Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Практичний довідник

ФЕОДАЛЬНА РОЗДРОБЛЕНІСТЬ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Із середини XII ст. Київська Русь вступає в період феодальної роздробленості, яка є неминучим періодом розвитку феодальної Європи.

Перші її ознаки з’явилися ще по смерті Ярослава Мудрого. Надалі роздробленість була закріплена Любецьким з’їздом князів (1097 р.), на якому було вирішено: «Хай кожен тримає вотчину свою». Верховенство належало великому київському князю, а удільні князі правили в інших містах і землях, спираючись на підтримку бояр. З початку XII ст. починається політична роздробленість.

Причини феодальної роздробленості Київської Русі:

1) перетворення великого землеволодіння на спадкове, а господарства — на натуральне, що зменшувало потребу в торгових контактах і об’єднанні земель;

Словник

Натуральне господарство — це господарство, яке виробляє продукти майже винятково для внутрішнього споживання, а не на продаж, зв’язок його з ринком є нерегулярним.

2) воєнно-політичне посилення бояр та удільних князів, які ставили власні інтереси вище за державні; влада великого князя стала зайвою;

3) поява нових міст як економічних і воєнно-політичних центрів, наростання суперництва між ними і Києвом;

4) зміна торгових шляхів у зв’язку з пануванням у степу кочових племен, які перекрили шляхи до Чорного і Каспійського морів; Київ залишився поза основними торговими шляхами;

5) різний етнічний склад руських територій, виокремлення українців, білорусів і росіян.

Це цікаво! У XII ст. в «Слові о полку Ігоревім» автор пише:

Перестали князі невірних воювати,

Стали один одному казати:

Се моє, а се теж моє, брате!

Стали вони діла дрібні Вважати за великі,

На себе самих підіймати чвари, —

А невірні з усіх сторін находили,

Землю Руську долали.

Найбільшими князівствами стали:

— Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське, Волинське, Галицьке, які стали основою формування Української держави;

— Володимиро-Суздальське, Новгородське, Псковське, Смоленське, Рязанське — основа Московської держави;

— Полоцьке, Мінське, Турівське — основа Білоруської держави.

 Особливості розвитку українських князівств

Територія

Економіка

Політичний розвиток

Київське князівство

В основному — Правобережжя Дніпра до Волині

— Одне з найрозвиненіших та найбільш густонаселених князівств.

— центр — Київ, одне з найбільших і найбагатших європейських міст;

— рільне землеробство, в містах — ремесла;

— торгові шляхи («з варяг у греки», соляний) поєднували князівство з багатьма країнами

— Політичний центр Київської Русі;

— не було спадковою вотчиною певної династії, тому стало об’єктом боротьби за владу;

— вважалося власністю великокнязівського київського престолу;

— часта зміна правителів: з 1146 р. по 1246 р. правителі змінювалися 46 разів

Чернігово-Сіверське князівство

Північ Лівобережжя Дніпра; до сер. XII ст.— містоТмутаракань у Керченській затоці

— Густозаселене князівство: міста Курськ, Брянськ, Новгород- Сіверський тощо;

— центр — Чернігів, що за своїм розвитком поступався лише Києву;

— відсутність тісних економічних зв’язків усередині князівства

— Сформувалося в XI ст.;

— князі мали династичні зв’язки з половцями і залучали їх до міжусобних війн;

— відомим є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря проти половців, про який написано поему «Слово о полку Ігоревім» із закликом до об’єднання руських земель

Переяславське князівство

Лівобережжя Дніпра, пограниччя Степу

— Велика кількість міст- фортець (Прилуки, Лубни, Жовнин тощо);

— центр — Переяслав;

— у містах розвивалися ремесла.

— через близькість до Степу і постійні набіги половців потребувало продовольчої допомоги

— Сформувалося в сер. XI ст.;

— фактично не мало самостійності, залежало від Києва;

— слугувало щитом Русі від кочовиків;

— найчастіше тут правили князі, які мали зайняти київський престол або отримували його як компенсацію за відмову від Києва

Сучасні історики витлумачують роздробленість як федеративну монархію, тобто державу, що складається з досить самостійних державних утворень. Зберігалися єдині закони, церква; Київ залишався стольним містом, за право володіти яким змагалися князі; продовжували збиратися князівські з’їзди для організації оборони проти половців.

