Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Практичний довідник

УКРАЇНА В ПЕРШОМУ ПОВОЄННОМУ ДЕСЯТИЛІТТІ (1946-1955 рр.)

Вихід УРСР на міжнародну арену

Міжнародне становище після закінчення Другої світової війни. Початок «холодної війни»

— Нова розстановка сил на міжнародній арені:

• Німеччина, Італія та Японія вибули з числа великих держав;

• Велика Британія і Франція були значно послаблені;

• США перетворилися на наддержаву.

— Перетворення СРСР та США із союзників на противників у суперництві за світове лідерство; розкол світу І створення «соціалістичного табору» та «капіталістичного оточення».

— Початок «холодної війни».

Словник

«Холодна війна» — глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між СРСР і його союзниками з одного боку і США та Західною Європою і їх союзниками — з іншого, що тривала з середини 1940-х до початку 1990-х рр.

Складові «холодної війни»

— Формування військово-політичних блоків:

1949 р. — створення з ініціативи США НАТО (Північноатлантичного альянсу);

1955 р. — створення з ініціативи СРСР ОВД — Організації Варшавського договору.

— Мілітаризація економіки, гонка озброєнь.

— Заснування військових баз по всьому світі.

— Боротьба за вплив у країнах «третього світу».

Створення і характер діяльності Міністерства закордонних справ УРСР

— Прийняття керівництвом СРСР на завершальному етапі війни рішення про відновлення зовнішньополітичного представництва УРСР.

— Ставлення Й. Сталіна до рішення про зовнішньополітичне представництво України як до суто пропагандистської акції.

1944 р. — створення Наркомату закордонних справ (НКЗС) на чолі з О. Корнійчуком, який спробував реалізувати рішення вищого радянського керівництва, зокрема негайно встановити дипломатичні відносини України з СІНА, Великою Британією, Польщею, Чехо-Словаччиною і Румунією.

— Заміщення на посаді народного комісара зовнішніх справ УРСР ініціативного О. Корнійчука Д. Мануїльським.

Мануїльський Дмитро Захарович — радянський державний та партійний діяч, академік АН УРСР (з 1945 р.). З 1907 р. — член Київського комітету РСДРП. Після жовтневого більшовицького перевороту в 1917 р. став членом колегії Наркомату продовольства РСФРР. Із травня 1918 р. — заступник голови більшовицької делегації на мирних переговорах з Україною. 1918 р. відряджений ЦК РКП(б) для організації більшовицького руху в Україні. У 1919—1920 рр. — член Всеукраїнського ревкому, в 1920—1922 рр. — народний комісар землеробства УСРР. У 1920—1921 рр. — учасник польсько-радянських мирних переговорів у Ризі. Із грудня 1921 р. протягом незначного часу обіймав посаду першого секретаря ЦК КП(б)У, був редактором газети «Комуніст». У 1920—1923 рр. та 1949—1952 рр. — член політбюро ЦК КП(б)У, з 1924 р. — член президії. У липні 1944 р. призначений заступником голови Раднаркому УРСР і народним комісаром закордонних справ УРСР. У квітні 1945 р. очолював українську делегацію на міжнародній конференції у Сан-Франциско (оформила створення ООН) та на Паризькій мирній конференції 1946 р. Брав участь у роботі перших сесій Генеральної Асамблеї ООН, на яких виступав із промовами, спрямованими проти діяльності української еміграції. У 1945—1946 рр., виступивши ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти «українського буржуазного націоналізму», розгорнув широкомасштабну акцію з переслідування й цькування української інтелігенції, зокрема найвідоміших тогочасних істориків М. Петровського та І. Крип’якевича, письменників О. Довженка, В. Сосюри, Ю. Яновського, М. Рильського та ін. У 1946—1953 рр. — заступник голови Ради Народних Міністрів УРСР. Помер і похований у Києві.

— НКЗС УРСР не надано права самостійно встановлювати дипломатичні зв’язки з іншими країнами; відсутність українських посольств у зарубіжних країнах.

— Погодження українськими дипломатами своєї позиції з установами відповідних зовнішньополітичних служб Наркомату, а пізніше — Міністерства закордонних справ СРСР.

— Вирішення питань про вступ України в міжнародні відносини союзним центром.

1946 р. — участь УРСР у роботі Паризької мирної конференції з питань розробки й підписання договорів із колишніми союзниками Німеччини; підпис української делегації під мирними договорами з Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною, Фінляндією.

— Позитивні наслідки виходу України на міжнародну арену — підтримання серед населення України державницьких настроїв.

Участь України в діяльності ООН та інших міжнародних організацій

1945 р. — включення України до складу 47 країн-засновників ООН разом із Білоруссю та СРСР; участь української делегації в розробці та прийнятті статуту ООН.

Словник

Організація Об’єднаних Націй (ООН) — міжнародна організація, декларованою метою діяльності якої є підтримання і зміцнення миру й міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.

1946 р. — обрання УРСР до складу Економічної і Соціальної Рад терміном на 1 рік.

1947 р. — УРСР, стала членом Економічної комісії ООН у Європі.

1948-1949 pp. — Україна — непостійний член Ради Безпеки ООН.

— Вступ України у перше післявоєнне десятиліття до складу:

• Всесвітньої організації охорони здоров’я;

• Міжнародного союзу електрозв’язку;

Всесвітньої метеорологічної організації;

• Всесвітнього поштового союзу;

• ЮНЕСКО — організації ООН з питань освіти, науки та культури. У результаті: до 1950 р. Україна стала членом 20 міжнародних організацій, а в наступні п’ять років увійшла до складу ще 16 організацій.

Економічні й культурні зв’язки України З країнами Східної Європи

— Участь України у розширенні економічних і культурних зв’язків із країнами, що традиційно називалися соціалістичними.

— Поставка УРСР країнам — членам РЕВ (Ради Економічної Взаємодопомоги) промислового обладнання, металопрокату, вугілля, чавуну, залізної руди.

— Надання Україною технічної допомоги східноєвропейським країнам у спорудженні сотень народногосподарських об’єктів.

— Направлення в УРСР країнами «соціалістичного табору» різноманітного технічного устаткування, виробів хімічної та електротехнічної промисловості, товарів народного споживання, сільськогосподарської продукції.

