Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Практичний довідник

НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА в другій половині XIX ст.

Реформи 60-70-х років XIX ст.

Причини:

— Криза феодально-кріпосницьких відносин, що призвела до військово-економічного відставання Росії від західних країн і поразки Росії у Кримській війні.

— Посилення селянських повстань і заворушень: з 1856 до 1860 рр. в Україні відбулося 276 повстань, у яких узяло участь 160 тис. селян.

— Кріпацтво гальмувало темпи розвитку економіки й формування ринкових відносин у сільському господарстві та промисловості через нестачу вільної робочої сили.

— Необхідність посилити оборону Росії та бажання повернути військову могутність, що стало неможливим без капіталістичних реформ.

— Росія залишалася єдиною європейською державою, де існувало кріпацтво, і це негативно позначалося на її міжнародному авторитеті.

— Розуміння російською верхівкою (передусім царем Олександром II) безперспективності кріпацтва.

Скасування кріпосного права

19 лютого 1861 р. Олександр II проголосив своїм Маніфестом скасування кріпацтва в Росії.

— Скасовано особисту залежність селянина від поміщика.

— Селяни дістали особисту свободу і громадянські права: вступати у шлюб без дозволу поміщика, укладати договори, торгувати і займатися промислами, вступати на службу або до навчальних закладів, вільно розпоряджатися своїм майном, самостійно виступати в суді.

— Земля передавалася селянам за викуп. 20 % поміщику сплачували селяни, решту платила держава. Селяни мали погасити борг державі з відсотками протягом 49 років.

— До укладення викупної угоди селяни мусили відпрацьовувати панщину і сплачувати оброк, маючи статус тимчасовозобов’язаних.

— Селянська громада несла відповідальність за викупні операції та сплату податків селянами за принципом кругової поруки.

— Для кожної губернії було встановлено норми землеволодіння. Якщо селянський наділ перевищував норму, його землю «відрізали» на користь поміщика. В Україні селяни отримали в чорноземних губерніях по 3-5 десятин на душу чоловічої статі, в нечорноземних — 4-7 десятин. Фактично у селян «відрізали» близько половини землі.

— На Правобережжі селянські наділи збільшили, а стан тимчасовозобов’язаних узагалі не вводився, щоб позбавити польських поміщиків селянської підтримки на випадок чергового антиросійського повстання.

— У 1866 р. державним селянам дозволили викупити їхні землі.

Результати й наслідки реформи

— Сприяла утвердженню товарного капіталістичного виробництва.

— Селяни залишилися нижчим станом: сплачували подушний податок (до 1866 р.), відбували рекрутчину, підлягали фізичним покаранням.

— Збереглися залишки феодального ладу: протягом 9 років після реформи селяни не могли відмовитися від наділу й залишити село, був ускладнений вихід із селянської громади, більша частина землі залишилася у власності поміщиків.

Реформи адміністративно-політичного управління

Земська реформа (1864 р.)

— У повітах і губерніях обиралися земські управи (земства) — місцеві органи влади, які опікувалися школами, лікарнями, статистикою, лісництвом тощо, тобто культурною, господарською і благочинною діяльністю.

— Були загальностановими органами: до їхнього складу входили дворяни, буржуазія, селянство.

— Не мали політичних повноважень.

— Робота земств сприяла поширенню освіти, наданню медичної допомоги в селах, загальному підвищенню культурного рівня селян.

— На Правобережжі земська реформа була впроваджена тільки в 1911 р., оскільки влада побоювалася польського визвольного руху.

Реформа міського самоврядування (1870 р.)

У містах обиралися міські думи й управи, що опікувалися комунальними проблемами (шляхами, освітленням, соціальними питаннями тощо).

Судова реформа (1864 р.)

— Запроваджено безстановий суд, незалежний від владних органів. Судові засідання стали публічними (могли бути присутні представники преси, публіка).

— Судочинство було побудоване на змагальній основі між адвокатом і прокурором.

— Уведено суд присяжних.

— Дрібні справи розглядав мировий суддя, який обирався земством або міською думою.

— Установлено кілька судових інстанцій: мировий, окружний суди, судова палата; для особливо важливих справ існував Верховний кримінальний суд.

Освітня реформа (1864 р.)

