Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Практичний довідник

УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945  pp.)

Міжнародні відносини у 1939 — першій половині 1941  pp.

Агресивний курс гітлерівської Німеччини

— Загострення міжнародних відносин і наростання загрози війни.

Весна 1939 р. — анулювання Німеччиною німецько-польського пакту, що створювало передумови для війни з Польщею.

Березень 1939 р. — англо-франко-радянські переговори з метою укладення договору про взаємодопомогу та стримування нацистської агресії, що закінчилися безрезультатно.

— Українська PCP участі в міжнародних переговорах не брала, адже не могла вести самостійної зовнішньої політики через залежність від керівництва СРСР.

Пакт Молотова-Ріббентропа.

Розподіл сфер інтересів між СРСР і Німеччиною

Серпень 1939 р. — курс на зближення СРСР із Німеччиною.

23 серпня 1939 р. — підписання у Москві пакту про ненапад між Німеччиною та СРСР терміном на 10 років, який отримав назву «пакт Молотова-Ріббентропа»; до нього додавався таємний протокол щодо розмежування сфер інтересів обох держав у Східній Європі по лінії річок Нарев — Вісла — Сян.

— У сфері впливу СРСР опинялася переважна частина західноукраїнських земель.

Словник

Пакт Молотова-Ріббентропа — назва таємного додаткового протоколу до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаний у Москві наркомом закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом.

Початок німецько-польської війни, її перетворення в Другу світову війну

1 вересня 1939 р. — вторгнення нацистських військ у межі Польщі; початок німецько-польської війни.

3 вересня 1939 р. — оголошення Великою Британією та Францією війни Німеччині.

— Переростання німецько-польської війни у Другу світову.

Включення до складу СРСР анексованої у Польщі території Західної України. «Золотий вересень». Ідеологічне оформлення радянського вторгнення в Польщу як возз’єднання братніх народів

17 вересня 1939 р. — вступ Червоної армії на територію Польщі згідно з попередніми домовленостями з Німеччиною.

— Наступ на Галичину та Волинь військ Українського фронту під командуванням С. Тимошенка.

18 вересня 1939 р. — переїзд польського уряду та головного командування армії до Румунії.

22 вересня 1939 р. — вступ радянських військ у Львів.

— Зайняття радянськими військами Західної України протягом 12 днів майже без боїв.

— Ідеологічне оформлення радянського вторгнення в Польщу як крок до здійснення споконвічного прагнення західних українців до єднання зі своїми східноукраїнськими братами.

— Формування радянською пропагандою у свідомості українців розуміння анексії Західної України радянськими військами як «золотого вересня», чому сприяло і тривале польсько-українське протистояння в цьому регіоні.

22 жовтня 1939 р. — вибори до Народних зборів Західної України (під контролем радянських військових та політпрацівників), які наприкінці жовтня ухвалили Декларацію про входження Західної України до складу УРСР.

Листопад 1939 р. — сесії союзної та української Верховних Рад затвердили закони про возз’єднання Західної України з УРСР у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Радянсько-німецький договір про дружбу та кордон

28 вересня 1939 р. — підписання «Договору про дружбу та державний кордон» і чергового секретного таємного протоколу між Німеччиною та СРСР:

— зникнення Польщі як держави з мали світу;

— встановлення кордону між сторонами по «лінії Кєрзона»: Східна Галичина й Західна Волинь відійшли до СРСР Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя опинилися під німецькою окупацією;

— згода Німеччини на приєднання до СРСР Західної Білорусі, Литви, Латвії та Естонії;

— згода Радянського Союзу на «повну свободу» дій Німеччини в Європі;

— постачання воєнно-стратегічних матеріалів і продовольства з СРСР до Німеччини.

Установлення німецької окупаційної влади на території Холмщини, Підляшшя, Лемківщини. Політика нацистської адміністрації щодо українців і поляків

— Упровадження німецького контролю над Лемківщиндю, Холмщиною та Підляшшям, переважно з українським населенням, які увійшли до складу Польського генерал-губернаторства.

— Установлення на цих територіях окупаційної адміністрації.

— Толерантне ставлення німецької влади до українського культурного життя.

— Перехід на українську мову навчання в народних і фахових школах Холмщини й Підляшшя (у Холмі діяла українська гімназія, де навчалося 625 учнів).

— 1940-1941 pp. — зміни в складі населення Холмщини й Підляшшя (німецька влада переселила всіх німців Холмщини й Підляшшя на землі західної Польщі, натомість багато поляків, виселених із західних земель, було переселено на Холмщину й Підляшшя, внаслідок чого збільшилась частка польського населення; на підставі німецько-радянського договору про репатріацію, з Холмщини й Підляшшя виїхало до УPCP близько 5 000 українців).

— Утиски поляків та українців з боку німецької адміністрації.

«Визвольний похід» Червоної армії в Бессарабію і Північну Буковину. Включення цих територій до складу УРСР і новоутвореної Молдавської PCP. Ліквідація Молдавської Автономної Республіки у складі України

26 червня 1940 р. — нота Раднаркому СРСР до уряду Румунії з вимогою повернути Бессарабію та передати Північну Буковину на підставі того, що в листопаді 1918 р. Народне віче Буковини ухвалило рішення про возз’єднання з Радянською Україною. Звернення Румунії до Німеччини з проханням про допомогу; запевнення Німеччиною Румунії в тимчасовості територіальних поступок СРСР.

28 червня 1939 р. — Коронна рада Румунії, реально оцінивши стан держави в цих обставинах, 21 голосами «за», при 6 «проти» та одному, що утримався, вирішила поступитися вимогам Радянського Союзу.

28 червня — 3 липня 1940 р. — військова операція, яка була проведена Червоною армією з метою примусової передачі Румунією Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР і яка отримала назву «визвольний похід».

Це цікаво! Військова операція радянських військ «визвольний похід» тривала 6 днів. У результаті її проведення була захоплена територія Бессарабії (44 000 кв. км з населенням 3,2 млн осіб), Північної Буковини (6 000 кв. км з населенням 500 000 осіб), а також регіон Герца (304 кз. км із населенням 25 000 осіб), який, до речі, історично належав до так званого Старого Королівства Румунії й корінне населення якого в переважній більшості було румунського походження — більше як 90 %.

2 серпня 1940 р. — рішення Верховної Ради СРСР про прийняття Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР; Північна Буковина, Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти увійшли до УРСР; утворення на більшій частині Бессарабії Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки, до складу якої було також приєднано половину території Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки зі складу УРСР; а друга половина МАРСР включена до складу Одеської області УРСР.

УРСР напередодні агресії (1939 — перша половина 1941 рр.)

Установлення радянської влади в Західній Україні

— Курс на радянізацію Західної України.

Словник

Радянізація — це система заходів, спрямованих на установлення радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР у західноукраїнських землях.

— Поширення радянського законодавства.

— Заміна чиновників-поляків новоприбулими службовцями, часто російськомовними, зі східних районів України.

— Заборона всіх політичних партій, громадських, кооперативних, культурно-освітніх товариств, створених раніше; дозволено діяльність лише КП(б)У, комсомолу, радянських профспілок.

— Розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів; заснування бібліотек, клубів тощо.

— Українізація освіти, преси.

— Уведення безкоштовного навчання, медичного обслуговування.

Це цікаво! Окремі заходи нової влади здобули схвалення місцевого населення. Національна інтелігенція вітала розширення мережі українських шкіл, українізацію вищої освіти. Львівський університет ім. Яна Казимира було перейменовано на честь Івана Франка. Львівський оперний театр було українізовано й перейменовано на Театр опери і балету ім. Івана Франка. Відкривалися нові українські газети. Вводилося безкоштовне медичне обслуговування. Це особливо імпонувало сільському населенню, яке здебільшого взагалі не знало, що таке стаціонарна медична допомога.

— Суворий контроль партійно-радянського керівництва усіх сфер життя.

— Командно-адміністративні методи впровадження радянської політики; нехтування місцевих особливостей та традицій.

— Утиски церкви, особливо греко-католицької.

Утворення нових областей

1939-1940 pp. — зміна політичної карти УРСР у зв’язку з приєднанням західноукраїнських земель.

— Уніфікація адміністративно-територіального устрою (скасування поділу на воєводства, упровадження поділу на області, райони тощо).

4 грудня 1939 р. — утворення шести нових областей:

• Волинська область (центр — Луцьк, 28 районів);

• Дрогобицька область (30 районів);

• Львівська область (37 районів);

• Рівненська область (30 районів);

• Станіславська область (34 райони);

• Тернопільська область (38 районів).

7 серпня 1940 р. — утворення двох нових областей у зв’язку з при єднанням до складу УРСР Північної Буковини та частини Бессарабії, населеної українцями:

• Чернівецька область (утворена з Хотинського району Бессарабії та Північної Буковини);

• Аккерманська область (центр — місто Аккерман (Білгород-Дністровський) — з південних україномовних районів Бессарабії).

Здійснення масових репресій органами державної безпеки

— Розгортання в новоутворених областях жорсткого політичного терору, метою якого було максимально швидке здійснення «соціалістичних перетворень».

— Нагнітання страху та підозрілості серед населення.

— Розгром органами НКВС усіх політичних партій і громадських об’єднань, у тому числі й «Просвіт»; оголошення «ворогами народу» та ув’язнення їх керівників.

Це цікаво! У січні 1941 р. у Львові відбувся закритий процес над 59 членами ОУН, серед яких були студенти, учні шкіл. Найпомітнішою фігурою на процесі був уніатський священик Р. Берест. Частину підсудних було покарано на смерть, інших засуджено до тривалих строків ув’язнення.