— Взаємообмін фахівцями для участі в пусконалагоджувальних роботах, підвищенні кваліфікації.

— Розвиток співробітництва у сфері сільського господарства.

— Зміцнення зв’язків науковців: Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР став своєрідною школою нових методів електрозварювання для вчених багатьох країн Центральної та Східної Європи; співробітництво між ученими інших академічних інститутів — кібернетики, проблем матеріалознавства, надтвердих матеріалів та ін.

— Співробітництво УРСР з країнами Східної і Центральної Європи в галузі культури (обмін студентами та викладачами; обмін мистецькими силами: виїзд на гастролі музичних і хорових колективів, народних ансамблів, провідних артистів; взаємне знайомство з літературними надбаннями одне одного тощо).

Реалізація Україною і Польщею угоди про обмін населенням

9 вересня 1944 р. — укладення між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення Люблінської угоди, згідно з якою частина українських земель (Холмщина, Лемківщина, Надсяння, частина Підляшшя) з населенням майже 800 тис. українців передавалася Польщі (у такий спосіб сталінське керівництво намагалося підтримати прорадянський польський уряд та поліпшити ставлення польського населення до радянської влади, яке було виразно негативним після подій 1939 р.).

16 серпня 1945 р. — укладення договору про радянсько-польський кордон, який установлювався по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на 5-8 км, а в окремих районах навіть на 17-30 км.

1951 р. — завершення процесу українсько-польських територіальних домовленостей, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками (до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинополя, а до Польщі — територія довкола м. Нижні Устрики Дрогобицького району).

Масштабні переселення українських поляків і польських українців протягом 1944-1946 рр.

— Супроводження нового розмежування кордонів масовим насильством щодо мирного населення.

— Здійснення у повоєнний період масштабних переселень україн ських поляків і польських українців:

І етап (вересень 1944 — серпень 1945 pp.)

«Добровільне переселення»

— Початок роботи переселенських комісій, створених з представників УРСР та Польщі, які проводили агітацію за переселення.

— Небажання місцевих жителів залишати обжиті місця та зароблене важкою працею майно; острах перед колективізаціею та сталінськими репресіями.

— Переважання серед переселенців тих, чиї господарства були знищені війною, малозаможних та тих, хто зазнав чи побоювався репресивних дій з боку підпільних польських формувань.

— Переселення в Україну із Закерзоння до 1 березня 1945 р. лише 81 тис. осіб

II етап (вересень 1945 — серпень 1946рр.)

«Насильницька депортація»:

— Фактичне припинення добровільного переселення.

— Початок процесу нелегального повернення українців, які відчули важку руку сталінського режиму, на старі місця проживання.

— Розгортання польською стороною відкритого терору проти українців: спалення українських сіл, вбивства їхніх жителів тощо.

— Осінь 1945 р. — клопотання головного уповноваженого уряду УРСР у справах евакуації перед польським урядом про «надання військової допомоги в прискоренні масової депортації населення».

— Наказ трьом польським дивізіям примусово відселити українське населення з 50-кілометрової прикордонної смуги на територію УРСР.

— Примусове відселення українців уразі відмови від переселення углиб Польщі, за ріку Сян.

— Супроводження процесу депортації вбивствами, пограбуваннями, мародерством.

— Переселення в УРСР з Польщі 482 тис. осіб — 96,8 % українського населення Закерзоння

1944-1946 рр. — депортація з Галичини, Волині та Рівненщини до Польщі майже 1 млн осіб.

— Розселення значної частини українців із Польщі у зрусифікованих південних та східних областях з метою недопущення можливих проявів «буржуазного націоналізму».

— Жорсткі санкції з боку польської влади проти тих українців, які залишилися на теренах Польщі й не бажали переїжджати до України.

Операція «Вісла»

28 квітня — 28 серпня 1947 р. — проведення польською владою операції «Вісла», суть якої полягала у депортації залишків українського населення Закерзоння на захід і північ Польщі. Мета: «очищення» теренів Південно-Східної Польщі від автохтонного українського населення, цілковита асиміляція українців-переселенців у польському середовищі, а також знищення баз діяльності ОУН-УПА.

— Узгодження операції з радянським керівництвом.

— Примусове переселення в ході операції близько 150 тис. українців.

— Великі втрати УПА.

Підписання мирного договору з Румунією

10 лютого 1947 р. — підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходили Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина (тобто закріплювалися кордони, встановлені у 1940 р.).

23 травня 1948 р. — передача Румунією Радянському Союзу острова Зміїний і частини дельти Дунаю.

Наслідки врегулювання територіальних питань для України

— Остаточне встановлення та юридичне закріплення кордонів республіки;

— збільшення території УРСР;

— демографічні зміни у складі населення;

— об’єднання основної частини українських земель у кордонах однієї держави.

Політичні процеси в СРСР та Україні

Система влади на зламі 1940-50-х рр.

— Відновлення режиму одноосібної влади Й. Сталіна, культ особи якого досяг апогею.

— Відсутність в Україні будь-якої самостійної політики.

— Заміна національних кадрів у радянському та партійному апараті вихідцями з Росії та інших республік СРСР.

— Відсутність демократії та свобод громадян.

— Зловживання владою.

— Відновлення репресій (пік репресій в Україні припав на 1947 р.; коли ЦК КП(б)У очолював найближчий соратник Й. Сталіна Л. Каганович).

— Підпорядкування політичному центру діяльності перших секретарів ЦК КП(б)У:

• М. Хрущов (1943-1946 рр. та 1948-1949 рр.);

• Л. Каганович (1947 р.);

• А. Мельников (1950-1953 рр.).

Мельников Леонід Георгійович — радянський партійний діяч в Україні. Член КПРС із 1928 р. З 1936 р. — на керівній партійній роботі в Сталіно (тепер Донецьк) і Караганді. У 1947-1949 рр. перебував на посаді секретаря, другого секретаря, а б 1949—1953 рр. — першого секретар ЦК КП України. У червні 1953 р. звільнений із посади першого секретаря за прорахунки в національній політиці в Західній Україні (прискорені темпи русифікації освіти, зокрема Львівського університету, й однобічний підбір кадрів). У 1953—1955 рр. — посол СРСР у Румунії. З 1955 р. займав відповідальні пости в державному апараті в Казахстані. У 1966 р. призначений головою Державного комітету з нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості та гірничого нагляду при Раді Міністрів СРСР.

