Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Практичний довідник

УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ (1956-1964 рр.)

Міжнародне становище

«Холодна війна»

— Участь СРСР у «холодній війні».

— Створення в Радянському Союзі в середині 1950-х рр. міжконтинентальних балістичних ракет.

— Закінчення епохи «невразливості території США».

— Розвиток стратегічного підводного флоту і стратегічної бомбардувальної авіації.

Спроби радянського керівництва налагодити діалог із країнами Заходу

27 липня 1953 р. — підписання перемир’я в Кореї.

1954 р. — принципово важлива заява Г. М. Маленкова про неможливість ядерної війни, тому що вона означала б загибель для всього людства.

26 січня 1955 р. — підписання протоколу про дострокове повернення Фінляндії військово-морської бази в Порккала-Удд; майже одночасно Фінляндія продовжила договір про дружбу з СРСР і всіляко підкреслювала свій нейтралітет на міжнародній арені.

25 січня 1955 р. — ухвалення Президією Верховної Ради СРСР в односторонньому порядку Указу про припинення стану війни з Німеччиною.

15 травня 1955 р. — підписання у Відні делегаціями СРСР, Великобританії, США та Франції Державного договору з Австрією про припинення стану війни і постійний нейтралітет Австрії; виведення радянських військ з Австрії.

19-23 липня 1955 р. — зустріч «великої четвірки» (США, СРСР, Великобританія, Франція) у Женеві; початок процесу виходу соціалістичного табору з ізоляції.

Економічні зв’язки України з країнами РЕВ і країнами «третього світу»

— Близько 1/3 всієї зовнішньої торгівлі УРСР (включаючи й торгівлю з рештою республік СРСР) припадало на країни РЕВ поза СРСР.

1965 р. — експорт України до країн РЕВ (здебільшого до НДР, Чехо-Словаччини й Польщі) перевищував імпорт на 42,5 %.

— Україна — головний ринок збуту країн РЕВ до СРСР.

— Участь українських підприємств у торговельних зв’язках СРСР із 30 країнами Азії, Африки, Латинської Америки.

Міжнародні зв’язки України. Діяльність постійного представництва УРСР в ООН

— Надання Україною технічної допомоги в будівництві промислових і народногосподарських об’єктів за кордоном, надання кваліфікованих технічних кадрів.

З 1953 р. — щорічне внесення Україною понад 500 тис. доларів у фонд ООН для країн, що розвивалися.

50-ті початок 60-х рр. XX ст. — участь УРСР у виборних органах ООН була мінімальною.

— Основний зміст діяльності України на міжнародній арені — боротьба за мир і безпеку народів, мирне співіснування держав із різним суспільним ладом.

Жовтень 1957 р. — заява на XII сесії Генеральної Асамблеї ООН голови української делегації Л. Паламарчука про необхідність радикального розв’язання проблеми роззброєння, повної заборони атомної та водневої зброї, припинення її виробництва, істотного скорочення збройних сил і військових бюджетів з метою послаблення міжнародної напруженості.

Лібералізація суспільно-політичного життя

XX з’їзд КПРС — початок офіційної десталінізації

— Процеси лібералізації суспільства в СРСР 1953-1964 рр. отримали назву «відлига».

— Добу «відлиги» в СРСР пов’язують з діяльністю М. Хрущова.

Хрущов Микита Сергійович — відомий партійний І державний діяч СРСР, генеральний секретар ЦК КПРС (1953—1964 рр.). У 1920—1928 рр. перебував на партійній роботі в Донбасі, у 1928—1929 рр. — у Харкові та Києві.

З січня 1938 р. до грудня 1949 р. (з перервами) — перший секретар ЦК Компартії України. Під час Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. був членом військових рад Південно-Західного напрямку, Південно-Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького, 1-го Українського фронтів. Із лютого 1944 р. — Голова Рад- наркому (згодом — Ради Міністрів) України, а в грудні 1944 р. — перший секретар ЦК КП(б) України. З березня 1953 р. — секретар, із вересня 1953 р. до жовтня 1964 р. — перший секретар ЦК КПРС, одночасно в 1958—1964 рр. — Голова Ради Міністрів СРСР. Історична роль М. Хрущова є дуже суперечливою. Сучасники відзначали прагнення М. Хрущова вирішувати масштабні проблеми, його бурхливу енергію, настирливість, яка межувала з грубістю. Піднесення М. Хрущова після смерті Й. Сталіна та його перемога у боротьбі з колишніми соратниками (Л. Берією, Г. Жуковим, Л. Кагановичем, В. Молотовим та ін.) стали можливими завдяки підтримці української партійної та державної еліти, з якою М. Хрущова єднали давні зв'язки. Це, в свою чергу, призвело до появи вихідців з України на всесоюзній політичній арені в період перебування М. Хрущова у Кремлі. Одночасно критика М. Хрущовим українського керівництва спричинила виникнення опозиції у середовищі вищих партійних і державних функціонерів (М. Підгорний, Ю. Шелест та ін.), які відіграли важливу роль в процесі усунення М. Хрущова та приходу до влади Л. Брежнєва. Помер у Москві.

14-25 лютого 1956 р. — XX з’їзд КПРС, на якому М. Хрущов виступив із закритою доповіддю «Про культ особи Й. Сталіна та його наслідки» такого змісту:

• критика сталінської політики як хибної та злочинної за організацію масових репресій, депортацію народів під час війни, використання незаконних методів слідства тощо;

• критика особи, а не системи, яка її породила (причинами появи культу Й. Сталіна називали його риси характеру, гостру боротьбу з капіталістичним оточенням тощо);

• початком злочинної політики визначався 1934 р., тобто не ставилися під сумнів методи проведення колективізації, голодомор 1932-1933 рр. тощо;

• небажання правлячої верхівки розділити відповідальність за вчинені злочини; незмінність партійних засад.