— Розгортання репресій щодо власників фабрик і заводів, адвокатських контор, банків, кооперативних об’єднань, чиновників, священиків, відставних офіцерів, представників інтелігенції (студенти, вчителі тощо), великих і середніх землевласників й усіх тих, кого влада визнала «куркулями».

— Депортація населення у східні райони СРСР.

Це цікаво! Документи свідчать про величезні масштаби репресій: із Західної України протягом 1939—1941 рр. було депортовано 800 тис. осіб, або приблизно 10 % населення краю, тобто кожного десятого.

Соціально-економічна політика радянської влади в новоутворених областях

— Створення під керівництвом політорганів робітничих загонів і селянської міліції, які встановлювали «революційний порядок».

— Націоналізація промислових підприємств.

— Передача влади на підприємствах робітничим комітетам. Встановлення 8-годинного робочого дня.

— Конфіскація поміщицьких та інших великих землеволодінь і передача землі селянам.

— Створення «селянських комітетів», які розподіляли між селянами поміщицьку землю, реманент, худобу, посівний матеріал тощо.

Весна 1940 р. — початок примусової колективізації (на 1 червня 1941 р. було створено 2,6 тис. колгоспів, які об’єднували 140 тис. селянських господарств).

Це цікаво! Симпатії до нової влади зберігалися навіть попри її наміри здійснити докорінний злам старих, заснованих на приватній власності й ринкових відносинах, економічних структур. Річ у тому, що спершу перетворення в економіці мало зачіпали інтереси українського населення, бо промисловість, торгівля та велике землеволодіння перебували в основному в руках поляків чи євреїв.

Підготовка СРСР до війни. Заходи зі зміцнення обороноздатності

— Розуміння керівництвом СРСР неминучості війни з Німеччиною.

1 вересня 1939 р. — прийняття закону «Про загальний військовий обов’язок», за яким збільшувався термін служби, а призовний вік зменшувався з 21 до 19 років.

— Надання владним структурам повноважень на перекидання з місця на місце робітників і службовців без їхньої згоди, що пояснювалося необхідністю зміцнення оборони.

— Збільшення асигнувань на оборону: 1939 р. — 25,6 % державного бюджету, 1940 р. — 32,6 %, 1941 р. — 43 %.

1939-1940 рр. — звільнення з-під арешту та з місць відбування покарань чверті з 44 тисяч командирів і генералів, засуджених у 1937-1938 рр.

— Посилення потенціалу військових округів на території України (протягом 1939-1941 рр. лише в Київському особливому військовому окрузі додатково було сформовано 18 стрілецьких та авіаційних дивізій, 8 механізованих корпусів).

Особливості економічного розвитку УРСР. Мілітаризація економіки

— Концентрація зусиль на розвитку військової промисловості.

— Збільшення видобутку вугілля, нарощення потужностей машинобудівної промисловості, хімічних підприємств, електроенергетики.

— Введення в дію в УРСР 600 нових промислових підприємств.

(1938 р. — червень 1941 р.).

— Значне місце України в загальносоюзному виробництві (видобуток та виготовлення: 50,5 % вугілля, 67 % залізної руди, 64,7 % чавуну, 48,8 % сталі, 49,7 % прокату).

— Відставання легкої та харчової промисловості; загострення дефіциту продуктів харчування й товарів масового споживання.

— Використання села як донора для промисловості.

26 червня 1940 р. — Указ Президії Верховної Ради СРСР, згідно з яким замість семигодинного встановлювався восьмигодинний робочий день, замість шестиденного — семиденний робочий тиждень (вихідні — за змінним графіком).

Заходи з посилення трудової дисципліни

26 червня 1940 р. — Указ Президії Верховної Ради СРСР, за яким:

• самовільне залишення робочого місця каралося тюремним ув’язненням від двох до чотирьох місяців;

• прогул без поважної причини карався засудженням до виправно- трудових робіт на строк до 6 місяців з утриманням 25 % зарплати.

— Встановлення для кожного працездатного колгоспника обов’язкового мінімуму трудоднів на рік, невиконання якого було підставою для репресій, включаючи арешт.

Перший етап Великої Вітчизняної війни

Розрахунки А. Гітлера на «бліцкриг» на Східному фронті. План «Барбаросса»

18 грудня 1940 р. — затвердження Гітлером плану «Барбаросса» — плану нападу на Радянський Союз, що передбачав «бліцкриг», у ході якого мало відбутися швидке просування військ вермахту (в першу чергу — танкових дивізій) углиб СРСР, прорив фронту радянських військ, їх оточення й знищення в прикордонних районах; планувалося розгромити СРСР за 7-8 тижнів.

Словник

План «Барбаросса» — кодова назва плану воєнної операції фашистської Німеччини проти СРСР, згідно з яким війна проти СРСР повинна була стати «блискавичною», тобто закінчитися перемогою в дуже короткий термін, до того як супротивник зможе мобілізувати та розгорнути свої головні сили.

Бліцкриг — створена на початку XX ст. теорія ведення короткочасної війни, відповідно до якої перемога здобувається в короткі терміни (протягом днів або місяців), перш ніж противник зуміє змобілізувати й розгорнути свої основні військові сили.

Вермахт — назва збройних сил Третього рейху (гітлерівської Німеччини) в 1935-1945 рр.

Згідно з планом «Барбаросса» гітлерівські війська утворювали три групи армій у складі 190 дивізій, що налічували 5,5 млн осіб:

Група армій

Головнокомандувач

Напрямки удару

«Північ»

В. Й. Фон Леєб

Даугавпілс, Псков, Ленінград, Прибалтика, порти на Балтійському морі

«Центр»

Ф. фон Бок

Мінськ, Смоленськ, Москва

«Південь»

Г. фон Рундштедт

Західна Україна, Київ, Харків, Донбас, Крим

Україна в планах окупантів

На початку війни серед гітлерівської верхівки не було одностайності щодо долі України. Існували такі точки зору щодо використання українських земель:

— після розгрому СРСР і повалення більшовицького режиму створити нову Російську державу, до складу якої увійшла б і Україна;

— сприяти створенню автономної української держави, виходячи з тактичних міркувань та інтересів Німеччини;

— перетворити Україну на німецьку колонію — джерело сировини, трудових ресурсів, родючих земель (саме цю думку поділяли А. Гітлер і Г. Гіммлер).

Це цікаво! Ідеолог нацистської партії А. Розенберг видав спеціальну працю під назвою «Україна — вузол світової політики». Звичайно, він мав на увазі світову політику Німеччини: Україна з її багатими ресурсами мусила «оплатити» війну Гітлера за світове панування, постачати цивільне населення та армію «Третього рейху» продуктами харчування, а промисловість — сировиною.

Німеччина та її союзники у війні проти Радянського Союзу. Сили сторін

3 лютого 1941 р. — початок розміщення німецьких військ уздовж кордону СРСР.

— Союзники Німеччині у війни проти СРСР:

• Італія;

• Румунія;

• Угорщина;

• Словаччина;

• Фінляндія.

— Співвідношення сил:

• Німеччина та її союзники — 190 дивізій, що налічували 5,5 млн осіб; використання Німеччиною потужного потенціалу розгромлених країн;

• СРСР — 170 дивізій і 2 бригади, що налічували 2,9 млн осіб; при цьому значна частина бойової техніки була конструктивно застарілою.

Вторгнення військ Німеччини та її союзників у СРСР. Перші невдачі Червоної армії

22 червня 1941 р. — порушення Німеччиною Договору про ненапад на СРСР, початок Великої Вітчизняної війни; бомбардування німецькою авіацією українських міст (Рівне, Львів, Житомир, Київ, Севастополь та ін.); запеклі бої на кордонах.

23-29 червня 1941 р. — найбільша танкова битва початкового періоду війни в районі Луцьк — Броди — Рівне, в якій узяли участь з обох сторін близько 2 тис. танків (на тиждень затримала просування німців).

30 червня — 11 липня 1941 р. — відступ Червоної армії на обох фронтах: на Півдні німецько-румунські війська захопили Північну Буковину й Бессарабію та підійшли до Дністра; на Заході України взяли Дрогобич, Львів, Луцьк, Рівне, Житомир і наблизилися до Києва.

Це цікаво! Станом на 7 липня 1941 р. німецькі війська просунулися вглиб території УРСР на 300-350 км. 11 липня радянські частини відійшли до річки Ірпінь, за 15 км до Києва.

Створення нового співвідношення сил у Другій світовій війні: СРСР у складі антигітлерівської коаліції

12 липня 1941 р. — укладання угоди між урядами СРСР та Великої Британії, яка передбачала спільні дії у війні проти Німеччини, взаємодопомогу та підтримку, відмову від сепаратного миру з противником.

Словник

Антигітлерівська коаліція — воєнне та політичне, об’єднання держав і народів, які під час Другої світової війни боролися проти нацистської Німеччини, фашистської Італії, мілітаристської Японії та їхніх сателітів.

Листопад 1941 р. — поширення США на СРСР закону про ленд-ліз.

Словник

Ленд-ліз — система передання в оренду або позику зброї, боєприпасів, стратегічної сировини, продовольства тощо.

1 січня 1942 р. — оформлення антигітлерівської коаліції у складі 26 держав світу, які назвали себе Об’єднаними націями.

Словник

Денонсація — втрата міжнародним договором своєї юридичної сили за умов, визначених самим міжнародним договором, або за вольовим рішенням сторін.

Денонсація радянсько німецьких договорів 1939 р.