Наслідки феодальної роздробленості

Позитивні

Негативні

— Економічне та культурне піднесення руських земель: розвиток міст, ремесел, торгівлі, культури та мистецтва;

— удосконалення системи управління удільними землями;

— розвиток демократичних традицій: скликання народного віча, правителі вдаються до підтримки міщан;

— сприяла формуванню українського, білоруського та російського народів

— Міжусобна боротьба підривала сили князівств, призводила до загибелі людей і нищення культурних пам’яток;

— Русь не могла опиратися нападам половців, які грабували руські землі;

— оскільки половці перекрили торгові шляхи через Каспій, Русь опинилася на узбіччі торгових шляхів

Галицько-Волинська держава

Сусідні Галицьке і Волинське князівства були розвиненими південно-західними територіями Русі, які мали свої особливості в порівнянні з іншими князівствами.

Особливості Галицького і Волинського князівств:

— віддаленість від Києва і, як наслідок, обмеження впливу центральної влади;

— розташування на перехресті торгових шляхів: із Балтійського моря в Чорне, з Русі до Центральної та Південно-Східної Європи;

— великі поклади солі, яка стала важливим експортним товаром і чинником економічного підйому;

Це цікаво! Назва м. Галич, на думку одних дослідників, походить від імені давнього народу галлів (кельтів), на думку інших — від грецького «галс» — «сіль».

— віддаленість від кордону зі Степом, що захищало від нападів кочовиків;

— потреба в об’єднанні для боротьби з поляками та угорцями, пізніше — з монголо-татарами.

Галицьке, і Волинське князівство напередодні об’єднання

Галицьке князівство

Волинське князівство

— Засноване в другій половині XI ст. онуком Ярослава Мудрого Ростиславом Володимировичем.

Територія: Прикарпаття, Верхнє Подністров’я.

— Сильна боярська влада — олігархія (влада небагатьох) заможних людей.

— Розквіт Галицького князівства за правління Ярослава Оемомисла (1152-1187 рр.), який мав великий авторитет на Русі.

Основні заходи правління:

1) боротьба проти боярської опозиції;

2) розширення території князівства шляхом приєднання землі між Карпатами та Дністром., пониззя Дунаю;

3) будівництво й укріплення міст;

4) спорудження Успенського собору у Галичі (1153-1177рр.);

5) боротьба проти половців у союзі з іншими князями;

8) участь у боротьбі за Київ;

7) укладення союзницького договору з Угорщиною; дружні відносини з Візантією та Священною Римською імперією.

Династія припинилася після смерті Ярославового сина Володимира у 1198 р.

— До середини ХІІ ст. вважалося вотчиною київських князів. Набуло самостійності у 1135 р. за правління правнука Володимира Мономаха — Мстислава Ізяславича, який разом зі своїм батьком започаткував місцеву династію.

Територія: басейн правих при- токів Прип’яті, Західного Бугу.

— Із 1170 р. — князювання Романа Мстиспавича.

Основні заходи правління:

1) послідовне й рішуче обмеження сваволі бояр;

2) 1188 р. — перша спроба захопити Галицьке князівство (безуспішна);

3) 1199 р. — об’єднання Галицького та Волинського князівств після смерті галицького князя Володимира Ярославича в єдину державу зі столицею у Галичі

Ярослав Осмомисл продовжив справу свого батька, Володимира Володаревича, у справі укріплення єдності галицьких земель та розширення їх кордонів. На початку князювання йому довелося вести війни з київськими князями за порубіжні землі. Крім того, Осмомислу довелося підтримувати свого тестя, засновника Москви Юрія Долгорукого, в його претензіях на київський престол.

Серед усіх тодішніх князів Русі саме Ярослава Осмомисла виділяє автор «Слова о полку Ігоревім»: «Галицький Осмомисле Ярославе! Високо сидиш ти на своїм златокованім престолі, підпер гори угорські своїми залізними полками — заступив дорогу королеві, зачинив Дунаєві ворота».

Саме прізвище Ярослава — Осмомисл — трактується сучасними істориками як «той, що має вісім думок, мислить за вісьмох». Про міцність Галицького князівства свідчить той факт, що князь навіть планував участь свого війська у третьому Хрестовому поході проти Саладина. Утім, сам він походи не очолював, проте відточував свою дипломатичну майстерність.

