Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Практичний довідник

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в другій половині XIX ст.

Адміністративні зміни в Австрійській імперії

Поразка Австрійської імперії в австро-прусській війні 1866 р. спричинила загострення суперечностей усередині країни між Австрією та Угорщиною, що загрожувало розпадом імперії Габсбургів.

У 1867 р. Австрія та Угорщина підписали угоду, за якою імперія перетворювалася на дуалістичну (двоєдину) Австро-Угорську імперію. До складу Австрії увійшли Галичина і Буковина, до Угорщини — Закарпатська Україна.

Австро-Угорщину очолював імператор із династії Габсбургів, водночас він був королем Угорщини. Його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. Спільними для імперії були міністерства закордонних справ, військово-морське та фінансів, решта міністерств були самостійними для Австрії та Угорщини.

Законодавча влада щодо імперських справ належала делегаціям, що складалися з представників австрійського та угорського парламентів і скликалися щорічно.

За Конституцією Австрії 1867 р. парламент країни став двопалатним. Палату депутатів обирали провінції (зберігався майновий ценз для виборців), палата панів складалася зі спадкових знатних членів та призначених імператором довічних членів.

Це цікаво! Довічними членами палати панів були митрополит греко-католицької церкви А. Шептицький та відомий український письменник В. Стефаник.

Зміни в західноукраїнських землях

• Галичина отримала обмежену внутрішню автономію:

— краєм управляв австрійський намісник, призначений із числа польських магнатів;

— з 1861 р. у Львові працює Галицький обласний сейм, перевагу в якому мали поляки;

— уряд відмовився поділити Галичину на Східну і Західну.

Буковина також отримала внутрішнє самоврядування, проте в Буковинському сеймі більшість мали румуни й німці.

Закарпаття стало складовою частиною Угорщини і ніякого самоврядування не отримало.

Значення змін:

— утвердили в Австро-Угорській імперії парламентаризм;

— сприяли зростанню громадянської активності населення;

— формально затвердили рівність усіх народів імперії;

— стали фундаментом для розгортання національно-визвольної боротьби народів імперії.

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель

Загальна характеристика:

— Західноукраїнські землі за лишалися слаборозвинутим аграрно- сировинним регіоном.

— Зберігалися пережитки феодально-кріпосницьких відносин.

— Колоніальний характер урядової політики: західноукраїнські землі стали ринком збуту товарів і доступним джерелом сировини для метрополії, забезпечили економічне піднесення центральних і західних провінцій Австро-Угорської імперії.

Сільське господарство

1. Великим землевласникам, що мали понад 5 тисяч гектарів землі, належало понад 40 % земельних ресурсів, водночас 94 % господарств мали менше, ніж по 10 га землі, близько половини — по 2 га землі.

2. Урожайність була в 1,5-2 рази нижчою, ніж у розвинених країнах Заходу.

3. Ринковий розвиток галузі відбувався повільніше, ніж у центральних та західних провінціях імперії, включав такі процеси:

— використання вільнонайманої праці;

— застосування сільськогосподарської техніки;

— поглиблення спеціалізації районів;

— розширення посівів технічних культур (тютюну, льону, соняшника, хмелю тощо);

— в окремих районах розвивалося промислове садівництво;

— торговельне скотарство.

3. Масова трудова міграція, пов’язана з малоземеллям, нерозвиненою промисловістю та демографічним вибухом другої половини XIX ст. Виїздили як на сезонні роботи (до Німеччини, Росії, Румунії, Данії), так і на постійне проживання (до Канади, США, Бразилії, Австралії). Так, у 90-х рр. XIX ст. за океан емігрувало понад 250 тисяч осіб.

4. Зародження кооперативного руху. Кооперативи створювалися за сприяння «Просвіти» наприкінці 1869 р., але спеціалізовані кооперативи з’являються завдяки Василю Нагірному, який заснував споживчий кооператив «Народна торгівля» (1883 р.).

Словник

«Просвіта» — культурно-просвітнє товариство, створене в 1868 р. у Західній Україні.