1941 р. — денонсація СРСР радянсько-німецьких договорів 1939 р. у зв’язку з порушенням їх німецькою стороною. Приєднання СРСР до Атлантичної хартії:

14 серпня 1941 р. — Атлантична хартія США та Великої Британії, в якій країни формулювали свої спільні цілі у війні й після її переможного завершення.

14 вересня 1941 р. — приєднання до Атлантичної хартії СРСР.

Трагедія Південно-Західного фронту. М. Кирпонос

11 липня — 22 вересня 1941 р. — Київська оборонна операція, яка через некомпетентне керівництво з боку Й. Сталіна та його оточення закінчилася катастрофою для Південно-Західного фронту:

• заборона Ставки Верховного головнокомандування відступати;

• оточення 665 тис. червоноармійців, із них 60 тис. командирів;

• загибель біля урочища Шумейки на Полтавщині командувача Південно-Західним фронтом М. Кирпоноса, члена військової ради М. Бурмистренка, начальника штабу фронту В. Тупикова та сотень командирів.

Кирпонос Михайло Петрович — радянський воєначальник, генерал-полковник, Герой Радянського Союзу, командувач Південно-Західним фронтом СРСР від червня до вересня 1941 року. У 1927 р. після закінчення Військової академії ім. М. Фрунзе, був призначений начальником штабу 51-ї Стрілецької дивізії, потім — начальником і військовим комісаром Казанського військового училища ім. Верховної Ради Татарської АССР.

Під час інтервенції СРСР до Фінляндії М. Кирпонос командував 70-ю Стрілецькою дивізією 7-ї Армії, що захопила покинутий фінами Виборг. За вміле командування. дивізією і виявлений героїзм М. Кирпоносу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1940 р. присвоєне звання Героя Радянського Союзу, з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». З квітня 1940 р. М. Кирпонос — командир стрілецького корпусу, з червня — командувач військами Ленінградського військового округу. З уведенням генеральських звань у РКЧА 4 червня 1940 р. М. Кирпоносу було присвоєне військове звання генерал-лейтенант. 22 лютого 1941 р. генерал-полковник з одночасним призначенням командувачем Київським особливим військовим округом. З моменту перетворення округу в Південно-Західний фронт і початком радянсько-німецької війни генерал-полковник М. Кирпонос — командувач Південно-Західним фронтом. Війська фронту вели важкі оборонні бої на Правобережній Україні. Стійкі оборонні дії на важливих оперативно-стратегічних рубежах і напрямах поєднувалися з контрударами. Під час Київської операції М. Кирпонос та інші воєначальники наполягали на негайному відведенні військ з Києва, проте дозволу на відступ з оперативного «мішка» навколо Києва Ставка не дала. До 14 вересня 1941 р. в оточення потрапили 5, 21, 26 і 37-маармії. 20 вересня зведена колона штабів Південно-Західного фронту і 5-ї Армії підійшла до хутора Дрюківщина Лохвицького району Полтавської області, за 15 км на південний захід від Лохвиці. Там вона була атакована головними силами німецької 3-ї танкової дивізії. Втративши декілька гармат і бронемашин, залишки колони відійшли в урочище Шумейкове поблизу села Ісківці Лохвицького району Полтавської області. У рукопашній сутичці брали участь усі — від солдата до командувача фронтом. М. Кирпоноса спочатку поранило в ногу, а невдовзі осколки міни зрешетили його груди. Командувач одразу помер.

— Поразка Південно-Західного фронту (найбільша невдача Червоної армії 1941 р.).

— Втрати німецької армії — 100 тис. осіб.

19 вересня 1941 р. — гітлерівці зайняли Київ.

У результаті: оборона Києва тривала 71 день, вона надовго затримала німців і дала змогу провести евакуацію на схід людей і великих підприємств Лівобережжя та Донбасу.

Оборона Одеси, Харкова, Донбасу, Керченського півострова та Севастополя

5 серпня —16 жовтня 1941 р. — оборона Одеси: протягом 73 днів захисники міста відтягували на себе 300-тисячну ворожу армію, завдаючи їй великих втрат; за наказом Ставки для посилення оборони Криму радянські війська організовано й непомітно для ворога евакуювалися з-під Одеси.

25 жовтня 1941 р. — гітлерівці зайняли Харків.

Кінець жовтня 1941 р. — під ворожою окупацією опинилася значна частина Донбасу.

30 жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р. — героїчна оборона Севастополя, що тривала 250 днів; втрати німецьких військ — понад 300 тис. осіб.

16 листопада 1941 р. — радянські війська залишили Крим (крім невеликої ділянки з Севастополем).

25 грудня 1941 — 2 січня 1942 р. — контрнаступальна десантна Керченсько-Феодосійська операція з метою очищення від фашистських загарбників Керченського півострова; радянські війська були зупинені на Ак-Монайських позиціях.

У результаті: на кінець 1941 р. війська Південно-Західного фронту закріпилися на лінії Вовчанськ — Балаклея — Красний Лиман, а Південного — на лінії Артемівськ — Шахтарське — Большекрєпінська.

Воєнні дії в Україні в першій половині 1942 р.

12-29 травня 1942 р. — наступальна операція радянських військ під Харковом, наслідки якої були трагічними (в районі Барвенківського виступу в оточення потрапили три радянські армії, втрати становили 240 тис. осіб); причиною катастрофи були про- рахунки керівництва країни.

Травень 1942 р. — поразка радянських військ на Керченському півострові (втрати Червоної армії — понад 200 тис. осіб).

4 липня 1942 р. — за наказом Ставки Верховного головнокомандування залишено Севастополь.

Це цікаво! Від травня до жовтня 1942 р. 10 тис. радянських солдат і матросів продовжували тримати оборону в Аджимушкайських каменоломнях поблизу Севастополя.

22 липня 1942 р. — остаточна окупація території України німецько-фашистськими військами після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області (нині — Луганської). Проте ціною величезних жертв, героїчного опору народу німецький план «блискавичної війни» було зірвано.

Причини катастрофічних поразок і невдач 1941-1942 рр.

— Тоталітарний характер влади, що поставив у залежність від волі однієї людини та її найближчого оточення життя мільйонів людей.

— Прорахунки керівництва країни на чолі з Й. Сталіним: ігнорування даних розвідки про дату наступу німецьких військ; заборона приводити війська в прикордонних районах до бойової готовності; зволікання з переоснащенням армії та побудовою оборонних споруд; відсутність чіткого плану на випадок масштабних військових дій (перемогти ворога збиралися «малою кров’ю» на його території).

— Перевага німецьких сил на напрямках основних ударів.

— Репресії командного складу, досвідчених воєначальників напередодні війни.

— Жорстка централізація й атмосфера страху в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення нагальних проблем.

— Міжнародна ізоляція СРСР.

Тільки мужність, патріотизм і напруження всіх сил народу стримували німецькі війська, давали час керівництву отямитися й організувати оборону країни.

Доля військовополонених

Листопад 1941 р. — у нацистському полоні опинилося 3,6 млн радянських солдатів та офіцерів, третину з яких (близько 1,3 млн) становили українці.

— Відправлення військовополонених до концтаборів, яких лише на території України існувало понад 300.

— Жорстоке ставлення в концтаборах до військовополонених.

— Близько 1,8 млн військовополонених замучено в концтаборах на території України.

— Негативне ставлення до військовополонених керівництва радянської держави.

Це цікаво! Військовослужбовці, які потрапили до німецького полону, опинялися поза радянськими законами. Й. Сталін любив повторювати: «У нас немає військовополонених, а є зрадники». Червоноармійців, які здавалися в полон, було наказано знищувати всіма наземними й повітряними засобами, а їхні сім’ї позбавляти державної допомоги.

Евакуація матеріальних цінностей і населення на Схід. Організація роботи оборонних підприємств

26 червня 1941 р. — створення в Україні спеціальної комісії з евакуації на чолі з Д. Жилою.

Словник

Евакуація — виведення з місцевості, що перебувала під загрозою нападу ворога, у тил населення, поранених, а також матеріальних цінностей.

— Евакуація підприємств, колгоспів, наукових і культурно-освітніх установ, людей, цінностей.

— Включення евакуйованих українців до роботи оборонних підприємств, наукових установ, сільськогосподарського виробництва в РСФСР, Казахстані, Узбекистані, Киргизії, Таджикистані, Туркменії та інших союзних республіках.

— Знищення об’єктів, що не могли бути евакуйовані.

— Швидке налагодження виробництва в тилу.

— Перебудова народного господарства на воєнний лад (збільшення випуску воєнної продукції).

— Тривалість робочого дня до 11 годин.

— Скасування відпусток.

— Жорстка трудова дисципліна тощо.

У результаті: з України було евакуйовано понад 3,8 млн осіб (селян, робітників, службовців тощо), понад 550 великих підприємств 30 галузей промисловості, що становило одну третину всіх заводів і фабрик із районів СРСР, охоплених війною; в східні райони СРСР було вивезено 30 тис. тракторів, понад 6 млн голів худоби, 125 млн пудів зерна та іншого продовольства.

Україна в роки окупації

Поділ України на німецьку, румунську та угорську окупаційні зони

Зони окупації

Назва

Територія

Центр

Румунська провінція «Трансністрія»

Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР, а також землі між Бугом і Дністром, які за німецько-румунським договором від 19 серпня 1941 р. передавались Румунії

Тирасполь, згодом — Одеса

Назва

Територія

Центр

Дистрикт «Галичина» (у складі Польського генерал-губернаторства)

Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська області УРСР

Львів

Рейхскомісаріат «Україна»

Більша частина українських земель (окрім прифронтових), Крим, Орловська область Росії, деякі райони Білорусії

Рівне

Прифронтові райони, підпорядковані військовому командуванню

Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська області

— На чолі усієї окупованої території стояло рейхміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом рейхміністра А. Розенберга.