Але політичні таланти князя не врятували його від боярської опозиції. Після народження сина Володимира він залишає свою дружину {вона змушена виїхати до Польщі) і живе у «громадянському шлюбі» з Анастасією Нагрівною. Народжується другий син, Олег, якого Ярослав хоче бачити наступником престолу. Проте бояри змушують князя зректися коханої жінки, спалити її й повернутися до законної дружини. Через 17 років після цих подій, у 1187 р., Ярослав Осмомисл помер, а його наступником став Володимир, слабкий правитель, якому вже не вдалося тримати бояр у відносній покорі.

Становлення і розквіт Галицько-Волинської держави (утворена в 1199 р. Романом Мстиславичем)

Правління Романа Мстиславича (1199-1205 рр.)

1) Придушив галицьке боярство;

2) завоював Київ (1202 р.), до смерті був великим князем київським;

3) успішно боровся з половцями;

4) підтримував дружні відносини з Візантією, Угорщиною, Тевтонським орденом; відмовився прийняти корону з рук Папи Римського в обмін на перехід у католицтво;

5) виступив із планом «дотримання доброго порядку на Русі», згідно з яким слід було уладнати міжкнязівські чвари, обрати центральну владу, зорганізуватися для спільної боротьби з половцями.

Це цікаво! Візантійський імператор Олексій III Ангел після завоювання Константинополя хрестоносцями шукав притулку саме в Романа Мстиславича.

Загинув у 1205 р. неподалік польського міста Завихвоста, потрапивши до засідки під час походу проти польського князя Лешка Білого. Галицько-Волинська держава розпалася по смерті князя.

Значення діяльності князя Романа Мстиславича:

— створив велику централізовану державу — Галицько-Волинське князівство, яке стало наступником Київської Русі;

— відновив авторитет і вплив Київської держави;

— був активним європейським політиком.

Із 1205 р. до 1238 р. Галицько-Волинське князівство припиняє своє існування внаслідок активізації галицького боярства.

Основні події часів боярської смути (1205-1238 рр.)

1) Фактичний розпад князівства на дві частини: у Волинському князівстві правила вдова Романа Анна (як регентша при малолітніх синах Данилі та Василькові); галицькі бояри їй не підкорялися; з 1206 р. Анна з синами переховується в Польщі та Угорщині;

2) у Галичі правлять князі, запрошені боярами;

3) Польща та Угорщина розділили Галицько-Волинське князівство: Володимир (Волинський) віддали Романовичам, у Галичі посів угорський королевич (1214 р.);

4) із 1219 р. починається боротьба Данила Романовича за повернення батьківської спадщини (перший успіх — відвоювання у поляків Берестейської та Забузької земель);

5) до 1228 р. Данило Романович об’єднує всю Волинську землю й передає її братові Васильку, сам готується відвоювати Галицьке князівство в угорців і бояр;

6) Данило Романович зупинив наступ тевтонських лицарів у битві під Дорогочином у 1238 р.;

7) 1238р. — Данило Романович оволодів Галичем і відновив єдність держави.

Правління Данила Галицького (1238-1264 рр.)

— Правив спільно 3 братом Васильком Романовичем: Данило — в Галичі, Василько — на Волині;

— у Ярославській битві (1245 р.) Данило Галицький переміг об’єднані сили поляків, угорців і галицьких бояр, які прагнули повернути Галичину;

— оволодів Києвом у 1240 р.; призначений Данилом воєвода Дмитро керував обороною столиці від монгольської навали;

— створив озброєне піхотне військо, що складалося з селян і міщан, підтримував міста у їхній боротьбі з власниками-феодалами;

— укріплював старі міста, заснував нові (Холм (1237 р.), Львів (1256 р.));

— відвоював Люблінську землю у Польщі (1243—1244 рр.);

— приєднав литовські племена ятвягів (1253-1254 рр.);

— унаслідок походу на Чорну Русь (північно-західна Білорусь) поставив там правителем свого сина Романа;

— заснував Галицьку митрополію (1246 р,);

— сприяв розвитку культури;