Розгортання ідеологічних та антисемітських кампаній в Україні: «ждановщина», боротьба з «космополітами»

— Розгортання ідеологічної реакції — «ждановщини».

Мета «ждановщини» в Україні: посилення контролю над творчими процесами в галузі культури, придушення національно-визвольного руху та будь-яких проявів української самостійницької ідеї.

Словник

«Ждановщина» — це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946- 1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої була піддана нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури — письменників, композиторів, режисерів тощо (назва походить від прізвища секретаря ЦК ВКП(б) з питань ідеології А. Жданова).

— Цькування національної культури під проводом Л. Кагановича.

— Видання постанов ЦК КП(б)У:

— «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури»;

— «Про журнал сатири і гумору "Перець"»;

— «Про журнал "Вітчизна"»

— «Про журнал "Дніпро"».

— Заклик драматурга О. Корнійчука до боротьби з «бацилами націоналізму».

— Звинувачення Остапа Вишні в політичних помилках, відході від радянської ідеології, втраті класових позицій.

— Звинувачення у націоналістичних ухилах М. Рильського (за твори «Мандрівка в молодість», «Київські октави»), Ю. Яновського (за роман «Жива вода»), І. Сенченка (за повість «Його покоління»), О. Довженка (за кіносценарій «Україна в огні») та ін.

— Критика у газеті «Правда» В. Сосюри за вірш воєнної доби «Любіть Україну».

1948 р. — розгортання боротьби з космополітизмом, у процесі якої в поле зору партійних ідеологів потрапили літературні й театральні критики переважно єврейської національності.

Словник

Космополітизм — ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам.

— Звинувачення діячів єврейської інтелігенції в антипатріотизмі, у «низькопоклонстві» перед реакційною буржуазною культурою Заходу, у намаганні здійснити «змову» в інтересах міжнародного імперіалізму й сіонізму та відокремити Крим від СРСР.

— Масове звільнення євреїв з освітніх закладів, наукових установ.

1950 р. — ліквідація Кабінету єврейської історії Академії наук УРСР.

— Репресії щодо видатних єврейських письменників; Г. Полянкера, Й. Бухбіндера, Н. Забари, А. Ґонтара та ін.

— Апогей боротьби з «космополітизмом» — ганебне вбивство видатного громадського й культурного діяча, лідера радянського єврейства Соломона Міхоелса та розправа над Єврейським антифашистським комітетом.

Наслідки «ждановщини» та боротьби з «космополітами»:

• придушення паростків відродження української культури після війни;

• гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва в країні;

• обмеження свободи творчості;

• перетворення літературної критики на засіб утримання митців у рамках офіційної ідеології;

• ізоляція від надбань західної культури.

Викриття «помилок та перекручувань» у працях українських істориків

— Поширення пошуків націоналістичних «збочень» на історичну науку.

29 серпня 1947 р. — постанова ЦК КП(б)У «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР».

— Виявлення «серйозних перекручень буржуазно-націоналістичного характеру», «відродження в тій чи іншій мірі буржуазно-націоналістичних установок у питаннях історії України»:

• у працях колишнього директора Інституту історії України АН УРСР М. Петровського, присвячених українському національно-визвольному руху;

• у «Короткому курсі історії України» (за редакцією С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Супруненка та ін.), який вийшов у 1940 р.;

• у першому томі «Історії України», виданому АН УРСР в Уфі у 1943 р. та ін.

— Звинувачення С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М. Супруненка, Л. Славіна, Ф. Ястребова та інших у відході від більшовицького принципу партійності, в антинауковості, відродженні основних ідей історичних концепцій В. Антоновича, М. Грушевського, висвітленні історії України ізольовано від історії інших народів СРСР, відмові від акцентування уваги на боротьбі класів тощо.

«Виправлення помилок» в оцінці творчості українських композиторів

1946 р. — постанова ЦК КП(б)У «Про репертуар державних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення».

— Засудження опери К. Данькевича «Богдан Хмельницький»; звинувачення О. Корнійчука та його дружини В. Василевської в тому, що у написаному ними лібрето опери недостатньо показувалась прогресивна роль у житті українського народу російського царя і бояр.

Повоєнна відбудова економіки

Повоєнна відбудова, її особливості в Україні

— Початок відбудови народного господарства вже в умовах завершення війни.

— Відновлення інфраструктури: мостів, залізниць, електростанцій, ліній електропередач тощо.

Серпень 1946 р. — прийняття Верховною радою СРСР четвертого п’ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.

— Поновлення довоєнної моделі розвитку народного господарства; відновлення адміністративно-командних методів.

— Першочергова відбудова важкої промисловості, транспорту та енергетики.

— Великі масштаби збитків, нанесених війною; значно більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь-якій іншій країні Європи.

— Проблема капіталовкладень: відмова від плану Маршалла, розрахунок лише на внутрішні резерви.

— Нестача робочої сили, особливо кваліфікованої.

— Ускладнення процесу відбудови голодом 1946-1947 рр.

Докорінні відмінності шляхів повоєнного розвитку СРСР і країн Заходу

— Менші масштаби збитків, завданих війною країнам Заходу, порівняно з СРСР.

Це цікаво! Відбудова в Україні мала низку особливостей, які відрізняли її від відбудови в західних країнах. Насамперед суттєво відмінними були масштаби збитків, завданих війною: в Україні на руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл, 16,15 тис. промислових підприємств; у республіці залишилися неушкодженими лише 19 % від числа довоєнних промислових підприємств, тоді як в Італії тільки 20 % підприємств було зруйновано. Значно меншими в країнах Заходу були втрати промислового потенціалу: у 1945 р. промислове виробництво в Україні становило лише 26 % від довоєнного рівня, в Італії — 30 %, у Франції — 38 %, а випуск промислової продукції у Великій Британії вже 1946 р. досяг 90 % від рівня 1937 р.