— Уведено єдину систему початкової освіти.

— Створено мережу чоловічих і жіночих класичних гімназій (давали можливість вступити до університету) та реальних училищ (давали можливість вступити до вищої технічної школи), до яких міг вступити будь-хто платоспроможний.

— Відновлено автономію університетів.

— Стала можливою вища освіта жіноцтва на приватних жіночих курсах.

— Видавалися підручники, популярна література.

Військова реформа (1862-1874 рр.)

— Замість рекрутських наборів запроваджену загальну військову повинність чоловіків, що не належали до дворянського стану, з 20 років.

— Служба скорочувалася з 25 до 6-7 років; особи, що мали освіту, служили менше.

— Заборонено тілесні покарання.

— Держава була поділена на 15 військових округів, в Україні були розташовані Харківський, Одеський, Київський округи.

— Армія переозброювалася за новітніми технологіями, створено паровий військовий флот.

Фінансова реформа (1860-1864 рр.)

— Управління грошовими ресурсами зосереджено в руках міністерства фінансів.

— Створення незалежних від губернатора контрольних палат, які щомісяця контролювали видатки всіх губернських установ.

— Створення Державного банку, який мав переважне право на кредитування торговельних і промислових підприємств.

— Скасування відкупної системи податків.

— Установлення акцизних зборів, що здійснювалися державними установами.

— Із 1862 р. у пресі публікуються дані про прибутки й видатки держави.

Реформа цензури (1865 р.)

— Введення попередньої цензури періодичних видань.

— Видавцям заборонено торкатися політичних питань.

Результати й наслідки реформ

— Заклали підґрунтя для переходу від феодально-станового устрою Російської імперії до буржуазно-представницького.

— Сприяли економічному й політичному розвитку держави.

— Законодавчо визначили й закріпили громадянські права населення.

— Відбулася певна демократизація суспільства.

— Були непослідовними, обмеженими: зберігали недоторканною поміщицьку власність на землю та самодержавну владу.

Економічний розвиток Наддніпрянщини у 60-90-ті рр. XIX ст.

Економічна політика царизму:

— Розвиток в Україні тих галузей, які не мали відповідних умов у Росії (цукрова промисловість) або постачали сировину для російських підприємств.

— Штучна затримка розвитку тих галузей, що створювали конкуренцію російським підприємствам (текстильної, бавовняної).

— Переробка української сировини відбувалася переважно за межами України.

— Вилучення капіталів з України шляхом продажу на її території російських товарів.

Отже, Україна була колонією європейського типу — промислово розвиненою територією, яку позбавляють не стільки ресурсів, скільки капіталу та потенційних прибутків.

Сільське господарство

Залишки кріпацтва:

— Збереження поміщицького землеволодіння.

— Поєднання відробіткової (фактично панщина) та вільнонайманої систем господарювання.

— Нерозмежованість землекористування (черезсмужжя) і сервітути.

— Розорення поміщицьких господарств, особливо на Півдні України, внаслідок невміння поміщиків пристосуватися до нових умов господарювання.

Розвиток товарних відносин:

— Майнове розшарування селян: збільшення заможного селянства, знеземелення бідноти.

— Розвиток поміщицького підприємництва за спеціалізацією районів: Південна Україна — зернове господарство, Правобережжя — вирощування цукрових буряків та технічних культур (льон, соняшник), харчова промисловість.

— Досить повільний розвиток тваринництва.

— Запровадження удосконалених знарядь праці та машин у передових поміщицьких і великих селянських господарствах (кінні молотарки, культиватори, три- і чотирилемішні плуги, косарки тощо).

— Поширення вільнонайманої праці, особливо у Південній Україні.

— Аграрне перенаселення, що змушувало селян перебиратися на малозаселені землі імперії (Сибір, Кубань).

Промисловість

— Для 60-70-х років XIX ст. характерно прискорення промислового перевороту, економічний бум.

— Широке промислове будівництво на Півдні України.

— Поділ України на промислово розвинений Південно-Східний та аграрний Північно-Західний райони.

— Зростання частки важкої промисловості: вугільної, металургійної, машинобудівної, видобувної, металообробної. Україна стає головною вугільно-металургійною базою Російської імперії.

