Практичний довідник

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1918 рр.)

Лютнева революція в Росії

Падіння самодержавства. Роль Державної думи в революційних подіях

23 лютого 1917 р. — початок демократичної революції в Росії.

25-26 лютого 1917 р. — початок загального страйку; висунення політичних вимог «Геть царат!», «Геть самодержавство!».

27 лютого 1917 р. — створення в Петрограді Радою старійшин IV Державної думи Тимчасового комітету Державної думи, до складу якого увійшли представники більшості фракцій Державної думи на чолі з октябристом М. Родзянком; переконання членами комітету і імператора в необхідності добровільного зречення престолу.

2 березня 1917 р. — підписання Миколою II Маніфесту про зречення престолу за себе і свого сина на користь брата, великого князя Михайла Олександровича; 3 березня 1917 р. — зречення престолу князем Михайлом; таким чином, відбулося повалення самодержавства в Росії.

Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів та виникнення рад в Україні

27 лютого 1917 р. — створення Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів на чолі з М. С. Чхеїдзе (член IV Державної думи, лідер фракції меншовиків, масон, член Тимчасового комітету Державної думи).

— Склад — 3 000 депутатів, більшість із яких були солдати.

— Офіційний друкований орган — газета «Известия».

1 березня 1917 р. — видання Петроградською радою наказу № 1, який передбачав обрання у військових частинах рад і солдатських комітетів, які брали на себе контроль над військами, залишаючи за офіцерами лише командування в бойових операціях (наказ підривав дисципліну, спричинював розклад армії).

2 березня 1917 р. — створення Петроградською радою наглядового комітету, метою якого було відстеження політики Тимчасового уряду, що послужило основою для утворення в країні двовладдя (існування двовладдя підтримувалося дипломатією держав-союзників, які відправили своїх представників для переговорів з Петроградською радою; таким чином, Петроградська рада де-факто визнавалася союзниками як законний орган влади).

— Виникнення Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів як органів керівництва революційним рухом у регіонах і міста х України.

Початок березня 1917 р. — створення Рад робітничих депутатів у Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі, Кременчуці, Миколаєві, Херсоні, Полтаві, Луганську, Вінниці, Сімферополі, Житомирі (загалом у березні-квітні 1917 р. в Україні було створено понад 250 місцевих рад, які вимагали демократичних перетворень, закінчення війни тощо).

Утворення Тимчасового уряду

2 березня 1917 р. — утворення Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим, якого згодом замінив О. Керенський.

— Проголошення курсу на демократичні перетворення (ліквідація обмежень на об’єднання громадян у партії та громадські організації, дозвіл видавати газети різних напрямів, надання права на вільне проведення мітингів і демонстрацій, негайне скликання Установчих зборів).

— Створення на місцях, зокрема й на українських територіях, місцевих державних органів та місцевих громадських органів, що мали державні функції.

— Намагання втримати єдність Російської імперії, перетвореної на демократичну республіку.

— Продовження війни з Центральними державами.

— Виступ проти сепаратистських прагнень неросійських народів, визнання щонайбільше їх права на культурно-національну автономію.

Словник

Тимчасовий уряд — уряд, що створюється під час надзвичайного положення після падіння попереднього режиму; має повноваження до формування постійного уряду; часто створюється під час війни або революції.

Тимчасовий уряд Росії — російський уряд від лютневої (березневої) революції 2 (15) березня 1917 р. до більшовицького перевороту 25 жовтил (7 листопада) 1917 р., утворений із членів конституційно-демократичної, соціал-демократичної партій і партії соціалістів-революціонерів.

У результаті: Тимчасовий уряд виявився неспроможним промости глибокі соціально-економічні перетворення (аграрну реформу, обмеження впливу монополій, установлення контролю держави над виробництвом і регулювання цін в інтересах більшості, надання допомоги родинам фронтовиків, початок переговорів про мир тощо).

Ставлення загальноросійських політичних партій до українського питання

— Діяльність в Україні загальноросійських політичних партій, які відбивали корінні інтереси різних класів, що існували тоді в Російській імперії:

• ліберали (кадети та октябристи);

• консерватори (чорносотенці);

• соціалісти (есери, меншовики та більшовики).

— Неоднозначне ставлення загальноросійських партій, що діяли в Україні, до українського питання: практично всі вони, в тому числі й революційні, нехтували українською справою; вони це обґрунтовували тим, що інтернаціональне в суспільному житті має бути вищим від національного; на практиці ігнорування національних потреб українського народу російськими революціонерами повністю збігалося з русифікаторською політикою царського самодержавства щодо України.

Політична активність української громади в Петрограді

— Активізація в ході революційних подій діяльності української громади в Петрограді.

— 12 березня 1917 р. — масова демонстрація українців у Петрограді, участь у якій взяли тисячі солдатів і цивільних — представників чисельної української громади міста (цей виступ під українськими прапорами справив великий вплив на російську громадськість).

Початок української революції

Передумови української революції

— Залежне становище України та великодержавницька політика щодо неї з боку Російської імперії.

— Важке соціальне становище більшої частини населення (невирішеність аграрного і робітничого питання тощо).

— Послаблення Російської та Австро-Угорської імперій унаслідок Першої світової війни.

— Лютнева демократична революція 1917 р. в Росії.

— Піднесення українського національно-визвольного руху.

— Формування національних органів влади.

Ідейні засади українського національного руху

— Формування в Україні двох центрів національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію — автономістів та самостійників.

Словник

Автономісти — частина українського суспільства та національних політичних сил, що виступала за автономію України у складі Росії.

Самостійники — частина українського суспільства й національних політичних сил, які виступали за незалежність України.

— Переважання на першому етапі української революції ідеї автономії України у складі Росії.

Словник

Автономія — така форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, при якій ця частина наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою.

Утворення Української Центральної Ради. Роль М. Грушевського у визначенні завдань українського національного руху

4 (17) березня 1917 р. — утворення представниками українських політичних партій та громадських організацій Української Центральної Ради (УЦР).

Словник

Українська Центральна Рада (УЦР) — спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського національного конгресу, — революційний парламент України, який керував українським національним рухом.

Обрання головою УЦР — М. Грушевського.