— Здійснення відбудови на Заході, на відміну від СРСР, відбувалось у такій послідовності: стабілізація національної валюти, відновлення інфраструктури (доріг, засобів зв’язку тощо), розвиток сільського господарства та легкої промисловості, реконструкція і технічне переозброєння важкої індустрії.

— Відбудова народного господарства країн Заходу проходила в умовах:

• ринкової економіки;

• приватної власності;

• конкуренції;

• співпраці та інтеграції з іншими країнами світу.

— Використання країнами Європи щедрої допомоги від США за «планом Маршалла».

Це цікаво! Американською програмою фінансової допомоги під назвою «план Маршалла» було охоплено 16 західноєвропейських держав, яким протягом 1948—1952 рр. було асигновано 13,3 млрд дол. З ідеологічних мотивів СРСР, а під його тиском ще деякі країни Центральної і Південно-Східної Європи відмовилися від участі в «плані Маршалла».

— Значно швидші, порівняно з СРСР, темпи процесу відбудови: так, в Англії довоєнного обсягу промислового виробництва було досягнуто вже 1947 р., а 1951 р. його було перевищено на 31 %; у Франції на довоєнний рівень виробництво вийшло у 1948 р., а в Італії — у 1950 р.

Демілітаризація економіки. Використання праці військовополонених

— Демілітаризація та реконверсія економіки УРСР.

Словник

Демілітаризація — це роззброєння; у міжнародному праві — ліквідація арсеналу, військових укріплень і споруд.

Реконверсія — переведення економіки країни після закінчення війни на виробництво цивільної продукції.

— Здійснення в ході реконверсії структурних зсувів у сфері виробництва, капітальних вкладень і зовнішньоторговельного обороту, проведення грошової реформи.

Характерні риси післявоєнної реконверсії УРСР:

— реалізація реконверсії на централізованій плановій основі;

— здійснення реальних змін у структурі управління економікою: перетворення народних комісаріатів танкобудування, боєприпасів

та інших на міністерства транспортного і сільськогосподарського машинобудування тощо.

• Одна з найголовніших передумов переходу до мирного будівництва — демобілізація військовослужбовців з армії — після війни відбувалася в умовах загострення міжнародної обстановки, а тому набула затяжного характеру; за три повоєнних роки в Україну повернулися 2,2 млн солдатів та офіцерів.

• Початок повернення колишніх полонених радянських воїнів і громадян, вивезених на примусові роботи до Німеччини: на кінець 1945 р. після багатьох перевірок, часто невиправданих і принизливих, в Україну повернулося близько 800 тис. осіб.

На кінець 1947 р. з Німеччини в Україну прибуло 1 млн 250 тис. осіб, насильно вивезених на каторжні роботи до Рейху; майже 300 тис. з них було звинувачено в державній зраді й депортовано до Сибіру.

• Інкримінування багатьом військовополоненим й особам, вивезеним на примусові роботи, співробітництва з окупантами; отже, після фашистської каторги вони опинялися в іншому пеклі — сталінських таборах (ГУТАБ), причому не бралося до уваги навіть те, що багато з них хоробро воювали, були удостоєні високих урядових нагород, стали офіцерами.

• Використання праці військовополонених при відбудові народного господарства.

Відбудова важкої промисловості

— Повоєнну відбудову народного господарства розпочато з важкої промисловості.

— Розвиток важкої індустрії за рахунок нехтування розвитком легкої промисловості, сільського господарства, науки і культури (інвестиції у легку промисловість становили 12-17 % від усіх промислових капіталовкладень); значне відставання темпів відновлення легкої промисловості (1950 р. її валова продукція становила лише 79 % від рівня 1940 р.).

— Посилення диспропорції в розвитку економіки: істотне переважання воєнно-промислового комплексу (ВПК).

— Повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (підприємства працювали за старими технологіями, висока енерго- та матеріаломісткість виробів тощо).

— Відновлення в роки повоєнної п’ятирічки роботи 22 доменних, 43 мартенівських печей та 46 прокатних станів тощо.

— Початок функціонування реконструйованих металургійних заводів — «Азовсталь», «Запоріжсталь», Краматорського, Єнакієвського тощо.

— Введення в експлуатацію в Україні низки нових підприємств.

— Питома вага вироблених в Україні найважливіших видів продукції промисловості в загальносоюзному виробництві була досить високою; так, в УРСР було вироблено (від загальних обсягів по СРСР):

• чавуну — 47,8 %;

• сталі — 30,6 %;

• прокату — 33,2 %;

• залізної руди — 53 %.

Це цікаво! Обсяг валової продукції промисловості усієї України протягом 1946-1950 рр. збільшився в 4,4 рази і перевищив рівень 1940 р. на 15 %. Проте, на думку сучасних фахівців, довоєнного рівня вдалося досягти тільки в наступній, п’ятій п’ятирічці (1951-1955 рр.).

— Приділення у роки п’ятої п’ятирічки (1951-1955 рр.) особливої уваги розвитку паливно-енергетичної, металургійної, машинобудівної галузей; будівництво Каховської ГЕС; зростання обсягів видобутку вугілля, нафти, газу.

— Важливий чинник, що вливав на успіх відбудови, — ентузіазм народу (90 % працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання).

У результаті: у 1950-х рр. УРСР знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи.

Проблеми відбудови сільського господарства

— Надзвичайно складні умови відбудови сільського господарства (скорочення посівних площ, зменшення поголів’я худоби, нестача робочих рук, техніки).

— Відновлення колгоспного ладу.

— Фінансування за залишковим принципом; мізерні капіталовкладення (7 % від загального обсягу асигнувань).

— Покладання на повоєнне село щонайменше трьох завдань:

• забезпечення потреб промисловості в сировині;

• вирішення проблеми постачання міст продовольством;

• досягнення таких обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, аби її вистачило для експорту в країни Східної Європи.

— Важке становище селян:

• надзвичайно низький рівень оплати праці;

• високі податки на підсобне господарство;

• відсутність паспортів у селян;

• несплата пенсій тощо.

Це цікаво! У 1946 р. на трудодень український колгоспник одержував у середньому близько 1 кг зерна, у 1950 р. — 1,2 кг, 1951 р. — 1,6 кг. Окрім хліба, селянам виплачували на трудодні гроші, відповідно за роками 1; 1,2; 1,6 крб. Утім багато колгоспів, особливо 1946 р., не видавали ні зерна, ні грошей. Основним засобом існування селянства залишалися підсобні господарства, для яких створювалися несприятливі умови розвитку.