— Активне будівництво залізниць, розвиток річкового та морського парового транспорту. Насамперед будувалися магістралі, що з’єднували українські землі з московським промисловим районом.

Це цікаво! Перша українська залізниця, побудована в 1865 р., з’єднала Балту й Одесу.

— У 70-ті роки XIX ст. було завершено створення телеграфної мережі в Україні.

— Вагома роль іноземного інвестування: Франції, Бельгії — в кам’яновугільну, машинобудівну, металообробну промисловість; Німеччини — в машинобудівну, металообробну промисловість.

— Цукрова, харчова, легка промисловість розвивалася на Ліво- і Правобережжі: в Україні вироблялося 80 % російського цукру.

Це цікаво! Найвідоміші українські підприємці — Терещенки, Харитоненки, Яхненки, Алчевські — в основному володіли підприємствами з переробки сільськогосподарської продукції.

— Висока концентрація виробництва: на великих підприємствах працювало 44 % робітників (у США — 33 %).

— У кінці XIX ст. відбувалася монополізація виробництва.

Торгівля і міста

— Формування великих промислово-торговельних центрів — Одеса (населення — 400 тис.), Київ (250 тис.), Харків (175 тис.), Катеринослав (115 тис.).

— Занепад невеликих і середніх міст (Полтава, Суми, Бердичів, Житомир).

— Розширення внутрішнього ринку, яке гальмувалося низькою купівельною спроможністю населення.

— Торгівля з іншими регіонами Російської імперії. З України вивозили руди, кам’яне вугілля, метал, цукор, хліб; завозили нафту, гас, машини, текстиль, взуття тощо.

— Зовнішня торгівля здійснювалася через Чорноморські порти та митниці на Волині та Поділлі. Україна експортувала хліб (перше місце у хлібному експорті Росії — 42 %), цукор, м’ясо, вовну в основному до Англії, Італії, Німеччини, Персії. Імпорт складали машини, олово, свинець, шовк, бавовна, чай, кава, рис тощо.

— Поява контрактових ярмарків, на яких укладалися договори.

— Швидке зростання роздрібної торгівлі.

— Транспортна мережа сприяла розширенню географії торгівлі.

— Україна посідала перше місце у хлібному експорті Росії (42 %).

Соціальні зміни

— Завершився процес формування етапів найманих робітників та буржуазії, досить значною була кількість дрібних виробників, багатонаціональних за складом.

— Активна урбанізація (у Східній Україні в містах мешкало 16 % населення).

— Зростає кількість інтелігенції — людей, зайнятих інтелектуальною працею. Українці становили близько третини цієї групи.

— Більшість населення складали селяни.

— Лише 5 % українців, мешкали у містах (проти 38 % росіян, 45 % євреїв).

— Українські селяни мали недостатній рівень освіти, слабкі навички несільськогосподарських занять, були міцно пов’язані з землеробством та не підготовлені до роботи у промисловості, тому робітничий клас формували в основному переселенці з російських губерній.

Суспільно-політичне життя в Україні другої половини XIX ст.

Національна політика царизму щодо України

1. Заперечувалися існування українського народу, українську мову оголошено говіркою російської. Історик М. Погодін доводив, що українського народу ніколи не існувало (1856 р.). Цю теорію спростували перший ректор Київського університету М. Максимович та М. Костомаров.

2. 1863 р. — видання таємного Валуєвського циркуляру (автор — міністр внутрішніх справ П. Валуєв):

— заявлено, що «малоруської мови не було, немає і не може бути»;

— призупинено видання шкільних і релігійних видань українською мовою.

Отже, метою циркуляру було не допустити поширення освіти серед селянства.

3. 1876 р. видано Емський указ, який заборонив:

— друкувати будь-які книги українською мовою;

— ставити українські театральні вистави (заборону знято У 1881 р.);

— влаштовувати концерти з українськими піснями;

— ввозити українську літературу, надруковану за кордоном, без спеціального дозволу;

— перекладати чужеземну літературу українською мовою;

— викладати українською мовою в початкових школах.

Указ стримував розвиток української культури та призвів до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині.

Як і в першій половині XIX ст., визвольний рух на українських землях був представлений російським, польським та українським напрямками.

