Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Радянські органи державної безпеки в Україні (1918–1991 рр.)

Діяльність ДПУ та НКВС РСФРР на розкол РПЦ у Кримській АСРР (1922-1923 pp.)

У статті з'ясовується місце та роль НКВД-ДПУ у релігійному житті Кримської АСРР у 1922-1923 pp. Особлива увага звертається на роль даних органів у розколі Російської православної церкви на півострові.

Ключові слова: Державне політичне управління, Народний комісаріат внутрішніх справ, Російська православна церква, розкол, обновленство, державно-церковні відносини.

Оперативна діяльність органів держбезпеки СРСР у питанні переслідування інакомислення та політичних противників продовжує залишатися у колі проблем, що не втрачають суспільного та наукового інтересу. До цього кола відноситься вивчення місця та ролі органів ДПУ-НКВС у державно-церковних стосунках. При цьому, якщо загальні обриси цього питання вже ретельно вивчені, то регіональна практика спецслужб у середовищі православного духовенства залишається у колі малодосліджених проблем і зводиться переважно до вивчення репресій щодо окремих громадян.

Одним із перших регіонів, де почав реалізовуватися принцип «розділяй і володарюй», стала територія Кримської АСРР, що входила до складу Таврійської єпархії РПЦ. «Розкольницька діяльність» була санкціонована постановою політбюро ЦК РКП(б) від 13 березня 1922 р. про тимчасове допущення «радянської» частини духівництва до роботи «Помгола». Відтак «червоні попи», які повністю перебували під контролем співробітників органів державної безпеки, і повинні були відіграти ключову роль у цій кампанії.

Вже 25 березня 1922 р. партійні органи півострова отримали телеграму В. Молотова під № 1908/ш, де зазначалося (тут і далі мовою оригіналу):

«Нужно расколоть попов или вернее углубить и заострить существующий раскол. И в Питере, и в Москве, и в провинции есть много попов, которые согласны на изъятие ценностей, но боятся верхов. Недовольство верхами, которое ставит низы духовенства в трудное положение в этом вопросе, очень велико [...]. Задачи агитации - поддерживать сейчас эти низы против верхов, дать им понять и почувствовать, что государство не позволит верхам терроризировать их, поскольку они стремятся обеспечить исполнение декретов рабоче-крестьянской власти. Еще раз: политическая задача состоит в том, чтобы изолировать верхи церкви, скомпрометировать их в вопросе помощи голодающим и затем показать им суровую руку рабочего государства, поскольку эти верхи осмеливаются восставать против него».

При цьому всім окружним комітетам РКП(б) і редакторам партійних газет було направлено таємне розпорядження щодо «принципової та тактичної лінії» у «зв’язку з розколом церкви», де другим пунктом вказувалося:

«Избегать помещения материалов, наводящих на мысли о связи церковного раскола с деятельностью некоторых органов Советской власти».

Даний пункт чітко свідчить - зв’язок між розколом РПЦ і спецслужбами, виконавчими та партійними органами радянської республіки все ж таки існує, але можливості випадкового витоку інформації про це необхідно всіляко уникати. Ймовірніше за все, дане розпорядження у подальшому виконувалося недбало, оскільки вже 12 липня 1922 р. усім партійним органам була направлена шифрована телеграма № 5308/с за підписом секретаря ЦК В. Куйбишева:

«Имел место ряд случаев, когда в печати указывалось на поддержку нового течения в церкви партией, сов властью, ГПУ. Поэтому ЦК еще раз обращает внимание, что всякое официальное (виділення наше. -О. Т.) вмешательство каких-либо органов советской власти, а тем более коммунистической партии во внутрицерковные дела церкви является совершенно недопустимым. За всякие сообщения на страницах печати прямо указывающие на содействие обновленческим группам со стороны органов советской власти, ГПУ и парторганизации секретари укомов и губкомов будут привлекаться к строжайшей ответственности. Секретарь ЦК Куйбышев».

У Криму, із появою Декрету про вилучення церковних цінностей, настоятель Скорбященської церкви Сімферополя протоієрей Олександр Павлович Ендека (1874-1933) на шпальтах місцевої газети «Красный Крым» вказав про необхідність жертвування церковного золота на користь голодуючих, проявляючи яскраво про-більшовицькі та революційно-обновленські погляди. При цьому запропонувавши свої послуги в якості секретаря Комісії з вилучення цінностей.