Метою кооперативів було закуповувати і продавати великі партії продуктів без посередників, щоб заощаджувати кошти. Найчисельніші кооперативи — кредитні спілки, що давали позики під 10 % (лихварі — під 150-200 %).

Словник

Кооперація — форма об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом діяльності.

Промисловість

1. Повільне формування фабрично-заводської промисловості: 95 % підприємств буди дрібними (менше 5 робітників), на них працювало більш ніж половина зайнятих у промисловості.

2. Повільна механізація промисловості: на Галичину припадало 5,5 % парових двигунів імперії.

3. Промисловий переворот затягнувся до середини 80-х рр. XIX ст. — на 10-15 років довше, ніж загалом в імперії.

4. Українська промисловість не одержувала податкових преференцій, на відміну від центральних районів, тому не витримувала конкуренції.

5. Занепад обробної промисловості (цукрової, текстильної, шкіряної, паперової).

6. Провідними галузями промисловості були лісопильне виробництво; нафтодобувна промисловість Дрогобицько-Бориславського нафтового району; солеварна промисловість (64 % видобутку солі в імперії).

7. Перевага іноземного капіталу у великій та середній промисловості (австрійський, німецький, англійський, французький, бельгійський, канадський).

8. Низький рівень зарплатні (у 1,5-2. рази нижчий, ніж середній в імперії), високий рівень нещасних випадків на виробництві.

9. Бурхливий розвиток залізничного транспорту (60-70-ті рр. XIX ст.) не призвів на землях Австро-Угорщини, на відміну від Росії, до суттєвого збільшення промислового виробництва.

Суспільно-політичні рухи Західної України

Загальна характеристика:

— Поразка революції 1848-1849 років та імперська реакція спричинили послаблення українського руху на десятиліття.

— Не були виконані політичні завдання революції: не задоволено національні вимоги народів імперії, збережений імперський режим.

— Австрійська влада використовувала україно-польське протистояння: намісником Галичини призначено поляка, відмовлено у поділі Галичини на Східну (українську) й Західну (польську), зроблено спробу перевести українську мову на латинську абетку, ліквідовано Головну руську раду.

— Конституція 1867 р. офіційно оголосила міжнаціональну рівноправність у школах, державних установах і судах, що позитивно позначилося на розвитку української культури; австрійська влада не переслідувала українські просвітницькі об’єднання та видавництва.

— Українці отримали змогу обирати й бути обраними до австрійського та угорського парламентів, галицького і буковинського сеймів.

Це цікаво! У Росії державний парламент з’явився лише у 1906 р., а українського не існувало до 1917 р.

Течії суспільно-політичного руху

Москвофіли бачили опорою в боротьбі проти полонізації Росію. Отримували фінансову та організаційну допомогу з Москви. У 60-80-х рр. XIX ст, займали провідне становище в громадському житті Західної України.

Керівники: Я. Головацький, І. Гуталевич, Б. Дідицький.

Програма

— не визнавали існування українського народу та його мови;

— вірили у провідну роль Росії серед слов’янських народів;

— виступали за приєднання західноукраїнських земель до Росії.

Діяльність

1. У 1870 р. москвофіли заснували політичну організацію — Руські/ Раду, яку вважали наступницею Головної руської ради.

2. Очолювали громадські й культурні установи Львова — Ставропігійський інститут, Народний дім, Галицько-Руську матицю.

3. Видавали газети в Галичині, Буковині, Закарпатті, науково-літературні збірки, де пропагували свої ідеї. Спекулювали на вірі селян у російського «доброго царя», який вирішить соціально економічні проблеми.

4. Створили «язичіє» — суміш російської, української, польської та церковнослов’янської мов, яку подавали як руську мову.

5. Вели боротьбу з пияцтвом, створили братство тверезості.

Значення діяльності москвофілів:

— Сприяли денаціоналізації українців Галичини, Буковини, Закарпаття.

— Відіграли певну роль у підвищенні культурно-освітнього рівня селянства і робітників.