— коли у 1241 р. в князівство вторглися монголо-татари, під ударами яких пали міста Галич, Володимир, Кам’янець та ін., князь

Данило Галицький визнав себе васалом Золотоординського хана (1245 р.), щоб уникнути подальшого розорення земель; натомість Галицько-Волинське князівство фактично зберігало незалежність у внутрішній та зовнішній політиці;

12) з метою протистояння монголо-татарам уклав союз з Угорщиною, Польщею, Литвою, Тевтонським орденом та Папою Римським; папа обіцяв організувати хрестовий похід проти монголо-татар в обмін на церковну унію Данила з Римом, проте допомога від Риму не надійшла;

13) прийняв корону від Папи Римського (1253 р.), ставши першим українським королем;

14) здійснив військовий похід проти хана Куремси, в якому здобув перемогу (1254 р.); проте за п’ять років хан Бурундай змусив Данила визнати зверхність Золотої Орди. Таким чином, антимонгольська політика Данила зазнала краху.

Данило Галицький помер у 1264 р. й похований у своєму улюбленому місті Холмі.

Значення діяльності князя Данила Галицького:

— відновив єдність Галицько-Волинського князівства в умовах боротьби з боярством та зовнішніми ворогами;

— підняв міжнародний авторитет Галицько-Волинської держави;

— був видатним полководцем, дипломатом, державним діячем;

— показав можливість успішної боротьби проти монголо-татар.

Занепад Галицько-Волинського князівства

Після смерті Данила Галицького князівством правили його нащадки; брат Данила Василько, Данилові сини Мстислав, Шварно і Лев, Васильків син Володимир. Вони намагалися продовжувати політику своїх батьків, розширювати і зміцнювати свою державу.

Галичина

Волинь

Правління Лева Даниловича (1264-1301):

— приєднав до своєї держави Закарпатську Русь і Люблінські землі;

— підтримував дипломатичні відносини з Німецьким орденом, Угорщиною, Чехією, Польщею, Литвою;

— переніс столицю з Холму до Львова;

— зберігав васальну залежність від Золотої Орди

Правління Володимира Васильковича (1271-1289 рр):

— приділяв увагу будівництву міст, замків, церков;

— опікувався розвитком культури

Після смерті Лева Даниловича одноосібним, правителем Галичини і Волині став його син Юрій.

Правління Юрія І (1301-1308 рр.)

1) Прийняв титул «короля Русі»;

2) відмовився від завоювань, віддаючи перевагу дипломатії;

3) втратив Люблінські землі й частину Закарпаття;

4) переніс столицю до Володимира;

5) дістав згоду на заснування Галицької митрополії (1303 р.). Після смерті Юрія співправителями князівства стали його сини Андрій і Лев II (1308-1323 рр.). Вони продовжили роботу над створенням антиординського союзу, встановивши зв’язок із Тевтонським орденом та Польщею. Припускають, що вони загинули саме в боротьбі з ординцями.

Зі смертю князів Андрія та Лева припинилася династія Романовичів. Князівство перейшло до чоловіка їхньої сестри Юрія II Болеслава, сина польського князя Тройдена.

Правління Юрія II Тройденовича (1325-1340 рр.)

1) Намагався вийти з-під боярського впливу;

2) проводив мирну зовнішню політику;

3) сприяв переселенню німців і поляків на українські землі;

4) лояльно ставився до католицтва та його поширення в Україні. Невдоволені бояри отруїли князя, і князівство перейшло до його

литовського зятя Любарта. Таким чином, Галицько-Волинське князівство опинилося у складі Великого князівства Литовського.

Культура Галицько-Волинського князівства

Галицько-Волинське князівство продовжувало культурно-освітні традиції Київської Русі.

Характерн і риси культури Галицько-Волинського князівства:

1) освіту здобували в міських школах або в школах, що існували при церквах у сільській місцевості; про грамотність населення свідчать написи на побутових предметах;

2) літописання мало світський характер (Галицько-Волинський літопис, «Повість про засліплення Василька»);

3) розвиток церковної архітектури (Успенські собори у Володимирі та Галичі, церква Іоанна Златоуста у Холмі), будівництво міських оборонних споруд (Кременець, Данилів, Холм);

4) монументальний живопис (фрески), ікони (найдавніша — «Покров» — датується XIII ст.);

5) високий рівень ювелірного мистецтва .