Відразу ж після церковно-революційних подій у Москві на сторінках «Красного Крыму» з’являються статті О. Ендеки про «Живу церкву», її ідеологічну платформу та цілі. Сам же він з усім своїм приходом відразу визнав нову церковну владу та почав відповідну агітацію.

На наше глибоке переконання, священик О. Ендека представляв собою яскравий приклад так званого «попа-більшовика», який прагнув поєднати більшовицьку ідеологію та релігійне світосприйняття і втілити цю комбінацію у життя. При цьому він не був секретним співробітником ДПУ, але активно використовувався спецслужбами, оскільки маючи вже досвід роботи з «ідейними», чекісти намагалися діяти обережно.

Про опіку над О. Ендекою із сторони Кримського ДПУ свідчить наступний факт. Обновленські ініціативи О. Ендеки обурили Кримського архієпископа Никодима (Кроткова) і більшість білого духовенства Сімферополя. Для з’ясування деталей про обновленський рух, а також визначення ставлення місцевого духовенства до «ЖЦ» на 31 травня 1922 р. було скликано архієпископом Никодимом пастирське зібрання, куди був запрошений і Олександр Ендека. Збори приходили в Архієрейському будинку під головуванням архієпископа Никодима. Полеміка пожвавилася настільки, що було ухвалено рішення перенести слухання й обговорення доповіді реформатора на наступний день. Але дізнавшись про те, що збори негативно поставилися до ідей «Живої церкви», що підтримувалася активно більшовиками, чекісти вирішили закрити пастирського зібрання. Вранці з’явився голова Кримського ДПУ, і всі присутні були переписані та затримані, а через деякий час їм було пред’явлене обвинувачення у «незаконних зборах» без попереднього узгодження «порядку денного» з НКВС Криму.

У червні 1922 р. О. Ендека вирушив до Москви для налагодження зв’язку із Вищим церковним управлінням РПЦ (ВЦУ) й отримання інструкцій. Звідти він повернувся уповноваженим ВЦУ по Кримській єпархії. Із мандатом уповноваженого він з’явився до архієпископа Сімферопольського Никодима (Кроткова) із вимогою передати управління єпархією групі «ЖЦ». Никодим відповів, що не визнаєВЦУ й оголошує Таврійську єпархію тимчасово автокефальною, тому що через арешт Патріарха Тихона він нікого не визнає і єпархією керувати буде сам.

Архієпископ Никодим, розуміючи, що перебуває під слідством й у випадку засудження не зможе керувати єпархією, вирішив таємно висвятити собі помічника, який би зміг здійснювати взяти тимчасове управління православною церквою на півострові. Для реалізації цього рішення єп. Никодим наприкінці липня 1922 р. викликав із Топловського монастиря до Сімферополя архієпископа Димитрія (Абашидзе),який перебував там на спочині під домашнім арештом. 4 серпня 1922 р. вони висвятили протоієрея Олександра Зверева на єпископа Севастопольського із ім’ям Сергій.

До того часу з північних повітів прибуло декілька священиків-обновленців, які одразу розпочали агітаційно-організаторську роботу та незабаром разом з О. Ендекою, на базі Таврійського центрального комітету групи «ЖЦ» під його головуванням, утворили перше Таврійське єпархіальне управління. Також наприкінці серпня ВЦУ, замість звільненого на спочин архієпископа Никодима,призначило тимчасовим керуючим Таврійською єпархією єпископа Ніколая.

Разом із наступом обновленства активізувалася діяльність і архієпископа Никодима, що не визнав розпорядження ВЦУ про своє звільнення. 1 вересня 1922 р. в архієрейській церкві він відкрито у проповіді виступив проти обновленців. Ця обставина прискорила Ревтрибунал Криму щодо звинувачення Никодима та його найближчих помічників у контрреволюційній діяльності, опорові вилученню церковних цінностей та в інших злочинах проти радянської влади, і вони були вислані до суду в Інкерманський монастир.

Протягом жовтня 1922 р. місцеві партіїно-радянські керівники активно готувалися до показового процесу над кримським духовенством. Вже 28 жовтня 1922 р. на засіданні президії Кримського обласного комітету партії було розглянуто питання «Про процес церковників». Президія доручила розгорнути у пресі «агітаційну роботу у момент початку та завершення процесу над священиками». Президія призначила трибунал у складі Порецького, Максимова і Баришева.