Грушевський Михайло Сергійович — видатний український історик, визначний політичний і державний діяч. Брав активну участь у діяльності київської Громади. З 1894 р. очолював кафедру української історії у Львівському університеті. У 1898—1913 рр., очолюючи Наукове товариство Шевченка у Львові, проводив величезну роботу з реорганізації товариства за зразком європейських академій наук, збирання фондів, створення бібліотеки та музею. У березні 1917 р. повернувся до Києва, де одностайно був обраний головою Української Центральної Ради. УЦР на чолі з М. Грушевським, реагуючи на зміни політичної й соціально-економічної ситуації, еволюціонувала від вимог автономії до проголошення незалежної України. 29 квітня 1918 р. був обраний президентом Української Народної Республіки. Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського відійшов від активної політичної діяльності. У березні 1919 р. емігрував до Чехо-Словаччини, а потім до Австрії, де розгорнув широку наукову й публіцистичну діяльність. У 1919 р. заснував Український соціологічний інститут у Відні. У березні 1924 р. після довгих роздумів і переговорів з радянськими представниками повернувся до Києва. У 1924 р. був обраний членом Української академії наук, керував секцією історії України Історичного відділу АН. У 1929 р. був обраний академіком Академії наук СРСР. Проте невдовзі М. Грушевського заарештували як керівника так званого Українського націоналістичного центру (УНЦ), але незабаром звільнили. У березні 1931 р. його було вислано до Москви, а наукові установи, створені ним, ліквідовано. Великі заслуги М. Грушевського як ученого, що створив цілісну концепцію українського історичного процесу, його діяльність як державного й політичного діяча періоду українських національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. ставлять його в ряд найвизначніших постатей української історії. Помер при нез’ясованих обставинах підчас нескладної операції у Кисловодську, де перебував на лікуванні. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

— Резиденція УЦР — Педагогічний музей у Києві (тепер Будинок учителя).

— Мета: розв’язання національного питання.

— Переважання у складі УЦР соціалістів і федералістів.

— Створення Українською Центральною Радою на місцях губернських, повітових і міських національних рад, які популяризували ідею української державності, організовували видання української преси, засновували культурно-освітні організації — «Просвіти», клуби, народні будинки, бібліотеки, читальні, народні театри, хорові колективи.

— Переважання в Україні впливу УЦР над впливом Рад робітничих і селянських депутатів.

Український національний конгрес

6-8 (19-21) квітня 1917р. — робота Українського національного конгресу в Києві, на якому були вирішені такі питання:

— курс на національно-територіальну автономію у складі федеративної демократичної республіки Росії;

— визнання УЦР представницьким законодавчим органом України, розширення її складу;

— обрання комітету для ведення роботи між сесіями УЦР, який згодом отримав назву Мала Рада.

Словник

Український національний конгрес — найважливіша подія початкового етапу української революції, перший представницький форум українського руху на теренах України, який перетворив Українську Централь ну Раду з київської на загальноукраїнську організацію.

У результаті: Конгрес засвідчив прагнення лідерів Центральної Ради забезпечити легітимність керівного органу українського руху, став першим реальним кроком творення української держави, відіграв важливу роль у справі піднесення авторитету Центральної Ради, перетворення її у верховний орган, центр українського політичного життя та національного визвольного руху. Українським національним конгресом закінчився процес формування Центральної Ради і розпочався другий період її діяльності — боротьба за автономію України.

Програми й цілі українських політичних партій

— Розгортання легальної політичної діяльності українських національних партій після Лютневої революції.

— Діяльність в Україні трьох груп політичних партій: соціалістичні, ліберальні та консервативні.

 

Партія

Лідери

Програми й цілі

Соціалістичні

УПСР

М. Грушевський

В. Голубович

О. Севрюк

П. Христюк

— Склад: інтелігенція, селяни,

— Глибокі аграрні перетворення в інтересах селянства.

— Ліквідація поміщицького землеволодіння.

— Курс на територіальну автономію України й скликання Українських установчих зборів

УСДРП

B. Винниченко

І. Мазепа

C. Петлюра

М. Порш

— Склад: інтелігенція, почасти робітники і селяни.

— Демократичний розвиток України з соціалістичною перспективою.

— Визнання марксистської ідеології.

— Відкидання ідеї однопартійності та диктатури.

— Автономія України у складі федеративної Росії

Ліберальні

УПСФ

А. Ніковський

Д. Дорошенко

С. Єфремов

С. Шелухін

— Склад: переважно інтелігенція (малочисельна партія).

— Глибоке реформування народного господарства.

— Проведення аграрної реформи за збереження приватної власності.

— Встановлення в Україні парламентської республіки.

— Демократія.

— Федеративні відносини між Україною та Росією

Консервативні

УДХП

Брати Шемети

В. Липинський

— Склад: заможні землевласники (поміщики, багаті селяни).

— Орієнтація на традиційні цінності українського суспільства — приватну власність і хуторянське селянське господарство.

— Загальні громадянські права та автокефалія релігійних конфесій в Україні.

— Незалежність України

УПСС

Брати Макаренки,

О. Андрієвський

І. Липа

— Склад: колишні члени УНП та військові елементи.

— Проголошення самостійності України.

— Визнання соціальної програми, за якою земля мала належати хліборобам, а фабрики й заводи — робітникам

Проголошення автономії України

Система влади в українських губерніях Росії після утворення Тимчасового уряду

— Існування багатовладдя на місцях: створення різноманітних комітетів, громадських організацій, національних комітетів тощо;

— виникнення громадських рад та їх виконавчих комітетів у всіх губерніях (це були представницькі органи місцевої влади, у яких переважали представники торговельно-промислових кіл і управлінської бюрократії; партійний склад комітетів — переважно кадетський; спочатку вони мали великий вплив в українських містах);

4 березня 1917 р. — утворення в Києві у приміщенні міської думи Ради об’єднаних громадських організацій (РОГО).

Делегація Української Центральної Ради в Петрограді

16 травня 1917 р. — відрядження Українською Центральною Радою делегації до Петрограда на чолі з В. Винниченком.

— Вручення українською делегацією Тимчасовому уряду Декларації Української Центральної Ради з вимогами надання автономії Україні у складі федеративної Росії.

— Відхилення Тимчасовим урядом українських вимог.

І Універсал Центральної Ради

10 (23) червня 1917 р. — проголошення І Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

— відхилення Тимчасовим урядом вимог делегації УЦР на чолі з В. Винниченком про надання Україні автономії;

— ініціювання ІІ Військовим з’їздом проголошення автономії України без згоди Тимчасового уряду.

Словник

Універсали УЦР — акти законодавчого характеру вищого органу влади в Україні, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель у складі Російської держави у 1917-1918 рр.

Основні положення І Універсалу:

— проголошення автономії України;

— УЦР ставала вищим державним органом влади в Україні до скликання Всенародних українських зборів;

— заклик до населення формувати підпорядковані УЦР органи влади на місцях;

— створення української державної скарбниці за рахунок спеціального податку з населення;

— участь представників усіх національностей у державотворчих процесах в Україні;

— необхідність розробки закону про землю, за яким право розпоряджатися землею належало б виключно народові України. Наслідки:

— фактичне перетворення ЦР на законодавчий орган;

— створення першого українського уряду — Генерального Секретаріату.

Історичне значення І Універсалу:

— подальше піднесення української революції;

— зростання авторитету УЦР;

— визначення позиції різних політичних сил щодо української державності;

— засвідчення прагнення українців до створення власної держави;

— розгортання державотворчих процесів в Україні.

Утворення Генерального Секретаріату

15 (28) червня 1917 р. — утворення першого національного уряду в XX ст. — Генерального Секретаріату на чолі з В. Винниченком.