30 червня 1956 р. — постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків».

— Початок офіційної десталінізації.

— Створення комісій щодо перегляду справ засуджених у 1934 1953 рр.

— Початок реабілітації невинно засуджених.

— Ліквідація позасудових органів, воєнних трибуналів військ МВС, відміна надзвичайних законів і постанов, спрямованих на боротьбу з «ворогами народу».

— Чистка органів держбезпеки і значне скорочення їх кількості.

— Припинення ідеологічних кампаній проти інтелігенції, націоналізму тощо.

— Уповільнення процесу русифікації.

— Зростання ролі українського чинника в різних сферах суспільного життя (висування місцевих кадрів на керівні посади в регіонах, поява вихідців з України в найближчому оточенні М. Хрущова тощо).

— Розширення прав республік (в Україні з союзного до республіканського підпорядкування переведено декілька тисяч підприємств та організацій).

У результаті: попри всю свою м’якість і непослідовність, критика культу особи справила величезний вплив на всі сторони життя суспільства й, головне, розтопила страх у душах людей; вони знову вчилися чинити опір неправді, несправедливості, насиллю; тоталітаризму було нанесено удар, від якого він уже ніколи не зміг отямитися.

Розформування ГУТАБу

27 березня 1953 р. — указ Президії Верховної Ради СРСР про амністію, за яким протягом наступних трьох місяців вийшла на свободу майже половина ув’язнених таборів (приблизно 1,2 мли осіб з 2,5 млн).

Березень 1959 р. — реорганізація Тюремного відділу та включення до системи Головного управління місць ув’язнення МВС СРСР.

— Розформування ГУТАБу відповідно до наказу МВС СРСР № 020 від 25 січня 1960 р. згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР № 44-16 від 13 січня 1960 р. й у зв’язку з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1960 р. «Про скасування МВС СРСР».

Третя програма КПРС

— Поєднання у свідомості М. Хрущова і партійно-державного керівництва спрощеного марксизму і конкретний державний досвід; неспроможність піддати критичному аналізу пройденого країною шляху, водночас намагання теоретично обґрунтувати її подальший розвиток.

17 жовтня — 31 жовтня 1961 р. — XXII з’їзд КПРС, на якому було прийнято третю програму КПРС — програму побудови комунізму, у зв’язку з цим передбачалося протягом найближчих 20 років вирішення радянським народом під керівництвом партії ряду задач:

• створення матеріально-технічної бази комунізму;

• перетворення соціалістичних суспільних відносин в комуністичні;

• підвищення матеріального добробуту народу;

• виховання «нової людини, що гармонійно поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість».

Ліквідація антихрущовської опозиції в Кремлі

— Тимчасове «колективне керівництво» — розподіл найвищих посад між найближчими соратниками Сталіна:

• Г. Маленков — Голова Ради Міністрів СРСР;

М. Хрущов — Перший Секретар ЦК КПРС;

Л. Берія — Голова Міністерства внутрішніх справ і держбезпеки.

— Нетривалість такого компромісу: колишні соратники не довіряли один одному, боялися та шукали слушної нагоди позбутися конкурентів.

26 червня 1953 р. — арешт Л. Берії за звинуваченням у шпигунстві й підготовці державного перевороту та його таємна страта.

Центр і українське керівництво

Червень 1953 р. — звільнення з посади першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова, обрання — О. Кириченка (вперше українець за походженням обійняв таку високу посаду).

1953 р. — арешт і страта міністра внутрішніх справ УРСР П. Мешика разом з першим заступником Л. Берії Б. Кобуловим.

— Посилення впливу української номенклатури в СРСР (у новообраному складі ЦК КПУ питома вага українців зросла зі 62 % до 72 %, усі 8 членів Політбюро були українцями).

— Призначення вихідців із України на найвищі посади у Москві — в ЦК КПРС, в союзному уряді, серед військових, в органах державної безпеки.

Наростання опору десталінізації

Червень 1957 р. — виступ групи колишніх активних учасників сталінської політики (Г. Маленков, В. Молотов, Л. Каганович, К. Ворошилов, М. Булганін та ін.) проти підриву «керівної ролі партії»; постановка питання на засіданні Президії ЦК КПРС про відставку М. Хрущова про зміщення М. Хрущова.

— Важлива роль у протиборстві, що тривало 4 дні, керівників силових структур — Г. Жукова (армія) та І. Серова (КДБ).

22-29 червня 1957 р. — засудження Пленумом, що відбувся, після тривалих і гострих дискусій засудив діяльність опозиціонерів (згодом вони були зміщені з високих державних посад).

— Послідовна підтримка керівництвом України у цьому протистоянні М. Хрущова.

— Здійснення М. Хрущовим для остаточного зміцнення свого становища низки кадрових перестановок:

Листопад 1957 р. — звільнення Г. Жукова від обов’язків міністра оборони (М. Хрущов в особі Г. Жукова й армії серйозну загрозу монополії партійної диктатури); призначення на цю посаду уродженця України маршала Р. Малиновського.

Грудень 1957 р. — переведення до Москви на посаду секретаря КПРС О. Кириченка; призначення першим секретарем ЦК КПУ М. Підгорного.