Із 22 листопада по 1 грудня 1922 р. тривало відкрите судове засідання. Головував Порецький, членами суду були Максимов іБаришев, секретарем - Терещенко, державним обвинувачем - Фрідман. Захисники за призначенням - Чарський, Большин, Готольберг, Донськой, за згодою - Айзенштейн, Ямпольський і Гуревич. Ключовим обвинувачуваним виступав Кримський єпископат: архієпископ Никодим(Кротков), архієпископ Димитрій (Абашидзе) та єпископ Сергій (Звєрєв).

Кримське духовенство обвинувачувалося у приховуванні церковних цінностей і «використанні релігійних забобонів з метою протидіяти вилученню цінностей», а також у «нелегальних зборах, підробці документів» і крадіжках.

Архієпископ Никодим на суді тримався бадьоро та незалежно. Зокрема, він заявив, що про декрет про вилучення церковних цінностей він знає тільки із газет. Ніякі циркуляри та розпорядження уряду йому відомі не були. Після опублікування декрету у Сімферополі була організована комісія із вилучення церковних цінностей, що і приступила до справи, у зв’язку із чим за його благословенням була влаштована нарада, на яку були запрошені настоятелі усіх церков і по два члени парафіяльної ради від кожної церкви. На нараді обговорювалися заходи, завдяки яким можна було б безболісно реалізувати вилучення. 

«Несмотря на то, -відзначав архієпископ,- что комиссия не признала нужной мое участие, я все-таки говорил в храме проповеди о необходимости выдачи церковных ценностей для голодающих и благословлял на это других священнослужителей».

Але ініціатори процесу пригадали та відразу процитували постанову владики про охорону церковних святинь від блюзнірського захоплення і наруги:

«Насколько мне известно, изъятие церковных ценностей в Крыму и по всей Тавриде прошло без сопротивления комиссии как со стороны духовенства, так и со стороны прихожан, а потому обвинения в намерении сорвать изъятие считаю неправильным, как и обвинение в противодействии этому изъятию».

У ході судового розгляду владиці ставили багато запитань, що часто не стосувалися самого обвинувачення. Для нас особливо цікавим є той факт, що архієпископу були поставлені питання стосовно обновленського руху. Наприклад, пригадали Никодиму і «контрреволюційну» проповідь, виголошену 1 вересня 1922 р. в архієрейській церкві проти обновленців, які завзято прагнули захопити єпархіальну владу. У ній мова йшла про гоніння на християн при імператорі Діоклетіані. Владика говорив: «Мученики жестоко страдали, но не отрекались, более того, своей любовью ко Христу, подвигом веры многих обращали из язычества [...]. В то время храмы закрывались, книги сжигались, верующие изгонялись, вот и теперь наступило такое время - настоящее гонение на православную веру, новая эпоха в христианстве».

Далі, кажучи про «Живу церкву», владика попереджував паству та застерігав від насильницьких дій:

«"Живая Церковь" стремится отнять у православных храмы, и уже, как известно, из Москвы, где нет единения, приезжает епископ, и у нас произойдет разъединение. Новый епископ будет стараться привлечь верующих на свою сторону, и что же получится? [...] Но все же отнеситесь к нему без злобы и нетерпения. Но кто захочет вступить в группу "Живая Церковь", пусть подумает. "Живая Церковь" несет раскол в нашу жизнь, который и нужен врагу рода человеческого - дьяволу (виділення наше. -О. Т.). Вы хорошо знаете сами своих пастырей, их служение Церкви Божией - разберитесь, хорошо подумавши, который из них служит Богу истинно православно.

Вы сами должны выбирать! Я со своей стороны прошу вас не делать никакого насилия по отношению к сторонникам "Живой Церкви", без злобы сохранить полное спокойствие, христианскую любовь и терпение - это моя просьба и завещание».

Як ми бачимо, і під час процесу Никодим залишився стосовно обновленства на тих же позиціях, що й визначило, на наш погляд, рішення суду.

1 грудня 1922 р. слухання справи стосовно обвинувачення архієпископа Никодима й інших священиків Таврійської єпархії завершилося. Архієпископ Никодим був засуджений до 8 років позбавлення волі за статтями 86 п. 1 і 219 і відправлений у Нижегородську в’язницю. Архієпископ Димитрій та єпископ Сергій (Звєрєв) були засуджені, але до них була застосована амністія. Низка священиків і представників мирян отримали незначні терміни. Основна частина священиків була виправдана.