Словник

Генеральний Секретаріат — виконавчий орган, уряд, сформований Українською Центральною Радою.

Винниченко Володимир Кирилович — відомий український громадсько-політичний і державний діяч, визначний письменник. Під час навчання у Київському університеті брав активну участь в українському національному русі. Належав до членів київської «Громади», став одним із засновників Революційної української партії (РУП). У 1904 р. долучився до створення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), входив до складу центральних органів партії, редагував друкований орган «Боротьба». Будучи лідером УСДРП, протягом 1917—1919 рр. відігравав значну роль в українському національно-визвольному русі. З березня 1917 р. під час Українського національного конгресу обраний заступником голови УЦР, а згодом — заступником голови Малої Ради. Напри кінці травня 1917 р. очолював українську делегацію на переговорах із Тимчасовим урядом у Петербурзі. 15 (28) червня 1917 р. призначений головою першого українського уряду — Генерального Секретаріату УЦР з одночасним виконанням обов’язків генерального секретаря внутрішніх справ. У січні 1918 р. очолив Раду Народних Міністрів УНР і Міністерство внутрішніх справ. 18 (30) січня 1918 р. лід тиском міжпартійних суперечок подав у відставку. У серпні 1918 р. очолив Український Національний Союз, став одним із керівників повстання проти гетьмана П. Скоропадського. 14 листопада 1918 р. обраний головою Директорії УНР. Не погоджуючись із політикою, спрямованою на співпрацю з Антантою, в лютому 1919 р. В. Винниченко вийшов зі складу Директорії. Він виступав із гострою критикою національної політики більшовицького уряду й комуністичної партії в Україні. У 1920-х рр. оселився у Франції, де переважно займався літературною діяльністю.

Перший склад Генерального секретаріату — 8 осіб та генеральний писар:

• В. Винниченко (генеральний секретар внутрішніх справ)

• Б. Мартос (генеральний секретар земельних справ)

• С. Петлюра (генеральний секретар військових справ)

• В. Садовсысий (генеральний секретар судових справ)

• І. Стешенко (генеральний секретар освіти)

• С. Єфремов (генеральний секретар міжнаціональних справ)

• М. Стасюк (генеральний секретар продовольчих справ)

• X. Барановський (генеральний секретар фінансів)

• П. Христюк (генеральний писар)

Партійний склад Генерального Секретаріату: В. Винниченко, Б. Мартос, С. Петлюра, В. Садовський, І. Стешенко (УСДРП), С. Єфремов (УПСФ), М. Стасюк (непартійний соціаліст, згодом — член УПСР), X. Барановський (позапартійний), П. Христюк (УПСР).

Переговори делегації Тимчасового уряду в Києві

29 червня 1917 р. — прибуття до Києва делегації Тимчасового уряду у складі міністрів О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі.

— Мета делегації — взяти під свій контроль процеси, що відбувалися в Україні.

— Проведення важких, але інтенсивних переговорів між делегаціями Тимчасового уряду та УЦР, підсумком яких стали текст нового Універсалу УЦР і Декларація Тимчасового уряду про регламентування крайового управління в Україні.

II Універсал Центральної Ради

3 (16) липня 1917 р. — проголошення II Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

— пошук порозуміння між УЦР і Тимчасовим урядом;

— переговори делегації Тимчасового уряду в Києві.

Основні положення II Універсалу:

— визнання УЦР вищим органом влади в Україні;

— затвердження складу Генерального Секретаріату Тимчасовим урядом;

— поповнення УЦР представниками національних меншин;

— відмова УЦР від самочинного проголошення автономії України до проведення Всеросійських установчих зборів;

— формування українських військових частин під контролем російського командування.

Наслідки:

— досягнення компромісу між ЦР та Тимчасовим урядом;

— липнева криза Тимчасового уряду;

4-9 (17-22) липня 1917 р. — виступ самостійників на чолі з М. Міхновським, невдоволених відмовою від автономії (придушений військами УЦР, поглибив розкол в українському національному русі).

Історичне значення II Універсалу:

— продовження курсу УЦР на досягнення автономії України;

— намагання з боку ЦР вирішувати всі суперечливі питання легітимним, демократичним шляхом;

— виявлення негативного ставлення Тимчасового уряду до питання української автономії.

Це цікаво! II Універсал ЦР не має одностайної оцінки серед сучасників та дослідників. Так, голова УЦР М. Грушевський уважав, що «порозуміння УЦР з Російським урядом відкрило нову сторінку в житті України», у той час як дослідник Я. Грицак відзначає, що «без сумніву, II Універсал був кроком назад у порівнянні з Першим».

Політична боротьба в Україні у липні—жовтні 1917 р.

Липнева політична криза в Петрограді

Причини:

— катастрофічні поразки на фронті;

— погіршення економічного становища;

— посилення міжпартійного протистояння.

Зміст:

— вихід зі складу уряду кадетів на знак протесту проти поступок Тимчасового уряду українцям у II Універсалі;

4 липня 1917 р. — півмільйонна демонстрація у Петрограді, яка почала переростати у збройне повстання проти Тимчасового уряду;

— підтримка повстання більшовиками.

Результат:

— розгін демонстрації шляхом застосування сили (відкриття вогню, десятки жертв);

— видання розпорядження про арешт лідерів більшовиків;

— формування нового складу Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським.

Центральна Рада й національні меншини

— Приділення Центральною Радою значної уваги розв’язанню проблеми національних меншин.

— Відображення бачення Центральною Радою ролі національних меншин у розбудові нової України в І та II Універсалах, які приписували українським громадянам «негайно прийти до згоди і порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступить до підготовки нового правильного життя».

— Регулярне поповнення УЦР представниками національних меншин.

— Утворення у складі Генерального Секретаріату секретарства з міжнаціональних справ, яке мало три підсекретарства — з російських, єврейських і польських справ.

— Започаткування роботи польських, єврейських та інших національних навчальних закладів, створення національних театрів, бібліотек, утворення культурно-освітніх товариств тощо.

«Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові» Тимчасового уряду

— Порушення Тимчасовим урядом попередніх домовленостей з УЦР у зв’язку з вирішенням питання про повноваження Генерального Секретаріату.

— Відхилення Тимчасовим урядом «Статуту Генерального Секретаріату», розробленого УЦР і поданого у Петроград для затвердження.

— Затвердження Тимчасовим урядом «Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові».

Порівняльна характеристика «Статуту Генерального Секретаріату» та «Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові»

«Статут Генерального Секретаріату», підготовлений УЦР (16 липня 1917 р.)

«Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові» Тимчасового уряду (4 серпня 1917 р.)