Підгорний Микола Вікторович — радянський державний і партійний діяч. Народився у Карлівці (тепер Полтавська область). З 1917 р. працював робітником на різних підприємствах Карлівки. У 1921—1923 рр. — секретар Карлівського райкому комсомолу. В 1926 р. закінчив робітфак, у 1931 р. — Київський технологічний інститут харчової промисловості. З 1930 р. — член Комуністичної Партії України. У 1939—1940 і 1944—1946 рр. — заступник міністра харчової промисловості УРСР. У 1944—1946 рр. — головний уповноважений уряду УРСР по переселенню українського населення з території Польщі до України. З 1946 р. М. Підгорний — постійний представник Ради Міністрів УРСР при уряді СРСР. У 1950—1953 рр. — перший секретар Харківського обкому КПУ, з 1953 р. — другий секретар, в 1957—1961 рр. — перший секретар ЦК КПУ. В червні 1963 р. був висунутий М. Хрущовим на посаду секретаря ЦК КПРС. У жовтні 1964 р. М. Підгорний став одним з учасників групи вищого партійного керівництва, які підготували і провели зміщення М. Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС (на думку деяких дослідників — відіграв вирішальну роль в усуненні М. Хрущова). З грудня 1965 р. М. Підгорний очолював Президію Верховної Ради СРСР. М. Підгорний займав високі партійні посади, з квітня 1960 р. — член президії ЦК КПРС, з квітня 1966 р. — член Політбюро ЦК КПРС. У 1977 р. звільнений з посади Голови Президії у зв’язку з виходом на пенсію, виведений зі складу Політбюро ЦК КПРС. Помер і похований у Москві.

Березень 1958 р. — усунення М. Хрущовим з посади Голови Ради Міністрів СРСР М. Булганіна; цю посаду обійняв М. Хрущов, одночасно за лишаючись першим секретарем ЦК КПРС.

1960 р. — заміщення на посаді голови Президії Верховної Ради СРСР замість 79-річного К. Ворошилова Л. Брежнєвим.

У результаті: М. Хрущов зосередив у своїх руках майже всю владу в державі.

Державний переворот 1964 р. Роль українських політичних діячів у поваленні М. Хрущова. Прихід до влади Л. Брежнєва

Початок 1960-х рр. — зростання невдоволення політикою М. Хрущова серед різних верств населення у зв’язку з ростом цін» замороження зарплатні, дефіцитом товарів, наступом на особисте господарство селян, формуванням нового «культу особи» тощо.

— Хвиля робітничих виступів у Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві; найбільші виступи: 1962 р. — у Донецьку, Жданові (тепер — Маріуполь) та Новочеркаську (тут 7-тис. демонстрацію розстріляли війська), 1963 р. — у Кривому Розі.

— Невдоволення партійним керівництвом, «волюнтаризмом» М. Хрущова, скороченням партійного апарату та втратою привілеїв, поглибленням демократичних процесів.

Словник

Волюнтаризм — соціально-політична діяльність, що характеризується ігноруванням об’єктивних законів історичного розвитку, суб’єктивними бажаннями, рішеннями окремих осіб (чи груп осіб).

Літо 1963 р. — відкликання М. Хрущовим із Києва до Москви М. Підгорного; призначення останнього на посаду секретаря ЦК КПРС.

1963 р. — обрання першим секретарем ЦК КПУ П. Шелеста.

— Приєднання М. Підгорного та П. Шелеста, які своєю політичною кар’єрою цілковито завдячували М. Хрущову, до учасників змови, що готувалася керівництвом КДБ та ще одним хрущовським висуванцем — Л. Брежнєвим.

12 жовтня 1964 р. — офіційна постановка питання членами Президії ЦК КПРС питання про свою недовіру М. Хрущову, скориставшись відсутністю першого секретаря, який перебував на відпочинку.

14 жовтня 1964 р. — звільнення пленумом ЦК КПРС М. Хрущова з усіх посад «у зв’язку з похилим віком і погіршенням стану здоров’я»; обрання першим секретарем ЦК КПРС Л. Брежнєва, а Головою Ради Міністрів СРСР — О. Косигіна.

У результаті: жовтневий Пленум ЦК КПРС (1964 р.) ознаменував собою початок нового етапу радянської історії; до влади в державі й партії приходять представники так званого «третього покоління» радянських керівників; кар’єра цих людей була тісно пов’язана зі сталінською кривавою кадровою революцією кінця 30-х рр., коли формувався новий керівний апарат замість попереднього, жорстоко знищеного в 1937 році.

Спроби економічних реформ

Особливості економічної політики в добу «відлиги»

50-ті рр. XX ст. — Україна мала значний економічний потенціал:

• перетворення республіки на один із центрів машинобудування;

• висунення на перший план металургії, енерго- і електромашинобудування.

— Технічне відставання промисловості України, як і всього СРСР, у більшості галузей; повільне впровадження новітніх досягнень науки і техніки.

Кінець 50-х рр. — уповільнення розвитку промисловості.

— Курс на здійснення реформ.

Мета реформ:

• виведення промисловості і сільського господарства з кризи;

• розширення прав республік і місцевих органів влади в економічних питаннях;

• розширення прав трудових колективів з метою зацікавлення їх у результатах праці;

• прискорення науково-технічного прогресу;

• скорочення розриву в економічному розвитку з західними країнами;

• сприяння поліпшенню кооперації та поділу праці в межах економічного регіону.

1956 р. — розробка на XX з’їзді КПРС програми створення єдиного народногосподарського комплексу, який мав охопити всі ланки суспільного виробництва, розподілу й обміну в межах усієї країни.

Складові цієї економічної програми:

• безупинний технічний прогрес;

• швидке зростання продуктивності праці;

• подальший розвиток усіх галузей промисловості;

• підвищення матеріального і культурного рівня життя народу.

1959-1965 рр. — семирічний план розвитку СРСР; в Україні головними ділянками семирічки мали стати:

• збільшення видобутку залізних руд, початок видобутку урану, титану й нікелю;

• значне збільшення продукції спеціальних сталей для ракетної, реактивної й електронної техніки;

• освоєння близько 2 000 нових видів машин, приладів та інструментів;

• значне збільшення видобутку нафти й газу;

• велике збільшення продукції зерна, зокрема кукурудзи;

• житлове і комунальне будівництво тощо.