Значення Галицько-Волинської держави

— Створення великої держави на українських землях, спадкоємиці Київської Русі, що продовжила її культурні традиції;

— перша власне українська держава;

— забезпечило високий рівень економічного та духовно-культурного розвитку українських земель;

— захист від загарбання та асиміляції східних слов’ян;

— існування цієї держави забезпечило безперервну державність на українських землях;

— відкриття доступу західноєвропейських культурних впливів до українських земель завдяки орієнтації князівства на захід.

Монголо-татарська навала на українські землі

Наприкінці XII ст. в Центральній Азії утворилася Монгольська держава. В боротьбі за владу в 1206 р. переміг хан Темучин (Чингізхан), який почав завойовницькі походи.

Це цікаво! Воїни Чингізхана називали себе монголами, а руські літописці називали їх татарами, хоча самі татари постраждали від монгольських нападів. У XIX ст. в історичній науці їх стали називати монголо-татарами.

Особливості монгольської армії

1) Добра військова організація: десятки об’єднувалися в сотні, сотні у тисячі, десять тисяч складали тумен («тьму»);

2) основа війська — кіннота, що поділялася на важку, середню й легку;

3) використання різноманітної військової техніки при облозі фортець; вони були озброєні великими луками, списами, шаблями;

4) продумана військова тактика: після наступу легкої кінноти — відступ, заманювання в пастку, оточення і знищення противника;

5) сувора дисципліна: за втечу одного з поля бою страчували десяток, за втечу десятка — сотню.

Напрямки монгольських походів (1210-1223 рр.)

Монгольські походи на Русь

1223 р. руські князі вперше зіткнулися з монгольськими військами. Коли монголи завдали поразки половцям на Дону, князівський з’їзд вирішив виступити спільно з половцями проти монголів. У битві на річці Калка (31 травня 1223р.) руське військо зазнало страшної поразки: повернувся додому тільки кожен десятий.

Це цікаво! Саме на Калці, задавньоруськими билинами, загинули три легендарні руські богатирі: Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович.

Значення битви на Калці:

— продемонструвала необхідність об’єднання Русі перед монгольською загрозою;

— зупинила монголів, які не наважилися продовжувати похід углиб Русі.

1237 р. — похід на Русь очолив онук Чингізхана Батий; було спустошено Північно-Східну Русь (Рязань, Володимир, Москва, Твер тощо).

1239 р. — похід Батия на Південно-Західну Русь; захоплено Переяслав, Чернігів, Крим.

1240 р. — похід Батия на Київ. Обороною міста керував воєвода Дмитро Єйкович, ставленик Данила Галицького. Кияни відмовилися здати місто без бою. Облога Києва тривала, за деякими джерелами, понад десять тижнів. Проте сили були нерівними, і місто майже повністю було зруйноване, а населення зменшилося з 50-60 тисяч до 2 тисяч осіб. Про це свідчать і археологічні розкопки, й дані літописів.

1241 р. — похід монголів на Західну Русь; зруйновано міста Київського і Галицько-Волинського князівства. Далі монголи вдерлися на територію Польщі, Угорщини, Чехію, Словаччину, Сербію, Боснію, Хорватію. Але у 1242 р. монголи припинили похід на Захід і повернули назад.

Причини поразок руських князівств:

— феодальна роздрібненість, не подолана навіть перед лицем військової загрози;

— спрямовані удари монголів по окремих князівствах;

— великий досвід монголів у штурмуванні міст і фортець, здобутий у Китаї, Середній Азії, Закавказзі.

Золотоординське ярмо

Монгольська держава була поділена на чотири частини — улуси. Батиєві дістався західний улус Джучі, де була створена держава Золота Орда зі столицею в м. Сарай.

Руські князівства потрапили в залежність від Золотої Орди, хоча й не входили до її складу. Таким чином, на руських землях було встановлено іноземне ярмо. Воно проявилося передусім у таких сферах:

економічна: данина становила десятину майна та продуктів, а якщо родина не могла розрахуватися, то данину сплачували людьми. Збирали данину монгольські урядовці, найвищого з яких називали баскаком;

політична: право на князювання підтверджував ярлик монгольського хана, який давався князеві в обмін на сплату данини;

Словник

Ярлик — грамота-дозвіл на володіння землями.