Генеральний Секретаріат — найвищий орган управління в Україні, який формується УЦР і відповідає перед нею

Генеральний Секретаріат — місцевий орган Тимчасового уряду, який затверджується ним за поданням Ради

Коли УЦР висловлює недовіру Генеральному Секретаріату, він подає у відставку

Центральна Рада фактично позбавляється законодавчих прав

Влада Генерального Секретаріату поширюється на 9 українських губерній: Київську, Волинську, Полтавську, Подільську, Херсонську, Катеринославську, Харківську, частину Чернігівської та частину Таврійської

Влада Генерального Секретаріату поширюється лише на 5 українських губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, частину Чернігівської

До складу Генерального Секретаріату входять 14 секретарств: внутрішніх, фінансових, військових, продовольчих, земельних, національних справ; юстиції, освіти, торгівлі, промисловості, пошти та телеграфу, праці, шляхів сполучення

Генеральний Секретаріат втрачає секретарства:

• військових справ;

• продовольчих справ;

• судових справ;

• шляхів сполучення;

• пошти і телеграфу

Стихійне формування українських збройних частин

Березень-квітень 1917 р. — створення першого українського полку ім. Б. Хмельницького з ініціативи «Українського військового клубу імені гетьмана П. Полуботка» на чолі з М. Міхновським.

5-8 (18-21)травня 1917 р. — 1-й Український військовий з’їзд у Києві, на якому було обрано Тимчасовий Український військовий генеральний комітет при УЦР на чолі з С. Петлюрою (комітет мав відати українськими військовими справами і підтримувати зв’язки з російським Генеральним штабом).

— Українізація флоту (березень 1917 р. — утворення у Севастополі Чорноморської ради).

— Створення перших підрозділів Вільного козацтва (квітень 1917 р. — повітовий з’їзд Вільного козацтва у Звенигороді).

Корніловський заколот і його вплив на Україну

Причини заколоту:

— бездіяльність Тимчасового уряду в розв’язанні нагальних потреб (погіршення економічного становища країни, посилення соціальної напруги; загострення політичної боротьби; нехтування російськими демократичними силами українських національних інтересів);

— заможні верстви населення вимагали встановлення влади «сильної руки»;

— поразки на фронтах Першої світової війни.

Перебіг подій:

Кінець серпня 1917 р. — відбулася Державна нарада, що сприяла консолідації правих сил; верховним головнокомандувачем призначено Л. Корнілова, прибічника диктатури (його прихильниками були промисловці, підприємці, поміщики, військові). УЦР негативно поставилася до Державної наради та відмовилася надіслати для участі в її роботі своїх делегатів (керівництво УЦР розуміло, що перемога реакції означатиме крах надій на здійснення автономії).

Корнілов Лавр Георгійович — генерал, монархіст, один із керівників «білого» руху в Росії. Під час Першої світової війни 1914—1918 рр. командував 48-ю Піхотною дивізією, пізніше — корпусом. У березні—квітні 1917 р. був командувачем військ Петроградського військового округу, у травні—липні — Північно-Західного фронту, у липні—серпні — Верховним Головнокомандувачем. У липні 1917 р., прагнучи підвищити боєздатність фронтових частин, наказав українізувати 34-й Корпус Російської армії, яким командував генерал П. Скоропадський. Наприкінці серпня, очоливши заколот проти Тимчасового уряду, намагався встановити військову диктатуру. Після ліквідації заколоту був заарештований і ув’язнений у тюрмі м. Бихова біля Могилева. У листопаді 1917 р. утік на Дон, де разом із генералом М. Алексєєвим очолив Добровольчу армію. У квітні 1918 р. загинув під час боїв за Єкатеринодар (тепер Краснодар, Росія).

25 серпня (6 вересня) 1917 р. — початок Корнілівського заколоту. Ця подія викликала швидке зростання політичної активності (створення в містах революційних комітетів, комітетів порятунку революції, комітетів дій та інших органів для боротьби із заколотниками; блокування штабів реакційного офіцерства; затримання ешелонів із вірними реакції військами; арешт командувача Південно-Західного фронту А. Денікіна тощо).

30 серпня (11 вересня) 1917 р. — придушення заколоту за активної участі більшовиків.

Наслідки:

— поразка правих сил у боротьбі за владу в Росії;

— утрата Тимчасовим урядом підтримки серед заможних верств населення;

— погіршення соціально-економічного становища в державі;

— наростання революційної й національно-визвольної боротьби народів Росії;

— зростання авторитету більшовиків.

З’їзд народів Росії в Києві. Загострення відносин між Центральною Радою і Тимчасовим урядом

8-15 вересня (21-28 вересня) 1917 р. — проведення у Києві З’їзду народів Росії з ініціативи Центральної Ради, на якому були присутні делегати від різних національних груп Росії (українці, литовці, естонці, білоруси, молдавани, грузини, євреї, донські козаки тощо).

Головні рішення з’їзду:

— засудження державної централізації, федеративний переустрій Російської держави.

Словник

Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення — суб’єкти федерації, що діють певною мірою самостійно.

— Всеросійські установчі збори не повинні перешкоджати скликанню крайових Установчих зборів;

— заклик до вирішення найважливіших питань соціально-економічного розвитку з урахуванням місцевої специфіки.

Наслідки:

— підготовка до Українських установчих зборів;

— оголошення Радою про поширення своєї компетенції на всі сфери життя України і на всі дев’ять її губерній (без Криму); невизнання Тимчасовим урядом цього рішення і видання наказу київській судовій владі розпочати судовий процес проти Генерального Секретаріату, що призвело до загострення відносин між Центральною Радою і Тимчасовим урядом.

Демократична нарада і позиція Центральної Ради

14-22 вересня 1917 р. — скликання Демократичної наради у Петрограді з метою стабілізації внутрішнього становища в країні після придушення корніловського заколоту, яка мала обрати Раду республік (передпарламент).

— Участь у роботі Демократичної наради делегатів від Рад, профспілок, військових організацій, кооперації, національних установ тощо.

— Висунення Центральною Радою власної платформи.

Вимоги Центральної Ради:

— визнання за всіма націями права на самовизначення;

— скликання кожною нацією національно-крайових суверенних Установчих зборів у призначений час без подальших зволікань;

— передача всієї влади в Україні Центральній Раді та Генеральному Секретаріату;

— передача всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель земельним комітетам;

— установлення державного і крайового контролю над продукцією й розподіленням;

— оподаткування великого капіталу й майна та конфіскація військових прибутків на користь окремих країв і цілої держави;

— прийняття рішучих заходів щодо укладення миру, з цією метою негайно слід розпочати мирні переговори.

Зростання активності більшовицької партії в Україні

— Наростання анархії в Україні (дезорганізація роботи підприємств, зростання цін на промислові та продовольчі товари, насування загрози голоду, робітничі страйки, масовий селянський рух, наростання безладдя й анархії в армії тощо).

Це цікаво! Промисловці, які не поділяли соціалістичних поглядів УЦР, удалися до саботажу. Вони зупиняли роботу фабрик і заводів, перетворюючи в такий спосіб десятки тисяч працівників на безробітних. Так, восени 1917 р. на Донбасі не працювало понад 200 шахт.