Відразу ж після процесу лідери кримського «оновлення» розпочали переговори із єпископом Сергієм про його перехід до лона обновленської церкви. Відомий кримський дослідник Ю. Катунін висловив думку, що амністія стосовно єпископа Сергія (Зверева) була застосована за змовою між органами влади та прихильниками «оновлення», які розраховували, що перехід на їхній бік найближчого сподвижника архієпископа Никодима, яким був Сергій, остаточно зміцнить їхні позиції у Криму. Однак Сергій усіляко зволікав з переговорним процесом, а потім, написавши до ВЦУ листа, в якому він відмовився визнати цей орган як керівний у церкві, таємно залишив Крим.

Димитрій (Абашидзе) 11 квітня 1923 р. був арештований у Топловському монастирі та відвезений до Феодосії в арештний будинок. Вже 17 квітня його етапували до Сімферополя у Кримське ДПУ. Через три дні старий архієпископ потрапив до тюремної лікарні. У листі голові РНК Криму С. Г. Саїд-Галієву Димитрій вказував, що «ні під час арешту, ні після нього не було мені оголошено, за що я арештований і в чому обвинувачуюся». Через місяць архієпископа вислали за межі Криму. Місцем свого проживання владика обрав Києво-Печерську Лавру, де прожив до моменту її закриття у 1930-х pp. Із виїздом Димитрія (Абашидзе) у Таврійській єпархії не залишилося жодного єпископа, що представляв «тихонівський» напрям. У такий спосіб опозицію обновленців в особі кримських ієрархів було розгромлено.

Таким чином, на початок 1923 р. склалася ситуація, яскраво описана аналітиками Кримського ДПУ:

«Положение дел в данное время такое, что борьбу нельзя считать еще законченной. Центр движения, Симферополь, уже преодолел наибольшие трудности. Здесь предстоит лишь борьба с незначительным ядром верующих, которое все еще держится за старые формы церкви, как за единственный остаток былых времен. Тоже можно сказать и о Севастополе. Но в Севастополе образовывается Южно-бережное епархиальное управление со своим епископом-викарием и там зарождается новая епархия. Ялтинское духовенство признало ВЦУ поголовно без всякой длительной борьбы. В Керчи недавно создана ячейка обновленцев. В Феодосии движение только началось, но, по-видимому, феодосийский благочинный сам будет руководить движением. Реакционные силы Феодосии изолированы. В Евпатории в этой области еще ничего не сделано. Еще недавно там все духовенство усердно молилось за "плененного архиепископа Никодима". Нужно отметить, что самому обновленческому движению в Крыму много вредило нетактичное поведение его руководителей, которые в своей левизне часто доходили до антирелигиозной пропаганды, чем, конечно, подрывали церковный авторитет реформаторов».

Для придушення «смути старо-церковників», за влучним виразом кримського дослідника Ю. Катуніна, до низки районів півострова були спрямовані нові керівники церковних столів. Зокрема, зміна керівництва церковного столу сталася і в Євпаторії, де місцеві священики та віруючі відмовилися визнавати Таврійське єпархіальне управління, створене представниками «обновленського» руху. 23 січня 1923 р. на посаду завідувача церковним підвідділом Відділу управління Євпаторійського окрвиконкому був призначений професійний чекіст Шолох-Терлецький. В одному із перших звітів до НКВС Криму № 17/с від 27 січня 1923 р. він зазначав:

«Почву для раскола православной церкви в Евпаторийском округе я нахожу подходящей и прошу принять меры к скорейшему приезду в Евпаторию представителя нового церковного движения.

Новой группе верующих можно будет предоставить в пользование местный православный собор, находящийся в распоряжении старой церкви. Мотивы для расторжения договора я найду самые наизаконнейшие.

Свою работу и задачи я понимаю как чекист и проводить ее в жизнь буду как чекист, каковым я навсегда останусь. Свое официальное положение заведующего церковным п/отделом я использую исключительно в помощь чисто чекистской работе, конечно постольку поскольку это не будет компрометировать меня, как представителя Соввласти, издавшей декрет об отделении церкви от государства и невмешательства в дела веры».