— Посилення тиску на село з використанням традиційних командних методів:

1946 р. — кампанія в справі ліквідації порушень колгоспного статуту з метою наведення жорсткого порядку;

• 21 лютого 1948 р. — указ Верховної ради СРСР «Про виселення з Української PCP осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя»;

1950 р. — початок кампанії укрупнення колгоспів, яка жодних позитивних результатів не принесла.

— Приділення значно більшої уваги розвитку сільського господарства в роки п’ятої п’ятирічки (1951-1955 pp.).

Вересень 1953 р. — пленум ЦК КПРС, який констатував кризовий стан сільського господарства та започаткував низку реформ в аграрному секторі:

• збільшення капіталовкладень у сільське господарство;

• забезпечення кадрами МТС;

• списання заборгованості колгоспів;

• збільшення заготівельно-закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

• заохочення особистого підсобного господарства (зменшення податків, їх тверда сума та відповідність розмірам господарства).

Лютий—березень 1954 р. — початок освоєння цілинних земель (з України до Казахстану та Сибіру було спрямовано значну кількість людських і матеріальних ресурсів).

У результаті: у 1950 р. валова продукція сільського господарства України становила 91 % від рівня 1940 p.; виробництво сільськогосподарської продукції зростало повільними темпами — 1,6 % щорічно; у роки п’ятої п’ятирічки (1951-1955 pp.) сільське господарство стало рентабельним, обсяги його валової продукції збільшилися на 35,3 % порівняно з попередньою п’ятирічкою.

Голод 1946-1947 рр.: його причини, масштаби та наслідки

Причини голоду:

— спустошення країни внаслідок війни;

— розширення посівних площ;

— завищення союзним урядом плану хлібозаготівель для України (з 340 млн пудів на початку 1946 р. до 362 млн пудів улітку цього ж року);

— посуха 1946 р.;

Це цікаво! Наприкінці весни 1946 р. територія, охоплена посухою, була навіть більша, ніж у 1921 р. Влітку температура повітря в південних областях України сягала 50 °С. Лише в західних і північно-східних областях України погодні умови були відносно сприятливими. В цілому валовий збір зернових культур у 1946 р. виявився втричі нижчим, ніжу 1940 р. Не вродили й овочі. Критична ситуація склалася у тваринництві.

— відбудова промисловості за рахунок сільського господарства;

— продаж хліба за кордон та безкоштовна передача його іноземним державам у формі «братерської» допомоги.

Заходи влади

Репресивні заходи щодо селян:

4 червня 1947 р. — прийняття Президією Верховної ради СРСР указів «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна» та «Про посилення охорони особистої власності громадян»;

• відновлення дії закону «Про п’ять колосків» від 7 серпня 1932 р.

— Невизнання факту голоду радянським керівництвом.

— Передача державою навесні 1947 р. українським колгоспам 60 тис. т зерна для посівної кампанії (це було запізно, але все ж дало змогу підтримати і врятувати від смерті 3,4 млн селян, які брали участь у весняних польових роботах).

— Створення 4 тис. їдалень з одноразовим харчуванням.

Масштаби та наслідки голоду:

— голодом охоплена більша частина східних і південних областей України;

— великі людські втрати (1 млн осіб): найбільше померлих від голоду в Харківській, Запорізькій, Ворошиловградській, Сталінській та Одеській областях.

«Сталінський план перетворення природи»

— Вбачання керівництвом СРСР усіх проблем сільського господарства в залежності від природних стихій.

20 жовтня 1948 р. — прийняття Радою Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) постанови «Про план полезахисних лісонасаджень, запровадження травопільних сівозмін, будівництва ставків і водойм для забезпечення високих і сталих урожаїв у степових і лісостепових районах європейської частини СРСР», яка подавалася пропагандистами як «Сталінський план перетворення природи» і згідно з якою передбачалось:

• здійснювати поле- й лісозахисні заходи;

• розвивати зрошувальну систему;

• споруджувати ставки, водоймища.

— У подальшому доповнення цього плану рішеннями про будівництво великих каналів.

Це цікаво! Реалізація «Сталінського плану перетворення природи» розраховувалася на півтора десятиліття. За цей час треба було створити 8 державних лісосмуг у степових і лісостепових районах СРСР загальною довжиною 5 320 км, шириною до 100 метрів, площею 5,7 млн га. Найбільшими об’єктами «Сталінського плану перетворення природи» були так звані «великі будови комунізму» — Волго-Донський і Головний Туркменський канали, великі гідроелектростанції на Волзі та Дніпрі. Навколо них розгорнулася активна пропагандистська робота. Проте будівництво цих об’єктів вимагало величезних коштів і просувалося повільно.

— Спорудження великих об’єктів цього плану було покладено здебільшого на в’язнів ГУЛАГу, а будівництво об’єктів місцевого значення було доручене відповідним органам влади, які часто використовували примусову працю у святково-піднесеній формі «народної будови».

Грошова реформа. Ліквідація карткової системи

14 грудня 1947 р. — постанова Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) про проведення грошової реформи з одночасною ліквідацією карткової системи забезпечення продовольчими і промисловими товарами.

• Перетворення розподільників на магазини, де населення могло купувати товари за власним бажанням, а точніше — відповідно до наявних у нього грошових знаків.

• Яскраво виражений конфіскаційний характер грошової реформи 1947 р.: розв’язання державою своїх проблем (зокрема проблеми інфляції воєнного часу) за рахунок населення.

• Обмін нових рублів у співвідношенні 1:10; знецінення всіх заощаджень, що перебували на руках у населення; ті, хто тримав свої заощадження в ощадних касах, теж втрачали, але набагато менше.

• Обмін вкладів у сумі до 3 тис. руб. здійснювався у співвідношенні 1:1; вкладів, що не перевищували 10 тис. руб., — у співвідношенні 1:3.

• Одночасне здійснення конверсії всіх викуплених населенням облігацій державних позик (за винятком позики 1947 р.), але у співвідношенні 1:3.