— Використання цієї ситуації більшовиками.

— «Більшовизація» рад (в Україні цей процес відбувався повільніше, ніж в Росії; у цілому ради залишалися під контролем меншовиків та есерів, за винятком рад Донбасу).

Зростання активності більшовиків (висунення гасла «Вся влада радам!», заклики до страйків і встановлення робітничого контролю над виробництвом, підбурювання солдатських та селянських виступів; дестабілізація політичної обстановки в країні; курс на підготовку до повстання).

Проголошення Української Народної Республіки

Переворот у Петрограді 25 жовтня (7 листопада 1917 р.). Ставлення Центральної Ради до подій у Петрограді

16 жовтня 1917 р. — курс більшовиків на насильницьке захоплення влади (ленінська резолюція); затвердження складу Військово-революційного центру при ЦК РСДРП(б), який став штабом для підготовки збройного перевороту.

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — більшовицький переворот у Петрограді, унаслідок якого відбулося повалення влади Тимчасового уряду (перехід влади в столиці до Петроградського воєнно-революційного комітету (ВРК); блокування військ, відданих Тимчасовому уряду, в Зимовому палаці; штурм Зимового палацу, сигналом до якого став холостий постріл із крейсера «Аврора»; арешт міністрів Тимчасового уряду й відправлення їх до Петропавлівської фортеці; початок роботи II Всеросійського з’їзду рад, який проголосив Росію Республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів; формування нового уряду — Ради Народних Комісарів (РНК) на чолі з В. Леніним.

— Відмежування Центральної Ради від Петроградського жовтневого перевороту та спроб поширити його на Україну.

— Поширення відозви Генерального Секретаріату «До всіх громадян України!», в якій було негативно оцінено переворот у Петрограді та викладено попередження про рішучу боротьбу Центральної Ради з будь-якими спробами підтримати петроградське повстання в Україні.

— Перехід влади в столиці України до рук Центральної Ради, що стало визначальною подією в боротьбі Ради за контроль над Україною в цілому.

Вплив перших декретів Раднаркому на українське суспільство

Ухвалення на II Всеросійському з’їзді рад перших декретів;

Декрет про мир, у якому було відображено зовнішньополітичну програму Радянської держави, основним змістом якої були: вимога

справедливого й демократичного миру, тобто миру без анексій і контрибуцій; мирне співіснування держав з різними соціально-економічними системами; відмова Радянської держави від участі в імперіалістичних війнах; протест проти насильницького приєднання чужих земель після Першої світової війни; засудження колоніальної системи імперіалізму; Декрет проголошував повну рівність держав і народів, поважання їхнього суверенітету й незалежності, підкреслював необхідність опублікування таємних договорів тощо.

Декрет про землю, в основу якого було покладено принцип зрівняльного землекористування; скасовувалася поміщицька власність на землю без жодного викупу, передбачалася передача поміщицьких, монастирських, церковних земель з усім реманентом і спорудами в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів, на які покладалося забезпечення дотримання порядку при конфіскації поміщицьких маєтків; землі рядових селян і рядових козаків не конфісковувалися; визначалися нові принципи землеволодіння й землекористування: скасування права приватної власності на землю, заборона продажу, оренди й застави землі, оголошення землі всенародним надбанням, тобто перехід її у виняткову власність держави, що фактично означало націоналізацію землі.

У результаті: перші декрети не виправдали сподівань більшовиків; в Україні за більшовиків на виборах до Всеросійських Установчих зборів проголосувало лише 10 % виборців; можливість за таких умов нав’язати свою владу лише шляхом насильства, до якого і вдалися більшовики (початок переслідування вільної преси, арешти і вбивства політичних противників, створення Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією та саботажем (ВЧК) на чолі з Ф. Дзержинським тощо).

III Універсал Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки

7 (20) листопада 1917 р. — проголошення III Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

— збройне повстання більшовиків у Петрограді;

— спроба встановлення радянської влади в Україні: 29-31 жовтня (11-13 листопада) 1917 р. — збройне повстання більшовиків у Києві;

— визнання УЦР носієм найвищої влади в Україні.

Основні положення:

— проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі федеративної Росії;

— УЦР — вищий законодавчий, а Генеральний Секретаріат — вищий виконавчий органи УНР до скликання Установчих зборів України;

— включення до УНР земель, де більшість населення становили українці: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму); в майбутньому — приєднання шляхом переговорів інших українських етнічних територій.

— скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств;

— земля — власність трудового народу й має перейти до нього без викупу (до Установчих зборів землею розпоряджатимуться земельні комітети, обрані народом);

— введення 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю за виробництвом;

— підтримка мирних переговорів для швидкого закінчення війни;

— скасування смертної кари;

— амністія політичних в’язнів;

— упорядкування судової системи;

— розширення прав органів місцевого самоврядування;

— проголошення демократичних свобод: свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи й помешкання тощо;

— визнання права національних меншин на національно-територіальну автономію;

— визначення дня виборів та скликання Українських установчих зборів.

Наслідки проголошення III Універсалу:

— закладення основ демократичного устрою Української держави;

— неоднозначне ставлення різних політичних сил до проголошених в Універсалі заходів;

— наявність суперечливого становища: з одного боку УНР залишалась складовою Росії, з іншого — УЦР не визнавала Раднарком легітимним урядом Росії.

Внутрішня і зовнішня політика Центральної Ради

Внутрішня

політика

— Проголошення реформаторського, еволюційного курсу, в ході якого мало відбутися взаємодоповнення ринкових відносин державним регулюванням.

— Відсутність послідовності й рішучості в реалізації програми перебудови суспільства на демократичних засадах, проголошених у III Універсалі.

— Розробка закону про організацію державного апарату, який передбачав збереження урядових установ, створених на території України до 7 листопада 1917 р.; збереження чинності законів і розпоряджень, виданих свого часу Тимчасовим урядом.

Внутрішня

політика

— Відмова від негайного розв’язання аграрного питання (відкладення цього питання до Українських установчих зборів; збереження за власниками земельних наділів до 40 десятин, що суперечило інтересам безземельних та малоземельних селян; спроба підтримання продуктивності сільського господарства на дореволюційному рівні шляхом заборони поділу площ під виноградниками, хмелем та господарств з високою агрокультурою) тощо

Зовнішня

політика

— Домагання офіційного визнання УНР країнами Антанти.

— Двоїста політика Антанти щодо України: з одного боку, симпатії Антанти на боці великоруської контрреволюції, а з іншого — Франція та Велика Британія визнали УНР у грудні 1917 р, намагаючись у такий спосіб утримати УНР від переговорів з Німеччиною; відсутність реальної допомоги Україні з боку Антанти в умовах світової війни.

— Недооцінка можливостей більшовиків.

— Звернення Лідерів УЦР до крайових урядів Кубані, Дону, Сибіру, Криму, Молдавії з пропозицією переговорів про утворення федерації.