Російський визвольний рух в Україні

1. 50-60-ті рр. — діяльність радикальних різночинців, провідником яких став М. Чернишевський.

Словник

Радикалізм — політична течія, прихильники якої вимагали проведення демократичних реформ; для їх здійснення вони готові були до збройної боротьби проти влади.

Різночинці — «люди різного чину і звання », вихідці з купецтва, міщанства, селянства, духовенства, чиновництва, які займалися розумовою працею.

Мета: створення справедливого суспільного ладу на базі селянської громади й кооперативних майстерень.

Діяльність: створення революційної організації «Земля і воля» (1861 р.), яка намагалася підняти селянське повстання, проте безуспішно.

Національним питанням не цікавилися, сподіваючись на відсутність національного гноблення в соціалістичному суспільстві. Проте українці також брали участь у роботі «Землі і волі» (А. Красовський, А. Потебня).

2. 70-80-ті рр. — діяльність народників (російські організації — «чайковці», «Земля і воля»).

Мета: розбудова соціалістичного суспільства.

Основні ідеї:

— селянство готове до повалення самодержавства і побудови соціалізму, йому необхідна тільки організаційна допомога;

— соціально-економічні та національні проблеми будуть розв’язані шляхом всеросійської соціальної революції. До того часу національно-визвольні прагнення є неактуальними і шкідливими.

Народницькі організації

Гуртки

Рік заснування

Діяльність

«Чайковці» (діяли в Києві та Одесі)

1872

— Пропаганда серед робітників та селян, політичні диспути;

— 1874 р. — масове «ходіння в народ». Народники влаштовувалися працювати в населеному пункті, читали учням і селянам заборонену літературу, твори Т. Шевченка, М. Вовчка, І. Котляревського, розповідали про козацьку добу в Україні, проводили бесіди на революційні теми. Проте підняти селян на боротьбу з самодержавством не вдалося, почалися масові арешти

«Київська комуна»

1873

«Південні бунтарі» (Одеса)

1875

«Чигиринська змова» 1877 р.: народники спробували спровокувати селян Чигиринського повіту на повстання, нібито схвалене царем. Створено нелегальну селянську «Таємну дружину», до якої увійшла тисяча осіб. Змову було розкрито, учасників заарештували

Із 1878 р. народники переходять до політичного терору. Так, було вбито харківського губернатора за те, що в місцевих тюрмах жорстоко поводилися з політичними в’язнями. Поліція розгромила найбільші гуртки, їхні лідери були засуджені до каторги або страчені.

1879 р. — розкол «Землі і волі» на дві організації, що мали осередки в Україні:

— «Чорний переділ» продовжував агітаційну роботу з підготовки революції;

— «Народна воля» зосередилася на підготовці вбивства царя, вважаючи, що ця подія призведе до революції. У 1881 р. народовольці вбили Олександра II, та революція не розпочалася. Організатори вбивства були страчені (А. Кібальчич, А. Желябов, С. Перовська), на початку 1880-х років народницькі організації розгромлені.

Польський визвольний рух 50-60-х рр. XIX ст.

У 1863-1864 рр. відбулося чергове польське повстання проти панування Росії у Польщі.

На боці поляків воювали й українські загони під проводом А. Потебні, А. Красовського. Проте масової української підтримки повстання не отримало, оскільки поляки відкидали право українців на власну державність і прагнули відновлення Польщі у кордонах 1772 р. Як і попереднє, повстання закінчилося поразкою.

Проте напередодні повстання відбувся розкол польського руху, про що свідчить діяльність хлопоманів.

Це цікаво! Учасником хлопоманського руху був і Тадей Рильський — батько видатного українського поета Максима Рильського.

Хлопомани — таємний гурток частини польських студентів Київського університету, які вирішили присвятити себе захисту інтересів українського народу. Вони спростовували твердження, що Правобережна Україна є частиною Польщі, а українська мова — діалект польської. Очолив гурток хлопоманів Володимир Антонович, майбутній професор і видатний історик.

Мета хлопоманів:

— ліквідація царизму і кріпацтва;

— встановлення демократичної республіки на основі рівноправного добровільного співжиття українців, росіян і поляків. Діяльність:

— дотримання народних звичаїв, спілкування українською мовою, носіння українського народного одягу;

— збирання українського фольклору;

— просвітницька робота в селі, підняття національної самосвідомості селян.