військова: князі делегували до монгольського війська воїнів та брали участь у походах.

Руські землі були поділені на улуси між підлеглими Батиєві меншими ханами. Переяславська земля деякий час узагалі не мала свого князя.

Характерною рисою монгольського ярма на Русі було толерантне ставлення монголів до християнства і православного духовенства.

Особливості монгольського панування в Галицько-Волинському князівстві:

— князівство не ділилося на улуси;

— не було намісників-баскаків;

— правили власні князі;

— не сплачувало данину, лише мусило надавати військо для монгольських походів.

Таким привілеям сприяла зважена політика правителя князівства Данила Галицького. У 1245 р. Данило на вимогу Батия особисто відвідав Золоту Орду, де було підтверджено його право на князювання.

Наслідки золотоординського панування:

1) великі матеріальні втрати: з 74 міст 49 були розорені;

2) занепад ремесла; втрачені цілі ремісничі галузі (виробництво емалі, черні, різьблення по каменю), оскільки ремісників забирали в рабство;

3) демографічні втрати;

4) втрата військової, культурної, релігійної верхівки негативно позначилася на розвитку суспільства;

5) законсервовано роздробленість Русі;

6) запроваджено систему підданства у взаєминах між князем і знаттю, що ґрунтувалася на абсолютній покірності підданців та безмежній владі правителя;

7) втрачено державну незалежність Русі, призупинені державотворчі традиції;

8) послаблення Русі, яким скористалися західні держави (Польща, Литва, Угорщина), розділивши українські землі на століття;

9) відставання Русі в своєму розвитку від Західної Європи.

Л. Гумільов висловив припущення, що на руських землях існувало не золотоординське ярмо, а союз Русі з Ордою, про що свідчать такі особливості:

1) руські князі використовували Золоту Орду в боротьбі за владу;

2) князі були досить самостійними, мали дружину, чеканили власну монету;

3) встановлювалися династичні зв’язки із золотоординськими ханами.

Устрій давньоруської держави

Політичний устрій

Київська Русь ІХ-Х ст. була ранньофеодальною монархією.

На чолі держави стояв великий київський князь, який уособлював законодавчу, виконавчу, судову та військову владу, представляв державу на міжнародній арені. Він правив за допомогою особистої військової дружини та, пізніше, удільних князів — родичів великого князя, що стояли з військами у великих містах. Влада великого князя була спадковою.

Удільні князі самостійно розпоряджалися своїми землями, і навіть намісники київського князя не могли втручатися в їхні внутрішні справи.

Рада князів і старшої дружини (бояр) складала боярську думу, яка приймала важливі рішення. У разі відсутності або смерті князя вона виконувала його функції, сприяла обранню нового князя. При сильному князі роль думи була формальною, і навпаки: сильна дума існувала при слабкому князі.

Суд, збирання данини здійснювалися спеціальними дружинниками. Управління в невеликих містечках здійснювали намісники великого князя — тисяцькі та посадники.

Віча змінили свій склад і замість загальних зборів чоловічого населення стали зібраннями впливових бояр, дружинників, заможного купецтва тощо. У період централізації влади вплив віча зменшився, з початком роздробленості — посилився.

Соціальний устрій

Економічний розвиток

Основою господарства було землеробство. Для обробки землі використовували рало, соху, плуг. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, просо, овес; удосконалювалося городництво (капуста, огірки, ріпа, морква, гарбузи, цибуля тощо), розвивалося садівництво (вишні, яблуні, груші, сливи).

На Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі — свиней. У сільськогосподарських роботах тягловою силою були переважно коні. Значну роль продовжували відігравати промисли (мисливство, рибальство, бджільництво).

Існувало близько 80 видів ремесел; найпоширеніші — чорна металургія, залізоробне, гончарне, ювелірне, ткацьке, деревообробне ремесла. ХІІ-ХІІІ ст. позначені розквітом склоробства.

Важливе місце займала торгівля: територією Русі проходили міжнародні торговельні шляхи — грецький, шовковий, залізний, соляний. У ХІІ-ХІІІ ст. активізується внутрішня торгівля між князівствами.

