Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Практичний довідник

КИЇВСЬКА РУСЬ

Київська Русь — слов’янська держава, що існувала протягом IX-XII ст. Вона утворилася внаслідок об’єднання східнослов’янських племінних союзів навколо Полянського союзу з центром у Києві.

Передумови створення держави:

1) економічний розвиток: зростання продуктивності праці внаслідок удосконалення знарядь, піднесення міст як центрів ремесла і торгівлі, розвиток торговельного шляху «з варяг у греки»;

Словник

Шлях «із варяг у греки» — шлях уздовж Дніпра зі Скандинавії до Візантії.

2) зростання майнової та соціальної нерівності; заміна родової общини сусідською, яка об’єднувала маленькі сім’ї; виділення панівної верхівки (вождів племен, старійшин), у залежність до якої потрапляла більшість селян та городян; формування феодального ладу;

3) до кінця VIII ст. завершилося формування союзів племен, які починають переростати в племінні князівства;

4) необхідність боронити свої землі від нападів варягів, хозарів.

Походження назв «Русь», «Україна»

На думку українських істориків, Руською землею називали територію сучасних Київщини, Чернігівщини, Переяславщини (землі

полян, деревлян, сіверян). Дослідники не мають одностайної думки

щодо походження назви «Русь».

Версії походження назви «Русь»:

— русами називали племена норманів («роотсі» — гребець, слово має давньоскандинавський корінь «рос»). Вони заснували слов’янську державу і дали їй свою назву. Авторів цієї теорії (німецьких учених XVIII ст. Г. Байєра, Г. Міллера і А. Шльоцера) та її послідовників називають норманістами.

— Слово «Русь» має кельтське походження.

— Руси - слов’янські племена Середнього Подніпров’я, які дали свою назву річкам Рось, Рос. «а, Роставиця.

— Рось, Росава, Роставиця мають не слов’янську, а іранську назву, тож у перекладі з іранської «рос» означає «світлий».

— Рус — давньослов’янське божество.

— Руса — в праслов’янській мові «річка», Русь — «країна річок».

Слово «український» уперше зустрічається в XI ст., а назва Україна у значенні «край, рідна земля» вперше згадана в Київському літописі 1187 р. щодо Переяславської землі.

Формування східнослов’янської державності

Із часом воєнна демократія перетворилася на княжіння: військовий вождь стає державним правителем — князем.

Воєнна демократія

Княжіння

Влада належить військовому вождеві, народним зборам (віче) та радам старійшин

Влада належить князеві, віча збираються рідше

Суспільна організація — племінний союз

Суспільна організація — племінне князівство з центром у великому місті

Основа війська — народне ополчення

Основа війська — княжа дружина з професійних вояків, яка виконує роль армії, податкової служби, особистої охорони. Згодом дружинники утворюють боярську думу — дорадчий орган при князеві

 Таким чином, у VІІІ-ІХ ст. сформувалося кілька східнослов’янських князівств: полянське з центром у Києві, словенське з центром у Новгороді, сіверське з центром у Чернігові, кривицьке з центром у Смоленську тощо.

Саме об’єднання Київського і Новгородського князівств поклало початок ранньофеодальній державі східних слов’ян, яку історики назвали Київська Русь (IX ст.).

Це цікаво! За літописною розповіддю, новгородські словени у 862 р. повстали проти варягів і прогнали їх за Балтійське море. Проте не було в них «правди» — рід повстав проти роду, почалися чвари. Тоді вони вирішили пошукати собі князя й відправили послів за море до варягів, які називали себе «русь». У відповідь «вибралися» три брати — Рюрик, Синеус і Трувор зі своїми родами. Так, за «Повістю времінних літ», і отримала свою назву Руська земля.

Старший, Рюрик, сів спочатку в Ладозі, а згодом у Новгороді. Другий брат, Синеус, отримав Білоозеро, а третій, Трувор, здобув Ізборськ. Князі з дружинниками мали захищати свої землі, у тому числі й від «інших» варягів.

Рюрик помер у 879 р. і призначив спадкоємцем свого родича Олега, який мав правити Руссю до повноліття Рюрикового сина Ігоря. Задумав Олег приєднати південні землі і в 882 р. попрямував до Києва.