Хлопомани припинили діяльність у селах унаслідок поліцейського тиску в 1861 р. і приєдналися до українських груп, що діяли в містах.

Український визвольний рух другої половини XIX ст.

1. Кінець 50—60-х років XIX ст. — становлення українського визвольного руху.

Передумови: занепад феодально-кріпосницької системи, скасування кріпацтва і часткова демократизація суспільного життя внаслідок реформ Олександра II, колонізаційна політика царського уряду.

Головне завдання: культурно-освітня робота і формування національної свідомості; питання про відновлення державності було на той час не актуальним, це була культурницька фаза розвитку визвольного руху.

Особливості: відбувається зміна провідників. Козацько-старшинська еліта була втрачена, інтелігенція розвивалася повільно, селянство не здатне було очолити національно-визвольний рух.

Основною організаційною формою стали громади.

Словник

Громади — напівлегальні непартійні об’єднання української інтелігенції.

Перша громада була створена в 1859 р. в Петербурзі.

Мета: підвищення культурно-освітнього рівня українського народу.

Учасники: В. Білозерський, М. Костомаров, Т. Шевченко (колишні кирило-мефодіївці).

Діяльність громад:

— видання в Петербурзі літературно-наукового щомісячного журналу «Основа» (1861-1862 рр.), який виходив українською та частково російською мовами. Тут друкувалися художні твори, історичні праці Т. Шевченка, М. Вовчка, Л. Глібова, М. Максимовича, М. Костомарова та ін.;

— поширення громадівського руху в Україні (Київ, Полтава, Одеса, Харків, Чернігів) та Росії (Москва, Катеринодар). Київську громаду очолив колишній хлопоман В. Антонович; Чернігівська громада видавала «Чернігівський листок» — щотижневу газету за редакцією Л. Глібова;

— громадівці обґрунтували самостійність українського народу, його мови та культури, виступали проти антиукраїнської концепції М. Погодіна;

— організація недільних та щоденних шкіл для дорослих;

— написання українських підручників (Т. Шевчейко, П. Куліш);

— збирання коштів на видання української літератури;

— організація публічних лекцій та бібліотек;

— поширення літературних творів Т. Шевченка, М. Вовчка, П. Куліша та інших письменників.

Громади були розгромлені у 1863 р.: закрито недільні школи, заарештовано активних учасників громадівського руху, припинено видання громадівської преси. Валуєвський циркуляр 1863 р. довершив розгром і спричинив перерву в розвитку українського національного руху на десять років.

Це цікаво! Громадівці П. Чубинський та О. Кониський після суду були заслані до північних російських губерній за звинуваченням у революційній діяльності.

2. 70—90-ті рр. XIX ст. — діяльність «Старої громади», утвореної за ініціативою В. Антоновича на початку 1870-х років у Києві.

Діяльність:

— збирання, обробка і публікація етнографічних матеріалів та праць з історії України;

— заснування Історичного товариства Нестора-літописця (1873 р.);

— заснування Південно-Західного відділу Російського географічного товариства на чолі з Г. Галаганом (1873 р.). Учасниками Товариства стали історик В. Антонович, економіст М. Зібер, публіцист М. Драгоманов, статистик О. Русов.

— видання газети «Київський телеграф» (1873-1875 рр.), яка серед іншого публікувала і критичні матеріали щодо державної політики;

Емський указ (1876 р.) завдав удару по українській культурі:

— закрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства;

— заборонено видавати «Київський телеграф»;

— звільнено ряд професорів Київського університету;

— стався розкол громадівського руху: П. Куліш і М. Костомаров закликали підкоритися політиці царизму й обмежитися культурницькою діяльністю; В. Антонович і П. Житецький закликали піти на компроміс із самодержавством та розвивати українську культуру в контакті з російською; Б. Грінченко, М. Драгоманов виступили послідовними противниками поширення русифікації.

З 1876 р. діяльність громад стає нелегальною, центр політичної боротьби переноситься до Галичини

Значення діяльності громад:

— заклали підвалини української науки;

— вплинули на розвиток українського руху в Західній Україні;

— завершили об’єднання ліво- і правобережної течій українського руху в Російській імперії;

— науково обґрунтували окремішність українського народу;

— допровадили український визвольний рух до політичної стадії;

— забезпечили наступність поколінь українського визвольного руху.