• Супроводження грошової реформи вилученням значної кількості грошей і скороченням купівельної спроможності населення, що створювало умови для зниження цін на товари (у 1948 р. державні роздрібні ціни були на 17 % нижчими за дореформені).

• Поступове зростання товарообороту.

• Реалізація заходів з налагодження торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування.

Становище в західних областях

Відновлення радянської влади

• Відновлення радянської влади в західних областях України після закінчення війни.

Грудень 1945 р. — створення при ЦК КП(б)У спеціального відділу з питань західних областей.

• Продовження політики радянізації.

• Формування за короткий час радянського, партійного, господарського і карально-репресивного апаратів, які контролювали усі сфери життя західних українців.

• Недовіра більшовицького центру до місцевих керівних кадрів.

• Направлення зі східних регіонів України на постійну роботу фахівців, партійних функціонерів.

Це цікаво! У 1946 р. з 16 129 номенклатурних посад у західних областях України місцеві жителі обіймали лише 2 097, тобто 13 %. У сільські школи регіону протягом 1944-1950-х рр. було направлено майже 44 тис. учителів.

• Депортація західноукраїнського населення до віддалених районів СРСР.

Індустріалізація: масштаби і результати

— Націоналізація промисловості та транспорту.

— Проведення індустріалізації:

• відбудова, реконструкція й удосконалення традиційних галузей — нафтогазової та лісозаготівельної;

• розвиток нових галузей — машинобудівної, металообробної, приладобудівної та ін.;

• перевезення до Західної України з різних районів СРСР та з Німеччини обладнання, технологічних ліній і навіть цілих підприємств;

• великі капіталовкладення та швидкі темпи розвитку промисловості;

• повільний розвиток харчової та легкої промисловості.

У результаті: 1949 р. в західних областях України діяло 2 500 великих і середніх промислових підприємств; кількість робітників за роки повоєнної п’ятирічки збільшилася у 7 разів, а валова продукція промисловості зросла у 10 разів.

Колективізація сільського господарства

— Конфіскація великих маєтків, передача конфіскованих земель безземельним та малоземельним селянам.

— Проведення суцільної примусової колективізації.

— Організація політвідділів на МТС.

— Застосування примусових методів — шантаж, залякування, а також нехтування місцевою специфікою тощо.

— Зростання незадоволення селянства політикою примусової колективізації, антинародною податковою політикою та командними методами хлібозаготівель.

У результаті: на середину 1950 р. число колгоспів на Західній Україні досягло 7 200 (ще наприкінці 1945 р. колгоспів налічувалося лише 145), у яких було об’єднано 1,5 млн селянських дворів, або 93 % від їх загальної кількості.

Придушення боротьби ОУН-УПА проти радянізації краю

• Перетворення боротьби радянської влади проти ОУН-УПА на братовбивчу війну.

• Направлення в західні регіони України регулярних частин армії та НКВС, формування з місцевого населення підрозділів помічників для боротьби з ОУН-УПА.

Методи боротьби

ОУН-УПА

Радянська влада

1) Напади на частини НКВС і військові підрозділи, терористичні акти проти радянських і партійних діячів;

2) убивство місцевих активістів, які перейшли на бік радянської влади;

3) масовий терор проти вчителів, лікарів, інженерів, працівників культури, направлених на роботу зі східних областей України;

4) провокації з переодяганням у форму НКВС (знущання з місцевого населення);

5) активна антирадянська пропаганда

1) Воєнні дії проти формувань ОУН-УПА регулярних частин армії та НКВС;

2) масове виселення населення з районів розташування баз УПА;

3) депортації як окремих сімей, так і цілих сіл, що були пов’язані з УПА;

4) провокації спецгруп НКВС з переодяганням у форму УПА (пограбування і знущання з місцевого населення, вбивства)

Етапи збройної боротьби ОУН-УПА з радянською владою:

I етап (1944-1946 рр.):

— спроба утримати під своїм контролем великі території і ведення боїв великими силами із застосуванням артилерії й мінометів;

— об’єднання проти ОУН-УПА сил радянських військ, військ держбезпеки, прикордонників;

— у тяжких боях загинуло до половини особового складу УПА.

II етап (1947 — перша половина 1950-х рр.):

— зміна тактики: розділення армії на невеликі мобільні групи, ведення боротьби партизанськими методами;

5 березня 1950 р. — загибель у с. Білогоріца біля Львова головнокомандувача УПА Р. Шухевича;

— спад організованого опору (хоча окремі оунівські групи були викриті лише в 1960-ті рр.).

Розгром української греко-католицької церкви

1 листопада 1944 р. — смерть митрополита А. Шептицького, обрання його наступником Й. Сліпого.

11 квітня 1945 рр. — арешт значної кількості єпископів УГКЦ на чолі з митрополитом Й. Сліпим.

— Ліквідація Української греко-католицької церкви:

8-10 березня 1946 р.Львівський собор, який скасував Берестейську церковну унію 1596 р. і проголосив возз’єднання греко-католицької церкви з російською православною;

• репресії щодо священиків, які не приєдналися до нової церкви (заарештовано і засуджено 330 священиків).

Сліпий Йосиф — визначний український церковний діяч, патріарх Української греко-католицької церкви, з 1965 р. — кардинал. Після смерті митрополита А. Шептицького 1 листопада 1944 р. Став митрополитом галицьким, архієпископом львівським та єпископом кам’янець-подільсвким. Однак уже 11 квітня 1945 р. його разом з усіма іншими єпископами Української греко-католицької церкви, що перебували в Галичині, було заарештовано, Тривалий час доля митрополита залишалася невідомою, і лише в березні 1946 р. було оголошено, що митрополит звинувачений у «ворожій діяльності проти УРСР, співпраці з німецько-фашистськими окупантами» і засуджений військовим судом у Києві до 8 років ув'язнення. У березні 1946 р. відбувся так званий Львівський собор, який проголосив ліквідацію Греко-католицької церкви та «возз'єднання» з Московським патріархатом, що стало причиною нових судових процесів над митрополитом (1953 р., 1957 р., 1962 р.). У 1963 р. завдяки виступам на захист Йосифа Сліпого Папи Римського Іоана XXIII, Президента США Дж. Кеннеді та інших відомих політичних і громадських діячів країн світу митрополита було звільнено з ув'язнення й вислано за межі СРСР. У 1963 р. він заснував у Римі Український католицький університет, філії якого згодом утворилися у Вашингтоні (США), Лондоні (Велика Британія), Чикаго(США), Філадельфії (США). Помер митрополиту 1984 р. у Римі, похований у соборі св. Софії. Згідно із заповітом його тіло 28 серпня 1992 р. перевезено в Україну й перепоховано у соборі св. Юра у Львові.