У результаті: передбачалося забезпечити вирішення головного економічного завдання СРСР — у стислі строки наздогнати й випередити економічно найрозвинутіші країни світу.

Участь України в освоєнні цілинних і перелогових земель

— Перша половина 50-х рр. — здійснення державою політики екстенсивного розвитку сільського господарства.

— Введення в господарський обіг нових земель шляхом освоєння перелогових земель Сибіру, Алтаю, Поволжя, Ставропілля, Казахстану.

— Пропаганда освоєння цілинних та перелогових земель у газетах, журналах, на телебаченні та радіомовленні.

Лютий-березень 1954 р. — початок освоєння цілинних земель Направлення з України до Казахстану та Сибіру значної кількості людських і матеріальних ресурсів.

Це цікаво! У Казахстан і на Алтай з України виїхало понад 100 тис. осіб, переважно молоді. Лише у 1955 р. з України було відправлено 11,4 тис. тракторів і 8,5 тис. комбайнів, які заклали основу технічної бази новоорганізованих господарств.

У результаті: уже на 1956 р. цілина дала 50 % вирощеного в СРСР хліба, але ціною великих затрат і відтоку ресурсів з України; бажаних результатів освоєння цілинних земель у Казахстані й на Алтаї не дало, а на сільське господарство європейської частини СРСР, у тому числі й України, за рахунок якого значною мірою і зводилися нові радгоспи, справило негативний вплив

Децентралізація управління промисловістю. Ради народного господарства та їх вплив на економічний розвиток України

— Спроба децентралізації управління промисловістю та будівництвом шляхом створення раднаргоспів та ліквідації низки галузевих міністерств.

Словник

Раднаргоспи (Ради народного господарства) — територіальні органи управління, створені в 1957 р. замість галузевих міністерств, які помітно поліпшили керування економікою регіонів, але призвели до розриву зв’язків між окремими галузями.

1957 р. — створення в УPCP 11 територіальних рад народного господарства (раднаргоспів), серед яких найбільшими були Київська, Харківська та Львівська ради народного господарства, що складалися з декількох областей).

1960 р. — формування додатково 3-х нових раднаргоспів — Кримського, Полтавського й Черкаського.

— Об’єднання у раднаргоспи 2,8 тис. підприємств України, що виробляли переважну більшість промислової продукції республіки.

Наслідки створення раднаргоспів

Позитивні

Негативні

— Розширення господарчих прав на місцях;

— наближення управління до виробництва;

— скорочення управлінського апарату

— Ускладнення зв’язків між підприємствами окремих раднаргоспів, так зване «місництво»;

— незацікавленість у комплексному розвитку всієї галузі

— Збереження старих важелів адміністративно-командної системи, реформа не була підкріплена введенням госпрозрахунку та наданням самостійності підприємствам, що призвело до повернення старої централізованої схеми управління:

1960 р. — створення Української ради народного господарства та зменшення кількості українських раднаргоспів до 7.

1963 р. — заснування Вищої ради народного господарства СРСР та низки державних комітетів з окремих галузей промисловості.

Політика М. Хрущова в галузі промисловості

— Виникнення питання модернізації, структурної перебудови традиційних галузей промисловості УРСР — металургії, вуглевидобування, важкого машинобудування тощо.

— Нарощування виробництва чорних металів; будівництво нових доменних печей і мартенів.

1955 р. — вихід на проектну потужність Каховської ГЕС, спорудження Кременчуцької, Дніпродзержинської та Київської гідроелектростанцій.

— Приділення радянським керівництвом із середини 50-х років значної уваги розвитку машинобудування, нових засобів автоматизації.

— Поява нової галузі промисловості — легкового автомобілевидобування (Запоріжжя).

Це цікаво! 18 червня 1959 р. вийшов дослідний зразок автомобіля ЗАЗ-965 «Запорожець», а в жовтні 1960 року розпочався його повноцінний серійний випуск. В особі «Запорожця» споживач отримав хоч і маленький, але повноцінний автомобіль з чотирициліндровим двигуном, чотиримісним салоном, 13-дюймовими колесами і майже традиційною формою кузова.

— Значні успіхи в галузі авіабудування: налагодження випуску нових типів пасажирських і транспортних літаків високого класу.

— Впровадження здобутків науково-технічної революції (НТР) у виробництво:

Словник

Науково-технічна революція (НТР) — процес якісного перетворення продуктивних сил на основі досягнень науки і техніки.

• Створення Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах нової техніки.

• Заснування Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів; відкриття в УРСР 5 тис. організацій цього товариства.

• Впровадження перших кібернетичних машин.

• Досягнення у галузі космонавтики: 1957 р. — запуск першого штучного супутника Землі; 1961 р. — політ Ю. Гагаріна в космос (велику роль у забезпеченні цих успіхів відіграла Україна, зокрема її машинобудування та приладобудування).

• Використання атомної енергії в мирних цілях.

• Заміна паровозів тепловозами й електровозами, пароплавів — теплоходами, використання нових машин та технологій тощо.

• Повільні темпи НТР; перекіс у бік оборонної галузі, недостатні асигнування на науку, відсутність конкурентної боротьби виробників на ринку.

— Збільшення обсягів випуску товарів народного вжитку (за роки семирічки в УРСР було споруджено понад 300 нових і реконструйовано 400 підприємств легкої та харчової промисловості), внаслідок чого зріс добробут народу, але при цьому зберігався значний перекіс у бік важкої промисловості, недостатня кількість і низька якість споживчих товарів.

У результаті: з одного боку, підвищення продуктивності праці на 42 % й 65 % загального приросту промислової продукції УРСР у 1959-1965 рр., а з іншого — помітне відставання від країн із ринковою економікою.