Німецька адміністрація: рейхскомісар, генеральні комісари, окружні комісари, міські комісари, коменданти.

— Місцева адміністрація (переважно з місцевих мешканців): у містах — бургомістри, у районах — голови, у селах — старости.

Поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція); СС (охоронні загони нацистів); СД (служба безпеки); жандармерія.

Плани Гітлера щодо включення українських земель до складу Великої Німеччини

— Для послаблення Росії від неї треба відірвати Україну, яка стане самостійною державою, орієнтованою на Німеччину, і завжди служитиме противагою Росії.

— Можливість створення у складі Великої Німеччини сатрапії України, яка мала доходити аж до Волги, охоплюючи територію автономної республіки німців Поволжя.

— Використання України як сировинного придатку Німеччини.

Це цікаво! У своїх розмовах Гітлер часто згадував Україну. Він казав: «Ми візьмемо південну частину України, перш за все Крим, і зробимо її суто німецькою колонією. Буде неважко вигнати геть населення, яке тут є зараз... За сотню років тут житимуть мільйони німецьких селян. Сто тридцять мільйонів населення в райху, дев’яносто — в Україні... Де ще є район, здатний давати залізо, що своєю якістю рівнялося б з українським? Україна має марганець, за яким до неї звертається навіть Америка. А крім того — стільки інших можливостей!».

Нацистський новий порядок. Винищення населення за планом «Ост»

Травень 1940 р. — розробка німцями плану «Ост», який передбачав:

— германізацію та колонізацію території Східної Європи, у тому числі й українських земель;

— фізичне знищення частини слов’янського населення;

— перетворення найвитриваліших і здорових представників слов’янства на рабів;

— масова депортація населення Західної України до Сибіру тощо;

— згідно з планом «Ост» на окупованій території України німці встановили «новий порядок».

Словник

«Новий порядок» — жорстокий режим, установлений німецько-фашистськими загарбниками на окупованій території України та в інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими розстрілами й депортацією місцевого населення.

Основні заходи «нового порядку»:

— скасування чинності радянського законодавства;

— введення німецького кримінального права і судів;

— запровадження комендантської години;

— дискримінація українського населення;

— економічне визискування (привласнення результатів праці, економічних здобутків, досягнень) України;

— використання примусової праці місцевого населення тощо.

Початок ліквідаційних акцій. Бабин Яр. Український голокост

— Тотальний терор.

— Застосування нацистами жахливих способів страти: отруєння у газових камерах, спалення у крематоріях, голодомор, цькування собаками.

— Масовий терор проти євреїв і циган.

— Початок голокосту в Україні.

Словник

Голокост — загибель значної частини єврейського населення Європи в ході систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми посібниками в Німеччині й на захоплених територіях у 1933-1945 рр.

29 вересня 1941 р. — початок масових розстрілів представників єврейської громади у Бабиному Яру в Києві.

Це цікаво! Напередодні, 28 вересня 1941 р., німецькі окупаційні війська наказали всім київським євреям із документами і грошима прийти до Бабиного Яру. Тому, хто не послухається, загрожували розстрілом. Багато євреїв вірили, що німці посприяють їх переселенню до Палестини, і наказ виконали.

— Створення концентраційних таборів і гетто для євреїв (усього в Україні існувало 180 великих концтаборів і 50 гетто).

— Масове знищення євреїв: у Києві (Бабин Яр) — понад 220 тис. осіб; Харкові (Дробицький Яр) — більш як 60 тис. осіб; Львові (Янівський концтабір) — близько 160 тис. українських громадян переважно єврейської національності; Бердичеві, Одесі.

— Влаштовування публічних страт комуністів, комсомольців, представників радянської влади.

У результаті: в період окупації в Україні було вбито 3,9 млн осіб мирного населення, серед яких 1,6 млн євреїв.

Терор голодом у містах. Спалені села

— Обмеження постачання міст продовольством.

— Жертви організованого окупантами голоду — сотні тисяч мешканців великих українських міст,

— Жорстокі репресії щодо сільського населення.

— Знищення 215 сіл у ході каральних заходів (одним із перших було знищено селище Яців, що під Черніговом: людей було зігнано у велику клуню й спалено; восени 1941 р. на Полтавщині були повністю спалені села Обухівка, Олефіровка, Панасівна, Соколівка; за час окупації в Чернігівській області знищено 23 села; на згарище перетворили окупанти велике село Козари, а 4268 його жителів розстріляли).

Економічне пограбування України. Остарбайтери

— Здійснення окупаційною владою широкомасштабної програми пограбування України.

— Відправлення до Німеччини устаткування, сировини, металу.

— Вивезення продовольства і навіть родючих українських чорноземів (протягом 1943-1944 рр. німці вивезли з України 9200 тис. т зерна, 622 тис. т м’яса та м’ясних виробів, 950 тис. т олії, 208 тис. т вершкового масла, 400 тис. т цукру, 2500 тис. т фуражу, 3500 тис. т картоплі).

— Привласнення творів мистецтва та музейних експонатів.

— Перетворення колгоспів на державні маєтки з примусовою працею селян і передачею вирощеного врожаю окупаційній владі.

Це цікаво! До Німеччини були вивезені унікальні музейні експонати з Києва, Харкова, Львова, Одеси. Тільки з фондів АН України було відправлено близько 320 тис. рідкісних книжок.

— Налагодження роботи підприємств, електростанцій, залізниць із упровадженням 12-14-годинного робочого дня й мізерної зарплати.

— Вивезення до Німеччини на примусову роботу в промисловості та сільському господарстві остарбайтерів.

Словник

Остарбайтери — німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій, переважно з Рейхскомісаріату «Україна», протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.

Це цікаво! Загальна кількість остарбайтерів (1941—1944 рр.) становила 2,8 млн осіб, з них 2,3 млн українців. Вони працювали переважно на приватних підприємствах, причому з досить високою продуктивністю, що становила: у чоловіків — 60—80 % від продуктивності німецьких робітників, а у жінок — 90—100 %. У Німеччині остарбайтери жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. Заробітна плата остарбайтерів була на рівні 30 % від платні німецького робітника, а її більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув’язненням у концтаборі.

Проблема колабораціонізму. Дивізія СС «Галичина»

— Створення на підтримку окупаційній владі допоміжної адміністрації з представників місцевого населення, які виявили бажання співпрацювати з окупантами:

• бургомістри в містах;

• голови в районах;

• старости в селах;

• допоміжна поліція;

• добровольчі військові з’єднання.

Словник

Колабораціонізм — це співробітництво з нацистською Німеччиною та її союзниками в роки Другої світової війни.

1941 р. — формування з українців батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» (присягали на вірність Україні) у складі вермахту.

28 квітня 1943 р. — формування дивізії Ваффен-СС «Галичина» (Першої української), яка проіснувала до закінчення війни у 1945 р. (11 тис. осіб); дивізія була організована за участі громадського Українського центрального комітету на чолі з В. Кубійовичем.

— Використання німцями українських військових формувань як «гарматного м’яса».

Визвольний рух

Формування визвольного руху

— Невдоволення населення окупованих територій німецьким «новим порядком».

— Розгортання в Україні масового Руху Опору.

Словник

Рух Опору — антифашистський національно-визвольний рух у роки Другої світової війни проти німецьких, італійських і японських окупантів та їхніх союзників.

— Розгортання радянської партизансько-підпільної боротьби на території України.

— Активізація боротьби ОУН-УПА в умовах німецької окупації.

Партійне підпілля

29 червня 1941 р. — наказ ЦК ВКП(б) про створення партійного підпілля на окупованій німцями території.

Словник

Партійне підпілля — сукупність створених ВКП(б) організацій опору на окупованій гітлерівцями території України в роки Другої світової війни.

— Учасники підпілля — понад 100 тис. осіб, об’єднаних у 3,5 тис. організацій і груп.

— Розгортання на початку окупації України роботи 13 обкомів і 390 міськкомів, райкомів та партійних осередків з числа сформованих на той час 23 підпільних обкомів і 5 тис. міськкомів, райкомів та партійних осередків.

— Відрядження радянським керівництвом на окуповані території спецгруп для налагодження в тилу ворога дієвої мережі підпільних організацій.

— Створення для загального керівництва боротьбою населення окупованих територій нелегального ЦК КП(б)У.

— Охоплення мережею партійного підпілля майже всієї території України (від травня 1942 р. і до кінця 1944 р. за лінію фронту було направлено 40 тис. комуністів й 11,5 тис. комсомольців).

— Спрямування діяльності партійного підпілля в перший період війни на організацію саботажів і диверсій, на останньому етапі — крім цього, ще й на бойову взаємодію з радянськими військами.

Формування партизанських загонів і з’єднань регулярного типу

Форми боротьби:

• збирання розвідувальних даних;

• диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв’язку, доріг, мостів;

• розгром ворожих штабів, гарнізонів, комендатур тощо;

• розповсюдження листівок, газет із закликами до боротьби проти окупантів;

• визволення військовополонених і порятунок людей від вивезення на каторжні роботи до Німеччини;

• рейди в тил ворога.

Кінець 1941 р. — виникнення перших великих загонів партизанів під Черніговом, Сумами та Брянськом під керівництвом М. Попудренка та С. Ковпака.