Правителем Київського князівства був Аскольд (імовірно, він мав співправителя — князя Діра). Відомо, що Аскольд здійснив такі заходи:

1) підпорядкував, окрім полян, деревлян, дреговичів, частину сіверян;

2) здійснив кілька вдалих військових походів на Візантію, яка змушена сплачувати Києву данину;

3) разом з оточенням прийняв християнство;

4) звільнив полян від уплати данини хозарам.

Хитрістю Олег виманив князів Аскольда і Діра з Києва й убив їх. Сам Олег залишився в Києві і назвав його «матір’ю міст руських».

Правління Олега (882-912 рр.)

1) Правив від імені Рюрикового сина Ігоря;

2) розширив кордон держави, приєднавши сіверян, радимичів, деревлян, а також неслов’янські племена меря, чудь і весь;

3) звільнив підкорені племена від данини Хозарському каганату;

4) організував спротив угорським племенам, що проходили з Уралу в Подунав’я;

5) будував нові міста і фортеці;

6) здійснив вдалі походи проти Візантії в 907 р. та 911 р., наслідком яких став вигідний торговий договір: руські купці торгували без мита та проживали в Константинополі за рахунок імператора.

Значення діяльності князя Олега:

— об’єднав Північну та Південну Русь, що стало основою для загальноруської державності;

— сприяв централізації Русі;

— укріпив військову могутність Русі, активізував її зовнішньополітичну діяльність.

Після смерті Олега київський престол посів син Рюрика Ігор.

Правління Ігоря (912-945 рр.)

1) Відновив владу над повсталими деревлянами й уличами;

2) дав відсіч печенігам, що з’явилися біля кордонів Київської Русі, і навіть найняв їх у військо;

3) продовжував походи на Візантію, менш вдалі, ніж в Олега;

4) внаслідок походу на Закавказзя оволодів містами Дербент та Бердаа;

5) був убитий деревлянами, коли пішов збирати повторну данину.

Значення діяльності князя Ігоря:

— продовжив об’єднання слов’янських племен;

— жорстко укріплював центральну владу.

Загибель Ігоря привела до влади його молоду вдову, княгиню Ольгу, яка правила до повноліття свого сина Святослава.

Правління Ольги (945-964 рр.)

1) Помстилася деревлянам за вбивство свого чоловіка Ігоря, спаливши древлянське місто Іскоростень;

2) упорядкувала збір данини: встановила устави (порядок збору данини) і погости (місця для збору данини (полюддя));

3) податки розділені на власне князівські та державні;

4) відвідала Константинополь, де прийняла хрещення під іменем Олена;

Це цікаво! Княгиня Ольга в XII ст. визнана Святою і шанується як рівноапостольна, бо своїм життям дорівнялася до учнів Христа — апостолів.

5) уклала договір із Візантією, за яким Київська Русь допомагала імперії в боротьбі з болгарами, норманами й арабами в обмін на данину;

6) відновила привілеї для руських купців у Візантії;

7) спробувала встановити дипломатичні контакти з Німецькою імперією.

Значення діяльності княгині Ольги:

— сприяла створенню єдиної держави;

— у зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії перед військовою силою;

— підвищила міжнародний авторитет Київської Русі.

Правління Святослава (964-972 рр.)

1) Зробив своїх синів намісниками в Києві, Овручі та Новгороді;

2) залишався прибічником язичництва, руйнував християнські храми;

3) приєднав племена в’ятичів (межиріччя Оки та Волги);

4) розгромив Волзьку Булгарію й Хозарський каганат, підпорядкував племена ясів і касогів (Північний Кавказ);

5) здійснив два походи на Дунайську Болгарію, допомагаючи Візантії подавити болгарське повстання; мав плани перенести столицю до болгарського міста Переяславця;

6) загинув від рук печенігів, найнятих Візантією.

Це цікаво! За переказами, печенізький князь Куря повелів зробити з черепа Святослава чашу з написом: «Чужих бажаючи, свою погубив».

Значення діяльності князя Святослава:

— численні війни знесилили Русь;

— розгром Хозарського каганату відкрив шлях кочовикам, які завдавали великої шкоди Київській Русі;

— втрачені дипломатичні зв’язки із західноєвропейськими державами;

— більшість завойованих територій після смерті Святослава були втрачені.

Розквіт Київської Русі

Після смерті Святослава Києвом почав правити його старший син

Ярополк. Проте між братами почалася міжусобна війна, переможцем з якої вийшов наймолодший — Володимир.