Курс на хімізацію господарства

— Курс на загальну хімізацію господарства.

Словник

Хімізація — система внесення органічних і мінеральних добрив.

1963 р. — рішення пленуму ЦК КПРС, які помітно вплинули на прискорення темпів хімізації сільського господарства.

— Відведення значного місця хімізації сільського господарства на лютневому пленумі ЦК КПРС 1964 р.

— Асигнування значних коштів на будівництво об’єктів мінеральних добрив: протягом 1960-х рр. близько 13 % загальних капітальних вкладень у хімічну промисловість пішло на розвиток азотних, фосфатних та калійних добрив.

Підприємства воєнно-промислового комплексу

— Формування в Україні потужного військово-промислового комплекс (ВПК), основу якого становило керівництво армії і оборонні підприємства.

Словник

Військово-промисловий комплекс (ВПК) — сукупність взаємопов’язаних та взаємозалежних промислових підприємств, науково-дослідних центрів, підрозділів збройних сил та державних установ і організацій, які забезпечують військові потреби держави, виготовляють озброєння і все необхідне для їхнього виробництва.

— Нарощування потужностей підприємств ВПК у зв’язку з участю СРСР у «холодній війні».

— Створення нових підприємств із можливістю переведення на військове виробництво.

— Україна — один із найважливіших виробників зброї та різноманітних видів військової техніки.

— Виконання замовлень військовиків кращими підприємствами, де концентрувалися найкваліфікованіші робітники, інженерно-технічні працівники, вчені, туди йшла найбільш якісна сировина і матеріали.

Нові тенденції в розвитку сільського господарства

Вересень 1953 р. — пленум ЦК КПРС, який констатував кризовий стан сільського господарства та започаткував низку реформ у аграрному секторі:

• збільшення капіталовкладень у сільське господарство;

• забезпечення кадрами МТС;

• списання заборгованості колгоспів;

• збільшення заготівельно-закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

• заохочення особистого підсобного господарства (зменшення податків, їх тверда сума та відповідність розмірам господарства);

1953-1964 рр. — приділення великої уваги розвитку аграрного сектора (відбулося 14 пленумів ЦК КПУ з питань сільського господарства); до 1958 р. приріст продукції сільського господарства в УРСР становив 7 % щорічно.

— Новий наступ на особисті присадибні господарства, спричинений впровадженням у життя ідеї про стирання різниці між містом і селом та будівництвом так званих агроміст:

1956 р. — встановлення високого податку за утримання худоби в міській місцевості, обмеження власників худоби у пасовищах і заготівлі кормів;

1959 р. — заборона утримувати худобу в містах і робітничих селищах, встановлення ліміту на утримання живності на селі; зменшення продажу продуктів тваринництва, підвищення цін на них.

«Кукурудзяна кампанія» — спроба вирішити проблему з кормами, збільшивши обсяги виробництва; зменшення посівів пшениці та інших цінних культур в Україні.

Це цікаво! Вагомим важелем піднесення сільського господарства М. Хрущов уважав збільшення виробництва кукурудзи, за надмірну «любов» до якої в народі він отримав прізвисько «Микита-кукурудзяник». Однак спроба привчити українських селян до запозиченої з Америки «королеви полів» увінчалася лише помірним успіхом. У 1961 році одержано непоганий урожай. Але 1963 рік через посуху виявився надзвичайно неврожайним. Щоб зняти гостру хлібну проблему, людей стали привчати до специфічного смаку хліба, що мав значну домішку кукурудзяного борошна. Цього року Радянський Союз уперше закупив зерно за кордоном. «Кукурудзяна епопея» стала яскравим виявом хрущовського волюнтаризму, який не рахувався з об’єктивними умовами й реальними можливостями різних регіонів країни.

— Надпрограма у тваринництві (за 3-4 роки наздогнати США у виробництві м’яса, молока та масла на душу населення); завищені плани здачі продукції тваринництва, зменшення поголів’я худоби.

Кампанія укрупнення колгоспів

1957-1960 рр. — проведення нової кампанія по укрупненню колгоспів, у результаті якої посівні площі одного колгоспу збільшувалися в три рази.

— Скорочення кількості колгоспів до 9,5 тис.

— Поширення кампанія по перетворенню колгоспів на радгоспи.

— Створення замість сіл «агроміст» із населенням 5 тис. жителів (перше таке «агромісто» було створено в Київській області); супроводження цієї кампанії ліквідацією неперспективних сіл (швидка відмова від ідеї «агроміст», продовження кампанії з ліквідації неперспективних сіл у наступні десятиліття).

Реорганізація МТС

1958 р. — реорганізація МТС: перетворення МТС на ремонтно- технічні станції з обслуговування колгоспної техніки шляхом примусового викупу колгоспами старої техніки МТС за завищеними цінами.

— Перетворення слушної ідеї про можливість для колгоспів вільно розпоряджатися власною технікою на їх чергове обкрадання (надзвичайно високі ціни на техніку, відсутність достатніх коштів у господарствах для викупу останньої, втрата кваліфікованих кадрів, які працювали в МТС і не хотіли працювати в колгоспах, тощо). У результаті: зросли борги колгоспів державі, кваліфіковані механізатори, шофери не бажали переїздити з міста до села; відсутність у більшості колгоспів умов для зберігання і кваліфікованого утримання техніки.

Економічні дискусії

1961 р. — поява в періодиці статей, що започаткували економічну дискусію 60-х років.

— Формування суспільної думки про необхідність здійснення глибоких економічних перетворень.

— Зосередження основної уваги економічної дискусії на проблемах недосконалої системи планування та оцінки діяльності підприємств за «валовими» показниками.

1963 р. — пропозиція ученим-економістом Харківського університету О. Ліберманом у Листі до М. Хрущова взяти на озброєння принципів матеріальної зацікавленості, госпрозрахунку та товарно-грошових відносин.