Молоді громади — організації радикальної молоді в 70-80-х рр. XIX ст., які ставили собі за мету здобуття незалежності України. Проте поширене на той час захоплення марксизмом призвело до того, що більшість молодих громадівців або порвала з українським рухом і приєдналася до російських революційних гуртків і організацій, або звузила українське питання до автономії України в складі Російської федерації.

Діяльність Михайла Драгоманова

Погляди М. Драгоманова

— Послідовник кирило-мефодіївців: «у культурі — раціоналізм, у політиці — федералізм, у соціальних питаннях — демократизм». Вважав, що Україна не мала сил на створення власної державності.

— Схвалював ідеї марксизму, крім положення про класову боротьбу, результатом якої стане диктатура пролетаріату; вважав неприйнятним будь-який централізм.

— Вважав, що соціалізм має бути демократичним і враховувати національні особливості.

— Засуджував тактику терору російських народників та польсько- шляхетський шовінізм.

Михайло Драгоманов народився у Гадячі на Полтавщині. Рідний брат української письменниці О. Пчілки, матері Лесі Українки. За свої переконання був виключений з останнього класу гімназії без права вступати до іншого навчального закладу, тому закінчував навчання екстерном. Працював у Київському університеті. Активний учасник «Старої громади» та Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Після звільнення з Київського університету за наказом Олександра ІІ виїхав за кордон. Із 1889 р. працював у Софійському університеті. Болгарський уряд не видав М. Драгоманова російським властям. Відомий в історії як громадський діяч, історик, літературознавець, економіст, публіцист, філософ. Помер М. Драгоманов у 1895 р.

Словник

Шовінізм — пропагування національної винятковості, панування однієї нації над іншою.

— Якщо на початку діяльності М. Драгоманов сприймав український рух як культурницький, то наприкінці 1870-х років він визнав необхідність політичної боротьби за національне і соціальне визволення українського народу, закликав переглянути досвід російсько-українських взаємин.

Закордонна діяльність (із 1875 р.)

— За дорученням і на кошти Київської громади організував у Відні видання української пропагандистської та науково-популярної літератури;

— видавав український політичний журнал «Громада»;

— у 1886 р. розійшовся з поміркованими громадівцями та втратив їхню фінансову підтримку.

Значення діяльності:

— Першим виніс проблему переслідування української мови на міжнародну арену.

— Ідеї М. Драгоманова вплинули на формування ідейно-політичного світогляду наступних поколінь українців.

— На думку деяких дослідників, захоплення Драгоманова федералістськими ідеями послабило український рух під час боротьби за незалежність 1917-1920 рр.

Братство тарасівців — таємна студентська організація (1892-1893 рр.), створена І. Липою, В. Шеметом, М. Міхновським; учасниками братства стали відомі письменники та науковці Б. Грінченко, М. Коцюбинський, М. Вороний, Є. Тимченко та ін.

Мета: цілковита державна незалежність України.

Програма

— Самостійна суверенна Україна, соборна й неподільна «від Сяну по Кубань, від Карпатів по Кавказ».

— Створення Української федерації Лівобережної, Правобережної, степової України, Кубані й Галичини.

— Державу очолюватимуть гетьман (президент) і сойм (парламент).

— У державній власності мають перебувати земля і земні надра, велика промисловість і гуртова торгівля.

— Відокремлення церкви від держави, свобода віри.

— Загальна трудова повинність.

— Загальна безоплатна освіта.

— Створення національної армії.

Діяльність «тарасівців»

— Організація лекцій, таємних зібрань, українських вистав, нелегальної бібліотеки.

— Встановлення зв’язків з аналогічними гуртками в Полтаві, Одесі, Херсоні та інших містах.

У 1893 р. відбулися арешти «тарасівців», братство припинило існування.

Значення діяльності:

— Перша самостійницька українська організація в Наддніпрянській Україні.

— Уперше була чітко сформульована політична мета українського руху.

— Діяльність братства продовжили студентські громади, особливо харківська, із якої вийшла перша українська політична партія Наддніпрянщини — Революційна українська партія.