Підсумки виборів до Установчих зборів в Україні

— Призначення III Універсалом дня виборів до Установчих зборів на 9 січня 1918 р. та дня скликання — на 22 січня 1918 р.

12 жовтня 1917 р. — ухвалення УЦР основ законопроекту про вибори до Українських установчих зборів і доручення Малій Раді остаточно затвердити закон та провести вибори.

— Проведення виборів до Українських установчих зборів у складних умовах війни з більшовиками.

Словник

Українські установчі збори — виборна законодавча установа, завданням якої було затвердження нового ладу і встановлення конституції української держави.

У результаті: тільки в неокупованих районах України, у яких за списки українських партій подано понад 70 % усіх голосів, було обрано 171 члена Установчих зборів (з необхідних 301); в умовах війни з більшовиками вибори не були завершені, а подальші політичні та військові дії не дозволили розпочати роботу Українських установчих зборів, які так і не були скликані.

Війна Радянської Росії проти Української Народної Республіки. Проголошення незалежності УНР

Дестабілізація суспільно-політичного життя в Україні

— Найбільша дестабілізуюча сила в Україні — збільшовизовані частини російської армії, які дислокувалися на Південно-Західному фронті й у великих містах України.

Листопад 1917 р. — спроба більшовиків захопити Київ (наступ на Київ 2-го Гвардійського корпусу, який перебував під впливом більшовиків; перехоплення його поблизу Вінниці силами 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського).

— Зрив більшовицького повстання військами Центральної Ради, які 30 листопада оточили казарми більшовицьких частин, роззброїли їх і під вартою відправили до Росії.

Перший Всеукраїнський з’їзд рад у Києві

— Зміна тактики більшовиків після провалу спроб захопити Київ.

— Курс більшовиків на скликання Всеукраїнського з’їзду рад, на якому вони планували об’єднати незадоволених політикою Центральної Ради і здійснити внутрішній переворот — проголосити в Україні радянську владу.

4-6 (17-19) грудня 1917 р. — робота І Всеукраїнського з’їзду рад у Києві, на якому більшовики зробили спробу передати всю владу радам, перетворивши УЦР на Центральний виконавчий комітет рад (ЦВК), але з’їзд висловив довіру УЦР; делегати-більшовики залишили цей з’їзд та переїхали До Харкова, де проходив обласний з’їзд рад Донецько-Криворізького басейну.

Це цікаво! Серед 2500 учасників І Всеукраїнського з’їзду рад у Києві більшовицьких депутатів було тільки 60 (за іншими даними — 130). Відносно мала кількість більшовицьких делегатів на з’їзді не була випадковою — це відбивало дійсну картину впливу більшовиків на території України. Звичайно, при такому співвідношенні сил більшовики не могли захопити владу в Україні у легальний спосіб.

Ультиматум Раднаркому

4 (17) грудня 1917 р. — оприлюднення більшовиками «Маніфесту до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради», підписаний В. Леніним і Л. Троцьким.

Основні положення:

— визнання УНР та її права на самовизначення аж до відокремлення від Росії;

— звинувачення УЦР у проведенні «двозначної буржуазної політики», невизнання УЦР повноважним представником українського народу;

— висунення Раднаркомом ряду вимог до УЦР: відмовитися від спроб дезорганізувати спільний фронт; припинити роззброєння більшовицьких частин; не пропускати на Дін та Урал, де розгорнулося антибільшовицьке повстання, військові частини; сприяти радянським військам у боротьбі з «контрреволюційними» повстаннями;

— у разі невиконання ультимативних вимог протягом двох діб Рад нарком уважатиме Центральну Раду «в стані відкритої війни проти радянської влади в Росїї і на Україні».

5 (18) грудня 1917 р. — відхилення більшовицького ультиматуму Генеральним Секретаріатом УНР.

Проголошення радянської влади в Україні. Утворення Народного Секретаріату

9 грудня 1919 р. — початок роботи у Харкові з’їзду рад Донецько-Криворізького басейну; приєднання до його делегатів більшовиків, що прибули з Києва після невдалої спроби організувати там переворот й усунути від влади УЦР; проголошення цього зібрання як «Всеукраїнського» з’їзду рад.

Це цікаво! На з’їзд у Харків прибули 77 делегатів лише від 46 рад зі 140, тобто від третини. До того ж присутні делегати здебільшого були учасниками обласної більшовицької конференції Донкривбасу, тобто репрезентували фактично не ради в цілому, а їх більшовицькі фракції. На з’їзді не було представників селянства, а також Правобережних областей. Отже, цей з’їзд був неправомочним, але під тиском більшовицької фракції його проголосили легітимним.

12 (25) грудня 1917 р. — проголошення з’їздом рад у Харкові радянської влади в Україні,

— Обрання на з’їзді радянських органів влади: Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) рад України, який оголошувався вищою державною владою в республіці між з’їздами (очолив — Ю. Медведев,якого у березні 1918 р. заступив В. Затонський), та створення уряду УНР — Народного Секретаріату на чолі з Є. Боні.

Це цікаво! Перший український радянський уряд називали «кишеньковим», що цілком усвідомлювали й самі члени цього уряду. Народний Секретар освіти в цьому уряді В. Затонський з іронією згадував: «Називали себе урядом., та самі до того ставилися трохи гумористично. Та й справді: який же з нас був уряд без армії, фактично без території... Апарату жодного... Секретаріат був у кишені».

Наступ радянських військ

9 (22) грудня 1917 р. — захоплення Харкова російськими військами під командуванням В. Антонова-Овсієнка.

Перша війна Радянської Росії проти УНР.

Середина грудня 1917 р. — початок загального наступу більшовицьких військ, які діяли у складі кількох армійських груп; захоплення більшовиками таких важливих залізничних вузлів і станцій, як Лозова, Павлоград, Синельникове, просування до Катеринослава.

26 грудня 1917 р. (8 січня 1918 р.) — захоплення Катеринослава, в якому під керівництвом більшовицького ревкому почалося повстання, підтримане загонами з Москви, Петрограда й Донбасу.

Грудень 1917 р. січень 1918 р. — більшовики захопили Олександрівськ, Одесу, Миколаїв, Херсон, Маріуполь.

6 (19) січня 1918 р. — розгортання наступу більшовицьких військ у північно-західному напрямку, на Полтаву — Київ.

Початок лютого 1918 р. — захоплення більшовицькими військами більшої частини України і Криму.

Бій під Крутами

16 (29) січня 1918 р. бій під Крутами між радянськими військами, очолюваними колишнім підполковником царської армії М. Муравйовим (понад 3 тис. осіб) та об’єднаним загоном українських добровольців, який складався з курсантів військової школи та студентів (близько 500 осіб) на чолі з сотником В. Омельченком; у результаті 260 молодих українських патріотів загинули, 32 потрапили в полон, із них 28 були закатовані.