— Ігнорування урядом та більшістю економістів раціональних думок ученого.

Соціальна політика

Скасування примусової праці для робітників і службовців

1956 р. — скасування Верховною Радою СРСР кримінальної відповідальності робітників і службовців за самовільне залишення підприємств.

— Відновлення права працівників на звільнення з роботи за власним бажанням; необхідно було тільки попередити про це адміністрацію за два тижні.

— Перегляд тарифної системи оплати праці, що забезпечило її відчутне підвищення.

— Скорочення робочого тижня (протягом 1958-1960 рр. відбулося переведення всіх робітників і службовців на семигодинний робочий день; для працівників, зайнятих на підземних роботах, та деяких інших категорій встановлювався шестигодинний робочий день).

1961 р. — грошова реформа, внаслідок якої:

• вартість карбованця збільшувалась у 10 разів;

• в обіг були випущені нові банкноти;

• зросли ціни на товари.

Перехід на грошову оплату праці колгоспників

— Помітні зрушення в оплаті праці колгоспників:

• запровадження помісячного, подекуди — поквартального грошового та натурального авансування (замість оплати один раз на рік);

• стабілізація видачі продукції на трудодні;

• зростання грошової оплати більше ніж у 4 рази.

Ліквідація державних позик

1957 р. — ліквідація практики державних позик, які забирали майже 10 % заробітків трудящих і були прихованою формою додаткового оподаткування населення; проте виплата державного боргу населенню за придбані облігації відкладалася на 20 років.

Пенсійна реформа

1956 р. — закон «Про державні пенсії», який встановлював порядок призначення і виплати пенсій; право на пенсію за віком мали:

• чоловіки, які досягали 60 років і їхній трудовий стаж становив не менше 25 років;

• жінки, які досягали 55 років і мали 20 років трудового стажу.

1956 р. — збільшення розміру пенсій.

Послаблення паспортного режиму в містах внаслідок прискореної урбанізації

60-ті рр. — видача паспортів селянам, які отримали можливість вільно пересуватись у межах держави, виїжджати на навчання чи на роботу до міст.

Масштаби житлового будівництва

— Прискорена урбанізація.

— Високі темпи розвитку житлового будівництва:

1951-1958 рр. — будівництво у республіці 2 млн квартир площею 85,7 кв. м.;

1958-1965 рр. — введення в експлуатацію 60 млн кв. м житла.

— Будівництво переважно малогабаритних помешкань, так званих «хрущовок».

— Впровадження нових будівельних матеріалів, зокрема залізобетону.

— Безкоштовне отримання житла.

У результаті: в соціально-економічному житті суспільства відбулися важливі позитивні зрушення, але неспроможність М. Хрущова та його оточення вийти за межі існуючої системи породжували непродумані, суперечливі, волюнтаристські заходи, які зводили нанівець усі реформи.

Зародження опозиційного руху

Середина 50-х років — зародження дисидентського руху в СРСР.

Словник

Дисидентство — це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеології та політиці.

Причини виникнення дисидентського руху

— Поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби.

— Антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщині, Польщі, Чехословаччині).

— Активний правозахисний рух, спричинений прийняттям Декларації прав людини (1948 р.).

— Монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки.

— Постійні утиски та обмеження національного та культурно-духовного життя.

— Політика русифікації.

Форми боротьби дисидентів

— Протести, звернення на адресу керівників країни, «відкриті листи» до ООН («відкритий лист» до ООН українських політв’язнів мордовських концтаборів, у якому узагальнювалися головні вимоги українського дисидентства, висловлювався рішучий протест проти дискримінації українства).

— Поширення нелегальної літератури (так званий «самвидав»).

— Створення дисидентських організацій.

Дисидентство в Україні

Особливості дисидентського руху в Україні:

— Національно-демократичне забарвлення.

— Мирні, ненасильницькі форми боротьби.

— Дисидентство — загальноукраїнське явище, поширене в усіх регіонах України.

— Охоплення дисидентським рухом різних соціальних прошарків населення — інтелігенції (письменники, журналісти, вчителі, юристи тощо), студентства, робітництва тощо.

— Чітко визначені організаційні форми (гуртки, спілки, об’єднання, комітети).

Діяльність дисидентської організації УРСС

Визначення

поняття

Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) — перша підпільна організація партійного типу в Україні повоєнного періоду, що вдалася до ненасильницьких, правових методів здобуття незалежності

Роки існування

1959-1961 рр.

Лідери

Л. Лук’яненко, І. Кандиба

Мета

— Ненасильницька боротьба за громадські права в Україні, за національні та культурні права, за економічні права тощо.

— Незалежна Україна з радянським ладом і соціалістичною економікою

Політична та ідеологічна реакція в першій половині 60-х  pp. Придушення проявів визвольного руху в західних областях

25 грудня 1958 р. — схвалення закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини»; збереження в новій редакції Кримінального кодексу УPCP статті 62 — «антирадянська агітація та пропаганда».

— «Викриття» КДБ 46 антирадянських груп із числа молоді та інтелігенції, які налічували 245 учасників.

Травень 1961 р. — судовий процес у Львові над Українською робітничо-селянською спілкою (УРСС), та засудження її членів до різних строків ув’язнення.

Це цікаво! У травні 1961 р. Львівський обласний суд засудив Л. Лук’яненка до розстрілу, Його звинувачували в тому, що він «із 1957 р. виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма роками позбавлення волі. Кару відбував у Мордовії.

— Проведення аналогічних процесів у Рівному, Тернополі, Чернівцях, Києві та ін.