Народовці (українофіли) — національна українська течія, що зародилася в 60-х рр. XIX ст., представники якої (в основному — молода українська інтелігенція) доводили самостійність українського народу та мови.

Керівники: К. Климкович, Є. Згарський, Ф. Заревич.

Це цікаво! Серед керівників народовців був і син одного з членів «Руської трійці» — Володимир Шашкевич.

Програма

— Єдність усіх українських земель, необхідність їх об’єднання в од ній державі;

— розвиток єдиної української мови;

— створення української літератури на народній основі.

Народовців підтримували діячі національного руху Наддніпрянської України.

Діяльність

1. Створювали українські громади зі студентів та старшокласників, установили контакти з представниками громадівського руху Наддніпрянщини.

2. Пропагували твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка та інших.

3. Видавали журнали («Вечорниці», «Русалка», «Мета», «Правда») та газети (селянська газета «Батьківщина» (1879 р.), щоденна українська газета «Діло» (1880 р.)).

4. Були ініціаторами створення у Львові першого професійного українського театру (1864 р.).

5. Створювали товариства, установи, гуртки для пропаганди своїх поглядів:

— культурно-освітнє товариство «Просвіта» (1868 р.), яке організовувало читальні у містах і селах, де можна було ознайомитися як з художньою, так і зі спеціалізованою літературою з сільського господарства; проводило літературні вечори та лекції; фінансувало діяльність кооперативів. Першим головою «Просвіти» був А. Вахнянин;

— Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка (1873р.), створене з метою розвитку української мови й літератури, видавало журнали «Правда» й «Зоря», художню літературу.

Із 1892 р. Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка було перейменоване на Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка-, у складі товариства працювали історико-філософська, філологічна та математично-природничо-медична секції. У 1897-1913 рр. Товариство очолював видатний історик М. С. Грушевський.

Це цікаво! Тривалий час філологічну секцію Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка очолював І. Франко.

Народна рада (1885 р.) повинна була продовжити справу Головної руської ради; стала прообразом політичної партії. Керівником і організації був Ю. Романчук.

Значення діяльності народовців: сприяли перетворенню західноукраїнського населення на згуртовану націю, об’єднану ідеєю власної державності.

Радикали — представники молодої інтелігенції, що вели боротьбу на визволення українського народу від національного та соціального гніту. Зазнали значного впливу соціалістичних ідей.

Керівники: І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький.

Програма

— возз’єднання українських земель в одній державі;

— зменшення ролі церкви у суспільному житті.

Діяльність

1. Критикували і москвофілів, і народовців, прагнули політизації українського руху.

2. Пропагували свої ідеї серед селян і робітників, намагалися перетворити «Просвіти» на свої осередки.

3. Створили перші українські партії.

Значення діяльності радикалів:

Сприяли політизації українського руху,

«Нова ера» україно-польські домовленості 1890 р.

Передумови:

— загострення відносин між Австро-Угорщиною та Росією, що не могли поділити Балкани на сфери впливу;

— уряд Австро-Угорщини прагнув приєднати Наддніпрянську Україну в майбутній війні з Росією, тому хотів заручитися підтримкою українців і припинити україно-польське протистояння в Галичині;

— керівники Київської громади В. Антонович, О. Кониський були готові підтримати проект Австро-Угорщини в обмін на широкі національно-культурні права українців Галичини — «українського П’ємонту»,

Це цікаво! Галичину ототожнювали з П’ємонтом — італійським королівством, навколо якого відбулося об’єднання Італії в середині XIX ст.

Зміст домовленостей:

— Надання українцям певної кількості місць в Австрійському парламенті й Галицькому сеймі.

— Відкриття трьох українських гімназій.

— Відкриття кафедри української історії (історії Східної Європи) у Львівському університеті; першим її завідувачем став М. Гру шевський.

— Перетворення Літературного товариства ім. Т. Г, Шевченка на наукове, частково фінансоване державою.

— Надання українському фонетичному правопису статусу офіційного і введення його у шкільні підручники.

— Поширення двомовності на низку вчительських семінарій.

— Створення ощадного товариства «Дністер» для українського населення.