Це цікаво! Український письменник-емігрант Улас Самчук дав таку оцінку захисникам Крут: «Це був порив душі і серця, зов національного інстинкту. Це було непереможне хотіння, хай проти всіх сил світу вписати на сторінках історії щось таке, що в прийдешньому дасть зачинну точку для нової організованої та вдосконаленої боротьби».

Січневе збройне повстання в Києві

16 (29) січня 1918 р. — початок збройного виступу в Києві на заводі «Арсенал», організованого Київським комітетом більшовицької партії проти Центральної Ради та УНР під час наступу військ радянської Росії на Київ (уранці представники Київських рад робітничих і солдатських депутатів вручили УЦР ультимативні вимоги повсталих: передати владу радам і роззброїти українські військові частини; УЦР відхилила їх і натомість зажадала беззастережної капітуляції; зосередження основних сил повсталих навколо заводу «Арсенал» на Печерську; захоплення повсталими залізничної станції Київ-товарний, звідки вони повели наступ, наближаючись до центра міста).

Головна мета повстання — оточити будинок Педагогічного музею, де перебувала УЦР, скинути її та проголосити у Києві радянську владу.

17(30) січня 1918 р. — початок загального страйку, припинення роботи водопроводу, електростанції, міського транспорту.

— Неспроможність української влади навести лад у столиці.

19 січня (1 лютого) 1918 р. — прибуття до Києва Гайдамацького кошу Слобідської України під командуванням С. Петлюри, що відступав під ударами військ М. Муравйова.

20 січня (2 лютого) 1918 р. — придушення повстання, за винятком його головного оплоту — заводу «Арсенал».

22 січня (3 лютого) 1918 р. — взяття заводу «Арсенал» після кровопролитного штурму військами С. Петлюри.

У результаті: повстання тривало 7 днів та прискорило падіння української влади в Києві.

«Закон про національно-персональну автономію»

9 (22) січня 1918 р. — видання УЦР «Закону про національно- персональну автономію» національних меншин України (закон надавав російській, єврейській і польській націям право на національно-персональну автономію; білоруси, чехи, молдавани, німці, татари, греки та болгари, що мешкали в Україні, могли користуватися таким правом після подання відповідної заяви до Генерального суду УНР, підписаної не менш як 10 тис. громадян, не обмежених у політичних правах; протягом 6 місяців суд мав винести рішення і сповістити про нього Генеральний Секретаріат; нації, не зазначені у цьому переліку, за своїм бажанням могли подавати такі ж самі заяви, але вже на розгляд парламенту УНР).

— Проголошення Центральною Радою права на самостійне творення свого національного життя невід’ємним природним правом нації (будь-яка з них могла створювати на території України власний національний союз, до якого входили б поіменно всі люди, прізвища яких включалися до «національного кадастру»; національному союзові належало виключне право представництва даної нації перед державними і громадськими установами).

29 квітня 1918 р. — включення Закону про національно-персональну автономію окремим розділом до Конституції УНР.

IV Універсал Центральної Ради. Проголошення незалежності України

9 (22) січня 1918 р. — проголошення IV Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

— втрата надій на створення федеративної демократичної Росії;

— загроза захоплення більшовиками України; неспроможність УЦР самостійно дати їм відсіч;

— необхідність офіційно відмежуватися від радянської Росії для ведення мирних переговорів з іншими державами.

Основні положення:

— проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою;

Словник

Суверенітет — незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство; незалежність держави у зовнішніх і внутрішніх справах.

— бажання жити з усіма сусідніми державами у «згоді та приязні», без взаємного втручання у внутрішні справи;

— влада в УНР належить народу (до Установчих зборів її вищими органами залишалися УЦР та уряд — Рада Народних Міністрів);

— початок самостійних мирних переговорів;

— заклик до відчайдушної боротьби з більшовиками;

— проголошення програми соціально-економічних перетворень: розпуск постійної армії та створення народної міліції, обрання народних рад — органів місцевого самоврядування; підтвердження передачі землі трудовому народу без викупу на основі скасування приватної власності на землю (ліси, води, надра є також надбанням усього народу); переведення промисловості на виробництво товарів народного вжитку; боротьба з безробіттям, допомога інвалідам війни; державний контроль над банками; встановлення державної монополії на зовнішню торгівлю; підтвердження демократичних свобод, проголошених III Універсалом.

Наслідки проголошення IV Універсалу:

— створення самостійної української держави — втілення мрій і боротьби багатьох поколінь;

— можливість вирішувати нагальні соціально-економічні питання, не очікуючи на новий демократичний устрій Росії (9-15 січня було ухвалено закони про національно-персональну автономію, 8-годинний робочий день, земельний закон тощо);

— самостійне ведення переговорів з іншими державами, у тому числі про припинення війни та допомогу в боротьбі з більшовиками.

Перша спроба радянізації України. Донецько-Криворізька, Кримська, Одеська республіки

Початок лютого 1918 р. — захоплення більшовицькими військами більшої частини України і Криму; перша спроба радянізації України.

— Знищення старого державного апарату й утворення органів радянської влади (до Києва переїхали створені в Харкові ЦВК рад України та Народний Секретаріат, на місцях владу перебрали ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, ревкоми, військревкоми).

— Створення робітничо-селянської армії України — Червоного козацтва.

— Націоналізація великих промислових підприємств, установлення робітничого контролю за виробництвом, підпорядкування промисловості України Вищій раді народного господарства (ВРНГ) Росії.

— Поширення на Україну Декрету про землю; поновлено вивезення хліба з України до Росії.

— Ліквідація української грошової системи.

— Політика розчленування території України на регіональні «республіки» — Донецько-Криворізьку, Одеську, Таврійську, частина українських земель увійшла до Донської республіки.

— «Червоний терор» (тільки в Києві на початку 1918 р. було розстріляно без суду та слідства 5 тис. осіб)

Брестський мирний договір УНР з Центральними державами

Хід переговорів:

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — II з’їзд рад у Петрограді проголосив Декрет про мир, у якому пропонувалось усім воюючим країнам негайно розпочати мирні переговори й укласти мир без анексій та контрибуцій.

2 (15) грудня 1917 р. — перемир’я між Росією та країнами Четверного блоку.

9 (22) грудня 1917 р. — початок переговорів про мир у Брест-Литовську.

11 (24) грудня 1917 р. — нота Генерального Секретаріату про намір України самостійно вести переговори, оскільки в Росії відсутня легітимна загальнодержавна влада.

3 (26) грудня 1917 р. — згода німецької сторони на участь у переговорах делегації УЦР.

19 грудня 1917 р. (1 січня 1918 р.) — прибуття на переговори української делегації на чолі з В. Голубовичем.

30 грудня 1917 р. (12 січня 1918 р.) — невдала спроба більшовиків замінити делегацію УЦР представниками радянської України; визнання (після проголошення IV Універсалу) делегації УЦР єдиним самостійним і повноважним представником народу України.

