК КПРС про підвищення цін на м’ясо, м’ясопродукти, масло.

Заклики до мітингів і страйків поширювалися в Ізмаїлі, Одесі, Херсоні інших населених пунктах республіки, причому в ряді випадків вони впливали на настрої трудових колективів.

Так, вантажники Іллічівського порту ухвалили рішення на знак протесту не розвантажувати іноземні пароплави. Лише втручання спецслужб і відкрите залякування з боку місцевих партійних органів перешкодили запланованій акції.

Зростаюче невдоволення в трудових колективах, особливо на великих підприємствах, випадки окремих масових заворушень зумовили підготовку двох характерних документів, схвалених на засіданні Президії ЦК КПРС 19 липня 1962 р. Йдеться, перш за все, про наказ КДБ при РМ СРСР «Про заходи посилення боротьби органів держбезпеки з ворожими проявами антирадянських елементів» та наказ Генерального прокурора СРСР «Про посилення прокурорського нагляду за розслідуванням справ про державні злочини і розглядом їх у судах», які нормативно закріплювали механізм запровадження терористичних методів. Характерно, що наказ держбезпеки серед іншого передбачав створення у Другому головному управлінні (контррозвідка) на базі 9,12,13 і 14 відділів окремого управління для організації агентурно-оперативної роботи на великих і особливо важливих підприємствах.

У вересні 1962 р. з’явився спільний наказ голови КДБ при Раді Міністрів УРСР і міністра охорони громадського порядку УРСР «Про посилення боротьби органів Комітету державної безпеки і Міністерства охорони громадського порядку республіки з антирадянськими елементами і антигромадськими проявами». В ньому вимагалося скласти «плани дій на випадок масових безпорядків, узгоджені із першими секретарями обкомів, міськкомів парти. У планах передбачити конкретні дії по рішучому припиненню заворушень, заходи по охороні відповідальних партійних і радянських працівників, адміністративних приміщень, громадського порядку на вулицях і т. д. з використанням всіх сил і засобів органів держбезпеки і охорони громадського порядку, а також чекістів запасу і народних дружин».

«Плани дій на випадок масових заворушень», вибіркові репресивні заходи спецслужб дозволили правлячому режиму заблокувати вільну політичну активність громадян, придушити страйковий рух і на певний, хоча й досить нетривалий час стабілізувати ситуацію в країні.

Одним з основних напрямків оперативної діяльності Комітету держбезпеки при РМ УРСР у другій половині 1950-х - початку 1960-х pp. була «боротьба з антирадянськими елементами з середовища церковників та сектантів».

Політична «відлига» другої половини 1950-х pp. і пов’язаний з нею процес десталінізації радянського суспільства всупереч всім сподіванням майже не торкнулися церковного життя. Більше того, тиск, що відчула на собі церква з боку держави можна без перебільшення порівнювати із 1920-1930-ми pp., коли «войовниче безвірництво» зросло до рівня спланованої державної політики.

Наприкінці 1950-х - на початку 1960-х pp. догматичне трактування постулатів марксизму-ленінізму, відсутність політичної і внутрішньої культури у деяких вищих посадових осіб СРСР спричинили новий наступ на церкву. Релігія, що не вписувалась в модель «нового комуністичного суспільства», як і раніше оголошувалася першопричиною всіх негативних суспільних явищ.

Курс на подолання «релігійності» в республіці супроводжувався всілякими утисками церковного управління і відвертими репресивними заходами стосовно церковнослужителів та віруючих. Здійснюючи заходи по припиненню діяльності так званого єговістського підпілля в УРСР, органи держбезпеки влітку 1953 р. викрили та ліквідували Всесоюзний нелегальний керівний центр «Крайове бюро», діяльність якого поширювалася на території України, Молдови, Прибалтики, Узбекистану, Мордовської, Башкирської АРСР, Приморського та Красноярського країв Російської Федерації і налічувала 8500 учасників. Із числа прихильників Церкви свідків Єгови в Україні упродовж 1952-1953 pp. було заарештовано понад 200 осіб керівного складу та активу «Крайового бюро», керівників 11 міжобласних центрів («стреф»).

Після ліквідації єговістського центру та арешту керівника «Крайового бюро» Миколи Циби органи держбезпеки зосередилися свої зусилля на заходах по створенню «Легендованого "Крайового бюро”», завдання якого полягало у виявленні законспірованих керівних ланок та кадрів підпілля, перехвату каналів зв’язку з зарубіжними єговістськими центрами та проведенню розкладницької роботи серед віруючих. Як довідуємося з доповідної записки міністра внутрішніх справ УРСР Т. Строкача на середину липня 1953 р. в результаті проведених агентурно-оперативних заходів «Легендоване "Крайове бюро", очолюване агентами "ГУЙВА" та "КИРПИЧЕНКО" підпорядкували своєму впливу понад 700 учасників єговістського підпілля на території Львівської, Тернопільської, Станіславської та Волинської областей».