1949 р. — возз’єднання Мукачівської єпархії греко-католиків (Закарпаття) з Руською православною церквою.

— Перехід УГКЦ у підпілля.

Становище України після смерті II. Сталіна

Боротьба за владу в Кремлі.

Прихід до влади М. Хрущова

5 березня 1953 р. — смерть Й. Сталіна.

— Утомленість суспільства й партійного керівництва від жорстокості сталінського режиму; необхідність змін.

— Тимчасове «колективне керівництво» — розподіл найвищих посад між найближчими соратниками Й. Сталіна:

Г. Маленков — Голова Ради Міністрів СРСР;

М. Хрущов — Перший Секретар ЦК КПРС;

Л. Берія — Голова Міністерства внутрішніх справ і держбезпеки.

— Нетривалість такого компромісу через недовіру колишніх соратників один одному; пошук слушної нагоди позбутися конкурентів:

26 червня 1953 р. — арешт Л. Берії за звинуваченням у шпигунстві й підготовці державного перевороту та його таємна страта; згодом арешт і страта міністра внутрішніх справ УРСР П. Мешика та його заступника;

червень 1953 р. — звільнення з посади першого секретаря ЦК КП(б) У Л. Мельникова, обрання на його місце — О. Кириченка (вперше українець за походженням обійняв таку високу посаду);

Кириченко Олексій Іларіонович — радянський партійний і державний діяч. Із 1930 р. — член КПРС. Із 1938 р. працював у апараті ЦК КП(б)У. З 1941 р. — секретар ЦК КП(б)У з промисловості. Підчас Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. — член Військової ради низки фронтів, генерал-майор. У 1944 р. — секретар ЦК КП(6)У з кадрів, 1945—1949 рр. — перший секретар Одеського обкому Комуністичної партії, 1949— 1953 рр. — другий секретар ЦК КП(б)У. Після усунення червневим пленумом ЦК КПУ Л. Мельникова з посади першого секретаря став першим українцем, що очолив Компартію України. Під час перебування О. Кириченка на посту керівника республіканської Компартії (1953—1957 рр.) значно зріс відсоток українців серед членів КПУ (близько 60 % загального складу), розпочався короткий період політичної «відлиги», використаний для висунення національно-культурних домагань (порушувалися питання чистоти української мови, створення умов для розвитку національної науки, реабілітації репресованих українських діячів культури та їхньої творчості, скасування цензури тощо). У 1957 р. О. Кириченка було відкликано до Москви і призначено на посаду секретаря ЦК КПРС. Із 1960 р. — перший секретар Ростовського обкому Компартії, пізніше перебував на господарській роботі. Останні роки провів у Москві.

1955 р. — звільнення Г. Маленкова з посади Голови Ради Міністрів СРСР та обрання М. Булганіна.

Перемога у боротьбі за владу в Кремлі М. Хрущова, що стала можливою, зокрема, і завдяки підтримці українського керівництва.

Лібералізація політики Кремля щодо України та її причини

— Початок десталінізації.

— Створення комісій щодо перегляду справ засуджених у 1934-1953 рр.

— Початок реабілітації невинно засуджених.

Словник

Десталінізація — процес ліквідації наслідків сталінізації, що почався після смерті Й. Сталіна.

Реабілітація — виправдання, поновлення доброго імені чи репутації несправедливо обвинуваченої, обмовленої або засудженої особи.

— Ліквідація позасудових органів, воєнних трибуналів, військ МВС (1953 p.), скасування надзвичайних законів і постанов, спрямованих на боротьбу з «ворогами народу».

— Чистка органів держбезпеки і значне скорочення числа їх співробітників.

1955 р. — введення в У PCP прокурорського нагляду за дотриманням законності.

— Припинення ідеологічних кампаній проти інтелігенції, виявів націоналізму тощо.

— Уповільнення процесу русифікації.

— Зростання ролі українського чинника в різних сферах суспільного життя (висування місцевих кадрів на керівні посади в регіонах, поява вихідців з України в найближчому оточенні М. Хрущова тощо).

— Розширення прав республік (в Україні з союзного на республіканське підпорядкування переведено декілька тисяч підприємств та організацій).

— Процеси лібералізації суспільства 1953-1964 pp. отримали назву «відлига».

Словник

«Відлига» — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х — початок 1960-х pp.), характерними рисами якого був певний відхід від жорсткої сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

Передача У PCP Кримської області

— Тісний зв’язок Криму з Україною протягом усієї його історії.

— Перетворення Кримської Автономної Республіки в Кримську область РРФСР після виселення з території півострова кримських татар, німців, греків, болгар та вірменів.

— Параліч господарського життя Криму внаслідок масових депортацій.

— Переселення в гірські та степові райони Криму жителів з території Російської Федерації; таємне повернення частини переселенців.

19 лютого 1954 р. — указ Президії Верховної Ради СРСР на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР», «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські зв’язки між Кримською областю й Українською PCP».

— Покладання на Україну частини моральної відповідальності за виселення з півострова кримськотатарського населення.

— Перекладання на бюджет УРСР питань, пов’язаних із відновленням господарського та культурного життя Криму.

Культурне життя

Стан освіти в повоєнній Україні. Відновлення мережі освітніх закладів. Упровадження семирічного навчання

— Продовження відбудови системи народної освіти.

— Заідеологізованість освіти.

— Гостра потреба у підручниках, зошитах, навчальному приладді.

— Нестача приміщень, учителів, навчальних посібників.

— Створення фонду всеобучу.

1953 р. — перехід до обов’язкової семирічної освіти.

— Неухильне скорочення шкіл з українською мовою викладання.