— Розширення сфери використання української мови в державних установах.

— Українцям відкрито доступ до державних посад.

Результати й наслідки:

— розширення національно-культурних і політичних прав українців;

— поштовх до політизації українського руху;

— розкол українського руху на прибічників і противників «нової ери»;

— у 1894 р. «нова ера» завершилася через невдоволеність і поляків, і українців.

Формування українських партій на західноукраїнських землях

Русько-Українська радикальна партія (РУРП, 1890 р.) — перша українська політична партія.

Засновники: І. Франко, М. Павлик.

Михайло Павлик народився у селянській родині на Станіславщині (нинішня Івано-Франківська область).

Він закінчив Коломийську гімназію і вступив на філософський факультет Львівського університету. Тут він познайомився з творами передових західноєвропейcьких філософів, економістів, політичних діячів. Павлик приєднується до роботи українофільських гуртків, установлює тісні контакти з Іваном Франком. Першою .їхньою спільною роботою було редагування літературно-наукового часопису «Друг». У журналі публікувалися статті і матеріали про упосліджене становище українців Галичини, переклади іноземних авторів, звіти про діяльність студентських товариств, наукові розвідки. Головною метою Павлик вважає формування нової концепції вітчизняної літератури, що мала виховувати почуття обов’язку перед власним народом.

Павлик захопився ідеями М. Драгоманова і західноєвропейських соціалістів про побудову суспільства соціальної справедливості та юридичної рівності. Після закриття «Друга» разом з І. Франком започатковує видання «Громадського друга», часописів «Молот» і «Дзвін». Неодноразово він потрапляв до в’язниці, чимало часу провів під слідством. Переслідуваний владою, у 1879 р. Павликзмушений виїхати до Швейцарії, де у співпраці з Драгомановим та Подолинським працює над підготовкою журналу «Громада».

Павлик став одним з фундаторів першої української партії — Русько-Української радикальної партії (1890 р.), що працювала у Галичині. її головною метою (було пробудження свідомості мас, перетворення їх на політичну силу, з якою рахувалася б австрійська влада.

Похований Михайло Павлик на Личаківському цвинтарі у Львові.

Програма-мінімум:

— досягнення матеріального добробуту трудящих;

— усунення експлуатації;

— проведення економічних реформ.

Програма-максимум:

— утвердження соціалізму;

— демократизація суспільного життя;

— піднесення національної самосвідомості українців;

— автономія України.

У 1895 р. Ю. Бакинський опублікував брошуру «Ukraine irre denta» («Україна уярмлена»), в якій доводив історичну необхідність здобуття Україною незалежності. РУРП внесла корективи до програми, поставивши незалежність України перспективною метою.

До Української національно-демократичної партії (УНДП, 1899 р.) увійшли народовці, незадоволені «новоерівськими» компромісами, та радикали, які відмовлялися від соціалістичної ідеології на користь національної ідеї. Стала найчисельнішою українською партією.

Засновники: В. Будзиновський, Ю. Романчук, К. Левицький та Є. Левицький, В. Охримович.

Програма:

— виховання почуття єдності з наддніпрянськими українцями;

— створення єдиної української національної провінції Австро-Угорщини з власним сеймом та адміністрацією;

— головна мета — соборність і незалежність України.

Українська соціал-демократична партія (УСДП, 1899 р.) була створена внаслідок об’єднання лівих радикалів та соціалістів, які не увійшли до Польської соціал-демократичної партії. Нечисельна партія.

Засновники: М. Ганкевич, С. Вітик, Ю. Бачинський.

Програма:

— досягнення соціалізму шляхом реформ;

— захист інтересів робітників;

— парламентські методи боротьби;

— перспективна мета — незалежна Українська республіка.

Особливості національно-визвольного руху на Буковині та в Закарпатті

У Буковині початок руху припадає на 60-ті pp. XIX ст. Відставання від Галичини ліквідоване тільки наприкінці XIX ст.

— У Чернівцях (адміністративному центрі) половина населення була німецькомовною, третину мешканців становили євреї.