Експорт

Імпорт

Раби, хутро, зброя, шкіряні вироби, золоті та срібні прикраси, мед, віск, шкіри

Прянощі, ювелірні та скляні вироби, мідь, срібло, зброя, вина, коштовні тканини й посуд

Земельна власність визначала соціальний статус особи. Київський великий князь був головним землевласником, йому підпорядковувалися удільні князі з дрібнішими землеволодіннями, далі йшли бояри, дружинники.

Велику земельну власність мала церква, яка володіла не тільки сільськогосподарськими угіддями, але й селами та містами.

Певна частина земель належала вільним селянським общинам. Селяни вважалися тільки користувачами землі, тому несли феодальні повинності:

данина — сплата продуктами (медом, хутром, збіжжям); від часів правління княгині Ольги виплачувалася певною фіксованою нормою від кожного господарства (уроками);

відробітки на полі землевласника;

повоз — постачання коней і транспорту для потреб князя;

— участь у будівництві укріплень і міст.

Культура Київської Русі

Загальна характеристика:

— вплив візантійської культури, взаємодія із західноєвропейською та азійською культурами;

— великий вплив християнства на духовну і матеріальну культуру держави;

— збереження язичницьких традицій.

Здобутки:

1) запроваджено писемність — азбуки глаголиця і кирилиця;

2) відкрито школи при церквах і монастирях, у тому числі для дівчат;

3) при Софійському соборі створено бібліотеку;

4) відомі перші лікарі — Агапіт, Даміан, що були ченцями Печерського монастиря;

5) початкові географічні знання;

6) розвиток художньої літератури: до нас дійшли «Ізборник», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім»;

7) поширення перекладів, зокрема візантійських хронік та античної літератури, літератури Індії та Близького Сходу;

8) започаткування і розвиток літописання, найвідоміші літописи — «Повість временних літ», Київський літопис;

Нестор — учений чернець, автор «Повісті временних літ». Біографічні дані Нестора невідомі. Народився він не пізніше 1057 р. Скоріше за все, Нестор походив з шляхетної родини якогось полянського містечка, що дозволило йому отримати освіту та відійти від язичницьких традицій, ще досить сильних на Русі. Що спонукало Нестора обрати чернецтво, сказати важко, проте він опиняється в Києво-Печерському монастирі.

Він постає перед нащадками передусім літературно обдарованою людиною. І хоча деякі історики піддають сумніву авторство Нестора щодо «Повісті временних літ», на Русі ще в XII! ст. саме його вважали укладачем літопису.

Нестор не тільки доповнив існуючі літописи, насамперед київський звід 1095 р., а й переробив виклад історії Руської землі. Він увів її в контекст всесвітньої історії, Нестор розпочав розповідь біблійним переказом про розподіл землі між синами Ноя і додав до списку відомих йому народів світу слов’ян. Літописець докладно розповідає про назви слов’янських племен та територію їх розселення, уточнює численні факти з історії культурного та політичного життя Київської держави. У «Повісті временних літ» він виступив прихильником ідеалу державного врядування Руської землі.

9) розвиток усної народної творчості (казки, легенди, билини, думи, пісні, прислів’я тощо);

10) розвиток містобудування, дерев’яної та кам’яної архітектури: Десятинна церква, Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Спаський собор у Чернігові, Михайлівський собор у Переяславі; руський літопис XI ст. нараховує 700 церков на Русі;

11) розвиток монументального живопису (фрески, мозаїка), іконопису, книжкової мініатюри;

12) розквіт ремесел: ювелірної справи, ковальства, зброярства, гончарства тощо.

Словник

Мозаїка — зображення, набране з різнокольорової смальти (непрозорого скла) або камінців.

Фреска — живопис по вологій штукатурці водяними фарбами.

Історичне значення Київської Русі

— Вперше об’єднала східнослов’янські племена в єдиній державі;

— прискорила економічний, політичний, культурний розвиток східних слов’ян;

— захистила східнослов’янські землі від нападів іноземних держав і кочовиків (Польщі, Угорщини, Візантії, варягів, печенігів, половців);

— була бар’єром між Західною Європою і Степом;

— підняла й укріпила міжнародний авторитет східних слов’ян, долучила їх до міжнародної політики.

— Русь справедливо порівнюють з імперією Карла Великого у Західній Європі (VII—VIII ст.).