Правління Володимира Великого (980-1015 рр.)

1) Своїх синів і вірних дружинників посадив у містах для контролю над місцевою знаттю; на зміну родоплемінному поділу суспільства остаточно прийшов територіальний;

2) завершив формування території Київської Русі, приєднавши племена білих хорватів, дулібів, в’ятичів, радимичів;

3) боронив Київську Русь від печенігів, для чого побудував застави з військовими гарнізонами на кордонах держави;

4) здійснив військову реформу: сформував військо з дружинників- слов’ян, а не з варягів;

5) провів релігійну реформу: близько 980 р. спробував реформувати язичництво з метою об’єднання племен навколо Києва, створив Пантеон, призначивши головним богом Перуна, але ця спроба була невдалою; тоді у 988 р. прийняв хрещення і запровадив на Русі християнство;

Словник

Християнство — це світова релігія, заснована на вірі в Божого сина Ісуса Христа, який прийшов на землю і був розіп’ятий.

Це цікаво! У 988 р. Володимир захопив Корсунь (Херсонес) у Візантії і поставив вимогу віддати за себе сестру візантійських імператорів Анну, погрожуючи взяти Царград. Василь і Костянтин погодилися за умови хрещення Володимира. Князь хрестився у церкві Святого Василя в Херсонесі. Херсонес було повернуто Візантії як вено (весільний дарунок) за наречену.

6) сприяв розвиткові освіти;

7) розбудовував Київ як столицю держави: укріплена фортеця — «місто Володимира», церква Пресвятої Богородиці (Десятинна), князівські палаци;

8) першим почав карбувати золоті та срібні монети (срібники і златники), на яких зображувалися образи Христа й Володимира та тризуб;

9) шляхом династичних шлюбів зміцнив дипломатичні зв’язки з Польщею, Угорщиною, Чехією, Норвегією, Швецією.

Значення прийняття християнства:

— дало поштовх розвиткові ремесел, особливо в архітектурі;

— сприяло розвиткові кам’яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески, Русь ознайомилася з античними традиціями;

— запроваджено слов’янську писемність (кирилицю);

— почалося літописання, поширилися книги;

— сприяло розвитку городництва;

— пом’якшилися звичаї;

— зміцнилося міжнародне становище Київської Русі;

— укріпилася князівська влада;

— сприяло створенню єдиного народу.

Значення діяльності князя Володимира:

— в основному завершив формування єдиної держави: територія Київської Русі простягалася від Чудського, Ладозького, Онезького озер на півночі до Південного Бугу на півдні, від Карпат на заході до межиріччя Оки і Волги на сході;

— укріпив князівську владу, створив сильну централізовану державу;

— охрестивши Русь, зрівняв її з провідними європейськими державами.

Після смерті Володимира у 1015 р. престол у Києві захопив Святополк, який убив своїх зведених братів Бориса, Гліба та Святослава. Ярослав двічі воював зі Святополком і в 1019 р. почав князювати в Києві.

Правління Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)

— До 1036 р. мав співправителем брата Мстислава: Правобережжя Дніпра належало Ярославові, Лівобережжя — Мстиславові;

— сприяв відновленню сильної князівської влади;

— склав перше рукописне зведення законів — «Руську правду»;

Це цікаво! «Руська правда» визначала вартість життя певних категорій населення. Так, найдорожче коштувало життя старших дружинників — 80 гривень; життя вільного населення — 40 гривень, а життя раба — 5 гривень.

— опікувався будівництвом нових міст і розвитком тих, що вже існували;

— у Києві побудував Софійський собор, Георгіївську та Ірининську церкви, Печерський монастир (майбутню Києво-Печерську лавру); місто обнесли валами з трьома брамами, одна з яких — «Золоті ворота» — була парадним в’їздом;

Це цікаво! Собор Святої Софії побудований візантійськими архітекторами в 1037 р. Він прикрашений мозаїками і фресками, які зображували не тільки сцени життя святих, а й цілком світські сюжети: родину Ярослава, візит Ольги до Костянтина Багрянородного тощо. Згодом Софійські собори були зведені у Новгороді і Полоцьку.