— Першими національними організаціями стали москвофільські («Руська бесіда», 1869 р.).

— Національний рух формувався під значним впливом галицького народовства.

— Утворилася «буковинська трійця» у складі письменників Юрія Федьковича та братів Сидора і Григорія Воробкевичів, яка стояла на народовських позиціях.

— 1875 р. — відкриття Чернівецького університету, частину викладачів якого склали галицькі українці (зокрема народовець Г. Онишкевич очолив кафедру української філології).

— 1885 р. — видання української газети «Буковина», яку редагував Ю. Федькович.

На Закарпатті розвиток українського руху відбувався надзвичайно повільно через економічну відсталість та національні утиски з боку уряду Угорщини.

— Політика мадяризації (зугорщення).

— Скорочення українських початкових шкіл від 479 у 1874 р. до нуля у 1907 р.

— Панування москвофільства до кінця XIX ст.

— Діяльність «Товариства Св. Василя» в культурно-просвітницькій сфері була обмежена через жалюгідний матеріальний стан.

Робітничий рух на західноукраїнських землях

Причини поширення:

— незважаючи на урядове обмеження робочого дня 11-12 годинами, фактично він тривав до 13-16 годин; використовувалася жіноча та дитяча праця;

— важкий матеріальний стан найманих робітників; низька зарплатня, яку часто виплачували товаром, штрафи;

— відсутність техніки безпеки та кваліфікованої медичної допомоги.

Форми боротьби: скарги, страйки, Першотравневі мітинги з економічними вимогами.

Вимоги економічні: з 1880-х років — боротьба за загальне виборче право.

Результати:

— підвищення заробітної платні;

— скорочення робочого дня до 10-11 годин;

— поліпшення умов праці.

Селянський рух на західноукраїнських землях

Причини поширення:

— безземелля та малоземелля селянства;

— залучення сільських громад до будівництва й ремонту шляхів.

Форми боротьби:

— позови до суду на поміщиків, які забороняли користуватися сервітутами, вимога розглянути це питання у галицькому та буковинському сеймах;

— захоплення угідь і самовільне користування ними;

— потрави поміщицьких посівів і лісів;

— збройні повстання з розподілом поміщицької землі (1885-1886 рр.) у ряді галицьких повітів; ці повстання придушувалися військами. У 90-х рр. XIX ст. відбувається політизація селянського руху: висуваються вимоги щодо забезпечення національних і політичних прав українців, проводяться мітинги.

Це цікаво! Перший відомий мітинг відбувся у 1891 р. в Коломиї. Найчисельніший мітинг-віче проходив у 1892 р. у Снятині: на ньому були присутні понад 2 тисячі селян. Із 1894 р. проходять крайові віче.

Вимоги:

— загальне виборче право з таємним голосуванням;

— скасування низки податків;

— розширення мережі українських шкіл;

— припинення конфіскації прогресивних періодичних видань;

— припинення полонізації.

Активну участь у мітингах брали члени РУРП, зокрема І. Франко.

Результати й наслідки: посилення політичної активності селянства, зростання його національної самосвідомості.

Культура України другої половини XIX ст.

Загальна характеристика:

— Розвиток культури відбувався за умов існування імперських режимів, денаціоналізації та асиміляції українського народу.

— Вплив територіальної роз’єднаності українських земель.

— Рушійною силою культурного розвитку стала діяльність національно свідомої інтелігенції.

— Значна роль меценатів — цукрозаводчиків Терещенків, Симиренків, які виділяли мільйонні кошти на відкриття шкіл, утримання закладів охорони здоров’я, матеріальну підтримку діячів культури, діяльність театрів тощо.

Основні здобутки:

1. Освіта.