Як зазначає Ю. Катунін, Шолох-Терлецький виявився професіоналом своєї справи. Вже у 1923 р. в «опальній» Євпаторії з’являється «обновленська» громада, духовенство якої починає відігравати важливу роль у боротьбі з представниками «староцерковного» руху. Особливу роль у створенні у місті «обновленської» громади зіграв протоієрей Іоанн Сербінов, який був призначений благочинним Євпаторійського округу та якого фактично завербував зазначений чекіст.

Високий рівень роботи Шолох-Терлецького привів до того, що він швидко почав зростати по кар’єрній драбині: 15 квітня 1923 р. його переводять на роботу до центрального апарату Кримського НКВС, а вже на початку 1924 р. він фігурує у документах як Уповноважений Секретного відділу НКВС Криму.

Активізувалася робота НКВС та ДПУ і в інших районах республіки. Так Феодосійський адмінвідділ НКВС у звіті за березень-квітень 1923 р. вказував:

«Нашей задачей теперь является предоставить возможность новому течению, среди верующих укрепить свои позиции за счет старой церкви и всячески помогать реформистскому движению, и углублять ту брешь, которую она пробивает во всякой церкви изнутри. Если представляется возможность, то следует вызвать между группами верующих самые обостренные отношения. Во время этой междоусобицы церкви религия потеряет все свое влияние на массы и обнажит в пылу междоусобной войны свое естественное происхождение».

У свою чергу і Джанкойський церковний стіл звітував за серпень 1923 p.:

«Сейчас органом ГПУ приняты меры к раздроблению на разные течения православных общин путем вхождения в православную общину секагентам ГПУ, каковым дана задача произвести брожение в общинах и тем самым произвести в таковых раскол».

Не гребували спецслужби й економічною підтримкою для підтримки «пробільшовицької партії» у РПЦ: позбавлення від податків, їх зменшення, звільнення від оплати квартири, пряма фінансова підтримка тощо. Так 21 березня 1923 р. Секретно-оперативна частина Секретного відділу Кримського ДПУ просила НКВС про збереження пільг обновленцям:

«Крымское политуправление просит в целях борьбы с реакционным духовенством и поддерживания обновленцев, временно, с июня месяца с. г., не взимать квартирную плату за занимаемое обновленческим Е[пархиальным] Управлением] помещение 2 комнаты по Александро-Невской 9, где живут епископ Раевский Александр, прот. Некрасов, протодиакон Ермолай Семыкин, свящ. Кушнев Павел. Ввиду закрытия собора, К[рымское]П[олитическое]У[правление] считает нужным обновленцам выдать из собора 2 митры, 2 креста архиерейских, 1 панагию, одно полное облачение для архиепископа и дикирий, и трикирий.

Кроме того является желательным передача часовни в соборной ограде в ведение Т[аврического] Е[пархиального] Управления], в виду скудности средств последнего часовня может им давать некоторую материальную поддержку.

К[рымское] Политическое] Управление] считает вообще целесообразным в интересах противодействия реакционному духовенству - не лишать обновленцев некоторой, возможной, негласной поддержки».

Отже у діяльності ДПУ та НКВС у Кримській АСРР, направленій на розкол РПЦ, ми спостерігаємо ті ж підходи та методи роботи, що використовувалися на усій території радянських республік і які повністю підпадають під загальносоюзну схему розколу найбільшої та найавторитетнішої конфесії. На думку більшовицьких ідеологів, така робота повинно було привести до ліквідації Російської православної церкви.

Деятельность ГПУ и НКВД РСФСР на раскол РПЦ в Крымской АССР (1922-1923 гг.)

В статье выясняется место и роль НКВД-ГПУ в религиозной жизни Крымской АССР в 1922-1923 гг. Особое внимание обращается на роль данных органов в расколе Российской православной церкви на полуострове.

Ключевые слова: Государственное политическое управление, Народный комиссариат внутренних дел, Российская православная церковь, раскол, обновленчество, государственно-церковные отношения.

Activities of GPU and NKVD RSFSR to schism ROC in the Crimean ASRR (1922-1923)

In article the place and a role of the NKVD-GPU in religious life of the Crimean ASSR in 1922-1923 is determined. The special attention addresses for a role of the given bodies in schism of Russian Orthodox Church on the peninsula.

Key words: State Political Board, People's Commissariat of Internal Affairs, Russian Orthodox Church, schism, renovationizm, state-church relations.