27 січня (9 лютого) 1918 р. — підписання Брестського мирного договору між Україною та державами Четверного союзу.

Основні умови договору:

— завершення стану війни між сторонами;

— відмова від взаємних територіальних та матеріальних претензій;

— налагодження економічних взаємовідносин;

— поновлення довоєнних кордонів між Україною та Австро-Угорщиною (за окремою секретною домовленістю — обіцянка створити зі Східної Галичини й Буковини один «коронний край» із широкою автономією);

— зобов’язання з боку України надати країнам Четверного союзу 1 млн т збіжжя тощо.

Значення укладення Брестського договору:

— визнання України на міжнародній арені;

— можливість продовжити процес українського державотворення; відновлення влади УЦР;

— залежність від німецької сторони, яка використала скрутне становище України для вирішення власних продовольчих та політичних проблем в обмін на непевні обіцянки щодо створення умов для возз’єднання українських етнічних територій у складі України;

— створення передумов для звільнення України від більшовиків шляхом збройного втручання країн Четверного союзу.

Вступ німецько-австрійських військ в Україну

18 лютого 1918 р. — початок наступу 450-тисячної армії Четверного союзу та військ УЦР по всьому фронту від Балтійського моря до Карпат.

1 березня 1918 р. — радянські війська залишають Київ.

2 березня 1918 р. — вступ у столицю армії УНР, а наступного дня — німецьких військ.

3 березня 1918 р. — укладення Брестського миру між РСФРР і Німеччиною та її союзниками, згідно з яким Росія зобов’язувалася визнати мирну угоду між УЦР і Німеччиною та зі свого боку визнати незалежність УНР і підписати з нею мирний договір.

7 березня 1918 р. — повернення УЦР до Києва.

Квітень 1918 р. — витіснення радянських військ з Донбасу і Півдня України.

Політика УЦР у січні-квітні 1918 р.

— Запровадження нового стилю в літочисленні (заміна Юліанського календаря Григоріанським).

— Уведення в обіг національної валюти — гривні.

— Затвердження державного герба — тризуба.

— Впровадження Закону про громадянство.

— Скасування приватної власності на землю та прийняття Закону про землю, згідно з яким передбачалися соціалізація землі та встановлення максимуму землеволодіння (31 січня 1918 p.).

— Підтвердження курсу і соціально-економічної політики, проголошених у III та IV Універсалах.

— 29 квітня 1918 р. — обрання президентом УНР М. Грушевського.

Прийняття Конституції УНР

29 квітня 1918 р. — прийняття УЦР Конституції Української Народної Республіки, яка складалася з 83 статей, об’єднаних у 8 розділів:

— УНР проголошувалася «державою суверенною, самостійною і ні від кого не залежною»; територія її неподільна і без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон.

— громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося; громадянська і політична дієздатність наставала з 20 років; усі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі проголошувалися рівними у своїх правах; громадянам гарантувалися всі права і свободи: свобода слова, друку, совісті, обирати й бути обраним (активне й пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя, таємниця листування тощо; встановлювалися порядок виборів та законотворча процедура; влада розподілялася на гілки — законодавчу, виконавчу та судову: законодавча належала Всенародним зборам УНР, виконавча — Раді Народних Міністрів, судова — Генеральному Суду УНР;

— надання права національним меншинам об’єднуватися в національні союзи, які б формували органи самоуправління, видавали корпоративні закони, що не суперечили б Конституції держави, встановлювали бюджет тощо.

Таким чином, УЦР бачила УНР класичною парламентською республікою, без президента. На підставі Конституції передбачалася розробка цілої низки законодавчих актів.

Конфлікт Центральної Ради з німецько-австрійською адміністрацією

— Загострення суперечностей між УЦР та німецько-австрійською окупаційною адміністрацією.

— Невдоволення німців неспроможністю УЦР навести лад у країні, а також налагодити постачання хлібом і сировиною австро-німецькі війська.

— Втручання німців у внутрішні справи УНР: наказ командуючого Г. Ейнхгорна про повний засів земельних площ (тобто селяни могли взяти стільки землі, скільки мали змогу засіяти), запровадження воєнно-польових судів для українців (25 квітня 1918 р.), роззброєння дивізій «синьожупанників» тощо.

Падіння Центральної Ради

Квітень 1918 р. — створення у Києві Української Народної громади, яка розпочала переговори з німецьким командування про зміну влади в Україні шляхом здійснення перевороту.

29 квітня 1918 р. — передача влади Всеукраїнським з’їздом землевласників генералу П. Скоропадському.

Причини падіння Центральної Ради

Внутрішні чинники

Зовнішні чинники

— Складні умови діяльності — господарська руїна, безладдя, анархія.

— Неспроможність запропонувати програму, яка згуртувала б усі верстви українського населення.

— Невдоволення політикою УЦР заможних верств населення (підприємців, поміщиків, заможних селян).

— Ілюзорна віра в демократичну федерацію народів Росії, надія на замирення з більшовиками.

— Непослідовність, нерішучість у розв’язанні нагальних соціально-економічних проблем, зокрема зволікання з проведенням аграрної реформи.

— Нехтування необхідністю створити регулярну боєздатну українську армію.

— Наявність суперечностей усередині УЦР

— Байдужість країн Антанти до долі України.

— Фактична окупація німецькими військами території України, конфлікт УЦР з німецько-австрійською окупаційною адміністрацією.

— Ідеологічний та військовий тиск з боку більшовиків

Здобутки і прорахунки Центральної Ради в державотворчому процесі та соціальній політиці

Здобутки УЦР:

— створено передумови для національно-культурного розвитку України;

— національні меншини отримали право національно-персональної автономії;

— були продовжені державотворчі традиції українського народу;

— залучення до політичного життя великих мас українства, набуття досвіду політичної боротьби;

— пробудження національної самосвідомості;

— розпочато процес соціально-економічних перетворень;

— демократизація суспільно-політичного життя;

— було закладено основи мирної зовнішньої політики України.

Прорахунки УЦР:

— ігнорування такого важливого чинника в державотворчому процесі, як армія;

— не вдалося налагодити рівноправні відносини із сусідніми і великими державами, домогтися справжнього міжнародного визнання;

— непослідовність у реалізації соціально-економічної політики;

— сліпе слідування соціалістичній доктрині;

— не вдалося сформувати дієвий державний апарат, налагодити постачання міст продовольством, забезпечити порядок і законність;

— не вдалося нейтралізувати соціальну демагогію більшовиків;

— захопленість ідеєю федералізму, намагання втілити її в життя за будь-яких обставин.

Історичне значення УЦР:

— підняла на новий щабель ідею української державності;

— діяльність Центральної Ради викликала захоплення і була підтримана численними представниками різноманітних верств населення України;

— центральна Рада практично здійснила одвічні прагнення українського народу до свободи і незалежності;

— боротьба під прапором української революції на своїх героїчних прикладах підготувала покоління, які вибороли незалежність України.