Одночасно з припиненням функціонування Церкви Свідки Єгови співробітники органів держбезпеки здійснювали комплекс агентурно-оперативних заходів по розробці керівного складу та активу незареєстрованого радянською державою Союзу Християн віри Євангельської (п’ятидесятників). Із квітня по липень 1953 p. МВС УРСР було піддано арешту 25 осіб, які проходили по агентурним справам «БОГОМОЛЬЦІ», «ПАВУТИНА», «ДИКАРІ» та «МІФ». Одночасно з арештами силові структури провадили агентурно-оперативну роботу по «закреплению авторитета агента "ЛЮБИМОВА" перед руководителяминелегального центра пятидесятников возглавляемого ГУЛА Александром, а также продвижению в центр другой агентуры».

Про успіхи секретного агента в середовищі п’ятидесятників йшлося у звіті МВС УРСР за липень 1953 р.:

«"Любимовым" установлено руководители нелегальных сектантских формирований в г.г. Константиновке, Краматорске, Славянске Сталинской области, Хмельник Винницкой области и в г. Киеве, а также существующие явочные квартиры сектантского подполья, где систематически укрывается проживающий на нелегальном положении проповеднический состав. На основании сообщения "ЛЮБИМОВА" руководящий состав сектантского подполья и содержатели явочных квартир взяты в агентурную разработку».

Вдала агентурно-оперативна діяльність дозволила радянським спецслужбам у липні 1954 р. заарештувати 6 керівників нелегального центру п’ятидесятників на території декількох областей УРСР.

У вересні 1958 р. КДБ при Раді Міністрів УРСР виніс на розгляд ЦК Компартії України ряд пропозицій, що передбачали обмеження релігійного впливу на населення і припинення ворожої діяльності релігійних організацій в Україні. Особливо органи держбезпеки турбувало питання про «посилення боротьби проти незаконних дій церковників, організаторів паломництва до так званих "святих місць”» і "клікушеських елементів”». Інформація спецслужб послужила підставою для ЦК КПРС ухвалити 28 листопада 1958 р. постанову «Про заходи щодо припинення паломництва до так званих "«святих місць”». Рішення Президії ЦК КПРС продублював ЦК Компартії України, а Рада у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР підготувала Інструктивний лист за № 57, що вимагав виявляти організаторів паломництва і притягувати їх до відповідальності.

Наступний Інструктивний лист № 58 рекомендував уповноваженим у справах релігії негайно повідомляти партійні органи про всі факти активізації діяльності церкви; виявленні осіб, яких духовенство залучало до роботи виконавчих церковних органів; виявленні робітників і службовців релігійних організацій, які незаконно підлягали профобслуговуванню.

Адміністративне утвердження атеїзму в хрущовську «відлигу» відбувалося при повному нехтуванні статті 124 Конституції СРСР, що гарантувала громадянам свободу віросповідання, вільне відправлення релігійних обрядів. Приклади зневажливого ставлення до релігійних почуттів віруючих із ознаками «духовного терору» з боку влади простежувалися не тільки у безпідставному закритті культових споруд, а й у проведенні обшуків у храмах, на квартирах прихожан, відмові у прописці за місцем проживання священикам, звільненні громадян з роботи через їх релігійні переконання.

Державна антирелігійна політика кінця 1950-х-першої половини 1960-х pp. поєднувалася із активним поборюванням Української греко-католицької церкви. Готуючи детальний план ліквідації залишків уніатства, вище політичне керівництво республіки, апарат Уповноваженого Ради в справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР по УРСР, місцеві виконавчі органи пропонували широкий комплекс насильницьких заходів - від позбавлення колишніх священників УГКЦ пенсійного забезпечення, виселення з місць проживання до судового переслідування непокірних. Свою рішучість і симпатію до застосування терористичних методів у боротьбі з «непокірною» конфесією органи держбезпеки довели засудженням на початку 1960-х pp. священиків УГКЦ Василика, З. Кисилівського, М. Винницького, викладачів греко-католицької семінарії І. Селезнюка, С. Лукача та багатьох інших.

Адміністративний тиск, поєднаний з терором, жорстке регламентування діяльності релігійних організацій, «драконове законодавство» - такий не повний перелік інструментів, яким користувалася влада в політичній війні з церквою у хрущовську добу.

Таким чином, законодавчі акти другої половини 1950-х pp. мали на меті не лише позбавити апарат держбезпеки необмеженої можливості тероризувати суспільство, а й поставити каральні органи під жорсткий партійний контроль. Разом з тим, правляча верхівка на чолі з М. Хрущовим не відмовилася від сталінської традиції використовувати спецслужби в боротьбі проти опозиційних сил в країні. 

Реформирование органов госбезопасности УССР в 1950 - первой половине 1960-х гг.

Исследуется процесс реформирования органов государственной безопасности УСРР в период «хрущевской оттепели».

Ключевые слова: КГБ при СМ УССР, «хрущевская оттепель».

Reforming the security organs of the Ukrainian SSR in 1950 and the first half of the 1960s

Explores the process of reform of the state security USRR during the «the Khrushchev thaw».

Key words: KGB of the USSR, «Khrushchev thaw».


загрузка...