— Приєднання до них групи радянських військ, які проривалися з оточення на схід від Києва у вересні 1941 р. (наприклад, група О. Сабурова).

Червень-грудень 1941 р. — діяльність на території України 2,5 тис. партизанських загонів і диверсійних груп.

З кінця 1942 року — набуття партизанським рухом в УРСР масового характеру.

Словник

Радянський партизанський рух — партизанський рух проти німецьких окупантів та їх союзників на теренах України у 1941-1944 рр., підпорядкований органам ВКП(б) та НКВС.

— Зміцнення зв’язків між керівним центром та окремими загонами (забезпечення партизанів зброєю, продовольством, медикаментами з центру).

— Узгодження дій партизанів з операціями Червоної армії.

Червень-жовтень 1943 р. — карпатський рейд С. Ковпака (з Путивля через Волинь у Карпати) з метою перешкоджання експлуатації нафтопромислів та зміцнення політичного впливу радянської влади в Західній Україні.

Ковпак Сидір Артемович — український радянський воєнний і державний діяч, генерал-майор (із 1943 р.), учасник Першої світової війни. У 1918—1919 рр. очолював партизанський загін, боровся проти денікінців, пізніше у складі Червоної армії воював із військами П. Врангеля. У 1921—1926 рр. — військовий комісар у містах Катеринославщини (Великий Токмак, Павлоград, Кривий Ріг та ін.). У 1937—1941 рр. — голова Путивльського міськвиконкому Сумської області. Під час Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. — командир Путивльського партизанського загону, пізніше — з’єднання партизан. У 1941—1942 рр. з’єднання С. Ковпака здійснило рейди Сумською, Курською і Брянською областями, у 1942—1943 рр. — рейд у Правобережну Україну, в 1943 р. — Карпатський рейд. Під час пересування у Карпатах ковпаківці вели бої з формуваннями Української народної самооборони та частинами Української повстанської армії. У 1944 р. з’єднання перейменовано у Першу українську партизанську дивізію ім. С. Ковпака. Із 1946 р. С. Ковпак — депутат Верховної Ради УРСР, міністр оборони УРСР. У 1947—1967 рр. — заступник голови Верховної Ради УРСР, із квітня 1967 р. — член Президії Верховної Ради УРСР. Автор книги «Від Путивля до Карпат».

Руднєв Семен Васильович — активний діяч радянського партизанського руху, комісар з’єднання під командуванням С. Ковпака, генерал-майор (1943 р.), Герой Радянського Союзу (1944 р., посмертно). До війни Руднєв був радянським військовим командиром. У 1938 р. С. Руднєв був заарештований органами НКВС за звинуваченням «у шпигунстві», «скоєнні диверсії» та «контрреволюційній діяльності». Однак після недовгого перебування в ув’язненні його у 1939 р. було звільнено. На пропозицію повернутися до Червоної армії С. Руднєв відповів відмовою, про що потім шкодував. З початком війни він організував на Сумщині місцевий партизанський загін, згодом став активним діячем радянського партизанського руху, комісаром з’єднання С. Ковпака. Як людина і як партизан в офіційних доповідях і приватних розмовах оцінювався дуже високо. Відповідно до ранньої радянської офіційної версії, в бою під Делятином у вересні 1943 р. був тяжко поранений і за нез’ясованих обставин загинув разом зі своїм старшим сином Радієм. За пізнішими даними, відкритими наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр. (газета «Правда»), СеменаРуднева як недостатньо лояльного до Москви, застрелила двома пострілами у скроню радистка спецгрупи П. Вершигори Анна Туркіна (Лаврухіна), яка мала персональне спецзавдання. Однак згідно з останніми дослідженнями Дмитра Веденєєва, заступника голови Українського інституту національної пам’яті, перша офіційна версія виявилася правдивою.

1943 р. — рейди загонів радянських партизанів: М. Наумова(на півдні України), Н. Мельника та О. Федорова (Правобережжя й Волинь) та інших (усього протягом війни було здійснено партизанських рейдів).

— Загальна кількість партизан на території України: 1941- 1943 рр. — від 5 до 30 тис. бійців, 1944 р. — від 30 до 50 тис. бійців.

Створення Українського штабу партизанського руху

30 травня 1942 р. — створення постановою Ставки Верховного Головнокомандування СРСР Українського штабу партизанського руху (УШПР).

— Підпорядкування УШПР Центральному штабу партизанського руху, а в оперативному плані — Військовій раді Південно-Західного напрямку.

— Начальник УШПР — заступник наркома внутрішніх справ УРСР Т. Строкач, його заступник — секретар ЦК КП(б)У М. Співак.

З середини березня 1943 р. — оперативне підпорядкування УШПР ДКО СРСР,

— Надання після звільнення України Українським штабом партизанського руху допомоги партизанам Польщі, Чехословаччини, Угорщини та Румунії.

23 грудня 1945 р. — розформування УШПР.

«Рейкова війна»

1943 р. — розгортання рейкової війни.

Словник

«Рейкова війна» — операція радянських партизанів у тилу німецьких військ на території Росії, Білорусії та частини України з метою одночасного масового зруйнування залізничного полотна та станційних споруд.

— Ініціатор — П. Пономаренко.

— Охоплена площа — близько 1000 км уздовж фронту й 750 км углиб окупованої території.

— Участь в операції близько 100 тис. бійців

— Руйнування комунікацій; підрив 25 тис. рейок, багатьох мостів і станційних споруд, що значно утруднило перегрупування військ противника в період вирішальних битв на Курській дузі.

Це цікаво! Еріх Кох у донесенні в Берлін «Про диверсії на залізницях на території рейхскомісаріату "Україна"» наводив такі дані: «У травні—липні 1942 р. на північній залізниці (Брест — Гомель) — 215 диверсій і нападів, на центральній (Ковель — Сарни — Київ) — 282, на південній (Ковель — Рівне — Київ) — 229, на інших — 286. Загалом було 1912 випадків». І пояснював: «Зростання кількості диверсій значною мірою пов’язане з діяльністю банд, які в липні активізувалися і перерізали транспортні лінії».

— Пуск українськими партизанами протягом 1943 р. під укіс 3688 поїздів (у 15 разів більше, ніж у 1942 р.).

Це цікаво! Англійський історик Б. Хольмстон писав: «Статистика довела перевагу радянської мінної техніки... Цифри, страшні цифри втрат, є історичним свідченням бойових успіхів партизанів на мінному терені... Міни були вирішальною тактичною зброєю, ’’малої війни“».

Проголошення у Львові Акта відновлення Української держави і реакція Німеччини. Невдалі спроби ОУН налагодити співробітництво з німецькою окупаційною адміністрацією. Перехід ОУН у підпілля

1940 р. — розкол оунівського руху на ОУН-М на чолі з А. Мельником та ОУН-Б на чолі з С. Бандерою; члени ОУН не зійшлися в поглядах на методи досягнення мети — створення незалежної України: бандерівці робили ставку на власні сили й активні методи боротьби, а мельниківці покладали великі надії на Німеччину.

— Спроба оунівців налагодити співробітництво з німецькою окупаційною адміністрацією.

30 червня 1941 р. — скликання у Львові керівниками ОУН-Б Українських національних зборів, які ухвалили Акт відновлення Української держави.

— Благословення митрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди.

— Формування національного уряду на чолі з Я. Стецьком (невдовзі був розігнаний німцями).

7 липня 1941 р. — спроба мельниківців налагодити співробітництво з німецькою окупаційною адміністрацією: лист А. Мельника до А. Гітлера з проханням дозволити створити власний уряд, відповіді на який не було отримано.

5-9 липня 1941 р. — арешт гестапівцями С. Бандери, Я. Отецька, а також близько 300 членів ОУН, із яких 15 було розстріляно.

Це цікаво! Серед заарештованих німцями опинилися й видатні представники українського національно-визвольного руху Олег Кандиба (Ольжич, син відомого українського поета Олександра Олеся) і Олена Теліга. їхні долі мали багато спільного: народилися вони в липні 1907 р., потім опинилися в еміграції, де познайомилися й потоваришували, обоє стали на шлях безкомпромісної боротьби за визволення своєї нації в лавах ОУН і поклали на олтар української свободи свої життя. У лютому 1942 р. О. Теліга була розстріляна фашистами в Бабиному Яру, О. Кандиба був закатований гітлерівцями в концтаборі Заксенхаузен.

— У відповідь на акції гітлерівців відмова батальйонів «Роланд» і «Нахтігаль» виконувати німецькі накази (розпуск німцями цих підрозділів та арешт їх офіцерів).

Вересень 1941 р. — перехід націоналістів у підпілля.

Утворення Української повстанської армії

— Розростання національного підпілля.

Червень-липень 1941 р. — створення з ініціативи ОУН Української народної революційної армії (УНРА), яка налічувала близько 4 тис. осіб; перехід згодом під тиском німців більшості бійців УНРА до відділів Народної міліції.

Серпень 1941 р. — організація Т. Бульбою-Боровцем загонів «Поліської Січі», які діяли на території Полісся й Волині.

14 жовтня 1942 р. — створення Української повстанської армії (УПА) шляхом об’єднання дрібних загонів оунівців, які діяли на Волині та Поліссі.

Словник

Українська повстанська армія (УПА) — військово-політичне формування, що діяло в Україні в 1942-1950-х рр.; у ході війни вела боротьбу проти німців, проти польської Армії Крайової та проти радянської влади.

Весна 1943 р. — розгортання масового повстанського руху на Західній Україні: організація повстанських загонів ОУН-М, які незабаром були приєднані до УПА; приєднання до УПА загонів «Поліської Січі».