— Відповідь на арешти дисидентів — стаття Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» (1965 р.), в якій автор проаналізував основні причини, що обумовили акції протесту української інтелігенції, засудив політику ігнорування громадських прав українського народу, піддав критиці національну політику КПУ.

Розвиток культури

Національні аспекти реформи освітньої системи. Посилення русифікації

1959 р. — шкільна реформа (впровадження обов’язкової восьмирічної освіти, перетворення 10-річних шкіл на 11-річні, створення матеріальної бази для того, щоб учні могли отримати робітничі професії).

— Зростання кількості вузів, технікумів, профтехучилищ.

— Недостатня матеріальна база спеціальних навчальних закладів.

— Русифікація освіти (згідно із шкільною реформою 1959 р. затверджено положення про факультативність вивчення української мови в школі; наказ Міністерства Освіти УРСР, згідно з яким російська мова стала обов’язковою для вивчення, а українську можна було вивчати за бажанням).

Словник

Русифікація — сукупність дій і заходів радянського союзного керівництва в національних органах і неросійських республіках СРСР, спрямованих на звуження, приниження чи відсунення на другорядні ролі національних мов, культури, історії союзних республік і водночас висунення на провідні позиції російської мови, культури, історії.

— Неухильне зменшення кількості українських шкіл (у 1959-1965 pp. їх поменшало майже на 2 тис.).

— Викладання у вищих навчальних закладах переважно російською мовою.

Політехнізація освіти. Вища освіта

— Потреби розширення підготовки спеціалістів різних професій.

— Зростання кількості профтехучилищ в 1,5 разів.

— Підготовка у системі профтехосвіти 270-290 тис. спеціалістів за рік.

— Підготовка фахівців нових спеціальностей у галузі виробництва та експлуатації автоматичних та телемеханічних пристроїв, обчислювально-аналітичних машин.

— Значна увага до заочної та вечірньої форми навчання.

— У 1963 р. — в Україні на 10 тис. населення припадало 129 студентів.

— Недоліки у роботі вишів та середніх спеціальних навчальних закладів:

• слабка матеріальна база;

• нестача кваліфікованих викладачів;

• нестача гуртожитків та ін.

Наукові досягнення

— Розгортання науково-технічної революції.

— Збільшення бюджетних витрат на розвиток науки.

— Провідна роль — Академії наук УРСР на чолі з О. Палладіним (до 1962 р.) та В. Патоном (з 1962 p.).

— Створення Обчислювального центру на чолі з В. Глушковим (1957 p.), який працював над створенням електронно-обчислювальних машин для управління виробничим процесом.

— Розробка нових технологій Інститутом електрозварювання на чолі з Б. Патоном.

— Дослідження проблем атомної енергетики у Харківському фізико-технічному інституті на чолі з І. Курчатовим.

— Розробка Інститутом механіки АН УРСР рекомендацій щодо створення міжконтинентальних ракет, дослідження теорії конструктивної міцності пластмас тощо.

— Створення у 1960 р. в Інституті фізики ядерного реактора, за допомогою якого здійснювалися дослідження атомного ядра.

— Внесок українських учених у розвиток космонавтики (участь у запуску першого супутника Землі у 1957 р. тощо).

— Розробка нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань під керівництвом М. Амосова.

— Видання першої багатотомної «Української Радянської Енциклопедії», «Українського історичного журналу», журналу «Народна творчість та етнографія» та ін.

Ідеологізація культурного життя

— Проголошення методу соціалістичного реалізму як вищої форми художнього мислення.

— Утвердження принципу класового підходу до оцінювання суспільних явищ.

— Вимога зображення типових характерів у типових обставинах з неухильною орієнтацією на цілком визначену систему духовних цінностей.

— Неможливість правдивого відображення життя засобами мистецтва через нагляд цензури.

Пожвавлення літературно-мистецького життя, Шістдесятники в літературі і мистецтві

— Реабілітація українських поетів та письменників О. Олеся, Т. Вороного, В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки, В. Чумака, О. Досвітнього та ін.

— Виступ на захист української мови письменників М. Рильського, М. Бажана, С. Крижанівського та ін.

— Пожвавлення літературного життя (поштовхом стала стаття О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність» (1955 р.).

— Поява нових творів В. Сосюри «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа» (не надруковані), Л. Первомайського «Дикий мед», Г. Тютюнника «Вир», М. Стельмаха «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль», О. Гончара «Тронка» та ін.

— Виникнення плеяди молодих літераторів (В. Симоненко, Л. Костенко, М. Руденко, Д. Павличко, М. Вінграновський, Ю. Мушкетик, І. Драч та ін.); діяльність шістдесятників.

Словник

Шістдесятники — покоління молодих літераторів та митців 60-х років, учасників руху за оновлення радянського суспільства, які протестували проти заідеологізованості в зображенні дійсності, боролися за відродження рідної мови, піднесення національної самосвідомості й людської гідності.

Симоненко Василь Андрійович — визначний український поет, прозаїк, журналіст. Один із найяскравіших представників покоління «шістдесятників» у літературі, «лицар українського відродження». Як журналіст, у своїх статтях показував хиби партійно-бюрократичного апарату, через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційних владних структур. У 1963 р. В. Симоненка жорстоко побили на вокзалі в Черкасах (винуватців так і не знайдено), після чого він невдовзі помер. Похований у Черкасах. По смерті поета видано збірки: «Земне тяжіння» (1964 р.); «Поезії» (1966р.); «Лебеді материнства» (1981 р.), «Поезії» (1985 р.), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963 р.), «Подорож у країну Навпаки» (1964 р.), збірка новел «Вино з троянд» (1965 р.), «Півні на рушниках» (1992 р.). Посмертно удостоєний Державної премії ім. Т. Шевчека (1995 р.).