Початкова освіта

У Наддніпрянській Україні

На західноукраїнських землях

— Позитивний вплив реформи 1864 р.;

— початкові народні училища;

— земські, приватні, церковні школи;

— недільні, вечірні школи для дорослих;;

— шкільним навчанням охоплена третина українських дітей;

— Емським указом (1876 р.) заборонено освіту українською мовою

— 3 1869 р. встановлено обов’язкове навчання дітей від 6 до 14 років;

— дозволено навчання українською мовою;

— поширення шкільної мережі та видання українських підручників завдяки діяльності. «Просвіти»;

— через брак шкіл та тяжке матеріальне становище 67 % українців були неписьменними в 1890 р.;

— малокваліфіковані вчителі

Середня освіта

У Наддніпрянській Україні

На західноукраїнських землях

— Класичні 8-річні гімназії та 6-річиі реальні училища — російськомовні;

— обмежений вступ євреїв, вихідців 3 нижчих верств населення; висока плата за навчання;

— з 1870 р. працюють жіночі гімназії та 4-річні прогімназії;

— кількість середніх навчальних закладів незначна й не могла охопити всіх бажаючих;

— інститути шляхетних дівчат, кадетські корпуси приймали тільки дітей дворян

— Гімназії діяли тільки у Львові та Перемишлі;

— мова навчання — польська, угорська; німецька;

— українські учні становили лише 16 %;

— незадовільний стан середньої освіти на Буковині та в Закарпатті

Це цікаво! У 1748 р. у Гетьманщині навчався кожен 29-й українець, працювала одна школа на 746 осіб. У 1861 р. навчався кожен 150-й, одна школа — на 10 тисяч осіб. Лише 13 % українців уміли читати в 1897 р.

Значну роль відігравала благочинна діяльність патріотів. Так, на кошти Г. Галагана відкрито чимало народних шкіл і гімназію в Прилуках, Колегію Павла Галагана у Києві.

Григорій Галаган народився у шляхетській українській родині. Закінчивши університет, він вступив на службу до Чернігівської палати державного майна. Зрозумівши, що на цій посаді він не має можливості допомагати простому людові, йде у відставку. Г. Галаган бере активну участь у роботі Чернігівського губернського комітету з поліпшення побуту селян, тобто займається підготовкою реформи зі скасування кріпацтва. У 1878 р. він безкоштовно передав земству свій маєток, де згодом буде влаштовано навчальний заклад. Допомагав меценат і громадам: його коштом певний час виходив історико-літературний часопис «Київська старовина».

Визнанням його науково-організаційних Здібностей стало обрання Г. Галагана головою щойно створеного Південно-Західного відділення Російського географічного товариства. За сприяння Галагана стали виходити «Записки» відділення, збиралися музейна колекція та бібліотека, поширювалися програми збору відомостей про історико-культурні райони України.

Трагічна смерть шістнадцятирічного сина Григорія Галагана Павла стала поштовхом для створення навчального закладу для талановитих дітей з незаможних родин. Він купує садибу в Києві, де й розміщується Колегія за типом англійських коледжів. До неї приймали учнів, які пройшли частковий курс гімназії; третина з них були дітьми з небагатих сімей, які навчалися безкоштовно. У Колегії працювали найкращі педагоги Києва, у тому числі університетські професори; навчальна програма складалася з п’яти мов, алгебри, геометрії, тригонометрії, фізики, географії, історії, малювання, музики тощо. Зона підготувала чимало видатних науковців, наприклад, В. Липського та А, Кримського. Помер Г. Галаган у 1888 р.

Вища освіта доступна переважно представникам панівних класів, ведеться російською, польською, німецькою мовами.

У Наддніпрянській Україні

На західноукраїнських землях

— Крім Харківського та Київського, відкрито Новоросійський університет в Одесі (1865 р.), Харківський, Київський політехнічні інститути, Ніжинський юридичний ліцей, Вище гірниче училище в Катеринославі;

— певний час працювали вищі жіночі курси в Києві (1878 р.)

— Відкрито Чернівецький університет, Львівський політехнічний інститут, Академію ветеринарної медицини у Львові;

— заснування кафедри історії України у Львівському університеті

 2. Наука.

Природничі науки:

О. Ляпунов працював над проблемами стійкості й рівноваги руху механічних систем;

І. Мечніков відкрив явище фагоцитозу — поглинання клітинами організму мікробів, створив теорію утворення багатоклітинних організмів з одноклітинних;

Це цікаво! І. Мечніков не знайшов підтримки в Росії, виїхав до Парижа і став першим українцем, який отримав Нобелівську премію.