Форми боротьби:

• створення органів місцевого самоврядування;

• участь в організації й діяльності українських органів друку, культурно-освітніх закладів, через які поширювалися самостійницькі настрої;

• формування підпільних, партизанських і регулярних військових структур.

— Командир УПА — Р. Шухевич.

Шухевич Роман (псевдоніми: Тарас Чупринка, Дзвін, Тур, Роман Лозовський та ін.) — український політичний і військовий діяч, Головний командир Української повстанської армії. З 1923 р. — член Української військової організації, з 1929 р. — член Організації українських націоналістів. Влітку-восени 1930 р. Шухевич організовував акції протесту українського населення проти колонізації Галичини польськими осадниками (так звана саботажна акція). У червні 1934 р. за участь в організації замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького заарештований та ув'язнений у польському концентраційному таборі «Береза Картузька». Восени 1938 р. був одним з натхненників і керівників штабу Карпатської Січі — збройних сил Карпатської України. На початку Другої світової війни 1939—1945 рр. — заступник командира бойового підрозділу «Дружина українських націоналістів». Із березня 1943 р. — військовий референт проводу ОУН самостійників-державників (СД). Із листопада 1943 р. — головнокомандувач Української повстанської армії. З липня 1944 р. — голова Генерального секретаріату і генеральний секретар військових справ Головної української визвольної ради. У 1946 р. Р. Шухевичу присвоєно звання генерал-хорунжого УПА. У березні 1950 р. загинув у бою зі співробітниками радянських органів безпеки у с. Білогорщі біля Львова.

— Перетворення УПА на серйозну військову силу (на 1944 р. вона налічувала 60-90 тис. бійців).

Боротьба УПА з радянськими партизанами, Армією Крайовою та німецькою окупаційною адміністрацією

Противники УПА:

• радянські партизанські загони; підрозділи Червоної армії;

• Армія Крайова;

• німецькі окупаційні війська та їх союзники.

Діяльність:

— Вбачання в радянських партизанах ворогів ідеї незалежної України; прагнення ОУН витіснити партизанські загони та розвідувально-диверсійні групи, підконтрольні Москві, з району своєї дислокації.

— Спроба верховного командування У ПА налагодити контакти з радянськими партизанами: звернення у жовтні 1943 р. до радянських партизанів із закликом приєднатися до спільної боротьби пригнічених народів за створення незалежних держав, а не за відновлення СРСР.

— Розгортання у відповідь антиоунівської пропагандистської кампанії.

— Конфлікт із польською адміністрацією, який вилився у взаємні «етнічні чистки».

— Виникнення після окупації Польщі радянськими та німецькими військами Армії Крайової (АК), що поставила собі за мету відновлення Великої Польщі в її довоєнних кордонах.

— Підписання угоди про співпрацю між польським урядом у вигнанні та урядом СРСР, що мала велике значення для радянських партизанів С. Ковпака, які могли використовувати польські села як плацдарм; проведення спільних військових акцій Армії Крайової та радянських партизанів проти УПА (першим великим зіткненням між об’єднаними польсько-радянськими та українськими націоналістичними військами став бій під селом Бутейки в квітні 1943 р.).

— Трагедія Волині (див. нижче).

— Розгортання УПА систематичних бойових дій проти німецької армії.

— Розгром німецьких таборів для військовополонених, теракти проти гітлерівського командування.

— Диверсії на німецьких комунікаціях.

— Розгром німецьких господарств — «лігеншафтів».

— Визволення значної території Полісся, Волині, Галичини, створення тут української адміністрації («українських республік»).

— Спроби німців знищити УПА масовими акціями (найвідоміша з них — наступ генерала фон дем Баха).

Липень 1944 р. — проведення установчих зборів представників політичних сил, метою яких було проголошення самостійної України та обрання Української головної визвольної ради (УГВР) — вищого керівного органу національно-визвольної боротьби українського народу — та Генерального секретаріату, який очолив Р. Шухевич.

Трагедія Волині

Причина:

— загострення в умовах Другої світової війни багатовікового українсько-польського протистояння на західноукраїнських землях — Волині, Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині.

Словник

Волинська трагедія — обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені польською Армією Крайовою та УПА.

Перебіг подій:

Осінь 1941 р. — початок масових убивств українців Армією Крайовою, спочатку на Холмщині й Підляшші, а у 1942-1944 рр. — на Галичині й Волині.

Липень 1943 р. — акція деполонізації Волині, організована керівництвом ОУН-Б: масове винищення близько 40 тис. мирних поляків.

2 жовтня 1943 р. — заборона ОУН-Б проведення антипольських дій.

Грудень 1943 р. — нова хвиля антипольських акцій на Волині.

Січень 1944 р. — Армія Крайова відвоювала в УПА значну територію Волині, вигнавши звідти українське населення.

Вересень 1944 р. — офіційна відмова ОУН-Б від антипольських виступів.

У результаті: відбувся розкол антигітлерівських сил, загинули десятки тисяч цивільних поляків та українців, посилилося українсько-польське протистояння.

Визрівання корінного зламу в ході війни

Вплив Сталінградської битви на перебіг воєнних дій

19 листопада 1942 р. — 2 лютого 1943 р. — Сталінградська битва, яка поклала початок корінному зламу у війні на користь СРСР.

Періоди Сталінградської битви:

23 серпня — 18 листопада 1942 р. — наступ німецьких військ (план «Блау»);

19 листопада 1942 р. — 2 лютого 1943 р. — контрнаступ радянських військ (операція «Уран»),

Результати та наслідки:

— початок Червоною армією нового великого наступу проти німців та їх союзників у межиріччі Дону й Сіверського Дінця, який завершився в березні битвою за Харків;

— втрата нацистською Німеччиною великої кількості військової техніки, запасів палива, а також престижу серед своїх союзників; німецькій військовій промисловості було важко задовольняти зростаючі потреби фронту;

— втрати Німеччини під час радянського контрнаступу (після 19 листопада 1942 р.): близько 2000 танків і штурмових гармат, близько 3000 винищувачів, бомбардувальників і транспортних літаків, більш ніж 10 000 гармат і мінометів — проти 4341 танків і 2769 літаків, втрачених радянською стороною;

— початок визволення території УРСР.

Наступальні дії Червоної армії

Грудень 1942 р. — початок вигнання гітлерівців з території України.

8 грудня 1942 р. — звільнення першого населеного пункту УРСР — с. Півнівки Ворошиловградської області (в ході Сталінградської битви).

Середина лютого 1943 р. — наступ військ Південно-Західного фронту в напрямку Дніпропетровська та Запоріжжя.

16 лютого 1942 р. — перше визволення Харкова.

19 лютого 1943 р. — контрнаступ німецько-фашистських військ із району Краснограда та Красноармійська Харківської області.

15 березня 1942 р. — повторне захоплення Харкова німцями.

Квітень-липень 1942 р. — відносне затишшя на фронті, спричинене підготовкою до нових військових операцій.

Курська битва

5 липня — 23 серпня 1943 р. — Курська битва — одна з ключових битв Другої світової війни.

Періоди битви:

5-23 липня 1943 р. — Курська оборонна операція;

12 липня — 18 серпня 1943 р. — Орловська наступальна операція: операція «Кутузов», що мала на меті розгром орловського угрупування супротивника;

3-23 серпня 1943 р. — Бєлгородсько-Харківська наступальна операція: радянські сухопутні війська, підтримані з повітря ударами сил 2-ї і 17-ї Повітряних армій, а також авіацією дальньої дії, до 23 серпня 1943 року відкинули супротивника на захід на 140-150 км, звільнили Орел, Бєлгород і Харків.

Результати та наслідки:

— втрати вермахт: 30 дивізій, зокрема 7 танкових, понад 500 тис. солдатів та офіцерів, 1,5 тис. танків, більш як 3,7 тис. літаків, 3 тис. гармат;

— втрати радянських військ (перевищили німецькі): 863 тис. осіб, близько 6 тис. танків тощо;

— зміна співвідношення сил на фронті на користь Червоної армії, що забезпечило їй сприятливі умови для розгортання загального стратегічного наступу.

Воєнні дії в Донбасі й на Лівобережній Україні

11 березня 1943 р. — наказ німецького командування про будівництво «східного валу» по річках Дніпро та Молочна.

Словник

Східний вал — німецький оборонний рубіж, міцна лінія фортифікації для вповільнення наступу Червоної армії, при будівництві якої особлива увага приділялася природним перешкодам, з яких найважливішими були великі річки, зокрема Дніпро.

Осінь 1943 р. — надання радянським керівництвом першочергового значення розгрому німців на Лівобережжі Дніпра і в Донбасі, виходу до Дніпра й захопленню плацдарму на його правому березі.

2 вересня 1943 р. — визволення Сум радянськими військами.

8 вересня 1943 р. — звільнення Сталіне (Донецьк).

21 вересня 1943 р. — визволення Чернігова.

21-22 вересня 1943 р. — вихід Червоної армії до Дніпра в районі Прип’яті.

23 вересня 1943 р. — звільнення Полтави.

Кінець вересня 1943 р. — визволення радянськими військами Донбасу і вихід на рубіж Новомосковськ — Запоріжжя — р. Молочна; створення плацдармів на південь і північ від Києва.

14 жовтня 1943 р. — звільнення Запоріжжя.

25 жовтня 1943 р. — визволення Дніпропетровська і Дніпродзержинська.

Визволення Києва

29 вересня 1943 р. — завдання Ставки Верховного головнокомандування перед Воронізьким (1-м Українським) фронтом і його командуючим генералом М. Ватутіним — зосередити зусилля на київському напрямку.