1960 р. — створення Клубу творчої молоді у Києві — першого осередку «шістдесятників» на чолі з Лесем Танюком (його учасники — І. Драч, М. Вінграновський, І. Світличний, А. Горська та ін.), який займався пропагуванням українських народних традицій, організацією різних мистецьких гуртків, пошуком місць масових поховань жертв.

— Збагачення музичного мистецтва новими творами С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, братів Гергія та Платона Майбород, А. Штогаренка та ін.

— Плідна праця композиторів-піснярів О. Білаша, А. Філіпченка, І. Шамо.

— Пошук нових форм творчості українськими художниками (М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, Т. Яблонська, В. Зарецький тощо). Нові ідеї у творчості українських скульпторів: спорудження пам’ятника Великому Кобзареві в Москві (М. Грисюк, Ю. Сінкевич, А. Фуженко), відкриття пам’ятника І. Франку у Львові (В. Борисенко, Е. Мисько та ін.) тощо.

— Зростання інтересу до театрального мистецтва (плідна робота режисерів Г. Юри, М. Крушельницького, В. Скляренка та ін.; талановита гра акторів А. Бучми, В. Добровольсьсого, Ю. Лаврова, Н. Ужвій тощо).

Створення нових кінофільмів (роботи О. Довженка «Антарктида», «Зачарована Десна», «Поема про море», С. Параджанова «Перший хлопець», «Українська рапсодія», В. Денисенка «Сон» та ін.).

Параджанов Сергій Йосипович — визначний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка. З Україною пов’язана значна частина його творчої біографії: в Україні режисер створив фільми «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка» (1957 р.), «Перший хлопець» (1958 р.), «Українська рапсодія» (1961 р.) «Квітка на камені» (1962 р., у співавторстві з А. Слісаренком). Міжнародне визнання прийшло після екранізації в 1964 р. повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Цей фільм був удостоєний 16 призів на багатьох міжнародних кінофестивалях, зокрема премії міжнародного кінофестивалю у Мар-дель-Платі (Аргентина, 1965 р.); Кубка фестивалю фестивалів (Рим, 1965 р.); Золотої премії у Салоніках (Греція, 1966 р.); премії Британської кіноакадемії (1966 р.) та ін. У 1965—1968 рр. С. Параджанов разом з іншими відомими діячами української науки та культури, протестуючи проти масових політичних арештів в Україні, звертався у вищі партійні та державні органи з вимогою роз’яснити причини переслідувань українських інтелектуалів і виступав за проведення відкритих судових процесів, що мало б забезпечити справедливість розгляду справ. У березні 1973 р. був заарештований, і за сфабрикованими звинуваченнями засуджений до тривалого ув’язнення. Тільки завдяки міжнародній кампанії протесту звільнений у грудні 1977 р. Зважаючи на заборону жити в Україні, поселився у Тбілісі.

Парадокси «відлиги»

— Найбільший парадокс «відлиги» — супроводження процесу реабілітації жертв сталінських репресій новими політичними репресіями.

Січень 1959 р. — заява М. Хрущова на XXI з’їзді КПРС про те, що в СРСР немає фактів притягнення до судової відповідальності за політичні злочини, що не відповідало дійсності.

1954-1959 рр. — притягнення до судової відповідальності в Україні і зазнання інших форм переслідувань за «антирадянську діяльність» близько 3,5 тис. осіб; продовження репресій під частка «відлиги».

1961 р. — нова хвиля засудження злочинів Й. Сталіна, винесення його мумії з мавзолею, при цьому в Україні було репресовано групу львівських юристів, які збиралися агітувати за конституційний вихід України зі складу Радянського Союзу (відповідні статті Конституцій СРСР та УРСР давали таке право); звинувачення членів групи (Л. Лук’яненка, І. Кандиби, С. Віруна та ін.) у «зраді Батьківщини» і засудження їх на максимальні терміни ув’язнення.

1961 р. — «викриття» КДБ у Львові підпільної організації «Український національний центр», керівника якої розстріляли, іншим учасникам дали величезні терміни ув’язнення.

Посилення контролю держави за діяльністю церкви. Закриття храмів. Переслідування релігійних громад

Середина 1950-х — середина 1960-х рр. — нове посилення антирелігійної кампанії.

— Посилення атеїстичної пропаганди.

— Створення атеїстичних музеїв і планетаріїв.

— Відкриття кафедр наукового атеїзму у вузах.

1962 р. — законодавче обмеження відкриття церков та молитовних будинків.

Це цікаво! Якщо 1954 р. в Україні було закрито 64 церкви, то в 1962 р. їхня кількість досягла 1144.

— Державні податки на релігійні громади, які сягали 80 %.

— Бюрократизація діяльності церковних установ.

Зміни в повсякденному житті. Побутова техніка. Культурне дозвілля жителів міста і села

— Поява недорогих кафе зі стандартними назвами «Вітерець», «Хвилинка», «Посмішка» та ін.

— Проникнення західної культури через кінофестивалі, виставки іт. д.

— Поява «стиляг» та звинувачення їх у низькопоклонстві перед Заходом.

Словник

Стиляги — молодіжна субкультура в СРСР, що отримала широке поширення у великих радянських містах з кінця 1940-х — на початку 1960-х рр, що мала як еталон переважно американський спосіб життя; стиляг відрізняла навмисна аполітичність, певний цинізм у судженнях, негативне (або байдуже) ставлення до деяких норм радянської моралі; стиляги виділялися яскравим одягом, визначеною манерою розмови (особливий сленг); їм був властивий підвищений інтерес до музики і танців із-за кордону.

— Входження в моду косметики.

— Проникнення інновацій у село (їх привозили сюди студенти під час канікул або односельчани, які працювали в містах)

— Масова купівля мешканцями села велосипедів і мотоциклів.

— Поширення та доступність радіол та магнітофонів тощо.