— сприяв обранню першого руського митрополита Іларіона (1051 р.);

— піклувався про розвиток освіти та культури: відкривалися школи, в тому числі для дівчат, започатковано літописання, при Софійському соборі засновано бібліотеку, де були зібрані твори античних авторів; про поширення освіти свідчать написи на стінах та новгородські берестяні грамоти;

— розбив печенігів, які відтоді припинили нападати на Русь;

— здійснив похід на Візантію, внаслідок чого укладено договір про службу руських дружин у Константинополі, а дочка візантійського імператора стала дружиною сина Ярослава — Всеволода;

— розширив територію Русі за рахунок угрофінських племен (Прибалтика) і Червоної Русі (Польща);

— сприяв укладенню династичних шлюбів із європейськими монархічними династіями: сам був одружений із дочкою шведського короля Інгігердою, його доньки були одружені: Анна — з королем Франції, Єлизавета — з норвезьким королевичем, Анастасія — з угорським королем; сини уклали шлюби з німецькими принцесами. Значення діяльності князя Ярослава Мудрого:

— Київська Русь досягла розквіту і стала однією з провідних держав Європи;

— сприяв посиленню єдності та централізації Русі.

Перед смертю, в 1054 р., Ярослав поділив Русь між своїми синами. Старші сини отримали головні міста: Ізяслав — Київ, Святослав — Чернігів, Всеволод — Переяслав. Ярослав наказував своїм синам жити в мирі та берегти державу.

Правління Ярославичів

1054-1073 рр. — співправління старших синів Ярослава — Ізяслава, Святослава і Всеволода (тріумвірат). У 1068 р. па річці Альта половці (кочові племена) розбили Ярославичів, що спричинило повстання киян. Встановити лад у Києві Ізяславу вдалося тільки за допомоги польського війська.

1073-1078 рр. — почалися міжусобні війни між Ярославичами, спричинені зокрема відсутністю єдиної системи престолонаслідування: князівський престол міг передаватися від батька до старшого сина або від старшого брата до молодшого.

1078-1093 рр. — правління останнього сина Ярослава Мудрого — Всеволода. Його влада поширювалася на західні та північно- східні землі. Воювати не любив, конфлікти вирішував дипломатичним шляхом. Після його смерті в Києві посів Святополк Ізяславич, останній онук Ярослава Мудрого. Святополк збирав князівські з’їзди.

Любецький з’їзд 1097 р. прийняв такі рішення:

1) про припинення міжусобиць, щоб вони не послаблювали країну;

2) про наслідування князями своїх вотчин.

За ініціативи Володимира Мономаха, переяславського князя, були організовані походи проти половців. Після смерті Святополка Ізяславича саме Володимир Мономах став київським князем.

Володимир Мономах — онук візантійського імператора і Ярослава Мудрого. З 15 років брав участь у військових походах. Після смерті батька, Всеволода Ярославича, який князював у Києві, Володимир поступився київським престолом Святополку Ізяславичу, а сам повернувся до Чернігова, а згодом — до Переяслава. Звідти він здійснив декілька походів на половців і приборкав їх. У 1113 р. був запрошений киянами на князювання. Дружиною Мономаха була англійська принцеса Гіта, батько якої, король Гарольд, загинув у битві з норманами при Гастингсі.

Основні заходи правління Володимира Мономаха:

1) відновив централізовану одноосібну владу на Русі;

2) придушував князівські усобиці;

3) був переможцем в усіх походах проти половців;

4) знизив податки залежних верств населення;

5) зменшив відсотки за позиками лихварів;

6) опікувався розбудовою Києва, освітою;

7) написав знамените «Повчання дітям» про любов до рідної землі, батьків, ближніх; змалював образ ідеального правителя, який має зберігати єдність і могутність Русі, запобігати князівським чварам і захищати країну від нападників.

Це цікаво! За свідченням літопису, «половці лякали Мономахом дітей у колисці».

Значення діяльності князя В. Мономаха:

— загальмував процес розпаду держави;

— забезпечив її обороноздатність;

— відновив міжнародний авторитет Київської Русі.

Наступником Володимира Мономаха став його старший син — Мстислав Володимирович (1125-1132 рр.)

Основні заходи правління Мстислава Володимировича:

1) зберігав єдність Київської Русі;

2) успішно відбивав напади половців;

3) здійснив переможний похід проти литовських племен;

4) підтримував династичні зв’язки з Норвегією, Данією, Візантією, Угорщиною.

Мстислав був останнім одноосібним правителем Київської Русі. Після його смерті Київська Русь вступила в період феодальної роздробленості.