Вересень-листопад 1943 р. — битва за Дніпро — серія операцій з форсування Дніпра; великі людські жертви.

3 листопада 1943 р. — несподіваний для німців наступ радянських військ на Лютізькому плацдармі на півночі від Києва.

Це цікаво! З настанням темряви через Пуща-Водицький ліс рушили танки з увімкненими фарами та сиренами, на ходу ведучи інтенсивний вогонь з гармат і кулеметів; приголомшений ворог безладно кидав позиції; німці, намагаючись уникнути оточення, тікали на захід та південний захід; радянська штурмова авіація завдавала ударів по скупченнях німецької техніки та військ на цих напрямах.

Участь у визволенні Києва разом із частинами Червоної армії підрозділів 1-ї Чехословацької окремої бригади під командуванням полковника Людвіґа Свободи.

6 листопада 1943 р. — визволення Києва.

У результаті: за чотиримісячну кампанію Червоної армії проти вермахту вся Лівобережна Україна була відвойована у німецьких сил, радянські війська захопили декілька плацдармів на правому березі Дніпра та повернули собі Київ; під час битви за Київ німці втратили 124 тис. осіб, Червона армія — 417 тис. осіб, за форсування Дніпра 2438 солдатів і офіцерів Червоної армії отримали звання Героя Радянського Союзу

Конференція глав урядів СРСР, США та Великої Британії в Тегерані

28 листопада — 1 грудня 1943 р. — перша за роки Другої світової війни конференція «великої трійки» — лідерів трьох держав антигітлерівської коаліції: Й. Сталіна (СРСР), Ф. Рузвельта(США), У. Черчилля (Велика Британія).

— Зобов’язання США та Великої Британії відкрити Другий фронт у травні 1944 р.

— Розбіжності в поглядах щодо устрою повоєнної Німеччини:

• СРСР — за збереження цілісності країни;

• США — за розчленування Німеччини;

• Велика Британія — за формування Дунайської федерації, до якої мала увійти частина німецьких земель;

• СРСР отримає Кенігсберг.

— Визначення східного кордону Польщі по лінії Керзона, західного — по Одеру.

— Зобов’язання СРСР вступити у війну з Японією після розгрому Німеччини.

— Обговорення питання про створення Організації Об’єднаних Націй.

Україна на завершальному етапі війни

Звільнення Правобережжя і Півдня України

1944 р. — основне завдання — остаточне витіснення німецьких військ із території СРСР, повний розгром Німеччини та її союзників.

Січень 1944 р. — Житомирсько-Бердичівська та Кіровоградська операції, в наслідок яких утворилася значна виступаюча ділянка фронту німецьких військ у районі Корсунь-Шевченківського.

24 січня — 29 лютого 1944 р. — Корсунь-Шевченківська операція, в результаті якої в кільці оточення було вбито 41 200 і взято в полон понад 15 тис. солдатів і офіцерів вермахту, знищено 430 літаків, 155 танків, 376 гармат, 59 самохідних гармат, 269 мінометів, 900 кулеметів; на зовнішньому фронті оточення ворог втратив 27 тис. солдатів і офіцерів убитими й пораненими. Було знищено 329 літаків, 827 танків, 1 638 автомашин, 446 гармат; великі втрати Червоної армії; близько 100 воїнів удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

27 січня — 11 лютого 1944 р. — Рівенсько-Луцька операція: успішний наступ, у результаті якого були звільнені міста Луцьк, Рівне та Шепетівка-, війська правого крила фронту вийшли на рубіж Луцьк — Млинів, що забезпечило вигідні умови для дальшого наступу; в ході операції значну роль відіграла підтримка великих партизанських з’єднань, які діяли під керівництвом УШПР.

30 січня — 22 лютого 1944 р. — Нікопольсько-Криворізька операція: наступ радянських військ в умовах бездоріжжя, викликаного раптовою відлигою і дощами; прорив укріпленої оборони противника на північному сході від Кривого Рогу і на півночі від Нікополя; 5 лютого — оволодіння важливим залізничним вузлом Апостолове, 8 лютого — містом Нікополь; до 16 лютого радянські війська вийшли на річку Інгулець, а 22 лютого оволоділи значним промисловим центром України — містом Кривий Ріг.

4 березня — 17 квітня 1944 р. — Проскурово-Чернівецька операція: наступальна операція радянських військ, проведена з метою розгрому основних сил німецької групи армій «Південь» на Правобережній Україні.

5 березня — 17 квітня 1944 р. — Умансько Батошинська операція: наступальні дії військ 2-го Українського фронту, метою яких було відвоювання у німецьких військ південно-західних областей України; унаслідок операції радянські війська оволоділи значними територіями Правобережної України та Молдавії і вийшли в північно-східні райони Румунії.

6-18 березня 1944 р. — Березнегувато-Снігурівська операція: наступальна операція військ 3-го Українського фронту на півдні Правобережної України; наступ на Миколаївсько-Одеському напрямку з метою розгрому противника між річками Інгулець та Південний Буг; опинившись у районі Березнегувате — Снігурівка під загрозою оточення, гітлерівці залишили значну частину бойової техніки і прорвалися за Південний Буг у напрямку Миколаєва.

27-28 березня 1944 р. — Одеська операція, в результаті проведення якої радянські війська звільнили Одесу і вийшли на Чорноморське узбережжя, що створило сприятливі умови для розгрому кримського угрупування ворога й визволення півострова.

8 квітня — 12 травня 1944 р. — Кримська операція: наступальна операція радянських війську результаті якої був повністю визволений Кримський півострів; радянський флот став панувати у Чорному морі.

Військові операції в західних областях. Цілковите визволення території України

13-29 липня 1944 р. — Львівсько-Сандомирська операція: стратегічна наступальна операція Червоної армії проти об’єднаних німецько-угорських військ, метою якої було захоплення Західної України та Південної Польщі; в ході операції група німецьких армій «Північна Україна» понесла значні втрати і пізніше була реорганізована.

20-29 серпня 1944 р. — Яссько-Кишинівська операція: стратегічна наступальна операція південного крила радянських військ, у результаті якої були розгромлені основні сили групи армій «Південь», виведена з війни Румунія, були звільнені Молдавська PCP та Ізмаїльська область Української PCP.

9 вересня до 28 жовтня 1944 р. — Карпатсько-Ужгородоська операція, у ході якої війська 4-го Українського фронту завдали серйозної поразки німецькій 1-й танковій армії, повністю розгромили угорську 1-шу армію й завершили визволення УРСР в її довоєнних кордонах; було звільнено частину Словаччини та створено передумови для розвитку наступу на війська противника на будапештському напрямку.

28 жовтня 1944 р. — визволення радянськими військами Закарпатської України; цілковите визволення території України.

Відбудова залізниць і промислового потенціалу України під час війни

Серпень 1943 р. — постанова Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) «Про невідкладні заходи з відбудови господарства в районах, визволених від німецької окупації».

— Ухвалення ДКО низки постанов, які передбачали конкретні заходи щодо відбудови основних галузей промисловості України, зокрема вугільної, залізорудної, металургійної, а також найбільших машинобудівних заводів, Дніпрогесу та інших підприємств.

— Виділення урядом для відбудови промисловості України понад 18 млрд. крб., що становило 24 % від загальної суми, наданої урядом СРСР на відновлення радянських територій.

1945 р. — Україна дала 18 % загальносоюзного виробництва чавуну і 11,2 % сталі.

— Відбудова до травня 1945 р. і введення в дію близько 3 тис. великих промислових підприємств України.

— Відремонтування під час війни 20 тис. км залізниць і 615 залізничних мостів.

— Відновлення найголовніших ліній зв’язку.

Внесок українських громадян у перемогу над ворогом у тилових регіонах СРСР

— Основним гаслом працівників тилу було «Все для фронту! Все для перемоги!».

— Організація роботи евакуйованих підприємств у тилу.

— Збільшення випуску воєнної продукції.

— Організація соціалістичних змагань (боротьба бригад за звання фронтових тощо).

— Самовіддана праця жінок, підлітків, старих людей.

— Героїчна праця трудівників села, які забезпечували Червону армію продовольством.

Депортація кримських татар, вірменів і греків із Криму

18 травня 1944 р. — примусове виселення кримськотатарського населення з Кримської АРСР, проведене НКВС.

Словник

Депортація — вигнання, висилка з постійного місця проживання або з держави окремих осіб чи народів.

— Офіційна причина депортації — співпраця деяких кримських татар із нацистською Німеччиною під час Другої світової війни.

— Виселення в Середню Азію 238,5 тис. осіб кримськотатарської національності , 86 % яких становили жінки і діти.

— Ліквідація Кримської АРСР і перетворення її на область.

— Депортація з Криму грецького, вірменського, а згодом і болгарського населення.

— Скорочення кількості населення Криму з 1196 до 351 тис. осіб.

1989 р. — визнання Верховною Радою СРСР депортацій 1944 р. незаконною і злочинною.

Внесок громадян України в розгром ворога. Українці в Червоній армії

— Вагомий внесок народу України у перемогу СРСР у Великій Вітчизняній війні:

• 7 млн українців служили у лавах Червоної армії (кожен другий із них загинув на фронті, кожен другий із тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом);

• з 11 633 Героїв Радянського Союзу було 2 072 українця;

• зі 115 двічі Героїв Радянського Союзу 32 були українцями та уродженцями України;

• із 7 млн нагород Радянського Союзу, вручених його громадянам, українці отримали 2,5 млн орденів і медалей;

• український народ дав збройним силам СРСР понад 300 полководців і воєначальників;

• 8 фронтів, що діяли в період війни, очолювали маршали та генерали — українці за походженням: Й. Апанасенко, М. Кирпонос, С. Тимошенко, А. Єременко, І. Черняховський, Р. Малиновський, Ф. Костенко, Я. Черевиченко.