М. Гамалія створив разом з Мечніковим першу в Росії та другу в світі бактеріологічну станцію (1886 р.);

Ю. Шимановський винайшов чимало медичних інструменті в, працював над проблемами хірургії;

І. Пулюй відкрив рентгенівське випромінювання; у співпраці з П. Кулішем та І. Нечуєм-Левицьким переклав українською мовою Псалтир та Євангеліє.

Гуманітарні науки:

М. Костомаров започаткував наукове вивчення історії України із залученням вітчизняних та закордонних архівів («Богдан Хмельницький»);

В. Антонович обґрунтував національну особливість минулого українського народу («Про походження козацтва», «Бесіди про часи козацькі на Україні»);

М. Грушевський у 1898 р. випустив перший том десятитомної «Історії України-Русі», яка залишається найґрунтовнішим дослідженням з історії України;

Д. Яворницький в «Історії запорозьких козаків» проаналізував багатий матеріал з питання.

3. Мовознавство і література.

— Робота видатних мовознавців О. Потебні, П. Чубинського, П. Житецького.

— З’явилися нові теми — майнове розшарування селянства, життя робітників, пошук інтелігенцією свого місця в суспільстві, соціальна і національна боротьба.

— Посилюється публіцистичність художніх творів.

— Видатні українські літератори:

П. Куліш роман «Чорна рада»;

Панас Мирний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»;

І. Франка поеми «Марійка», «Наймичка», вірші «Каменярі», «Вічний революціонер»;

Леся Українка поеми «Кам’яний господар», драма-феєрія «Лісова пісня»;

В. Стефаник новели з життя західноукраїнського селянства.

4. Театр.

Драматурги: М. Старицький «За двома зайцями», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка»;

М. Кропивницький «Дай серцю волю, заведе в неволю»;

І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля», «Наймичка», «Сто тисяч». Театри: аматорські; перша українська професійна трупа — львівська (1864 р.), у Наддніпрянщині — Товариство українських акторів (Єлісаветград, 1882 р.) під проводом М. Кропивницького, згодом — М. Старицького.

Актори: М. Садовський, М. Заньковецька, II. Саксаганський, М. Садовська-Варлотті.

5. Музика.

Опери: С. Гулак-Артемовський «Запорожець за Дунаєм»; П. Сокальський «Мазепа», «Богдан Хмельницький»; М. Лисенко «Різдвяна ніч» «Утоплена», «Тарас Бульба», «Пан Коцький».

М. Лисенко обробив понад 600 зразків українського музичного фольклору.

— Пісня М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна...» виконувалася як національний гімн, а з 2001 р. є Державним гімном України.

6. Архітектура.

— Зростає потреба в будівництві заводів, банків, бірж, готелів, театрів, музеїв тощо.

— Використання нових матеріалів (бетону, залізобетону, заліза).

— Змішування різноманітних архітектурних стилів — еклектизм.

— Видатні архітектурні пам’ятки — Володимирський собор у Києві (архітектор О. Беретті); будинок Київського політехнічного інституту (архітектор О. Кобєлєв); житлові та громадські споруди в Харкові архітектора О. Бекетова; будинок Львівського політехнічного інституту (архітектор Ю. Захаревич), Оперний театр у Львові (архітектор З. Горголевський).

7. Образотворче мистецтво.

Скульптура: монументальна — спорудження пам’ятників (пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві, 1853 р., скульптор М. Мікешин); малі форми — скульптор Л. Позен (композиції «Кобзар», «Скіф», «Запорожець у розвідці»).

Живопис:

— жанровий (М. Пимоненко «Весілля в Київській губернії»; К. Костанді «В люди»; М. Ярошенко «Всюди життя»; І. Рєпін «Запорожці пишуть листа турецькому султану»);

— пейзажний (А. Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі»; С. Васильківський «На Харківщині»);

— портретний (Т. Копистинський, І. Труш).