Це цікаво! Від 1948 до 1954 рр. число українських шкіл зменшилося з 26 до 25 тис., а російських, навпаки, збільшилося з 2720 до 4051, або у 1,5 рази. До того ж російськомовні школи були значно численнішими. У 1953 р. в українських школах навчалося 1,4 млн дітей, а в російських і змішаних — 3,9 млн дітей.

Розвиток вищої і середньої спеціальної освіти

— Запровадження мережі вечірніх та професійних заочних шкіл, навчальних курсів для дорослих.

— Відновлення протягом четвертої п’ятирічки роботи всіх вишів України (у 1950 р. налічувалося 160 вишів, на стаціонарних відділеннях яких навчалося 200 тис. студентів).

1946-1950 рр. — в Україні підготовлено 126 тис. фахівців з вищою освітою.

— Збільшення кількості студентів з 99 тис. до 325 тис. (майже половина з них навчалася на заочних і вечірніх відділеннях).

— Зменшення числа вузів в Україні через злиття невеликих інститутів з більшими.

— Викладання переважно російською мовою.

Діяльність Академії наук. Наукові дослідження

— Провідна наукова установа — Академія наук УРСР на чолі з О. Палладіним.

— Значні успіхи у дослідженнях із фундаментальних наук:

• запуск першого в республіці атомного реактора (1946 р.);

• виготовлення у Києві першої в Європі цифрової обчислювальної машини під керівництвом С. Лебедева (1948-1950 рр.);

• запровадження нової автоматичної технології зварювання тощо.

— Відновлення роботи науково-дослідних установ (збільшення їх кількості з 267 до 462).

— Зміцнення матеріально-технічної бази, наукового потенціалу.

— Запровадження в промисловість досягнень науки і техніки, переважно у галузі воєнного виробництва.

«Лисенківщина» (назва походить від прізвища президента Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Т. Лисенка, який свою позицію аргументував не науковими доказами, а ідеологічними штампами, запозиченими з «Короткого курсу історії ВКП(б)»); розгром генетики та кібернетики (проголошення генетики «продажною донькою імперіалізму», а кібернетики її «рідною сестрою»).

Словник

«Лисенківщина» — специфічний період у сільськогосподарській і біологічній науці й практиці, пов’язаний із проявом культу особи президента ВАСГНІЛ, академіка АН УРСР Т. Лисенка, у результаті якого були знищені перспективні наукові дослідження.

Релігійне життя

— Несхвалення партійно-радянським керівництвом країни високого рівня релігійності населення, зростання кількості віруючих, відновлення церков на окупованих під час Другої світової війни теренах України.

Це цікаво! За даними Ради у справах Православної церкви при Раднаркомі СРСР на липень 1945 р. в країні налічувалося 10 243 церкви та молитовні будинки, з них 6072 функціонували в Україні (для порівняння в РРФСР діяли 2297, у Білорусі — 633, Молдові — 615, Прибалтиці — 343, інших республіках СРСР — 83 православні храми). Під час фашистської окупації масово відкривалися церкви у Вінницькій (822), Київській (604), Рівненській (438), Чернігівській (410), Полтавській (347) областях. На 1 січня 1950 р. за рахунок «возз'єднання» УГКЦ із РПЦ число культових закладів зросло до 9086, хоча впродовж 1944—1947 рр. з дозволу влади було відкрито лише 48 нових церков.

Травень 1946 р. — пленум ЦК КП(б)У, який вимагав від партійних організацій республіки поліпшити зміст природничо-наукової пропаганди, сприяти «боротьбі проти залишків темряви, забобонів, безкультурності та неуцтва».

— Систематичне переслідування священнослужителів і віруючих.

— Скорочення релігійних громад і закриття храмів.

1948-1950 рр. — закриття у східних областях України понад 500 церков, яке пояснювалося «порушенням релігійного законодавства» і «байдужістю населення до релігії».

— Застосування Радою Міністрів СРСР жорстких заходів щодо обмеження діяльності Православної церкви (згідно з ухваленими інструкціями з реєстрації мали зніматися церкви, в яких через відсутність священика служби не проводились протягом 6-12 місяців, духовенству категорично заборонялося виконувати богослужіння поза межами храмів, провадити хресні ходи, крім пасхальних тощо).

— Переслідування духовенства УАПЦ та віруючих.

— Активізація діяльності Римсько-католицької церкви в Україні у зв’язку з переходом до неї значної частини греко-католиків після ліквідації УГКЦ.

— Закриття синагог унаслідок розгортання кампанії боротьби з «космополітами», що мала яскраво виражену антисемітську спрямованість.

— Намагання влади підпорядкувати собі духовний центр баптистів, використати його в конкретних політичних цілях.

Труднощі повоєнного життя населення. Забезпечення продуктами харчування та промисловими товарами. Житлові умови

— Низький рівень життя населення у повоєнні роки.

— Нестача харчів, одягу, інших товарів першої необхідності, спричинена першочерговим розвитком важкої промисловості під час відбудови народного господарства й помітним відставанням відбудови легкої та харчової промисловості, які мали забезпечити потреби споживання.

— Організація державного механізму «мобілізації коштів населення»:

• збільшення сільськогосподарського податку;

• підвищення прибуткового податку з населення;

• введення нового податку для неодружених та малосімейних.

— Відбудова спалених та зруйнованих міст і робітничих селищ України; відновлення водогонів, налагодження роботи міського транспорту, комунальних служб.

— Важкі житлові та побутові умови населення, незважаючи на значні масштаби будівництва; відновлення міського житлового фонду переважно за рахунок держави або великих державних підприємств, у той час як селяни відбудовувалися власними силами.

— Існування карткової системи розподілу продовольчих і промислових товарів; перебування населення на централізованому нормованому постачанні.

— Невідповідність між повільним нарощуванням виробництва сільськогосподарської продукції та приростом населення.

— Забезпечення селян продуктами харчування за рахунок власного підсобного господарства; постачання селянам з боку держави (і то несистематично) лише найнеобхіднішого: сіль, мило, сірники, гас.

— Швидке відродження в складних умовах повоєнної відбудови системи медичного обслуговування; проте для значної частини жителів України, особливо для мешканців сільських районів, віддалених сіл, медичне обслуговування залишалося недоступним. У результаті: реальні прибутки переважної більшості працівників, як у місті, так і на селі були нижчими порівняно з довоєнним рівнем.