Матеріальні й людські втрати українців у Другій світовій війні

— Загальні демографічні втрати України за час Другої світової війни становили близько 14,5 млн осіб: 2,5 млн загиблих у боях, 5,5 млн знищених військовополонених і цивільних осіб, а також депортовані, мобілізовані, емігранти та втрати в природному прирості.

— 10 млн жителів України залишилося без даху над головою, які змушені були мешкати в непристосованих приміщеннях і землянках.

— Повна розруха промисловості та сільського господарства.

— Знищено під час війни: 16 150 підприємств, 27 910 колгоспів, 872 радгоспів і 1300 МТС.

— Матеріальні збитки в Україні досягли майже 286 млрд крб (42 % від загальних збитків, завданих СРСР).

— Зруйновано 714 міст і селищ, 28 тис. сіл, 16,5 тис. промислових підприємств.

Кримська конференція глав урядів СРСР, США і Великої Британії. Розв’язання проблем східного кордону польської держави

4-12 лютого 1945 р. — Кримська (Ялтинська) конференція лідерів трьох держав антигітлерівської коаліції: Й. Сталіна (СРСР), Ф. Рузвельта (США), У. Черчилля (Велика Британія).

— Ухвалення рішень щодо подальшого ведення війни й повоєнного укладу міжнародних взаємин.

— Схвалення принципів розчленування Німеччини, окупаційного режиму в ній та репарацій.

— Рішення про скликання конференції з приводу створення ООН у квітні 1945 р. у США; передбачалося запросити як членів-засновників радянські республіки Україну (УРСР) та Білорусь (БРСР); затверджено принцип одноголосності постійних членів Ради Безпеки ООН у вирішенні основоположних питань.

— Підтвердження рішення про участь СРСР у війні проти Японії (таємний протокол).

— Невирішеність питання західного кордону Польщі по Одеру і Нейсі через незгоду США і Великої Британії.

— Розв’язання проблем східного кордону Польщі: встановлення його за лінією Керзона.

— Прийняття рішення про формування Польського уряду з представників Тимчасового польського уряду, створеного у Любліні, та діячів емігрантського уряду Польщі в Лондоні.

Берлінська (Потсдамська) конференція глав урядів СРСР, США і Великої Британії

17 липня — 2 серпня 1945 р.Берлінська (Потсдамська) конференція лідерів трьох держав антигітлерівської коаліції: Й. Сталіна (СРСР), Г. Трумена (США), У. Черчилля, згодом — К. Еттлі (Велика Британія).

— Підтвердження рішень Ялтинської конференції.

— Вирішення питання про демілітаризацію й демократизацію Німеччини.

— Установлення розмірів і джерел репарацій Німеччини.

— Створення Міжнародного військового трибуналу для суду над головними військовими злочинцями.

— Передача СРСР міста Кенігсберг з прилеглими територіями.

— Установлення кордонів Польщі.

Вирішення питання про Закарпатську Україну

Жовтень 1944 р. — звільнення Закарпаття радянськими військами та виникнення питання про його подальшу долю.

21 листопада 1944 р. — ухвалення першим з’їздом народних комітетів Закарпатської України Маніфесту про возз’єднання Закарпаття з УРСР.

29 червня 1945 р. — підписання договору між СРСР та чехословацьким урядом про злиття Закарпатської України з Радянською Україною.

У результаті: після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі були об’єднані у складі Української PCP.

Завершальний етап Другої світової війни

Квітень-травень 1945 р. — Берлінська операція, в результаті якої було завершено розгром гітлерівської Німеччини.

2 травня 1945 р. — капітуляція Берлінського гарнізону. У ніч із 8 на 9 травня 1945 р. — підписання у Карлсхорсті (біля Берліна) представниками поваленої Німеччини з одного боку і військовими керівниками СРСР, США, Великобританії та Франції з другого Акта про беззастережну капітуляцію німецьких військ.

— Завершення воєнних дій у Європі перемогою сил антигітлерівської коаліції.

6 та 9 серпня 1945 р. — атомне бомбардування США японських міст Хіросіма та Нагасакі (загинуло близько 500 тис. осіб).

9 серпня 1945 р. — вступ СРСР у війну з Японією.

2 вересня 1945 р. — капітуляція Японії; завершення Другої світової війни.

Культурне життя в роки війни

Діяльність представників культури і науки в тилових регіонах СРСР

— Налагодження роботи вузів України в евакуації (у лютому 1942 р. у Кзил-Орді (Казахстан) розпочав роботу Об’єднаний український університет у складі викладачів і студентів Харківського та Київського університетів; 70 українських вищих навчальних закладів продовжували в евакуації підготовку фахівців).

— Евакуація на схід наукових закладів України, у тому числі й Академії наук УРСР.

— Утворення при Президії АН УРСР Науково-технічного комітету сприяння обороні на чолі з О. Богомольцем.

— Плідна робота українських учених у різних галузях:

• розробка технології виплавки броньованих сталей (академік М. Доброхотов);

• метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час складання танків Т-34 (Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з Є. Патоном);

• наукові досягнення у галузі медицини (винайдення сироватки для лікування ран колективом Інституту клінічної фізіології на чолі з О. Богомольцем, створення препарату для згортання крові Інститутом біохімії АН УРСР під керівництвом О. Палладіна, інтенсивна робота з вивчення ранової інфекції Українського інституту клінічної медицини на чолі з М. Стражеску та ін.).

— Робота українських радіостанцій (радіостанція ім. Т. Шевченка у Саратові, «Радянська Україна» у Москві тощо).

— Широка публіцистична діяльність українських письменників (публікація творів О. Довженка «Перед боєм», «Україна в огні», патріотичних віршів П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, В. Сосюри та ін.).

— Майже 50 театрів було евакуйовано на схід; комплектування з евакуйованих українських театрів фронтових бригад за участі найкращих акторів (Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка організував 22 бригади, які працювали на чотирьох фронтах і дали 920 концертів тощо).

— Створення у 1941 р. у Ворошиловграді музично-драматичного колективу, який дав близько 300 спектаклів і концертів для військових частин і госпіталів.

— Діяльність в евакуації Київської та Одеської кіностудій (випуск фільмів, сповнених патріотизму: «Олександр Пархоменко», «Як гартувалася сталь», «Партизани в степах України»; було організовано їх показ у кінотеатрах країни і на фронтах).

— Розвиток кінодокументалістики (перший кінорепортаж — «З фронтів Вітчизняної війни» (вересень 1941 р.); за період війни українські оператори відзняли близько 300 документальних фільмів і кіносюжетів, серед яких фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.), «Перемога на Правобережній Україні» (1945 р.) та ін.).

— Основна тема у творчості українських художників — захист Вітчизни (випуск плакатів, листівок, карикатур тощо); найвідомішими творами українських художників воєнного періоду були: «Гнів Шевченка — зброя перемоги» В. Касіяна, «Розчавимо фашистську гадину» О. Олександрова, «Україна вільна» В. Корецького та ін.

Українська культура на окупованій нацистами території

— Спрямування освітньої політики фашистів на окупованій території на онімечення українського населення (дозвіл лише на початкову та професійну освіту, обов’язкове вивчення німецької мови, навчання за програмами, розробленими німецькими чиновниками).

1942 р. — початок навчального процесу в початкових і професійних школах.

— Опір з боку окупантів спробі українських науковців поновити діяльність Всеукраїнської академії наук у Києві.

— Організація Оленою Телігою в Києві Спілки українських письменників та підготовка нею альманаху української поезії «Литаври».

— Відновлення діяльності українських драматичних театрів в умовах окупації, які ставили п’єси з національної класичної спадщини, переважно історичного та побутового змісту, в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Станіславі та ін.

1941-1942 рр. — вихід у світ 115 україномовних періодичних видань, лояльних до «нового порядку».

Відновлення роботи середньої і вищої школи після звільнення від окупації

— Руйнація значної частини шкіл та знищення їх матеріальної бази в роки окупації.

— Навчання у 1943-1944 навчальному році 1,77 млн учнів, що становило менш ніж третину дітей шкільного віку.

— Відновлення роботи в Україні 113 вищих навчальних закладів після її звільнення (до жовтня 1944 р.).

— Створення для дітей-сиріт у східних районах СРСР дитячих будинків та інтернатів (сюди було переміщено з України 500 дитячих садків та інтернатів, 257 дитячих будинків).

Релігійне життя в роки війни. Зміна ставлення Кремля до православної церкви

— Поновлення діяльності та легального існування майже всіх релігійних культів під час війни: на окупованій території це відбувалося з дозволу німецької влади, а на звільненій було санкціоноване радянським урядом.

— Відкриття з дозволу окупантів на території України близько 2000 православних Храмів.

— Відсутність єдності в релігійно-церковному житті.

— Відновлення за часів окупації УАПЦ на чолі з архієпископом Полікарпом (Сікорським).

— Дозвіл окупаційної влади на відкриття мечетей у Криму.

— Знищення окупаційною владою синагог.

— Ліквідація УАПЦ після повернення радянської влади.

Весна 1945 р. — початок процесу нищення УГКЦ під безпосереднім контролем Й. Сталіна.

— Насильницьке навертання автокефалістів та греко-католиків у лоно православ’я.